Постанова

від 13.06.2023 по справі 910/14986/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2023 р. Справа№ 910/14986/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 13.06.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська медіа група"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.01.2023 (повний текст складено 06.02.2023)

у справі № 910/14986/21 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Акордбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська медіа група"

про захист ділової репутації, визнання недостовірною та спростування інформації

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк"АКОРДБАНК" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська медіа група", ОСОБА_1 , як автора інформації, про:

- визнання недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації інформацію про ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "АКОРДБАНК" поширену власником - ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЄВРОПЕЙСЬКА МЕДІА ГРУПА" та автором - ОСОБА_1 через розміщення в суботу ІНФОРМАЦІЯ_3 об 11:03 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 в розділі «Економіка" із заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2» відповідного змісту;

- зобов`язати власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЄВРОПЕЙСЬКА МЕДІА ГРУПА" та автора - ОСОБА_1 спростувати недостовірну інформацію про ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "АКОРДБАНК" аналогічним способом - шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 статті змісту, викладеного у прохальній частині позовної зави.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем його прав, оскільки інформація, викладена у статті, є недостовірною та такою, що принижує його ділову репутацію.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/14986/21 позовні вимоги задоволено повністю.

Рішенням суду визнано недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації інформацію про Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Акордбанк", поширену власником - Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська медіа група" через розміщення в суботу ІНФОРМАЦІЯ_3 об 11:03 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 в розділі "Економіка" із заголовком "Новий банківський скандал: як відмивалися гроші з "Акордбанка" у редакції, викладеній у резолютивній частині рішення.

На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська медіа група" підлягає стягненню на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Акордбанк" 2 270 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що інформація у текстовому матеріалі «ІНФОРМАЦІЯ_2» не є оціночним судженням, а є фактичною інформацією, правдивість якої може бути підтверджена або спростована. Враховуючи, що за вчинення злочинних дій, про які йдеться в спірній статті, встановлена адміністративна та кримінальна відповідальність, то належними доказами вчинення таких дій мають бути постанова або вирок суду, або постанова органу досудового розслідування про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав. Водночас, відповідач не надав суду відповідних доказів та не довів стверджуваних ним у спірній публікації фактів. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що поширена відповідачем інформація не відповідає дійсності та є недостовірною.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейська медіа група" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що інформація, яка міститься у спірній статті є оціночними судженнями, а не фактичною інформацією. При цьому не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року).

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Позивач, у свою чергу, не погоджуючись із апеляційною скаргою подав відзив, у якому просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Так, Банк зазначає, що у статті міститься інформація, що носить стверджуваний характер, в ній ідеться про встановлені обставини і факти, така інформація є негативною і завдає шкоди діловій репутації позивача. Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації, що і було зроблено позивачем у вигляді надання до матеріалів справи доказів, які підтверджують відсутність порушень законодавства при здійсненні господарської діяльності. При цьому, відповідачем не доведено стверджуваних ним у спірній публікації фактів.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснює підприємницьку діяльність як банк та надає банківські послуги, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 343453170060.

Відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги.

Згідно зі статтею 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації.

За змістом статей 91, 277 Цивільного кодексу України юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідачем на своєму сайті в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 в розділі "Економіка" із заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2» Банк халатно ставиться до своїх обов`язків по фінансовому моніторингу, розміщено статтю наступного змісту:

«В Україні діють досить жорсткі нормативи фінансового моніторингу, які повинні виконувати, як банківські, так і небанківські установи. При цьому далеко не всі вони дотримуються встановлених правил. "Апостроф" розбирався в ситуації на конкретних прикладах.

З 2020 року в Україні діє закон "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Його прийняття було обумовлено зобов`язаннями нашої країни в рамках угоди з Європейським Союзом про асоціацію.

Йдеться про процедури фінансового моніторингу, які Україна приводить у відповідність зі світовими, зокрема, європейськими нормами.

Однак це не означає, що до ухвалення цього закону в Україні фінмоніторинг взагалі не проводився. Відповідальним за нього органом в нашій країні є Державна служба фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг), яка є підрозділом фінансової розвідки.

Крім того, повноваження зі здійснення фінмоніторингу має Національний банк України (НБУ). Регулятор встановлює для банків і небанківських установ вимоги щодо протидії відмиванню незаконно отриманих доходів та перевіряє їх дотримання.

Таким чином, самі фінустанови повинні перевіряти і аналізувати фінансові операції своїх клієнтів. І, в разі виявлення підозрілих операцій, - інформувати про них Держфінмоніторинг та правоохоронні органи.

Нацбанк же, зі свого боку, як було зазначено вище, перевіряє, наскільки сумлінно фінустанови аналізують інформацію про фінансовий стан своїх клієнтів і ризикованість здійснюваних ними фінансових операцій.

Фінмоніторинг не указ

НБУ регулярно публікує дані про порушників і порушення, які вони допускають. В "чорний" список може потрапити практично будь-який банк (свого часу в них з`являлися, наприклад, "ПриватБанк" та "Райффайзен Банк"), проте в ньому є, що називається, "ядро".

Нерідко в цьому списку з`являється ПуАТ "КБ "Акордбанк". Так, в 2018 році він став порушником відразу двох нормативів - максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента, який не повинен перевищувати 25% (у "Акордбанка" він склав 50,49%) , а також максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов`язаними з банком особами, який також повинен бути не більше 25% (51,11%).

На початку 2020 року НБУ за результатами перевірок оштрафував "Акордбанк" на 2,3 мільйона гривень за неналежне забезпечення діяльності внутрішньобанківської системи запобігання легалізації злочинних доходів, неналежне вивчення клієнтів і аналіз їхніх фінансових операцій.

Слід також зазначити, що "Акордбанк" часто згадується серед так званих "кишенькових банків", які створюються з метою легалізації незаконних доходів і проведення фінансових угод за злочинними схемами.

Пікантність ситуації полягає в тому, що основний акціонер "Акордбанка" Данило Волинець (володіє 75% акцій фінустанови) - чоловік ексміністра фінансів, а нині посла України в США ОСОБА_3 .

До речі, в період, коли Маркарова очолювала Мінфін, "Акордбанк" активно скуповував облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), які випускало відомство, очолюване дружиною Волинця. Відсотки за цими цінними паперами, які і сьогодні досить високі, в той час могли досягати 20% річних.

Тоді ж спостерігалося небувало збільшення активів "Акордбанка" - тільки за перше півріччя 2019 року вони зросли на 500 мільйонів гривень - до 2,3 мільярда гривень.

Металіст - чемпіон

Як бачимо, "Акордбанк" досить легковажно ставиться до ризикових операцій своїх клієнтів. А це, в свою чергу, сприяє тому, що деякі клієнти фінустанови використовують його для відмивання злочинних доходів.

Але про які "темні" справи йдеться? Про це, швидше за все, знають правоохоронні органи.

Втім, інформовані джерела "Апострофа" розповіли про деякі з них.

Велика частина порушень, про які стало відомо виданню, відноситься до 2017-2019 років.

Одна з найбільш кричущих схем пов`язана з торгівлею металобрухтом. Клієнти "Акордбанка" - як правило якісь компанії з сумнівною репутацією, знімали в касах фінустанови гроші для покупки товару.

За словами одного зі співрозмовників видання, знайомого з ситуацією, в багатьох випадках фінансові операції мали всі ознаки фіктивності, та навіть рутинна перевірка з боку банку дозволила б, як мінімум, віднести такі угоди до розряду ризикованих.

Більш того, сам банк оцінював фінансовий стан багатьох таких клієнтів як "слабкий" (згідно з програмою ідентифікації, такий статус має на увазі підвищену ймовірність нездатності клієнта здійснювати фінансові операції за власний рахунок). Проте, фінансові операції, включаючи зняття великих сум готівки у відділеннях фінустанови, не були заблоковані.

З того, що не могло не впасти в око - одразу у кількох компаній-клієнтів банку, які брали участь у схемі, були однакові номери телефонів або адреси електронної пошти, а також IP-адреси.

У цих компаній також не було найманих працівників і основних засобів. Деякі взагалі не вели ніякої господарської діяльності. У більшості клієнтів була одна довірена особа, яка мала право знімати готівку з їхніх рахунків.

Уже на етапі здійснення фінансових операцій можна було звернути увагу на те, що компанії, які були клієнтами "Акордбанка", закуповували металобрухт у одних і тих же фізичних осіб, оплата проводилася шляхом "дроблення" сум, але при цьому у однієї особи закуповувалися абсолютно нереальні обсяги продукції.

Наприклад, п`ять фізичних осіб примудрилися за десять днів продати 269 тонн металобрухту, що могло б розміститися у 27 КАМАЗах. При цьому клієнти "Акордбанка" повідомили фінустанову, що металобрухт перевозиться на особистому транспорті цих фізосіб.

До речі, про "продавців" металобрухту. Як з`ясувалося, 16 з них були фігурантами кримінальних проваджень за різними статтями Кримінального кодексу - крадіжка (№185), грабіж (№186), незаконне виготовлення, переробка вогнепальної зброї/вибухових пристроїв (№263), створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (№260), хуліганство (№296), незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (№309).

Крім того, вісьмох "продавців" взагалі не вдалося ідентифікувати, за даними однієї людини значилася зовсім інша особа, паспорти двох фізосіб, зазначених в якості продавців товару, були загублені, одна людина на той час уже померла.

Також досить підозріло було те, що "готівка" знімалася в відділенні "Акордбанка" в Києві, хоча закупівля металобрухту проводилася в Дніпропетровській і Донецькій областях.

Так, десять фірм, що мали однакові IP-адреси, для покупки металобрухту зняли в касі банку 861,5 мільйони гривень.

До цього "букету" порушень можна ще додати те, що компанії надали банку недостовірну інформацію і звітність, не подали необхідні документи в податкову, ухилялися від сплати податків, зокрема, військового збору з обсягів купленого металобрухту.

Аграрне лобі

За схожою схемою здійснювалися операції з придбання клієнтами "Акордбанка" сільськогосподарської продукції.

Тут серед виявлених порушень також зафіксована відсутність подання фінансової звітності до Державної фіскальної служби (ДФС).

Крім того, товарно-транспортні накладні мали явні ознаки підробки. Що не дивно, оскільки в деяких випадках, як з`ясувалося, в періоди проведення так званих "закупівель" накладні на вказаний товар реально не оформлялися.

Як і у випадку з металобрухтом, закупівлі сільгосппродукції здійснювалися за "готівку" у одних і тих фізосіб з використанням методу "дроблення" сум. При цьому постачальники надавали покупцям однакові обсяги товару з точністю до 1 кілограма.

Кількість проданого товару суттєво перевищує показники врожайності земельних ділянок, на яких відповідна продукція була, нібито, вироблена. При цьому, за інформацією, яку надали "Акордбанку" його клієнти, вся продукція до моменту її продажу зберігалася насипом у фізичних осіб-продавців на їхніх особистих майданчиках або складах-ангарах.

Також дві фізособи, у яких, нібито, купувалася сільгосппродукція, повідомили, що не продавали її в таких значних обсягах.

Деякі фірми, задіяні в схемі, мали явні ознаки фіктивності, та й самі операції були вельми підозрілими. Так, директор одного з підприємств в один і той же день здійснював закупівлю продукції в двох областях - Одеській і Миколаївській, при тому, що відстані між населеними пунктами і Одесою, де знімалися готівкові кошти, досягали порядку 200 кілометрів.

Зрозуміло, в схемі "аграрників" також використовувалися компанії з однаковою IP-адресою, а також фізичними адресами - наприклад, по одному з них було зареєстровано понад 100 юридичних осіб. Крім того, у цих компаній - клієнтів "Акордбанка" була одна довірена особа, уповноважена знімати готівку з їхніх рахунків.

В результаті, за півроку (2017-2018 роки) в рамках цієї схеми з каси банку було взято понад 300 мільйонів гривень.

Кредитна спілка

Ну і, звичайно, не обійшлося без улюбленої схеми з оформлення кредитів.

Характерними ознаками того, що це - саме "схема", було наступне: одна фізособа відкривала відразу кілька рахунків у кількох відділеннях банку, а іноді і в одному відділенні; клієнт отримував новий кредит до того, як був погашений попередній, при цьому позики видавалися без застави або поручительства; одержувачі кредитів, згідно з кредитною угодою, зобов`язувалися погашати позики з власних коштів, однак у банку була інформація про те, що такі клієнти не мали достатньої для цього кількості грошей.

Нерідко клієнти банку отримували відразу кілька кредитів, їх загальна сума могла становити від 1,2 до 17,1 мільйона гривень.

В результаті, за неповні два роки (січень 2017 року - січень 2019 року) близько 100 фізичних осіб взяли в "Акордбанку" кредити на суму, що перевищує півмільярда гривень.

Зрозуміло, що ці факти повинні вивчити компетентні органи, і тільки після цього можна буде говорити про наявність чи відсутність складу злочину. Однак викладені вище факти красномовно говорять про те, що "Акордбанк" не здійснив перевірку своїх клієнтів або, скоріше, провів її чисто формально. І вже, тим більше, банк не проаналізував належним чином навіть ту інформацію, яка у нього про цих клієнтів була. В результаті, банк допустив проведення ризикованих фінансових операцій, що мають, до того ж, всі ознаки правопорушень.

ОСОБА_1»

Указані обставини підтверджуються роздруківкою із сайту в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 та поясненнями сторін.

Спір у даній справі виник з того приводу, що позивач вважає, що всі без виключення твердження, викладені у статті журналіста ОСОБА_1, є недостовірною інформацією, оскільки не відповідають дійсності та викладені неправдиво, тобто містять відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які були спростовані в судовому порядку я такі, що є безпідставними. Поширення такої інформації, за доводами Банку, завдають шкоди діловій репутації банку, його акціонерам та працівникам (членам їх сімей). Що і стало підставою для звернення позивачем до суду із даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

У статті 34 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб (стаття 68 Конституції України).

За змістом частини 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та інш.), пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, від 07.12.2021 у справі № 905/902/20).

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина 1 статті 91 ЦК України).

У частині 1 статті 94 ЦК України визначено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством (частина 1 статті 201 ЦК України).

За визначенням, наведеним у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ділова репутація - це сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського кодексу України дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Згідно зі статтею 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

У статті 5 Закону України «Про інформацію» визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 7 Закону України «Про інформацію»).

За змістом статті 277 ЦК України позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації та довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

За змістом частини 1 статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, є юридична особа, в якій вона працює (пункт 11 постанови Пленуму). У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з`ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона.

У пункті 12 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Факт того, що автором вказаного інформаційного матеріалу та власником Інтернет сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 є відповідач ним визнано та не заперечується.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України обставини, які визнаються сторонами, не підлягають доказуванню.

Зі змісту вищевказаного тексту вбачається, що поширена інформація стосується твердження відповідача про те, що Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Акордбанк" халатно ставиться до своїх обов`язків по фінансовому моніторингу, створений з метою легалізації незаконних доходів і проведення фінансових угод за злочинними схемами, сприяє деяким клієнтам фінустанови використовувати його для відмивання злочинних доходів, допустив проведення ризикованих фінансових операцій, що мають всі ознаки правопорушень.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що інформація у текстовому матеріалі «ІНФОРМАЦІЯ_2» не є оціночним судженням, а є фактичною інформацією, правдивість якої може бути підтверджена або спростована.

Доводи відповідача на те, вказана стаття має оціночні судження, які мають під собою необхідне фактичне підґрунтя є безпідставними з огляду на таке.

У статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина 1). Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина 2).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати (постанова Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/10429/18).

При вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною, має бути визначено характер такої інформації та з`ясовано, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанова Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/19082/16).

У пункті 19 постанови Пленуму зазначено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Згідно з частиною 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Попри це, як правильно зауважено судом першої інстанції, у статті міститься інформація, що носить стверджувальний характер, в ній йдеться про встановлені факти, така інформація є негативною і завдає шкоди діловій репутації позивача.

Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, про те позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Враховуючи, що за вчинення злочинних дій, про які йдеться в спірній статті, встановлена адміністративна та кримінальна відповідальність, то належними доказами вчинення таких дій мають бути постанова або вирок суду, або постанова органу досудового розслідування про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав.

Разом з тим, всупереч вимог статті 74 ГПК України суду не надано відповідних доказів та відповідачем не доведено стверджуваних ним у спірній публікації фактів того, що позивач халатно ставиться до своїх обов`язків по фінансовому моніторингу, створений з метою легалізації незаконних доходів і проведення фінансових угод за злочинними схемами, сприяє деяким клієнтам фінустанови використовувати його для відмивання злочинних доходів, допустив проведення ризикованих фінансових операцій, що мають всі ознаки правопорушень.

Таким чином, поширена відповідачем інформація не відповідає дійсності та є недостовірною.

Тому і посилання відповідача на те, що поширення вказаної інформації не призвело до порушення особистих немайнових прав позивача та вказані висловлювання не принижують ділову репутацію позивача є безпідставними.

Доказів спростування вказаної інформації відповідачем суду не надано.

Відповідно до вимог частини 7 статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації інформацію про ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "АКОРДБАНК" поширену власником -ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЄВРОПЕЙСЬКА МЕДІА ГРУПА" через розміщення в суботу ІНФОРМАЦІЯ_3 об 11:03 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 в розділі "Економіка" із заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2» та зобов`язання відповідача спростувати недостовірну інформацію про позивача аналогічним способом - шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 спростування, підлягають задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/14986/21 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська медіа група" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/14986/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/14986/21 залишити без змін.

Матеріали справи №910/14986/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повний текст складено: 12.07.2023.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка