Постанова

від 12.07.2023 по справі 444/1223/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 липня 2023 року

місто Київ

справа № 444/1223/17

провадження № 61-13078св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Львівської області в інтересах держави,

відповідачі: Львівська міська рада, ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк-Берекавиця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу прокурора - заступника керівника Львівської обласної прокуратури, до якої приєдналася Львівська міська рада,на постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Заступник прокурора Львівської області в інтересах держави у травні 2017 року звернувся до суду із позовом до Зашківської сільської ради Жовківського району Львівської області (далі - Зашківська сільська рада), ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-Берекавиця»

(далі - ТОВ «Парк-Берекавиця»), просив:

- визнати недійсним рішення Зашківської сільської ради від 25 січня 2005 року № 14 «Про надання дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 в с. Завадів для будівництва культурно-спортивного комплексу»;

- визнати недійсним рішення Зашківської сільської ради від 02 червня 2008 року № 2 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її в оренду гр. ОСОБА_1 у с. Завадів в урочищі «Гори» для будівництва культурно-спортивного комплексу»;

- визнати недійсним договір оренди землі від 03 червня 2008 року, укладений між Зашківською сільською радою та ОСОБА_1 , про передачу в оренду земельної ділянки, площею 5, 00 га, в урочищі «Гори» у с. Завадів;

- визнати недійсним договір суборенди землі від 07 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Парк-Берекавиця», про передачу в суборенду земельної ділянки, кадастровий номер 4622784100:02:003:0033, площею 5, 00 га, в урочищі «Гори» у с. Завадів;

- зобов`язати ОСОБА_1 та ТОВ «Парк-Берекавиця» звільнити земельну ділянку, кадастровий номер 4622784100:02:003:0033, площею 5, 00 га, що розташована в урочищі «Гори» у с. Завадів Львівського (раніше Жовківського) району Львівської області.

Прокурор обґрунтовував позов тим, що згідно з проєктом землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ця ділянка знаходиться в межах с. Завадів і відноситься до земель житлової та громадської забудови

(угіддя - пасовище).

До 18 серпня 2016 року спірна земельна ділянка перебувала за межами населеного пункту, тому Зашківська сільська рада не вправі була ухвалювати будь-які рішення щодо розпорядження нею.

Відповідно до витягу з форми 6-зем, виданого 30 травня 2008 року Управлінням земельних ресурсів у Жовківському районі Головного управління земельних ресурсів у Львівській області, спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення, за категорією угідь - пасовища.

Той факт, що спірна земельна ділянка відносилася до земель сільськогосподарського призначення (пасовища, сінокоси), підтверджується генеральним планом с. Завадів. На переконання прокурора, ця земельна ділянка не могла бути надана в оренду для будівництва об`єктів громадської забудови без зміни її цільового призначення.

Отже, прокурор просив задовольнити позов з врахуванням того, що Зашківська сільська рада всупереч вимогам чинного законодавства, поза межами власних повноважень передала в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка перебувала у державній власності та знаходилася за межами населеного пункту, без проведення нормативної грошової оцінки та без зміни її цільового призначення.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Відповідачі ОСОБА_1 та ТОВ «Парк-Берекавиця» заперечували проти задоволення позову, вважаючи, що прокурор не має правових підстав звертатися до суду з цим позовом в інтересах держави.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 18 березня 2022 року Жовківський районний суд Львівської області задовольнив позов прокурора.

Суд визнав недійсним рішення Зашківської сільської ради від 25 січня 2005 року № 14 «Про надання дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 у с. Завадів для будівництва культурно-спортивного комплексу».

Визнав недійсним рішення Зашківської сільської ради від 02 червня 2008 року № 2 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її в оренду гр. ОСОБА_1 у с. Завадів в урочищі «Гори» для будівництва культурно-спортивного комплексу».

Визнав недійсним договір оренди землі від 03 червня 2008 року, укладений між Зашківською сільською радою та ОСОБА_1 , про передачу в оренду земельної ділянки, площею 5, 00 га, в урочищі «Гори» у с. Завадів.

Визнав недійсним договір суборенди землі від 07 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Парк-Берекавиця», про передачу в суборенду земельної ділянки, кадастровий номер 4622784100:02:003:0033, площею 5, 00 га, в урочищі «Гори» у с. Завадів.

Зобов`язав ОСОБА_1 та ТОВ «Парк-Берекавиця» звільнити земельну ділянку, кадастровий номер 4622784100:02:003:0033, площею 5, 00 га, що розташована в урочищі «Гори» у с. Завадів Львівського (раніше Жовківського) району Львівської області.

Суд здійснив розподіл судових витрат. Скасував заходи забезпечення позову, вжиті згідно з ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 06 червня 2017 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що спірна земельна ділянка відносилася до земель сільськогосподарського призначення (пасовища, сінокоси), проте всупереч чинному законодавству надана в оренду для будівництва об`єктів громадської забудови без зміни її цільового призначення.

Також суд першої інстанції врахував те, що до 18 серпня 2016 року спірна земельна ділянка перебувала за межами населеного пункту, а отже, повноваження щодо розпорядження нею на час ухвалення оспорюваних рішень належали Жовківській районній державній адміністрації, а не Зашківській сільській раді.

Також суд першої інстанції зазначив, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, не розроблялася, що є підставою для визнання договору оренди землі недійсним.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Постановою від 03 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Жовківського районного суду Львівської області від 18 березня 2022 року скасував, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що із затвердженням ОСОБА_1 проєкту землеустрою за рішенням Зашківської сільської ради від 02 червня 2008 року № 2 відбулася зміна цільового призначення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі, призначені для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування.

Також апеляційний суд врахував, що рішенням Жовківської районної ради від 18 серпня 2016 року № 25, яким затверджено проєкт землеустрою щодо зміни меж с. Завадів, розширено межі села на інші земельні ділянки, не включаючи спірну ділянку, кадастровий номер 4622784100:02:003:0033, яка вже була в межах с. Завадів. Такий висновок, на переконання апеляційного суду, підтверджується також актом погодження місця розташування земельної ділянки для будівництва культурно-спортивного комплексу в с. Завадів, урочище «Гори», від 27 грудня 2007 року, у якому зазначено, що земельна ділянка розташована в південно-західній частині с. Завадів і межує з півночі з землями Зашківської сільської ради, з півдня, сходу та заходу - землями Львівського ДЛП (Брюховецьке лісництво).

Додатково суд апеляційної інстанції врахував, що за умовами договору оренди орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 10 % від нормативно-грошової оцінки, що становить 1 544, 60 грн на рік з урахуванням індексів інфляції. Тобто оспорюваний договір містить всі істотні умови договору оренди землі, передбачені статтею 15 Закону України «Про оренду землі», тому немає підстав для визнання його недійсним.

Зробивши висновок про відмову в задоволенні позову прокурора, апеляційний суд наголосив на тому, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути правомірним.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури 23 грудня 2022 року з використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Прокурор, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, підставами касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 750/3192/14

(провадження № 14-439цс19), відповідно до яких допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання;

- суд апеляційної інстанції неналежно та однобічно оцінив докази, наявні у матеріалах справи;

- суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення для вирішення спору, на підставі недопустимих доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Львівська міська рада 17 лютого 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду заяву, у якій повідомила про приєднання до касаційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року у справі № 444/1223/17.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 18 січня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 06 березня 2023 року прийняв заяву Львівської міської ради про приєднання до касаційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційного скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішенні суду першої інстанції

Суд першої інстанції встановив, що рішенням Зашківської сільської ради від 25 січня 2005 року № 14ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту відведення земельної ділянки, площею 5, 00 га, яка знаходиться в с. Завадів, урочище «Гори», для будівництва культурно-спортивного комплексу.

Рішенням від 02 червня 2008 року № 2 Зашківська сільська рада затвердила проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 5, 00 га, яка знаходиться в с. Завадів, урочище «Гори», для будівництва культурно-спортивного комплексу та надання її в оренду строком на 49 років.

03 червня 2008 року Зашківська сільська рада та ОСОБА_1 уклали договір оренди спірної земельної ділянки та у пункті 5 цього договору погодили, що нормативна грошова оцінка ділянки становить 15 446, 35 грн.

08 лютого 2017 року приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Головач О. Р. зареєстрував за ТОВ «Парк-Берекавиця» право суборенди спірної земельної ділянки на підставі договору суборенди земельної ділянки від 07 лютого 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Парк-Берекавиця».

Як встановив суд першої інстанції, згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 13 квітня 2017 року

№ 10-13-0.6-6389/2-17 станом на 01 січня 2017 року нормативна грошова оцінка земельної ділянки, кадастровий номер 4622784100:02:003:0033, не розроблена. Нормативна грошова оцінка земель с. Завадів проведена у 2010 році. На момент проведення нормативної грошової оцінки земельна ділянка, кадастровий номер 4622784100:02:003:0033, знаходилася за межами населеного пункту.

Рішенням Жовківської районної ради від 18 серпня 2016 року № 25 затверджено проєкт землеустрою щодо зміни меж с. Завадів Зашківської сільської ради. Спірну земельну ділянку внесено в межі населеного пункту.

Також згідно з витягом з форми 6-зем, виданим 30 травня 2008 року Управлінням земельних ресурсів у Жовківському районі Головного управління земельних ресурсів у Львівській області, земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення, за категорією угідь - пасовища.

Те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення (пасовища, сінокоси), підтверджується й генеральним планом с. Завадів.

За картографічними матеріалами, наявними у проєкті землеустрою щодо зміни меж с. Завадів Зашківської сільської ради, затвердженому рішенням Жовківської районної ради від 18 серпня 2016 року № 25, спірна земельна ділянка належала і надалі належить до земель сільськогосподарського призначення, угіддя - пасовище.

Обставини, встановлені в постанові суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд встановив, що вакті погодження місця розташування земельної ділянки для будівництва культурно-спортивного комплексу в с. Завадів, урочище «Гори», від 27 грудня 2007 року, який підписаний, зокрема, заступником голови Жовківської районної державної адміністрації, начальником Управління земельних ресурсів у Жовківському районі та начальником Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Жовківської районної державної адміністрації, зазначено, що спірна земельна ділянка розташована в південно-західній частині с. Завадів і межує з півночі із землями Зашківської сільської ради, з півдня, сходу та заходу - із землями Львівського ДЛП (Брюховецьке лісництво).

Згідно з викопіюванням із карти роздержавлення і приватизації земель Зашківської сільської ради, доданого до акта погодження місця розташування земельної ділянки, спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту с. Завадів.

На підставі дозволу Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Жовківської районної державної адміністрації від 19 вересня 2007 року № 872 та Закону України «Про планування і забудову територій» розроблено та затверджено містобудівне обґрунтування розміщення земельної ділянки для будівництва культурно-спортивного комплексу в с. Завадів Жовківського району Львівської області, який також визначає розташування земельної ділянки в межах населеного пункту с. Завадів, на землях запасу Зашківської сільської ради.

Надалі рішенням від 18 серпня 2016 року № 25 Жовківська районна рада затвердила проєкт землеустрою щодо зміни меж с. Завадів, загальною площею 191, 1190 га, та розширила межі с. Завадів на інші земельні ділянки, не включаючи ділянку з кадастровим номером 4622784100:02:003:0033, яку орендує ОСОБА_1 , оскільки орендована земельна ділянка вже була в межах с. Завадів.

Суд апеляційної інстанції встановив, що, затвердивши ОСОБА_1 проєкт землеустрою рішенням від 02 червня 2008 року № 2, Зашківська сільська рада змінила цільове призначення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування.

Також за обставинами, встановленими апеляційним судом, орендна плата за оспорюваним договором становить 1 544, 60 грн, тобто 10 % від нормативної грошової оцінки в розмірі 15 446, 35 грн.

Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки в розмірі 1 544, 60 грн визначена Управлінням земельних ресурсів у Жовківському районі та зазначена у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель від 29 травня 2008 року № 345.

У зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки земель с. Завадів, згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22 лютого 2012 року № 402, виданим Управлінням Держкомзему у Жовківському районі, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, кадастровий номер 4622784100:02:003:0033, площею 5, 00 га, (землі житлової та громадської забудови) становить 15 776, 78 грн.

Право, застосоване судом

У пунктах «а», «в» частини першої статті 12 Земельного кодексу України

(тут і далі - ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проєкти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Частинами першою, третьою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проєктами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проєкту приватизації земель.

У частині шостій статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п`ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до частин восьмої-десятої статті 118 ЗК України проєкт відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проєкт відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проєкт відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (пункт 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Визначення договору оренди землі містить стаття 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

У статті 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Конструкція недійсності договору потрібна для того, щоб не допускати або припиняти порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. В основі конструкції недійсності (нікчемності та оспорюваності), як правило, перебуває порушення правил ЦК України чи іншого закону.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, оцінивши докази, подані прокурором, зробив висновок про те, що спірна земельна ділянка відносилася до земель сільськогосподарського призначення (пасовища, сінокоси), проте всупереч чинному законодавству надана в оренду для будівництва об`єктів громадської забудови без зміни її цільового призначення. Також виснував, що спірна земельна ділянка перебувала за межами населеного пункту, а тому, повноваження щодо розпорядження нею на час прийняття оспорюваних рішень належали Жовківській районній державній адміністрації, а не Зашківській сільській раді. Також, за змістом висновками суду першої інстанції, існують підстави для визнання недійсним договору оренди землі, оскільки не було проведено її нормативної грошової оцінки.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши докази, подані прокурором та ОСОБА_1 , виснував, що із затвердженням ОСОБА_1 проєкту землеустрою за рішенням Зашківської сільської ради від 02 червня 2008 року № 2 відбулася зміна цільового призначення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування. Суд зробив висновок, що спірна земельна ділянка знаходилася у межах с. Завадів, томуЗашківська сільська рада могла нею розпоряджатися. Апеляційний суд також не встановив підстав для визнання недійсним договору оренди землі.

Прокурор обґрунтовував касаційну скаргу тим, що суд апеляційної інстанції неналежно та однобічно оцінив докази, встановив обставини, що мають істотне значення для вирішення цього спору на підставі недопустимих доказів та не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 750/3192/14(провадження № 14-439цс19), відповідно до яких допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання.

Верховний Суд з урахуванням приписів статті 400 ЦПК України переглядає оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та в межах своїх повноважень не переоцінює докази, які були досліджені та оцінені судами попередніх інстанцій.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Прокурор визначив підставою для оскарження постанови апеляційного суду те, що суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 750/3192/14

(провадження № 14-439цс19), про те, що допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання.

Втім, у наведеній заявником у касаційній скарзі постанові Велика Палата Верховного Суду не формулювала висновку щодо допустимості доказів. У цій постанові зроблено висновки виключно щодо юрисдикційності спору за позовом адвоката до адвокатського об`єднання щодо членства в ньому та пов`язаних з членством прав позивача, який оскаржив управлінські рішення загальних зборів і президії цього об`єднання стосовно відрахування його зі складу членів об`єднання та припинення діяльності адвокатського об`єднання. Висновки щодо суті спору, зокрема, щодо доказів та доказування у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) не викладалися.

Отже, наведена прокурором підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не підтвердилася.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України

Прокурор у касаційній скарзі зазначив, що суд апеляційної інстанції неналежно та однобічно оцінив докази, які, на переконання заявника, є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених

пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Нездійснення дослідження зібраних у справі доказів може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення лише у разі, якщо Верховний Суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Втім, у справі, що переглядається, не підтвердилися доводи прокурора про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19), оскільки ці висновки зроблені у неподібних правових відносинах. На відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах позивач в касаційній скарзі не посилався. За таких обставин його доводи щодо нездійснення дослідження апеляційним судом доказів не можуть бути підставою для перегляду у касаційному порядку та скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України

У касаційній скарзі прокурор зазначив, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення для вирішення спору, на підставі недопустимих доказів, а саме проєкта землеустрою, акта погодження місця розташування земельної ділянки, карт роздержавлення і приватизації земель Зашківської сільської ради та інших документів, що були додані ОСОБА_1 до апеляційної скарги.

На переконання прокурора, зазначені докази є недопустимими, оскільки подані відповідачем не в оригіналах, а в копіях, а також оскільки надані не до суду першої інстанції, а до апеляційного суду.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21) зроблено висновки про те, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ потрібно дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Прокурор належно не обґрунтував, в чому саме полягає недопустимість доказів, поданих ОСОБА_1 , оскільки заявник не посилається на те, що ці докази одержані відповідачем з порушенням порядку, встановленого законом. Порушення порядку подання доказів до суду не свідчить про їх недопустимість, оскільки недопустимість доказів полягає в порушенні порядку одержання доказів, а не їх подання.

Твердження прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не повинен був приймати докази, які не були подані ОСОБА_1 до суду першої інстанції, а до апеляційного суду подані не в оригіналах, а в копіях, без наведення ним передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду, не можуть слугувати підставою для її перегляду та скасування.

Додатково Верховний Суд врахував, що у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 прокурор не посилався на те, що додані відповідачем до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції докази є недопустимими, недостовірними чи неналежними. Прокурор не заявляв клопотання про витребування у ОСОБА_1 оригіналів цих доказів, як це передбачено у частині шостій статті 95 ЦПК України, а апеляційний суд не встановив підстав для витребування оригіналів письмових доказів з власної ініціативи та не ставив під сумнів відповідність поданих копій доказів їх оригіналам.

Також позивач не висловлював заперечень проти прийняття апеляційним судом доказів, що були додані до апеляційної скарги, на порушення порядку їх подання не посилався.

Прокурор, використавши свої повноваження, міг самостійно витребувати в уповноважених органів державної влади чи Зашківської сільської ради усі документи, на підставі яких ОСОБА_1 було відведено спірну земельну ділянку та надано її в оренду, зокрема, проєкт землеустрою, акт погодження місця розташування земельної ділянки, містобудівне обґрунтування розміщення земельної ділянки, висновок про розгляд місця розташування земельної ділянки тощо, або ж заявити відповідне клопотання про витребування цих доказів у суді першої інстанції. Проте прокурор такими процесуальними правами не скористався.

Верховний Суд врахував, що в позовній заяві прокурор посилався на проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та на документи, які містилися в ньому, що свідчить про те, що прокурору було відомо про їх зміст, втім до позовної заяви зазначені документи він їх не долучив. Позивач подав до суду першої інстанції лише докази, які підтверджують правомірність позовних вимог, однак докази, які подав відповідач, ставлять під сумнів подані позивачем докази. Прокурор не скористався наданим йому нормами процесуального права повноваженням заявити клопотання про призначення судової експертизи з метою з`ясування питання місцезнаходження спірної ділянки та її цільового призначення.

Тож за відсутності заперечень інших учасників справи та з метою встановлення дійсних фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинствасуд апеляційної інстанції врахував докази, подані відповідачем та надав їм відповідну оцінку.

Отже, недопустимість доказів, поданих ОСОБА_1 , в розумінні статті 78 ЦПК України належно не обґрунтована прокурором. Зазначена підстава касаційного оскарження постанови апеляційного суду не підтвердилася.

Інших належних підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України, прокурор не навів.

Інші доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої апеляційним судом, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Верховний Суд врахував, що аналізуючи відповідність обставин справи та дій державних органів відповідно до Конвенції Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога більш послідовний спосіб. Також ЄСПЛ зазначив, що повноваження державних органів з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, які не обмежено жодними часовими рамками, мають істотний негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», передбаченому у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Графов проти України» у пункті 37 зазначено, що потреба виправити стару «помилку» не повинна непропорційно втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій державного органу влади (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincovа and Pinc v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Ризик будь-якої помилки державного органу влади має покладатися на саму державу, і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб.

Оцінка клопотання прокурора про розгляд справи з участю прокурора Львівської обласної прокуратури та прокурора Офісу Генерального прокурора

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Водночас згідно із частиною першою статті 6 Конвенції однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» Axen v. Germany, заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії» Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі «Екбатані проти Швеції»Ekbatani v. Sweden, заява № 10563/83, зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, то у задоволенні відповідного клопотання заступника керівника Львівської обласної прокуратури потрібно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній у касаційній скарзі постанові нерелевантні, а посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів не підтвердилися.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Верховний Суд наголошує на тому, що розгляд справ в суді касаційної інстанції відбувається виключно у межах доводів та вимог поданих заявниками касаційних скарг. Підстави для виходу за такі визначені процесуальним законом межі однозначно врегульовані правилами статті 400 ЦПК України, та в цій справі Суд таких підстав вийти за межі касаційного оскарження не встановив. Протилежне порушувало б засадничий принцип змагальності цивільного процесу, що невиправдано надавало б перевагу одній стороні за рахунок іншої. Ідея справедливості не може бути досягнута у протизаконний спосіб, що ставитиме будь-який суд під сумнів як безсторонній та неупереджений.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора - заступника керівника Львівської обласної прокуратури про розгляд справи з участю прокурора Львівської обласної прокуратури та прокурора Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

Касаційну скаргу прокурора - заступника керівника Львівської обласної прокуратури, до якої приєдналася Львівська міська рада, залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак