Постанова

від 13.07.2023 по справі 917/1053/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 року м. Харків Справа № 917/1053/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І.В.;

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" (вх.№730П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 24.03.2023 у справі №917/1053/22 (повний текст рішення складено 24.03.2023 суддею Паламарчуком В.В. у приміщенні господарського суду Полтавської області)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО", м.Тетіїв, Тетіївський район, Київська область,

до Фермерського господарства "Злагода", с.Сушки, Козельщинський район, Полтавська область,

про стягнення 60454,18 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Фермерського господарства "Злагода" про стягнення 60454,18 грн, з яких: 46406,68 грн - основної заборгованості, 2335,90 грн - 3% річних, 11711,60 грн - інфляційних втрат.

Позов обґрунтований тим, що відповідач не здійснив повну оплату вартості товару за видатковою накладною №323 від 25.02.2021 у розмірі 46406,68 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.03.2023 у справі №917/1053/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд мотивував його тим, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження факту отримання відповідачем Евіто Т, к.с. 95 л) на суму 100369,08 грн саме за усною домовленістю, а не за договором №74/21/121 від 23.02.2021 як зазначено у видатковій накладній №323 від 25.02.2021. Крім того, дана накладна не підписана відповідачем.

Товариство з додатковою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» з рішенням господарського суду не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 24.03.2023 у справі №917/1053/22, прийняти у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «НОР-ЕСТ АГРО» до ФГ «Злагода» про стягнення заборгованості та нарахованого розміру грошових вимог у зв`язку з неналежним та несвоєчасним здійсненням виконання грошового зобов`язання щодо оплати вартості. Стягнути з відповідача на користь позивача 46406,68 грн -заборгованості, 2335,90 - 3% річних, 11711, 60 грн - інфляційних витрат, а також витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2481,00 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

Апелянт зазначає таке:

- господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, без належного правового дослідження та оцінки залишено подані та існуючі докази у даній справі, не взято до уваги зміст та сутність порушеного права позивача, а також правові позиції Верховного Суду;

- господарський суд не зазначив та не навів, окрім власного суб`єктивного пояснення/припущення) жодного належного та допустимого обґрунтування та правового твердження, які б надавали можливість встановити, допустити, припустити та стверджувати те, що вимоги позову ТДВ «НОР-ЕСТ АГРО» до ФГ «Злагода» про стягнення заборгованості та нарахованого розміру грошових вимог у зв`язку з неналежним та несвоєчасним здійсненням виконання грошового зобов`язання щодо оплати вартості, не могли та/або не можуть бути задоволені повністю;

- дата, номенклатура, кількість, ціна та вартість товару у видатковій накладній №323 від 25.02.2021 та податковій накладній №261 від 25.02.2021 повністю співпадають (є ідентичними). ФГ «Злагода» не спростовано факту невикористання даного товару у власній господарській діяльності. Факту спростування та/або заперечення невикористання товару у власних господарських цілях та/або у комерційних цілях ФГ «Злагода» не надано;

-протиправним є висновок господарського суду про те, що серед правовідносин, які склались між позивачем та відповідачем, не мало місця наявності належних та допустимих доказів, які підтверджують здійснення господарських операцій;

- господарським судом не надано жодної оцінки факту здійснення поставок товару та їх документального підтвердження;

- посилаючись на правові висновки Верховного Суду щодо застосування стандарту доказування, апелянт зазначив, що під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки убачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце;

-господарський суд фактично вдався до такого явища як «правовий пуризм»;

-просить урахувати правову позицію щодо посилання сторін на докази/факти/обставини, яких не існує/не має можливості надати та/або підтвердити у належний спосіб, викладену у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №920/330/18, від 17.07.2018 у справі №915/1145/17;

-вимоги щодо стягнення інфляції та 3% річних підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не виконано зобов`язання щодо сплати боргу;

-просить урахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 згідно з якою господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 витребувано у господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1053/22, необхідні для розгляду скарги, та ухвалено надіслати їх до Східного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №917/1053/22.

09.05.2023 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" на рішення господарського суду Полтавської області від 24.03.2023 у справі №917/1053/22. Ухвалено розглянути апеляційну скаргу у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу чи інших заяв та клопотань у даній справі протягом 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження. Відзив, заяви та клопотання можуть бути надіслані на офіційну адресу електронної пошти суду (inbox@eag.court.ua) з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи. Запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати їх з використанням програми "Електронний суд". Приймання та реєстрація процесуальних документів, надісланих учасниками судового процесу, здійснюється лише з офіційних електронних адрес (Електронних кабінетів), які мають бути створені в Електронному суді, розміщеному за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua. Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/.

12.06.2023 відповідач через систему «Електронний суд» подав до суду відзив (вх.№6655) на апеляційну скаргу, в якому просить поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, посилаючись на те, що ухвала Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 відповідачем отримана 27.05.2023, у межах строку для подачі відзиву на апеляційну скаргу, відповідач реалізував право на отримання правової допомоги, уклавши 02.06.2023 договір з адвокатом Курінним А.С., 05.06.2023 представник відповідача звернувся до суду першої та апеляційної інстанцій з клопотаннями про ознайомлення з матеріалами справи, доступ до яких надано 08.06.2023, після чого подано відзив на апеляційну скаргу на другий робочий день після реалізації права на ознайомлення з матеріалами справи, тому вважає поважними причини пропуску строку для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, ураховуючи наведені заявником обставини, колегія суддів вважає за можливе поновити відповідачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що апеляційна скарга містить аналогічне обґрунтування, зазначене позивачем у позові. Позовні вимоги відповідачем не визнаються, а обставини щодо:-укладення договору з відповідачем з приводу поставки товару Евіво Т к.с. (5л) у кількості 105 л на суму 100369,08 грн; - отримання відповідного товару відповідачем; - часткову оплату товару відповідачем, що є зустрічним виконанням зобов`язання; - отримання відповідачем податкового кредиту з урахуванням даної господарської операції; - прострочення відповідачем грошового зобов`язання; заперечуються відповідачем у повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи, про розгляд справи у письмовому провадженні сторони повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом відповідно до пункту 4 частини 5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 2 ст.273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду виходить з такого.

Як убачається з матеріалів справи, позов обґрунтований тим, що між ТОВ «НОР-ЕСТ АГРО» та Фермерським господарством "Злагода" у лютому 2021 року укладено договір поставки у спрощений спосіб. Відповідно до видаткової накладної №323 від 25.02.2021 на суму 100369,08 грн ТОВ "НОР-ЕСТ АГРО" у лютому 2021 передало ФГ "Злагода" товар на суму 100369,08 грн. Позивачем складено та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №323 від 25.02.2021 на суму 100369,08 грн, на підтвердження чого надав копію квитанції №9038366889 від 25.02.2021. Постачальником згідно з вказаною накладною є Товариство з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО", а отримувач - Фермерське господарство "Злагода", номенклатура товару - Евіто Т, к.с. (5л). Реєстрація вказаних податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, на думку позивача, підтверджує факт поставки товару позивачем та отримання його відповідачем.

Позивач стверджує, що обов`язок відповідача щодо оплати товару на суму 100369,08 грн виник внаслідок приписів закону про зустрічне виконання зобов`язань, відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України, у тому числі по факту отримання товару за правочином поставки, укладеному у спрощений спосіб. Згідно з платіжними дорученнями, СФГ "Злагода" на рахунок ТОВ "НОР-ЕСТ АГРО" перерахувало кошти у розмірі 53962,40 грн як часткову вартість поставленого товару.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 46406,68 грн - заборгованості за поставлений товар, 2335,90 грн - 3% річних, 11711,60 грн - інфляційних втрат.

Матеріали справи містять засвідчені копії: податкової накладної №261 від 25.02.2021 на суму 100369,08 грн, де постачальником вказано ТОВ «НОР-ЕСТ АГРО», а покупцем -СФГ «Злагода» (а.с.18), квитанції №1 від 25.02.2021 (а.с.19), а також видаткової накладної №323 від 25.02.2021, в якій постачальником зазначено ТОВ «НОР-Ест Агро», покупцем - СФГ «Злагода», за договором №74/21/121 від 23.02.2021, товар - Евіто Т. к.с.(5л) на суму 100369,08 грн. Вказана накладна підписана тільки з боку постачальника та не містить підпису покупця (а.с.17).

На підтвердження часткової оплати за спірною накладною позивачем надано засвідчені копії: платіжного доручення №282 від 10.06.2021 на суму 3962,40 грн з призначенням платежу: «часткова оплата 20% згідно рахунку №2965 від 21.05.2021 у сумі 3302,00 грн, ПДВ -20% 660,40 грн (а.с.20) та платіжного доручення №362 від 19.11.2021 у розмірі 50000,00 грн з призначенням платежу: «оплата за ззр згідно рах у сумі 41666,67 грн, ПДВ -20% 8333,33 грн» (а.с.21).

Надаючи власну правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами частин 1, 8 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Як правильно встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, згідно зі спірною видатковою накладною №323 від 25.02.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" поставило Фермерському господарству "Злагода" Евіто Т, к.с (5л) на суму 100369,08 грн (з ПДВ) згідно з договором №74/21/121 від 23.02.2021.

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами (пункт 1 частини 1 ст.208 Цивільного кодексу України).

Господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами мало місце укладення договору №74/21/121 від 23.02.2021 у письмовій формі, за яким відбулася поставка Евіто Т, к.с. на суму 100369,08 грн, оскільки в матеріалах справи наявна засвідчена копія видаткової накладної №323 від 25.02.2021 із зазначенням дати та номеру договору.

Проте матеріали справи не містять ані оригіналу, ані належними чином засвідченої копії договору №74/21/121 від 23.02.2021, натомість у позові позивач посилається на усну домовленість між сторонами про поставку товару.

Як зазначалося вище, у видатковій накладній №323 від 25.02.2021 відсутній підпис з боку СФГ «Злагода».

Відтак, позивач не надав належних і допустимих у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження поставки товару відповідачу та отримання останнім товару за спірною накладною.

Разом з цим, податкова накладна №261 від 25.02.2021 та її реєстрація у Єдиному реєстрі податкових накладних не містить посилання на договір №74/21/121 від 23.02.2021, що вказаний у видатковій накладній, а, отже, не підтверджує факту отримання товару відповідачем саме за видатковою накладною №323 від 25.02.2021, на яку посилається позивач як на доказ поставки товару.

Стосовно доводів апелянта про те, що дата, номенклатура, кількість, ціна та вартість товару у видатковій накладній №323 від 25.02.2021 та податковій накладній №261 від 25.02.2021 повністю співпадають, колегія суддів зазначає, що податкова накладна - це документ, яким користуються платники ПДВ для обліку податкового зобов`язання та податкового кредиту. Зазначене заявником співпадіння не є беззаперечним доказом здійснення господарської операції з поставки товару саме за спірною видатковою накладною №323 від 25.02.2021.

У платіжному дорученні №282 від 10.06.2021 на суму 3962,40 грн та платіжному дорученні №362 від 19.11.2021 на суму 50000,00 грн відсутнє будь-яке посилання, як на договір №74/21/121 від 23.02.2021, так і на видаткову накладну №323 від 25.02.2021, що також свідчить про суперечливість доказів, які наявні в матеріалах справи.

Відсутні у матеріалах справи і копії рахунків, на підставі яких здійснені платежі, про що зазначено у призначенні платежу у вищезазначених платіжних дорученнях.

Наведене спростовує твердження скаржника про те, що господарським судом не надано жодної оцінки факту здійснення поставок товару та їх документального підтвердження.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Апелянт просить урахувати правову позицію щодо посилання сторін на докази/факти/обставини, яких не існує/не має можливості надати та/або підтвердити у належний спосіб, викладену у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №920/330/18, від 17.07.2018 у справі №915/1145/17.

Колегія суддів зазначає, що обставини зазначених скаржником справ не є релевантними до тих, що встановлені у справі, що розглядається.

Посилання позивача на те, що під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки убачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце, не беруться судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження такого.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами факт отримання відповідачем товару - Евіто Т, к.с. (5л) на суму 100369,08 грн саме за усною домовленістю, згідно з видатковою накладною №323 від 25.02.2021, а не за договором №74/21/121 від 23.02.2021, відтак у позові в цій частині законно відмовив.

Стосовно вимог про стягнення 2335,90 грн. - 3% річних та 11711,60 грн інфляційних втрат, то згідно з положеннями ст.625 Цивільного кодексу України право вимагати сплати 3% річних та суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції виникають за умови порушення боржником основного зобов`язання.

Беручи до уваги те, що позивачем не доведено факт поставки товару за спірною видатковою накладною, відповідач не може вважатись таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання, а тому в цій частині позову слід також відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що господарський суд фактично вдався до такого явища як «правовий пуризм».

Колегія суддів вважає такі твердження заявника апеляційної скарги помилковими, виходячи з такого.

Поняття «правового пуризму» було введено в правовий обіг Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні у справі «Сутяжник проти Росії» від 23.07.2009 (№8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що «правовий пуризм» на відміну від обставин «істотного та непереборного характеру» завжди призводить до порушення принципу правової визначеності; «правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів; «правовий пуризм» може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів.

Виходячи з наведеного, не применшуючи значення необхідності дотримання процесуальних норм, їх порушення повинно бути підставою для скасування рішення лише за умови, якщо останнє за своєю суттю є необґрунтованим та/або незаконним й підлягало би скасуванню чи зміні навіть за відсутності вказаної підстави.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.10.2018 у справі №826/14749/16.

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи апеляційної скарги в частині того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у справі №917/1053/22 прийняте місцевим господарським судом без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: №905/49/15 від 04.11.2019, №817/537/17 від 21.02.2018, №910/23097/17 від 29.06.2021, №922/2115/19 від 03.06.2022, №924/234/18 від 24.01.2019, оскільки у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Ураховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду про відмову у задоволенні позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на усі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи заявника апеляційної скарги, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом у повній мірі з`ясовані та правильно оцінені обставини у справі, прийняте рішення є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги не убачається.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 24.03.2023 у справі №917/1053/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.07.2023.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя І.В. Тарасова