Постанова

від 05.07.2023 по справі 758/8300/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 758/8300/18 Головуючий у суді І інстанції Ковбасюк О.О.

Провадження № 22-ц/824/6112/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Регістр-Альфа Сенс», про визнання недостовірною інформації та зобов`язання спростувати інформацію,

в с т а н о в и в:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що в травні 2018 року їй стало відомо про наявність інформації, що вона є керівником та головним бухгалтером ТОВ «Регістр-Альфа Сенс».

На її офіційний запит до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про надання облікової інформації про вказане товариство нею було отримано лист № 2492/Р/26-56-08-01-10 від 14 травня 2018 року, в якому повідомлено про те, що із 26 грудня 2008 року ТОВ «Регістр-Альфа Сенс» обліковується в Єдиному державному реєстрі як платник податків та відповідно до реєстраційних даних його керівником та головним бухгалтером є ОСОБА_1 , а засновником - ОСОБА_2 .

Позивач стверджує, що про створення та реєстрацію товариства у 2008 році вона не мала жодної інформації, в будь-які трудові відносини із засновником товариства ОСОБА_2 вона не вступала та й взагалі їй невідома вказана особа.

З огляду на наведене та посилаючись на положення статей 15, 16, 277 ЦК України, позивач просила визнати недостовірною інформацію, яка міститься у Єдиному державному реєстрі про те, що вона є керівником та головним бухгалтером ТОВ «Регістр-Альфа Сенс», зобов`язати ОСОБА_2 спростувати таку інформацію шляхом відкликання документа, який містить інформацію про неї як керівника та головного бухгалтера ТОВ «Регістр-Альфа Сенс» та зобов`язати Подільську районну у м. Києві державну адміністрацію спростувати таку інформацію шляхом скасування відповідних відомостей у реєстраційній справі.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 рокуу задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач особисто не зверталась та не доручала іншим особам звертатись до суб`єкта державної реєстрації для здійснення відповідних реєстраційних дій відносно ТОВ «Регістр-Альфа Сенс».

Суд першої інстанції невірно застосував положення статті 277 ЦК України та допустив порушення статей 2, 5, 13, 264 ЦПК України, адже позбавлений повноважень у своєму рішенні аналізувати питання ефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів.

Окрім того, суд не надав належної оцінки позиції інших учасників судового провадження, а саме відповідач не надав реєстраційних документів, які б свідчили про наявність відповідних трудових відносин позивача з товариством.

Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Риков В.В. підтримав апеляційну скаргу та доводи, викладені в ній, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Інші учасники справи та/або їх представники в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки до суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасника справи, що з`явився в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться наступні відомості щодо юридичної особи ТОВ «Регістр-Альфа Сенс»: ідентифікаційний код юридичної особи - 36335379; кінцевий бенефіціарний власник (контролер) юридичної особи - ОСОБА_3 , Україна, ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , тип володіння - пряме, відсоток частки - 100; види діяльності - 67.12.0. Біржові операції з фондовими цінностями (основний); керівник юридичної особи - ОСОБА_1 (згідно статуту); дата запису - 25 грудня 2008 року, номер запису - 10711020000025375; місцезнаходження реєстраційної справи - Подільська районна в м. Києві державна адміністрація (а.с. 114, 177).

З відомостей, які містяться у відкритій системі Опендатабот, вбачається що попереднім бенефіціарним власником ТОВ «Регістр-Альфа Сенс» значився ОСОБА_2 , дата внесення змін до системи щодо зміни власника - 16 липня 2020 року (а.с. 178).

В якості додатків до позовної заяви позивачем долучено копії листа заступника начальника ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві № 2492/Р/26-56-08-01-10 від 14 травня 2018 року та листа директора Департаменту податків і зборів з юридичних осіб ДФС України № 6770/Р/99-99-12-03-06-14 від 11 травня 2018 року, з яких вбачається, що вони містять відомості інформативного характеру щодо юридичної особи власником ТОВ «Регістр-Альфа Сенс», зокрема його керівника та головного бухгалтеру Рикову Н.В. (а.с. 33-38).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 з посиланням на положення статті 277 ЦК України просила визнати недостовірною інформацію, яка міститься у Єдиному державному реєстрі про те, що вона є керівником та головним бухгалтером ТОВ «Регістр-Альфа Сенс», зобов`язати ОСОБА_2 спростувати таку інформацію шляхом відкликання документа, який містить інформацію про неї як керівника та головного бухгалтера цього товариства та зобов`язати Подільську районну у м. Києві державну адміністрацію спростувати таку інформацію шляхом скасування відповідних відомостей у реєстраційній справі.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушених, на її думку, прав не відповідає характеру та змісту тих прав і правовідносин, з приводу яких вона звернулася до суду, тому підстави для задоволення вимог та захисту особистих немайнових прав позивача у судовому порядку відсутні.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.

Стаття 277 ЦК України міститься у Книзі другій Цивільного кодексу України, яка регулює особисті немайнові права фізичної особи.

Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Відповідно до статті 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Відповідно до статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У частинах першій, четвертій, п`ятій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

Тобто, статтею 277 ЦК України встановлений особливий спосіб захисту та відновлення особистого немайнового права, зокрема, спростування недостовірної інформації, внаслідок поширення якої такі права порушені.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення глави 20 ЦК України, яка містить загальні положення про особисті немайнові права особи, а також глави 3 ЦК України, яка регулює захист цивільних прав та інтересів, стаття 277 ЦК України захищає право особи на спростування поширеної недостовірної інформації, яка стосується лише особистих немайнових прав особи.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 подала до суду позов про визнання недостовірною інформації та зобов`язання спростувати інформацію у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про неї, як керівника та головного бухгалтера ТОВ «Регістр-Альфа Сенс», проте такий позов не стосується захисту її особистих немайнових прав в розумінні статей 201, 269-275 ЦК України.

У порядку цивільного судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, в Єдиних державних реєстрах, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб судового захисту прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) та постанова Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 753/2187/17 (провадження № 61-12899св18)).

Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою статті 89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 та частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи. Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно зі статтею 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, які містяться в Єдиного державного реєстру, використовуються для ідентифікації юридичної особи, у тому числі, під час провадження нею господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Однак, третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У відповідності до частини першої статті 25 цього Закону державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації; судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов`язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію; рішень, прийнятих за результатами оскарження в адміністративному порядку відповідно до статті 34 цього Закону.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент прийняття судом рішення, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При цьому порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення на підставі поданих позивачем доказів та дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про те, що з огляду на предмет та підстави пред`явленого позову, а також враховуючи зміст інформації у державному реєстрі, яку бажає спростувати позивач в порядку статті 277 ЦК України, останньою обрано неефективний спосіб захисту прав та інтересів, адже особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання і внесення до Єдиного державного реєстру недостовірних відомостей, може вимагати їх захисту через корегування відомостей та відображення в Єдиному державному реєстрі відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом скасування запису про склад виконавчого органу (керівника) юридичної особи.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Проте, як правильно вказав районний суд, обраний позивачем спосіб захисту порушених, на її думку, особистих немайнових прав не відповідає характеру та змісту тих правовідносин, з приводу яких вона звернулася до суду, такий спосіб судового захисту, як вилучення певної інформації не відповідає змісту позовних вимог у заявленій редакції, а отже такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції позбавлений повноважень у рішенні аналізувати питання ефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів є безпідставні, оскільки розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Водночас неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.Такий правовий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

В силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інші доводи апеляційної скарги по суті спору ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною позивача спірних правовідносин та положень законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

За таких обставин, встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа - ТОВ «Регістр-Альфа Сенс», про визнання недостовірною інформації та зобов`язання спростувати інформацію.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 рокуу даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 липня 2023 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.О. Писана

Д.О. Таргоній