Постанова

від 28.06.2023 по справі 636/4394/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 636/4394/21 Номер провадження 22-ц/814/1513/23Головуючий у 1-й інстанції Золотоверха О.О. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Триголова В.М.,

суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.,

секретар:Андрейко Я.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 21 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Введенської селищної ради Чугуївського району Харківської області, Департамент служб у справах дітей про визначення місця проживання дитини

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Чугуївського міського суду Харківської області з вересня 2021 перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Введенської селищної ради Чугуївського району Харківської області, Департамент служб у справах дітей, про визначення місця проживання дитини. Розгляд справи призначено на 01.02.2022.

20.12.2021 на адресу суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, в якій він просить суд забезпечити його позов шляхом заборони виїзду неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , за межі України у будь-чиєму супроводі.

В обґрунтування заяви позивач посилався на ті обставини, що на теперішній час йому не відомо, де знаходиться його дочка, але, як йому стало відомо від родичів відповідача, на даний час ОСОБА_2 перебуває поза межами Україниу Дубай , а дочку сторін ОСОБА_2 залишила із невідомою особою, не зважаючи на те, що у дитини є батько та бабуся, які готові піклуватись про неї.

Також позивач вказував на ті обставини, що відповідач зверталась до нього із претензією про виїзд дитини за кордон з метою туризму, в якій вказувала на намір поїхати із дочкою до Тайланду на п`ять місяців, де у відповідача проживає мати.

Позивач наполягав на тому що негайне не вжиття заходів забезпечення позову, про які йдеться у його заяві, матиме вкрай негативні наслідки як для його дитини так і для нього, а у разі вивезення дитини за межі України зробить неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення його позову.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 21 грудня 2021 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позовузалишено без задоволення.

Не погодившись із таким рішенням суду його в апеляційному оскаржив ОСОБА_1 .. Скарга мотивована тим, що ухвала прийнята з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування зазначеного апелянт вказує , що станом на дату подання апеляційної скарги ОСОБА_1 протягом двох років жодного разу не бачився із своєю донькою ОСОБА_3 . Тож, апелянт вважає, що його права передбачені ст.153 СК України порушені, адже мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою , крім випадків коли таке право обмежене законом.

Скаржник наголошує, що вивезення дитини закордон на достатньо довгий період під час судового розгляду справи про визначення місця проживання дитини може мати наслідком ускладнення повернення дитини на територію України у випадку постановлення рішення не на користь відповідача.

Апелянт просить скасувати ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 21 грудня 2021 року та ухвалити нову , про задоволення заяви ОСОБА_1 .

Відзив наапеляційну скаргудо судуне надходив. В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

Відповідно до частини 1 статті 367Цивільного процесуальногокодексу України (далі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів , ознайомившись із заявою позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 дійшов вірного висновку, з огляду на слідуюче.

Так, у постанові Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року по справі №754/7569/21 вказано , що слід розмежовувати підстави для застосування заходів забезпечення позову у справах про повернення дитини, на які поширюються положення Гаазької Конвенції, та у справах, предметом позову в яких є визначення місця проживання дитини, що регулюється положеннямиСК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина першастатті 2 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Позов забезпечується, зокрема, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (пункт 10 частини першоїстатті 150 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другоюстатті 3 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цьогоКодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Положеннямистатті 9 Конституції УкраїнитаЗакону України «Про міжнародні договори і угоди»передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У справі, яка переглядається, спір виник між батьками малолітньої дитини щодо визначення місця проживання дитини , подання відповідної заяви про забезпечення позову зумовлене побоюваннями позивача , що відповідач буде незаконно утримувати їхню спільну дитину в іншій державі, що може унеможливити виконання рішення про визначення місця проживання у разі ухвалення його на користь позивача.

Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульовані положеннями Гаазької Конвенції, до якої Україна приєдналася згідно ізЗаконом України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 11 січня 2006 року.

Виходячи зі змісту статті 3 Гаазької Конвенції уповноважений орган розглядає дії батька або матері як міжнародне викрадення за сукупності таких умов: 1) дитина мала постійне місце проживання в країні-учасниці Конвенції; 2) дитина незаконно переміщена або утримується за кордоном з порушенням справ піклування за умови, що ці права ефективно здійснювалися до її переміщення; 3) дитина не досягла16-річного віку.

За положеннями пункту «b» частини другої статті 7 Гаазької Конвенції Центральні органи співпрацюють один з одним і сприяють співробітництву між компетентними органами своїх держав з метою забезпечення негайного повернення дітей та досягнення інших цілей цієї Конвенції. Зокрема, безпосередньо або через посередника, вони вживають усіх належних заходів для того, щоб запобігти нанесенню подальшої шкоди дитині або збитку зацікавленим сторонам шляхом вжиття або спричинення вжиття тимчасових заходів.

Згідно зі статтею 12 Гаазької Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Предметом позовних вимог у справах про повернення дитини до іноземної держави є визнання незаконним вивезення та/або утримання на території країни тимчасового перебування дитини, забезпечення повернення її до постійного місця проживання, а також питання піклування про дитину, яке охоплює права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину і, зокрема, право визначати місце проживання дитини й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд за кордон.

Таким чином, з урахуванням положень пункту «b» частини другої статті 7, статті 12 Гаазької Конвенції позивачі у справах про повернення дитини до іноземної держави можуть подавати до суду клопотання про вжиття заходів для забезпечення позову. Зокрема, такими заходами забезпечення можуть бути заборона дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України.

У спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України.

У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.

В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.07.2022 року у справі за номером 754/7569/21.

Відповідно достатті 33 Конституції Україникожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У справі, яка переглядається, районний суд вважав, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборони малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетинати державний кордон України у будь-чиєму супроводі до закінчення розгляду даної справи по суті, не відповідає вимогамстатті 150 ЦПК України.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд першої інстанції, встановивши, що підстави для забезпечення позову відсутні, зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 ..

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Чугуївськогоміського судуХарківської областівід 21грудня 2021року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов