Постанова

від 22.08.2024 по справі 922/947/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року м. Харків Справа №922/947/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача Шеваков О.С., самопредставництво, керівник;

відповідача не з`явився;

приватного виконавця не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства «Паралеле.Піпед» (вх.№1849Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.07.2024 року у справі №922/947/23,

за позовом Приватного підприємства «Паралеле.Піпед», м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніен Кепітел Білдинг», м.Харків,

про стягнення 610113,48 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

23.07.2024 року від приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича (надалі - приватний виконавець) надійшло подання №27941 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням. Дане клопотання мотивовано тим, що відповідач ухиляється від виконання судового рішення, а тому з метою належного виконання наказу судового рішення у даній справі, слід встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівнику боржника-юридичної особи ОСОБА_1 без вилучення паспорта для виїзду за кордон на строк до виконання зобов`язань за наказом Господарського суду Харківської області від 01.08.2024 року у справі №922/947/23.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.07.2024 року у справі №922/947/23 (підписано 24.07.2024 року, суддя Калантай М.В.) у задоволенні подання №27941 від 18.07.2024 року приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника-юридичної особи за межі України відмовлено.

Приватне підприємство «Паралеле.Піпед» з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилося та звернулося до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.07.2024 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким подання приватного виконавця задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що ухвала суду не враховує викладені в постановах Верховного Суду висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин та взагалі не містить посилань на судову практику Верховного суду щодо застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівнику юридичної особи. Так, у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 року у справі №910/8130/17 вказано щодо суб`єкта, до якого може бути застосоване тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, при розгляді відповідного подання виконавця визнані спеціальними є норми не пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», а навпаки норми статті 337 Господарського процесуального кодексу України. Викладені у постановах Верховного Суду у справах №910/8130/17, №910/4557/18 висновки вказують на наявність права приватного виконавця на подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника-юридичної особи, тобто фізичної особи, до виконання зобов`язань за судовим рішенням.

Скаржник вказує, що судове рішення у даній справі не виконується напротязі року. При цьому приватним виконавцем вчинялися всі необхідні дії з метою його виконання. Натомість боржник увесь час ігнорує свій обов`язок по виконанню рішення суду; кореспонденція, яка направляється на адресу юридичної особи повертається без вручення; з боку керівника боржника та має місце ігнорування вимог приватного виконавця.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.08.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Приватного підприємства «Паралеле.Піпед» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.07.2024 року у справі №922/947/23. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи (матеріали оскарження ухвали) №922/947/23.

Вказана ухвала була направлена зареєстрованим учасникам справи засобами електронного зв`язку до електронного кабінету користувача і доставлена їм 02.08.2024 року.

07.08.2024 року матеріали справи №922/947/23 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Відзиви на апеляційну скаргу не надійшли.

Відповідно до ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні 22.08.2024 року представник позивача оголосив, що підтримує доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягає на її задоволенні.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Приватне підприємство «Паралеле.Піпед» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніен Кепітел Білдинг», в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог та наданих розрахунків, просило стягнути 510064,70 грн суми попередньої оплати, 12317,66 грн суми інфляційного збільшення, 5282,31 грн 3% річних та 82448,81 грн. пені.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.06.2023 року позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 510064,70 грн. суми попередньої оплати, а також 12317,66 грн. суми інфляційного збільшення, 4946,93 грн. 3% річних, 6515,80 грн. судового збору.

01.08.2023 року Господарським судом Харківської області видано відповідний наказ на виконання даного рішення, який було пред`явлено до виконання.

Звертаючись до суду з поданням, приватний виконавець вказував, що на адресу місцезнаходження боржника направлялися постанови у виконавчому провадженні №72506738, а саме: від 10.08.2023 року про відкриття виконавчого провадження, від 10.08.2023 року про арешт коштів боржника та про арешт майна бордника, від 30.08.2023 року про розшук майна боржника, а також запит від 14.05.2024 року, які були частково вручені боржнику, а останні документи, що направлялись, повернулись у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання. Крім того, за адресою місця проживання керівника боржника ОСОБА_1 надсилалися виклик приватного виконавця від 14.05.2024 року, який також не був вручений адресату та повернувся у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання. Актом приватного виконавця від 03.06.2024 року встановлено, що за адресою місцезнаходження боржника не виявлено рухомого майна, належного боржнику, на яке може бути звернено стягнення. Разом із тим, з відповіді МВС України від 20.08.2023 року вбачається, що за боржником зареєстрований транспортний засіб марки Volkswagen модель Caddy, рік виробництва 2019, номерний знак НОМЕР_1 . Таким чином, наказ від 01.08.2023 року №922/947/23 протягом майже року не виконаний, заходів до виконання боржник не вживає, не отримує поштові повідомлення, не з`являється на виклики. При цьому, у боржника є можливість виконувати наказ, зокрема, шляхом реалізації належного йому транспортного засобу.

Відповідно до п.19 ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в країну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.

На виконання статті 2 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів» від 24.03.2008 року №261/2008 стосовно врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов`язання, було видано спільного листа Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.05.2008 року №25-32/463 та №25-5347, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, у тому числі аліментних, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, до того ж питання такого обмеження вирішується судом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012).

Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом України при проведенні аналізу судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

У листі Верховного Суду України від 01.02.2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» зазначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Отже, Законом України «Про виконавче провадження» закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

Поряд з цим, згідно з правилами статті 337 Господарського процесуального кодексу України, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи може мати місце виключно у випадку:

- коли ця особа є боржником;

- невиконання нею судового рішення, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Такий захід забезпечення виконання судового рішення є виключним.

Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України» передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках.

Таким чином, наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку про те, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти).

При цьому Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальною нормою права, якою врегульовано умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню. Тобто вказаним Законом врегульовано права та обов`язки осіб, на правовідносини яких розповсюджується дія такої норми права.

Відтак якщо спеціальною нормою права (пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження») передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів, то обмеження виконавця у такому праві означатиме порушення прав виконавця, які визначені спеціальною нормою права, а саме Законом України «Про виконавче провадження».

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні подання приватного виконавця вказав, що саме по собі невчинення боржником дій у добровільному порядку не є перешкодою для здійснення виконавчих дій; приватний виконавець не довів, що наявність у керівника боржника права на виїзд за межі України є саме тією обставиною, що істотно ускладнює чи унеможливлює виконання рішення суду у справі №922/947/23.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, у ст.7 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що ст. 129-1 Конституції України, ст. 326 Господарського процесуального кодексу України та ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009 року Конституційного Суду України виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі «Шмалько проти України» зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У рішенні від 17.05.2005 року по справі «Чіжов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пар. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі «Агрокомплекс проти України» (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява №59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009 року).

Таким чином, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід`ємною умовою забезпечення права на суд є виконання остаточного судового рішення.

Колегія суддів вважає, що приватним виконавцем належними засобами доказування доведено факт ухилення керівника боржника від виконання остаточного рішення суду, оскільки документи, які направлялись на адресу боржником не отримуються. На виклик приватного виконавця керівник боржника жодним чином не відреагував.

Враховуючи приписи чинного законодавства щодо обов`язковості виконання остаточних судових рішень, суд вважає правомірним та обґрунтованим застосування до керівника боржника-юридичної особи такої міри примусового впливу, як обмеження у праві виїзду за межі України, що узгоджується з положеннями ст. 337 Господарського процесуального кодексу України, п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».

У сукупності, наведена міра може змусити боржника виконати свої зобов`язання за судовим рішенням або віднайти шляхи врегулювання боргового зобов`язання із стягувачем, тому подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - юридичної особи підлягає задоволенню.

Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 Господарського процесуального України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 86 цього ж кодексу, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що твердження, викладені в апеляційній скарзі і оголошені в судовому засіданні, ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, тоді як господарським судом при прийнятті ухвали неповно з`ясовано обставини, що маються значення для справи, а висновки, які викладені в оскаржуваній ухвалі не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим, прийнята ним ухвала підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про задоволення заяви приватного виконавця.

Керуючись статтями 269, 270, 271, п.2, ч.1 ст.275, п. 1, 3 ст. 277, 281, 282, 284, 337 Господарського процесуального кодексу України, та ст.ст. 18 та 19 Закону України «Про виконавче провадження», Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Паралеле.Піпед» задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.07.2024 року у справі №922/947/23 скасувати.

Прийняти нове судове рішення.

Задовольнити подання приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича №27941 від 18.07.2024 року.

Тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніен Кепітел Білдинг» ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 від 28.03.2016р., орган видачі 6303), без вилучення паспорта для виїзду за кордон на строк до виконання зобов`язань по наказу Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніен Кепітел Білдинг» на користь Приватного підприємства «Паралеле.Піпед» суми 533845,09 грн.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.08.2024 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов