Рішення

від 04.07.2023 по справі 910/4862/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.07.2023Справа № 910/4862/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., за участі секретаря судового засідання Улахли О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертрейдплюс"

про визнання недійсним договору

за участі представників:

від позивача: ОСОБА_1.; Василега А.П.;

від відповідача-1: Мартиненко О.В.;

від відповідача-2: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертрейдплюс" про визнання недійсним договору поруки № 2018/20-ГВ-П від 07.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4862/23, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.04.2023.

Відповідачем-1 20.04.2023 подано відзив, заперечено позовні вимоги з огляду на їх безпідставність. Також відповідачем-1 заперечено проти задоволення клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи.

До Господарського суду міста Києва 24.04.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, у задоволенні якого судом відмовлено ухвалою від 25.04.2023.

До Господарського суду міста Києва 24.04.2023 від відповідача-1 надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без участі представника.

З метою забезпечення процесуальних прав учасників справи суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 23.05.2023.

За результатами підготовчого засідання 23.05.2023 суд зобов`язав представника відповідача-1 надати оригінал договору для огляду в судовому засіданні 06.06.2023 або направити поштою, постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 06.06.2023.

Враховуючи, що задоволення клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з урахуванням предмету та підстав позову обраних позивачем ніяким чином не зможе вплинути на вирішення справи по суті, суд у підготовчому засіданні 06.06.2023 відмовив у задоволенні даного клопотання. Представником позивача заявлено усне клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні, у задоволенні якого судом відмовлено з огляду на його необґрунтованість. Суд прийняв рішення про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.07.2023.

До Господарського суду міста Києва 14.04.2023 повернувся конверт з поштовим відправленням № 01054 94245040 із відміткою про повернення у зв`язку з відсутністю адресата (відповідач-2) за вказаною адресою, дата довідки ф.20: 10.04.2023.

Відповідно до частин 2, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 вручена відповідачу-2 10.04.2023.

Станом на 04.07.2023 відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подачу відзиву на позов.

Згідно з частиною другою статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні 04.07.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем-1 та відповідачем-2 7 лютого 2020 року укладено договір про надання банківської гарантії № 2018/20-ГВ, за яким відповідач-1 (гарант) надав за заявою відповідача-2 (принципал) банківську гарантію забезпечення виконання договору, укладеного між Базою виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України (бенефіціар) та принципалом.

Даний правочин було підписано зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертрейдплюс" директором - ОСОБА_1., який станом на дату його укладення займав зазначену посаду. Вказані обставини позивачем не заперечено.

Повноваження ОСОБА_1 (директора ТОВ "Інтертрейдплюс") на підписання з Акціонерним товариством "Банк інвестицій та заощаджень" договорів про надання банківських гарантій підтверджені рішенням власника Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертрейдплюс" від 13 серпня 2019 року.

З листом № б/н від 11.02.2020 ОСОБА_1. (директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертрейдплюс") звернувся до Банку з проханням внести зміни в банківську гарантію забезпечення виконання зобов`язань № 2018/20-ГВ від 07.02.2020, а саме змінити суму гарантії у зв`язку із збільшенням суми договору.

Відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено додаткову угоду № 1 від 12.02.2020 до договору про надання банківської гарантії № 2018/20-ГВ від 07.02.2020, якою збільшено суму гарантії до 1 099 216,96 грн.

Крім того, позивачем та відповідачем-1 7 лютого 2020 року укладено договір поруки № 2018/20-ГВ-П, за яким позивач поручився перед відповідачем-1 за належне виконання відповідачем-2 взятих на себе зобов`язань, що витікають з договору про надання банківської гарантії № 2018/20-ГВ від 07.02.2020, а саме протягом 2 банківських днів з моменту сплати Банком грошових коштів за банківською гарантією забезпечення виконання зобов`язань № 2018/20-ГВ на вимогу бенефіціара (або на виконання рішення суду) та отримання від Банка відповідної вимоги відшкодувати Банку в повному обсязі усі витрати.

Додатковою угодою № 1 від 12.02.2020 до договору поруки № 2018/20-ГВ-П від 07.02.2020, внесено зміни до договору поруки від 07.02.2020 в частині суми гарантії.

Згідно з частинами першою та другою статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З огляду на викладене, позивач та відповідач-2 відповідають перед відповідачем-1 як солідарні боржники за договором про надання банківської гарантії № 2018/20-ГВ від 07.02.2020.

Позивач стверджує, що підписи на договорі поруки № 2018/20-ГВ-П від 07.02.2020 та додатковій угоді № 1 від 12.02.2020 виконані не ним, а іншою особою, що з текстом даних правочинів не був ознайомлений, та не надавав згоду на залучення його як поручителя, а тому відсутнє його волевиявлення на вчинення спірних правочинів, що є підставою для визнання останніх недійсними на підставі частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, зазначає, що на момент укладення спірного правочину перебував в офіційному шлюбі, у зв`язку з чим при підписанні договору поруки має бути згода дружини, викладена окремо у письмовій формі із зазначенням конкретних дій.

Позивач стверджує, що оскільки договір поруки, який виходить за межі побутового, був укладений без згоди дружини, а сама угода істотно порушує права подружжя та їх сім`ї, законні права та охоронювані законом інтереси та може призвести до збитків у майбутньому, такий правочин суперечить цивільному та сімейному законодавству, що є підставою для визнання його недійсним.

З огляду на наведене, позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору поруки № 2018/20-ГВ-П від 07.02.2020.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

З доказів долучених відповідачем-1 вбачається, що позивач виступив поручителем в забезпечення належного виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертрейдплюс", тобто виступив поручителем не за будь-кого, а за товариство, в якому сам був директором.

Згідно статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Суд зауважує на тому, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.

Положеннями статті 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 Цивільного кодексу України, пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 Цивільного кодексу України).

Надаючи оцінку доводам позивача, які було покладено в основу поданого позову, суд виходить із наступного.

В обґрунтування поданого позову позивач зазначив, що договір поруки № 2018/20-ГВ-П від 07.02.2020 та додаткова угода № 1 від 12.02.2020 укладені відповідачем-1 та позивачем, намір укладати він не мав та такий правочин ним не підписувався.

Згідно із частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

У статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до пункту 3.2 договору про надання банківської гарантії № 2018/20-ГВ від 07.02.2020 (основне зобов`язання) належне виконання зобов`язань принципалом забезпечується, у тому числі, порукою ОСОБА_1 .

Оскільки зазначений договір, що утворює основне зобов`язання, підписано самим ОСОБА_1., як директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертрейдплюс", доводи позивача в частині його особистої необізнаності про укладення договору поруки суд розцінює як свідоме введення в оману з метою затягування розгляду іншої справи № 910/21573/21.

Крім того, судом досліджено наданий в судовому засіданні відповідачем-1 оригінал договору поруки № 2018/20-ГВ-П від 07.02.2020, який не викликав жодного сумніву в частині справжності підписів учасників.

З урахуванням викладеного, суд погоджується з доводами відповідача-1 в частині його заперечень, щодо обізнаності позивача про існування спірних правочинів, про укладення позивачем спірних правочинів, та суд критично ставиться до доводів позивача про не укладення з його боку спірного договору поруки та додаткової угоди до нього.

Відповідно до частини другої статті 65 Сімейного кодексу України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

У даному випадку, оспорюваний правочин укладено та підписано саме позивачем.

Відповідно, суд відхиляє доводи позивача в частині відсутності письмової згоди його дружини на укладення даного правочину.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, положеннями статті 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням фактичних обставин справи та належності і допустимості доказів, суд вважає, що надані позивачем докази, на підтвердження обставин та ґрунтувань, що були визначені ним у поданому позові не містять достатньої доказової цінності факту порушення відповідачами визначених ним законодавчих правил, оскільки, за переконанням суду, докази та пояснення, надані відповідачем-1, у сукупності засвідчують та надають суду можливість встановити протилежне.

Відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведене, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що договір поруки № №2018/20-ГВ-П від 07.02.2020 укладено іншою особою та без його волевиявлення на вчинення даного правочину.

За відсутності фактичних та правових підстав позовних вимог про визнання недійсним договору поруки № №2018/20-ГВ-П від 07.02.2020 суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Kеруючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237-238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 11.07.2023

Суддя Т.Ю.Кирилюк