Постанова

від 12.07.2023 по справі 755/8622/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.

Єдиний унікальний номер справи № 755/8622/22

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7332/2023

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 липня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мережко М.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ЗСК-БУД» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЗСК-БУД» про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні та компенсації за невикористану відпустку,

встановив:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 15 вересня 2020 року його відповідно до наказу (розпорядження) № гзк00000002-0000000003 від 14 вересня 2020 року було прийнято на роботу в ТОВ «ЗСК-БУД» на посаду менеджера із збуту.

За весь час роботи у даному Товаристві жодних заходів дисциплінарного стягнення щодо нього не застосовувалось. Також позивач не отримував від директора Товариства жодних повідомлень, щодо запланованого припинення дії трудового договору чи призупинення трудового договору з позивачем.

Позивач вказував, що наказом від 31 травня 2022 року його було звільнено з посади менеджера із збуту за згодою сторін на підставі поданої заяви.

Проте, у день звільнення з позивачем не було проведено повний розрахунок, а сааме - не виплачено заробітну плату за травень 2022 року розмірі 6500 гривень і не компенсовано кошти за невикористану основну щорічну відпустку за весь час роботи в Товаристві, передбачену законодавством України у розмірі 8932,96 гривень.

Крім того, позивач посилався на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ з 01 грудня 2021 року визначено розмір мінімальної заробітної плати на рівні 6500 гривень.

Як вбачається з Довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від 18 липня 2022 року № 18071, виданої директором ТОВ «ЗСК-БУД», за період з 01 грудня 2021 року по 30 квітня 2022 року позивачу виплачувалась заробітна плата виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 6000 гривень.

Таким чином, відповідачем заробітна плата за вказаний період була виплачена не у повному обсязі, а саме - не доплачено 2 500 гривень.

З урахуванням викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за травень в розмірі 6500 грн, 2500 грн заборгованості по заробітній платі, а також 8932,96 грн компенсації за невикористану відпустку.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «ЗСК-БУД» на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 6500 грн, 2500 грн заборгованості по заробітній платі, а також 8932,96 грн компенсації за невикористану відпустку, а всього стягнуто 17 932,96 грн.

Стягнуто з ТОВ «ЗСК-БУД» на користь Державного бюджету України 992,40 грн судового збору.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, відповідач ТОВ «ЗСК-БУД» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неврахування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову та стягнути із ОСОБА_1 на користь відповідача заборгованість у розмірі 7237,90 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що за лютий, березень та квітень 2022 року позивачу був нарахований і виплачений аванс у загальному розмірі 18 000 грн. При цьому, ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року. Стверджує, що заробітна плата має бути сплачена пропорційно до виконаної норми праці, тому за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року позивач права на отримання заробітної плати не мав. Апелянт не заперечує, що має сплатити позивачеві компенсацію за невикористану відпустку, однак вважає що ці кошти вже було сплачено в межах виплати авансу за місяці відсутності на роботі. При цьому, на думку відповідача, позивач має повернути йому надміру виплачених 7237,90 грн.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача ОСОБА_1 до апеляційного суду не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 17 932,96 грн.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Встановлено, що відповідно до наказу (розпорядженння) від 14 вересня 2020 року позивача ОСОБА_1 було прийнято на роботу в ТОВ «ЗСК - Буд» з 15 вересня 2020 року на посаду менеджера зі збуту.

Наказом від 31 травня 2022 року позивача було звільнено з займаної посади за згодою сторін.

Як убачається з довідки про заробітну плату, позивачеві нараховувалася заробітна плата за 2022 рік (за січень, лютий, березень, квітень) в розмірі 6000 грн щомісяця.

Згідно ст.1 Закону України «Про заробітну плату» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 36 Закону України «Про заробітну плату» встановлено, що за порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

Відповідно до ст.94 КЗпП України розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Також відповідно до вимог ч.3 вказаного Закону визначено, що мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Також відповідно до статті 3-1 даного Закону, що розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров`я, за роботу в нічний та надурочний час, роз`їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.

Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Якщо розмір заробітної плати у зв`язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати.

У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.

Мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці.

Також відповідно до вимог статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 6500 гривень, з 1 жовтня - 6700 гривень.

Відповідно до ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Також статтею 117 даного Кодексу визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 94 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надані сторонами докази суд першої інстанції визнав належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з обставинами справи. Сторонами надано належним чином завірені копії відповідних документів.

Так, судом встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах з 14 вересня 2020 року по 31 травня 2020 року. За період з січня 2022 року по квітень 2022 року позивач отримував заробітну плату в меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством. У травні 2022 року заробітна плата ОСОБА_1 не була нарахована та виплачена. У день звільнення відповідач не провів розрахунок з позивачем та не виплатив йому компенсацію за невикористану відпустку.

Аналізуючи зібрані у справі письмові докази, з урахуванням пояснень позивача та та представника відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позову.

Доводи апеляційної скарги відхиляються колегією суддів, оскільки вони ґрунтуються на власному розумінні апелянтом норм чинного законодавства про оплату праці.

Суд також звертає увагу, що, посилаючись на відсутність позивача на робочому місці з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року, відповідач не надав суду першої інстанції жодного належного доказу на підтвердження цієї обставини. Так, належними письмовими доказами прогулу можуть бути: акт про відсутність працівника на роботі, підписаний комісією у складі не менше 3 осіб; доповідна записка безпосереднього начальника працівника на ім`я керівника підприємства, установи, організації; табель обліку використання робочого часу; журнал, в якому фіксують час приходу працівників на роботу / виходу з роботи; інші документи, що використовуються в діяльності підприємств, установ, організацій (наприклад, журнал чергувань, видатковий журнал тощо).

Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тому нові докази, додані до апеляційної скарги, а саме - копії табелів обліку використання робочого часу, не можуть бути враховані колегією суддів під час апеляційного перегляду справи, оскільки апелянт не вказав суду поважних причин неподання таких доказів до суду першої інстанції.

При цьому, суд звертає увагу, що представник відповідача брав участь у судових засіданнях в суді першої інстанції і не був позбавлений можливості надати суду усі необхідні для розгляду справи докази.

Колегія суддів наголошує, що, згідно із ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЗСК-БУД» залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.В. Мережко

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова