Рішення

від 04.07.2023 по справі 916/988/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/988/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Ростомов Г.А.,

від відповідача: адвокат Чайка О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/988/23

за позовом: Виробничо-комерційної приватної фірми «Удача і Ко» (вул. Маяковського, № 55, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл., 67701, код ЄДРПОУ 22487238)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (Миколаївське шосе, № 6, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 43331493)

про стягнення 2 490 478,71 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

13.03.2023 Виробничо-комерційна приватна фірма «Удача і Ко» звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти в розмірі 2490478,71 грн, з яких: 1 731 542,60 грн основної суми боргу, 289 381,09 грн пені, 415 473,96 грн інфляційних втрат та 54 081,06 грн 3 % річних.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки від 23.03.2021 № 20 в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару.

За ствердженням позивача, на виконання умов договору, сторонами було узгоджено Специфікацію № 1 від 20 вересня 2021 року та в подальшому, ВКПФ «Удача і Ко» було поставлено товар на загальну суму 4 079 746,69 грн.

Водночас, як зауважує позивач, ТОВ «Авангард-Опт» частково здійснювало сплату за товар в загальному розмірі 2 348 204,09 грн.

Відтак, позивач зазначає, що кінцевою заборгованістю ТОВ «Авангард-Опт» перед ВКПФ «Удача і Ко» є 1 731 542,60 грн. При цьому, претензій у зв`язку із можливими недоліками товару у відповідності до розділу 6 договору № 20 ТОВ «Авангард-Опт» висловлено не було, отже, на переконання позивача, поставлений товар має бути оплачено.

Окрім того, звертаючись за стягненням неустойки, 3% річних та інфляційних втрат, позивач вказує, що правом на повернення товару постачальнику, передбаченим п. 3.7. договору № 20 покупець не скористався.

Відтак, визначаючи дату початку порушення зобов`язань відповідачем сторона позивача виходить з останньої дати оплати з боку відповідача, тобто, 22 лютого 2022 року.

22.05.2023 ТОВ «Авангард-Опт» надано до суду відзив на позовну заяву (вх. № 16840/23), де останній щодо позовних вимог позивача зазначив, що не погоджується і заявленими вимогами в повному обсязі, оскільки при укладенні договору поставки № 20 від 23 березня 2021 року сторони погодили між собою інший порядок розрахунків, а саме оплата за реалізований товар щотижня.

З огляду на вищевикладене, на думку відповідача, у нього виникає обов`язок сплатити за поставлений товар виключно після його реалізації, яка підтверджується звітом.

При цьому, як стверджує відповідач, ТОВ «Авангард-Опт» виконало своє зобов`язання по оплаті за реалізований товар в повному обсязі та постачальнику були перераховані грошові кошти за реалізований товар згідно наведених ним платіжних інструкцій.

Товар, поставлений позивачем на загальну суму 1 731 542,60 грн, за ствердженням відповідача, є не реалізованим станом на дату підготовки відзиву, через обставини об`єктивного характеру, а саме: місцезнаходження відповідача та магазинів в яких здійснюється реалізація отриманого товару від постачальника є територія Херсонської області та місто Херсон. Загальновідомим фактом є те, що територія міста Херсон та Херсонська область були окуповані збройними силами російської операції в період з 24 лютого 2022 року по 11 листопада 2022 року. Частина Херсонської області залишається окупованою на поточну дату. Зазначена інформація підтверджується наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року. Покупець в період окупації не здійснював реалізацію отриманого товару.

Так, в обґрунтування своїх доводів відповідач зазначає, що в період окупації міста Херсон відбулось заволодіння майном підприємства ТОВ «Авангард-Опт», що знаходилось на тимчасово окупованій території Херсонської області (в тому числі всією документацією бухгалтерського та фінансового обліку) представниками збройних формувань російської федерації. По даному факту за заявою представника відповідача ТОВ «Авангард-Опт» слідчим відділом УСБУ в Херсонський області було відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України код за ЄРДР 120022230000002888.

14 грудня 2022 року за адресою складу місця зберігання товару: місто Херсон, вулиця Кольцова, 57 була пожежа, що спричинена вибухом в результаті потрапляння боєприпасу, про що складений Акт про пожежу від 14 грудня 2022 року.

03 лютого 2023 року за адресою складу місця зберігання товару: місто Херсон, вулиця Кольцова, 57 була пожежа, що спричинена вибухом в результаті потрапляння боєприпасу та їх уламків в результаті бойових дій, про що також складений Акт про пожежу від 03 лютого 2023 року.

Тобто зобов`язання відповідача, на його думку, по оплаті за реалізований товар згідно пункту 7.3 договору поставки ще не наступили, оскільки не було факту реалізації товару та позивачем не надано жодних доказів про реалізацію покупцем поставленого товару на суму 1 731 542,60 грн.

При цьому, відповідач пояснює, що фізично не міг здійснювати реалізацію товару після 24 лютого 2022 року оскільки внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажор) в результаті бойових дій мали місце численні пошкодження магістральних кабелів ТОВ «Укртелеком», через які здійснювалось з`єднання необхідне для роботи реєстраторів розрахункових операцій.

Окрім того, відповідач зазначає про дію форс-мажорних обставин та відсутність у відповідача обов`язку по оплаті під час дії непереборних обставин, а саме під час військових дій та введенням воєнного стану, оскільки, на його переконання, обставини форс-мажору відстрочують строк виконання відповідачем своїх зобов`язань по договору поставки на час дії військового стану.

З огляду на це відповідач вважає, що вимога постачальника сплатити кінцеву вартість за нереалізований товар в розмірі 1 731 542,60 гривні є безпідставною, незаконною та такою, що порушує умови укладеного договору поставки №20 від 23 березня 2021 року.

Додатково відповідач звернув увагу, що позивач не надав копію видаткової накладної № УК909 від 08 листопада 2021 на суму 264 723,48 грн, тому заборгованість в розмірі 264 723, 48 грн є непідтвердженою.

Обґрунтування неправомірності та необґрунтованості нарахування неустойки в розмірі 289 381,09 грн пені, 415 473,96 грн збитків від інфляції, та 54 081,06 грн 3% річних є, на думку відповідача, також безпідставним з огляду на те, що договором поставки № 20 від 23 березня 2021 року в пункті 10.1 зазначено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по договору, якщо таке не виконання виявилось наслідком обставин непереборної сили, які сторона не може передбачити або запобігти (пожежа, затоплення, бастування, терористичний акт та інші обставини, які знаходяться поза контролем сторін що перешкоджають виконанню зобов`язань по даному договору), які з`явились після укладання даного договору.

Окрім того, відповідач вважає, що відповідно до приписів п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки минула і такі вимоги є безпідставними.

Водночас, відповідач додає, що у позивача відсутні будь-які збитки, тому що товар поставлений ним по договору поставки № 20 від 23 березня 2021 року на загальну суму 1 731 542,60 грн не втрачений та знаходиться у відповідача. Позивач може отримати нереалізований товар виконавши вимоги пунктів 3.6. та 3.7. договору поставки №20, якими встановлено, що повернення нереалізованого товару та товару невідповідної якості відбувається силами та за рахунок постачальника - Виробничо-комерційна приватна фірма «Удача і Ко».

У відповіді на відзив (вх. № 18026/23 від 01.06.2023) позивач, посилаючись на норми ст.ст. 265, 656, 691, 712 ЦК України, наголосив, що договір поставки у розумінні ст. 265 ГК України є договором купівлі - продажу, тобто, передбачає зміну власника товару, а з норм чинного законодавства вбачається, що передача товару за поставкою (купівлею - продажем) неодмінно тягне за собою зустрічний обов`язок набувача зі сплати за такий товар.

Позивач критично відноситься до тверджень відповідача про те, що відсутність факту продажу товару відповідачем повністю звільняє його від сплати за товар, адже, наведена конструкція передбачає звільнення від обов`язку сплати за товар із накладенням на позивача тягаря щодо доказування факту продажу товару відповідачем. При цьому, відповідач стверджує, що на підставі п. 7.3. договору має сплачувати за товар щотижня, однак, тривалий час не робить жодних транзакцій.

З приводу обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву, щодо неможливості виконання договору у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин позивач звернув увагу, що з матеріалів справи не вбачається доказів того, що за адресою: м. Херсон по вул. Кольцова 57 знаходився товар, поставлений ВКПФ «Удача і Ко», як і не вбачається того, що був пошкоджений, вкрадений або спалений товар, що був поставлений ВКПФ «Удача і Ко».

При цьому, договором № 20 визначено лише одну підставу для повернення товару шляхом самовивозу - поставка товару неналежної якості, проте жодних претензій щодо якості відповідачем заявлено не було.

З цього, за висновком позивача, випливає, що товар досі є цілим, готовим до реалізації у будь - який момент та відсутні підстави для його повернення. У іншому випадку наведені відповідачем акти про пожежу та заява до правоохоронних органів не стосуються неможливості розрахуватися за отриманий товар. Правом передбаченим п. 3.7. договору № 20 відповідач не скористався.

Позивач зауважує, що за графіком поставки товару вбачається, що всі поставки товару, що зачіпляються позовом були здійснені починаючи з 2021 року по 14 лютого 2022 року та в купі з заявленим у відзиві п. 7.3. договору, за яким має сплачувати за товар щотижня залишається незрозумілим які обставини непереборної сили заважали оплачувати товар задовго до початку військової агресії проти України.

На переконання позивача, саме по собі посилання відповідача на наявність листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем. Некоректним є намагання зобов`язати позивача вивезти товар своїми силами при цьому заявляючи, що відповідач має уникнути відповідальності за невиконання зобов`язань та взагалі такі зобов`язання не виконувати через наявність обставин непереборної сили. При цьому, заявляючи про можливість вивезення позивачем товару в межах його повернення відповідач спростовує неможливість виконання зобов`язання за договором № 20.

Щодо застосування строків позовної давності в частині нарахувань неустойки, індексу інфляції та 3 % річних, позивач зауважує, що приписів стосовно спеціальних строків позовної давності щодо індексу інфляції та 3 % річних законом не передбачено, а згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, який було продовжено до 30 червня 2023 року.

Водночас, згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії, отже, за висновком позивача, Законом передбачено два пункти, що продовжують строки, передбачені ст. 257 - 259 ЦК України щонайменше по сьогоднішній день, що робить твердження відповідача про необхідність застосування строків позовної давності безпідставним та незаконним в силу зазначення у Кодексі протилежного.

Відповідач у запереченнях (вх. № 18429/23 від 05.06.2023) наголошує, що сторони визначили чіткий порядок розрахунку за поставлений товар в пункті 7.3 та 7.4. та 7.7. договору поставки № 20 від 23 березня 2021 року, який безпосередньо залежить від наявності факту реалізації товару.

Крім того, відповідач згідно договору пункт 3.7. та п. 3.6. має право повернути позивачу весь нереалізований товар, про що позивачу був направлений лист. Весь поставлений позивачем товар, за яким позивач заявляє вимогу про стягнення грошових коштів був поставленій відповідачу у період з 20.10.2021 по 22.02.2022 на адресу розподільчого пункту в місті Херсон, вул. Кольцова, 57. Тобто, право на повернення нереалізованого товару виникло у відповідача з 20.01.22 по 22.05.22, практично в період, коли місто Херсон знаходилось в окупації. Таким чином, в силу дії об`єктивних обставин, незалежно вид волі відповідача, останній не мав можливості здійснити повернення товару до дати звернення позивача до суду.

При цьому, відповідач, за його ствердженням, використав право надане договором поставки та направив вимогу про повернення нереалізованого товару позивачу 22 травня 2023 року, але останній нехтує своїм обов`язком, визначеним в пункті 3.6. та не вчиняє ніяких дій по поверненню нереалізованого товару.

За висновком відповідача, він в повному обсязі виконує свої зобов`язання за договором поставки №20 від 23 березня 2021 року. Зобов`язання по оплаті за поставлений товар не виникло у відповідача оскільки товар ще є нереалізованим, а іншої підстави для оплати за товар договором не передбачено.

Відтак, на переконання відповідача, вимоги позивача про нарахування штрафних санкцій є безпідставними, тому що обов`язок оплатити товар не наступив, а позивач відмовляється прийняти до повернення нереалізований товар і тим самим ліквідувати борг. При цьому, здійснити повернення товару у період окупації міста Херсон у відповідача не було можливості в силу дій обставин, що не залежать від його волі.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2023 року позовна заява вх.№ 1029/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

17.03.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 1029/23 від 13.03.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/988/23. Постановлено справу № 916/988/23 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "11" квітня 2023 року об 11:20 год.

Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.

28.03.2023 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Одеської області від представника відповідача надійшла заява (вх. № 10045/23), де останній просить внести його данні до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи № 916/988/23 та перевести в електронну форму процесуальні документи та інші документи по справі, що надійшли до суду в паперовій формі. Вказана заява була задоволена судом 29.03.2023.

10.04.2023 позивачем подано до суду заяву (вх. № 11503/23) про долучення до матеріалів справи № 916/988/23 листування між сторонами, яка була судом долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї документами.

11.04.2023 від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання (вх. № 11669/23), яке містить КЕП представника, про відкладення розгляду справи № 916/988/23 у зв`язку з участю представника в іншому судовому провадженні в Київському районному суді міста Одеси.

11.04.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/988/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "09" травня 2023 року об 11:40 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 13.04.2023, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

08.05.2023 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано клопотання (вх. № 15215/23), відповідно до якого представник просить перенести судове засідання по справі на більш пізнішу дату для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи у зв`язку із призовом попереднього представника до лав Збройних сил України.

Того ж дня, представником надано до суду також заяву (вх. № 15158/23 від 08.05.2023) про внесення даних до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи № 916/988/23, яка судом була задоволена 11.05.2023.

09.05.2023 у підготовчому засіданні судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву до "23" травня 2023 року о 12:00 год. Товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» про дату, місце та час підготовчого судового засідання у справі № 916/988/23 повідомлено ухвалою суду від 09.05.2023, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

09.05.2023 представник позивача через систему «Електронний суд» також звернувся до суду із заявою (вх. № 15251/23) про внесення його данних до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи № 916/988/23, яка також судом була задоволена 11.05.2023.

22.05.2023 ТОВ «Авангард-Опт» подано до Господарського суду Одеської області відзив на позовну заяву (вх. № 16840/23), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами, про що 23.05.2023 у підготовчому засіданні було проголошено протокольну ухвалу про задоволення клопотання відповідача та поновлення строку на подання відзиву на позов.

Окрім того, 23.05.2023 у підготовчому засіданні судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до 08.06.2023 о 12:00 год.

Між тим, 22.05.2023 до суду надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-ОПТ» до Виробничо-комерційної приватної фірми «Удача і Ко», відповідно до якої позивач за зустрічним позовом просить суд зобов`язати відповідача за зустрічним позовом здійснити власними силами та за власний рахунок повернення від ТОВ «Авангард-ОПТ» нереалізованого товару на загальну суму 1 731 542,60 грн з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів.

23.05.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (вх. № 2247/23 від 22.05.2023) до Виробничо-комерційної приватної фірми «Удача і Ко» про зобов`язання здійснити повернення товару повернуто позивачу без розгляду у зв`язку з пропуском строку на її подання.

25.05.2023 позивач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 17406/23) про ознайомлення з матеріалами справи, яке судом було задоволено та 30.05.2023 надано представнику позивача матеріали справи № 916/988/23 для ознайомлення та виготовлення необхідних фотокопій.

01.06.2023 до суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 18026/23) позивача, яка судом була долучена до матеріалів справи разом із доказами її направлення відповідачу.

05.06.2023 відповідач надав до суду заперечення (вх. № 18429/23) на відповідь на відзив, які судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

08.06.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/988/23, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/988/23 до судового розгляду по суті на "15" червня 2023 року о 10:40 год. Призначена резервна дата судового засідання з розгляду справи № 916/988/23 по суті на 04.07.2023 об 11:00 год.

15.06.2023 у судовому засіданні по справі № 916/988/23, за участю представників сторін, проголошено протокольно перерву, згідно раніше визначеної резервної дати, до "04" липня 2023 року об 11:00 год.

30.06.2023 позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з клопотанням (вх. № 21773/23) про ознайомлення з матеріалами справи, яке судом було задоволено та того ж дня надано представнику позивача матеріали справи № 916/988/23 для ознайомлення та виготовлення необхідних фотокопій.

Представник позивача 04.07.2023 в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у заявах по суті.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» заперечувала проти позовних вимог та просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 04.07.2023 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

23.03.2021 року між Виробничо-комерційною приватною фірмою «Удача і Ко» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (покупець) укладено договір поставки № 20 (далі - договір).

Відповідно до умов п.п. 1.1., 1.2. договору, постачальник зобов`язався передати у власність покупця, а покупець прийняти і сплатити товар, на умовах, визначених цим договором. Найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість товару, строки поставки узгоджуються сторонами окремо. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний документ, а саме - видаткова накладна. Сторони домовились, що первинний документ підтверджує здійснення господарської операції.

Відповідно до п.2.1 договору поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця (в рамках специфікації), в якій повинно бути вказано: асортимент замовленого покупцем товару, його кількість та необхідний термін поставки.

Згідно з п.3.1 договору прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника. Оригінали супроводжувальних документів постачальник передає покупцю разом із товаром.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що повернення нереалізованого товару та товару невідповідної якості відбувається силами та за рахунок постачальника.

За п.3.7 договору у випадку, коли частина товару не була реалізованою протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов`язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред`явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов`язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів.

У відповідності до п.4.1 договору обов`язок постачальника по передачі товару вважається виконаним в момент передачі товару покупцю, який визначається датою накладної.

При цьому, відповідно до п. 4.2. договору право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження товару, переходить до покупця з моменту одержання товару, шо підтверджується підписами на видатковій накладній.

Згідно з п.п. 7.1, 7.3, 7.4, 7.6 договору ціна товару визначається згідно специфікації (видаткової накладної) постачальника. Загальна вартість кожної партії товару вказується в видаткових накладних постачальником. Покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня. Оплата товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у розділі 12 даного договору. Датою оплати вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника або інший рахунок, вказаний постачальником.

Відповідно до п. 7.7 договору покупець за необхідністю надає постачальнику звіт із зазначенням кількості реалізованого товару та вказує товарні залишки на дату формування звіту. Такий звіт надається покупцем у електронному вигляді засобами електронної пошти, по факсу та у інший спосіб.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що у випадку невиконання або невідповідного виконання покупцем зобов`язань по оплаті поставленого товару постачальник має право сягнути з покупця штрафну неустойку у розмірі 0,2% від вартості не оплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Пунктами 10.1. 10.3. договору сторони погодили, що вони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по даному договору, якщо це невиконання виявилось наслідком обставин непереборної сили, які сторона не може передбачити або запобігти (пожежа, затоплення, бастування, терористичний акт та інші обставини, які знаходяться поза контролем сторін шо перешкоджають виконанню зобов`язань по даному договору), які з`явились після укладення даного договору. У випадку настання обставин, передбачених п. 10.1., строк виконання стороною своїх зобов`язань по даному договору переноситься відповідно часу, на протязі якого діють пі обставини та їх наслідки. У випадку якщо форс-мажорні обставини настали і діють більш ніж 6 (шість) місяців, будь-яка зі сторін має право у односторонньому порядку розірвати даний договір. Достатнім підтвердженням настання форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати регіону фактичного місцезнаходження відповідної сторони.

За п.11.5 договору він набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021. Договір підлягає автоматичній пролонгації на кожний наступний календарний рік у випадку, якщо жодна із сторін не відмовиться письмово від пролонгації не менше ніж за 14 (чотирнадцять) днів до дати закінчення договору.

Матеріали справи містять підписану 20.09.2021 сторонами специфікацію до договору поставки №20 від 23.03.2021

На виконання умов укладеного договору позивачем у період з 06.10.2021 по 14.02.2022 було передано у власність відповідача ТОВ «Авангард-Опт» товар на загальну суму 4 079 746,69 грн, відповідно до видаткових накладних: № УК804 від 06.10.2021 на суму 307987,68 грн; № УК821 від 11.10.2021 на суму 269754,77 грн; № УК841 від 18.10.2021 на суму 267698,69 грн; № УК834 від 26.10.2021 на суму 281532,00 грн; № УК871 від 27.10.2021 на суму 253043,86 грн; № УК909 від 08.11.2021 на суму 264723,48 грн; № УК927 від 11.11.2021 на суму 267340,03 грн; № УК1005 від 06.12.2021 на суму 254299,01 грн; № УК1009 від 07.12.2021 на суму 272408,26 грн; № УК1015 від 13.12.2021 на суму 276336,14 грн; № УК1021 від 14.12.2021 на суму 266634,00 грн; № УК38 від 24.01.2022 на суму 276351,60 грн; № УК48 від 27.01.2022 на суму 263565,36 грн; № УК59 від 02.02.2022 на суму 276661,06 грн; № УК83 від 14.02.2022 на суму 281410,75 грн.

Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ВКПФ «Удача і Ко» відповідачу товару та його отримання ТОВ «Авангард-Опт» підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб`єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій.

Також, додатково на підтвердження факту здійснення поставок на адресу ТОВ «Авангард-Опт» позивачем надані копії товарно - транспортних накладних, а саме: № РУК804 від 06.10.2021; № РУК821 від 11.10.2021; № РУК841 від 18.10.2021; № РУК834 від 26.10.2021; № РУК871 від 27.10.2021; № РУК909 від 08.11.2021; № РУК927 від 11.11.2021; № РУК1005 від 06.12.2021; № РУК1009 від 07.12.2021; № РУК1015 від 13.12.2021; № РУК1021 від 14.12.2021; № РУК38 від 24.01.2022; № РУК48 від 27.01.2022; № РУК59 від 02.02.2022; № РУК83 від 14.02.2022.

При цьому факт передання позивачем товару для перевезення за видатковими накладними та отримання його відповідачем засвідчено підписами представників вантажовідправника та вантажоодержувача, засвідчених печатками сторін.

Також, за наявними в матеріалах справи доказами судом встановлено, що відповідачем на користь позивача були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 2 348 204,09 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 267 від 20.10.2021 на суму 16352,20 грн; № 109 від 26.10.2021 на суму 64270,81 грн; № 158 від 02.11.2021 на суму 152628,21 грн; № 34 від 17.11.2021 на суму 169568,43 грн; № 2273 від 23.11.2021 на суму 330258,56 грн; №183 від 30.11.2021 на суму 42989,91 грн; № 10 від 07.12.2021 на суму 258534,90 грн; № 54 від 14.12.2021 на суму 101686,96 грн; № 112 від 21.12.2021 на суму 10000,00 грн; № 2813 від 18.01.2022 на суму 567161,81 грн; № 185 від 31.01.2022 на суму 201282,57 грн; № 18 від 09.02.2022 на суму 210506,49 грн; № 202 від 16.02.2022 на суму 127138,37 грн; № 116 від 22.02.2022 на суму 95824,87 грн.

22.03.2023 ТОВ «Авангард-Опт» звернулось до ВКПФ «Удача і Ко» з листом, яким підтверджує існування обов`язків перед постачальниками та перед партнерами і не відмовляється від їх виконання. При цьому, відповідач зауважує, що всі зобов`язання, втому числі розрахунки, будуть виконані протягом певного часу, який необхідний для відтворення фінансових надходжень від продажів та збільшення товарообігу. Враховуючи сьогоднішні можливі фінансові ресурси відповідач пропонує позивачу розглянути наступні умови співпраці: постачання товару з оплатою по факту + оплата 5% від суми поставки оплати існуючої заборгованості.

Отримавши даний лист, ВКПФ «Удача і Ко» надала відповідь листом № 54 від 27.03.2023, де просила відповідача надати підтвердження поважності не сплати за зобов`язаннями як протягом 2021 - лютого 2022 року (довоєнний час) так і після лютого 2022 року (після початку військової агресії проти України). Водночас, позивач зазначив, що розглядає, можливість мирного врегулювання спору та для цього вважає за необхідне зазначити, що переговорний процес має стосуватися безпосередньо утвореної суми заборгованості, у 2 490 478,71 гривень, що складається з 1 731 542,60 гривень основної суми боргу. 289 381,09 гривень неустойки (пені), 415 473.96 гривень інфляційного збільшення суми основного боргу та 54 081,06 гривень у якості 3 % річних, оскільки саме така сума заявлена ним у позовній заяві. У контексті даного питання та з огляду на можливості відповідача позивач просимо надати пропозицію щодо графіку погашення заборгованості із розбивкою на суми з прив`язкою до дат.

29.03.2023 своїм листом ТОВ «Авангард-Опт» гарантувало ВКПФ «Удача і Ко» оплату заборгованості за поставлений товар згідно вказаному нижче графіку: квітень 2023 року - 40 000 грн; травень 2023 року - 40 000 грн; червень 2023 року - 40 000 грн; липень 2023 року - 40 000 грн; серпень 2023 року - 80 000 грн; вересень 2023 року - 120 000 грн; жовтень 2023 року - 120 000 грн; листопад 2023 року - 80 000 грн; грудень 2023 року - 80 000 грн.

В подальшому, у відповідь на лист позивача №54 від 27 березня 2023 року відповідач листом № 04/04 від 04.04.2023 пропонував розглянути варіант погашення існуючої заборгованості, шляхом сплати додаткових 10% від вартості нових партій товару (замовлень), які будуть постачатися на умовах: оплата по факту доставки товару на склад покупця. За умови, отримання від позивача конкурентоспроможних цін, відповідач надав плануючий графік закупівлі товару, що наведений у даному листі.

20.05.2023 відповідач звернувся до позивача з листом, яким повідомив про рішення розірвати в односторонньому порядку договір поставки № 20 від 23.03.2021.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат, та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.

Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно із частиною 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов`язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку передбаченому цим договором.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ТОВ «Санолта Корм» та ТОВ «ЛКА» носять договірний характер, укладений між ними договір поставки № 20 від 23.03.2021 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний на час звернення до суду не був. Сторони факт укладання договору поставки № 20 від 23.03.2021 не заперечують та у представлених суду заявах визнають.

З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір № 20 від 23.03.2021 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 4079746,69 грн.

Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов`язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

У вказаних вище первинних документах міститься посилання на договір поставки, постачальником визначено позивача та його реквізити, одержувач відповідач, вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість з урахуванням ПДВ місце складання, підпис бухгалтера з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис директора у графі «отримав(ла)» та печатка підприємства, що отримало товар.

За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Проте, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.

Відповідачем факт отримання від позивача товару з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований, сума існуючої заборгованості фактично визнається в повному обсязі, що зазначено, зокрема, у відзиві на позов. Відповідачем лише зазначено, що товар на загальну суму 1731542,60 грн є наразі нереалізованим.

Так, зі змісту пунктів 3.7., 4.1. та 7.3. договору слідує, що враховуючи домовленість сторін про те, що момент переходу права власності на товар є моментом одержання товару покупцем, то умова договору про оплату тільки реалізованого товару не може надавати покупцю відстрочку в оплаті товару на невизначений строк.

Так, сторонами передбачений розрахунок за товар один раз на тиждень за проданий товар, однак у випадку якщо товар не реалізовується протягом 90 календарних днів, покупець мав право повернути його пред`явивши постачальнику відповідну письмову вимогу, при цьому враховуючи розумний строк, протягом якого повинні виконуватись зобов`язання сторін задля забезпечення інтересів кожного із учасників господарських відносин.

Відповідно, якщо товар не реалізується протягом 90 календарних днів і покупець не повертає товар, останній, враховуючи набуття ним права власності на товар, розумний строк виконання своїх зобов`язань, враховуючи інтереси іншої сторони договору, зобов`язаний його оплатити.

Судом встановлено, що позивачем зобов`язання за договором поставки виконано належним чином, здійснення господарських операцій підтверджується первинними документами, виконання цих зобов`язань прийнято покупцем належним чином, товар повністю не оплачено, строк виконання обов`язку відповідача з повної оплати товару настав, оскільки право повернути товар, що не реалізовано протягом 90 календарних днів, ним не використано.

На спростування доводів відповідача, суд зазначає, що матеріли справи не містять жодних доказів щодо здійснення відповідачем дій, направлених на повернення отриманого товару від позивача та умовами п. 3.7. договору такий обов`язок щодо повернення нереалізованого товару покладається саме на покупця, яким є відповідач у даній справі.

Тобто, після спливу 90 денного терміну відповідачем, в порушення умов договору не було здійснено дій щодо повернення позивачу нереалізованого товару, у зв`язку з чим у відповідача виникає обов`язок зі сплати отриманого від позивача товару.

Окрім того, на думку суду, умови договору поставки не передбачають зобов`язання відповідача реалізовувати переданий товар. Зазначений договір не містить порядку інформування відповідачем позивача про обсяги реалізації за певний період або звітування про це, як і права позивача здійснювати перевірку обсягів нереалізованого товару у магазинах відповідача. Умови договору лише передбачають лише можливість покупця за необхідністю надати постачальнику звіт із зазначенням кількості реалізованого товару та товарних залишків на дату формування такого звіту.

При цьому, будь-яких доказів звернення відповідача до позивача з повідомленням про повернення товару із зазначенням, що він не реалізований, не виходить на необхідний рівень продажу або сплив його строк придатності чи з інших причин відповідачем не надано. Більш того, відповідачем також не надано будь-яких доказів існування у нього в продажу залишків товару, поставленого позивачем.

Аналіз вищенаведеного у сукупності з умовами договору дає суду підстави для висновку, що нереалізація товару протягом 90 днів з моменту поставки, як то визначено умовами договору, та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом вказаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові (позивачу), тягне за собою обов`язок покупця оплатити отриманий товар.

Суд констатує, що при оцінці дій сторін за критерієм добросовісності слід виходить з такого: чи вчинила кожна із сторін всі дії, спрямовані на полегшення виконання зобов`язання та на запобігання неможливості виконання; чи проявила кожна із сторін турботу щодо власності іншої сторони; чи дійсно сторони діяли спільно для досягнення мети зобов`язання; чи надавали сторони одна одній необхідну інформацію щодо виконання зобов`язання.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

Відтак, посилання відповідача на те, що порушення ним п.7.3 договору є безпідставним, так як позивачем не надано жодних доказів того, що відповідач не здійснював оплату за реалізований ним товар та на не надання позивачем до суду доказів щодо конкретної дати виникнення у відповідача зобов`язання з оплати поставленого товару та доказів реалізації відповідачем отриманого від позивача товару, не приймається до уваги суду, оскільки за умовами укладеного договору у відповідача виник обов`язок сплати товару, відповідачем не надано доказів того, що товар ним не отримано або в подальшому не реалізовано, а також не надано доказів сплати поставленого товару, а визначення п.7.3 договору, що покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня, не створюють підстав вважати, що умовою сплати за товар є його реалізація відповідачем.

Судом також не приймаються до уваги в якості доказів акти про пожежу ДСНС України ГУ ДСНС у Херсонській області від 14.12.2022 та 03.02.2023, з яких лише вбачається, що 14.12.2022 о 04:59 год та 03.02.2023 о 02:29 год відповідно виявлено пожежу за адресою м. Херсон, вул. Кольцова, 57 на об`єкті ТОВ «ПМК-19» та зазначена причина пожежі - вибух внаслідок потрапляння боєприпасів, їх уламків, під час бойових дій. В даних актах відзначено, що пожежею знищено меблі, фурнітура та будівельні матеріали, проте достеменно встановити, що був знищений товар, що належить відповідачу та був поставлений позивачем, з даних актів неможливо.

У зв`язку з тим, що позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, а тому відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар.

Зважаючи на викладене, господарський суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов правочину в частині виконання зобов`язань з належної оплати за поставлений позивачем товар та встановленим наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки товарів № 20 від 23.03.2021, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, у розмірі 1 731 542,60 грн.

Таким чином відповідач належними і допустимими доказами не спростував доводів позивача, що борг за товар становить 1 731 542,60 грн, які підлягають до примусового стягнення з відповідача.

Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов`язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов`язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.

У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов`язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.

Отже, зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб`єктивної умови відповідальності.

Водночас, суд не абсолютизує наведені принципи по відношенню до поведінки відповідача, оскільки вона може бути наслідком не тільки суб`єктивних, але і об`єктивних причин. Проте, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України він повинен довести наявність відповідних причин.

У свою чергу, відповідач не надав доказів існування об`єктивних причин та обставин, які б вказували на вжиття ним усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач несумлінно поставився до виконання зобов`язання з оплати товару, проявив необачність стосовно виконання, а тому його дії є несправедливими та недобросовісними по відношенню до позивача.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 1 731 542,60 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо доводів відповідача суд зазначає, що вплив обставин непереборної сили на свої договірні зобов`язання сторони узгодили в п. п. 10.1.-10.3. договору.

Так, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по даному договору, якщо це невиконання виявилось наслідком обставин непереборної сили, які сторона не може передбачити або запобігти (пожежа, затоплення, бастування, терористичний акт та інші обставини, які знаходяться поза контролем сторін шо перешкоджають виконанню зобов`язань по даному договору), які з`явились після укладення даного договору. У випадку настання обставин, передбачених п. 10.1., строк виконання стороною своїх зобов`язань по даному договору переноситься відповідно часу, на протязі якого діють пі обставини та їх наслідки. У випадку якщо форс-мажорні обставини настали і діють більш ніж 6 (шість) місяців, будь-яка зі сторін має право у односторонньому порядку розірвати даний договір. Достатнім підтвердженням настання форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати регіону фактичного місцезнаходження відповідної сторони.

З листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що Торгово-промислова палата України (далі ТПП України) на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.97 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Статтею 617 ЦУ України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

Поряд з цим, невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі N 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40 (3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

У законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, в той час як на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист.

У загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Статуту ТПП України.

Проте, в ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус. Навпаки, зі змісту вказаних статей вбачається, що ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують факт настання форс-мажорних обставин саме за зверненням суб`єкта господарської діяльності.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, зазначивши, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Суд не вбачає можливості дослідити причинно-наслідковий зв`язок між військовою агресією Російської Федерації проти України та неможливістю виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Вказаний лист ТПП України не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов`язання для всіх без виключення суб`єктів господарювання. Слід зазначити, що в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов`язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов`язань.

Таким чином, використання загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання повинен супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.

Крім цього, господарський суд бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості такого звернення не повідомив.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий ТПП України чи уповноваженими регіональними ТПП, або довідка, як то передбачено умовами договору, що засвідчує наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за договором. Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України автоматично не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність, адже протилежного відповідачем не доведено належними та допустимими доказами.

Щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідачу необхідно було звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат або довідка Торгово-промислової палати).

ТОВ «Авангард-Опт» не повідомляло ВКПФ «Удача і Ко» про настання будь-яких обставин, що унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, як це передбачає п. 10.3 договору, а саме - ТОВ «Авангард-Опт» не було надано довідки Торгово-промислової палати регіону фактичного місцезнаходження відповідної сторони.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор) (п. 50 постанови Верховного Суду від 31.08.2022 по справі № 910/15264/21.

Положення укладеного сторонами договору лізингу прямо не передбачають юридичні наслідки того, що покупець не повідомив постачальника про факт настання таких обставин (із посиланням на відповідний документ торгово-промислової палати України чи без нього). Тому неповідомлення позивача про виникнення форс-мажорних обставин само по собі не позбавляє відповідача права покликатись на форс-мажорні обставини, але враховується судом поряд з іншими обставинами справи.

Відтак, твердження відповідача про те, що він має правові підстави для звільнення від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань та не сплачувати позивачу заборгованість через виникнення форс-мажорних обставин, є необґрунтованим, а тому суд його доводи в цій частині відхиляє.

Окрім того, суд звертає увагу, що форс-мажорні обставини виникли з 24.02.2022 року, відтак обставини непереборної сили не розповсюджуються на зобов`язання, що виникли у відповідача до 24.02.2022.

Окрім того, системний аналіз положень частини першої статті 42, частини першої статті 44 ГК України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

За таких обставин, господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності. При цьому, суд вважає слушним зауважити, що неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили є підставою для звільнення саме від відповідальності за невиконання, а не від виконання зобов`язання в цілому.

Що ж до загального економічного та політичного стану країни, то його наслідки торкаються обох сторін у процесі їх підприємницької діяльності. Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

Стосовно нарахування 3% річних та інфляційних збитків судом зазначається наступне.

За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)..

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. Як убачається із умов спірного договору, при порушенні його умов щодо строків оплати поставленого товару, покупець має сплатити пеню на вимогу постачальника у розмірі 0,2% від вартості не оплаченого товару за кожен день прострочення.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи викладене, позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Суд, перевіривши додані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи суму та період заборгованості відповідача згідно умов договору, встановив, що вони відповідають обставинам справи щодо прострочення відповідача та є арифметично правильними в частині нарахованих сум, а отже вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 54081,06 грн та інфляційних втрат у сумі 415473,96 грн є такими, що також підлягають задоволенню.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми пені в розмірі 289381,09 грн, суд зазначає таке.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, визначальним для строку нарахування штрафних санкцій є наявність в умовах договору, визначеного за домовленістю сторін правочину, іншого порядку, ніж той, що законодавець передбачив у вказаній нормі.

При цьому, положенням ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Враховуючи те, що судом встановлено порушення відповідачем умов договору в частині сплати вартості товару щотижня та невиконання грошового зобов`язання, погодження між сторонами умов про відповідальність у вигляді пені, позивач має право на нарахування пені.

При цьому, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» чітко встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що повністю узгоджується із умовами п. 8.1. укладеного між сторонами договору.

Здійснивши перерахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неоплаченого відповідачем товару за період з 23.02.2022 до 23.08.2022 судом встановлено, що розмір такої пені дорівнює 289381,09 грн.

В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:

- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);

- якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).

Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, необхідно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково виконував покладені на нього обов`язки щодо сплати вартості отриманого товару до обставин, пов`язаних з початком збройної агресії Російської федерацій проти України та після повномасштабного вторгнення вживав заходи, спрямовані на встановлення зв`язку з контрагентами за договорами, зокрема і з позивачем у справі.

Масштабні військові дії, які вчиняються Російською Федерацією з 24.02.2022, спрямовані на знищення державності України, спричинили загибель людей, пошкодження та знищення житла, іншого майна, інфраструктури населених пунктів, зумовили проведення загальної мобілізації, а отже і величезні зміни в економіці, правовому регулюванні, зайнятості населення, житті громадянського суспільства України.

Суд враховує той факт, що підприємство відповідача з 24.02.2022 опинилось на території, де велись активні бойові дії, а потім м. Херсон та Херсонська область були повністю окуповані, внаслідок чого майно підприємства залишилась на окупованій території, що ускладнило роботу підприємства та яке вочевидь зазначало значних пошкоджень та збитків. В подальшому, загальновідомим є факт, що після звільнення м. Херсона та частини Херсонської області, вказана територія знаходиться в зоні проведення бойових дій та зазнає систематичних ракетних ударів та обстрілів, наслідком чого є чисельні пошкодження та знищення інфраструктурних об`єктів та підприємств.

Отже, і на час розгляду справи має місце ведення активних бойових дій на території Херсонської області та міста Херсона, де знаходиться підприємство відповідача.

Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомість фактів військової агресії, знаходження, зокрема, відповідача тривалий час на окупованій території, ракетні обстріли підтверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування України, безліччю публікацій у національних та міжнародних засобах масової інформації, а також не заперечується агресором.

Таким чином, наведені факти є загальновідомими обставинами, а отже в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування. При цьому, ці обставини відомі обом сторонам.

Суд враховує, що метою штрафних санкцій в першу чергу є стимулювання боржника до виконання своїх обов`язків за договором, при цьому розмір таких санкцій не є джерелом збагачення кредитора. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. В умовах воєнного стану неустойка не може становити непомірний тягар для осіб, місце розташування яких та місце ведення їх бізнесу є окуповані території або території, які знаходяться в зоні бойових дій. Суд, в даному випадку, вважає несправедливим отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, притримуючись принципу «справедливого балансу інтересів сторін», беручи до уваги невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, поведінку боржника, пов`язану із регулярним виконанням зобов`язань до початку військової агресії, ведення активних бойових дій на території Херсонської області, що вочевидь призвело до численних руйнувань промислових та цивільних об`єктів, що значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємств, суд з власної ініціативи на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення позивачем до 20%.

Таким чином, беручи до уваги, що місцезнаходженням відповідача є Херсонська область, яка на момент порушення ним своїх зобов`язань за спірним договором була тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України, дотримуючись принципу «справедливого балансу інтересів сторін», враховуючи невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, суд вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем, до 57876,22 грн пені.

Також, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.

Одночасно суд враховує, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім пені, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку частини 2 статті 625 ЦК України.

Щодо застосування строків позовної давності суд зазначає, що позивачем товари за договором були надані протягом жовтня 2021 року лютого 2022 року та з урахуванням умов пункту 7.3. договору мали бути оплачені у строк до 21.02.2022, тобто через тиждень від останньої поставки товару.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У відзиві відповідач заявляє про застосування позовної давності до вимог позивача, оскільки щодо спірних правовідносин в порядку ст. 258 ЦК України має застосовуватись спеціальна позовна давність в один рік, як до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У свою чергу, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Водночас, суд наголошує, що п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, строк якого неодноразово продовжений та діяв до 30.06.2023 включно.

Крім цього, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією РФ проти України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався. Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 02.05.2023 № 3057-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

За цих обставин в сукупності позивач звернувся до суду з позовом у межах позовної давності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за договором поставки № 20 від 23.03.2021 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за договором поставки № 20 від 23.03.2021 підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає частковому задоволенню, з урахуванням зменшеної суми пені, в сумі 2 258 973,84 грн. заборгованості, в т.ч.: 1 731 542,60 грн - сума основної заборгованості, 57 876,22 грн пеня, 415 473,96 грн інфляційні втрати та 54 081,06 грн 3% річних.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Як наслідок, судовий збір стягується з відповідача на користь позивача в сумі 37 357,18 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (Миколаївське шосе, № 6, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 43331493) на користь Виробничо-комерційної приватної фірми «Удача і Ко» (вул. Маяковського, № 55, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл., 67701, код ЄДРПОУ 22487238) суму основної заборгованості в розмірі 1 731 542 (один мільйон сімсот тридцять одна тисяча п`ятсот сорок дві) грн 60 коп, інфляційні втрати в розмірі 415 473 (чотириста п`ятнадцять тисяч чотириста сімдесят три) грн 96 коп, суму 3% річних в розмірі 54 081 (п`ятдесят чотири тисячі вісімдесят одна) грн 06 коп, пеню в розмірі 57 876 (п`ятдесят сім тисяч вісімсот сімдесят шість) грн 22 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 37 357 (тридцять сім тисяч триста п`ятдесят сім) грн 18 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 12 липня 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський