Рішення

від 13.07.2023 по справі 201/4503/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/4503/23

провадження 2/201/1929/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 року місто Дніпро

суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь», третя особа виконуюча обов`язки директора Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору та витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 18 квітня 2023 року звернулася до суду з позовом до відповідача Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» про визнання незаконним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору та витрат, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що згідно наказу № 31-к від 01 квітня 2015 року ОСОБА_1 прийняли на роботу на посаду економіста 2 категорії з подальшим переведенням 01 вересня 2017 року на посаду економіст з праці у Комунальне некомерційне підприємство «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» (КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь»), де вона працює і до цього часу. Наказом № 29 від 28 лютого 2022 року КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» на підприємстві оголошено простій. З інформації, розміщеної на ресурсі Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ОСОБА_1 стало відомо, що у КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» 28 липня 2022 року відбулися зміни в керівному складі підприємства, замість директора ОСОБА_2 вказано ОСОБА_3 .. При цьому, адреса реєстрації КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» не змінилась, та станом на дату звернення з цим позовом до суду визначена як: АДРЕСА_1 .

28 липня 2022 року в месенджері Viber в загальній групі працівників КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» сестра медична хірургічного відділення 2 повідомила про намір відкриття нового місця локації диспансеру у місті Києві. В цьому ж повідомленні, зазначено про необхідність до 20 серпня 2022 року всім працівникам прибути в місце локації з документами.

З підстав відсутності будь-якої іншої інформації та підтверджуючої документації за висвітленими в месенджері Viber питаннями, ОСОБА_1 15 серпня 2022 року подано до в.о. директора КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» Верчикової М.В. звернення з зазначенням особистих контактів для зв`язку (діючі номери телефону, адреса @ пошти), окрім того, керівника КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» було повідомлено про готовність ОСОБА_1 виконувати свої обов`язки за посадою (приступити до роботи) у м. Києві, повідомлено кількісний склад родини, зазначено потреби у забезпеченні житлом на новому місці дислокації підприємства та у фінансовій допомозі для переїзду.

15 грудня 2022 року на електронну пошту позивачці від відділу кадрів надійшла виписка з наказу № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками». Ознайомившись зі змістом отриманої виписки з наказу, позивач вважає, що виданий наказ є не обґрунтованим, свавільним, таким, що порушує діючі норми законодавства Україні, права та інтереси позивача, має дискримінаційний характер.

Позивач вважає, що керівництвом КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» проводилось вибіркове призупинення дії трудових договорів з працівниками, які з тих чи інших виключно суб`єктивних міркувань такого керівництва є неугодними на підприємстві. Позиція позивача щодо можливості застосування «прихованого покарання» відносно неї зі сторони відповідача шляхом видання оскаржуваного наказу про призупинення дії трудового договору підтверджується активною громадською діяльністю ОСОБА_1 , яка спільно з головою профспілкового комітету КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» О.О. Дедеш та іншими активно налаштованими працівниками здійснюють заходи щодо захисту та відновлення прав та інтересів трудового колективу КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» в світі подій, що відбуваються на підприємстві.

Отже, на думку позивача, зміст оскаржуваного наказу КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 сам по собі свідчить про його безпідставність та необґрунтованість, не відповідність вимогам діючого законодавства України. Позивач ОСОБА_1 позбавлена можливості працювати з моменту прийняття відповідачем протиправного наказу про призупинення з нею трудового договору та фактичного, незаконного відсторонення її від роботи і до моменту прийняття рішення про скасування відповідного наказу, поновлення трудових відносин та допуску позивача до роботи.

Предметом оскарження за змістом цього позову є наказ КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення з ОСОБА_1 дії трудового договору. Оскаржуваний наказ позивач отримала 26 серпня 2022 року в електорнній пошті від відділу кадрів КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь».

З оскаржуваним наказом під особистий підпис позивача в порушення пункту 11 глави 10 розділу II Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у держорганах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, перелічених в наказі Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5 - ознайомлено не було. Станом на дату звернення з цим позовом всі вимоги позивача до КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» про надання копії наказу залишені без розгляду (відповіді).

Отже, позивач вважає вказане призупинення дії трудового договору незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси, її було фактично звільнено з порушенням процедури зупинення трудового договору, передбаченої чинним законодавством, без врахування тимчасової непрацездатності, обставин в країні, згоди на переведення та іншу запропоновану посаду, розрахунок не проводиться і по сьогоднішній день. Позивач вважає такі порушення і відсутність розрахунку з ним при звільненні з роботи незаконними, та таким, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому саме так призупинено дію наказу і не проведено розрахунок, своєчасно не вручено наказ, належної відповіді не було, що також не законно. Вважаючи незаконним не тільки саму видачу розпоряджень, наказів, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований, просила поновити позивачу строк на звернення до суду із цією позовною заявою про вирішення трудового спору, визнати незаконним та скасувати наказ № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення з 22 серпня 2022 року з ОСОБА_1 дії трудового договору, стягнути з відповідача КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» на користь позивачки середню заробітну плату за період з 22 серпня 2022 року по 18 квітня 2023 року, допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) в межах суми платежу за один місяць та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на судовий збір та витрати на правову допомогу, задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.

Представник відповідача КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» надав відзив, де позовні вимоги не визнав, зупинення трудового договору стосовно позивача і наказ, порядок цього застосування та винесення були правильні і законні, в передбаченому законом порядку, передбачений в цьому випадку розрахунок провели, позовні вимоги безпідставні та не можливими до задоволення, просив в позові відмовити в повному обсязі.

Третя особа виконуючої обов`язки директора КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» Верчикова М.В. підтримала позицію та відзив відповідача на позовну заяву, вимоги не визнала, фактичне звільнення позивача з роботи і порядок цього були правильні і законні, в передбаченому законом порядку, позовні вимоги безпідставні та не можливими до задоволення, просила в позові відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши думку сторін, третьої особи, дослідивши добуті та надані докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву не обгрунтованою і не підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

В судовому засіданні з наданих позивачем і відповідачем, третьою особою документів з`ясовано, що згідно наказу № 31-к від 01 квітня 2015 року ОСОБА_1 прийняли на роботу на посаду економіста 2 категорії з подальшим переведенням 01 вересня 2017 року на посаду економіст з праці у Комунальне некомерційне підприємство «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» (КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь»), де вона працює і до цього часу.

Наказом № 29 від 28 лютого 2022 року КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» на підприємстві оголошено простій. З інформації, розміщеної на ресурсі Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ОСОБА_1 , зі слів позивача, стало відомо, що у КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» 28 липня 2022 року відбулися зміни в керівному складі підприємства, замість директора ОСОБА_2 вказано ОСОБА_3 .. При цьому, адреса реєстрації КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» не змінилась, та станом на дату звернення з цим позовом до суду визначена як: АДРЕСА_1 .

28 липня 2022 року в месенджері Viber в загальній групі працівників КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» сестра медична хірургічного відділення 2 повідомила про намір відкриття нового місця локації диспансеру у місті Києві. В цьому ж повідомленні, зазначено про необхідність до 20 серпня 2022 року всім працівникам прибути в місце локації з документами.

З підстав відсутності будь-якої іншої інформації та підтверджуючої документації за висвітленими в месенджері Viber питаннями, ОСОБА_1 15 серпня 2022 року подано до в.о. директора КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» Верчикової М.В. звернення з зазначенням особистих контактів для зв`язку (діючі номери телефону, адреса @ пошти), окрім того, керівника КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» було повідомлено про готовність ОСОБА_1 виконувати свої обов`язки за посадою (приступити до роботи) у м. Києві, повідомлено кількісний склад родини, зазначено потреби у забезпеченні житлом на новому місці дислокації підприємства та у фінансовій допомозі для переїзду.

15 грудня 2022 року на електронну пошту позивачці від відділу кадрів надійшла виписка з наказу № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками». Ознайомившись зі змістом отриманої виписки з наказу, позивач вважає, що виданий наказ є не обґрунтованим, свавільним, таким, що порушує діючі норми законодавства Україні, права та інтереси позивача, має дискримінаційний характер з огляду на наступне.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Разом з тим, відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Указ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до змін, внесених Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та наразі діє.

Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на викладене вище, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю. Водночас, норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

За умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору. Фактичні обставини, на думку позивача, свідчать про те, що в оскаржуваному наказі КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» від 22 серпня 2022 року № 12/08-К не наводить дійсні та достатні причини призупинення дії трудового договору, а також не вказує - у чому саме є неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки.

З відповіді Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації від 02 січня 2023 року за № 01-20/6/0/71-23, що надана на запит трудового колективу КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» вбачається, що наказом КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» від 27 липня 2022 року № 1-0 продовжено діяльність диспансеру, визначено організацію трудових відносин, та повідомлення до працівників про необхідність надання інформації щодо готовності приступити до виконання обов`язків з 22 серпня 2022 року.

Зміст оскаржуваного наказу КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , на думку позивача, сам по собі свідчить про його безпідставність та необґрунтованість, не відповідність вимогам діючого законодавства України.

Отже, КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» своїм наказом № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» призупинив, як вважає позивач, з ОСОБА_1 дію трудового договору без належної правової підстави, тому ефективним способом відновлення порушеного права позивача ОСОБА_1 є поновлення з 22 серпня 2022 року дії трудового договору з нею з підстав визнання оскаржуваного наказу незаконним.

Оскільки на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом законодавством не передбачено іншого способу захисту її порушених майнових прав у випадку незаконного призупинення дії трудового договору з нею, з метою відновлення порушеного права позивача застосовується найбільш адекватний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача за аналогією закону (ч. 9 ст. 10 ЦПК України) із нормами частини 2 ст. 235 КЗпП України яка передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до Постанови КМУ від 8 лютого 1995 року за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», надалі за текстом Постанова № 100, вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу. Відповідно до п. 2 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Предметом оскарження за змістом цього позову є наказ КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення з ОСОБА_1 дії трудового договору. Оскаржуваний наказ позивач отримала 15 грудня 2022 року через електронну пошту з відділу кадрів КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь».

З оскаржуваним наказом під особистий підпис позивача в порушення пункту 11 глави 10 розділу II Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у держорганах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, перелічених в наказі Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5 - ознайомлено не було. Фактично датою первісного ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом можна вважати дату 15 грудня 2022 року, якою позивачем отримано копію оскаржуваного наказу в електронній пошті від відділу кадрів КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь». Тобто, станом на дату пред`явлення цього позову, встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду позивачем порушений.

Згідно п. 1 Глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (з подальшими змінами) з 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин. Постановою КМУ від 23 грудня 2022 р. № 1423 дію карантину на території України через СОVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.

Отже, визначений статтею 233 КЗпП України строк продовжено в силу Закону.

Окрім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-ІХ затверджено Указ Президента України від 7 листопада 2022 року № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 19 лютого 2023 року.

Згідно зі ст. З КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Позивач вважає вказане незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси, її було фактично звільнено також з порушенням процедури зупинення трудового договору, передбаченої чинним законодавством, без врахування положення та ситуації в країні, тимчасової непрацездатності, згоди на переведення та іншу запропоновану посаду, розрахунок не проводиться і по сьогоднішній день. Позивач вважає такі порушення і відсутність розрахунку з ним при звільненні з роботи незаконними, та таким, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому його так призупинено дію наказу і не проведено розрахунок, своєчасно не вручено наказ, належної відповіді не було, що також не законно. Вважаючи незаконним не тільки саму видачу розпоряджень, наказів, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований. Отже, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ч. 2 ст. 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Як неодноразово зазначалось судами під час розгляду аналогічних спорів, у наказі про звільнення, накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення закону, трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ, розпорядження про звільнення з роботи повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто відповідач повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого позивач звільняється чи притягується до дисциплінарної відповідальності.

У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язкових яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Однією з головних гарантій від незаконного звільнення, яка грунтується на положеннях Конвенції Міжнародної Організації Праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 22 червня 1982 року (Конвенція МОП № 158), є те, що роботодавець не може діяти довільно, на власний розсуд визначаючи як підстави, так і процедуру звільнення.

Згідно статті 9 Конвенції МОП № 158, тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Аналогічний правовий висновок щодо принципу розподілу тягаря доказування у трудових спорах та застосування до спірних правовідносин Конвенції МОП № 158 міститься в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 235/3148/17-ц, від 23 січня 2019 року по справі № 520/211/16-ц.

В той же час, як вбачається зі змісту статті 7 Конвенції МОП № 158 трудові відносини з працівником не припиняються з причин, пов`язаних з його поведінкою і роботою, доти, доки йому не нададуть можливість захищатись у зв`язку з висунутим проти нього звинуваченням.

Відповідно до ст. 13 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Отже, як вбачається, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою, для сторін мають наступити відповідні наслідки за обставинами, що передбачає така норма права.

Вказана норма передбачає призупинення дії трудового договору не само по собі у зв`язку з військовою агресією проти України, а лише за умови виключення можливості надання та виконання роботи. Тобто у наказі про призупинення дії трудового договору має зазначатися інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість саме обох сторін виконувати свої обов`язки.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchliv.France, заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kartv. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79; «Ефстатіу та та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24); «Ешим проти Туреччини» (Esimv.Turkey, заява № 59601/09, § 21).

Судом дійсно встановлено, що згідно наказу № 31-к від 01 квітня 2015 року ОСОБА_1 прийняли на роботу на посаду економіста 2 категорії з подальшим переведенням 01 вересня 2017 року на посаду економіст з праці у Комунальне некомерційне підприємство «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» (КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь»), де вона працює і до цього часу.

Наказом № 29 від 28 лютого 2022 року КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» на підприємстві оголошено простій. З інформації, розміщеної на ресурсі Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ОСОБА_1 , зі слів позивача, стало відомо, що у КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» 28 липня 2022 року відбулися зміни в керівному складі підприємства, замість директора ОСОБА_2 вказано ОСОБА_3 .. При цьому, адреса реєстрації КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» не змінилась, та станом на дату звернення з цим позовом до суду визначена як: АДРЕСА_1 .

28 липня 2022 року в месенджері Viber в загальній групі працівників КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» сестра медична хірургічного відділення 2 повідомила про намір відкриття нового місця локації диспансеру у місті Києві. В цьому ж повідомленні, зазначено про необхідність до 20 серпня 2022 року всім працівникам прибути в місце локації з документами.

З підстав відсутності будь-якої іншої інформації та підтверджуючої документації за висвітленими в месенджері Viber питаннями, ОСОБА_1 15 серпня 2022 року подано до в.о. директора КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» Верчикової М.В. звернення з зазначенням особистих контактів для зв`язку (діючі номери телефону, адреса @ пошти), окрім того, керівника КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» було повідомлено про готовність ОСОБА_1 виконувати свої обов`язки за посадою (приступити до роботи) у м. Києві, повідомлено кількісний склад родини, зазначено потреби у забезпеченні житлом на новому місці дислокації підприємства та у фінансовій допомозі для переїзду.

15 грудня 2022 року на електронну пошту позивачці від ОСОБА_3 надійшла виписка з наказу № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками». Ознайомившись зі змістом отриманої виписки з наказу, позивач вважає, що виданий наказ є не обґрунтованим, свавільним, таким, що порушує діючі норми законодавства Україні, права та інтереси позивача, має дискримінаційний.

Суд не може погодитися з такою позицією позивача з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, що згідно наказу № 31-к від 01 квітня 2015 року ОСОБА_1 прийняли на роботу на посаду економіста 2 категорії з подальшим переведенням 01 вересня 2017 року на посаду економіст з праці у Комунальне некомерційне підприємство «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» (КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь»), де вона працює і до цього часу.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та в подальшому продовжено - воєнний стан.

Загально відомим та таким, що не потребує доказування є той факт, що з 24 лютого 2022 року російська федерація здійснила повномасштабну збройну агресію по відношенню до України, а інфраструктура та житловий фонд міста Маріуполь зазнавали руйнувань внаслідок прямих ракетних ударів.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 14 травня 2022 року №92 було внесено зміни до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року №75 та затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових дій) або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 12 травня 2022 року. Так, зокрема, до вказаного переліку належить Маріупольська міська територіальна громада.

Згідно з розпорядженням Голови ОДА начальника обласної Військової адміністрації Кириленка П. № 58/7-22-рк від 04 липня 2022 року, у зв`язку з відсутністю інформації про місце перебування директора КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» Волошина С.П. та причини відсутності його на роботі, виконання обов`язків директора КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» було покладено на ОСОБА_3

15 березня 2022 року був прийнятий Закон України № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», метою якого є врегулювання окремих питань трудових відносин між працівником та роботодавцем в умовах воєнного часу.

Керуючись положеннями ст. 13 згаданого Закону, відповідачем був виданий наказ № 12/08-к від 22 серпня 2022 року про призупинення дії трудового договору з працівниками до відновлення можливості виконувати роботи, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі Закон 2136-IX).

Статтею 1 Закону визначено, що він визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно ст. 13 вказаного Закону (у первинній редакції, яка діяла до 19.07.2022) призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

З 19 липня 2022 року ст. 13 Закону 2136-IX викладено в новій (розширеній) редакції.

Зокрема у ч. 1 даної статті дане більш розширене визначення поняттю призупинення дії трудового договору та вказано, що це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

У частині 2 даної статі вказано, що наказ про призупинення дії трудового договору повинен містити кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові інші персональні данні відповідних працівників.

Таким чином, законодавець прямо передбачив, що призупинення дії трудового договору може відбуватись не по відношенню до всього персоналу, а відносно конкретних працівників (наведених у відповідному переліку).

При цьому, умовами такого призупинення на тлі російської військової агресії є неможливість надання та виконання певної роботи (в новій редакції ст. 13 Закону неможливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором).

Таким чином, суд приходить до висновку, що підставами для призупинення дії трудового договору відповідно до ст. 13 Закону 2136-IX може бути не лише абсолютна непрацездатність підприємства через його руйнування чи руйнування частини його інфраструктури, а й інші, викликані збройною агресією, фактичні та економічні чинники, які не дозволяють забезпечити працівника роботою, яку він виконував раніше, наприклад: скорочення замовлень чи обсягу послуг, які надаються підприємством, суттєве зниження доходів підприємства, неможливість виконання роботодавцем перед працівником зобов`язань з виплати заробітної плати та страхових внесків тощо.

При цьому, саме на керівництво підприємства покладаються дискреційні повноваження щодо визначення переліку працівників з якими необхідно призупинити дії трудових договорів, з самостійним визначенням відповідних трудових критеріїв для цього (певні посади, що можуть бути незадіяні в умовах зміненої господарської діяльності; кваліфікація окремих працівників, наявність у них певних знань, навичок та умінь, допущення певними працівниками порушень трудового розпорядку тощо).

Суд звертає увагу, що призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а Законом визначено, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Встановивши вказані обставини справи, а також керуючись вказаними нормами права, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

Згідно частини 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Як вказав Європейський суд у рішенні від 9 січня 2013 року «Олександр Волков ти України», № 21722/11, п. п. 165, 166, приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-ІІІ). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. рішення у справах «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004-VIII, та «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пп. 22-25, від 28 травня 2009 року). Стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (див. рішення у справах «Пфайфер проти Австрії» (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, п. 35, від 15 листопада 2007 року, та «А. проти Норвегії» (A. v. Norway), заява №28070/06, пп. 63 та 64, від 9 квітня 2009 року); впливає на широке коло стосунків заявника з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, під впливом опиняється і професійна репутація заявника.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги позицію сторони позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

Твердження позивача відносно протиправності відповідача стосовно позивача є лише його оціночним судженням, що не може бути витлумачене, як таке, що містить фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів, які використовує в своєму позові позивач.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» про визнання незаконним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору та витрат відмовити, судові витрати віднести за рахунок держави.

Таким чином суд вважає, що обставини позовних вимог не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, позовні вимоги в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 21, 22, 36, 39-1, 40, 47, 48, 147, 149, 221, 232, 233, 235 КЗпП України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь», третя особа виконуюча обов`язки директора Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору та витрат відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -