Рішення

від 29.06.2023 по справі 907/214/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2023 р. м. УжгородСправа № 907/214/20

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи за позовом Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі

позивача Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, м. Ужгород

до відповідача 1 Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, с. Велика Бакта, Закарпатська область

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотехнік Україна Груп», м. Київ

до відповідача 3 Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Екотехнік», с. Геча Закарпатська область

про визнання недійсним договору та звільнення земельної ділянки,

Секретар судового засідання Райніш М.І.

За участі представників сторін:

від прокуратури Андрейчик А.М., прокурор;

від позивача Ільницька Л.М., самопредставництво;

від відповідача 1 Блохіна В.Ю., адвокат, ордер серії АО №1055392;

від відповідача 2 не з`явився;

від відповідача 3 не з`явився;

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ:

Берегівська окружна прокуратура (далі прокурор) звернулася до суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області (далі ГУ Держгеокадастру) до Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (далі Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція), Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотехнік Україна Груп» (далі ТОВ «Екотехнік Україна Груп»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Екотехнік» (далі ТОВ «Агро Екотехнік»; залученого до участі у справі як співвідповідача ухвалою від 18.12.2020) про визнання недійсним договору про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій від 03.12.2015 № 14 (з урахуванням додаткової угоди від 01.02.2019), укладеного між відповідачами, про виконання робіт на земельній ділянці площею 108,5517 га вартістю 32 109 592,86 грн; зобов`язання ТОВ «Агро Екотехнік» звільнити земельні ділянки загальною площею 108,5517 га, а саме площею 15,8652 га кадастровий номер 2120480100:02:000:0019, площею 55,4941 га кадастровий номер 2120480100:10:001:0121, площею 2,0 га кадастровий номер 2120480100:02:000:0018, площею 35,1924 га кадастровий номер 2120480100:01:000:0206.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 у задоволенні позову відмовлено.

01.06.2022 Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2021 у справі № 907/214/20 скасовано та постановлено справу № 907/214/20 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2022 справу № 260/214/20 розподілено судді Андрейчуку Л.В.

Ухвалою суду від 28.06.2022 прийнято справу № 907/214/20 до провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 29.03.2023 витребувано від Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (код в ЄДРПОУ 00729391, 90252, Закарпатська область, Берегівський район, с. В. Бакта, пр. Свободи, 17) документальні докази на виконання умов договору про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій № 14 від 03.12.2015 (звіти щодо надання наукового супроводу, акти прийому-передачі, розрахунки, докази здійснення оплати на виконання умов даного договору), документи щодо обліку та використання зрізаних рослин павловнії, кому передані і яка їх подальша доля; трудовий договір, зазначений у листі Міністерства аграрної політики та продовольства України № 21-133-10/12161 від 27.07.2022 з документами, що складені на його виконання (звіти щодо виконання, акти прийому-передачі, розрахунки, докази здійснення оплати на виконання умов трудового договору); документальні докази, що підтверджують, що на земельній ділянці площею 106,8328 га, що розташована на території с. Астей до укладення договору від 03.12.2015 року, знаходився сад; статут Закарпатської державної сільського господарської дослідної станції НААН України, в редакції за 2014 рік; план наукових досліджень щодо павловнії сорту Лілов; акти прийому-передачі вирощеної павловнії, складені за період з 01.01.2016 по 01.09.2022.

Ухвалою суду від 07.06.2023 закрито підготовче провадження, призначено судовий розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Правова позиція прокуратури

Берегівська окружна прокуратура звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Держгеокадастру до Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України та ТОВ «Екотехнік Україна Груп», як сторін спірного договору та до співвідповідача - ТОВ «Агро Екотехнік», залученого у ході судового провадження у справі, якому ТОВ «Екотехнік Україна Груп», передав свої права та обов`язки за спірним договором з укладенням додаткової угоди від 01.02.2019, вважаючи, спірний договір таким, що укладений із порушенням вимог законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дослідною станцією фактично передано відповідачу-2, а потім співвідповідачу, у платне користування земельну ділянку площею 108,5517 га, вартістю 3 2109 592,86 грн без укладення договору оренди земельної ділянки відповідно до закону і виконавець за спірним договором під виглядом надання сільськогосподарських послуг фактично обробляє земельну ділянку, яка належить державі та стає власником вирощеної продукції на орендованій земельній ділянці. Тобто, на думку прокурора, предметом спірного договору є прихована оренда землі.

Прокурор зазначає, що Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України є державним підприємством та фактично основними видами виробничої діяльності не займається, а господарська діяльність обмежується вчиненням юридичних дій, пов`язаних із передачею основних засобів підприємства іншими суб`єктами господарювання у використання.

Прокурор вважає, що уклавши договір №14 від 03.12.2015, дослідна станція фактично передала у платне користування (оренду) земельні ділянки товариству (відповідачі 2,3), у зв`язку із чим порушено вимоги ст.ст.4,15,16 Закону України «Про оренду землі», так як за наявності існування фактичних орендних правовідносин, спірний договір не відповідає законодавству, що їх регулює.

Також прокурор зазначає, що укладення договору про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій №14 (прихованого правочину з оренди землі) відбулося без участі, відома та без дозволу суб`єкта управління об`єктами державної власності - Національної академії аграрних наук України (НААНУ) як органом управління об`єктами державної власності.

Окрім того, на думку прокурора, земельну ділянку, загальною площею 108,5517 га, яка відноситься до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фактично передано без зміни цільового призначення для ведення садівництва. Дані земельні ділянки протиправно передані у користування товариству для цілей не передбачених Статутом дослідної станції та Державним актом на право постійного користування.

Правова позиція позивача

Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області підтримує доводи прокуратури та наголошує на тому, що спірний договір не є договором підряду, а прихованим договором оренди землі, не спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним.

Правова позиція відповідачів

Відповідачі не погоджуються із вимогами позовної заяви і вважають, що в задоволенні позовної заяви слід відмовити в повному обсязі.

Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України зазначає, що спірний договір є змішаним договором, який містить елементи договору про надання послуг та договору на виконання науково-дослідницьких робіт, ознак договору оренди землі вказаний договір не містить, оскільки спірна земельна ділянка не вибувала з користування дослідної станції та не передавалася ні ТОВ «Екотехнік Україна Груп», ні у послідуючому ТОВ «Агро Екотехнік». За змістом оспорюваного договору Закарпатська ДСГДС надає науково-дослідні та консультаційні послуги й передає їх результат товариству та саме за це отримує плату, наукова робота (науковий супровід) ведеться на земельних ділянках, які з володіння та користування останнього не вибувають, у доступі до таких остання не позбавляється, а навпаки, безпосередньо на своїй землі наукова установа, як і визначено статутними цілями, проводить дослідження, що не є притаманними для орендних правовідносин, жодна умова договору не передбачала вилучення земельної ділянки від постійного землекористувача - Закарпатської ДСГДС.

ТОВ «Екотехнік Україна Груп» зазначає, що Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України є землекористувачем у розумінні закону, право володіння виникло на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗК №000413 від 29.03.1996, спірні землі обліковуються на балансі останньої, однак такі не закріплені державою за національною галузевою академією наук Національною академією аграрних наук України. Товариство зазначає, що спірні землі використовуються Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України, ТОВ «Екотехнік Україна Груп» виконує роботи з реконструкції саду для енергозберігаючих технологій, землями якого і надалі володіє і користується дослідна станція. Також товариство вважає, що твердження Берегівської окружної прокуратури Закарпатської області, що нею не пропущено строк позовної давності за заявленими позовними вимогами, оскільки Головному управлінню Держгеокадастру у Закарпатської області стало відомо про порушення інтересів держави лише 23.05.2019 з акту від 23.05.2019 №105/0067АП/02/01-19, складеного за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель є необґрунтованим та безпідставним.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як вбачається із матеріалів справи, 03 грудня 2015 року між Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією (сторона-1) і ТОВ «Екотехнік Україна Груп» (сторона-2) укладено договір № 14 про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій.

За умовами пункту 1.1 договору з метою сприяння у вирішенні статутних завдань, всебічного заохочення і підтримки науково-дослідницьких робіт, спрямованих на розвиток виробництва та використання альтернативних джерел енергії сторони домовилися здійснювати обмін інформацією та здійснювати співробітництво, що не суперечать чинному законодавству України, а також відповідно до умов цього договору сторони зобов`язалися діяти з метою успішного виконання статутних завдань та програмних цілей кожної із сторін.

Відповідно до п.1.2 цього договору ТОВ «Екотехнік Україна Груп» зобов`язалося власними силами та за власні кошти виконати роботи по реконструкції саду для енергозберігаючих технологій на земельних ділянках загальною площею 106,8328 га (у тому числі прилеглі меліоративні канали, які згідно з довідкою Держземагенства від 09.02.2015 № 34-702-0.1-973/2-15 відносяться до групи земель «Під водою»), за адресою: Закарпатська обл., Берегівський р-н, Астейська сільська рада, а Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція зобов`язалася здійснювати відповідний науковий супровід щодо виконання ТОВ «Екотехнік Україна Груп» технологічних процесів по таких роботах і результатів таких робіт.

За змістом підпункту 1.2.1 Договору під роботами з реконструкції саду для енергозберігаючих технологій сторони узгодили здійснення стороною-2 на території зазначених земельних ділянок висадки дерев павловнії з наступним зрубом/зрізом таких дерев для виготовлення відповідної деревини альтернативного твердого палива.

Для реалізації завдань, визначених у пункті 1.2 договору, сторона-1: надає свою згоду (дозвіл) стороні-2 на тимчасове, протягом 15 календарних років з моменту підписання цього договору, ведення робіт по реконструкції саду для енергозберігаючих технологій на площі 106,8328 га, яка визначена сторонами на карті, що є додатком до цього договору (підпункт 1.3.1); зобов`язується забезпечити вільний доступ до площадки персоналу сторони-2, а також залученим стороною-2 спеціалістам та фахівцям, а також транспорту та техніки, у тому числі необхідних для проведення робіт з реконструкції саду для енергозберігаючих технологій на площадці, а також зобов`язується не здійснювати жодних перешкод у цьому (підпункт 1.3.2).

За змістом пункту 1.4 договору для реалізації завдань, визначених у пункті 1.2 договору, сторона-2: своїми або залученими силами здійснює реконструкцію саду для енергозберігаючих технологій на площадці (підпункт 1.4.2); за науковий супровід з реконструкції саду для енергозберігаючих технологій, з метою забезпечення протягом дії цього договору підтримання стороною-1 в належному стані площадки, сторона-2 зобов`язалася сплатити стороні-1 суму грошових коштів: з 20.11.2015 по 20.11.2017 - 800,00 грн з ПДВ за 1 га, що загалом становить 170 932,48 грн шляхом коригування плати на індекс інфляції; надалі з 20.11.2017 по 20.11.2020 - 1050,00 грн з ПДВ за 1 га, що загалом становить 336 523,32 грн шляхом коригування плати на індекс інфляції; з 20.11.2020 до закінчення терміну договору - 1 550,00 грн з ПДВ за 1 га , що в загалом становить 165 590,84 грн за кожен наступний рік шляхом коригування плати на індекс інфляції (підпункт 1.4.2); підпунктом 1.4.3 обумовлено, що сторона-2 надає представникам сторони-1 доступ до площадки для проведення огляду, фотографування, обстежень, проведення науково-консультативних заходів тощо.

За приписами підпункту 1.5.5 сторона 2 зобов`язується приступити до виконання робіт по реконструкції саду не пізніше трьох календарних місяців з моменту підписання даного договору.

Отримані результати науково-дослідних робіт передаються стороні-2 як споживачу (власнику) такої продукції за попередньою згодою сторони-1 при умові належного оформлення таких результатів стороною-2 (п. 6.3).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє протягом 15 календарних років, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами його обов`язків (п. 5.1 договору).

Згідно з додатку № 1 «Карти-схеми використання земельних ділянок» загальна площа земельних ділянок на яких будуть виконуватися роботи по реконструкції саду для енергозберігаючих технологій складає 106,8328 га та зазначено кадастрові номери: 2120480100:02:000:0015 площею 17,8652 га, 2120480100:01:000:0206 площею 35,1924 га та 2120480100:10:001:0121 площею 53,7752 га.

Додатковою угодою від 01.02.2019 та договором про виправлення описки від 18.12.2020, до Договору внесено зміни, згідно з якими ТзОВ «Екотехнік Україна Груп» передало свої права та обов`язки за Договором ТзОВ «Агро Екотехнік».

Також, у підпункті 1.3.1 словосполучення «на площі 106,8328 га» замінено на «...земельних ділянках: площею 15,8652 га кадастровий номер 2120480100:02:000:0019, площею 55,4941 га кадастровий номер 2120480100:10:001:0121, площею 2,0 га кадастровий номер 2120480100:02:000:0018, площею 35,1924 га кадастровий номер 2120480100:01:000:0206», з урахуванням чого загальна площа спірної земельної ділянки за спірним договором становить 108,5517 га». Підпункт 1.4.2 викладено в новій редакції, за змістом якої, зокрема, сума грошових коштів, що підлягає сплаті стороною-2 стороні-1 з 01.02.2019 до закінчення терміну дії договору становить по 15 000,00 грн з ПДВ за місяць шляхом коригування плати на індекс інфляції.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним зазначеного договору та зобов`язання ТОВ «Агро Екотехнік» звільнити земельну ділянку загальною площею 108,5517 га , послався на те, що договір про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій від 03.12.2015 № 14 (з урахуванням додаткової угоди від 01.02.2019), укладений між відповідачами, суперечить положенням законодавства, оскільки Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція не зверталася до Національної академії аграрних наук України як до органу управління майном за погодженням на укладення оспорюваного договору, за яким земельна ділянка фактично передається в платне користування іншій особі. Водночас цей правочин не спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто є удаваним правочином, оскільки фактично надає можливість суб`єкту господарювання за плату та у визначений строк користуватися земельними ділянками, які перебувають на праві постійного користування у дослідної станції, що за своєю правовою природою має ознаки договору оренди землі, який суперечить вимогам статей 4, 13, 15 Закону України «Про оренду землі», статей 92, 93, 95, 116, 122, 152 ЗК України.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Предметом позовних вимог у даній справі є визнання недійсним договору № 14 про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій від 03.12.2015 та звільнення земельних ділянок загальною площею 108,5517 га.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із згаданими правовими нормами зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Подібні правові норми закріплено й у частині 1 статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім цього, правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним. Якщо встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 Цивільного кодексу України).

За удаваними правочинами сторони умисно оформляють правочини, які не стосуються правовідносин, що між ними насправді існують. Правовідносини, які фактично (насправді) існують між сторонами є іншими, ніж ті, які регулюються укладеними удаваними правочинами. У такій ситуації з одного боку існують удавані правочини, а з іншого - ті, які сторони дійсно мали на увазі. Удавані правочини своєю формою прикривають реальні правочини.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 08.09.2021 у справі № 915/857/20.

На підставі спірного договору про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій (п.п. 1.2., 1.2.1, 1.3.1, 1.3.2, 1.4.3 Договору) ТОВ «Екотехнік Україна Груп» (ТОВ «Агроекотехнік») надано у фактичне користування земельні ділянки з кадастровими номерами, які перелічено у п. 3 Додаткової угоди до Договору № 14 (чотири земельні ділянки загальною площею 108,5517 га). Ці земельні ділянки надано товариству для здійснення на території зазначених земельних ділянок висадки дерев павловнії з наступним зрубом/зрізом таких дерев для виготовлення відповідної деревини альтернативного твердого палива.

На підставі пункту 6.3 Договору отримані результати науково-дослідних робіт передаються товариству як споживачу (власнику) такої продукції за попередньою згодою Дослідної станції при умові належного оформлення таких результатів товариством.

Суд встановив, що згідно п.п. 1.3.1 та 1.3.2 Договору Дослідне господарство надало доступ товариствам до земельних ділянок площею 108,5517 га.

Вищезгадані та зазначені у спірному договорі земельні ділянки належать державі на праві власності та перебувають у постійному користуванні Дослідної станції. Вказане підтверджується наявними у матеріалах справи Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.02.2020 та Державним актом на право постійного користування землею І-ЗК № 000413.

Відповідачі погодили, що спірний Договір діє у будь-якому випадку до повного виконання ними своїх зобов`язань, що випливають із цього Договору. Вказане підтверджується п. 5.1. Договору. При цьому, згідно з п.п. 1.3, 1.4, 1.5 Договору відповідачі взяли на себе зобов`язання пов`язані з висадкою дерев павловнії з наступним зрубом/зрізом таких дерев для виготовлення відповідної деревини альтернативного твердого палива.

При цьому, кінцевим продуктом (результатом договору) згідно п.1.2.1 являється деревина альтернативного твердого палива.

Наведеними висновками спростовуються доводи відповідачів про те, що спірна земельна ділянка не вибувала з користування Дослідної станції та не передавалася в користування ні ТзОВ «Екотехнік Україна Груп», ні у послідуючому ТзОВ «Агро Екотехнік», а спірний договір є змішаним договором, який містить елементи договорів про надання послуг та виконання науково-дослідницьких робіт.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 892 Цивільного кодексу України за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов`язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов`язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Крім того, згідно ст. 897 Цивільного кодексу України в договорі на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт зазначається, що виконавець зобов`язаний вживати заходів для захисту одержаних при виконанні робіт результатів, що підлягають правовій охороні, та інформувати про це замовника, а також виконати роботи відповідно до погодженої із замовником програми (техніко-економічних показників) або тематики і передати замовникові результат у строк, встановлений договором.

Зі змісту вищенаведених правових положень вбачається, що на відміну від договору надання послуг, за яким виконавець за завданням замовника виключно надає послугу, за що отримує винагороду та не має підстав і мотивів сподіватися на отримання іншого прибутку чи права власності на продукцію, отриману в результаті такої діяльності, та на відміну від договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її властивостей та, як наслідок такого користування, має на меті отримання продукції/доходів від такої діяльності.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені в постановах Верховного Суду від 02.02.2022 справа № 927/1099/20, від 29.09.2022 справа № 918/351/21, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 10.02.2021 у справі № 907/568/19.

А також вказані висновки враховано судами апеляційної інстанції при задоволенні позовів прокурора у подібних спірних правовідносинах, а саме: постанова від 14.11.2022 у справі № 914/2314/21, від 25.01.2023 у справі № 922/3395/21, від 19.12.2022 у справі № 906/1054/21.

Відносини, пов`язані з використанням земельних ділянок, які належать до державної власності, регулюються правовими нормами Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з приписами ст.ст. 1, 13, 15, 25 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, отримувати продукцію і доходи, що кореспондується з положеннями статті 775 Цивільного кодексу України (наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результатів користування річчю, переданою у найм).

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) на визначений строк та отримання урожаю/плодів/продукції від такої діяльності.

Суд встановив, що за умовами оспорюваного договору земельні ділянки, які належать позивачу на праві власності, а Дослідна станція володіє ними на праві постійного користування, фактично використовуються ТОВ «Агро Екотехнік». Товариство на підставі договору про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій здійснює повний цикл з висадки дерев павловнії з наступним зрубом/зрізом таких дерев для виготовлення відповідної деревини альтернативного твердого палива та стає власником отриманої в результаті зрубу продукції.

Така діяльність товариства є самостійною господарською діяльністю на земельних ділянках, які є державною власністю.

Правова природа договорів визначається з огляду на їхній зміст. Здійснюючи оцінку відповідності волі сторін при укладенні спірних договорів фактичним обставинам справи та визначаючи спрямованість як дій сторін цих договорів, так і правових наслідків, зумовлених ними, суд, перш за все, виходить із умов спірних договорів, встановлених ними прав та обов`язків сторін.

За умовами Договору Дослідна станція фактично надає можливість вказаним товариствам власними силами та за власні кошти, з використанням власної посадкової продукції та власною технікою здійснити висадку дерев павловнії з наступним зрубом таких дерев (упродовж терміну дії договору тричі) для виготовлення деревини альтернативного твердого палива власником якого і стає товариство, при цьому, в процесі вирощування продукції за умовами Договору та зобов`язаннями Дослідної станції здійснюється за плату та у визначений строк користування чітко визначеними земельними ділянками, які перебувають у Дослідної станції на праві постійного користування (п. п. 1.2, 1.3.1, 1.3.2, 1.4.2, 1.4.3).

Зокрема умови спірного договору є істотними умовами, які притаманні договору оренди землі, а саме зазначено об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), дата укладення та строк дії договору оренди; а також орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Так в п. 1.4.2 Договору вказано, що за науковий супровід по реконструкції саду для енергозберігаючих технологій, з метою забезпечення протягом дії Договору підтримання в належному стані площадки товариство зобов`язується сплачувати з 20.11.2015 по 20.11.2017 грошову суму в розмірі 800 грн. за 1 гектар посівної площі земельної ділянки, з 20.11.2017 по 20.11.2020 -1050,00 грн., а з 20.11.2020 до закінчення терміну дії Договору - 1550, 00 грн. за кожен наступний рік, шляхом коригування плати на індекс інфляції. В подальшому змінено розмір сплати грошових коштів: з 01.02.2019 до закінчення дії Договору по 15 000 грн. з ПДВ за місяць шляхом коригування плати на індекс інфляції.

Згідно ч. 3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди, тобто це є притаманним договору оренди землі і дана умова викладена в оспорюваному договорі.

При цьому, оплата наданих послуг наукового супроводу здійснюється щомісяця протягом десяти банківських днів з моменту підписання Сторонами акту приймання-передачі робіт, але не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним.

За наведених умов розрахунку між сторонами фактично відбувається оплата товариством за оренду земельної ділянки, оскільки відсутні умови оплати Дослідною станцією за надання товариством послуг щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій з подальшою висадкою дерев павловнії.

Адже, згідно умов договору Дослідна станція не приймає ніякої участі у підготовці грунту до посадки саджанців павловнії, в організації та проведенні закупівлі посадочного матеріалу (саджанців павловнії), мінеральних добрив, фактичному виконанні технологічних вимог по процесу вирощування вказаних дерев, їх зрубу та використанні отриманої продукції у власних цілях. Весь об`єм наведених робіт та використання корисних властивостей землі, реалізація отриманої деревини здійснюється товариствами.

Таким чином, за умовами оспорюваного договору всі дії Дослідної станції зводяться до передачі земельних ділянок державної форми власності у користування відповідачів 2 та 3, які здійснюють на них повний цикл обробітку земельних ділянок, висадку дерев павловнії з наступним зрубом/зрізом таких дерев для виготовлення відповідної деревини альтернативного твердого палива та ТОВ «Агро Екотехнік» стає власником отриманої в результаті зрубу продукції.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що спірний договір містить умови, притаманні договору оренди землі, а саме: передачу земельних ділянок державної власності у користування відповідачам 2 та 3, строк дії договору, право власності на продукцію, вирощену на земельних ділянках, переданих в користування відповідачам 2 та 3, а також спосіб та умови розрахунків за передані в оренду земельні ділянки, про що йдеться у п.1.4.2 Договору.

Наведене свідчить про те, що оспорюваний договір є удаваним, оскільки, згідно з встановленими обставинами, такий договір за своєю суттю не є договором про надання послуг та не є договором про виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Спірний правочин вчинено сторонами з метою приховати договір оренди землі для здійснення орендарем господарської діяльності.

При оцінці відповідності спірного договору вимогам законодавства суд виходить з такого.

Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України є державною, бюджетною, неприбутковою, науковою установою, створеною з метою активного сприяння науковим установам в роботі по проведенню наукових дослідів, виробничої перевірки і впровадженню наукових технічних розробок; створення нових високопродуктивних сортів та гібридів кукурудзи, картоплі, овочів, пряно-аромативних культур, багато трав та тютюну з високою якістю врожаю, с комплексно стійких захворювань та шкідників; тощо (п. 2.2 Статуту).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності товариств (відповідачів 2, 3) є будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій та зокрема і інші - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами. Тобто, ні ТОВ «Екотехнік Україна Груп», ні «ТОВ «Агро Екотехнік» не є суб`єктом наукової діяльності у розумінні ст. 4 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Щодо організації наукової діяльності п.7.2 Статуту чітко прописано, що наукову роботу Дослідна станція виконує як правило за державними програмами, контрактами з Академією, договорами з Міністерством аграрної політики України, місцевими сільськогосподарськими органами, установами, підприємствами та організаціями. Науково-організаційне і методичне керівництво Дослідною станцією здійснюється Академією.

Послуги з наукового забезпечення (розробка технологічних проектів, наукової консультації та експертизи, підвищення кваліфікації, тощо) організаціями та підприємствами Дослідна станція надає на договірних засадах (п. 7.3 Статуту).

Однак, предметом договорів, де стороною є Дослідна станція може бути наукова робота у межах основних напрямів її діяльності, які прописані ст. 2 Статуту, серед яких відсутня діяльність по вирощуванню біоенергетичних культур.

Адже в структурі Національної академії аграрних наук України у 2011 році створено та функціонує окрема науково-дослідна установа з питань вирощування біоенергетичних культур Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України.

При цьому, п. 3.3 Статуту визначено, що за Науковою установою закріплені земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Академії та надані їй на праві постійного користування землею, що посвідчується державним актом.

У п. 4.3 Статуту застережено, що майно господарства є державною власністю, закріплене за ним Академією і належить їй на праві оперативного управління. Здійснюючи це право, Дослідна станція може використовувати це майно для участі в цивільних відносинах, в тому числі для провадження фінансово-господарської діяльності відповідно до статутних цілей та в межах своєї цивільної правоздатності.

З аналізу вищенаведених законодавчих положень щодо наукової діяльності і положень Статуту Дослідної станції та нормативно визначеного права постійного користування землею вбачається за можливе здійснення наукових консультацій, однак поза межами майнового комплексу та основних майнових засобів, тобто без залучення до обробітку третіх осіб чи використання третіми особами майнових ресурсів Дослідної станції.

Судом встановлено, що на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 000413 у користуванні Закарпатського інституту агропромислового виробництва, яка в подальшому реорганізована в Закарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію Національної академії аграрних наук України знаходиться у користуванні на території Берегівського району земельна ділянка площею 3166,8 га.

Відповідно до частини 1 статті 92, частини 1 статті 95 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно з частиною 8 статті 93 Земельного кодексу України орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Положеннями частини 4 статті 4 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що право розпоряджатись земельними ділянками, яких стосуються спірні договори, у тому числі й шляхом надання їх в оренду, відповідачу 1 не належить. Цим правом наділений власник земельної ділянки в особі уповноваженого державою органу позивача у справі.

Нормами статей 92 та 95 Земельного Кодексу України не передбачено право особи, яка використовує земельну ділянку на праві постійного користування, розпоряджатись нею шляхом здачі її в оренду. В силу приписів ст. 4 Закону України «Про оренду землі», відповідач 1 не є орендодавцем земельних ділянок, перелік яких зазначено у спірному договорі, та не наділений правом передавати їх у платне користування іншим особам, а отже, розпорядження землями державної власності відповідачем 1 здійснено за відсутності для цього законних повноважень, всупереч волі власника земельних ділянок.

З огляду на викладене, спірний договір не є договором про надання послуг чи на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, а є прихованим договором оренди землі, який укладено всупереч вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України «Про оренду землі».

Зокрема, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» від 07.02.2002 визначено, що галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об`єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством.

Відповідно до ч. 4 п. 3.3 статуту Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України, в редакції за 2014 рік, земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні Дослідної станції можуть використовуватись без зміни цільового призначення підприємствами, заснованими на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності), створеним за участю Господарства, яке при цьому зберігає право на свої земельні ділянки.

Разом з тим, згідно даних ЄДРПОУ ні ТОВ «Екотехнік Україна Груп», ні ТОВ «Агро Екотехнік» не є суб`єктами господарювання, які засновані на змішаній формі власності та створені за участю Дослідної станції, а тому не можуть використовувати її земельні ділянки.

За пунктом 20 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: погоджують підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів.

З урахуванням вищевикладеного слід дійти висновку, що органом управління майном Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України є Національна академія наук України в особі відповідної галузевої академії наук, якою у даному випадку є Національна академія аграрних наук України.

Отже, у супереч вищенаведеної норми Закону та п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном», п. 3.3 статуту Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України, в редакції за 2014 рік, Дослідна станція зі зверненням щодо погодження укладення договору до Національної академії аграрних наук України не зверталась, а в подальшому проект не узгоджувала.

Зважаючи на те, що укладення договору про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій №14 відбулося без погодження, участі, відома та без дозволу суб`єкта управління об`єктами державної власності - Національної академії аграрних наук України, зазначений договір є таким, що укладений із порушенням вимог законодавства, тому підлягає визнанню недійсним.

Наявний в матеріалах справи протокол засідання бюро відділення наукового забезпечення інноваційного розвитку Президії НААН України №19 від 17.11.2015 не є тим законодавчо визначеним погодженням, оскільки у згаданому протоколі чітко визначено, в чому полягає науковий супровід вирощування павловнії: в дослідженні комплексної технології вирощування цієї культури; розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо вирощування цієї культури; розробка інноваційно-інвестиційних проектів щодо практичного застосування в біоенергетиці.

Саме з метою вчинення перерахованих дій ухвалено за доцільне укладення договору наукового супроводу, при цьому на землях не сільськогосподарського призначення, тобто на землях не належних на праві постійного користування Дослідній станції.

Питання укладення договорів на виконання наукового супроводу урегульовано в тому числі, Наказом Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації «Про затвердження порядку організації та супроводу виконання робіт за договорами на створення (передачу) науково-технічної продукції» від 18.11.2010 № 100 (далі - Наказ).

Право власності на створену за договором продукцію належить Замовнику з урахуванням того, що права винахідника охороняються патентним законодавством, а права автора твору авторським правом (п. 6.6 Наказу).

Впровадження результатів робіт за завершеними договорами у суспільне виробництво України здійснюється виконавцем розробок за сприяння Замовника у відповідності з попередніми домовленостями з підприємствами, які надали згоду щодо використання виконаної розробки в технологічному процесі підприємства на підставі окремо укладених угод (п. 6.7 Наказу).

Водночас серед умов Договору відсутнє положення про те, що результати науково-дослідницьких робіт передаються Дослідній станції. Також, відсутнє посилання на робочу програму науково-дослідної роботи, якою передбачається, який саме результат має бути отримано та хто має право ним розпоряджатися.

Таким чином, істотною умовою спірного Договору про науковий супровід/науково-дослідницьку роботу мало б бути положення про набуття права власності на результати продукції саме Державою в особі Дослідної станції, що і є головною метою договорів вказаної категорії. Відсутність останньої в свою чергу також свідчить про удаваність даного правочину.

Натомість, як вбачається з звітів про науково-дослідну роботу згідно з Договором, науковий супровід полягав у наданні консультацiй з питань догляду за молодими рослинами павловнiї, захистy їx вiд хвороб та шкiдникiв, поливу та удобрення; рекомендацiй з доцiльностi висаджування промiжних культур в мiжряддях молодих насаджень та рекогносцiровочних посiвiв на розкорчованих площах; проведеннні додаткового агрохiмiчного обстеження полiв, вiдведених пiд павловнiю; розробленні рекомендацiй щодо внесення добрив та вапнякових матерiалiв.

Згідно зі складеними у 2017-2021 роках Дослідною станцією звітами про науково-дослідну роботу, такі проведено без участі та відповідно прийняття (підписання), оплати товариством.

Крім того, дані звіти не розкривають предмет договору, оскільки відносяться щодо земель площею 55,4951 га в урочищі «Під лісом», а предметом договору є земельні ділянки площею 108,5517 га «Під водою».

При цьому, доводи Дослідної станції зводяться до того, що наслідком договору є подання 12.12.2018 дослідною станцією як власником науково-дослідної продукції, заявки до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання прав на сорт Лілов рослин Павловнія.

Однак, оспорюваний договір жодним пунктом не прописує виконання вищевказаних умов, дій щодо наукового супроводу та його результати у вигляді подачі заявки на новий сорт, що спростовує належність цього договору до договору виконання науково-дослідних робіт.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою реконструкція - це перероблення, перебудова вже існуючого об`єкту, яка передбачає зміну його розмірів, функціонального призначення, основних показників, удосконалення виробництва, підвищення економічного рівня та якості продукції, її поліпшення (п. 3.21 ДБН а.2.2-3-2014). Водночас, п. 1.2.1 Договору під роботами по реконструкції саду розуміється висадка дерев павловнії з наступним зрубом/зрізом таких дерев. Останнє вказує на те, що фактично іншою стороною будуть здійснюватися не роботи, пов`язані із реконструкцією саду, а фактично створення нового об`єкту - саду з дерев павловнії.

Павловнія - це дерево з найбільшою швидкістю росту в світі. В оптимальних умовах вирощування за 5 роки може досягати 20 метрової висоти і використовуватися в якості сировини.

Отже, твердження відповідача 1, що реєстрація нового сорту павловнії є результатаом наукового супроводу за спірним договором є удаваними, оскільки з моменту висадки павловнії до подання заявки пройшло лише 2,5 років, а на дослідження та виведення нових сортів дерева необхідно більше часу.

Вказане підтверджується свідченням свідка Матієги О.О. від 02.12.2022, і листом Національної академії Аграрних наук України від 17.01.2014 та протоколом № 1 від 16.01.2014, селекційним журналом досліджень, листом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.07.2022 та відповідно спростовує такі доводи відповідача-1, оскільки згідно наявної у цих документах інформації селекційні досліди по виведенню нового сорту Лілов розпочато науковими співробітниками Дослідної станції ще у січні 2014 року на підставі трудового договору, звітів про результати польових досліджень та за рахунок спецкоштів Дослідної станції.

Крім того, як вбачається із дослідження селекційного журналу досліджень рослин павловнії науковцями установи висаджено в колекційний розсадник 80 саджанців, а відтак не було необхідності для проведення таких досліджень на 108 га, а достатнім було б 0,15 га землі, що є достатнім для досліджень і виведення нових сортів рослини, що підтверджує удаваність правочину та укладення його для отримання прибутків товариством.

Однак, як наведено вище умови оспорюваного правочину взагалі не обумовлюють виконання Дослідною станцією вказаних дій з наукового дослідження виведення нового сорту павловнії, а беззаперечно містять ознаки договору оренди землі з наданням у користування для висадки павловнії, як зауважувалося вище, особливо цінних земель науково-дослідних полів, використання яких Президія НААН України не погоджувала.

Отже, не доведеною є позиція відповідачів про те, що кінцевою метою співпраці згідно з Договором було проведення наукових досліджень в процесі експериментального вирощування нового сорту рослин, що не внесені до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, розроблення відповідної документації та державна реєстрація прав на таку рослину, оскільки жодна з цих умов не врегульована Договором та не підтверджено належними та допустимими доказами, що такі дії здійснювалися на виконання його умов.

Наведені обставини повністю спростовують доводи відповідачів про те, що Дослідною станцією саме за результатами роботи за спірним договором заповнено технічну анкету та показники для визначення придатності сорту павловнії для поширення в Україні за напрямом використання біоенергетичний та подано заявку на сорт Лілов таксон Павловнія, чим на їх думку підтверджується відповідність мети Договору статутним цілям та завданням Дослідної станції.

Відтак, вбачається, що Дослідна станція фактично передала ТзОВ «Екотехнік Україна Груп» та ТОВ «Агро Екотехнік» у платне користування земельні ділянки, при цьому не уклавши договору оренди земельної ділянки відповідно до вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» та під виглядом виконання сільськогосподарських послуг фактично виконавець обробляє земельну ділянку, яка належить державі та стає власником вирощеної продукції на орендованій земельній ділянці.

При укладенні оспорюваного договору фактично передано в користування земельні ділянки без укладення договору оренди землі з використанням їх корисних властивостей, а тому такий фактично є договором оренди землі, на підставі якого між сторонами виникли орендні правовідносини.

Отже, спірний договір не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. ст. 892, 897, 898, 901-907 Цивільного кодексу України, а також не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчить про його недійсність на підставі ч. ч. 1, 4, 5 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 904/8549/17, неналежне оформлення відносин оренди є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки. Аналогічні висновки зроблено судами у справах № 921/12/20 та № 907/568/19.

З огляду на викладене, слід дійти висновку щодо необхідності застосування до даних правовідносин, що склались між сторонами, положень ст. 235 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч. ч. 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу, згідно з якими: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.02.2020, вказані земельні ділянки відносяться до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та відносяться до державної власності.

За спірним договором земельні ділянки фактично передано без зміни цільового призначення для висадити дерева павловнії, як деревини альтернативного твердого палива, чим порушено вимоги ст. 20 ЗК України.

При цьому, Земельний кодекс України не передбачає такого цільового призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення як «для вирощування енергетичних рослин». Чинний ЗК України передбачає, такі види цільового призначення відповідних земель: «для ведення особистого селянського господарства» (ст. 33), «для сінокосіння і випасання худоби» (ст. 34), «для садівництва» (ст. 35), «для городництва» (ст. 36), «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» (ст. 371) тощо.

Законодавство України визначає «пріоритетність» земель сільськогосподарського призначення (ст. 23 ЗК України). Відповідно до ч. 1 цієї статті «землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання».

Про виснаження земель Дослідної станції та погіршення їх якості зазначено інспекторами Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області в акті перевірки від 23.05.2019 року, зокрема якість вмісту гумусу у порівнянні з 2001 роком після трьох років використання її для вирощування павловнії знизилася. Покращення Дослідною станцією виявлено уже через 2 роки після проведеної перевірки у 2021 році, що жодним чином не спростовує результати перевірки на яких також грунтуються доводи прокурора.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор зазначив, що внаслідок укладення спірного договору порушено інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, оскільки надання земель державної форми власності у користування за відсутності зареєстрованого договору оренди землі призводить до необлікованого використання земель та, у свою чергу, сприяє тінізації аграрного сектору економіки у зв`язку з уникненням процедури отримання землі в оренду через земельні торги відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України, що має наслідком втрату з боку держави контролю над процесами оренди земельних угідь і виробництва сільськогосподарської продукції, незаконна передача земельної ділянки у користування під виглядом укладення договору оренди призвела до ненадходження до бюджету коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою.

Усі наведені вище обставини у їх сукупності свідчать про наявність підстав, наведених у позовній заяві. За наявності таких обставин спірні договори визнаються судом недійсними.

Враховуючи наведене, підлягає задоволенню й позовна вимога керівника Берегівської окружної прокуратури про звільнення земельних ділянок, про які йдеться у спірному договорі, як похідна позовна вимога від попередньої.

Щодо права прокурора на звернення до суду з позовом у справі в інтересах позивача.

Суд виходить з того, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох «виключних» випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки суду відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області є те, що позивач, як уповноважений суб`єкт, не звертався до суду з відповідним позовом до суду.

Відповідно до ст. 122 Земельного Кодексу України уповноваженим державою органом на реалізацію повноважень власника зазначених у позові земельних ділянок, є Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

Прокурор направляв на адресу позивача листи (від 27.06.2019 № 01/105-3268 вих-19 та від 18.02.2020 № 07.31-96-714 вих.20), якими інформував його про виявлені порушення та вказував на необхідність вжиття заходів позовного характеру, спрямованих на захист інтересів держави.

На адресу обласної прокуратури надходили відповіді від вказаного органу, зокрема остання від 24.02.2020 з повідомленням, що позовну заяву до суду не подано.

Таким чином, позивач, як власник спірної земельної ділянки, володіючи інформацією про незаконність розпорядження такою, не вживав та не вживає належних та дієвих заходів на поновлення порушених прав держави.

Щодо строку позовної давності у спірних правовідносинах.

Так, за визначенням ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Таким чином, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Визначення моменту початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

В даному контексті початок перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 261 ЦК України) необхідно тлумачити у системному зв`язку з поняттям позовної давності, яке міститься в ст. 256 ЦК України. Тобто інститут позовної давності пов`язано з інститутом пред`явлення позову, який вимагає наявності даних про особу відповідача, оскільки неможливо захистити своє порушене право в суді за відсутності даних про те, від кого слід вимагати поновлення порушеного права.

За таких обставин початок перебігу позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України повинен починатися від дня, коли особа довідалася або могла довідатися сукупно як про факт порушення свого права, так і про особу, до якої слід пред`являти судовий позов. Відсутність обізнаності особи про другу з цих обставин про особу, відповідача, позбавляє особу можливості звернутися до суду з вимогою про захист свого права чи інтересу, отже, унеможливлює початок перебігу позовної давності.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати свої права в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою (постанова Верховного Суду України від 12.07.2017 у справі № 6-2458цс16).

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20.12.2007 за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та ст. 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справах № 911/3681/17 (постанова від 21.08.2019), № 914/3224/16 (постанова від 26.11.2019), № 911/3677/17 (постанова від 19.11.2019), № 911/3680/17 (постанова від 19.11.2019).

В постановах Верховного Суду від 21.03.2018 (справа № 57/314-6/526-2012), від 18.12.2018 (справа № 911/544/16) зазначено, якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Згідно з п. 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 (справа № 487/10128/14-ц) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 (справи № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц) та постанові Верховного Суду України від 12.04. 2017 (справа № 6-1852цс16).

У постанові від 20.06.2018 (справа № 697/2751/14-ц), зважаючи на обставини справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17.10.2018 року (справа № 362/44/17). Так, у випадку подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

У постановах від 08.06.2016 (справа № 6-3029цс15), 12.04.2017 (справа № 6-1852цс16), 12.07.2017 (справа № 6-2458цс16) Верховний Суд України зробив висновок про те, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач (відповідний орган), а не прокурор. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Аналіз ст. 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою правомочною особою.

Оскільки, Головне управління Держгеокадстру в Закарпатській області не було стороною оспорюваного договору, а також не було учасником господарської справи № 907/163/17, а про вказані порушення дізналося лише 23.05.2019 при проведенні перевірки та складанні за її результатами акту, строк позовної давності необхідно рахувати з 23.05.2019, коли про вказане правопорушення дізнався позивач по справі Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області, отже строк позовної давності не пропущений і підстави для застосування позовної давності відсутні.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи заяви про застосування строків позовної давності подано Дослідною станцією та ТзОВ «Агро Екотехнік». ТзОВ «Екотехнік Україна Груп» не заявлено про сплив позовної давності щодо пред`явлених до нього вимог. Відтак, заява про застосування позовної давності одного з відповідачів, не поширюється на позовні вимоги до інших відповідачів.

Керуючись положеннями ст. 152 Земельного кодексу України прокурором пред`явлено вимоги про визнання недійсним Договору, предметом якого є користування землями дослідних полів Дослідної станції які є особливо цінними землями, власником яких виступає Позивач.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків.

В силу ч. 3 вказаної статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, у тому числі: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною.

Відтак, за даного способу захисту та нормативного обґрунтування має місце пред`явлення негаторної вимоги до якої позовна давність не застосовується.

Також прокурором пред`явлено до суду вимогу про зобов`язання ТзОВ «Агро Екотехнік» звільнити спірні земельні ділянки, що за своєю правовою природою також є усуненням перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном, визначене ст. 391 ЦК України, тобто негаторна вимога.

При цьому до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Таким чином поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом звільнення земельних ділянок.

А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Відтак, до вказаних позовних вимог позовна давність не застосовується.

Щодо вимоги прокурора про припинення на майбутнє договору.

Суд відмовляє у задоволенні вимоги прокурора щодо припинення на майбутнє договору, оскільки за змістом статті 236 ЦК України договір оренди визнається недійсним з моменту вчинення, а розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Положеннями статей 13-14 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, розглянувши спір на підставі поданих суду доказів, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.06.2022 по справі № 907/214/20, суд дійшов висновку про його часткове задоволення.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати недійсним договір №14 про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій від 03.12.2015, укладеного між Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України та ТОВ «Екотехнік Україна Груп» (яке згідно додаткової угоди від 01.02.2019 замінено на ТОВ «Агро Екотехнік») про виконання робіт на земельній ділянці площею 108,5517 га, вартістю 32 109 592,86 грн.

3. Зобов`язати ТОВ «Агро Екотехнік» звільнити земельні ділянки загальною площею 108,5517 га, а саме: площею 15,8652 га, кадастровий номер 2120480100:02:000:0019; площею 55,4941 га, кадастровий номер 2120480100:10:001:0121; площею 2,0 га, кадастровий номер 2120480100:02:000:0018; площею 35,1924 га, кадастровий номер 2120480100:10:000:0206.

4. В решті заявлених вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 07.07.2023

Суддя Андрейчук Л. В.