2/130/174/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" червня 2023 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Заярного А.М.,
за участі секретаря судових засідань Мухи Р.П.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідачів ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та встановлення порядку користування будинком з господарськими будівлями та спорудами,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2022 року позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 звернулись до суду з цим позовом в якому після уточнення позовних вимог просили встановити порядок користування житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 у відповідності до якого: виділити ОСОБА_4 в користування ізольовану кімнату «1-3» площею 12,4 кв. м; виділити ОСОБА_1 в користування ізольовану кімнату «1-5» площею 12,9 кв. м; виділити в спільне користування ОСОБА_4 , ОСОБА_1 літню кухню «Б» площею 12,7 кв. м, сарай «Б1» площею 47,6 кв. м; виділити в користування ОСОБА_5 ізольовану кімнату «1-6» площею 19,5 кв. м, гараж «В» площею 23,9 кв. м, сарай «Г» площею 9,7 кв. м, сарай «Д» площею 12,3 кв. м, сарай «Е» площею 7,4 кв. м, сарай «З» площею 7,7 кв. м;залишити в спільному користуванні ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 коридор «1-1» площею 6,1 кв. м, кухню «1-2» площею 11,0 кв. м, прихожу «1-4» площею 1,7 кв. м, веранду «а» площею 12,9 кв. м, ганок площею 7,3 кв. м, льох «п/Б» площею 28,4 кв. м, вбиральню «Ж» площею 1,7 кв. м, ворота «№1», огорожу «№2». Зобов`язати відповідачів не чинити перешкоди позивачам в користуванні кімнатою «1-3» площею 12,4 кв. м, кімнатою «1-5» площею 12,9 кв. м, коридором «1-1» площею 6,1 кв. м, кухнею «1-2» площею 11,0 кв. м, прихожою «1-4» площею 11,7 кв. м, верандою «а» площею 12,9 кв. м, ганком площею 7,3 кв. м, літньою кухнею «Б» площею 12,7 кв. м, сараєм «Б1» площею 47,6 кв. м, льохом «п/Б» площею 28,4 кв. м, вбиральнею «Ж» площею 1,7 кв. м, воротами «№1», огорожею «№2», що розташовані в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 .
Стислий виклад позицій позивачів.
Позивачам на праві власності належить по 1/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 , які вони отримали в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_7 . Відповідачу ОСОБА_5 належить на праві власності 1/2 частина вищевказаного житлового будинку. Після оформлення спадкових прав відповідач забрала ключі від вхідних дверей до нього. На даний час вказаний житловий будинок використовує син відповідача ОСОБА_8 ОСОБА_6 , не допускаючи позивачів до вказаного будинку, не беручи до уваги належність їм 1/4 його частини.
У зв`язку з вищевикладеним, позивачі позбавлені можливості реалізувати свої права співвласника щодо користування житловим будинком з господарським будівлями та спорудами.
Виділення в натурі окремих ізольованих кімнат, які б можна було використовувати як окремі квартири або переобладнати під такі квартири, є неможливим. А тому між позивачами та відповідачем ОСОБА_5 повинен бути встановлення порядок користування приміщеннями житлового будинку та господарськими будівлями і спорудами у відповідності до належних їх часток. Запропоноване визначення порядку користування житловим будинком буде відповідати належним співвласниками часткам у праві власності в житловому будинку та господарським будівлям з невеликим відхиленням та буде найбільш зручним.
30.06.2023 від представника позивача ОСОБА_9 надійшли письмові пояснення щодо виявлених розбіжностей в технічному паспорті. Відповідно до яких представник позивача вказав, що різниця в показниках площі в Експілкації до плану будинку та характеристиці будівель і споруд пояснюється різним вирахуванням обмірів. У всіх інших правовстановлюючих документах розбіжності відсутні.
Процесуальні дії, заяви та клопотання.
10.10.2022 ухвалою судді позовна заява залишена без руху, надано строк на усунення недоліків.
19.10.2022 недоліки, вказані в ухвалі суду були усунені, в зв`язку з чим ухвалою від 18.11.2022 відкрито провадження у справі, справа призначена до підготовчого засідання на 07.12.2022.
07.12.2022 розгляд справи відкладено на 23.01.2023.
23.01.2023 від представника відповідачів надійшла заява про проведення врегулювання спору за участі судді. Розгляд справи відкладено на 13.02.2023.
13.02.2023 в судовому засіданні відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачів щодо врегулювання спору за участю судді. Витребувано у КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» інвентаризаційну справу. Розгляд справи відкладено на 09.03.2023.
03.03.2023 надійшла витребувана судом інвентаризаційна справа.
09.03.2023 справа знята з розгляду та в подальшому перепризначена на 05.04.2023.
14.03.2023 надійшла заява представника позивача ОСОБА_4 про приєднання до матеріалів справи доказів.
05.04.2023 підготовче провадження закрито, справа призначена до розгляду по суті на 22.05.2023.
22.05.2023 розгляд справи відкладено на 20.06.2023.
20.06.2023 ухвалою суду поновлено судове провадження. Розгляд справи відкладено на 06.07.2023.
30.06.2023 від представника позивача ОСОБА_9 надійшли письмові пояснення щодо виявлених розбіжностей в технічному паспорті.
06.07.2023 від представника позивача надійшла заява про приєднання доказів щодо понесених позивачем ОСОБА_9 витрат на правничу допомогу.
06.07.2023 в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_9 , ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 підтримали уточнені позовні вимоги з підстав, викладених в позові та просили їх задовольнити. Відмовились від призначення експертизи, адже це не відповідає їх інтересам, вони вибрали для себе найсприятливіший спосіб захисту, експертиза призведе до витрат, які вони не в змозі оплатити.
Представник відповідачів ОСОБА_3 заперечив щодо встановлення порядку користування майном з підстав відсутності доказів, що підтверджують неподільність спірного будинку, тобто неможливість його поділу в натурі на три ізольованих частини. Визнав факт створення відповідачами перешкод позивачам в користуванні будинком, зважаючи на їх неприязні відносини. Клопотання про проведення експертизи позивачами не ставиться. Не заперечує проти заявленої суми витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача ОСОБА_4 .
Також представник ОСОБА_3 заявив, що не зацікавлений у проведенні експертизи, тому про неї не заявляє. Своїх варіантів поділу не запропонував.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Відповідно до копії постанови Вінницького апеляційного суду від 23.12.2021 рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21.10.2021 скасовано, визнано за ОСОБА_9 та ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 3,8121 га (а.с.11-14), що також стверджується копіями Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, відповідно до яких загальна площа будинку становить 86,5 кв. м (а.с.15-16).
Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом, спадкоємцем після смерті ОСОБА_10 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 являється ОСОБА_5 , загальна площа житлового будинку 86,5 кв. м (а.с.17), що також підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.18).
Відповідно до копії постанови Верховного суду від 08.04.2020 визнано недійсним у 1/2 частині свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер 2-415, видане державним нотаріусом Жмеринської районної державної нотаріальної контори 14 березня 2016 року ОСОБА_5 , яким посвідчено її право на земельну ділянку площею 3,8121 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521055300:06:002:0078, яка знаходиться за адресою: Браїлівська селищна рада, Жмеринський район, Вінницька область, зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за № 2-415. Визнано недійсним у 1/2 частині свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Жмеринською районною державною нотаріальною конторою 16 травня 2016 року ОСОБА_5 , яким посвідчено її право на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване у реєстрі нотаріальних дій за № 2-771. Скасовано запис про право власності № 13753613 від 14 березня 2016 року на нерухоме майно - земельну ділянку площею 3,8121 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521055300:06:002:0078, яка знаходиться за адресою: Браїлівська селищна рада, Жмеринський район, Вінницька область, за ОСОБА_5 . Скасовано запис про право власності від 16 травня 2016 року на нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 (а.с.11-27).
Згідно з технічним паспортом житловий будинок по АДРЕСА_2 має загальну площу 86,5 кв. м, складається з коридору, кухні, кімнати, прихожої, двох кімнат та веранди площею 12,9 кв.м В свою чергу згідно характеристики будівель і споруд технічного паспорту площа житлового будинку складає 95,7 кв м, площа веранди 15,0 кв м (а.с.28-30).
Рішенням виконавчого комітету Браїлівської селищної ради Жмеринського району Вінницької області від 12.04.2016 АДРЕСА_3 перейменовано на ІІІ тупик Центральний,16 (а.с.31).
ОСОБА_1 неодноразово зверталась до Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області щодо вчинення протиправних дій ОСОБА_11 , що стверджується листами Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області (а.с.32-33; 147-149).
Також в судовому засіданні була оглянута Інвентаризаційна справа №1272 будинку в АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_3 ). З оглянутої судом інвентаризаційної справи, зокрема свідоцтва про право власності, реєстраційного посвідченні та усіх інших правовстановлюючих документів, загальна площа житлового будинку в АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_1 ) становить 86,5 кв м. Дані документи в позначках розбіжностей не містять.
Вказані докази суд приймає до уваги та не вбачає підстав для їх відхилення, так як вони зібрані та представлені суду із дотриманням вимог закону. Сторонами вони не оспорювались.
Мотив суду. Норми права, які застосовані судом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Положеннями ст.358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові №6-1500цс15 від 17 лютого 2016 року.
За правилом частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» якщо виділ частини в будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом, встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.
Крім того, частиною 2 ст.386 ЦКУкраїни передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, та відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Висновки суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в ній Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, рішення від 15 листопада 1996 року, п. 145) вказав, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті Зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги па порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№ 13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87, 52854/99, п. 122 від 30 жовтня 1991 року).
Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява № 38722/02, рішення від 5 квітня 2005 року, п. 75), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного-правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасиики мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається - статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у том) - сенсі, щоб йото використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25 вересня 1997 року п. 103 та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19 лютого 1998 року, п. 106).
За змістом указаних норм права судовий захист порушеного права мас бути ефективним, у зв`язку з чим, при вирішенні спору суд повинен застосувати дієвий спосіб захисту, який призведе до реального відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів позивача.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено сторонами між позивачами та відповідачами існує спір з приводу порядку користування цим жилим приміщенням, що підтвердив представник відповідачів, враховуючи, що відповідачі заперечують проти спільного користування та розпоряджання будинком, тобто не визнають права позивачів на частку їх майна та чинять перешкоди у користуванні власністю.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що добровільно спір з приводу порядку користування сторони вирішити не можуть, суд приходить до висновку про можливість встановити порядок користування спірним приміщенням, відповідно до розміру часток у праві власності з метою усунення можливості відступлення від належних сторонам частин у праві власності спірного будинку та виділити у користування ОСОБА_4 ізольовану кімнату «1-3» площею 12,4 кв. м; виділити ОСОБА_1 в користування ізольовану кімнату «1-5» площею 12,9 кв. м; виділити в спільне користування ОСОБА_4 , ОСОБА_1 літню кухню «Б» площею 12,7 кв. м, сарай «Б1» площею 47,6 кв. м;виділити в користування ОСОБА_5 ізольовану кімнату «1-6» площею 19,5 кв. м, гараж «В» площею 23,9 кв. м, сарай «Г» площею 9,7 кв. м, сарай «Д» площею 12,3 кв. м, сарай «Е» площею 7,4 кв. м, сарай «З» площею 7,7 кв. м; залишити в спільному користуванні ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 коридор «1-1» площею 6,1 кв. м, кухню «1-2» площею 11,0 кв. м, прихожу «1-4» площею 1,7 кв. м, веранду «а» площею 12,9 кв. м, ганок площею 7,3 кв. м, льох «п/Б» площею 28,4 кв. м, вбиральню «Ж» площею 1,7 кв. м, ворота «№1», огорожу «№2».
Саме такий порядок користування на переконання суду найбільш враховує баланс інтересів кожного зі співвласників, максимально наближено відповідає належним їм часткам у праві спільної часткової власності у спірній квартирі.
Також судом встановлено, що позивачам, які являються співвласниками спірного будинку відповідачами створюються перешкоди у користуванні цим будинком, які добровільно їх усувати відмовляються, а тому вимоги позивачів щодо усунення перешкод з боку відповідачів щодо користування позивачам власністю підлягають задоволенню.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Розподіл судових витрат.
З урахуванням задоволення позову з відповідачів на користь позивачів понесені ними витрати зі сплати судового збору (а.с.50-54). Також підлягають стягненню на користь позивача ОСОБА_4 понесені нею витрати на правничу допомогу (а.с.167-176).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3-13, 19, 76-81, 89, 259, 263-265, 274 ЦПК України, Суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Встановити порядок користування житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 у відповідності до якого:
- виділити ОСОБА_4 в користування ізольовану кімнату «1-3» площею 12,4 кв. м;
- виділити ОСОБА_1 в користування ізольовану кімнату «1-5» площею 12,9 кв. м;
- виділити в спільне користування ОСОБА_4 , ОСОБА_1 літню кухню «Б» площею 12,7 кв. м, сарай «Б1» площею 47,6 кв. м;
- виділити в користування ОСОБА_5 ізольовану кімнату «1-6» площею 19,5 кв. м, гараж «В» площею 23,9 кв. м, сарай «Г» площею 9,7 кв. м, сарай «Д» площею 12,3 кв. м, сарай «Е» площею 7,4 кв. м, сарай «З» площею 7,7 кв. м;
- залишити в спільному користуванні ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 коридор «1-1» площею 6,1 кв. м, кухню «1-2» площею 11,0 кв. м, прихожу «1-4» площею 1,7 кв. м, веранду «а» площею 12,9 кв. м, ганок площею 7,3 кв. м, льох «п/Б» площею 28,4 кв. м, вбиральню «Ж» площею 1,7 кв. м, ворота «№1», огорожу «№2».
Зобов`язати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не чинити перешкоди ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в користуванні кімнатою «1-3» площею 12,4 кв. м, кімнатою «1-5» площею 12,9 кв. м, коридором «1-1» площею 6,1 кв. м, кухнею «1-2» площею 11,0 кв. м, прихожою «1-4» площею 11,7 кв. м, верандою «а» площею 12,9 кв. м, ганком площею 7,3 кв. м, літньою кухнею «Б» площею 12,7 кв. м, сараєм «Б1» площею 47,6 кв. м, льохом «п/Б» площею 28,4 кв. м, вбиральнею «Ж» площею 1,7 кв. м, воротами «№1», огорожею «№2», що розташовані в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 .
Стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 1488,6 грн. сплаченого судового збору.
Стягнути з відповідача ОСОБА_6 на користь позивача ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 496,2 грн. сплаченого судового збору .
Стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача ОСОБА_4 понесені судові витрати у розмірі 1488,6 грн. сплаченого судового збору та 8000 грн. витрат на правничу допомогу.
Стягнути з відповідача ОСОБА_6 на користь позивача ОСОБА_4 понесені судові витрати у розмірі 496,2 грн. сплаченого судового збору та 4000 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ),
Суддя Андрій ЗАЯРНИЙ
Дата складання повного судового рішення 13.07.2023
Суд | Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області |
Дата ухвалення рішення | 06.06.2023 |
Оприлюднено | 17.07.2023 |
Номер документу | 112174202 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: усунення перешкод у користуванні майном |
Цивільне
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області
Заярний А. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні