Постанова

від 06.06.2023 по справі 189/1443/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4712/23 Справа № 189/1443/20 Головуючий упершій інстанції: Літвінова Л. Ф. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2023 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Красвітної Т.П.,

суддів: Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.,

за участю секретаря Сахарова Д.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпро цивільнусправу поапеляційній скарзіпредставника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 нарішення Межівськогорайонного судуДніпропетровської областівід 13лютого 2023року посправі запозовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 простягнення боргу,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2020 року ОСОБА_4 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору позики від 19.03.2014 року ОСОБА_6 отримав від неї грошові кошти у розмірі 15000 грн., що в еквіваленті на дату позики становило 1500,00 доларів США та зобов`язався повернути таку ж саму суму до 17.03.2030 року. Позивач свої зобов`язання за договором виконала, однак боржник свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого утворилася загальна заборгованість за договором у сумі 41742,00 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 04.06.2018 року позивач направила до Покровської державної нотаріальної контори Покровського району Дніпропетровської області претензію кредитора. Державний нотаріус повідомила, що після смерті ОСОБА_6 у Покровській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу №67/2018, а також надіслано на адресу спадкоємців повідомлення про претензію та роз`яснено положення статтей 1281-1282 ЦК України. Спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_6 , складається із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою по АДРЕСА_1 , вартістю 149301,00 грн. (спадкоємці у рівних частках ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ); земельної ділянки загальною площею 2.4475 га, кадастровий номер 1224255100:01:005:2459, вартістю 91126,87 грн., (спадкоємець ОСОБА_1 ); земельної ділянки загальною площею 6.0461 га, кадастровий номер 1224283400:01:001:0694, вартістю 163717,98 грн. (спадкоємець ОСОБА_5 ) Таким чином, вартість усього спадкового майна, що залишилося після ОСОБА_6 , становить 404145,85 гривень. Отже, частки спадкоємців ОСОБА_6 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_5 у відсотковому співвідношенні розділяються наступним чином: ОСОБА_1 41,02%; ОСОБА_2 18,47 %; ОСОБА_5 40,51%. Виходячи з наведеного, частки у зобов`язанні ОСОБА_6 за договором позики грошових коштів від 19 березня 2014 року, що підлягають сплаті на користь кредитора ОСОБА_4 становлять: ОСОБА_1 17122,57 грн., ОСОБА_2 7709,75 грн., ОСОБА_5 16909,68 грн. Спадкоємцями боржника ОСОБА_6 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до теперішнього часу не вчинено будь-яких дій щодо погашення боргу. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила стягнути на свою користь суму боргу, відповідно до умов договору позики від 19.03.2014 року, пропорційно отриманій частці спадкового майна, із ОСОБА_1 17122,57 грн., з ОСОБА_2 7709,75 грн., з ОСОБА_5 16909,68 грн. (а.с. 185-186 т.1).

Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2023 року позов задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_4 суму боргу, відповідно до умов договору позики грошових коштів від 19.03.2014 року, пропорційно отриманій частці спадкового майна, із ОСОБА_1 у розмірі 17122,57 грн., з ОСОБА_2 7709,75 грн., з ОСОБА_5 16909,68 грн. Стягнуто також на користь позивачки судові витрати із ОСОБА_1 у розмірі 344,90 грн, з ОСОБА_2 в розмірі 155,29 грн., з ОСОБА_5 340,61 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог (а.с. 227-230 т.2).

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, які долучені до матеріалів справи. Клопотання представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 про відкладення розгляду справи є безпідставним, адже адвокатом не представлено будь-яких доказів участі в іншому судовому засіданні, а також не обґрунтовано неможливість участі в судовому засіданні позивачки особисто.

Судовий захист повинен відповідати умовам процесуальної економії, враховуючи, що пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. З урахуванням викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників процесу.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування оскаржуваного рішення із закриттям провадження у справі в цій частині, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 19 березня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір позики грошових коштів, який посвідчений державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей О.Г. та зареєстрований у реєстрі за №496, відповідно до якого позикодавець ОСОБА_4 передає у власність позичальнику ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 15000,00 грн., що в еквіваленті складає 1500,00 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів строком до 17.03.2030 року; всі суми згідно цього договору сплачуються в національній валюті гривні відповідно до середньозваженого комерційного курсу продажу долару США, що склався на готівковому ринку України на дату проведення розрахунків (а.с. 3, 100, 101, 102 т.1).

Згідно пункту 2 вказаного договору позики від 19.03.2014 року, грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Покровським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.64 зворот т.1).

За життя ОСОБА_6 склав три заповіти, посвідчені державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей О.Г., а саме:

- 19.03.2014 року ОСОБА_6 на випадок своєї смерті заповів повністю ОСОБА_4 земельну ділянку, кадастровий номер 1224283400:01:001:0694, площею 6,0461 га, що розташована на території Великомихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.67 т.1);

- 08.12.2016 року ОСОБА_6 зробив таке розпорядження: усе його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, в тому числі грошові вклади та компенсаційні виплати до них в будь-яких банках України, усі майнові права та обов`язки і взагалі все те, що йому належатиме на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_5 (а.с.65 зворот т.1);

- 25.12.2017 року ОСОБА_6 на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку площею 2,450 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також по 1/2 частці належного йому житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 , - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.65 т.1).

Заявою від 08 грудня 2016 року №59945852 ОСОБА_6 скасував заповіт, посвідчений Покровською державною нотаріальною конторою 19.03.2014 року за реєстровим №494. (а.с.67 т.1).

04.06.2018 року позивачем направлено претензію кредитора до Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області за вхідним №234102-16 (а.с. 4, 61 т.1).

Листом Покровської державної нотаріальної контори від 17.08.2018 року №950/02-16 повідомлено ОСОБА_4 про те, що після ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведено спадкову справу №67/2018 і спадкоємцям померлого направлено повідомлення про претензію ОСОБА_4 (а.с. 5, 70 зворот т.1).

Відповідно до повної копії спадкової справи №67/2018, заведеної Покровською державною нотаріальною конторою після ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса звернулись 15.03.2018 року ОСОБА_2 , 15.03.2015 року ОСОБА_5 , 11.06.2018 року ОСОБА_1 (а.с.53-60 т.1).

Згідно копії довідки виконавчого комітету Покровської селищної ради від 11.06.2018 року №2727 та копії паспорту серії НОМЕР_2 від 27.02.2002 року, ОСОБА_6 був зареєстрований по АДРЕСА_1 до дня смерті разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_2 (а.с. 66 т.1, 118-119 т.2).

За життя спадкодавцю ОСОБА_6 належало, зокрема, наступне нерухоме майно:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою по АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва № НОМЕР_3 про право приватної власності на житловий будинок, виданого 09.12.1987 року виконавчим комітетом Покровської районної ради народних депутатів, ринковою вартістю згідно висновку про оцінку майна від 25.05.2021 - 149301,00 грн. (а.с. 125, 143, т.1);

- земельна ділянка, площею 2,450 га, з кадастровий номером 1224255100:01:005:2459, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Покровської селищної ради Дніпропетровської області, на підставі державного акту на право приватної власності на землю №302, виданого 25.04.2000 року Покровською селищною радою Дніпропетровської області, вартістю 91126,87 грн. (а.с. 126, 142 т.1);

- земельна ділянка, площею 6,0461 га, з кадастровий номером 1224283400:01:001:0694, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великомихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, на підставі дублікату свідоцтва про право власності № НОМЕР_4 , виданого 11.03.2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області Притула С.В., вартістю 163717,98 грн. (а.с. 77 зворот, 78, 79 т.1).

04 листопада 2020 року нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори видане свідоцтво на ім`я ОСОБА_5 про право на спадщину за заповітом після ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається із земельної ділянки, площею 6,0461 га, з кадастровий номером 1224283400:01:001:0694, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великомихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області (а.с. 92 т.1).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1281 ЦК України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавцяналежить протягомшести місяціввід дня,коли віндізнався абоміг дізнатисяпро відкриттяспадщини,пред`явитисвої вимогидо спадкоємців,які прийнялиспадщину,незалежно віднастання строкувимоги (ч.2ст.1281ЦК України,в редакції,що діялана часвиникнення спірнихправовідносин).

Відповідно до частини 3 вказаної вище статті, якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Статтею 1282 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, встановити дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №640/6274/16-ц (№61-25487св18).

Позивачем направлено претензію кредитора щодо боргу спадкодавця ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області 04.06.2018 року за вхідним №234102-16, тобто у межах шестимісячного строку, встановленого ч. 2 ст. 1281 ЦК України, в редакції,що діялана часвиникнення спірнихправовідносин (а.с. 4, 61 т.1).

Також судом встановлено, що після ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину прийняли за заповітом:

- ОСОБА_2 - 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою по АДРЕСА_1 , вартістю 74650,50 грн.;

- ОСОБА_1 - 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою по АДРЕСА_1 , вартістю 74650,50 грн., та земельну ділянку, площею 2,450 га, кадастровий номер 1224255100:01:005:2459, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Покровської селищної ради Дніпропетровської області, вартістю 91126,87 грн., загальною вартістю - 165777,37 грн.;

- ОСОБА_5 - земельну ділянку, площею 6,0461 га, кадастровий номер 1224283400:01:001:0694 , що розташована на території Великомихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вартістю 163717,98 грн.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (провадження №14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України.

Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, а також Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №301/2052/18.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Суду не представлено доказів оспорювання, визнання недійсними умов договору позики від 19 березня 2014 року в частині обов`язку позичальника сплати всіх сум згідно цього договору в національній валюті гривні відповідно до середньозваженого комерційного курсу продажу долару США, що склався на готівковому ринку України на дату проведення розрахунків, тощо.

Виходячи з викладеного, встановивши, що договір позики укладений у належній письмовій формі; факт отримання позики у розмірі 15000,00 грн., що в еквіваленті складає 1500,00 дол. США, відповідачами не спростований; враховуючи, що відповідачами не надано доказів повернення боргу позивачу, - колегія дійшла висновку про обґрунтованість позову щодо спадкування відповідачами обов`язку спадкодавця з повернення позики за договором від 19.03.2014 року в національній валюті гривні відповідно до середньозваженого комерційного курсу продажу долару США, що склався на готівковому ринку України на дату пред`явлення вимоги 21.12.2020 року, що становить 41742,00 грн.

ОСОБА_1 прийняла спадщину за заповітом сукупною вартістю 165777,37 грн., що становить 41,02% від загальної вартості встановленої спадкової маси у розмірі 404145,85 грн.

У зв`язку з цим, наявні підстави для стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 сумиборгу,відповідно доумов договорупозики грошовихкоштів від19.03.2014року,пропорційно отриманійчастці спадковогомайна,у розмірі 17122,57 грн. (41742,00 грн. х 41,02%).

Разом з тим, судом встановлено, що рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2020 року у справі №189/1386/18 задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за вимогою кредитора. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 19.03.2014 року в сумі 12249,75 грн., що в еквіваленті становить 500,00 доларів США. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 112-114 т.1).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року №189/1386/18 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2020 року скасовано. В задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1057, 20 грн. (а.с. 112-114 т.1).

Зі змісту вказаної вище постанови вбачається, що у задоволенні позову відмовлено через недоведеність позовних вимог, а саме ненадання позивачкою доказів вартості частини успадкованого ОСОБА_2 майна.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Верхового Суду від 07 жовтня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року у справі №189/1386/18.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитись під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania»), пункт 61).

Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), пункт 52).

Апеляційним судом встановлено, що у цивільній справі №189/1386/18 відмовлено у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики від 19.03.2014 року в сумі 42180,00 грн. на підставі статтей 1216, 1282 ЦК України. Судове рішення набрало законної сили 01 вересня 2020 року (а.с. 112-114 т.1).

У справі №189/1443/20, що розглядається також заявлена позовна вимога про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики від 19.03.2014 року в сумі 7709,75 грн.

Предмет позову, підстави позову, правове обґрунтування, обставини та факти, що обґрунтовують звернення до суду з вказаними позовними вимогами у цивільних справах №189/1386/18 та №189/1443/20 є тотожним. Обидві позовні вимоги заявлені з приводу спадкування відповідачем ОСОБА_2 боргових зобов`язань за договором позики від 19.03.2014 року, укладеним за життя спадкодавцем ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Обставини, що обґрунтовують звернення до суду з вимогами до вказаного відповідача - є ідентичними, наведені вище та зазначені у постанові Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року №189/1386/18.

Пред`явлення у даній справі позову до ще двох відповідачів-спадкоємців, а також надання нових доказів щодо вартості спадкового майна, - не спростовує наведеного вище висновку апеляційного суду щодо тотожності позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики від 19.03.2014 року в сумі 7709,75 грн.

Колегія звертає увагу, що у даній справі заявлено до стягнення з ОСОБА_2 7709,75 грн., тобто дана частина вимог була предметом розгляду у справі №189/1386/18, де було заявлено до стягнення 42180,00 грн.

Виходячи з викладеного, детально дослідивши матеріали даної цивільної справи та зміст судового рішення у справі №189/1386/18; встановивши, що на час звернення в грудні 2020 року до суду з позовом у даній справі була наявна постанова Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року №189/1386/18, яка набрала законної сили, ухвалене з приводу спору між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , про той самий предмет і з тих самих підстав, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, належним чином не перевірив позов у даній справі до відповідача ОСОБА_2 на тотожність з іншим позовом у справі №189/1386/18; не дослідив наявність підстав для закриття провадження у справі у вищезазначеній частині, що призвело до ухвалення рішення у цій частині з порушенням норм процесуального права.

Тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 7709,75 грн. та судових витрат у розмірі 155,29 грн. із закриттям провадження у справі в частині позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду, згідно змісту апеляційної скарги, оскаржене лише відповідачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Останні не уповноважені на представлення інтересів у даній справі співвідповідача - ОСОБА_5 .

Тому судапеляційної інстанціїсправу вчастині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягненняборгуне переглядає, згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню із закриттям провадження у цій частині. В іншій оскаржуваній частині щодо вимог до відповідачки ОСОБА_1 рішення місцевого суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 377, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суми боргу, відповідно до умов договору позики грошових коштів від 19.03.2014 року, пропорційно отриманій частці спадкового майна, у розмірі 7709,75 грн; та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судових витрат у розмірі 155,29 грн. скасувати.

Провадження у справі в частині позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу закрити.

Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2023 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_4 суми боргу, відповідно до умов договору позики грошових коштів від 19.03.2014 року, пропорційно отриманій частці спадкового майна, у розмірі 17122,57 грн. та судових витрат у розмірі 344,90 грн. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді І.А. Єлізаренко

О.В. Свистунова