Ухвала

від 20.03.2024 по справі 907/214/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 907/214/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

позивача - не з`явився

відповідача - 1 - не з`явився

відповідача - 2 - не з`явився

відповідача - 3 - Дрюченко О.С. (адвокат)

Офісу ГП - Гусарова А.В.

розглянувши матеріали касаційних скарг

- Інституту аграрних ресурсів та регіонального розвитку Національної академії аграрних наук України

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Екотехнік"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 (у складі колегії суддів: Кравчук Н.М. (головуючий), Матущак О.І., Скрипчук О.С.)

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.06.2023 (суддя Андрейчук Л.В.)

за позовом Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області

до: 1. Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (Інститут аграрних ресурсів та регіонального розвитку Національної академії аграрних наук України),

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотехнік Україна Груп",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Екотехнік"

про визнання недійсним договору та звільнення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Верховним Судом відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Інституту аграрних ресурсів та регіонального розвитку Національної академії аграрних наук України (далі - Інститут, Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Екотехнік" (далі - ТОВ "Агро Екотехнік", Відповідач-3) на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.06.2023.

Вказаними судовими рішеннями частково задоволено позов Берегівської окружної прокуратури (далі - Прокурор) та:

- визнано недійсним договір №14 про виконання наукового супроводу щодо реконструкції саду для енергозберігаючих технологій від 03.12.2015, укладений між Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України та ТОВ «Екотехнік Україна Груп» (яке згідно додаткової угоди від 01.02.2019 замінено на ТОВ «Агро Екотехнік») про виконання робіт на земельній ділянці площею 108,5517 га (далі - Договір № 14);

- зобов`язано ТОВ «Агро Екотехнік» звільнити вказану земельну ділянку.

У задоволенні позовної вимоги про припинення дії Договору № 14 на майбутнє відмовлено.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам необхідно надавати правову оцінку його умовам, правам і обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Оцінивши зміст Договору № 14, його істотні умови у сукупності з іншими обставинами справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що він є удаваним, тобто за своєю суттю не є ані договором про надання послуг, ані договором про виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт.

Водночас спірний договір має всі суттєві умови договору оренди землі: визначено об`єкт оренди, дату укладення та строк дії договору, орендну плату із зазначенням її розміру та способу і умов розрахунків, право власності орендаря на продукцію, вирощену на земельних ділянках, а також те, що земельна ділянка вибула з користування Відповідача-1 та перейшла у користування Відповідача-3.

За таких обставин суди погодилися з доводами Прокурора про те, що спірний правочин вчинено сторонами з метою приховати договір оренди землі для здійснення орендарем господарської діяльності.

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій виснувано, що Інститут не мав законних повноважень передавати належну йому на праві постійного користування земельну ділянку у користування (оренду) іншим особам, у тому числі і Відповідачу- 3.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.01.2024 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передано справу № 905/20/23 за позовом керівника Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, Східного офісу Держаудитслужби до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрод-Донбас", сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтневе" про визнання недійсними договорів та зобов`язання звільнити земельну ділянку.

Підставою для передачі вищевказаної справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стала необхідність відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі судової колегії палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21) щодо того, що положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права надання її в тимчасове користування.

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.02.2024 справу № 905/20/23 прийнято до розгляду.

При цьому Суд керувався тим, що статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування, але і не встановлено відповідної заборони. Тому зазначені норми підлягають належному тлумаченню.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Отже, якщо земельна ділянка належить особі на праві постійного користування, то держава чи територіальна громада не вправі надавати земельну ділянку в користування іншій особі до припинення права постійного користування.

При цьому і постійний користувач не вправі встановлювати речові права на земельні ділянки, оскільки речові права обмежують право власності власника земельної ділянки (держави чи територіальної громади).

З наведеного випливає неправомірність встановлення речових прав інших осіб постійним користувачем.

Водночас законодавство не забороняє постійному користувачу дозволяти тимчасове користування земельною ділянкою (але не надавати речове право на неї) іншій особі, якщо таке користування не суперечить змісту права постійного користування. Такий висновок випливає із системного тлумачення закону.

Так, хоча у статті 95 Земельного кодексу України не згадується окремо таке право користувача, але пункт «а» частини першої цієї статті передбачає право землекористувача самостійно господарювати на землі, що передбачає і укладення зобов`язальних договорів, спрямованих на ефективне використання земельної ділянки. Пунктом «ґ» цієї частини передбачено право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди, що може бути неможливим без надання будівельній організації дозволу на тимчасове користування будівельним майданчиком на земельній ділянці. Частина перша статті 97 Земельного кодексу України згадує можливість землекористувачів дозволяти використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт; стаття 971 Земельного кодексу України встановлює, що дозволяється використовувати земельну ділянку на підставі угоди про проведення розвідувальних та видобувних робіт, що укладається із власником землі та/або за погодженням із землекористувачем; відповідно до статті 18 Лісового кодексу України постійний користувач землями лісогосподарського призначення може дозволяти «короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених цим Кодексом».

Такі приклади слід вважати окремими проявами не забороненого законом права землекористувача дозволяти користування на підставі зобов`язального договору. Користувач в цьому разі не передає більше прав, ніж є у нього - він діє в межах наявної у нього правомочності користування земельною ділянкою.

Таке розуміння закону відповідає і інтересам обороту, і принципам раціонального землекористування (статті 4, 5 Земельного кодексу України). Натомість за іншого розуміння виходив би явно нерозумний результат, оскільки право дозволяти тимчасове користування земельною ділянкою з метою ефективного використання властивостей земельної ділянки не належало би нікому.

Зазначене розуміння закону узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №911/1278/20).

При цьому зобов`язальне право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації, оскільки така реєстрація перетворила би його на речове право. Так, Велика Палата Верховного Суду (постанова від 18.04.2023 у справі №357/8277/19) сформулювала висновки про те, що оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту такого права можуть бути такими, що притаманні речовим правам; у відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування).

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду також сформульовані висновки про те, що тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди; тимчасовим володільцем земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі.

При цьому Велика Палата Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц) сформулювала висновок, що, ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Цей висновок, що відображає концепцію книжкового володіння нерухомістю за принципом реєстраційного підтвердження володіння, неодноразово підтверджувався в подальших постановах Великої Палати Верховного Суду (зокрема постанова від 20.06.2023 у справі №362/2707/19).

Отже, специфіка книжкового володіння полягає, серед іншого, в тому, що нерухомістю можуть володіти одночасно кілька осіб, але щодо різних речових прав. Зокрема, якщо зареєстровані право власності і право оренди нерухомого майна, то і особа, зареєстрована як власник, і особа, зареєстрована як орендар, визнаються фактичними володільцями нерухомої речі щодо права власності і права оренди відповідно (постанова Верховного Суду від 20.09.2023 у справі №910/3453/22).

Водночас якщо особі за договором наданий дозвіл на тимчасове користування земельною ділянкою, тобто така особа набула зобов`язальне право тимчасового користування, то ця особа не є володільцем земельної ділянки, оскільки зобов`язальне право тимчасового користування нерухомим майном не підлягає державній реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Частиною першою статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Зазначені законодавчі положення передбачають передання предмета оренди не тільки у користування, а й у володіння користувачу.

Водночас відповідно до частини першої статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, власник або постійний користувач земельної ділянки не позбавлений права укласти договір, за яким лише надає контрагенту дозвіл на тимчасове користування земельною ділянкою або її частиною, але не надає її у володіння контрагенту. Такий договір може бути сконструйований за зразком договору оренди землі, але виключати володіння земельною ділянкою тимчасовим володільцем (а відтак, і виключати державну реєстрацію права користування). До такого зобов`язального договору тимчасового користування земельною ділянкою можуть застосовуватися правила про оренду землі mutatis mutandis, тобто тією мірою, якою вони відповідають суті правовідносин. Наприклад, не підлягають застосуванню правила про ідентифікацію в договорі об`єкта користування обов`язковою вказівкою на кадастровий номер та площу земельної ділянки (як це передбачено у частині першій статті 15 Закону України «Про оренду землі»), якщо, виходячи із суті правовідносин, земельна ділянка або її частина (якій кадастровий номер взагалі не може бути присвоєний) може бути ідентифікована іншим чином з точністю, достатньою для цілей договору, оскільки зобов`язальне право користування нерухомим майном не підлягає державній реєстрації (потребами якої і зумовлена вимога про зазначення кадастрового номера).

Таким чином, постійний користувач земельної ділянки вправі укласти договір, за яким він надає зобов`язальне право тимчасового користування земельною ділянкою або її частиною без надання користувачу речового права, якщо таке тимчасове користування не суперечить змісту права постійного користування. Таке зобов`язальне право, встановлене договором між постійним і тимчасовим користувачами, не зв`язує власника земельної ділянки і не обмежує його право власності.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала про прийнятність підстав для передачі справи на розгляд цієї палати з мотивів необхідності відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі судової колегії палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21) щодо того, що положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права надання земельної ділянки в тимчасове користування та ухвалила прийняти справу № 905/20/23 до розгляду.

За вказаних обставин та зважаючи на те, що у даній справі № 907/214/20 питання наявності/відсутності у постійного землекористувача права надання земельної ділянки в тимчасове користування іншій особі є визначальним для вирішення спору, то правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/20/23 щодо застосування наведених правових норм матиме значення для надання правової оцінки правовідносинам у цій справі.

Враховуючи викладене, заслухавши думку учасників справи, Суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження за касаційними скаргами Інституту аграрних ресурсів та регіонального розвитку Національної академії аграрних наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Екотехнік" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.06.2023 до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 905/20/23.

Керуючись статтями 228, 229, 234, 235, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Зупинити касаційне провадження у справі № 907/214/20 до закінчення перегляду у касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду рішень у подібних правовідносинах у справі № 905/20/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко