Постанова

від 11.07.2023 по справі 910/7978/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/7978/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - Кулибаба В. О. (в порядку самопредставництва),

розглянув касаційні скарги Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 (суддя Полякова К. В.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 (головуючий - Яковлєв М. Л., судді Коробенко Г. П., Куксов В. В.) у справі

за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України,

про визнання правочину недійсним

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд"

до Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"

про зобов`язання вчинити дії.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 18.05.2021 Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (далі - ДП "НДВА "Пуща-Водиця", Підприємство, Агрокомбінат, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд" (далі - ТОВ "Проектінвестбуд", Товариство, відповідач) про визнання недійсним інвестиційного договору від 02.11.2015 № 824 (далі - інвестиційний договір № 824, оспорюваний договір, оспорюваний правочин), укладеного між сторонами, з посиланням на норми статей 3, 4, 6, 15, 16, 203, 207, 215, 228, 1130, 1133, 1134 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 4, 75, 188, 206 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та положення Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 (далі - Порядок № 296).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором про спільну діяльність, який укладено з порушенням встановленого законодавством порядку, зокрема без одержання погодження Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), необхідність отримання якого зумовлена тим, що частка держави в статутному капіталі Підприємство перевищує 50 %, тому отримання позивачем погодження КМУ на укладення договору про спільну діяльність є обов`язковим. При цьому умови оспорюваного правочину фактично зобов`язують Агрокомбінат добровільно відмовитися від права постійного користування земельною ділянкою.

Крім того, позивач просить поновити пропущений строк позовної давності з метою належного захисту порушеного майнового права держави.

3. 30.06.2021 ТОВ "Проектінвестбуд" звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ДП "НДВА "Пуща-Водиця" про зобов`язання Підприємства виконати свої зобов`язання, визначені пунктами 3.1, 4.3, 6.1.6 інвестиційного договору № 824, а саме: в порядку та в спосіб, що передбачений статтями 261 та 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", отримати вихідні дані для проектування об`єкта (Містобудівні умови та обмеження забудови частини земельної ділянки площею 86 га, кадастровий номер 8000000000:91:400:0101 (далі - спірна земельна ділянка), що розташована між вулицею Газопровідною та вулицею Маршала Гречка в Подільському районі міста Києва, з посиланням на положення статей 14, 526, 530, 599, 610, 629 ЦК України та статей 20, 173, 175, 179, 193 ГК України.

4. Зустрічна позовна заява аргументована безпідставною відмовою Агрокомбінату виконувати свої зобов`язання за інвестиційним договором № 824.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено повністю.

6. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 16, 203, 215, 228, 261, 267, 627- 629, 837, 876, 877, 879, 1130, 1131, 1134 ЦК України, статей 20, 207 ГК України, статей 78, 84, 92, 120, 142 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статей 14, 74, 76- 79, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість вимог первісного та зустрічного позовів з огляду на те, що: 1) оспорюваний договір за своєю правовою природою є змішаним договором з елементами договорів підряду та інвестування, а не договором про спільну діяльність, у зв`язку з чим його укладення не потребувало погодження КМУ, та щодо такого правочину не поширюються положення Порядку № 296; 2) крім того, позивач звертався до Міністерства аграрної політки та продовольства України (далі - Мінагрополітики України, Міністерство) з листами від 02.09.2015 № 990 та від 07.10.2015 № 1120 щодо погодження двох інвестиційних договорів, укладених між сторонами, а також щодо надання дозволу на проведення робіт зі зміни цільового призначення земельних ділянок, на що в наданій листом від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 відповіді Міністерство не заперечувало проти зміни цільового призначення земельних ділянок з метою реалізації умов укладених інвестиційних договорів відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність", а матеріали справи не містять і позивачем не надано доказів на підтвердження відсутності в першого заступника міністра Мінагрополітики України Краснопольського Я. В. повноважень на підписання такого листа; 3) спірна земельна ділянка наразі перебуває у володінні держави Україна, знаходиться у постійному користуванні ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та фактично не вибувала з державної форми власності, більше того, пунктом 12.5 інвестиційного договору № 824 сторони передбачили, що право на земельну ділянку протягом дії цього договору залишається за позивачем, земельна ділянка не є вкладом позивача в діяльність з реалізації договору та укладення цього договору не припиняє права позивача на земельну ділянку, яке протягом дії договору залишається за позивачем; 4) позивач і третя особа не довели належними та допустимими доказами невідповідності оспорюваного правочину інтересам держави і суспільства та наявності умислу будь-якої із сторін на настання протиправних наслідків від його вчинення; 5) пред`явлені Товариством позовні вимоги про зобов`язання Агрокомбінату виконати умови пунктів 3.1, 4.3, 6.1.6 інвестиційного договору № 824 не є належним способом захисту, оскільки виконання умов договору є обов`язковим у силу вимог закону (схожий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 916/998/18).

При цьому апеляційний суд додатково зазначив, що з огляду на заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог первісного позову суд встановив, що перебіг строку позовної давності розпочався з 02.11.2015, тобто з дня укладення оспорюваного договору з Підприємством як його стороною, оскільки відліку початку перебігу з іншого моменту позивач не довів, а отже, станом на дату звернення з цим позовом (18.05.2021) Агрокомбінатом пропущено трирічний строк позовної давності. Проте, зважаючи на відмову в первісному позові саме в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, питання щодо порушення строку позовної давності не впливає на суть ухваленого судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

7. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суту та постановою суду апеляційної інстанції, ДП "НДВА "Пуща-Водиця" (далі - скаржник-1) звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення та постанову скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі, визнавши недійсним інвестиційний договір № 824.

8. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Фонд державного майна України (далі - ФДМУ, третя особа, скаржник-2) звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення та постанову скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову та ухвалити нове рішення про задоволення в повному обсязі первісного позову про визнання недійсним інвестиційного договору № 824.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

9. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник-1 посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи, що: 1) суди не врахували висновків щодо застосування норм частини 3 статті 228 і статті 1130 ЦК України, частини 1 статті 207 ГК України, статті 120 ЗК України, статей 121, 15 Закону України "Про інвестиційну діяльність", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц і в постановах Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, від 14.06.2018 у справі № 925/1219/17, від 07.02.2018 у справі № 910/131/17, від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 07.10.2020 у справі № 911/2574/18, від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17, від 05.07.2021 у справі № 910/12556/20 (у контексті надмірного формалізму), від 12.05.2021 у справі № 905/2340/19 (у контексті надмірного формалізму), від 10.02.2021 у справі № 904/5934/17 (у контексті надмірного формалізму); 2) суди безпідставно не залучили до участі в розгляді справи третю особу (КМУ), яку наділено повноваженнями з управління та розпорядження об`єктами державної власності, зокрема шляхом погодження укладення певних видів договорів, виконання яких передбачає використання та/або вилучення державного майна; 3) суди належним чином не перевірили достовірності та допустимості наданих відповідачем доказів, зокрема, листа Мінагрополітики України від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961, в якому не йшлося про прийняття рішення щодо погодження укладення оспорюваного договору; 4) оспорюваний правочин вчинено всупереч положенням статті 15 Закону України "Про інвестиційну діяльність", оскільки спірний договір передбачав залучення коштів державного підприємства, тому відповідно до цих положень обов`язковим мало бути проведення державної експертизи інвестиційного проекту, чого зроблено не було.

Скаржник-1 також просить суд застосувати правовий принцип jura novit curia ("суд знає закони"), який неодноразово було застосовано Верховним Судом. Так, за результатами розгляду касаційної скарги в справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 зазначила:

"Якщо учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення належні до застосування норми права".

10. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник-2 посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи, що: 1) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми статті 228 ЦК України, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/131/17, від 14.06.2018 у справі № 925/1219/17, від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18; 2) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування норм статті 1130 ЦК України та положень Порядку № 296, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17; 3) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм статей 203, 235 ЦК України (в контексті удаваності правочину), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17; 4) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування норми статті 120 ЗК України, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18; 5) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 1130 ЦК України з урахуванням абзацу 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а формування такого правового висновку, на думку ФДМУ, є необхідним для того, аби в майбутньому уникнути випадків прийняття без попереднього погодження з органом управління майном рішення щодо вилучення чи добровільної відмови від користування земельною ділянкою, укладання договорів про спільну діяльність (спільний обробіток земельних ділянок) та інших видів договорів, що можуть призвести до вилучення або зміни цільового призначення земельних ділянок (їх частин), закріплених за державним підприємством на праві постійного користування; 6) суд апеляційної інстанції не перевірив достовірності та допустимості наданих відповідачем доказів (листи ДП "НДВА "Пуща-Водиця" від 02.09.2015 № 990 та від 07.10.2015 № 1120, лист Мінагрополітики України від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961); 7) ані самої назви, ані прямого зазначення сторонами у договорі, що цей правочин є інвестиційним договором, недостатньо для визначення його правової природи та правовідносин, що ним урегульовані. Натомість правова природа договору та норми законодавства, якими регулюються правовідносини, що виникають із нього, визначаються відповідно до змісту такого договору; 8) сторони оспорюваного договору обрали саме такий вид договору з метою уникнення необхідності застосування положень абзацу 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", за змістом яких під час укладення договорів про спільну діяльність розмір частки державних підприємств, установ і організацій, а також господарських товариств, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, має становити не менш як 50 відсотків спільного майна учасників спільної діяльності (станом на дату укладення договору); 9) всупереч вимогам Порядку № 296 оспорюваний договір укладено без погодження з КМУ.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

11. Відповідач у відзивах на касаційні скарги ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та ФДМУ просить відмовити в їх задоволенні в повному обсязі з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Зокрема, ТОВ "Проектінвестбуд" вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо суті позовних вимог та оцінки правової природи спірного договору. Водночас, як наголошує відповідач, у разі, якщо Верховний Суд дійде протилежного висновку, це не спростує висновку судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позов у цій справі подано із пропуском позовної давності, що дослідив суд першої інстанції. При цьому, на думку Товариства, позивач не довів жодними належними, достовірними та допустимими доказами наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних із дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк, тому причини пропуску строку звернення із вимогою про визнання недійсним спірного інвестиційного договору не можна вважати поважними.

Таким чином, у разі встановлення судом касаційної інстанції порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та (або) процесуального права суд має право змінити мотивувальну частину оскаржуваних рішень та відмовити позивачу в задоволенні позову в зв`язку зі спливом позовної давності, що повністю узгоджується з принципом процесуальної економії та дасть змогу оперативно розглянути справу.

Водночас у додаткових письмових поясненнях ТОВ "Проектінвестбуд" просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ФДМУ повністю з мотивів спливу позовної давності без поважних причин її пропуску Підприємством, зауважуючи, що аргументи ДП "НДВА "Пуща-Водиця" про відсутність фактичного контролю за своєю господарською діяльністю та реального управління державним підприємством, доказом чого нібито є відкриті кримінальні провадження, за відсутності в таких провадженнях постановлених судом вироків, які набрали законної сили, в жодному разі не підтверджують наведених скаржником-1 обставин. Товариство наголошує, що позивач упродовж перебігу строку позовної давності не був позбавлений можливості самостійно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Розгляд справи Верховним Судом

12. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "НДВА "Пуща-Водиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 910/7978/21 і призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 13.09.2022.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФДМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 910/7978/21 і призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 13.09.2022.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 оголошувалася перерва в судовому засіданні з розгляду касаційних скарг ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та ФДМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 910/7978/21 до 20.09.2022.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2022 зупинено касаційне провадження за касаційними скаргами ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та ФДМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 910/7978/21 до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/7975/21.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2023 поновлено касаційне провадження за касаційними скаргами ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та ФДМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 910/7978/21 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 11.07.2023.

13. 11.07.2023 до початку судового засідання від представника відповідача - адвоката Сурника В. М. на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке (клопотання) мотивоване тим, що з метою формування єдиної правозастосовчої практики та правильного вирішення спору в справі № 910/7978/21 ТОВ "Проектінвестбуд" вважає за необхідне надати свої письмові пояснення з урахуванням висновку щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 та правового висновку, викладеного в постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, про наявність яких (правових висновків) Товариству стало відомо тільки 11.07.2023, що потребує додаткового часу для аналізу вказаного висновку та підготовки письмових пояснень.

В свою чергу, 11.07.2023 до початку судового засідання від представника позивача - адвоката Мороз Н. В. на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та час, яке (клопотання) аргументоване тим, що 10.07.2023 Підприємству стало відомо про призначення на 11 липня 2023 року судового засідання в справі № 910/7978/21 та лише 10.07.2023 новому представнику згідно з договором про надання правової допомоги від 02.05.2023 передано повноваження представляти ДП "НДВА "Пуща-Водиця" в цій справі разом з постановою судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 та окремими думками від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, які надійшли на адресу позивача 05.07.2023, що вимагає здійснення аналізу всіх обставин, встановлених під час розгляду Верховним Судом справи № 910/7975/21 в подібних правовідносинах.

Розглянувши зазначені клопотання, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні у зв`язку з відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, визначених частиною 2 статті 202 ГПК України, з огляду на таке.

Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно із статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 ГПК України).

Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про такий розгляд і в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2023 про поновлення касаційного провадження за касаційними скаргами ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та ФДМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 910/7978/21.

В свою чергу, доводи скаржників були ґрунтовно викладені в касаційних скаргах, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційних скарг й за відсутності представників учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Водночас зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів вважає необґрунтованим твердження представника відповідача про необхідність додаткового часу для аналізу висновку щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, з метою підготовки письмових пояснень, про наявність якого (правового висновку) Товариству стало відомо нібито тільки 11.07.2023, оскільки, по-перше, вказану постанову Верховного Суду офіційно оприлюднено в загальнодоступному Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) ще 08.06.2023, тобто більш як за місяць до судового засідання в цій справі.

По-друге, як правильно вказує заявник, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (предмет позову - визнання недійсними рішень тендерного комітету та договору про закупівлю) зі спору, що виник з правовідносин здійснення публічних закупівель, врегульованих спеціальним законом - Законом України "Про публічні закупівлі", сформовано висновок щодо застосування положень частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України. Зокрема норма частини 3 статті 215 ЦК України надає право заінтересованій особі, яка не є стороною правочину, звернутися з вимогою про визнання недійсним такого оспорюваного правочину, а в справі № 905/77/21 позивачем виступає Держаудитслужба України, яка не є стороною договору про закупівлю, що виключає подібність правовідносин у справі № 905/77/21 та спірних правовідносин у цій справі, в яких позивачем є ДП "НДВА "Пуща-Водиця" як сторона інвестиційного договору № 824.

Крім того, колегія суддів відхиляє недоречне посилання представника відповідача на його нібито запізнілу обізнаність (лише 11.07.2023) із постановою судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, оскільки вказану постанову офіційно оприлюднено в ЄДРСР 26.06.2023, а ухвала Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2022 про зупинення касаційного провадження в справі № 910/7978/21 якраз мотивована саме необхідністю очікування завершення розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/7975/21 зі спору, що виник з подібних правовідносин.

Водночас не заслуговують на увагу доводи представника позивача про те, що нібито 10.07.2023 Підприємству стало відомо про призначення на 11 липня 2023 року судового засідання в справі № 910/7978/21 та лише 10.07.2023 новому представнику згідно з договором про надання правової допомоги від 02.05.2023 передано повноваження представляти ДП "НДВА "Пуща-Водиця" в цій справі разом з постановою судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 та окремими думками від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, які надійшли на адресу позивача 05.07.2023, оскільки в дійсності з роздруківки трекінгу про відстеження поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор № 0101618369120) з офіційного вебсайту АТ "Укрпошта" вбачається, що вручення Підприємству ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2023 про поновлення касаційного провадження у справі № 910/7978/21 відбулося 03.07.2023, що свідчить про наявність у позивача цілком достатнього обсягу часу (7 днів) для ознайомлення з постановою судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 та двома окремими думками суддів Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, які офіційно оприлюднено в ЄДРСР 26.06.2023, 26.06.2023 і 30.06.2023 відповідно.

В зв`язку з наведеним вище подані позивачем і відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи є необґрунтованими та підлягають залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

14. 02.11.2015 між сторонами укладено інвестиційний договір № 824, за умовами пункту 2.1 якого предметом цього договору є зобов`язання та права сторін щодо їх дій з будівництва об`єкта на земельній ділянці з метою отримання кожною зі сторін своєї частини в збудованому об`єкті або іншого майна та/або коштів в порядку та на умовах, визначених в договорі. В порядку та на умовах цього договору позивач як землекористувач земельної ділянки залучає відповідача до будівництва об`єкта на земельній ділянці та делегує відповідачу забезпечити проектування та спорудження об`єкта, а відповідач зобов`язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити в повному обсязі проектування та спорудження об`єкта відповідно до проектної документації.

Згідно з пунктами 4.1, 4.10 інвестиційного договору № 824 Підприємство у встановленому законодавством порядку здійснює функції землекористувача земельної ділянки, виконує в межах своєї компетенції відповідні дії щодо надання дозвільних документів на проектування та спорудження об`єкта, а також на звільнення земельної ділянки від існуючих об`єктів, у встановленому законодавством порядку (в тому числі "Положенням про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) і технічний нагляд", затвердженим постановою Держбуду СРСР від 02.02.1988 № 16) здійснює функції замовника будівництва об`єкта в частині, що передбачена цим договором; згідно з договором бере участь у відрахуваннях (переданні) та платежах, передбачених законодавством, щодо об`єкта. Питання подальшої експлуатації об`єкта, його балансова належність та порядок обслуговування підлягають врегулюванню сторонами за окремою угодою, яка укладається не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої дати прийняття об`єкта в експлуатацію, крім випадків, коли згідно з пунктом 5.2.3 договору об`єкт у цілому переходить у власність Товариства. Якщо протягом строку, вказаного в цьому пункті, зазначена угода не буде підписана позивачем, відповідач вправі вирішити це питання самостійно.

15. Пунктами 5.1.3, 5.1.4 інвестиційного договору № 824 передбачено, що фінансування будівництва об`єкта здійснюється стороною-2 відповідно до укладених стороною-2 правочинів (у т. ч. контрактів, договорів, рахунків) безпосередньо виконавцям (проектувальникам, підрядникам, постачальникам тощо) в міру необхідності, згідно з черговістю реалізації договору. Порядок, строки та джерело фінансування будівництва об`єкта визначаються Товариством на власний розсуд у відповідності до договору і законодавства. Відповідач може використовувати як власні кошти, так і кошти, залучені на будь-яких не заборонених законодавством умовах від фізичних та юридичних осіб у способи, що не суперечать законодавству, самостійно укладаючи відповідні договори.

16. Відповідно до пункту 5.2 інвестиційного договору № 824, враховуючи статус ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та з метою економії державних коштів, сторони погодили, що розрахунки між сторонами за договором здійснюються шляхом отримання у власність (господарське відання) частин об`єкта (майнових прав на них) або іншого майна та/або коштів в наступному порядку: за виконання своїх зобов`язань за договором позивач отримує у свою власність (господарське відання) 5 % (п`ять відсотків) площі житла в об`єкті (п. 5.2.1); решту об`єкта (95 % (дев`яносто п`ять відсотків) площі житла в об`єкті та 100 % (сто відсотків) площі нежитлового призначення в об`єкті) отримує у свою власність відповідач (п. 5.2.2); за згодою сторін замість частини об`єкта, що вказана в п. 5.2.1 договору, позивачу можуть бути надані відповідачем нежитлові та/або жилі приміщення в інших об`єктах нерухомого майна та/або грошові кошти в розмірі не менше ніж 5 % (п`ять відсотків) від вартості майнових прав на об`єкт за експертною оцінкою, проведеною відповідно до законодавства за ініціативою Агрокомбінату. В такому разі Товариство отримає у власність об`єкт в повному обсязі (п. 5.2.3).

17. Пунктом 6.3 інвестиційного договору № 824 визначено обов`язки відповідача щодо: розробки завдання на проектування об`єкта; укладення відповідних договорів та забезпечення фінансування процесу збору вихідних даних на проектування об`єкта; забезпечення розробки проектної документації, в тому числі визначення виконавців, укладення з ними відповідних договорів та забезпечення прийняття результатів і здійснення розрахунків по них; забезпечення спорудження об`єкта, в тому числі визначення виконавців та постачальників, контроль щодо наявності у них необхідних дозволів, ліцензій; укладення з ними відповідних договорів та забезпечення прийняття результатів і здійснення розрахунків по них.

18. Згідно з пунктами 12.4- 12.6 інвестиційного договору № 824 укладання договору не є зміною цільового призначення земельної ділянки, яке встановлюється та змінюється компетентними суб`єктами у встановленому законодавством порядку. Сторони стверджують, що при реалізації цього договору право на земельну ділянку залишається за позивачем, земельна ділянка не є вкладом позивача у діяльність з реалізації договору і укладення цього договору не припиняє права Підприємства на земельну ділянку, яке протягом дії договору залишається за позивачем. Сторони стверджують, що цей договір є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до статті 67 ГК України та статей 3, 6 ЦК України. Майно та майнові права, кошти тощо, внесені для реалізації цього договору, не є об`єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишаються у власності сторони, що їх внесла. Частини об`єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належать кожній зі сторін відповідно до положень договору. При реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.

19. Листом від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 Мінагрополітики України повідомило ДП "НДВА "Пуща-Водиця" про розгляд його листів від 02.09.2015 № 990 та від 07.10.2015 № 1120 щодо погодження двох інвестиційних договорів, укладених між сторонами, а також надання дозволу на проведення робіт щодо зміни цільового призначення частин земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:91:400:0011 та 8000000000:91:066:0098 для здійснення на них будівництва об`єктів житлової та громадської забудови, за результатами розгляду яких не заперечує проти зміни цільового призначення земельних ділянок з метою реалізації умов укладених інвестиційних договорів відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність".

20. Наказом Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 10.10.2017 № 26-1-СГ Підприємству надано згоду на поділ земельної ділянки площею 107,0507 га, кадастровий номер 8000000000:91:400:0011.

21. На підставі укладеного між ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та Комунальним підприємством "Київський інститут земельних відносин" договору від 20.11.2017 № 616 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (кадастровий номер 8000000000:91:400:0011).

22. Наказом Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 28.12.2020 № 26-1-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Агрокомбінату для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:400:0101, змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки з іншого сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ 01.13) на призначення - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (код КВЦПЗ 02.10). Також затверджено розрахунок розміру втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 13 734 187 грн та втрат лісогосподарського виробництва в розмірі 21 741 грн, які позивача зобов`язано відшкодувати.

У зв`язку з цим Підприємство звернулося до Товариства з листом від 25.01.2021 № 36/1.01.-13 щодо компенсації витрат, визначених у наказі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 28.12.2020 № 26-1-СГ.

23. На виконання умов пункту 6.4.9 інвестиційного договору № 824 ТОВ "Проектінвестбуд" сплатило на відповідний рахунок у Держказначействі України грошові кошти в розмірі 13 734 187 грн та 21 741 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 02.02.2021 № 108 та № 109.

24. З інформаційної довідки від 20.04.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:91:400:0101, перебуває в державній власності та відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.03.2021 спірну земельну ділянку зареєстровано за ДП "НДВА "Пуща-Водиця" на праві постійного користування.

25. Відповідно до пункту 23 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, термін зберігання листування з підвідомчими (підпорядкованими) та іншими організаціями з основних (профільних) питань діяльності становить 5 років.

Наведену інформацію викладено в адресованому позивачу листі Мінагрополітики України від 06.08.2021 № 21-1630-09/5850. Проте в цьому листі не зазначено, що Міністерство лист від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 не надсилало на адресу Підприємства, як і не викладено заперечення щодо існування такого листа, а лише зазначено, що в архіві Мінагрополітики України не виявлено листів, адресованих ДП "НДВА "Пуща-Водиця", зокрема листа від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961.

Позиція Верховного Суду

26. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Оскільки вимоги поданих касаційних скарг стосуються незгоди позивача та третьої особи з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій виключно в частині відмови в задоволенні первісного позову, то касаційний перегляд справи здійснюється лише у відповідній частині.

28. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційних скарг (у частині первісного позову) наведені в них доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково, а оскаржувані рішення та постанову - скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову з передачею справи на новий розгляд в цій частині до Господарського суду міста Києва з таких підстав.

29. Позивач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до пункту 8 частини 1 та пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

30. У свою чергу, третя особа в поданій касаційній скарзі додатково посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

31. В основу оскаржуваних рішення та постанови (в частині вимог первісного позову) покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність позивачем передбачених законом підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки оспорюваний договір за своєю правовою природою є змішаним договором з елементами договорів підряду та інвестування, а не договором про спільну діяльність, у зв`язку з чим його укладення не потребувало погодження КМУ. Крім того, листом від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 Мінагрополітики України як орган, уповноважений управляти державним майном Підприємства, повідомило позивача про відсутність заперечень проти зміни цільового призначення земельних ділянок з метою реалізації умов укладених інвестиційних договорів відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність", в тому числі стосовно спірної земельної ділянки за інвестиційним договором № 824, тобто фактично погодило його укладення. Водночас спірна земельна ділянка наразі перебуває у володінні держави Україна, знаходиться у постійному користуванні ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та фактично не вибувала з державної форми власності, а пунктом 12.5 інвестиційного договору № 824 сторони передбачили, що право на земельну ділянку залишається за позивачем, земельна ділянка не є вкладом позивача в діяльність з реалізації договору та укладення цього договору не припиняє права позивача на земельну ділянку, яке протягом дії договору залишається за позивачем.

32. Колегія суддів вважає зазначений висновок передчасним та водночас погоджується з доводами скаржників про неврахування судами попередніх інстанцій: 1) висновку щодо застосування норм статті 1130 ЦК України та положень Порядку № 296 в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17; 2) висновків щодо застосування норм статей 203, 235 ЦК України (в контексті удаваності правочину), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17; 3) висновку щодо застосування норми статті 120 ЗК України в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18; 4) висновку щодо застосування норми частини 3 статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (в редакції, чинній до 09.10.2022) у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, з огляду на таке.

33. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

34. Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

35. Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків (аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19).

36. Водночас якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відповідно до статті 235 ЦК України є удаваним.

37. Верховний Суд у постановах від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20 та від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20 зазначив, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації є два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

З`ясувавши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має встановити, який саме правочин вчинено сторонами, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

38. Звертаючись із позовом у цій справі, ДП "НДВА "Пуща-Водиця" доводило, зокрема, що оспорюваний правочин містить ознаки договору про спільну діяльність, а тому позивач повинен був отримати погодження КМУ на його укладення. Оскільки такого погодження отримано не було, Підприємство вважає, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог частин 1, 2 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України. Крім того, посилаючись на положення частини 1 статті 207 ГК України, а також те, що за умовами оспорюваного договору передбачено відчуження земельної ділянки державної власності без погодження ФДМУ на укладення такого договору, позивач акцентував, що зазначене спричиняє істотні збитки державі, а також суперечить інтересам держави і суспільства.

39. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні вимог первісного позову, дійшли висновку, що за своєю правовою природою інвестиційний договір № 824 є змішаним господарським договором з елементами підрядних відносин і відносин з приводу інвестування та не є договором про спільну діяльність, оскільки обов`язки щодо здійснення конкретних дій, зумовлених предметом договору, фактично покладено на одну сторону - відповідача, без ознак сумісної діяльності, спільності вкладень або ж поєднання трудової участі.

40. Проте колегія суддів наголошує, що в пунктах 7.16, 7.19- 7.24, 7.27- 7.60, 7.64- 7.74, 7.79, 7.84 постанови судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 (за участю ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та ФДМУ) зі спору, що виник з подібних правовідносин (предмет позову - визнання недійсним інвестиційного договору від 02.11.2015 № 823, укладеного між ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпроект"), якою судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано і справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, та до завершення розгляду якої зупинялося касаційне провадження за касаційними скаргами ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та ФДМУ в цій справі (№ 910/7978/21), викладено детальні висновки щодо комплексного застосування норм статей 228, 627, 628, 875- 877, 879, 880, 1130, 1131, 1133, 1134, 1138 ЦК України, статті 120 ЗК України, статей 4, 5 7, 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність", частини 4 статті 300 ГПК України та положень Порядку № 296:

"7.16. Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України "Про інвестиційну діяльність".

7.19. За змістом статті 4 цього Закону об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об`єктів визначаються виключно законами.

7.20. Наведена норма свідчить про наявність спеціальних умов (у виді імперативної норми) для будівництва об`єктів житлового будівництва у разі інвестування у будівництво за рахунок власних або залучених коштів фізичних та юридичних осіб.

7.21. Відповідно до статті 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

7.22. Із зазначеного можна зробити висновок, що будь-яка особа, якій законом не заборонена така діяльність, має право прийняти рішення про інвестування та реалізувати це рішення як шляхом вкладення інвестицій у будь-який не заборонений проєкт, так і шляхом реалізації цього проєкту. При цьому закон не забороняє збіг інвестора та учасника в одній особі.

7.23. Згідно з частиною 5 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

7.24. Із викладеного вбачається, що інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, які виникають між суб`єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та іншими учасниками) щодо підготовки, реалізації інвестицій, відшкодування витрачених коштів та отримання прибутку від такої діяльності.

При цьому основним способом реалізації інвестицій є інвестиційна діяльність, яка полягає у практичних організаційних діях відповідних суб`єктів з метою знаходження інвестиційних ресурсів (майнових та інтелектуальних цінностей), виборі об`єктів підприємницької та інших видів діяльності і вкладення в ці об`єкти зазначених ресурсів для отримання прибутку (доходу) або досягнення певного соціального ефекту.

Отже, за своїм змістом інвестиційна діяльність полягає у трансформації цінностей (інвестицій) в об`єкти такої діяльності та наступне одержання доходу за рахунок приросту капітальної вартості зазначених інвестицій або від їх використання.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17 та від 27.07.2022 у справі № 910/7966/21 (ухваленій у подібних правовідносинах).

7.27. У статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) або проспект цінних паперів (рішення про емісію цінних паперів).

7.28. Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що інвестиційний договір - це господарсько-правова угода, яка укладається між суб`єктами інвестиційної діяльності (замовником та інвестором), у якій фіксується факт вкладання коштів або інших матеріальних чи інтелектуальних цінностей в об`єкт інвестування та у якій визначається мета (отримання прибутку та/або соціального ефекту), регламентуються права та обов`язки сторін.

7.29. З огляду на викладене інвестиційна діяльність (у широкому сенсі) може здійснюватися на підставі договору і може бути кваліфікована як спільна господарська діяльність, яка здійснюється шляхом об`єднання вкладів (інвестицій) та зусиль учасників задля досягнення визначеної ними мети діяльності (створення прибутку та/або досягнення соціального ефекту).

7.30. Оскільки, як уже зазначалося, інвестиційна діяльність здійснюється не за галузевим принципом, а може стосуватися будь-якої галузі та сфері економіки, договір, який опосередковує інвестиційну діяльність, може бути змішаним, тобто містити положення різних видів господарських договорів залежно від предмета й цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном тощо).

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15.

7.31. Укладення змішаного договору передбачено частиною 2 статті 628 ЦК України, відповідно до положень якої сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Законодавець не виокремлює у змішаному договорі "основні" ("домінантні") та другорядні елементи, тому до змішаних договорів не може застосовуватися критерій істотності або пріоритетності окремих його елементів (прав та обов`язків) над іншими.

7.32. Змішаний договір є юридико-технічним інструментом інтеграції, завдяки якому можна уникнути дроблення регулювання договірних відносин їх учасниками, коли необхідно досягти відповідної мети. Втім, не завжди можливо об`єднати ("змішати") в одному договорі умови, які належать до різних інститутів договірного права. У будь-якому змішаному договорі можуть бути зафіксовані такі умови, які доповнюють, уточнюють одна одну, але у жодному разі не є взаємовиключними, так само як і юридичні цілі договорів, що об`єднуються (правовий результат, на який спрямована воля сторін) не можуть бути суперечливими.

7.33. За наведеним правилом тип договору визначається за специфікою матеріальних відносин, що опосередковуються договором, або колом юридичних умов, об`єктивно необхідних для утворення певного договірного зобов`язання.

7.34. Якщо укладений договір опосередковує різнорідні відносини (два або більше їх різновидів) та об`єднує умови, об`єктивно необхідні для формування єдиного зобов`язання за рахунок різних типів зобов`язань, такий договір є змішаним.

7.35. Якщо із змісту конкретного договору (незалежно від того, як він поіменований сторонами) вбачається, що він містить ознаки договору про спільну діяльність, на відносини сторін поширюються загальні норми ЦК України про спільну діяльність та інших актів законодавства, якими встановлено спеціальні норми про спільну діяльність, розраховані на певне коло суб`єктів господарювання. Отже, суттєвою для змішаного договору є також єдність мети, що досягається шляхом врегулювання різних правовідносин.

7.36. У свою чергу, загальні положення про спільну діяльність викладено у статтях 1130 та 1131 ЦК України.

7.37. Відповідно до статті 1130 цього Кодексу за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

7.38. Статтею 1131 ЦК України передбачено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

7.39. Отже, зі змісту наведених положень законодавства вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

7.40. Договір про спільну діяльність за визначенням завжди охоплює ознаку інвестиції в широкому сенсі. Об`єднання вкладів означає формування майнового субстрату простого товариства на момент його виникнення, без якого (об`єднання) ведення спільної діяльності відповідно до цілей договору та його предмета неможливе. Іншими словами, фактичне об`єднання учасниками вкладів повинно слугувати матеріальною основою їх спільної діяльності та забезпечувати досягнення її мети.

7.41. Залежно від цілей, визначених учасниками спільної діяльності, така діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників або без об`єднання їх вкладів.

7.42. Спільна діяльність, що здійснюється на основі об`єднання вкладів учасників, визначається як просте товариство (частина 2 статті 1130 ЦК України), що не має цивільної (господарської) правосуб`єктності (без створення юридичної особи).

7.43. Об`єднання вкладів означає формування майнової бази простого товариства на момент його виникнення, без якого (об`єднання) ведення спільної діяльності відповідно до цілей договору та його предмета неможливе. Іншими словами, фактичне об`єднання учасниками вкладів повинно слугувати матеріальною основою їх спільної діяльності та забезпечувати досягнення її мети.

7.44. Мета договору простого товариства повинна бути спільною, законною та мати господарський характер, якщо учасниками договору є суб`єкти господарської (підприємницької) діяльності.

7.45. При цьому вкладом учасника відповідно до положень статті 1133 ЦК України вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

7.46. Із цією ознакою пов`язане і запровадження спеціального режиму, який законодавець встановлює для внесеного учасниками майна та отриманого в результаті спільної діяльності результату: внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

7.47. Особливістю договору простого товариства є те, що колективне утворення, яке засновується укладенням договору (просте товариство), не є юридичною особою, але становить певну корпоративну структуру.

7.48. Беручи до уваги сутність простого товариства як неправосуб`єктного утворення, що ґрунтується на фідуціарних і рівноправних засадах задля досягнення учасниками загальної цілі шляхом об`єднання спільних зусиль та майна, а також засад розумності, добросовісності та справедливості, учасник, який не вносить вклад у спільну діяльність та/або не бере участі у спільній діяльності, не має права отримувати прибуток від її здійснення.

7.49. У нормах ЦК України про спільну діяльність термін "спільна мета" не вжито, проте єдність цілей, на які спрямовані спільні дії учасників, випливає із легального визначення простого товариства. Саме єдність мети вирізняє цю договірну конструкцію з-поміж інших видів договорів, поіменованих у ЦК України. Якщо в інших договорах зміст прав та обов`язків кожної зі сторін є різним (наприклад, покупця та продавця), права та обов`язки кожного з учасників спільної діяльності переважно збігаються із правами та обов`язками інших учасників. Єдність інтересів учасників дає змогу протиставити договір простого товариства іншим договорам, для яких досягнення результату - отримання майна, виконання робіт чи надання послуг є метою лише для одного із контрагентів. При визначенні прав та обов`язків учасників договору про спільну діяльність не застосовується модель стандартного зобов`язання із формулою "право вимоги - борг". Права та обов`язки учасників спільної діяльності не є зустрічними.

7.50. Дія принципу свободи договору (вільного укладення договору, вільного визначення його умов) як однієї із загальних засад цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) та одного з основних принципів договірного права (стаття 627 цього Кодексу) у договірних відносинах за участю суб`єктів державного сектору економіки та в окремих сферах господарювання істотно звужується.

7.51. Утворення простого товариства на підставі договору про спільну діяльність є одним із соціально-економічних механізмів реалізації права власності, як публічної, так і приватної, внаслідок чого відбувається перерозподіл управління власністю кожного з учасників.

7.52. Правомочності власника не пов`язані винятково із класичною тріадою (володіння, користування і розпорядження), адже суб`єкт права власності має також й інші правомочності: засновницькі, регулятивні, контрольні та деякі інші, що забезпечують власнику реалізацію однієї з основних його функцій - функції управління своєю власністю. З огляду на це право власності є визначеною та забезпеченою суб`єктивним правом сукупністю правомочностей власника, яка гарантує використання ним належного йому майна на власний розсуд та у своїх інтересах.

7.53. Підвищена увага законодавця до договорів про спільну діяльність суб`єктів державного сектору господарювання (через встановлення відповідних заборон та обмежень договірної свободи) пов`язана саме з тим, що:

- за загальним правилом частини 1 статті 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, тобто в такому випадку змінюється правовий режим публічної власності;

- відповідно до частини 2 статті 1138 ЦК України якщо договір простого товариства пов`язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов`язаннями незалежно від підстав їх виникнення, тому реалізація солідарної відповідальності за боргами учасника також створює загрозу вибуття основних фондів, що належали державі, на користь інших осіб.

7.54. Саме з огляду на необхідність захисту публічних інтересів і запобігання розмиванню державної власності встановлено обмеження принципу свободи договору при укладанні договорів про спільну діяльність. Так, Порядок № 296 зобов`язує одержати погодження на укладення договору про спільну діяльність, яке надає Кабінет Міністрів України.

7.55. Відсутність такого погодження є підставою для визнання договору про спільну діяльність недійсним.

7.56. Таким чином, на відміну від договору інвестиції, укладення якого насамперед спрямовано на впорядкування відносин, пов`язаних із залученням інвестицій, та метою якого є отримання інвестором (окремим контрагентом) доходу або майнової вигоди від вкладення інвестиції, договір про спільну діяльність укладається задля досягнення визначеної сторонами мети діяльності, шляхом об`єднання вкладів (інвестицій) та зусиль учасників. При цьому правовими наслідками договору про спільну діяльність є досягнення результату - отримання майна, виконання робіт чи надання послуг для кожного із контрагентів. Саме єдність мети вирізняє цю договірну конструкцію з-поміж інших видів договорів, зокрема, договорів інвестиції та/або підряду.

7.57. Аналізуючи умови спірного договору, суди попередніх інстанцій хоча і послалися на положення Закону України "Про інвестиційну діяльність", проте не навели жодної умови договору, яка б відповідала зазначеним нормам, а тому висновок судів попередніх інстанцій, що спірний договір містить елементи інвестиційного договору, є передчасним.

7.58. У цьому контексті обґрунтованими є посилання скаржників на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, відповідно до якої правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків.

7.59. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду також вважає за необхідне звернути увагу на імперативні положення частини 3 статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", які встановлюють виключний порядок інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва із використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, тому покладення на одну зі сторін інвестиційного договору обов`язків із фінансування будівництва об`єктів житлової забудови без дотримання зазначеного порядку не відповідає наведеним законодавчим положенням і свідчить про недійсність інвестиційного договору.

7.60. Із наведених мотивів Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного у пункті 6.15 постанови Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 910/7966/21, щодо застосування положень частини 4 статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", а саме стосовно особливого порядку фінансування спорудження об`єктів житлового будівництва за рахунок коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, навпаки, ураховує зазначену правову позицію відповідно до положень частини 4 статті 300 ГПК України.

7.64. Можливість сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст, є уособленням принципу свободи договору (стаття 6 ЦК України).

Так, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду й у законі прямо вказано про неможливість відступу від його положень (частина 3 статті 6 ЦК України).Тобто сторони не можуть відступити від імперативних приписів.

7.65. Характеризуючи будь-який договір, важливо визначити його елементи, які не лише надають змогу з`ясувати сутність і зміст зобов`язання, але й встановити відповідність договору вимогам імперативних норм чинного законодавства та волі сторін.

7.66. Відповідно до частини 1 статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проєктно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проєктно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

7.67. Отже, зобов`язання з будівельного підряду є взаємними. У розумінні наведеної норми договір будівельного підряду є різновидом підряду, до істотних умов якого належать умови про: предмет, ціну та строк. Основним предметом договору будівельного підряду є результат будівельних робіт - завершений будівництвом об`єкт або закінчені будівельні роботи відповідно до проєктно-кошторисної документації на замовлення замовника, а не процес виконання робіт чи діяльність підрядника, спрямована на створення об`єкта та його здачу.

7.68. Що стосується ціни, то, проаналізувавши положення параграфа 1 глави 61 ЦК України "Загальні положення про підряд", можна дійти висновку, що спосіб встановлення ціни (зазначення її безпосередньо у договорі, встановлення способу визначення ціни) залишається на розсуд сторін. Водночас згідно з частиною 1 статті 877 цього Кодексу у будь-якому разі обов`язковою є наявність двох документів: проєктної документації та кошторису, що визначає ціну робіт.

7.69. Відповідно до статті 876 ЦК України власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

7.70. Ця норма є диспозитивною та надає сторонам договору право самостійно врегулювати свої відносини. У розвиток цього принципу законодавець у статті 880 ЦК України застосував аналогічний підхід: віднесення ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження об`єкта будівництва на замовника або підрядника до його прийняття замовником встановлюється відповідно до вимог закону, крім випадків, коли це сталося внаслідок обставин, що залежали від замовника.

7.71. Строк договору будівельного підряду у параграфі 3 глави 61 ЦК України "Будівельний підряд", що регламентує саме цей вид договору, не визначено, а отже відповідно до статті 846 цього Кодексу строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

7.72. При цьому варто звернути увагу, що жодна із наведених норм законодавства, які регулюють правовідносини будівельного підряду, не передбачає заборони на відступ від неї. Більше того, частина із цих норм мають диспозитивний характер, як то оплата робіт після прийняття замовником збудованого об`єкта (частина 4 статті 879 ЦК України), матеріально-технічне забезпечення будівництва (частина 1 статті 879 цього Кодексу), ризик випадкового знищення майна (стаття 880 ЦК України), передання та затвердження проєктно-кошторисної документації, власник об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт, які можуть встановлюватися у договорі за домовленістю сторін (стаття 876 цього Кодексу).

7.73. Таким чином, аби з`ясувати, чи відповідає зміст договору вимогам, які зазвичай характеризують правовідносини будівельного підряду, необхідно надати оцінку тим умовам, які сторони визначили на свій розсуд з метою отримання бажаного для них результату. Проте, розглядаючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій зазначили, що спірний договір містить елементи підряду, але не визначили, які саме конкретні умови (пункти) спірного договору є тими елементами договору, що створюють правовідносини будівельного підряду, та не з`ясували відповідності таких положень імперативним нормам чинного законодавства та волі сторін.

7.74. З огляду на викладене господарські суди попередніх інстанцій, виокремивши лише деякі частини та процитувавши вибірково пункти спірного договору, безпідставно не надали належної комплексної правової оцінки його умовам у сукупності (у тому числі предмету, характеру прав та обов`язків сторін, результатам виконання), у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про правову природу зазначеного договору. Отже, касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

7.79. Стосовно посилань скаржників на положення статті 120 ЗК України, доводів щодо вибуття земельної ділянки, а також порушення положень статті 50 ГПК України (зокрема незалучення третьої особи) Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункти 90, 92, 94). У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду знову звернула увагу на важливість принципу "superficies solo cedit" ("збудоване на поверхні слідує за землею"); принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш втілений у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, провадження № 12-143гс18). Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до відносин щодо права постійного користування землею, наданою для забудови, за аналогією закону необхідно застосовувати норми глави 34 "Право користування чужою земельною ділянкою для забудови" ЦК України, та що право власності набуває той, хто має речове право на землю. Якщо особа є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою, то лише вона і набуває право власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 97) навела висновок, що за договором між особою, якій належить право постійного користування земельною ділянкою, та її контрагентом в останнього не виникає права на землю, але виникає обов`язок особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою, надати контрагенту фактичну можливість здійснювати будівництво на землі. Отже, висновок по суті цього спору безпосередньо залежить від оцінки доводів сторін і встановлених обставин, з урахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

7.84. Водночас Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду звертається до висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово акцентувала, що:

- згідно з частинами 1, 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним;

- позовна вимога про визнання правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності. Наведене залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається, як і доводи позивача, викладені у позовній заяві".

41. З огляду на необхідність врахування зазначених правових висновків судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини 4 статті 236 ГПК України, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, виокремивши лише деякі частини та процитувавши вибірково пункти інвестиційного договору № 824, безпідставно не надали належної комплексної правової оцінки його умовам у сукупності (у тому числі предмету, характеру прав та обов`язків сторін, результатам виконання), у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про правову природу оспорюваного договору виключно як інвестиційного та підрядного, тобто такого, що не містить елементів договору про спільну діяльність, що, в свою чергу, свідчить про неповне з`ясування судами обставин справи та є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови в задоволенні первісного позову з передачею справи на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції.

42. Наведеним вище повністю підтверджується обґрунтованість доводів скаржників про неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17 (предмет позову - визнання недійсним договору про будівництво житлового комплексу), від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, зокрема, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17 висновку щодо застосування в подібних правовідносинах імперативної норми частини 3 статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (в редакції, чинній до 09.10.2022), якою чітко встановлено виключний порядок інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва із використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у зв`язку з чим покладення на одну зі сторін інвестиційного договору обов`язків із фінансування будівництва об`єктів житлової забудови без дотримання зазначеного порядку не відповідає наведеним законодавчим положенням і свідчить про недійсність інвестиційного договору (див. також пункт 7.59 постанови судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 (за участю ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та ФДМУ)).

43. Крім того, згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

44. З огляду на те, що постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 910/7966/21 (за участю ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та ФДМУ, предмет позову - визнання недійсним інвестиційного договору від 19.09.2012) офіційно оприлюднено 05.08.2022, тобто вже після подання позивачем і третьою особою касаційних скарг у цій справі (01.08.2022 і 03.08.2022 відповідно), суд касаційної інстанції вбачає правові підстави для застосування положень частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги з метою врахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини 3 статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (в редакції, чинній до 09.10.2022), а саме стосовно особливого порядку фінансування спорудження об`єктів житлового будівництва за рахунок коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб.

З цих же мотивів, а саме на підставі частини 4 статті 300 ГПК України колегія суддів наголошує на необхідності врахування викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21 правового висновку щодо наявності підстав для визнання недійсним договору про спільне будівництво багатоповерхових житлових будинків, який є договором про спільну діяльність, а тому укладений між відповідачами з порушенням вимог Порядку № 296.

Адже постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21 офіційно оприлюднено 03.07.2023, тобто після подання позивачем і третьою особою касаційних скарг у цій справі (01.08.2022 і 03.08.2022 відповідно).

45. Отже, наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню в частині відмови в задоволенні первісного позову з передачею справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.

46. Разом з тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

47. Водночас колегія суддів відхиляє доводи скаржника-1 про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц і в постановах Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, від 14.06.2018 у справі № 925/1219/17, від 07.02.2018 у справі № 910/131/17, від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 07.10.2020 у справі № 911/2574/18, від 05.07.2021 у справі № 910/12556/20 (у контексті надмірного формалізму), від 12.05.2021 у справі № 905/2340/19 (у контексті надмірного формалізму), від 10.02.2021 у справі № 904/5934/17 (у контексті надмірного формалізму), оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини в зазначених справах та в справі, що наразі розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін оспорюваного договору, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування під час вирішення цього спору вказаних скаржником-1 правових висновків як нерелевантних.

48. Касаційна інстанція не бере до уваги твердження скаржника-2 про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 1130 ЦК України з урахуванням абзацу 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", оскільки, по-перше, в постановах у від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 01.07.2021 у справі № 917/549/20 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вже виснував у подібних правовідносинах, зазначивши, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків.

По-друге, самостійною підставою для визнання недійсним договору про спільну діяльність є недодержання вимог абзацу 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" щодо розміру відсотків спільного майна учасників спільної діяльності, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, оскільки така норма є імперативною та підлягає застосуванню у разі, якщо такий учасник спільної діяльності вносить майно у спільну діяльність. Проте у цьому випадку немає підстав для надання правового висновку, про необхідність формування якого зазначає ФДМУ в своїй касаційній скарзі, позаяк суди попередніх інстанцій не встановили, що оспорюваний правочин має ознаки договору про спільну діяльність, а Верховний Суд в такому випадку відповідно до положень частини 2 статті 300 ГПК України позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду.

Схожий висновок сформульовано в пунктах 7.76, 7.77 постанови судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21.

49. Таким чином, Верховний Суд не вбачає достатніх підстав для формування правових висновків із зазначених скаржником-2 питань.

50. Колегія суддів також відхиляє доводи скаржників про недопустимість наданих відповідачем письмових доказів, позаяк у касаційних скаргах не зазначено, в чому саме полягає недопустимість оцінених судами попередніх інстанцій доказів, натомість лише висловлено незгоду з оцінкою доказів, наданою судами в цій справі, що суперечить вимогам пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України та не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

51. Крім того, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржників на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17, оскільки, по-перше, правовідносини в справі № 904/8549/17 (предмет позову - визнання недійсним договору про спільну діяльність і додаткових угод до нього, зобов`язання звільнити земельну ділянку державної форми власності) не є подібними до правовідносин у справі, яка переглядається, а по-друге, висновки щодо допустимості доказів, наведені у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17, стосуються стандарту засвідчення письмових доказів і скаржники не зазначають, яким чином суди попередніх інстанцій мали врахувати такі висновки під час розгляду цієї справи.

52. Щодо доводів позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин принципу jura novit curia ("суд знає закони") колегія суддів зазначає таке.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 14.04.2021 у справі за заявою № 25531/12 "Гусєв проти України" ЄСПЛ нагадав, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (див. рішення у справах "Авотіньш проти Латвії [ВП] () [GC], заява № 17502/07, пункт 119, й інші посилання, ЄСПЛ 2016, та "Регнер проти Чехії" [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява № 35289/11, пункт 146, від 19.09.2017). До того ж право на змагальний судовий процес у принципі означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (див. рішення у справі "Клінік дез Акація та інші проти Франції" (Clinique des Acacias and Others v. France), заява № 65399/01 та 3 інші заяви, пункти 36- 43, від 13.10.2005). Крім того, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (див. рішення в справі "Чепек проти Чехії" (), заява № 9815/10, пункти 45 та 51- 60, від 05.09.2013) (пункт 26).

Суд зауважив, що хоча, звичайно, саме національні суди повинні визначати правильну правову кваліфікацію позовів на підставі національного законодавства, це має відбуватися із дотриманням принципу справедливого судового розгляду, що передбачає надання належного обґрунтування принаймні стосовно питань, які є вирішальними для результату розгляду справи (пункт 30).

Недостатньо чіткі підстави для зміни правової кваліфікації позову заявника мають розглядатися як повністю невиправдані та такі, що суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно справедливості цивільного провадження і принципу змагальності судового процесу (пункт 33).

Отже, принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. За таких умов необхідно зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права аргументувати свою позицію в умовах нової кваліфікації.

У контексті спірних правовідносин Верховний Суд зазначає, що розсуд суду не є безмежним навіть у площині захисту порушених інтересів, тому в абзаці 2 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено право суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Спір, що розглядається, стосується визнання недійсним договору. Правомірність правочину згідно зі статтею 204 ЦК України презюмується, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зважаючи на вимоги статті 215 ЦК України, частиною 3 якої, зокрема, передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Таким чином, можна дійти висновку, що у спорах про визнання недійсними договорів принцип jura novit curia застосовується до правочинів, недійсність яких прямо встановлена законом.

53. Отже, колегія суддів ураховує, що вміщений в оскаржуваних рішенні та постанові висновок місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність підстав для задоволення первісного позову є передчасним, оскільки не відповідає як правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, так і правовим висновкам, викладеним в постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 910/7966/21 (за участю ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та ФДМУ), від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21, які (останні висновки) колегія суддів вважає за необхідне застосувати при вирішенні цього спору на підставі частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів поданих касаційних скарг.

54. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

55. Оскільки скаржники належним чином обґрунтували та довели наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу, то оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню в частині відмови в задоволенні первісного позову з направленням справи на новий розгляд у цій частині до Господарського суду міста Києва.

56. Що стосується викладених у відзивах на касаційні скарги та в додаткових письмових поясненнях аргументів відповідача про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності до позовної вимоги ДП "НДВА "Пуща-Водиця", то Верховний Суд враховує, що у відзиві на позовну заяву Підприємства Товариство дійсно заявило про застосування позовної давності, а суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, навіть встановив 02.11.2015 як дату початку перебігу строку позовної давності за вимогою про визнання недійсними інвестиційного договору № 824.

Однак колегія суддів зауважує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Ураховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог по суті, позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин.

Оскільки ймовірну обґрунтованість чи необґрунтованість вимог первісного позову може бути встановлено лише судом першої інстанції при новому розгляді цієї справи, то наразі Верховний Суд відхиляє передчасні доводи відповідача про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності на стадії касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

57. З огляду на наведені раніше висновки касаційна інстанція відхиляє інші передчасні доводи відповідача, викладені у відзивах на касаційні скарги позивача та третьої особи.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

58. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

59. Зазначена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з відсутністю у Верховного Суду підстав для формування висновку щодо питання застосування норм статті 1130 ЦК України з урахуванням абзацу 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", що виключає як скасування оскаржуваних рішення та постанови із зазначеної підстави, так і закриття касаційного провадження в цій частині.

60. В свою чергу, інша вказана скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України (в частині встановлення судами істотних обставин справи на підставі недопустимих доказів), не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови саме із зазначеної підстави.

61. Разом з тим зазначена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, що в розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови в задоволенні первісного позову та направлення справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.

62. Відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

63. Зокрема, на підставі частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів поданих касаційних скарг колегія суддів вважає за необхідне врахувати при вирішенні цього спору правові висновки в подібних правовідносинах, викладені в постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 910/7966/21 (за участю ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та ФДМУ), від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21.

64. За наведених обставин висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України, оскільки, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про обґрунтованість первісного позову.

65. Відповідно до частини 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

66. Під час нового розгляду справи суди мають взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, з`ясувати дійсну волю сторін з урахуванням мети укладення спірного договору, у тому числі беручи до уваги текст договору, усталену практику у відносинах сторін, звичаї, подальшу поведінку сторін, визначення спрямованості їхніх дій і певних правових наслідків, і залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір із належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення у судовому рішенні.

Розподіл судових витрат

67. З огляду на те, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а справа - передачі до суду першої інстанції на новий розгляд у частині вимог первісного позову, то з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 910/7978/21 скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову, а справу № 910/7978/21 передати на новий розгляд в цій частині до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай