Постанова

від 11.07.2023 по справі 910/11999/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2023 р. Справа№ 910/11999/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

без виклику сторін

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023

у справі № 910/11999/22 (суддя - Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна"

до Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича

про стягнення 241 903,67 грн,

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" до Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" 156 733, 06 грн основної заборгованості, 12 788, 14 грн пені, 14 195, 56 грн інфляційних втрат, 3 186, 91 грн 3% річних, 2 803, 55 грн судового збору, а також 6 346, 45 грн витрат на професійну правничу допомогу. Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" до Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича про 5 000, 00 грн основної заборгованості закрито. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з оскаржуваним рішенням, 24.02.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) Фізична особа - підприємець Гердов Денис Олегович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11999/22, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11999/22 в частині задоволених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна", іншу частину рішення залишити без змін.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних, який був заявлений ТОВ "Капріс Україна" до стягнення в частині заборгованості по видатковій накладній № 232 від 11.08.2020 розраховувався з суми боргу у розмірі 65 632,56 грн, а не 10 632,56 грн, як було дійсно встановлено судом першої інстанції на підставі належних доказів поданих відповідачем.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що суд першої інстанції проігнорував вказані обставини, і при призначенні пені (3 970,32 грн), інфляційних втрат (4 036,40 грн) та трьох процентів річних (992,58 грн) на борг за видатковою накладною № 232 від 11.08.2020, керувався розрахунком позивача в якому розмір заборгованості складав 65 632, 56 грн, а не 10 632, 56 грн.

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11999/22 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

15.03.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи 910/11999/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11999/22 залишено без руху та запропоновано усунути недоліки надавши суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують доплату судового збору у встановленому законодавством розмірі 0, 84 грн.

29.03.2023 (згідно звернення до засобів поштового зв`язку) від Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 20.03.2023 та докази доплати судового збору в розмірі 0, 84 грн (квитанція № 0.0.2923630195.1 від 28.03.2023)

Головуючий суддя Гончаров С.А. з 03.04.2023 по 07.04.2023 перебував у відрядженні, а з 10.04.2023 по 05.05.2023 перебував у відпустці.

Судді Шаптала Є.Ю. та Яковлєв М.Л. перебували у відпустці з 08.05.2023 по 09.05.2023

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 Фізичній особі - підприємцю Гердову Денису Олеговичу поновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11999/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11999/22. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11999/22 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/11999/22.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.01.2022 між Товариством та Підприємцем був укладений договір поставки № П-59/5-20, за умовами якого позивач зобов`язався поставити відповідачу за його замовленням взуття повсякденне, сумки, аксесуари та супутні товари, виготовлені під торговим знаком для товарів "Caprice", а останній - прийняти та оплатити цю продукцію (пункт 1.1. вказаного правочину).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печаткою позивача.

Відповідно до пунктів 5.1., 5.2. договору поставка товару здійснюється на умовах DDP згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2000 року. Пункт та адреса доставки узгоджується сторонами перед початком сезону. Поставка відбувається будь-яким способом, обраним постачальником. Поставка здійснюється після підписання сторонами відповідної специфікації на кожен окремий сезон.

Згідно з пунктами 5.5. та 5.6. договору право власності та ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження продукції переходить до Підприємця з моменту передання йому товару. Товариство зобов`язалося надати відповідачу видаткову накладну та рахунок у гривнях.

Передача продукції здійснюється відповідно до підписаної сторонами видаткової накладної (пункт 6.5. договору).

За умовами пункту 3.3. договору порядок і строки оплати продукції визначається цією угодою та додатковими договорами до неї. Днем оплати партії товару вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктами 3.7., 3.11. вказаного правочину сторони визначили порядок здійснення розрахунків за поставлений товар: відповідач сплачує на розрахунковий рахунок позивача завдаток у розмірі 10 % від загальної вартості товару, вказаної в специфікації. Якщо інше не буде погоджено сторонами, Підприємець зобов`язався перерахувати завдаток на розрахунковий рахунок Товариства протягом 10 календарних днів з дати виставлення рахунка для сплати завдатку. Відповідач має право сплачувати завдаток частинами за умови, що протягом 10 календарних днів з дати виставлення рахунка завдаток буде перераховано останнім на розрахунковий рахунок позивача в повному розмірі. За умови повного та належного виконання зобов`язань покупця за цим правочином, сума завдатку зараховується в рахунок оплати останньої партії товару. Підприємець сплачує на користь Товариства вартість готової партії товару протягом 10 днів з дати виставлення рахунка відповідно до строків готовності продукції.

Цей договір набрав чинності з дати його укладення сторонами з строком дії до 30.01.2021 року. У разі, якщо договір не розірвано однією із сторін за 30 календарних днів до дати закінчення строку його дії, то він вважається автоматично продовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах, які були ним передбачені (пункт 11.9. договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору Товариство поставило, а Підприємець прийняв товар на загальну суму 682 772,43 грн, що підтверджується видатковими накладними: від 18.03.2021 № 176 на суму 137 876,50 грн (рахунок від 10.03.2021 № 0296590), від 28.04.2021 № 105 на суму 33 775,36 грн (рахунок від 25.03.2021 № 0299430), від 16.03.2021 № 30232 на суму 30 446,89 грн (рахунок від 06.09.2021 року № 0312441), від 20.10.2021 № 30187 на суму 30 012,96 грн (рахунок від 01.09.2021 № 0312404), від 11.08.2020 № 232 на суму 65 632,56 грн (рахунок від 11.08.2020 року № 0266088), від 11.08.2020 № 287 на суму 48 792,24 грн (рахунок від 11.08.2020 № 0269470), від 11.08.2020 № 366 на суму 53 660,88 грн (рахунок від 11.08.2020 № 0272740), від 27.08.2020 № 436 на суму 138 544,56 грн (рахунок від 27.08.2020 № 0275964), від 21.09.2020 № 517 на суму 94 644,48 грн (рахунок від 21.09.2020 № 0278759), від 02.12.2020 № 715 на суму 49 386,00 грн (рахунок від 02.12.2020 № 0281568).

Вищенаведені видаткові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи, підписані сторонами та скріплені печаткою позивача. Жодних заперечень щодо кількості, асортименту, якості переданого товару не містять. Також у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність зауважень чи заперечень відповідача відносно поставленої продукції.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 16.08.2022 року № 2022/1, у якій просив останнього погасити заборгованість у розмірі 241 903,67 грн, з яких: 211 733,06 грн - основна заборгованість, 12 788,14 грн - пеня, 14 195,56 грн - інфляційні втрати, 3 186,91 грн - три проценти річних. Проте наведена претензія була залишена Підприємцем без відповіді та задоволення.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач поставив останньому товар у період з грудня 2020 року по березень 2021 року, за який відповідач розрахувався лише частково, заборгувавши таким чином 211 733,06 грн

Розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач сплатив за поставлений товар по видатковій накладній від 11.08.2020 року № 232 грошові кошти в загальному розмірі 55 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень: від 22.11.2021 № 604 на суму 10 000,00 грн, від 29.11.2021 року № 607 на суму 10 000,00 грн, від 03.12.2021 № 609 на суму 5 000,00 грн, від 10.01.2022 № 651 на суму 5 000,00 грн, від 14.01.2022 № 656 на суму 5 000,00 грн, від 26.01.2022 № 666 на суму 5 000,00 грн, від 28.01.2022 № 671 на суму 5 000,00 грн, від 31.01.2022 № 675 на суму 5 000,00 грн, від 06.12.2022 № 816 на суму 5 000,00 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, зокрема, у разі відсутності предмету спору.

Оскільки відповідач після звернення позивача до суду з цим позовом частково погасив суму спірного основного боргу в розмірі 5 000,00 грн згідно з платіжним дорученням від 06.12.2022 року № 816, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність предмету спору у даній справі в частині зазначеної суми основного боргу, у зв`язку з чим правомірно закрив провадження у ній щодо вказаної суми, на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Також, як було вже зазначалось, відповідач на виконання умов договору сплатив на користь позивача 50 000,00 грн.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 ГПК України).

Згідно з частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, оскільки відповідач до звернення позивача з цим позовом до суду сплатив на користь останнього 50 000,00 грн, суд першої інстанції дійшов правомірно висновку, що позовні вимоги Товариства в цій частині є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що сума боргу відповідача, яка складає 156 733,06 грн (211 733,06 грн - 50 000,00 грн - 5 000,00 грн), підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем та визнав факт наявної заборгованості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення вказаної суми боргу.

З огляду на викладене, судом першої інстанції обґрунтовано та правомірно задоволено частково позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 156 733,06 грн.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо оплати поставленої продукції, позивач також просив суд стягнути з відповідача 3 186,91 грн трьох процентів річних та 14 195,56 грн інфляційних втрат, з яких: 992,58 грн трьох процентів річних та 4 036,40 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу в розмірі 65 632,56 грн у період з 23.08.2020 по 23.02.2021 (видаткова накладна від 11.08.2020 № 232); 811,53 грн трьох процентів річних та 3 300,14 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу в розмірі 53 660,88 грн у період з 23.08.2020 по 23.02.2021 (видаткова накладна від 11.08.2020 № 366); 1 382,80 грн трьох процентів річних та 6 859,02 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу в розмірі 92 439,62 грн у період з 02.10.2020 по 02.04.2021 (видаткова накладна від 21.09.2020 року № 517).

Враховуючи те, що заявлений Товариством до стягнення розмір вищезазначених компенсаційних втрат за вказаними накладними не перевищує розрахованої судами суми, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а також те, що відповідач не заперечував проти наданого позивачем розрахунку та не надав власного контррозрахунку, позов у частині стягнення з відповідача вказаних сум обґрунтовано та правомірно задоволено судом першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про неправомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат по видатковій накладній від 11.08.2020 № 232, колегією суддів відхиляється, як не обґрунтовані оскільки відповідачем сплачені (перша сплата 22.11.2021) кошти в розмірі 55 000, 00 грн після періодів нарахування (23.08.2020 по 23.02.2021).

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 12 788,14 грн пені, з яких: 3 970,32 грн - пеня, нарахована на суму боргу в розмірі 65 632,56 грн у період з 23.08.2020 по 23.02.2021 (видаткова накладна від 11.08.2020 № 232); 3 246,12 грн - пеня, нарахована на суму боргу в розмірі 53 660,88 грн у період з 23.08.2020 по 23.02.2021 (видаткова накладна від 11.08.2020 № 366); 5 571,70 грн - пеня, нарахована на суму боргу в розмірі 92 439,62 грн у період з 02.10.2020 по 02.04.2021 (видаткова накладна від 21.09.2020 № 517).

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до пункту 3.9. договору у випадку прострочення Підприємцем оплати готової партії товару, згідно з виставленим рахунком, Товариство має право стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір вищезазначеної штрафної санкції за вказаними накладними не перевищує розрахованої судами суми, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позов у частині стягнення з відповідача пені обґрунтовано та правомірно задоволений судом першої інстанції.

Відповідач заявляв у суді першої інстанції про застосування строків позовної давності щодо нарахованої неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 257, пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з положеннями пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був також введений в дію на підставі Закону України від 30.03.2020 № 540-IX з 02.04.2020.

Наразі на всій території України триває карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12.03.2020 та продовжений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1423 до 30.04.2023.

Оскільки вказаним законом продовжено строк позовної давності по вимогам щодо стягнення штрафних санкцій на строк дії карантину, який не закінчився, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позивач, подавши позов у листопаді 2022 року, не пропустило строк позовної давності щодо стягнення нарахованої пені.

Таким чином, заява відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності в 1 рік є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, позовна вимога позивача про стягнення 12 788,14 грн пені також підлягає задоволенню.

Щодо доводів апелянта про неправомірність нарахування пені по видатковій накладній від 11.08.2020 № 232, колегією суддів відхиляється, як не обґрунтовані оскільки відповідачем сплачені (перша сплата 22.11.2021) кошти в розмірі 55 000, 00 грн після періодів нарахування (23.08.2020 по 23.02.2021).

Щодо вимоги про стягнення з відповідача суми понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8 000,00 грн, суд першої інстанції керуючись ч. 1 ст. 123, ч. 2, 3 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, ст. 26, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги часткове задоволення пред`явлених позовних вимог та закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 5 000,00 грн, а також зважаючи на відсутність клопотання відповідача про зменшення судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у зв`язку, зокрема, з їх неспіврозмірністю, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про обґрунтованість вимог позивача про покладення на відповідача 6 346,45 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Апеляційна скарга не містить заперечень чи доводів щодо покладеної на відповідача суми витрат на правову допомогу адвоката.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірно висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" 156 733, 06 грн основної заборгованості, 12 788, 14 грн пені, 14 195, 56 грн інфляційних втрат, 3 186, 91 грн 3% річних, 2 803, 55 грн судового збору, а також 6 346, 45 грн витрат на професійну правничу допомогу. Закриття провадження у справі в частині стягнення 5 000, 00 грн основної заборгованості закрито. У задоволенні решти позовних вимог правомірно відмовлено судом першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/11999/22 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11999/22 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд ухвали у суді апеляційної інстанції, покласти на Фізичної особи - підприємця Гердова Дениса Олеговича.

Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/11999/22 зупиненого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2023

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв