Рішення

від 28.06.2023 по справі 760/21125/20

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/21125/20

2/760/1743/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Степановій Н.І.

за участі:

представника відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_8.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Р10», треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анісімов Костянтин Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рохманова Оксана Володимирівна, ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними, витребування майна, скасування державної реєстрації,

в с т а н о в и в:

У вересні 2020 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 , ТОВ «Р10», треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анісімов К.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рохманова О.В. про визнання договорів недійсними, витребування майна.

Свої вимоги мотивує тим, що їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 905343 належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 , який є її рідним братом, звернувся до неї із проханням передати в іпотеку належну їй земельну ділянку для отримання ним позики. Вона погодилась стати майновим поручителем за виконання зобов`язань свого брата, проте в подальшому позикодавець відмовився від укладення письмового договору позики та поставив питання про укладення договору купівлі-продажу з подальшим викупом після виконання зобов`язання.

05 червня 2018 року між нею та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісімовим К.С., який є фактично договором іпотеки.

Жодного наміру щодо продажу належної їй земельної ділянки вона не мала.

05 червня 2018 року між нею та ОСОБА_4 був укладений договір про наміри, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_3 в подальшому буде придбано зазначену земельну ділянку.

ОСОБА_5 отримав від позикодавця грошові кошти в сумі 1000048 гривень, а згідно договору про наміри він мав повернути 1761732 гривні.

Таким чином, укладений між нею та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки є удаваною угодою, оскільки фактично приховала вчинений договір іпотеки, укладений в рахунок забезпечення боргового зобов`язання.

10 серпня 2020 року ОСОБА_5 намагався виконати умови договору позики, внаслідок чого йому стало відомо проте, що 25 лютого 2020 року ОСОБА_4 здійснила відчуження спірної земельної ділянки ТОВ «Р10».

Вона та ОСОБА_5 не отримували від іпотекодержателя письмову вимогу про усунення порушення.

Згоди на продаж земельної ділянки вона не надавала. Різниця від продажу земельної ділянки не отримувалась.

Просила суд ухвалити рішення, яким:

- визнати недійсним (удаваним) договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 лютого 2020 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Р10»;

- витребувати від ТОВ «Р10» на користь ОСОБА_3 земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року залишено без змін.

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року до участі у справі залучено ОСОБА_6 в якості третьої особи.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року вирішено питання про витребування доказів у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року вирішено питання про витребування доказів у справі.

Постановою Верховного Суду від 23 березня 2021 року ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишено без змін.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2021 року відмовлено в прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_3 про збільшення розміру позовних вимог від 06 листопада 2021 року в частині вимоги про визнання недійсним, укладеного 05 червня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору іпотеки. У іншій частині заяву ОСОБА_3 про збільшення розміру позовних вимог від 06 листопада 2021 року залишено без руху. Надано строк на усунення недоліків терміном п`ять днів з моменту отримання копії ухвали, з урахуванням вимог викладених в ухвалі.

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (т. 2, а.с. 156-161), з якої вбачається, що позивач просить суд ухвалити рішення, яким:

- визнати недійсним (удаваним) договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 лютого 2020 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Р10»;

- витребувати від ТОВ «Р10» на користь ОСОБА_3 земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису - 35661197;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису - 26466051.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач підтримала заявлений позов з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог та просила його задовольнити. Пояснила, що при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 червня 2018 року приватний нотаріус відмовлявся вносити певні корективи, пояснюючи, що такий договір має типову форму. Нотаріуса обирала саме сторона іпотекодержателя. Підписавши договір про наміри від 05 червня 2018 року, ОСОБА_4 підтвердила, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 05 червня 2018 року є удаваним правочином, який приховує договір іпотеки. Укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05 червня 2018 року, вона діяла собі на шкоду, покладаючись на добросовісність іншої сторони. Недобросовісність та мінливість поведінки іншої сторони договору також підтверджується наданою ОСОБА_5 роздруківкою листування з ОСОБА_7 ОСОБА_4 у своїх поясненнях не посилається на договір про наміри та не вказує, з якою метою вона його підписала, що свідчить про недобросовісність сторони договору. Посилання представника ТОВ «Р10» на те, що договір про наміри є недійсним, є необґрунтованими, оскільки вона не ставить питання щодо невиконання договору про наміри, а цей договір є доказом на підтвердження волі позивача стосовно укладення договору іпотеки.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. Підтримав викладене у відзиві на позовну заяву (т. 1, а.с. 151-156). Зазначив, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений саме договір купівлі-продажу земельної ділянки та відповідно до ст. 657 ЦК України цей договір посвідчений приватний нотаріусом КМНО Анісімовим К.С. Нотаріусом при укладенні договору перевірено правоздатність та дієздатність сторін, дійсність намірів сторін. У договорі сторони підтвердили факт повного розрахунку за ним. Також, договором передбачено, що сторони попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо нікчемності правочинів. Договір купівлі-продажу не містить жодних посилань на те, що він укладений з метою забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_5 за договором позики, а також не містить відсилань на договір про наміри, про наявність будь-яких позик, виконання забезпечення за такими позиками та взагалі будь-яких відкладальних умов. Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції щодо укладення договору іпотеки.

Представник відповідача ТОВ «Р10» у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. Підтримав викладене у відзиві на позовну заяву (т. 1, а.с. 62-70). Зазначив, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений саме договір купівлі-продажу земельної ділянки та відповідно до ст. 657 ЦК України цей договір посвідчений приватний нотаріусом КМНО Анісімовим К.С. Цей договір не містить жодних ознак удаваного правочину, договір посвідчений нотаріально, нотаріусом при укладенні договору перевірено правоздатність та дієздатність сторін, дійсність намірів сторін. Пунктом 4.3. договору сторони підтвердили факт повного розрахунку за цим договором. Також, договором передбачено, що сторони попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо нікчемності правочинів. Договір купівлі-продажу не містить жодних посилань на те, що він укладений з метою забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_5 за договором позики, а також не містить відсилань на договір про наміри, про наявність будь-яких позик, виконання забезпечення за такими позиками та взагалі будь-яких відкладальних умов. Таким чином, позивачем не наведено жодного належного та допустимого доказу удаваності договору купівлі-продажу земельної ділянки. У такому разі вбачається, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 лютого 2020 року також є дійсним. Крім того, ТОВ «Р10» є добросовісним набувачем, а наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Товариства як власник майна користується та розпоряджається ним на власний розсуд.

Пунктом 5.1. договором про наміри, на який посилається позивач, передбачено, що покупець зобов`язується до терміну підписання основного договору (а саме до 31 грудня 2018 року) сплатити покупцеві ціну земельної ділянки, вказану в п. 3.2. цього договору. Відповідно до п. 6 договору про наміри у випадку невиконання цього договору покупцем, продавець має право після 01 січня 2019 року здійснити продаж земельної ділянки на свій розсуд. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження сплати нею покупцю суми, вказаної в п. 3.2. договору про наміри до 31 грудня 2018 року, та/або звернення до ОСОБА_4 з пропозицією укласти основний договір у цей строк. Крім того, договір про наміри не породжує жодних юридичних наслідків, оскільки він укладений в простій паперовій формі та нотаріально не посвідчений.

Представник третьої особи ОСОБА_5. у судовому засіданні просила задовольнити заявлені вимоги, підтримала викладене у письмових поясненнях (т. 3, а.с. 22-23). Зазначила, що ОСОБА_5 у травні 2018 року звернувся до свого знайомого ОСОБА_7 з метою отримання позики у розмірі 50000 доларів США, який повідомив про те, що кошти може надати їх спільний знайомий ОСОБА_6 , проте під заставу майна. ОСОБА_7 був не лише посередником між ним та ОСОБА_6 , а й поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_5 перед кредитором. ОСОБА_5 звернувся до своєї сестри ОСОБА_3 з проханням передати в заставу належну їй земельну ділянку, яка на це погодилась. У подальшому ОСОБА_7 повідомив, що ОСОБА_6 не заперечує проти надання коштів у позику, але за умови укладення договору застави у формі договору купівлі-продажу з подальшим викупом майна після виконання зобов`язання. ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_3 укласти договір про наміри, за яким вона поверне собі у власність належне їй майно. Також, гарантією, що майбутній удаваний правочин щодо відчуження земельної ділянки є договором позики були гарантії ОСОБА_7 , який був другом дитинства ОСОБА_5

ОСОБА_5 отримав у позику 46000 доларів США, терміном до 31 грудня 2018 року зі сплатою 3,5 % на місяць, та 4000 доларів США витрачені на оплату оформлення договору. У серпні 2020 року ОСОБА_5 мав намір виконати зобов`язання, проте йому стало відомо, що земельну ділянку відчужено. Разом з тим, повідомлення про необхідність дострокового виконання зобов`язання він не отримував.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анісімов К.С. у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рохманова О.В. у судове засідання не з`явилась, направила до суду заяву, в якій просить розглядати справу у її відсутність (т. 3, а.с. 144).

Третя особа ОСОБА_6 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, покази свідка, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивачу на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 905343 належала земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 21).

05 червня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісімовим К.С. за реєстровим № 447 (т. 2, а.с. 29).

Відповідно до п. 1 цього договору ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_4 земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0878 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

25 лютого 2020 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Р10» був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рохмановою О.В. за реєстровим № 501 (т. 1, а.с. 188-189).

Відповідно до п. 1 цього договору ОСОБА_4 продає та передає, а ТОВ «Р10» купує та приймає земельну ділянку, площею 0,0878 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає про те, що ОСОБА_5 , який є її рідним братом, звернувся до неї із проханням передати в іпотеку належну їй земельну ділянку для отримання ним позики. Вона погодилась стати майновим поручителем за виконання зобов`язань свого брата, проте в подальшому позикодавець відмовився від укладення письмового договору позики та поставив питання про укладення договору купівлі-продажу з подальшим викупом після виконання зобов`язання.

Жодного наміру щодо продажу належної їй земельної ділянки вона не мала.

Позивач як на доказ своїх тверджень посилається на те, що 05 червня 2018 року між нею та ОСОБА_4 був укладений договір про наміри (т. 1, а.с. 24), відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_3 в подальшому буде придбано зазначену земельну ділянку.

ОСОБА_3 зазначає, що укладений між нею та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки є удаваною угодою, оскільки фактично приховує вчинений договір іпотеки, укладений в рахунок забезпечення боргового зобов`язання.

Позивач в обґрунтування своїх доводів посилається на покази ОСОБА_5 , який був допитаний у судовому засіданні в якості свідка.

ОСОБА_5 показав, що він у травні 2018 року звернувся до свого знайомого ОСОБА_7 з метою отримання позики у розмірі 50000 доларів США, який повідомив про те, що кошти може надати їх спільний знайомий ОСОБА_6 , проте під заставу майна. ОСОБА_7 був не лише посередником між ним та ОСОБА_6 , а й поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_5 перед кредитором. ОСОБА_5 звернувся до своєї сестри ОСОБА_3 з проханням передати в заставу належну їй земельну ділянку, яка на це погодилась. У подальшому ОСОБА_7 повідомив, що ОСОБА_6 не заперечує проти надання коштів у позику, але за умови укладення договору застави у формі договору купівлі-продажу з подальшим викупом майна після виконання зобов`язання. ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_3 укласти договір про наміри, за яким вона поверне собі у власність належне їй майно. Також, гарантією, що майбутній удаваний правочин щодо відчуження земельної ділянки є договором позики були гарантії ОСОБА_7 , який був другом дитинства ОСОБА_5 . Останній отримав у позику 46000 доларів США, терміном до 31 грудня 2018 року зі сплатою 3,5 % на місяць, та 4000 доларів США витрачені на оплату оформлення договору. У серпні 2020 року ОСОБА_5 мав намір виконати зобов`язання, проте йому стало відомо, що земельну ділянку відчужено. Разом з тим, повідомлення про необхідність дострокового виконання зобов`язання він не отримував.

У матеріалах справи містяться нотаріально посвідчені покази свідка ОСОБА_7 (т. 3, а.с. 48), з яких вбачається, що у 2018 році до нього звернувся ОСОБА_5 та повідомивши про складнощі з грошовими коштами, запропонував придбати у його сестри ОСОБА_3 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . у той час пропозиція щодо купівлі земельної ділянки його не цікавила та він повідомив своїх знайомих про наявність такої пропозиції. Його знайому ОСОБА_4 зацікавила пропозиція щодо купівлі зазначеної земельної ділянки. Йому лише відомо, що внаслідок проведення перемовин щодо продажу земельної ділянки та досягнення відповідної згоди 05 червня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Щодо укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договорів позики, іпотеки чи будь-яких інших угод йому нічого не відомо.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 6 ЦК України визначено право сторін на укладення договору та врегулювання в ньому своїх відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вбачається, що законом визначено право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору за умови дотримання вимог закону при укладенні договору.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Позивач як на доказ своїх тверджень посилається на те, що 05 червня 2018 року між нею та ОСОБА_4 був укладений договір про наміри (т. 1, а.с. 24), відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_3 в подальшому буде придбано спірну земельну ділянку.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні оспорював факт укладення такого договору про наміри та зазначав, що він не породжує будь-яких правових наслідків, оскільки не посвідчений нотаріально.

Статтею 635 ЦК України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Стороною позивача наданий суду договір про наміри від 05 червня 2018 року.

У ч. 4 ст. 635 ЦК України визначено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Вбачається, що наданий суду договір про наміри відповідає всім ознакам ч. 1 ст. 635 ЦК України, містить домовленості сторін з приводу укладення основного договору, його терміни, істотні умови та обов`язки сторін.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

З наданого позивачем договору про наміри вбачається, що він за змістом є попереднім договором з приводу придбання об`єкту нерухомого майна, проте нотаріально не посвідчений.

Згідно із ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За таких обставин, договір про наміри, на який посилається позивач, є нікчемним та не створює юридичних наслідків.

Відповідачами підтверджено наміри сторін договорів купівлі-продажу земельної ділянки на укладення саме таких за змістом договорів. Відповідачі заперечують встановлення між сторонами інших правовідносин.

Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що оспорюваний нею правочин (договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05 червня 2018 року) має ознаки удаваного.

Із запропонованими умовами договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 червня 2018 року позивач ознайомилась та погодилась з ними, що підтверджується текстом оспорюваного договору.

Вбачається, що оспорюваний договір укладений за вільним волевиявленням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та не суперечить вимогам закону.

У ст. 319 ЦК України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Таким чином, оскільки ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, площею 0,0878 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тому вона мала право на розпорядження своїм майном та продаж її ТОВ «Р10».

З огляду на наведене, відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 червня 2018 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 лютого 2020 року недійсними.

У такому випадку не підлягають задоволенню й вимоги про витребування майна та скасування державної реєстрації, оскільки такі вимоги є похідними від первинних вимог про визнання договорів недійсними.

З огляду на наведене, в задоволені позову слід відмовити.

Керуючись статтями 6, 203, 215, 220, 235, 319, 626-628, 635, 655, 657 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ) Товариства з обмеженою відповідальністю «Р10» (м. Київ, вул. Стратегічне шосе, 2А), треті особи: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анісімов Костянтин Сергійович (м. Київ, вул. Прорізна, 4), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рохманова Оксана Володимирівна ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ) про визнання договорів недійсними, витребування майна, скасування державної реєстрації.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 10 липня 2023 року.

Суддя: