Рішення
від 05.07.2023 по справі 147/437/23
ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 147/437/23

Провадження № 2/147/153/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року смт Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борейко О. Г.,

із секретарем Прокопенко В. М.,

за участю:

прокурора Романової Л. М.,

представника відповідачів - адвоката Бойка А. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі позивача Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАВІКА», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

10 квітня 2023 року керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області звернувся з позовом до ОСОБА_1 , СТОВ «АКВАВІКА», треті особи, які незаявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що Гайсинською окружною прокуратурою за результатами вивчення стану законності при розпорядженні земельними ділянками державної власності на території Тростянецької територіальної громади виявлено порушення Земельного кодексу України при наданні Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області у приватну власність громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_2 вже використала право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки. Наказом начальника ГУ Держегеокадастру у Вінницькій області №2-12271/15-20-СГ від 16.06.2020 «Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою» (п. 1.2) їй надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а після виготовлення документації із землеустрою (04.12.2020), відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-479/15-21-СГ від 29.03.2021 ОСОБА_2 (п. 2.5) передано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 0522210100:03:000:3337, що знаходиться на території Липовецької міської ради Липовецького (зараз Вінницького) району Вінницької області. Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.04.2021.

Тобто, ОСОБА_2 відповідно до вимог статті 121 ЗК України реалізувала своє право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 17.05.2021 №2-1374/15-21-СГ «Про надання у власність», зокрема п. 2.4, ОСОБА_2 передано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 1,8475 га за кадастровим номером 0524181800:01:002:0389 із земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Ілляшівської сільської ради Тростянецького (зараз Гайсинського) району Вінницької області, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03). Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.05.2021. У подальшому, земельну ділянку за кадастровим номером 0524181800:01:002:0389 відчуджено на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2021 ОСОБА_1 . Згодом, ОСОБА_1 передала земельну ділянку в оренду СТОВ «АКВАВІКА» згідно з договором оренди земельної ділянки б/н від 25.06.2021. Право оренди земельної ділянки зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.07.2021 за №43060281.

ОСОБА_2 при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не повідомила, що вже раніше скористалася своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку (0524181800:01:002:0389) незаконно та не мала права відчужувати її.

Тростянецька територіальна громада утворена відповідно до розпорядження КМУ №707-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області» шляхом об`єднання в тому числі Ілляшівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області.

Спірна земельна ділянка площею 1,8475 га за кадастровим номером 0524181800:01:002:0389 розташована на території Тростянецької територіальної громади Гайсинського району Вінницької області за межами с. Ілляшівка. Органом, який на даний час наділений правом власності та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на території Ілляшівської сільської ради, є Тростянецька селищна рада Гайсинського району Вінницької області, тому в разі задоволення позову, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у комунальну власність територіальної громади в особі саме цього органу.

Гайсинською окружною прокуратурою 11.01.2023 за №51-189 вих-23 на адресу Тростянецької селищної ради направлено повідомлення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про виявлення факту порушення інтересів територіальної громади, а також про надання інформації про вжиття заходів по витребуванню земельної ділянки. Однак, Тростянецькою селищною радою будь-які заходи не вжито (лист №02-15/136 від 16.01.2023). В листі вказано, що Тростянецька селещна рада не заперечуватиме проти вжиття заходів представницького характеру з боку органів прокуратури у разі встановлення порушень вимог законодавства. Таким чином, підтверджено підстави звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування.

З огляду на викладене прокурор просить витребувати у ОСОБА_1 та у СТОА «АКВАВІКА» на користь Тростянецької територіальної громади в особі Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області земельну ділянку площею 1,8475 га з кадастровим номером 0524181800:01:002:0389, розташовану на території Тростянецької територіальної громади Гайсинського району Вінницької області та стягнути з відповідачів витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 5368,00 грн.

Ухвалою суду від 17 квітня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, справу призначено до підготовчого засідання на 08 травня 2023 року. Цією ж ухвалою запропоновано відповідачам подати відзив, відповідно до ст. 178 ЦПК України, а третім особам письмові пояснення щодо позову.

08 травня 2023 року від третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшли письмові пояснення щодо позову, в яких остання просить позов задовольнити в повному обсязі. Свою позицію обгрунтовує тим, що 04.01.2021 на адресу ГУ від громадян, в тому числі ОСОБА_2 надійшло повідомлення про застосування принципу «мовчазної згоди» в порядку передбаченому абз. 3 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Вказаним листом, ГУ повідомлено про замовлення громадянами проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Ілляшівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства. Після виготовлення відповідної землевпорядної документації, 19.03.2021 від гр. ОСОБА_2 надійшло клопотання про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,8475 га, яка розташована на території Ілляшівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області. Жодних правових підстав для відмови у затвердженні проєкту землеустрою після його погодження в порядку ст. 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проєкту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проєкту. За результатами розгляду вказаного вище клопотання гр. ОСОБА_2 та у зв`язку з відсутністю підстав для відмови у затвердженні проектної документації Головним управлінням було прийнято наказ №2-1374/15-21-СГ «Про надання у власність» від 17.05.2021. Тобто при прийняття зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області діяло виключно в межах та в спосіб передбачений чинним законодавством. При розгляді Головним управлінням клопотання ОСОБА_2 про затвердження землевпорядної документації, управління покладалося на добросовісність дій останньої, однак у діях ОСОБА_2 мало місце зловживання правом, яке полягало у створенні останньою видимості юридичної правильності своїх дій, використовуючи насправді свої права у цілях для незаконного набуття земельної ділянки у приватну власність, що є неприпустимим. За гр. ОСОБА_2 до прийняття наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-1374/15-21-СГ від 17.05.2021 про надання земельної ділянки у власність, вже було зареєстровано право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням - 01.03 для ведення особистого селянського господарства на території Липовецької міської ради Липовецького району Вінницької області площею, 2,0000 га (кадастровий номер: 0522210100:03:0003337), що підтверджується наявною в матеріалах справи інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже в даному випадку має місце факт подвійного набуття гр. ОСОБА_2 земельних ділянок у приватну власність із цільовим призначенням 01.03 - для ведення особистого селянського господарства, що в свою чергу є порушенням ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України (а.с. 98-101).

У зв`язку із неявкою учасників, підготовче засідання відкладалося на 25.05.2023.

25 травня 2023 року станом на час проведення підготовчого засідання, у зв`язку із ненадходженням на адресу суду відзиву на позов, адресованого суду та сторонам, зі слів представника відповідача, в першій половині дня 25.05.2023 підготовче засідання відкладено на 05.06.2023.

25 травня 2023 року о 15 годині 17 хвилин на електронну пошту суду надійшов відзив від представника відповідачів ОСОБА_1 та СТОВ «АКВАВІКА» - адвоката Бойка А. М. У відзиві представник відповідачів - адвокат Бойко А. М. просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.06.2021 ОСОБА_1 було придбано у гр. ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 0324181800:01:002:0389, площею 1,8475 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Ілляшівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області. ОСОБА_1 в законний спосіб та з дотриманням відповідної правової процедури було набуто право приватної власності на земельну ділянку. Будь-яких заборон, обмежень чи обтяжень щодо даної земельної ділянки на день придбання не існувало. Факт добросовісного набуття ОСОБА_1 земельної ділянки у власність не заперечується позивачем по справі, а тому ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки, що підтверджується правовою позицією ВС викладеною в постанові від 02.11.2021 по справі №925/1331/19. ОСОБА_1 не знала і не могла знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, а держава в особі державного реєстратора речових прав при реєстрації права власності не виявила те, що гр. ОСОБА_2 вже скористалася правом на безоплатне отримання нею у власність земельної ділянки, як наслідок держава в особі відповідного органу, допустила вчинені дії гр. ОСОБА_2 хоча могла та була зобов`язана перевірити даний факт. Також зазначив, що прокурор не довів, що спірна ділянка вибула із державної власності поза волею держави, оскільки маючи належний функціонал для перевірки чи скористалася гр. ОСОБА_2 повторно правом на безоплатне отримання земельної ділянки державним реєстратором була допущена реєстрація повторного права власності на земельну ділянку. Вважає, що вилучення у ОСОБА_1 ділянки призведе до порушення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника, в той час як в нашій країні відсутній дієвий правовий механізм відшкодування завданих збитків ОСОБА_1 за придбання земельної ділянки. Також вважає, що Гайсинською окружною прокуратурою невірно обрано спосіб відновлення порушеного права держави шляхом позбавлення гр. ОСОБА_1 законно набутої нею земельної ділянки право на яке захищене Законом. В даному випадку відповідальність має нести саме гр. ОСОБА_2 , яка безоплатно набула земельну ділянку у власність та має ставитись позовна вимога про компенсацію державі за рахунок ОСОБА_2 вартості, відповідно до нормативно-грошової оцінки, земельної ділянки, а не про позбавлення гр. ОСОБА_1 законно набутої неї земельної ділянки. Як наслідок, на думку представника відповідачі, в заявлені позовні вимоги є неспівмірними з правовими наслідками, які можуть наступити у разі задоволення позовної заяви, та які зазнає ОСОБА_1 , що полягають у позбавленні її законно набутої земельної ділянки та порушенні договірних зобов`язань, які передбачають матеріальні витрати щодо компенсації збитків внаслідок розірвання договору оренди (а.с. 125-128).

30.05.2023 від Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що аргументи представника відповідачів необґрунтовані та такі, що не відповідають вимогам законодавства. Зазначено, що спірна земельна ділянка вибула із державної власності всупереч положень ст. ст. 116, 118 ЗК України, внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок - держави. На думку прокуратури у позовній заяві обґрунтовано, що ОСОБА_1 набула у власність спірну земельну ділянку у особи, яка не мала права її відчужувати, а тому земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 та СТОВ «АКВАВІКА» на користь держави. Також зазначено, що оскарження наказу ГУ Держгеокадастру є неефективним способом захисту, з посиланням на правові висновки ВС у справі №2-1374/15-21-СГ від 17.05.2021. На думку прокуратури необґрунтованим є твердження представника відповідачів щодо обрання невірного способу відновлення порушеного права. Прокуратура зазначає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з підстав вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з його волі іншим шляхом. Воля держави, як власника земель, може виражатися лише в таких діях органу виконавчої влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Набуття у власність спірної земельної ділянки здійснено поза волею держави, як власника землі, оскільки видача ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області спірного наказу не відповідає вимогам законодавства та інтересам держави (а.с. 140-147).

За результатами підготовчого засідання ухвалою суду від 05.06.2023 (а.с.162-163) закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

У судове засідання представник Тростянецької селищної ради Вінницької області не з`явився, натомість, 31.05.2023 надійшло клопотання про проведення розгляду справи без участі представника селищної ради, позовні вимоги підтримали в повному обсязі (а.с 158).

Прокурор Романова Л. М. в судовому засіданні заявлений позов підтримала за обставин у ньому викладених. Просила задовольнити. Крім того, зазначила, що позивачем не заперечується той факт, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, однак вона набула права власності на земельну ділянку в особи, яка не мала права її відчужувати, а враховуючи те, що власником земельної ділянки є відповідач тому вимога про її витребування пред`явлена саме до ОСОБА_1 та відповідно до СТОВ «АКВАВІКА», яке згідно договору оренди зареєструвало право оренди на спірну земельну ділянку і наразі є її фактичним користувачем. Зазначила, що права та інтереси власника, який позбувся володіння земельної ділянки внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси добросовісного набувача і користувача.

Представник відповідачів просив відмовити в задоволенні позову з підстав наведених у відзиві, додатково зазначив, що надані прокурором докази є підтвердженням незаконного вибуття ділянки з державної власності, але не є наслідком протиправних дій ОСОБА_1 . Інформації та доказів того, що остання до цього причетна у позовній заяві немає. Протиправне вибуття ділянки з державної власності є наслідком протиправних дій інших осіб і державного реєстратора. Це стало можливим також завдяки бездіяльності держави в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном, а відтак ні ОСОБА_1 , ні СТОВ «АКВАВІКА» не повинні відповідати за дії (бездіяльність) інших осіб і держави. Задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки у добросовісного набувача призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у такому випадку на відповідача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Всупереч принципу належного урядування, посилаючись на допущену державним органом помилку, витребування земельної ділянки у відповідачів свідчитиме про втручання у право на мирне володіння своїм майном, в той час, як прокуратурою не доведено, що спірна земельна ділянка вибула поза волею власника, адже наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області чинний, ніким не оскаржений, і суду не надано жодних доказів, що він приймався шляхом обману, погроз тощо. Крім того, не доведено суспільного інтересу і публічності, оскільки Тростянецька селищна рада Вінницької області навіть не направила до суду свого уповноваженого представника, що свідчить про відсутність інтересу Тростянецької ОТГ до спірної земельної ділянки. Окрім того представник відповідачів наголосив на тому, що прокуратурою обрано неправильний спосіб захисту.

Третя особа ГУ Держгеокадастру в судове засідання не з`явилася, подала письмові пояснення в яких підтримала позовні вимоги. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи третя особа не подавала.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, викликалась своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомила, із заявою про відкладення справи до суду не зверталась. Конверти адресовані судом третій особі за адресою проживання поверталися як невручені з відміткою поштового відділення зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Керуючись ч.3 ст.211 та п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, суд ухвалив про розгляд справи без участі представника особи, в інтересах якої подано позов та без участі представників третіх осіб, які належним чином повідомлені про розгляд справи в суді.

Вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що наказом начальника ГУ Держегеокадастру у Вінницькій області №2-12271/15-20-СГ від 16.06.2020 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» пунктом 1.2 ОСОБА_2 , на підставі її клопотання від 30.04.2020, надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Липовецької міської ради Липовецького району Вінницької області (а.с. 29-34).

Наказом начальника ГУ Держегеокадастру у Вінницькій області №2-479/15-21-СГ від 29.03.2021 «Про надання у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок 6-ти громадянам на території Липовецької міської ради Липовецького району Вінницької області і пунктом 2.5 передано у власність громадянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 0522210100:03:000:3337, що знаходиться на території Липовецької міської ради Липовецького (зараз Вінницького) району Вінницької області (а.с. 32-34).

Право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.04.2021, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №251340843 (а.с. 35).

Від громадян, в тому числі ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надійшло повідомлення про застосування принципу «мовчазної згоди» в порядку передбаченому абз. 3 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Вказаним листом, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повідомлено про замовлення громадянами проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Ілляшівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства (а.с. 39-43).

18.05.2020 ОСОБА_2 повторно звернулася з заявою до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Ілляшівської сільської ради Тростянецького (зараз Гайсинського) району Вінницької області. В заяві ОСОБА_2 своїм підписом засвідчила факт невикористання в минулому права безоплатної приватизації земельної ділянки за даним цільовим призначенням згідно зі ст.116 ЗК України (а.с. 36).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №258198297 від 25.05.2021, право власності за ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.05.2021 за №42127358 (а.с. 47).

На підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2021 укладеного між громадянкою ОСОБА_2 «Продавець», від імені якої по нотаріально посвідченій довіреністі діяв ОСОБА_3 та громадянкою ОСОБА_1 «Покупець», земельну ділянку за кадастровим номером 0524181800:01:002:0389 відчуджено ОСОБА_1 (а.с. 49-52).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №262911241 від 24.06.2021, право власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.06.2021 за №42652998 (а.с. 53).

Згодом, ОСОБА_1 передала земельну ділянку в оренду СТОВ «АКВАВІКА» згідно з договором оренди земельної ділянки б/н від 25.06.2021 (а.с. 54-55). Право оренди земельної ділянки зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.07.2021 за №43060281, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права за індексацій ним №266648168 від 20.07.2021 (а.с. 56).

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Тростянецької селищної ради Вінницької області до ОСОБА_1 .

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Станом на 17.05.2021 розпорядником спірної земельної ділянки було Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області і вона перебувала у державній власності.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 3 ст. 78 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 ЗК України встановлено, що суб`єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч.1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (ч.1 ст.84 ЗК України).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до положень ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до положень ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Визначений ст.118 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог ст.ст.116, 121 ЗК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, Гайсинська окружна прокуратура Вінницької області просила витребувати, зокрема, у ОСОБА_1 на користь держави в особі Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області земельну ділянку площею 1,8475 га (кадастровий номер 0524181800:01:002:0389) для ведення особистого селянського господарства, що була передана у власність ОСОБА_2 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-1374/15-21-СГ від 17.05.2021, посилаючись на те, що остання набула її у власність незаконно, повторно використавши своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для даного виду використання.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений незаконно. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили. Щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

В той же час, як зазначалось вище, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №251340843 від 06.04.2021, ОСОБА_2 , безоплатно надано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га кадастровий номер 0522210100:03:000:3337 із земель державної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-479/15-21-СГ від 29.03.2021.

Отже, ОСОБА_2 на час отримання у власність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0524181800:01:002:0389 уже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-1374/15-21-СГ від 17.05.2021.

Відповідно до приписів ст. 318, 324 ЦК України, суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

За приписами статей 4, 5 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відтак, проаналізувавши викладені вище норми, суд вважає обґрунтованими доводи Прокурора стосовно порушення вимог законодавства при прийнятті ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказу № 2-1374/15-21-СГ від 17.05.2021 та, як наслідок, порушення виданням зазначеного наказу інтересів держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян, позаяк Український народ, делегуючи право розпорядження належною йому землею державі в особі відповідних органів, має законні очікування, що ці органи під час такого розпорядження будуть діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, земельна ділянка кадастровий номер 0524181800:01:002:0389 площею 1,8475 га вибула з власності держави всупереч волі держави. Зокрема, спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, тоді як видача ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказу № 2-1374/15-21-СГ від 17.05.2021 не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність.

23 червня 2021 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0524181800:01:002:0389 (а.с. 49-52), відповідно до якого ОСОБА_2 від імені якої діяв її представник ОСОБА_3 відчужила (продала) цю земельну ділянку ОСОБА_1 . Відомості про вчинений правочин та перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 було внесено до Державного реєстру прав на нерухоме майно (а.с.53).

Враховуючи, що право власності на спірну земельну ділянку набуто ОСОБА_2 неправомірно та поза волею власника (держави), а у подальшому земельну ділянку було відчужено за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту прав Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, як органу який реалізує повноваження власника комунального майна, буде саме витребування такої ділянки.

Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача ОСОБА_1 відповідає критерію законності: здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом державної влади вимог законодавства, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Водночас, "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокурора з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі із державного власності у власність громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та рівності усіх громадян на отримання такого права, а також захист суспільного інтересу загалом - права власності Українського народу на землю, шляхом відновлення правового порядку в частині поновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, а такий захід є пропорційним визначеним цілям - відновлення права власності Українського народу на землі сільськогосподарського призначення та рівність усіх громадян у праві на отримання такої землі у власність.

Щодо підстав для витребування спірного майна у добросовісного набувача.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет адекватності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на нерухомість.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати з урахуванням фактичних обставин конкретної справи.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Якщо кінцевий набувач розпорядився процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику. Навіть у випадку повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого він придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

З урахуванням встановлених у цій справі обставин вибуття спірної земельної ділянки з власності держави (наразі територіальної громади) поза її волею, порушення порядку набуття третьою особою ОСОБА_2 права приватної власності на землю, не урахування суспільного інтересу щодо розподілу землі на користь осіб, які мають першочергове право на отримання земельних ділянок, а також набуття права власності ОСОБА_1 на таку земельну ділянку на підставі оплатного цивільно-правового договору, суд дійшов висновку, що втручання у права останньої повною мірою відповідає як положенням статті 388 ЦК України, так і критеріям законності та пропорційності в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому суд зауважує, що ОСОБА_1 не позбавлена права вимагати від особи, яка продала їй спірну земельну ділянку, повернення сплачених коштів за договорами купівлі-продажу.

Тобто, ОСОБА_1 , із власності якої витребовується земельна ділянка, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого вона придбала земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 591/6566/20-ц (провадження № 61-19528св21), від 25 липня 2022 року у справі № 278/607/17 (провадження № 61-2068св21).

В контексті оцінки пропорційності втручання держави у право власності ОСОБА_1 та забезпечення «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, судом береться до уваги поведінка учасників, зокрема, що 18.05.2021 ОСОБА_2 не будучи жителькою Ілляшівської сільської громади Тростянецького (зараз Гайсинського) району Вінницької області, скористались повторно правом на безоплатну приватизацію майна зазначеної громади, право власності за якою зареєстровано 21.05.2021, та у короткий проміжок часу (23.06.2021) відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_1 . У той же час, ОСОБА_1 за короткий час передала земельну ділянку в оренду СТОВ «АКВАВІКА» згідно з договором оренди земельної ділянки б/н від 25.06.2021. Тобто земельна ділянка вибула з держави (територіальної громади) поза законодавчо визначеною процедурою.

Крім того, суд зауважує, що відсутні підстави для висновку, що громадянка ОСОБА_1 нестиме індивідуальний надмірний тягар.

Ураховуючи наведене, на думку суду, застосований захід втручання у права ОСОБА_1 , з огляду на обставини вибуття спірної земельної ділянки з володіння територіальної громади, є виправданим та пропорційним поставленій меті.

Доводи наведені відповідачем у відзиві та надані представником відповідача у судовому засіданні щодо не підтвердження прокурором дотримання порушення вимог ст. 388 ЦК України, навединих вище висновків суду не спростовують.

Необґрунтованими є також доводи відповідача щодо наявності волі держави на вибуття спірної земельної ділянки, у зв`язку з тим, що наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області є чинним , не скасованим, правомірним, а державний реєстратор не перевіривши обставини набуття права власності на земельну ділянку, здійснив повторну реєстрацію такого права.

Власне, приписами ст. 48 ЦПК України унормовано, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) вказано, що: «в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18).

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17».

У цій справі прокурор пред`явив вимогу про витребування земельної ділянки, при цьому в тексті позовної заяви вказав про неправомірність наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, однак не пред`явив вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Вінницькій області, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 48 ЦПК України, протилежне свідчило б про пред`явлення позову державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області), в той час, як позивач і відповідач не можуть збігатися.

Окрім того, варто зазначити, що Верховний Суд у постанові від 20.01.2020 у справі №911/1072/19 дійшов висновків, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Виходячи з висновків Верховного Суду випливає, що вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області щодо надання у власність спірної земельної ділянки було б неефективним способом захисту позивача у цій справі, в протилежному випадку задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння земельною ділянкою. При цьому, позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки такий наказ за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які він спрямований, що і було зроблено прокурором.

Подібні правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі 911/3749/17.

Стосовно доводів представника відповідачів про те, що Тростянецька селищна рада не направила до суду свого уповноваженого представника, а тим самим це свідчить про відсутність заінтересованості публічності та суспільному інтересу щодо спірної земельної ділянки, то суд вважає такі доводи неспроможними.

Принагідно, суд, вважає за необхідне наголосити на наступному.

До суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З системного аналізу наведеного вище випливає, що на відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи, передбачені ст. 56 ЦПК України, повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.

Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 56 ЦПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм, зокрема шляхом надання повідомлення прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Так Гайсинською окружною прокуратурою Вінницької області на адресу Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області направлено лист №51-189 вих-23 від 11.01.2023 в якому повідомлено про виявлення факту порушення інтересів територіальної громади, а також про надання інформації про вжиття заходів щодо витребування земельної ділянки.

У відповідь на вказаний лист Тростянецькою селищною радою Гайсинського району Вінницької області 16.01.2023, зокрема, повідомлено прокуратуру, що заходи про витребування спірної земельної ділянки у комунальну власність не вживалися, разом з тим Тростянецька селищна рада не заперечуватиме проти вжиття заходів представницького характеру з боку органів прокуратури.

Отже, в контексті зазначених вище положень судової практики повідомлення Прокуратури про те, що Тростянецькою селищною радою Гайсинського району Вінницької області за наявності відповідних підстав (наявності порушень земельного законодавства під час набуття права на земельні ділянки с/г призначення державної власності) самостійно не звернулись до суду з позовними заявами в інтересах держави - є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва Прокуратури у даній справі про витребування земельної ділянки відповідно до ст. 388 ЦК України.

Доводи відповідача щодо неналежності суб`єктного складу сторін спору, а саме відповідачів, є безпідставними, з огляду на те, що спірні правовідносини стосуються захисту права власності територіальної громади на спірні земельні ділянки, які неправомірно вибули з комунальної власності, а тому належним відповідачем є особа, за якою зареєстровано право власності на нерухоме майно, а не проміжний власник такої земельної ділянки.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, судом встановлено, що ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 1,8475 га (кадастровий номер 0524181800:01:002:0389) із земель державної власності незаконно, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 17.05.2021 за № 2-1374/15-21-СГ, який прийнятий із порушенням вимог статей 116, 121 ЗК України.

ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2021 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , якій вказана земельна ділянка на даний час належить на праві власності.

Ураховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області поза її волею, на підставі незаконного рішення державного органу, а ОСОБА_2 , не маючи на це права, здійснила відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що відновлення права Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 .

Разом із тим, суд встановив, що у цьому конкретному випадку за обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, як зазначалось вище, цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач пред`явивши відповідний позов.

Наведені обставини спростовують доводи відповідача про те, що в нашій державі відсутній належний правовий механізм відшкодування завданих збитків ОСОБА_1 за придбання земельної ділянки.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог пред`явлених до ОСОБА_1 .

Статтею 14 Конституції України закріплено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» №1423- IX від 28.04.2021 Розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено п.24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом (тобто з 27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Враховуючи вищевказані зміни до законодавства, органом, який на даний час наділений правом власності та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Ілляшівка, є Тростянецька селищна рада, тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у власність територіальної громади в особі саме цього органу.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Тростянецької селищної ради Вінницької області до СТОВ «АКВАВІКА» .

В позовній заяві, враховуючи обставину, що земельна ділянка з кадастровим номером 0522884600:10:003:0302 для ведення особистого селянського господарства на підставі договору оренди без номера від 25.06.2021 передана ОСОБА_1 в оренду СТОВ «АКВАВІКА», про що 15.07.2021 внесено відповідну інформацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, прокурор зазначає про наявність також підстав для її витребування від особи, якій спірна земельна ділянка передана в оренду СТОВ «АКВАВІКИ».

Відповідно до ч.1 ст.93 ЗК України, право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендар земельної ділянки безумовно є її володільцем, а відтак безпосередньо порушує права дійсного її власника.

Правовою підставою для такого витребування у орендаря є ч.1 ст.387 ЦК України, яка визначає таке право власника на витребування свого майна від будь-якого незаконного володільця, окрім добросовісного набувача.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що власник земельної ділянки може витребувати її у особи, яка нею лише користується на підставі правочину, укладеного із добросовісним набувачем. Адже у випадку витребування спірної земельної ділянки лише у добросовісного набувача не відбувається ефективного захисту порушеного права, оскільки поновивши своє право власності власник не зможе його реалізувати через існування іншого зареєстрованого речового права.

Аналогічну позицію за схожими правовідносинами висловив Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року у справі №672/386/20.

Разом з тим, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України).

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачено підстави закриття провадження у справі, а саме суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 грудня 2021 року в справі № 924/454/20 вказано, що:

«предметом спору у справі, що розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру до ТОВ «Зарус-Інвест» та ТОВ «Агро-Еко-Граунд», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_5 та ТОВ «Форк» про витребування у відповідачів на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:04:002:0093, загальною площею 2,0 га, розташованої за межами населених пунктів Староушицької селищної ради, в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_5 відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 17 жовтня 2017 року № 22-20678-СГ, з посиланням на положення статей 317, 387, 388 Цивільного кодексу України у зв`язку із незаконним вибуттям земельної ділянки поза волею власника - держави на підставі наказу позивача, який скасовано згідно з рішенням суду через порушення норм закону та повторного надання земельної ділянки у власність поза межами передбаченої процедури».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що:

«112. Прокурор просить, серед іншого, визнати недійсними свідоцтва на право власності, видані ТОВ «Березова роща» і ТОВ «Сілквей комунікейшн»; визнати недійсними рішення Головного територіального управління юстиції в Київській області про державну реєстрацію за ТОВ «Березова роща» і ТОВ «Сілквей комунікейшн» права власності на земельні ділянки; визнати недійсними договір іпотеки, укладений між ТОВ «Сілквей комунікейшн» і ТОВ «Зелена садиба», та договір іпотеки, укладений між ТОВ «Березова роща» і ТОВ «Зелена садиба»; витребувати земельні ділянки на користь держави з незаконного володіння ТОВ «Березова роща» і ТОВ «Сілквей комунікейшн».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України в чинній редакції господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Спір у цій справі в частині наведених у цьому розділі позовних вимог є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичних осіб, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, встановлення іншого речового права на таке майно (оренда), державної реєстрації таких прав.

Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

Такі висновки Верховного Суду знайшли своє відображення у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 272/192/22 (провадження № 61-7110св23).

Отже, провадження у справі в частині позовних вимог Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАВІКА» про витребування у Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАВІКА» на користь Тростянецької територіальної громади в особі Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області земельної ділянки площею 1,8475 га з кадастровим номером 0524181800:01:002:0389, яка розташована на території Тростянецької територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАВІКА» судового збору потрібно закрити, оскільки спір в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Оскільки суд вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України частково закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачу його право звернутися до суду господарської юрисдикції.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд відповідно до вимог ст.ст. 133, 141 ЦПК України, враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, вважає за необхідне стягнути судовий збір в сумі 2684 грн. за подання позовної заяви до суду з відповідача ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури.

Керуючись, ст.ст.16, 317, 319, 328, 387, 388 ЦК України, ст.ст.116, 118, 121 ЗК України, ст.ст.2, 10, 12, 13, 19, 81, 82, 89, 255, 256, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі позивача Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАВІКА», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки - задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованою за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Тростянецької територіальної громади в особі Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області земельну ділянку площею 1,8475 га з кадастровим номером 0524181800:01:002:0389, розташовану на території Тростянецької територіальної громади Гайсинського району Вінницької області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури (отримувач коштів: Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909, банк отримувача: ДКСУ м. Київ, МФО 820172, рахунок: UA568201720343110002000003988) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні.

Провадження у справі №147/437/23 в частині позовних вимог Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАВІКА» про витребування у Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАВІКА» на користь Тростянецької територіальної громади в особі Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області земельної ділянки площею 1,8475 га з кадастровим номером 0524181800:01:002:0389, яка розташована на території Тростянецької територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАВІКА» судового збору - закрити.

Роз`яснити керівнику Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області, що розгляд цієї справи в частині позовних вимог керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАВІКА» про витребування у Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАВІКА» на користь Тростянецької територіальної громади в особі Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області земельної ділянки площею 1,8475 га з кадастровим номером 0524181800:01:002:0389, розташованої на території Тростянецької територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАВІКА» судового збору, віднесений до юрисдикції господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Гайсинськаї окружна прокуратура Вінницької області, код ЄДРПОУ - 02909909, адреса місцезнаходження вул. Волонтерів, 15 А, м. Гайсин, Вінницька область, 23700;

Позивач: Тростянецька селищна рада Гайсинського району Вінницької області, код ЄДРПОУ - 04326224, адреса місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 77, смт Тростянець, Гайсинський район, Вінницька область, 24300;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Сільськогосподарське товариство з обмеженью відповідальністю "АКВАВІКА", код ЄДРПОУ - 34004920, адреса місцезнаходження: вул. Аграрна, буд. 1, с. Ілляшівка, Гайсинський район, Вінницька область, 24330;

Третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, код ЄДРПОУ - 39767547, адреса місцезнаходження: вул. Келецька, буд. 63, м. Вінниця, 21000;

Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 13 липня 2023 року.

Суддя О. Г. Борейко


Суд	Тростянецький районний суд Вінницької області
Дата ухвалення рішення	05.07.2023
Оприлюднено	14.07.2023
Номер документу	112157339
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: спори про припинення права власності на земельну ділянку

Борейко О. Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 05.07.2023 по справі 147/437/23ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —147/437/23

Рішення від 05.07.2023

Рішення
від 05.07.2023 по справі 147/437/23
ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ