Постанова

від 14.11.2023 по справі 130/2062/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/2062/22

Провадження № 22-ц/801/1821/2023

Категорія: 11

Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 рокуСправа № 130/2062/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючогоКовальчука О. В.,

суддів: Якименко М. М., Панасюка О.С.,

за участі секретаря Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення порядку користування приміщеннями будинку та усунення перешкод в користуванні ґбудинком,

за апеляційноюскаргою ОСОБА_3 ,поданою їїпредставником адвокатом СмірновимСергієм Миколайовичем,на рішенняЖмеринського міськрайонногосуду Вінницькоїобласті,ухвалене уцій справі 06 липня 2023 року у м. Жмеринці суддею цього суду Заярним А.М., дата складання його повного тексту 13 липня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні2022року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулись досуду зпозовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановленняпорядку користуванняприміщеннями будинкута усунення перешкодв користуваннібудинком.Позов мотивованийтим,що позивачамналежить по часткиу правівласності нажитловий будинокз господарськимибудівлями таспорудами,що розташованийза адерсою: АДРЕСА_1 ,що вониотримали успадок післясмерті матері- ОСОБА_6 . ОСОБА_3 належить частки управі власностіна вказанийжитловий будинок,що вонауспадкувала після смертісвого батька- ОСОБА_7 ,яка після оформленнясвоїх спадковихправ забралаключі відвхідних дверейдо ньогота недавала можливостіпозивачам користуватисьцим будинком.На данийчас вказанийбудинок фактичноперебуває укористуванні сина ОСОБА_3 ОСОБА_4 .Відповідачі,будучи обізнанимипро належністьпозивачам по часткиу правівласності нацей будинок,чинять позивачам перешкодиу користуванніним,не допускаючиїх дожитла.Добровільно вирішитипитання врегулюванняпорядку користуваннябудинком згосподарськими будівлямита спорудамисторонам невдалось. Виділення в натурі окремих ізольованих кімнат, які б можна було використовувати як окремі квартири або переобладнати під такі квартири, є неможливим, а тому між позивачами та відповідачем ОСОБА_3 повинен бути встановлений порядок користування приміщеннями житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами у відповідності до належних їм часток.

Пославшись на викладене, позивачі просили суд встановити порядок користування приміщеннями зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами шляхом: виділу ОСОБА_8 в користування ізольованої кімнати «1-3» площею 12,4 кв. м; виділу ОСОБА_1 в користування ізольованої кімнати «1-5» площею 12,9 кв. м; виділу в спільне користування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 літньої кухні «Б» площею 12,7 кв. м, сараю «Б1» площею 47,6 кв. м; виділу в користування ОСОБА_3 ізольованої кімнати «1-6» площею 19,5 кв. м, гаражу «В» площею 23,9 кв. м, сараю «Г» площею 9,7 кв. м, сараю «Д» площею 12,3 кв. м, сараю «Е» площею 7,4 кв. м, сараю «З» площею 7,7 кв. м; залишення в спільному користуванні ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 коридору «1-1» площею 6,1 кв. м, кухні «1-2» площею 11,0 кв. м, прихожої «1-4» площею 1,7 кв. м, веранди «а» площею 12,9 кв. м, ганку площею 7,3 кв. м, льоху «п/Б» площею 28,4 кв. м, вбиральні «Ж» площею 1,7 кв. м, воріт «№1», огорожі «№2». Крім того, позивачі просили суд зобов`язати відповідачів не чинити перешкоди їм в користуванні кімнатою «1-3» площею 12,4 кв. м, кімнатою «1-5» площею 12,9 кв. м, коридором «1-1» площею 6,1 кв. м, кухнею «1-2» площею 11,0 кв. м, прихожою «1-4» площею 11,7 кв. м, верандою «а» площею 12,9 кв. м, ганком площею 7,3 кв. м, літньою кухнею «Б» площею 12,7 кв. м, сараєм «Б1» площею 47,6 кв. м, льохом «п/Б» площею 28,4 кв. м, вбиральнею «Ж» площею 1,7 кв. м, воротами «№1», огорожею «№2».

06 червня 2023 року рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 задоволено. Встановлено порядок користування приміщеннями вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами зазначеним вище шляхом. Зобов`язано відповідачів не чинити перешкоди позивачам у користуванні виділеним їм нерухомим майном у відповідності до їх часток у праві власності на такий будинок. Вирішено питання розподілу судових витрат щодо судового збору.

Не погодившись з ухваленим рішенням, представник ОСОБА_3 адвокат Смірнов С.М., посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі. Зокрема скаржник посилається на те, що саме позивачі повинні були довести, що поділ в натурі між співвласниками спірного будинку з господарськими будівлями та спорудами є неможливим, лише у випадку встановлення такої обставини суд мав право встановити порядок користування спірним майном. Спільне користування вказаним будинком є неможливим через негативні відносини між позивачами та відповідачами, а реалізація запропонованого позивачами варіанту користування будинком призведе до ще більших конфліктів між ними.

Представник ОСОБА_5 адвокат Гурба М.В. у поданому на апеляційну скаргу відзиві просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, указуючи на те, що можливість чи неможливість здійснити в натурі поділ майна, яке перебуває у спільній власності, не може бути перешкодою для вирішення спору про встановлення порядку користування ним. Наслідком негативних відносин між позивачами і відповідачами якраз стало звернення до суду із зазначеним позовом. Також у відзиві на апеляційну скаргу адвокат Гурба М.В. просить стягнути з ОСОБА_3 понесені в суді апеляційної інстанції витрати ОСОБА_5 на правову допомогу адвоката у розмірі 5 000 грн., яка полягала у вивченні апеляційної скарги, наданні консультацій щодо способів захисту, написанні відзиву на апеляційну скаргу, участі у судовому засіданні.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що 12 квітня 2016 року рішенням виконавчого комітету Браїлівської селищної ради Жмеринського району Вінницької області туп. Орджонікідзе, 30 в смт. Браїлів Жмеринського району Вінницької області перейменовано на ІІІ туп. Центральний,16 (а. с.31).

16 травня 2016 року видано свідоцтво про право на спадщину, згідно якого ОСОБА_3 успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_7 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адерсою: АДРЕСА_2 (а.с. 17).

16 травня 2016 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на зазначений будинок з господарськими будівлями і спорудами, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 18).

08 квітня 2020 року постановою Верховного Суду у справі № 130/2319/17-ц визнано недійсним у частині свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер 2-415, видане державним нотаріусом Жмеринської районної державної нотаріальної контори 14 березня 2016 року ОСОБА_3 , яким посвідчено її право на земельну ділянку площею 3,8121 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521055300:06:002:0078, яка знаходиться за адресою: Браїлівська селищна рада, Жмеринський район, Вінницька область, зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за № 2-415. Визнано недійсним у частині свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Жмеринською районною державною нотаріальною конторою 16 травня 2016 року ОСОБА_3 , яким посвідчено її право на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване у реєстрі нотаріальних дій за № 2-771. Скасовано запис про право власності № 13753613 від 14 березня 2016 року на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_3 . Скасовано запис про право власності від 16 травня 2016 року на зазначений вище житловий будинок за ОСОБА_3 (а.с.19-27).

23 грудня 2021 року постановою Вінницького апеляційного суду у справі № 130/3000/20 визнано за ОСОБА_8 та ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку площею 3,8121 га, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки (а.с.11-14).

24 січня 2022 року за ОСОБА_1 зареєстровано частки у праві власності на вищезгаданий будинок, а 06 липня 2022 року частки у праві власності на цей будинок за ОСОБА_5 (а.с. 15-16).

Згідно з технічним паспортом на даний житловий будинок він має загальну площу 86,5 кв. м, яка складається із коридору 6, 1 кв.м, кухні 11 кв.м, кімнати 12,4 кв.м, прихожої 11, 7 кв.м, двох кімнат 12, 9 кв.м та 19, 5 кв.м, веранди 12,9 кв.м. Відповідно до характеристики будівель і споруд технічного паспорту площа житлового будинку складає 95,7 кв м, веранди - 15 кв.м, ганку 7, 3 кв.м, літньої кухні 12, 7 кв.м, льоху 28,4 кв.м, гаражів 47, 6 кв.м та 23,9 кв.м, сараїв 9, 7 кв.м, 12, 3 кв.м, 7, 4 кв.м та 7, 7 кв.м, вбиральні 1, 7 кв.м (а.с.28-30).

24 червня 2022 року начальником Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області повідомлено ОСОБА_1 про те, що було здійснено ретельну перевірку фактів, викладених у її зверненні, щодо протиправних дій з боку ОСОБА_4 і встановлено згідно ст. 214 КПК, що у його діях ознаки кримінального правопорушення відсутні, у зв`язку з чим підстав для внесення відомостей до ЄРДР не має, а розгляд звернення ОСОБА_1 було здійснено у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян». Працівниками Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області було проведено ряд заходів, спрямованих на недопущення протиправних дій ОСОБА_4 у майбутньому та спрямованих на попередження його про те, що у разі допущення ним таких дій, він буде нести відповідальність (а. с. 32).

09 вересня 2022 року начальником Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області роз`яснено ОСОБА_1 , що її звернення були розглянуті у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян» (а. с. 33).

01 лютого 2023 року начальником Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області на запит адвоката Гурби М.В. повідомлено, що дійсно 08 червня 2022 року від ОСОБА_1 надійшла заява з приводу неправомірних дій з боку ОСОБА_4 . Письмове повідомлення за результатами прийнятого рішення від 24 червня 2022 року їй було направлено поштою (а. с. 147).

За приписами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно дост. 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно положень ст. ст. 316,317,319 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

За ст. 28 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1ст. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За ч. 1ст. 356 ЦК Українивласність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майно, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ч. ч. 2-3 ст. 358 ЦК України).

Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Згідно ч. 2 ст. 364 ЦК України якщо виділ в натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 3 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

За відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна таке питання вирішується судом.

Відповідно до ст. ст. 183, 367 ЦК України виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст. ст. 379, 380 ЦК України).

Системний аналіз положень указаних статей дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним входом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» якщо виділ частини в будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом, встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

Частиною 2 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, та відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Верховний Суд України у постанові від 17 лютого 2016 року в справі № 6-1500цс15 дійшов висновку, що ст. 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Встановивши, що між позивачами як співвласниками будинку з господарськими будівлями і спорудами та з іншого боку ОСОБА_3 як іншим його співвласником і ОСОБА_4 як фактичним його користувачем існує спір з приводу визначення порядку користування вказаним будинком, добровільно питання щодо визначення порядку користування зазначеним будинком їм вирішити не вдалось, відповідачі не визнають належності позивачам частки у праві власності на такий об`єкт нерухомого майна та чинять перешкоди у користуванні власністю, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову, визначивши порядок користування спірним будинком, який максимально наближено відповідає розміру часток кожного співвласника у праві власності на нього, та зобов`язавши відповідачів не чинити перешкоди позивачам у користуванні указаним нерухомим майном.

Доводи апеляційної скарги про те, що саме позивачі повинні були довести, що поділ в натурі між співвласниками спірного будинку з господарськими будівлями та спорудами є неможливим, лише у випадку встановлення такої обставини суд мав право встановити порядок користування спірним майном, відхиляються апеляційним судом, оскільки у даному випадку правовідносини між сторонами стосуються не поділу будинку, а встановлення порядку спільного користування ним, тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Разом з тим, апеляційний суд враховує те, що ОСОБА_3 не було запропоновано іншого порядку користування будинком з господарськими будівлями та спорудами, який би відповідав часткам співвласників у праві власності на нього, натомість запропонований позивачами спосіб користування нерухомим майном не змінює розмір часток належних кожному співвласнику, не порушує прав ОСОБА_3 та забезпечить баланс інтересів кожного із співвласників даного об`єкту нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 зауважила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Таким чином обставин неможливості реалізації указаного позивачами порядку користування вищезгаданим будинком судом не встановлено, а ОСОБА_3 доказів, які можуть підтверджувати такі обставини, суду не надала.

Твердження скаржника про те, що спільне користування вказаним будинком є неможливим через негативні відносини між позивачами та відповідачами, а реалізація запропонованого позивачем варіанту користування будинком призведе до ще більших конфліктів між ними не приймається до уваги судом, адже чинне законодавство не ставить вирішення питання про користування спільним майном в залежності від взаємовідносин між його співвласниками. В разі наявності спору між сумісними власниками домоволодіння, які не можуть бути вирішені шляхом укладанням договору або усної домовленості, такі спори вирішуються шляхом звернення до суду з позовом про встановлення порядку користування спільним домоволодінням, або шляхом ініціювання позову про виділення належної кожному співвласнику його частки в натурі.

Позивачі уданій справі,являючись співвласникамизазначеного вищебудинку,обрали такийспосіб захистусвоїх правяк встановлення порядку користування приміщеннями будинку та усунення перешкод в користуванні будинком, що не заборонено законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

Враховуючи, що сторони в позасудовому порядку не вирішили питання користування спірним будинком, відповідачами створюються перешкоди позивачам у користуванні цим будинком, які добровільно їх усувати відмовляються, вони заперечують проти задоволення позову, відтак у конфліктній ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16, від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18, від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20.

Суд першоїінстанції,розглядаючи питанняобрання позивачамиефективного способузахисту порушенихправ,врахував,що вимогапро встановлення порядку користування приміщеннями будинку і усунення перешкод в користуванні будинком є законним та ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у судовому порядку, відтак з урахуванням конкретних обставин даної справи підлягає задоволенню.

Крім того, колегія суддів вважає, що ці та усі інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні,разом з тим, повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду(п. 42 рішення у справі «Пономарьов проти України»).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст.375 ЦПК Україниапеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судовий збір, сплачений скаржником за подачу апеляційної скарги слід залишити за ним.

Оцінивши доводи клопотання, заявленого у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, суд дійшов висновку про його задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 4-6 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 5 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено такі висновки: «Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із додатком від 21 вересня 2023 рокудо договору про надання правничої допомоги №105 від 12 липня 2022 року, який укладений між ОСОБА_5 та адвокатом Гурбою М.В., вартість правничої допомоги адвоката по представництву інтересів довірителя у Вінницькому апеляційному суді під час розгляду справи №130/2062/22 складає 5 000 грн. (а. с. 214).

25 вересня 2023 року адвокатом Гурбою М.В. було складено розрахунок, у якому вказано найменування послуги та її вартість, а саме: вивчення апеляційної скарги та надання консультації щодо способів захисту 1 000 грн., написання відзиву на апеляційну скаргу 3 000 грн., участь у судовому засіданні 1 000 грн. (а. с. 215).

У постанові від 24 листопада 2020 року у справі № 911/4242/15 Верховний Суд зазначив, що оскільки проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов`язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт.

За таких обставин,надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, врахувавши, що від ОСОБА_3 жодних заяв на спростування доводів заявленого клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу не надходило, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 5 000 грн. судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги адвокатом в суді апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.367,374,375,382 - 384,389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником адвокатом Смірновим Сергієм Миколайовичем, залишити без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2023 року без змін.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 5 000 грн. витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : М. М. Якименко

О. С. Панасюк