Постанова

від 06.12.2023 по справі 760/21125/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2023 року м. Київ

Справа №760/21125/20

Провадження № 22-ц/824/13447/2023

Резолютивна частина постанови оголошена 6 грудня 2023 року

Повний текст постанови складено 12 грудня 2023 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А. М.,

суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.

секретаря Мандрики О.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Р10»,

треті особи ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анісімов Костянтин Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рохманова Оксана Володимирівна, ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду

м. Києва від 28 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Р10», треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анісімов Костянтин Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рохманова Оксана Володимирівна, ОСОБА_4 , про визнання договорів недійсними, витребування майна, скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суд уз позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Р10», треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анісімов К. С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рохманова О. В., про визнання договорів недійсними, витребування майна, скасування державної реєстрації.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 905343 належить земельна ділянка на

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , який є її рідним братом, звернувся до неї із проханням передати в іпотеку належну їй земельну ділянку для отримання ним позики. Вона погодилась стати майновим поручителем за виконання зобов`язань свого брата. Проте в подальшому позикодавець відмовився від укладення письмового договору позики та поставив питання про укладення договору купівлі-продажу з подальшим викупом після виконання зобов`язання.

05 червня 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісімовим К. С., який є фактично договором іпотеки.

Позивачка зазначала, що жодного наміру щодо продажу належної їй земельної ділянки вона не мала.

Вказувала, що 05 червня 2018 року між нею і ОСОБА_2 був укладений договір про наміри, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_1 в подальшому буде придбано зазначену земельну ділянку.

ОСОБА_3 отримав від позикодавця грошові кошти в сумі 1000 048,00 грн, а згідно договору про наміри він мав повернути 1761 732,00 грн.

Таким чином, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки є удаваною угодою, оскільки фактично приховала вчинений договір іпотеки, укладений в рахунок забезпечення боргового зобов`язання.

10 серпня 2020 року ОСОБА_3 намагався виконати умови договору позики, внаслідок чого йому стало відомо проте, що 25 лютого 2020 року ОСОБА_2 здійснила відчуження спірної земельної ділянки на користь ТОВ «Р10».

Позивачка і ОСОБА_3 не отримували від іпотекодержателя письмову вимогу про усунення порушення. Згоди на продаж земельної ділянки вона не надавала. Різниця від продажу земельної ділянки не отримувалась.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила:

- визнати недійсним (удаваним) договір купівлі-продажу земельної ділянки від

05 червня 2018 року, укладений між нею і ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 лютого

2020 року, укладений між ОСОБА_2 і ТОВ «Р10»;

- витребувати від ТОВ «Р10» на її користь земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису - 35661197;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису - 26466051.

Ухвалою Солом?янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання

у справі.

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 15 лютого 2021 року до участі в справі як третю особу залучено ОСОБА_4 .

Ухвалою Солом?янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року зобов`язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

Рохманову О. В. надати Солом`янському районному суду м. Києва належним чином завірену копію матеріалів нотаріальної справи щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 лютого 2020 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Р10», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рохмановою О. В.

Ухвалою Солом?янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року зобов`язано Київський міський нотаріальний архів надати Солом`янському районному суду м. Києва (за наявності) належним чином завірену копію матеріалів нотаріальної справи щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 червня

2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісімовим К. С., серія та номер: 447 (номер запису про право власності 26466051).

Ухвалою Солом?янського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Рішенням Солом?янського районного суду м. Києва від 28 червня 2028 року

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Р10», треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Анісімов К. С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Рохманова О. В., ОСОБА_4 , про визнання договорів недійсними, витребування майна, скасування державної реєстрації відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що договір про наміри, на який посилається позивач, є нікчемним та не створює юридичних наслідків, оскільки він за змістом

є попереднім договором з приводу придбання об`єкту нерухомого майна, проте нотаріально не посвідчений. Позивачкою не надано жодних доказів на підтвердження того, що оспорюваний нею правочин (договір купівлі-продажу земельної ділянки від

05 червня 2018 року) має ознаки удаваного. Із запропонованими умовами договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 червня 2018 року позивачка ознайомилась та погодилась з ними, що підтверджується текстом оспорюваного договору. Оспорюваний договір укладений за вільним волевиявленням ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та не суперечить вимогам закону. Оскільки ОСОБА_2 була власником спірної земельної ділянки, тому вона мала право на розпорядження своїм майном ТОВ «Р10», а тому відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 лютого 2020 року недійсними. У такому випадку не підлягають задоволенню й вимоги про витребування майна та скасування державної реєстрації, оскільки такі вимоги є похідними від первинних вимог про визнання договорів недійсними.

29 липня 2023 року ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 28 червня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що жодного наміру відчужувати належну позивачці земельну ділянку вона не мала наміру. Суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, зокрема договору про наміри від 05 червня 2018 року, зробивши при цьому лише формальні посилання. Суд не встановив чи є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також не з?ясував питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший правочин та який саме. Суд не встановив мету укладення договору про наміри. Заявниця вказує, що вказаний договір слугує доказом на підтвердження волі позивача для укладення саме договору іпотеки.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 31 липня 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.

Листом Київського апеляційного суду від 18 серпня 2023 року витребувано із Солом?янського районного суду м. Києва матеріали справи № 760/21125/20.

31 серпня 2023 року матеріали справи № 760/21125/20 надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Р10», треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анісімов К. С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рохманова О. В., ОСОБА_4 , про визнання договорів недійсними, витребування майна, скасування державної реєстрації.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду з викликом учасників справи.

16 жовтня 2023 року ТОВ «Р10» подало до Київського апеляційного суду відзив,

у якому просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 28 червня 2023 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, не відповідають дійсним обставинам справи та фактам, судовій практиці, положенням чинного законодавства України, та не спростовують доводів обґрунтованого та законного рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 28 червня 2023 року. Звертає увагу на те, що між позивачкою і ОСОБА_2 було укладено саме договір купівлі-продажу земельної ділянки, який у відповідно до статті 657 ЦК України був посвідчений нотаріально. При цьому, вказаний договір не містить жодних ознак удаваного правочину, та не містить жодних посилань та відсилань на те, що вказаний договір укладено з метою забезпечення виконання зобов?язання ОСОБА_3 за договором позики.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Жадобін В.І., представник ТОВ ТОВ «Р10» адвокат Спасибко А.В., проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 06 грудня 2023 року надала до суду письмові пояснення, в яких просила проводити розгляд справи за її відсутності.

Третя особа ОСОБА_3 05 грудня 2023 року надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Третя особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анісімов К. С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рохманова О. В., ОСОБА_4 , в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

За правилами частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

За викладених обставин, Київський апеляційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності третіх осіб, які про дань, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.

Встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 905343 належала земельна ділянка за адресою:

АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 21).

05 червня 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісімовим К. С. за реєстровим № 447, за умовами якого

ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0878 га на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 29).

В цей же день, 05 червня 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір про наміри, за змістом якого встановлено, що ОСОБА_1 в подальшому буде придбано зазначену земельну ділянку (т. 1, а. с. 24).

25 лютого 2020 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Р10» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рохмановою О. В. за реєстровим № 501, за умовами якого

ОСОБА_2 продає та передає, а ТОВ «Р10» купує та приймає земельну ділянку площею 0,0878 га на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 188-189).

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий

і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Як вбачається з приписів статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня

2020 року у справі №638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зроблено висновок про те, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зі змісту договору купівлі-продажу від 05 червня 2028 року видно, що вказаний правочин укладено між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Договір сторонами підписано, про свідчать підписи сторін.

Згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення правочину, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Верховний Суд України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі

№ 6-1026цс16 зазначив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки у сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме певний правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей (інший) правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Позивач, пред`являючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладення правочину, що, на його переконання, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, яка спрямована на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення правочину, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме. При укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі.

Вказаний висновок щодо застосування норм матеріального права щодо удаваності правочину, зроблено Верховним Судом у постанові від 28 липня 2021 року у справі

№ 654/5481/13-ц (провадження № 61-9353св20) та від 22 лютого 2022 року у справі

№ 308/7037/17 (провадження № 61-3546св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 листопада 2022 року у справі № 912/3747/20 виснувано, що доведення удаваності правочину відбувається не лише шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого доводиться позивачем), а за допомогою інших, непрямих доказів.

Позивачкою не надано доказів того, що між нею і ОСОБА_2 дійсно виникли правовідносини щодо іпотеки, оскільки наявні в матеріалах справи докази, зокрема договір купівлі-продажу від 05 червня 2018 року, який підписано позивачкою що остання не заперечує, свідчить про те, що між сторонами було досягнуто домовленості щодо продажу/купівлі земельної ділянки, що в свою чергу є домовленістю та свідчить про укладення між сторонами саме договору купівлі-продажу.

Позивачка як на доказ своїх тверджень посилається на те, що 05 червня 2018 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір про наміри, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_1 в подальшому буде придбано спірну земельну ділянку.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Жадобін В.І. у судовому засіданні оспорював факт укладення такого договору про наміри та зазначав, що він не породжує будь-яких правових наслідків, оскільки не посвідчений нотаріально.

Статтею 635 ЦК України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору,

а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

У частині четвертій статті 635 ЦК України визначено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Установлено, що наданий суду договір про наміри відповідає всім ознакам частини першої статті 635 ЦК України, містить домовленості сторін з приводу укладення основного договору, його терміни, істотні умови та обов`язки сторін.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

З наданого позивачем договору про наміри вбачається, що він за змістом

є попереднім договором з приводу придбання об`єкту нерухомого майна, проте нотаріально не посвідчений.

Згідно з частиною першою статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За таких обставин, договір про наміри, на який посилається позивач, є нікчемним та не створює юридичних наслідків, а тому не може бути врахований судом.

Таким чином Київський апеляційний суд установив, що укладаючи 25 лютого

2020 року з ТОВ «Р10» договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0878 га на АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 мала право на розпорядження своєю власністю.

Підсумовуючи вищенаведене, Київський апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для витребування спірної земельної ділянки від ТОВ «Р10», оскільки відсутні випадки, передбачені статтею 388 ЦК України, за яких спірна земельна ділянка може бути витребувана у недобросовісного набувача.

Вирішую спір у цій справі, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову, а тому Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 28 червня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна