Постанова

від 22.06.2023 по справі 911/1425/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2023 р. Справа№ 911/1425/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Станіка С.Р.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 22.06.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Автологістік» на рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2022 (повний текст рішення складено та підписано 19.01.2023)

у справі № 911/1425/22 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Автологістік»

до Військової частини НОМЕР_1

про внесення змін до договору

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід-Автологістік» звернулось до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про внесення змін до Договору № 228-22 від 20.06.2022 року у зв`язку з істотною зміною обставин.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.11.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог, оскільки вимоги позивача не відповідають жодній з наведених у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України умов.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід-Автологістік» 17.02.2023 звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2022 у справі № 911/1425/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- судом не надано належної оцінки доводам позивача, що укладенню договору між сторонами передувала зі сторони відповідача процедура закупівель;

- судом не застосовано до спірних правовідносин положення п. 6 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»;

- висновки суду зроблені без належної оцінки обставин справи та на підставі власних припущень.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 911/1425/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1425/22. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Автологістік» на рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2022 у справі № 911/1425/22.

09.03.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/1425/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Автологістік» на рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2022 у справі №911/1425/22 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.

21.03.2023 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшла заява скаржника про усунення недоліків з доказами сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Захід-Автологістік» пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2022, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Автологістік» на рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2022, розгляд справи призначено на 20.04.2023.

14.04.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Зокрема, відповідач зазначає, що укладення договору відбувалось без застосування процедур закупівель, визначених Закону України «Про публічні закупівлі», а закупівля проводилась на підставі Постанови КМУ №169 від 28.02.2022, тому обмеження, визначені статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не застосовуються до договорів, які укладались на підставі вказаної Постанови КМУ.

У судовому засіданні 20.04.2023 у справі було оголошено перерву до 01.06.2023.

У зв?язку з тим, що суддя Тищенко О.В. перебуватиме 01.06.2023 у відрядженні, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 розгляд справи призначено на 15.06.2023.

Враховуючи оголошення повітряної тривоги, з метою недопущення створення загрози життю та здоров`ю учасників справи, суддів та працівників апарату Північного апеляційного господарського суду, розгляд справи призначеної на 15.06.2023 не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 розгляд справи № 911/1425/22 призначено на 22.06.2023.

У судове засідання 22.06.2023 з`явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представники відповідача просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід-Автологістік» (позивач, Постачальник) та Військовою частиною НОМЕР_1 (відповідач, Замовник) було укладено Договір № 228-22 від 10.06.2022 року (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язується у визначені Договором строки передати Замовнику у власність товар, якість, кількість, асортимент і ціна якого, зазначені у специфікації та технічному завданні, які є невід`ємною частиною цього Договору, а Замовник зобов`язується прийняти цей товар та оплатити на умовах цього Договору.

Відповідно до специфікації, що є додатком № 1 до Договору, товаром що підлягає поставці є:

- автомобілі Mitsubishi L200 2022 року випуску у кількості 65 штук по ціні 820 000,00 грн. без ПДВ за одиницю;

- автомобілі Mitsubishi L200 2021 року випуску у кількості 2 штуки по ціні 810 000,00 грн. без ГІДВ за одиницю.

Згідно з п. 3.1. Договору загальна сума Договору складає: 54 920 000,00 грн. (п`ятдесят чотири мільйони дев`ятсот двадцять тисяч грн 00 коп.), без ПДВ. Згідно з п. 3.3. Договору ціна на товар за цим Договором може бути змінена за взаємною згодою Сторін.

Відповідно до п. 5.1. Договору відвантаження та доставка товару на склад Замовника проводиться за рахунок коштів Постачальника (або транспортом Постачальника) в період дії воєнного стану, але не пізніше 30.11.2022 року.

Згідно з п. 5.5. Договору Постачальник здійснює поставку та передачу товарів Замовнику на умовах DDP (відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс у редакції 2010 р.) за кінцевим місцем призначення, що знаходиться за адресою: 09610, провулок Вишневий, 1 в с. Савинці, Білоцерківський район, Київська область. В разі необхідності, місце поставки може бути змінено за згодою сторін.

Строк дії Договору згідно з п. 10.1 сторонами визначено до 31.12.2022 року.

Позивач стверджує, що укладенню Договору передувала зі сторони відповідача процедура закупівель, а саме відповідач листом від 31.05.2022 року № 71/1341-22 звернувся до позивача із проханням надати цінову пропозицію на закупівлю для потреб Державної прикордонної служби України автомобілів Mitsubishi L 200 або аналогічних автомобілів у кількості 70 одиниць. До пропозиції відповідач просив надати калькуляцію витрат з урахування економічних показників діяльності підприємства, а також вказати всі податки та збори, загальновиробничі, адміністративні, операційні та інші витрати, пов`язані з виготовленням товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

У відповідь на вказаний лист позивач направив комерційну пропозицію (лист № 31/05-1 від 31.05.2022 року) щодо постачання автомобілів марки Mitsubishi модель L200, у якій позивач зазначив, що детальну калькуляцію вартості постачання товару не може бути надано на етапі, що передує підписанню контракту та здійснення постачання товару (в т.ч. враховуючи імпортну складову вартості товару). Також було зазначено, що вартість одного автомобіля 2021 року випуску складає 810 000,00 грн., а 2022 року випуску - 820 000,00 грн. Окрім того, позивачем у комерційній пропозиції зазначено, що ціна сформована із врахуванням того, що товариство перебуває на умовах спрощеної системи оподаткування (зі сплатою податку з доходу у розмірі 2%) та наявності податкових пільг, передбачених Податковим кодексом України.

Також позивач зазначає, що у період формування комерційної пропозиції та підписання Договору діяв Закон України № 2142-ІХ від 24.03.2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану», відповідно до якого тимчасово, з 1 квітня 2022 року на період дії воєнного стану на території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення товарів на митну територію України у митному режимі імпорту суб`єктами господарювання, які зареєстровані платниками єдиного податку першої, другої та третьої групи, а також звільняються від оподаткування ввізним митом товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України підприємствами для вільного обігу, крім спирту етилового та інших спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, пива (крім квасу «живого» бродіння), тютюнових виробів, тютюну, промислових замінників тютюну, рідин, що використовуються в електронних сигаретах. Також діяла Постанова Правління Національного банку України № 18 від 24.02.2022 року, якою зафіксовано офіційний курс на 24.02.2022 року.

За твердженням позивача, при формуванні комерційної пропозиції позивачем не були враховані податок на додану вартість та ввізне мито, оскільки такі податки були скасовані.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо перегляду окремих пільг з оподаткування» від 21.06.2022 року № 2325-ІХ вказані пільги зі сплати податку на додану вартість та ввізного мита були скасовані, що спричинило для позивача істотну зміну обставин, якими позивач керувався при наданні відповідачу комерційної пропозиції та укладенні Договору.

Позивач листом № 07-7/22 від 07.07.2022 року звернувся до відповідача з проханням підписати додаткову угоду до Договору, якою передбачалося змінити п. 3.1 Договору в частині збільшення ціни Договору та внести зміни до специфікації в частині збільшення ціни за одиницю товару. Проте листом від 11.07.2022 року № 14/2239-22 відповідач відмовився вносити зміни в Договір.

02.08.2022 року позивач повторно направив відповідачу лист № 2/8-22 із пропозицією внести зміни до Договору в частині збільшення ціни Договору у зв`язку із відновленням сплати податку на додану вартість та ввізного мита при імпорті товарів, а також у зв`язку із значним ростом іноземної валюти по відношення до української гривні.

Однак, листом від 04.08.2022 року № 14/2766-22 відповідач відмовився вносити зміни в Договір.

Позивач посилається на п. 6 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», відповідно до якого істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

Таким чином, позивач вважає, що відновлення сплати податку на додану вартість, ввізного мита та суттєвого підвищення курсу євро по відношенню до гривні, спричинили істотну зміну обставин, якими позивач керувався при укладенні Договору.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України суд може прийняти рішення про внесення змін до договору за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане.

У зв`язку з вказаним, позивач зазначає, що при укладенні Договору та визначенні витратної складової на товар позивач керувався діючим на момент укладення Договору законодавством України, в тому числі Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану», який передбачав, що вказані у ньому пільги запроваджуються на період дії воєнного стану. Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 року продовжено дію воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Постановою № 18 Правління НБУ від 24.02.2022 року (із змінами, що були прийняті на дату укладення Договору).

Відтак позивач не міг передбачити такої різкої та негативної зміни обставин.

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися.

У зв`язку з чим, позивач зазначає, що істотна зміна обставин виникла внаслідок зміни законодавства, позивач невзмозі їх усунути.

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Позивач зазначає, що товар, який позивач зобов`язався за Договором поставити містить 100% імпортну складову, виконання позивачем Договору в діючій редакції призведе до значного перевищення витратної частини над дохідною, відтак позивач не тільки буде позбавлений того, на що він розраховував при укладенні Договору, а й отримає суттєвий збиток.

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У зв`язку з чим, позивач стверджує, що ані Договір, ані звичаї ділового обороту не вказують на те, що ризики зміни вищенаведених обставин несе позивач.

Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У зв`язку з чим, позивач зазначає, що вказаний Договір не може бути розірваний, оскільки суперечить суспільним інтересам, а саме зачіпає питання обороноздатності держави, оскільки даний Договір був укладений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» (зі змінами) та на підставі Указу президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами).

З огляду на викладені обставини, позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить змінити умови Договору № 228-22 від 20.06.2022 року у зв`язку з істотною зміною обставин, зокрема внести зміни:

- у п. 3.1. Договору, виклавши його в наступній редакції « 3.1. Орієнтовна загальна вартість Договору складає: 85 487 551,48 грн. (вісімдесят п`ять мільйонів чотириста вісімдесят сім тисяч п`ятсот п`ятдесят одна гривня 48 коп.) без ПДВ. Вартість Договору визначається як сума усіх платежів, зроблених Замовником на підставі актів приймання-передачі».

- у пункт 3.2. Договору, виклавши його в наступній редакції « 3.2. Асортимент, кількість товару, собівартості за одиницю товару зазначається у специфікації (додаток 1). Ціна на товар визначається на підставі методики визначення ціни товару, що є додатком 3 до цього Договору».

- у пункті 4.4. Договору після слів «акти приймання-передавання» доповнити словами «розрахунок ціни та вартості товару».

- у Специфікації до Договору від 10.06.2022 року № 228-22 визначити вартість товару (за курсом 37,90 грн. за 1 євро):

1. Автомобіль Mitsubishi L200 (2022р.в.) 65 шт. по 25 500,00 євро, що складає 1 284 753,97 грн.

2. Автомобіль Mitsubishi L200 (2021 р.в.) 2 шт. по 23 550,00 євро, що складає 989 271,72 грн.

- затвердити нову редакцію Додатку № 3 «Методика визначення ціни товару» до Договору від 10.06.2022 року № 228-22, у формулі якої враховано актуальний курс євро, ставка мита та податку на додану вартість, які застосовуються при імпорті товару на дату його розмитнення.

Під час розгляду спору в суді першої інстанції позивач подав заяву про зміну предмету спору, у якій позивач з тих же підстав фактично уточнив (доповнив) заявлені позовні вимоги та просить крім заявлених в позові вимог, внести зміни також:

- у пункт 5.1. Договору, виклавши його в наступній редакції: « 5.1. Відвантаження та доставка товару на склад Замовника проводиться за рахунок коштів Постачальника (або транспортом Постачальника) в період дії воєнного стану, але не пізніше 31 грудня 2023 року».

- у пункт 10.1. Договору, виклавши його в наступній редакції: « 10.1. Цей Договір складено українською мовою у 3-х автентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу, з них 2 примірника Замовнику та один примірник Постачальнику. Цей Договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами. Дата закінчення строку дії цього Договору 31 грудня 2023 року».

У свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що договір між сторонами було укладено з урахуванням вимог постанови КМУ від 28.02.2022 року № 169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів робіт і послуг в умовах воєнного стану» (зі змінами) та на підставі Указу президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами).

При цьому, відповідач є бюджетною установою та фінансується з Державного бюджету України, тобто на виконання вказаного Договору з бюджету було виділено саме 54 920 000,00 грн.

Пунктом п. 4.2 Договору передбачено, що Замовник здійснює 30% попередню оплату від суми договору згідно виставленого рахунку (рахунку-фактури) Постачальника на підставі Постанови КМУ від 28 лютого 2022 р. № 169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» (зі змінами), решта коштів оплачується Замовником протягом 3-х банківських днів з моменту постачання товару та підписання сторонами накладної і акту приймання-передачі.

Відповідач зазначав, що ним, як замовником, 15.06.2022 року було сплачено на рахунок позивача попередню оплату в розмірі 16 476 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 987 від 13.06.2022 року.

Постановою КМУ від 28.02.2022 року № 169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» визначено, що в умовах воєнного стану замовники, визначені частиною дев`ятою статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» державні замовники у сфері оборони здійснюють публічні/оборонні закупівлі товарів, робіт і послуг без застосування процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених Законом України «Про публічні закупівлі».

Цією ж постановою передбачається, що під час здійснення закупівель, передбачених підпунктом 1 цього пункту, без використання електронної системи закупівель, замовники повинні відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» дотримуватися таких принципів здійснення публічних закупівель: максимальна економія, ефективність, запобігання корупційним діям і зловживанням.

У зв`язку з чим, відповідач зазначає, що закупівля автомобілів марки Mitsubishi L200 між відповідачем та позивачем здійснювалась без застосування електронної системи закупівель, передбаченої Законом України «Про публічні закупівлі», тобто у загальному порядку укладення Договорів, передбаченому нормами Цивільного та Господарського кодексів України, тому посилання позивача у позовній заяві на застосування статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» є неправильним застосуванням законодавства.

Також, відповідно до п.11 постанови КМУ від 28.02.2022 року № 169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» передбачено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України.

Мінекономіки, яке є єдиним Уповноваженим органом, який надає узагальнені відповіді щодо застосування законодавства у сфері публічних закупівель, листами від 19.07.2022 року № 3304-04/50213-06 та від 21.07.2022 року №3304-04/50717-06 надало роз`яснення щодо застосування внесених до порядку закупівель змін у публічних закупівлях у період правового режиму воєнного стану. Мінекономіки підкреслює, що у зв`язку з набранням чинності деяких нормативних актів, в тому числі постанови КМУ від 28.02.2022 року № 169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів робіт і послуг в умовах воєнного стану» (зі змінами) внесені зміни до порядку закупівель у період воєнного стану.

Серед таких змін треба зазначити, що «згідно з підпунктом 2 п.1 постанови № 169 перелік та обсяги закупівель товарів, робіт і послуг визначаються рішеннями державних Замовників, що здійснюють такі закупівлі. При цьому вартість закупівлі визначається на момент її здійснення, виходячи з наявної поточної потреби.

Відповідач зазначав також про безпідставність вимог позивача щодо внесення змін у Договір стосовно вартості замовленого товару та строків виконання зобов`язання, оскільки відповідно до статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику випливає із ризикованого характеру підприємницької діяльності і передбачає покладання негативних наслідків здійснення підприємницької діяльності безпосередньо на підприємство (підприємця).

Тобто, суб`єкт підприємницької діяльності вправі обирати спосіб здійснення ним підприємницької діяльності, здійснюючи її на свій ризик, і самостійно відповідати за результати своїх дій, він вільний у виборі напрямків і методів роботи, незалежний у прийнятті рішень, діє своєю волею та за своїми інтересами, вільний у встановленні прав і обов`язків по договорам, що укладаються, у визначенні будь-яких умов договорів, що укладаються.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 335 від 20.03.2022 року «Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану» визначено, що погоджена сторонами ціна товарів (робіт, послуг) після укладення державного контракту (договору) не переглядається. Відповідальність за правильність розрахунку, обґрунтованість витрат за статтями калькуляції витрат несе виконавець державного контракту (договору).

Також, відповідач наголошував, що укладаючи Договір, позивач у п. 1.3 гарантував, що Товар, який є предметом цього Договору, належить йому на праві власності або іншому речовому та/або майновому праві, що надає йому право розпоряджатися Товаром, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.

Тобто, за твердженням відповідача, позивач своїми недбалими та неправдивими діями поставив себе в ризикове становище, оскільки за умовами Договору не передбачалось поставки товару з-за кордону, тому про сплату ввізного мита мова взагалі не може йти.

Суд першої інстанції за результатами розгляду справи дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З вказаним висновком суду позивач не погоджується та у поданій апеляційній скарзі стверджує, що судом не надано належної оцінки доводам позивача, що укладенню договору між сторонами передувала зі сторони відповідача процедура закупівель та судом не застосовано до спірних правовідносин положення п. 6 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Перевіривши доводи учасників справи та дослідивши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Стаття 662 Цивільного кодексу України визначає, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Визначення ціни товару врегульовано ст. 691 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1).

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу (ч. 2).

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов`язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання (ч. 3).

Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (ч. 1).

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2).

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч. 3).

З огляду на наведені норми, чинне законодавство виділяє купівлю-продаж (поставку) як окремий вид цивільних (господарських) правовідносин і передбачає виникнення у сторін безумовних взаємних зобов`язань з передачі товару та його оплати на вільно визначених сторонами у договорі умовах.

При цьому, чинне законодавство передбачає можливість визначення ціни товару в залежності від зміни обставин та показників під час виконання договору, визначивши спосіб перегляду ціни.

Крім того, ст. 650 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони договору можуть погодити перелік запевнень, що надаються стороною або сторонами щодо обставин, які мають значення для укладення, виконання або припинення такого договору.

Сторона, яка умисно або з необережності надала іншій стороні неправдиві запевнення про обставини, що мають значення для укладення, виконання або припинення договору, зобов`язана відшкодувати стороні, яка покладалася на такі запевнення, збитки, завдані у зв`язку з неправдивістю таких запевнень, якщо інше не передбачено договором.

З аналізу викладеного та умов договору вбачається, що позивач, не проявивши необхідної обачності та добросовісності в умовах воєнного стану, не передбачив можливості зміни ціни товару та заздалегідь не узгодив з відповідачем порядку та можливості її перегляду, що про обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.

Натомість, позивач запевнив відповідача у п. 1.3 Договору, що Товар, який є предметом цього Договору, належить йому на праві власності або іншому речовому та/або майновому праві, що надає йому право розпоряджатися Товаром, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.

При цьому, позивач виключив з умов виконання зобов`язання імпортну складову та ймовірність митних відносин, що свідчить про те, що позивач своїми недбалими та неправдивими діями створив у відповідача хибне уявлення про обставини виконання зобов`язання та пов`язані з цим ризики.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1).

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2).

Відповідно до ч.1 ст. 652 Цивільного кодексу України визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору (ч. 3 ст. 652 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

З огляду на норми ст. ст. 651, 652 Цивільного кодексу України, передбачено безумовну можливість зміни чи розірвання договору за взаємною згодою сторін. В інших випадках, відповідні умови зміни чи розірвання договору в судовому порядку чітко врегульовані нормами законодавства.

Як було зазначено вище, позовні вимоги обґрунтовані істотною зміною обставин, однак суд за викладених обставин критично оцінює твердження позивача про істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач не проявивши необхідної обачності та добросовісності в умовах воєнного стану, створив у відповідача хибне уявлення про обставини виконання зобов`язання та пов`язані з цим ризики, оскільки запевнив, що товар вже перебуває у його власності, тим самим, позивач виключив з умов виконання зобов`язання імпортну складову та ймовірність митних відносин.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що позивач не міг передбачити зміну обставин виконання зобов`язання, оскільки дії позивача по прихованню від відповідача необхідності проходження митних процедур, свідчать що позивач усвідомлював всі ризики і ввів відповідача в оману, бо саме відповідач, усвідомлюючи приховані позивачем ризики, міг не укласти Договір або укласти його на інших умовах.

З огляду на викладене в сукупності, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про невідповідність вимог позивача жодній з наведених у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України умов, оскільки, як вже було зазначено, дії позивача не відповідають ознакам обачності та турботливості, виконання договору на умовах позивача порушує співвідношення майнових інтересів відповідача, із суті договору випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (оскільки збільшення ціни Договору створює саме для позивача труднощі з його виконанням).

Колегією суддів критично оцінюється позиція позивача про неможливість розірвання Договору у зв`язку з тим, що це суперечить суспільним інтересам та зачіпає питання обороноздатності держави, водночас відповідні питання належать до кола прав та інтересів саме відповідача, тому позивач не може на них посилатись в обґрунтування своїх вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги судова колегія зазначає наступне.

Твердження про ненадання судом належної оцінки доводам позивача, що укладенню договору між сторонами передувала зі сторони відповідача процедура закупівель судом відхиляються з огляду на те, що договір № 228-22 від 10.06.2022 був укладений під час дії правового режиму воєнного стану з урахуванням вимог постанови КМУ від 28.02.2022 року № 169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів робіт і послуг в умовах воєнного стану» (зі змінами) та на підставі Указу президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), відповідно до умов якої в умовах воєнного стану замовники, визначені частиною дев`ятою статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі»/державні замовники у сфері оборони здійснюють публічні/оборонні закупівлі товарів, робіт і послуг без застосування процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених Законом України «Про публічні закупівлі».

Крім того, Мінекономіки листами від 19.07.2022 року № 3304-04/50213-06 та від 21.07.2022 року №3304-04/50717-06 надало роз`яснення щодо застосування внесених до порядку закупівель змін у публічних закупівлях у період правового режиму воєнного стану, зокрема зазначивши, що у зв`язку з набранням чинності деяких нормативних актів, в тому числі постанови КМУ від 28.02.2022 року № 169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів робіт і послуг в умовах воєнного стану» (зі змінами) внесені зміни до порядку закупівель у період воєнного стану. Згідно з підпунктом 2 п.1 постанови № 169 перелік та обсяги закупівель товарів, робіт і послуг визначаються рішеннями державних Замовників, що здійснюють такі закупівлі. При цьому вартість закупівлі визначається на момент її здійснення, виходячи з наявної поточної потреби.

Тобто, закупівля автомобілів марки Mitsubishi L200 між відповідачем та позивачем здійснювалась без застосування електронної системи закупівель, передбаченої Законом України «Про публічні закупівлі».

Відтак, посилання позивача на те, що укладенню договору між сторонами передувала зі сторони відповідача процедура закупівель є таким, що не відповідає наведеним вище положенням.

З аналогічних підстав судом визнаються необґрунтованими також доводи позивача про незастосування судом до спірних правовідносин положення п. 6 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що судом першої інстанції наведені вище обставини було досліджено та надано їм належну оцінку.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про безпідставність та недоведеність позовних вимог, а також про належне їх спростування відповідачем, а тому суд не вбачає підстав для їх задоволення.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2022 у справі №911/1425/22.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

Згідно частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2022 прийняте за повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Автологістік» слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2022 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Автологістік» на рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2022 у справі №911/1425/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2022 у справі №911/1425/22 - залишити без змін.

3.Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід-Автологістік».

4. Матеріали справи №911/1425/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 07.07.2023.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Р. Станік

Є.Ю. Шаптала