Рішення

від 10.07.2023 по справі 340/1743/23

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/1743/23

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Науменка, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Управління містобудування та архітектури міської ради м. Кропивницького (вул. Велика Перспективна, 41, м. Кропивницький, ЄДРПОУ 02498694)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив суд:

-Визнати протиправними дії Управління містобудування та архітектури Кіровоградської міської ради щодо відмови позивачу у наданні будівельного паспорта забудови земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:04:046:0121 за заявою від 21.03.2023 року;

-Зобов`язати Управління містобудування та архітектури Кіровоградської міської ради повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяву про видачу будівельного паспорту забудови земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:04:046:0121 та видати позивачу будівельний паспорт забудови земельної ділянки;

-Стягнути судові витрати у справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:04:046:0121, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Маючи намір побудувати на зазначеній земельній ділянці житловий будинок, позивач 21 березня 2023 року звернувся до відповідача з відповідною заявою про видачу будівельного паспорту забудови земельної ділянки, проте листом від 24.03.2023 №23-466 відповідач повідомив його про відмову у видачі будівельного паспорта. Таке рішення відповідач мотивував невідповідністю намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Вважає, що діями відповідача обмежується його право користування земельною ділянкою, відтак вважає такі дії відповідача протиправними, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 12 квітня 2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного (письмового) провадження, встановлено порядок та строки вчинення процесуальних дій (а.с. 29). Цією ж ухвалою зобов`язано відповідача надати суду докази, необхідні для розгляду справи.

Оскільки відповідач у встановлені судом строки не надав суду зазначені документи, ухвалою від 09.06.2023 судом витребувано у позивача усі наявні матеріали, документи, докази, обґрунтування, тощо, що стали підставою для відмови у наданні позивачу будівельного паспорту забудови спірної земельної ділянки (а.с. 32-33).

Цією ж ухвалою продовжено процесуальний строк розгляду справи на 30 днів.

12.06.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а також витребувані судом матеріали. У відзиві відповідачем позов не визнано, наголошено на тому, що відмова у наданні позивачу будівельного паспорту обумовлена тим, що будівництво житлового будинку на спірній земельній ділянці суперечить Плану зонування території міста Кіровограда, затвердженого рішенням Кіровоградської міської ради від 17.09.2013 року №2456 та Генеральному плану міста Кіровограда, затвердженого рішенням Кіровоградської міської ради від 12.09.2000 №627, оскільки така ділянка розташована в зоні магістральних вулиць ТР-2 (в межах червоних ліній) та частково в зоні об`єктів природно-заповідного фонду Р-1, де не передбачено розміщення індивідуальних житлових будинків. Таким чином вважає, що дії відповідача узгоджуються зі ст. 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пунктом 2.4 розділу ІІ Порядку №103, а відтак підстав для їх визнання протиправними немає. У задоволенні позову просив відмовити (а.с. 35-39).

19.06.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач на задоволенні позову наполягав, а доводи, зазначені у відзиві, вважав такими, що не спростовують позовних вимог. Наголосив, що спірна земельна ділянка була сформована раніше, ніж затверджено План зонування території міста Кіровограда, та відповідач мав би врахувати інтереси власника зазначеної земельної ділянки, чого зроблено не було (а.с. 51).

Дослідивши надані сторонами матеріали та з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до договору купівлі-продажу, укладеному між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) 14.12.2022 та посвідченому приватним нотаріусом Писаковською О.І., позивач прийняв у власність земельну ділянку площею 0.1000 га, кадастровий номер 3510100000:04:046:0121, що розташована по проїзду Підлісному (в районі Лелеківки) у місті Кропивницькому (колишня назва Кіровоград) на умовах, передбачених цим договором (а.с. 8-10).

Право власності позивача на вищевказану спірну земельну ділянку підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності (а.с. 11).

Цільове призначення спірної земельної ділянки, згідно даних Договору від 14.12.2022 та витягу з Державного реєстру для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

21.03.2023 позивачем подано заяву на видачу будівельного паспорту забудови вищезазначеної земельної ділянки (а.с. 48).

Водночас, листом від 24.03.2023 №23-466 відповідачем повідомлено позивача про відмову у наданні будівельного паспорту та повернуто відповідний пакет документів (а.с. 43-45).

Підставою зазначеного рішення відповідачем вказано на невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні Плану зонування територій міста Кропивницького (Кіровограда); Генеральному плану міста Кіровограда (Кропивницького), передбаченої п. 2.4. Порядку надання будівельного паспорта, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №103 від 05.07.2011.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивачем ініційовано судовий розгляд даної справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст. 316 - 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 373 ЦК України передбачено зокрема, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно зі статтею 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до статті 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що обов`язковими ознаками права власності на землю є володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою відповідно до закону і використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Право власника на забудову на своїй земельній ділянці здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до ст. 27 Закону № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI) забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватись на підставі будівельного паспорта.

Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки.

Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів.

За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.

Надання будівельного паспорта здійснюється спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Порядок видачі та форма будівельного паспорта визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

На виконання вимог вказаного Закону № 3038-VI, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 05.07.2011 №103 затвердило Порядок видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки (далі - Порядок № 103).

Відповідно до пункту 1.2. Порядку № 103 будівельний паспорт забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт) визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель, споруд, гаражів, елементів інженерного захисту, благоустрою та озеленення на земельній ділянці.

Розроблення будівельного паспорта здійснюється в межах населених пунктів - відповідно до наявної містобудівної документації на місцевому рівні (пункт 1.4 Порядку №103).

Змістом п. 2.1 Порядку № 103 визначено, що до заяви замовником повинні додаватися: засвідчена в установленому порядку копія документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою; засвідчена в установленому порядку згода співвласника земельної ділянки (житлового будинку) на забудову зазначеної земельної ділянки; ескіз намірів забудови (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, фасади, максимальні відмітки висотності, відстані від сусідніх земельних ділянок); проект будівництва (за наявності).

Відповідно до пункту 2.3 Порядку № 103 уповноважений орган містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Пунктом 2.4 Порядку № 103 передбачено, що пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертається уповноваженим органом містобудування та архітектури замовнику з таких підстав:

- неподання повного пакета документів, визначених пунктом 2.1 або 2.2 цього розділу;

- невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Відповідно до ст.1 Закону України від 16.11.1992 № 2780-XII "Про основи містобудування" (далі - Закон № 2780-ХІІ) містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

У ст. 5 Закону № 2780-ХІІ визначені основні вимоги до містобудівної діяльності. Зокрема, при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил.

Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону № 3038-VI вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

План зонування території (зонінг) - це містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI).

За змістом ст.17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що за наявності затвердженого генерального плану та/або плану зонування території, вирішення уповноваженим органом питання видачі будівельного паспорта повинно вирішуватись з врахуванням встановлених ним умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16.07.2019 у справі №520/8970/18, від 05.05.2020 у справі №638/17817/18, від 27.04.2020 у справі № 820/4112/18, від 19.10.2020 у справі № 638/17035/17.

Судом встановлено, що рішенням Кіровоградської міської ради від 12.09.2000 №627 затверджено Генеральний план міста Кіровограда (на даний час назва міста Кропивницький).

Крім цього, рішенням Кіровоградської міської ради від 17.09.2013 №2456 затверджено План зонування території міста Кіровограда (на даний час назва міста Кропивницький).

На момент прийняття відповідачем оспорюваного рішення, вказані рішення Кіровоградської міської ради були чинними, що сторонами не заперечувалось.

Отже, оскільки Генеральний план міста Кіровограда та План зонування території міста Кіровограда на момент прийняття спірного рішення були чинними, вони в силу ч. 2 ст. 5 Закону № 3038-VI є обов`язковими для виконання як відповідачем, так і позивачем.

Відповідно до наданого викопіювання з Генерального плану м. Кіровограда, спірна земельна ділянка розташована на території лісопарків (а.с. 42).

Відповідно до наданого викопіювання зі схеми зонування території м. Кіровограда, спірна земельна ділянка перебуває у зоні об`єктів природно-заповідного фонду та ПЗС Р-1 та частково у зоні магістральних вулиць, майданів (у червоних лініях) ТР-2 (а.с. 41).

Вказані зони не передбачають розташування на них приватних житлових будинків.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що відповідач, відмовляючи у наданні будівельного паспорта з посиланням на невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, діяв в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Суд зазначає, що врахування громадських інтересів при розробленні проектів містобудівної документації має вирішальне значення, оскільки мета містобудування та розроблення на його виконання містобудівної документації, спрямована на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.

Європейський суд з прав людини у рішеннях у справах «Стретч проти Сполученого Королівства» та «Ісмаїлов проти Російської Федерації» наголошує на одному з обов`язкових критеріїв правомірності втручання у право мирного володіння майном - його «пропорційності», «справедливій рівновазі» між суспільним та приватним інтересами. Складові цього критерію не є універсальними (абсолютними), оскільки не існує чіткого, виключного переліку обставин, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення цієї «справедливої рівноваги».

Отже, з урахуванням того, що відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, то на переконання суду оспорюване рішення відповідача прийнято пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

За вказаних підстав суд не приймає доводів позивача щодо безпідставного, на думку останнього, ненадання пріоритету саме його правам під час прийняття оскаржуваного рішення.

Суд також зазначає, що позивач отримав у власність (придбав) спірну земельну ділянку лише у грудні 2022 року тобто набагато пізніше затвердження Генерального плану та Плану зонування території міста Кіровограда (Кропивницького), а тому мав можливість дізнатись про їх зміст перед здійсненням відповідного правочину, враховуючи, що придбана ним земельна ділянка розташована посеред однієї з нечисельних зелених зон міста Кропивницького.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання відповідачем доводів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність його рішень, дій чи бездіяльності, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України.

З огляду на викладене, позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність спірного рішення підтверджено належними та допустимими доказами.

Отже, судом не встановлено будь-яких ознак протиправності в діях відповідача під час винесення спірного рішення, а тому позовні вимоги щодо його визнання протиправним є такими, що задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову необхідно відмовити.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрати залишити фактично понесеними.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО