Рішення

від 28.06.2023 по справі 922/947/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.06.2023м. ХарківСправа № 922/947/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калантай М.В.

при секретарі судового засідання Почуєвій А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Паралеле.Піпед", м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейніен Кепітел Білдинг", м.Харків про стягнення 610 113,48грн. за участю представників:

від позивача: Шеваков О.С.

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Паралеле.Піпед" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейніен Кепітел Білдинг" (надалі - відповідач), в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог та наданих розрахунків, просить стягнути 510064,70грн. суми попередньої оплати, а також 12317,66грн. суми інфляційного збільшення, 5282,31грн. 3% річних та 82448,81грн. пені.

На підтвердження позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №25/03-2019 від 25.03.2020 щодо поставки товару, який був оплачений позивачем, а тому згідно з ч.2 ст. 693 ЦК України відповідач зобов`язаний повернути отриману суму попередньої оплати.

Ухвалою від 29.03.2023 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.04.2023.

У підготовчому засіданні 26.04.2023 судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, а також оголошено перерву до 12.05.2023.

26 квітня 2023 року, після закінчення підготовчого засідання, через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача про витребування доказів.

У підготовчому засіданні 12.05.2023 судом оголошено перерву до 09.06.2023.

09 червня 2023 року від позивача надійшли: пояснення, в яких він заперечив факт поставки товару відповідачем, про що той зазначив у своєму клопотанні про витребування доказів; заперечення проти клопотання відповідача про витребування доказів; заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 610153,48грн., з яких: 510064,70грн. суми попередньої оплати, а також 12317,66грн. суми інфляційного збільшення; 5282,31грн. 3% річних та 82488,81грн. пені., нараховані станом на 07.06.2023.

Ухвалою від 09.06.2023 клопотання відповідача про витребування доказів залишено без задоволення, а також відкладено підготовче засідання на 14.06.2023.

13 червня 2023 року від позивача надійшла заява, згідно з якою він на додаток до раніше поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог надав розрахунки сум інфляційних витрат, пені та річних.

Також, 13.06.2023 позивачем подані пояснення щодо підстав нарахування пені.

Ухвалою від 14.06.2023 судом задоволено заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим, а також враховуючи пояснення представника позивача та додатково надані ним розрахунки збільшених позовних вимог, у даній справі розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача 610113,48грн., з яких: 510064,70грн. суми попередньої оплати, а також 12317,66грн. суми інфляційного збільшення, 5282,31грн. 3% річних та 82448,81грн. пені, нараховані станом на 07.06.2023. Також даною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 28.06.2023.

У судовому засіданні, призначеному на 28.06.2023, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач відзиву на позов не надав, свого представника в судове засідання не направив, причини неявки суду не повідомив.

Суд зауважує, що копії ухвал у даній справі, що направлялися відповідачу в паперовому вигляді за адресою його міцсцезнаходженя, були повернуті з довідками поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

У зв`язку з цим, згідно з частиною 5 статті 6 ГПК України копії ухвал у даній справі направлялася відповідачу додатково в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Зокрема, копія ухвали від 14.06.2023 була доставлена до Електронного кабінету відповідача 15.06.2023.

Згідно з частиною 4 статті 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 ГПК України встановлено, що у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання.

Частиною 9 статті 165 ГПК України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними матеріалами.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.

25 березня 2020 року між відповідачем, як продавцем, та позивачем, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу №25/03-2019 (надалі - Договір), за умовами якого продавець зобов`язується на умовах та в порядку, що визначені цим договором, передати у власність покупцю будівельні матеріали (далі - товар), а покупець зобов`язується на умовах та в порядку, що визначені цим договором прийняти та оплатити товар.

Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару визначається у специфікаціях (додатках), які є невід`ємними частинами даного договору, у рахунках-фактурах та у видаткових накладних.

Сторонами було узгоджено та підписано три Специфікації до Договору на загальну суму 510064,70грн., а саме: Специфікація №1 від 25.03.2020 на суму 169812,79грн., Специфікація №2 від 05.05.2020 на суму 170245,51грн., Специфікація №3 від 01.06.2020 на суму 170006,40грн.

На підставі виставлених вказаних специфікацій, а також виставлених відповідачем рахунків позивач здійснив попередню оплату товару наступним чином:

- за Специфікацією №1 від 25.03.2020 в сумі 169812,79грн., що підтверджується платіжним дорученням №1136 від 07.04.2020 згідно рахунку на оплату №17 від 02.04.2020 на суму 49527,55грн. та платіжним дорученням №1137 від 07.04.2020 згідно рахунку на оплату №16 від 02.04.2020 на суму 120285,24грн.;

- за Специфікацію №2 від 05.05.2020 в сумі 170245,51грн., що підтверджується платіжним дорученням №1105 від 29.05.2020 згідно рахунку на оплату №25 від 05.05.2020 на суму 170245,51грн.;

- за Специфікацією №3 від 01.06.2020 в сумі 170006,40грн., що підтверджується платіжним дорученням №1141 від 26.06.2020 згідно рахунку на оплату №32 від 01.06.2020 на суму 170 006,40грн.

Таким чином, позивачем в повному обсязі було оплачено товар, який був обумовлений вищевказаними специфікаціями №№1-3 та виставленими відповідачем рахунками, шляхом внесення попередньої оплати в загальному розмірі 510064,70грн.

Відповідно до пункту 3.1 Договору поставка товару здійснюється партіями. Поставка товару здійснюється покупцем протягом шести місяців від дати підписання даного договору, шляхом відвантаження товару самовивозом зі складу продавця.

Всупереч вищевказаним умовам Договору відповідач оплачений позивачем товар в установлений строк (тобто до 25.09.2020) не поставив.

В подальшому сторонами було укладено Додаткову угоду від 24.12.2020 до Договору, якою пункт 3.1 Договору викладено в наступній редакції: "3.1 Поставка товару здійснюється партіями. Поставка товару здійснюється покупцем шляхом відвантаження товару самовивозом зі складу продавця".

Отже, сторонами було виключено умову договору, яка передбачала поставку товару протягом 6 місяців з дати підписання Договору.

При цьому даною Додатковою угодою було внесено зміни до пункту 7.1 Договору, відповідно до яких строк дії Договору продовжено до 31.12.2021.

Втім, відповідач не поставив товар і до вказаної дати.

Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

26 січня 2023 року позивач направив відповідачу вимогу №011 від 25.01.2023, в якій вимагав протягом 7 (семі) днів передати у свою власність оплачений товар (будівельні матеріали) відповідно до Договору. Дана вимога була направлена на поштову адресу відповідача, а також на його електронну адресу, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - bulik35@gmail.com.

Відповідач залишив дану вимогу без реагування та у вказаний позивачем строк, тобто не пізніше 02.02.2023, оплачений товар не передав.

У зв`язку з цим, позивач 06.02.2023 направив відповідачу претензію №014 від 06.02.2023, в якій вимагав протягом 3 календарних днів повернути суму попередньої оплати в розмірі 510064,70грн. Дана претензія також була направлена на поштову адресу відповідача, а також на його електронну адресу, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - bulik35@gmail.com.

Однак дана претензія також залишена відповідачем без реагування та грошові кошти у вказаний позивачем строк, тобто не пізніше 09.02.2023, не повернуті.

Суд зауважує, що відповідач під час розгляду даної справи будь-яких заперечень щодо факту отримання вищевказаних вимоги та претензії на свою електронну або поштову адресу не надав.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 510064,70грн. суми попередньої оплати, а також 12317,66грн. суми інфляційного збільшення, 5282,31грн. 3% річних та 82448,81грн. пені.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що позивач здійснив попередню оплату товару за Договором на загальну суму 510064,70грн., однак відповідач поставку оплаченого товару не здійснив та не повернув невикористану суму передоплати на вимогу позивача.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, відповідно до пункту 3.5 Договору товар вважається поставленим продавцем та прийнятий покупцем з моменту підписання відповідної видаткової накладної. Отже, саме видаткова накладна є належним доказом поставки товару.

Відповідач не надав доказів поставки товару, який був оплачений позивачем, або доказів повернення попередньої оплати.

В той же час, у своєму клопотанні про витребування доказів відповідач посилався на те, що ним було поставлено товар в узгодженій кількості та асортименті, однак позивач не підписав відповідні видаткові накладні.

Суд зазначає, що жодного доказу на підтвердження даної обставини (зокрема, ані відповідних видаткових накладних, ані доказів звернення до позивача з вимогою про їх підписання, ані листування щодо ухилення позивача від підписання видаткових накладних) відповідач не надав. А тому вказані посилання не приймаються судом.

Щодо посипання відповідача на складені ним податкові накладні і податкові декларації позивача слід зазначити наступне.

Відповідно до п.201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Дата виникнення податкових зобов`язань регламентована статтею 187 ПК України, відповідно до п.187.1 якої датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима. - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

У даному випадку позивачем здійснені передбачені Договором попередні оплати платіжними дорученнями №1136 від 07.04.2020 на суму 49527,55грн., №1137 від 07 04 2020 на суму 120285.24грн., №1105 від 29 05 2020 на суму 170245,51грн., №1141 від 26.06 2020 на суму 170006,40грн.

Відповідач проти зарахування вищезазначених сум на свій банківський рахунок не заперечує.

Отже, в даному випадку раніше сталася подія зарахування коштів від покупця на банківський рахунок відповідача як попередньої оплати товару, тому відповідач згідно з п.п. а) п.201.1 ст.201, п.187 1 ст.187 ПК України був зобов`язаний за цією подією скласти відповідні податкові накладні на зазначені суми, що ним і було зроблено.

Однак з відвантаженням товару, яке нібито відбулося, складання відповідних податкових накладних ніяк не пов`язане, підставою їх складання стали попередні оплати.

Крім того, податкові накладні, податкові декларації відносяться до податкових документів, які складаються у відповідності до податкового законодавства, і не є доказами передачі товару у власність покупця.

Доказами передачі товару є первинні документи, які відповідачем, як зазначалося вище, суду надані не були.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є змагальність сторін.

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували наведені у позові відомості, судом здійснено розгляд справи з урахуванням наявних у ній матеріалів, які підтверджують правомірність вимог позивача.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення 510064,70грн. попередньої оплати законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі даної норми законодавства позивач здійснив нарахування відповідачу 12317,66грн. суми інфляційного збільшення за період лютий-квітень 2023 року, а також 5282,31грн. 3% річних за період 02.02.2023 - 07.06.2023.

Перевіривши розрахунок суми інфляційного збільшення, суд визнав його таким, що відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому позовна вимога про стягнення 12317,66грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Що стосується розрахунку суми 3% річних суд зазначає, що позивач помилково здійснює розрахунок починаючи з 02.02.2023, оскільки фактично прострочення виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення суми передоплати почалося лише з 10.02.2023. Отже, обґрунтованим слід вважати нарахування 3% річних за період саме з 10.02.2023 по 07.06.2023.

За розрахунком суду розмір 3% річних за даний період складає 4946,93грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню саме у вказаному розмірі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення суму пені в розмірі 82448,81грн., яка нарахована за період з 10.02.2023 по 07.06.2021. При цьому розрахунок пені здійснено в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд вважає вимоги про стягнення пені необґрунтованими, виходячи з наступного.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством.

Отже, конкретний розмір пені сторонами в Договорі погоджено не було.

Здійснюючи нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, позивач посилається на приписи статті 231 ГК України, згідно з частиною шостою якої штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В той же час, з аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Як вже зазначено вище, пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством.

Між тим, частина шоста статті 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Таким чином, умовами договору не встановлений конкретний розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію.

Отже, підстави для застосування пені за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі відсутні, а тому у задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 82448,81грн. слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

Враховуючи часткове задоволення позову, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейніен Кепітел Білдинг" (61166, м.Харків, вул.Серпова, буд.4-В, код 33477397) на користь Приватного підприємства "Паралеле.Піпед" (61064, м.Харків, вул.Стефенсона, буд.26, код 34467217) 510064,70грн. суми попередньої оплати, а також 12317,66грн. суми інфляційного збільшення, 4946,93грн. 3% річних, 6515,80грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено "10" липня 2023 р.

Суддя М.В. Калантай