ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" червня 2023 р. Справа№ 911/1223/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 13.06.2023:
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Варта-Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2023 (повний текст рішення складено та підписано 04.04.2023)
у справі № 911/1223/22 (суддя Бацуца В.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Варта-Агро»
до Фермерського господарства «Широкоступ»
про стягнення 2 630 121, 94 грн
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Варта-Агро» далі - позивач) звернулось в Господарський суд Київської області із позовом до Фермерського господарства «Широкоступ» (далі - відповідач) про стягнення 2 180 311, 56 грн основної заборгованості, 132 029, 97 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 292 161, 75 грн інфляційних збитків, 25 618, 66 грн 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо своєчасної поставки товару згідно з договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р. та Додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 р. до нього.
Короткий зміст заперечень протии позову
Відповідач проти позову заперечував, вказуючи про те, що відповідачем не порушено зобов`язань з поставки товару згідно з договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р. та Додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 р. до нього. Крім того, посилання на наявність форс-мажорних обставин є необгрунтованими.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було належними та допустимими доказами доведено порушення зі сторони відповідача обов`язку щодо своєчасної передачі (поставки) товару позивачу за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р. та Додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 р., а саме не було надано доказів повідомлення відповідача про дату прибуття до складу для завантаження товару, відмови відповідача від відвантаження товару після прибуття позивача у визначений для завантаження строк, а також після закінчення такого строку, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 693 Цивільного кодексу України та як наслідок виникнення у позивача права вимагати повернення суми попередньої оплати у розмірі 2 180 311, 56 грн. Крім того, суд першої інстанції визнав безпідставним нарахування позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних збитків, 3 % річних від суми заборгованості з попередньої оплати.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Варта-Агро» 11.04.2023 (згідно поштового трекера на конверті) звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було встановлено, що відповідача повідомив позивача про готовність відвантажити товар лише після отримання вимоги повернути кошти, а саме 13.04.2022. При цьому, строк поставки сплив 05.03.2022. Отже, відповідач не передав товар у розпорядження позивача у визначений строк, що свідчить про порушення відповідачем зобов`язання щодо передачі товару у визначений сторонами строк, а отже, невиконання умов договору в виникнення у позивача права вимоги щодо повернення авансу. Тобто, висновок суду першої інстанції щодо відмови у позові суперечить встановленим обставинам.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
01.06.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства «Широкоступ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду у відповідності до ст. 263 ГПК України.
Так, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилався на те, що відповідачем не порушено зобов`язань з поставки товару згідно з договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р. та Додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 р. до нього.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 911/1223/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1223/22. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Варта-Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22.
До Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/1223/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Варта-Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22, розгляд справи призначено на 13.06.2023, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Варта-Агро» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 13.06.2023 з`явився представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Варта-Агро», який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник відповідача - Фермерського господарства «Широкоступ» - в судовому засідання 13.06.2023 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, вказуючи про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 06.12.2021 р. між позивачем (надалі - Покупець) та відповідачем (надалі - Постачальник) було укладено договір купівлі-продажу № 21-06125, згідно умов п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити Товар в строк та на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до п. 1.4. Договору, додаткові умови та деталі цього Договору можуть регулюватися Додатковими угодами до нього.
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що передача Товару здійснюється в асортименті та кількості, узгодженій Сторонами у Додатковій угоді, на умовах згідно даного Договору.
Пунктом 3.2. Договору визначено, що строк поставки Товару згідно Додаткової угоди до договору.
Згідно з п. 3.10. Договору, датою переходу права власності на товар є дата видаткової накладної.
Відповідно до п. 4.1. Договору, загальна ціна Договору визначається в гривні, складається з суми вартості поставленого Товару у відповідності до всіх Додаткових угод (Додатків) до цього Договору, підписаних обома Сторонами.
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що валюта розрахунку гривня. Ціни в Додаткових угодах вказуються в гривнях за 1 метричну тону Товару. Оплата здійснюється шляхом безготівкового розрахунку банківським переказом. Загальна ціна Договору є вільною договірною.
Згідно з п. 5.1. Договору, Покупець сплачує 86 % від вартості кожної окремої поставленої партії Товару на поточний рахунок Постачальника, зазначений у Договорі, протягом одного банківського дня з дати надання:
- рахунку на оплату кожної окремої поставленої партії Товару із зазначенням точної кількості та ціни Товару без ПДВ, суми ПДВ, усього до сплати;
- копій документів, зазначених в п. 3.7.1. цього Договору.
Відповідно до 5.2. Договору, остаточний платіж в розмірі різниці між повною вартістю поставленого Товару та сумою, сплаченою відповідно до п. 5.1. цього Договору, протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту реєстрації відповідної податкової накладної, складеної належним чином та зареєстрованої в ЄДРПН без порушення встановлених законодавством термінів.
Пунктом 6.1. Договору передбачено, що приймання-передача Товару проводиться уповноваженими представниками Сторін. Приймання Товару по кількості проводиться згідно товаросупровідних документів, по якості згідно документів, що посвідчують якість товару.
Пунктом 8.1. Договору передбачено, що згідно цього Договору Сторони не несуть відповідальності за невиконання (неналежне виконання) своїх обов`язків, якщо таке невиконання (неналежне виконання) відбулося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажору).
Згідно з п. 8.2. Договору, обставинами непереборної сили (форс-мажором) згідно цього Договору вважаються пожежі, повені, землетруси та інші природні лиха, повстання, війни, дії або нормативні вимоги органів державної влади та інші обставини, що перебувають поза контролем та волею Сторін, відбулися після набрання чинності цим Договором, прямо впливають на дії Сторін та роблять неможливим виконання зобов`язань за цим Договором, однак за умови, що в ніякому разі обставини непереборної сили, форс-мажору) не включатимуть дії (бездіяльність) Сторін.
Сторона, що опинилася під впливом форс-мажору, зобов`язана негайно повідомити іншу Сторону про виникнення та довготривалість форс-мажору (п. 8.3. Договору).
Відповідно до п. 10.1. Договору, Договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками Сторін та діє до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань. Договір може бути розірвано за взаємною письмовою згодою Сторін.
23.02.2022 р. між позивачем та відповідачем було підписано та узгоджено Додаткову угоду № 3 до договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р.
Пунктом 2 Додаткової угоди № 3 передбачено, що Постачальник передає у власність Покупця наступний Товар пшениця врожаю 2021 р.; кількість товару 300, 00 т (+/- 10 %); вартість товару без ПДВ 2 223 900, 00 грн; сума ПДВ 311 346, 00 грн; загальна вартість товару з ПДВ 2 535 246, 00 грн.
Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 3 загальна вартість Товару за цією Додатковою угодою складає 2 535 246, 00 (Два мільйони п`ятсот тридцять п`ять тисяч двісті сорок шість грн., 00 коп.) в т. ч. ПДВ.
Пунктом 4 Додаткової угоди № 3 встановлено, що передача Товару проводиться на умовах: EXW, Київська обл., Обухівський р-н, село Шубівка.
Згідно з п. 6 Додаткової угоди № 3, строк поставки Товару - до 05.03.2022 р. включно.
На виконання вимог договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р. позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти (попередню оплату 86 % вартості товару) на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № 6 від 23.02.2022 р. у загальному розмірі 2 180 311, 56 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 411464 від 23.02.2022 р. на суму 2 180 311, 56 грн, наявним у матеріалах справи.
У квітні 2022 р. позивач звернувся до відповідача з листом Вих. № 106/62ИС-22 від 12.04.2022 р., у якому просив повернути перераховані грошові кошти за неотриману сільськогосподарську продукцію (кукурудзу) у загальному розмірі 2 180 311, 56 грн.
Листом № 49 від 13.04.2022 р. відповідач повідомив позивача, що пшениця, оплачена позивачем згідно з рахунком № 6 за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р. є в наявності та може бути одержана позивачем у будь-який час.
Листом Вих. № 139/62ИС-22 від 06.07.2022 р. позивач повідомив відповідача, що військова агресія Російської Федерації проти України та введення воєнного стану з 24.02.2022 р. є надзвичайними та невідворотними обставинами, визнані форс-мажорними та засвідчені Торгово-промисловою палатою України, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, а тому у зв`язку з неможливістю забрати пшеницю просив відповідача повернути перераховані позивачем грошові кошти у загальному розмірі 2 180 311, 56 за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р. та Додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 р. до нього.
У липні 2022 р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 від 12.07.2022 р., у якій вимагав протягом п`яти календарних днів повернути грошові кошти за оплачений товар у загальному розмірі 2 180 311, 56 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо поставки товару у строк, передбачений договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р.
У відповідь на вищезазначену претензію позивача відповідач у своєму листі Вих. № 86 від 19.07.2022 р. зазначив про відсутність порушень зі свого боку положень договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р. та Додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 р. до нього та готовність відвантажити, передати позивачу придбаний товар у повному обсязі. При цьому, відповідач зазначив про здійснення відвантаження товару за видатковими накладними та порушення зобов`язань позивачем в частині отримання оплаченого товару та надання супровідних документів на вантаж.
При цьому, на підтвердження зазначених обставин відповідачем було надано до матеріалів справи листи № 49 від 13.04.2022 р., № 77 від 07.07.2022 р., № 78 від 09.07.2022 р., № 79 від 11.07.2022 р., № 80 від 11.07.2022 р., № 81 від 12.07.2022 р., № 82 від 12.07.2022 р., № 83 від 14.07.2022 р., № 84 від 15.07.2022 р., у яких неодноразово просив позивача забрати пшеницю за договором та необхідності надати документи на відвантаження товару за видатковими накладними № 71 від 06.07.2022 р., № 72 від 08.07.2022 р., № 73 від 09.07.2022 р.
Позивач, пред`являючи відповідний позов, просив стягнути із відповідача суму основної заборгованості з попередньої оплати за товар у загальному розмірі 2 180 311, 56 грн, 132 029, 97 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 292 161, 75 грн інфляційних збитків, 25 618, 66 грн 3 % річних за періоди прострочення відповідачем виконання обов`язку з повернення суми попередньої оплати з 06.03.2022 р. по 25.07.2022 р. у відповідності до виконаного ним розрахунку, у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної поставки товару за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р. та Додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 р. до нього.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із купівлею-продажем товару здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
2. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Зі змісту статей 525, 526, 663, 693 Цивільного кодексу України вбачається, що покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі невиконання продавцем зобов`язання передати товар у строк, встановлений або договором поставки, або визначений відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов`язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019 р. у справі № 924/277/19.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, умовами Додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 р. до Договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р. передбачено наступні умови поставки (передачі) товару: EXW, Київська область, Обухівський район, село Шубівка; строк поставки до 05.03.2022 р. включно.
Так, за приписами Інкотермс 2010 термін EXW («Франко завод») означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов`язки з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці. Продавець зобов`язаний в обговорену дату чи в межах обговореного терміну надати невідвантажений у який-небудь транспортний засіб товар у розпорядження покупця в названому в договорі місці постачання. Продавець зобов`язаний сповістити покупця достатнім образом про дату і місце, коли і де товар буде наданий у його розпорядження.
Якщо покупець має право визначати дату у рамках погодженого періоду та/або місця прийняття товару, то він зобов`язаний направити продавцю необхідне повідомлення щодо цього.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що згідно умов Додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 р. до договору, відповідач (Продавець) не мав обов`язку передати товар позивачу (Покупцю) інакшим способом, крім погодженого умовами вказаного Додатку, а позивач мав повідомити відповідача про дату прибуття свого уповноваженого представника на склад відповідача та отримати готовий до відвантаження товар власним транспортом чи іншими засобами у строк до 05.03.2022 р. за адресою: Київська область, Обухівський район, село Шубівка, у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів Інкотермс (редакція 2010 р.), з урахуванням особливостей, наведених у договір та додатку до нього. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Суд апеляційної інстанції дослідивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що позивачем не було надано ні суду першої інстанції під час розгляду справи, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження у справі належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, в підтвердження повідомлення відповідача та подальше прибуття позивача на склад відповідача з метою отримання товару пшениці у погодженій кількості у будь-яку з дат, що передували кінцевому строку поставки чи після закінчення такого строку, як не надано і доказів відмови відповідачем у відвантаженні товару чи його неготовності до відвантаження.
В свою чергу, з наявних у матеріалах справи листів відповідача вбачається неодноразове повідомлення відповідачем позивача про готовність у будь-який час відвантажити оплачений товар у разі його прибуття згідно з договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р. та Додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 р. до нього.
Також, у матеріалах справи відсутні докази в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження неготовності до відвантаження товару позивачу в обумовлений Додатком № 3 від 23.02.2022 р. строк поставки до 05.03.2022 р.
Заперечення позивача щодо неможливості отримання такого товару у зв`язку з існуванням обставин непереборної сили (форсі-мажорні обставини), що зумовили закриття портів та порушення системи транспортної логістики - є безпідставними і необґрунтованими з огляду на наступне.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 р. у справі № 904/3886/21.
Отже, з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 р. «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по зобов`язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
Також, як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов`язань позивача саме за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р.
Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що безпосередньо свідчили б про неможливість своєчасного виконання зобов`язання за договором в частині прибуття та отримання оплаченого товару за договором у зв`язку із веденням військового стану.
Докази, надані відповідачем на підтвердження часткового відвантаження товару позивачу за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р. та Додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 р. до нього, зокрема, товарно-транспортні накладні № 71 від 06.07.2022 р., № 74 від 08.07.2022 р., № 75 від 08.07.2022 р., № 76 від 08.07.2022, № 77 від 08.07.2022 р., № 78 від 09.07.2022 р., № 79 від 09.07.2022 р., № 80 від 09.07.2022 р., № 81 від 09.07.2022 р., № 89 від 11.07.2022 р. не є належними та достатніми доказами, що підтверджують передачу товару позивачу за договором, оскільки вони не містять відомостей (відміток) про отримання такого товару вантажоодержувачем чи його відповідальною особою та не підтверджені будь-якими іншими первинними документами про здійснення господарської операції з поставки товару у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (видаткова накладна, тощо).
Оскільки, як було зазначено вище, вірно встановлено судом першої інстанції, і перевірено судом апеляційної інстанції у процесі апеляційного розгляду справи, позивачем не було належними та допустимими доказами доведено порушення зі сторони відповідача обов`язку щодо своєчасної передачі (поставки) товару позивачу за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 р. та Додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 р., а саме не було надано доказів повідомлення відповідача про дату прибуття до складу для завантаження товару, відмови відповідача від відвантаження товару після прибуття позивача у визначений для завантаження строк, а також після закінчення такого строку, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 693 Цивільного кодексу України та як наслідок виникнення у позивача права вимагати повернення суми попередньої оплати у розмірі 2 180 311, 56 грн.
У зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про відсутність обумовлених законом правових підстав для нарахування позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних збитків, 3 % річних від суми заборгованості з попередньої оплати.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 180 311, 56 грн основної заборгованості, 132 029, 97 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 292 161, 75 грн інфляційних збитків, 25 618, 66 грн 3 % річних від суми основної заборгованості за договором у заявлені періоди, - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними засобами доказування, а тому задоволенню не підлягають.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Близьку за змістом правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 №922/51/20.
З огляду на викладене, доводи скаржника, викладені в апеляційні скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи та спростовуються наявними у справі доказами.
Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 2 180 311, 56 грн основної заборгованості, 132 029, 97 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 292 161, 75 грн інфляційних збитків, 25 618, 66 грн 3 % річних від суми основної заборгованості за договором у заявлені періоди.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Варта-Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 - залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Варта-Агро».
4. Матеріали справи № 911/1223/22 повернути Господарському суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 07.07.2023.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді М.Л. Яковлєв
Є.Ю. Шаптала
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 13.06.2023 |
Оприлюднено | 14.07.2023 |
Номер документу | 112170346 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Тищенко О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні