Постанова

від 01.06.2023 по справі 381/1818/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №381/1818/21

Апеляційне провадження №22-ц/824/9044/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2023 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Загороднього С.А.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тера Парадіз» про захист прав споживачів, стягнення коштів неустойки та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про захист прав споживачів, стягнення коштів неустойки та моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що 24 грудня 2019 року між ним та ТОВ «ТЕРА ПАРАДІЗ» було укладено договір купівлі продажу майнових прав №24/01. Відповідно до п.п. 1.1, продавець зобов`язується передати у власність покупця , а покупець зобов`язується прийняти у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , проектний будинок 8 та оплатити ціну таких прав в порядку та на умовах визначених цим договором Відповідно до п. 2. вказаного договору орієнтований строк готовності об`єкта будівництва до експлуатації - 31 грудня 2019 року. Продавець має право в односторонньому порядку змінити строк будівництва, а також в односторонньому порядку змінити термін готовності до експлуатації об`єкта будівництва на строк до трьох місяців, і це не буде вважатися порушенням умов цього договору.

Відповідні фінансові розрахунки були здійснені 26 грудня 2019 року, а саме: на банківський рахунок ТОВ «ТЕРА ПАРАДІЗ» було сплачено повну вартість майнових прав на квартиру, а саме 367500 грн. 00 коп., усі зобов`язання позивачем перед відповідачем виконано.

Позивач вважає, що ТОВ «ТЕРА ПАРАДІЗ» було прострочено терміни виконання своїх зобов`язань перед ним. Відповідно до п. 2.4 договору купівлі-продажу майнових прав №24/01-8 від 24 грудня 2019 року запланований строк введення будинку в експлуатацію - 31 грудня 2019 року. Станом на дату подачі позову будинок в експлуатацію не введений, право власності на квартиру не передано. Таким чином позивач забудовником прострочено терміни виконання договору на 1 рік 3 місяці. Затримка по введенню будинку в експлуатацію спричинені, ймовірно, бездіяльністю забудовника.

З огляду на вищезазначене позивач просив суд:

- стягнути з ТОВ «ТЕРА ПАРАДІЗ» на користь позивача відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» суму пені (неустойки) у розмірі - 4 024 125,00 грн.;

- стягнути з ТОВ «ТЕРА ПАРАДІЗ» на користь позивача у зв`язку із порушеннями умов договору пеню відповідно до п. 6.2 Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 24/О1-8 від 24.12.2019 року у розмірі 123112,50 грн.;

стягнути з ТОВ «ТЕРА ПАРАДІЗ» на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі - 100000 грн. 00 коп.;

- вирішити питання судових витрат.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2023 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Станом на початок розгляду справи по суті відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 01.06.2023 року відповідач не з`явився, про розгляд справи належним чином повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надав.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 24.12.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ «ТЕРА ПАРАДІЗ» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру.

Відповідно до пункту 1.1 за цим договором та у відповідності до пункту 1 статті 6 та статті 656 Цивільного кодексу України продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , проектний буд. АДРЕСА_2 , оплатити ціну таких прав в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.3 договору визначено, що предметом цього договору є майнові права на квартиру, які після готовності об`єкта будівництва експлуатації реалізуються шляхом реєстрації покупцем права власності в установленому законом порядку за умови виконання своїх обов`язків за цим договором, продавець зобов`язаний передати покупцю документи, необхідні для державної реєстрації права власності на квартиру.

Пунктом 1.4 договору сторони обумовили, що майнові права на квартиру за цим договором передаються від продавця покупцю шляхом підписання акту прийому-передачі майнових прав на квартиру (до готовності до експлуатації завершеного будівництва об`єкта будівництва) та акту прийому-передачі квартири (як сукупності майнових прав), які є невід`ємною частиною цього договору. Акт прийому-передачі підписується сторонами після готовності до експлуатації завершеного будівництвом об`єкта будівництва, у строк визначений продавцем та за умови повного виконання покупцем своїх зобов`язань за цим договором. Факт повної оплати покупцем ціни майнових прав на квартиру буде підтверджуватися наданням довідки згідно п.5,2.4 цього договору. Квартира (як сукупність майнових прав) переходить від продавця до покупця після підписання акту прийому-передачі.

Пунктом 2.4 договору встановлено, що орієнтовний строк готовності об`єкта будівництва до експлуатації - 31 грудня 2019 р. Продавець має право в односторонньому порядку змінити строк будівництва, а також в односторонньому порядку змінити термін готовності до експлуатації об`єкта будівництва на строк до трьох місяців, і це не буде вважатися порушенням умов цього Договору.

Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна майнових прав на квартиру на момент підписання договору становить: 367 500,00 грн. Ціна майнових прав одного квадратного метру квартири становить: 6 396,87 грн.

Пунктом 6.2 Договору визначено що у разі недотримання орієнтовного строку готовності об`єкта будівництва понад шість місяці від орієнтовного строку готовності об`єкта будівництва до експлуатації (п. 2.4. договору), продавець сплачує пеню покупцю у розмірі 0,1% від суми ціни майнових прав на квартиру за кожен день прострочення. За перші шість місяців періоду прострочення від орієнтовного строку готовності об`єкта будівництва до експлуатації, пеня не нараховується та не сплачується.

Пунктом 4.1 договору визначено, що даний договір укладений під відкладальною обставиною, якою сторони визнають пред`явлення виконання форвардного контракту №61525-А покупцем за відповідним актом. Цей договір набрав чинності з моменту настання відкладальної обставини (а саме з дати підписання сторонами акту пред`явлення) і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Форвардний контракт №61525-А, укладений на товарній біржі від 21.08.2018р., вважається чинним до моменту повного виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав.

У відповідності до платіжного доручення №2 від 26.12.2019 ОСОБА_1 в повній мірі виконав свої зобов`язання щодо оплати ціни майнових прав на квартиру.

В той же час визначений сторонами орієнтовний строку готовності об`єкта будівництва до експлуатації дотримано не було.

23.04.2021 позивач направив відповідачу засобами поштового зв`язку пропозицію щодо сплати пені (неустойки) відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» за договором № 24/О1- 8 від 24.12.2019 року у розмірі 4 024 125,00 грн., пеню відповідно до п.6.2 Договору 108 780,00 грн. та моральну шкоду 100 000,00 грн..

З матеріалів справи вбачається, що відповідь на пропозицію відповідач не надав.

Позивач в рамках даної справи заявив вимоги про стягнення з відповідача пені, передбаченої ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», пені, яка передбачена умовами договору, та моральної шкоди у зв`язку з порушенням його прав.

Відмовляючи у задоволенні позову стосовно пені, стягнення якої передбачено ЗУ «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами не існує правовідносин, які підпадають під дію ЗУ «Про захист прав споживачів». На підставі цього вимога про стягнення пені на підставі ЗУ «Про захист прав споживачів» була залишена без задоволення.

Не погоджуючись із такою позицією суду, позивач навів ряд аргументів стосовно того, що правовідносини, що склалися між сторонами, підпадають під дію ЗУ «Про захист прав споживачів». Зокрема апелянт зазначав, що Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Так, статтею 4 вказаного Закону визначено основні права та обов`язки споживачів:

Споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»;

41) обслуговування державною мовою відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»;

5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;

6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

7) об`єднання в громадські організації споживачів (об`єднання споживачів).

Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Згідно ст. 2 Закон України «Про захист прав споживачів» законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України. Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів. Особливості захисту прав споживачів фінансових послуг визначаються відповідними законами.

Оскільки Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Наведене дає підстави для висновку, що норми Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються до правовідносин фінансового-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю в частині, не врегульованій спеціальним законом.

З позицією апелянта щодо того, що правовідносини, які виникли між сторонами, можуть бути предметом регулювання ЗУ «Про захист прав споживачів», колегія суддів погоджується, оскільки наведені вище аргументи апелянта з цього приводу відповідають вимогам законодавства України.

В той же час, з точки зору колегії суддів на спірні правовідносини положення саме ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» не розповсюджуються, оскільки дана норма врегульовує правовідносини сторін за договором про виконання робіт (надання послуг).

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру. При цьому за умовами вказаного договору ТОВ «Тера Парадіз» не є ні забудовником, ні виконавцем інших робіт, а сам договір жодним чином не може трактуватися як договір виконання робіт чи надання послуг. За таких умов, положення ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів» не врегульовують ті відносини, які склалися між сторонами. Посилання апелянта в своїй апеляційній скарзі на ряд правових позицій Верховного Суду не можуть бути використані в рамках даної справи, з огляду саме на те, що зазначені справи мали предметом розгляду взаємовідносини саме із забудовником, тобто надавачем будівельних послуг, відтак предмет розгляду у даних справах відрізняється від предмета розгляду в цій справі. Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача пені, передбаченої п. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Стосовно вимог позивача про стягнення пені за договором

У відповідності до п. 2.4 укладеного договору, орієнтовний строк готовності об`єкта будівництва до експлуатації - 31 грудня 2019 р. Продавець має право в односторонньому порядку змінити строк будівництва, а також в односторонньому порядку змінити термін готовності до експлуатації об`єкта будівництва на строк до трьох місяців, і це не буде вважатися порушенням умов цього договору.

Положеннями 6.2 зазначеного договору визначено що у разі недотримання орієнтовного строку готовності об`єкта будівництва понад шість місяців від орієнтовного строку готовності об`єкта будівництва до експлуатації (п. 2.4. договору), продавець сплачує пеню покупцю у розмірі 0,1% від суми ціни майнових прав на квартиру за кожен день прострочення. За перші шість місяців періоду прострочення від орієнтовного строку готовності об`єкта будівництва до експлуатації, пеня не нараховується та не сплачується.

Відмовляючи у задоволенні позову у даній частині, суд першої інстанції виходив із того, що сторони встановили не конкретний строк виконання зобов`язання, а лише орієнтовний строк, відтак відповідальність за його порушення є неможливою.

З такою позицією суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитись не може.

В Україні діє принцип свободи договору, передбаченої ст.. 627 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одним з елементів вказаної свободи є право сторін договору вільно обирати і досягати домовленостей щодо визначення умов договору за умови непорушення такими умовами вимог закону, звичаїв ділового обороту, розумності, справедливості та прав третіх осіб.

При цьому ст. 629 ЦК України визначає, що якщо сторони досягнуть певних домовленостей щодо умов договору та закріплять такі домовленості в договорі, вони (домовленості) стають обов`язковими для сторін договору.

Укладаючи договір в частині пункту 2.4 та 6.2, сторони встановили не орієнтовний строк виконання зобов`язання за договором, як це вважав суд першої інстанції, а певну умову, з настанням якої у відповідача виникнуть певні зобов`язання перед позивачем. При цьому така умова самими сторонами названа як «орієнтовний строк готовності об`єкта до експлуатації», і визначена датою - 31.12.2019 року. Саме за порушення такого «орієнтовного строку» сторони у своєму договорі й передбачили відповідальність. При цьому використання словосполучення «орієнтовний строк готовності об`єкта до експлуатації» з точки зору суду обумовлена умовою договору про можливість продавцем його зміни, але не більше ніж на 3 місяці.

У будь-якому разі, п. 6.2 договору передбачає обов`язок продавця перед покупцем сплачувати пеню у разі недотримання саме «орієнтовного строку готовності об`єкта до експлуатації» понад 6 місяців. За таких умов, застосування тієї позиції, яку виклав суд першої інстанції, безпідставно нівелює умову договору, яку сторони добровільно погодили та закріпили шляхом підписання договору.

Зважаючи на вищевикладене, з точки зору колегії суддів позиція позивача з цього приводу є обґрунтованою. Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, поданої в рамках підготовчого провадження у відповідності до вимог процесуального закону, позивач просив стягнути з відповідача 223 807, 50 грн. Як вже було зазначено вище, «орієнтовний строк готовності об`єкта до експлуатації» було визначено сторонами 31.12.2019 року. Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просив стягнути вказану пені за період до 23.02.2022 року (з урахуванням шестимісячного терміну, коли вказана пеня за умовами договору не нараховувалась). За таких умов термін прострочення склав 609 днів. Таким чином, пеня у розмірі 0,1% від суми ціни майнових прав за кожен день прострочення за вказаний період складає 223 807, 50 грн.

Стосовно стягнення моральної шкоди.

Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 1 грудня 2021 року у справі № 127/13341/20.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Констатувавши протиправність дій відповідача у вигляді невиплаченої за договором пені, суд має констатувати й спричинення такими діями відповідача моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік) використав принцип, по якому сам факт визнання права порушеним є достатнім приводом для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Враховуючи предмет розгляду справи, зважаючи на характер порушених відповідачем прав позивача, колегія суддів апеляційного суду вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди в 10 000 грн. буде достатнім в даному випадку.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно положень ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач при подачі позовної заяви та апеляційної скарги був звільнений від сплати судового збору, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати необхідно покласти на відповідача. За таких умов з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 520, 90 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2023 року скасуватита ухвалити по справі нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тера Парадіз» (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, 1, код ЄДРПОУ 35447799) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 223 807 (двісті двадцять три тисячі вісімсот сім) гривень 50 коп. пені та 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп. моральної шкоди.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тера Парадіз» (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, 1, код ЄДРПОУ 35447799) на користь Держави 1 520 (одну тисячу п`ятсот двадцять) гривень 90 коп. судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько