Постанова

від 11.07.2023 по справі 560/3117/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2023 року

м. Київ

справа № 560/3117/20

адміністративне провадження № К/9901/16751/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №560/3117/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агро-Нафта» до Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.11.2020 (головуючий суддя Ковальчук О.К.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2021 (головуючий суддя Ватаманюк Р.В., судді: Драчук Т. О., Полотнянко Ю.П.),

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля Агро-Нафта» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.03.2020 №0003830511, №0003840511, №0003850511, податкову вимогу від 23.04.2020 №37808-51.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.11.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2021, адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної податкової служби у Хмельницькій області в межах строку на касаційне оскарження звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду 08.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі №560/3117/20 за касаційною скаргою податкового органу.

Ухвалою суду від 10.07.2023 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 11.07.2022.

На підставі положень статті 345 КАС України касаційний суд розглядає справу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Верховний Суд у справі, що розглядається, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі наказу ГУ ДПС у Хмельницькій області №771 від 04.12.2019, згідно зі статтею 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктів 77.1, 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, проведена планова виїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Агро-Нафта" (далі - ТОВ "Поділля Агро-Нафта") з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 30.09.2019, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2011 по 30.09.2019.

За наслідками перевірки складений акт від 28.02.2020 №0287/22-01-05-11/39276568, яким зафіксовані порушення позивачем вимог:

пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 3 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 № 996-Х1У (із змінами та доповненнями), пункту 2, 3 розділу III П(С)БО1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Мінфіну від 07.02.2013, №73, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 30591 грн, в т.ч. за три квартали 2018 року в сумі 30591 грн, за 2018 рік в сумі 30591 грн;

пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, всього в сумі 440130 грн, в т.ч.: за травень 2017 року в сумі 18372 грн, за червень 2017 року в сумі 158256 грн, за липень 2017 року в сумі 43573 грн, за серпень 2017 року в сумі 86427 грн, за липень 2018 року в сумі 127500 грн, за червень 2019 року в сумі 6002 грн;

пункту 187.1 статті 187, пункту 201.1, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.01.2016 за №137/28267, та не складання і не реєстрація на дату виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів податкових накладних на загальну суму ПДВ 116534,73 грн, в т.ч. 21.04.2017 на суму ПДВ 9850,00 грн, 22.04.2017 на суму ПДВ 2326,73 грн, 25.07.2017 на суму ПДВ 89667,70 грн, 27.07.2017 на суму ПДВ 14690,30 грн;

абзаців "а", "б", "г" підпункту 176.2 пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, пунктів 3.1., 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, та подання податкової звітності не у повному обсязі, з недостовірними відомостями (помилками) про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, що призвели до зміни податкових зобов`язань платника податку;

підпункту 168.1.1, пункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту 169.2.2 пункту 169.2, абзацу "а" підпункту 169.4.2 пункту 169.4 статті 169 Податкового Кодексу України в результаті неправомірного застосування соціальної пільги при нарахуванні податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 1488,24 грн;

пункту 164.1 статті 164, підпункту 164.2.1. пункту 164.2. статті 164, підпункту 168.1.1., пункту 168.1.2. підпункту 168.1 статті 168, абзацу "а" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, та заниження бази оподаткування ПДФО при виплаті доходів у вигляді заробітної плати всього у сумі 644,30 грн;

пункту 164.1 статті 164, підпункту 164.2.1. пункту 164.2. статті 164, підпунктів 168.1.1., 168.1.2. пункту 168.1 статті 168, абзацу "а" пункту 176.2 статті 176, підпунктів 1.4, 1.6. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, та заниження бази оподаткування військовим збором при виплаті доходів у вигляді заробітної плати всього в загальній сумі 644,30 грн;

пункту 1 частини 1 статті 7, частини 5 статті 8, частини 2 статті 9 закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VІ та пункту 4 розділу IV Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" .

До суду позивач оскаржив прийняті на підставі зазначеного акту податкові повідомлення-рішення від 27.03.2020:

№0003830511, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств, застосовано штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 38238,75грн (за податковими зобов`язаннями 30591,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 7647,75 грн);

№0003840511, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість, застосовано штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 550162,50грн (за податковими зобов`язаннями 440130,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 110032,50грн);

№0003850511, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 58267,37грн, за відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 Податкового кодексу, податкової накладної/розрахунку коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 квітня 2020 року №37808-51 в сумі 798583,25 грн.

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями від 27.03.2020 №0003830511, №0003840511, №0003850511, податковою вимогою від 23.04.2020 №37808-51, позивач оскаржив їх до суду.

Позивач вважав висновки контролюючого органу безпідставними, оскільки помилки в складенні та реєстрації податкової накладної, допущені контрагентом та з вини відповідного контрагента. При цьому, помилки не є такими, що не дозволяють ідентифікувати господарські операції, що відбулися, в розумінні податкового законодавства. Крім того, це не вплинуло на визначення загальної суми постачання, в тому числі на визначення суми ПДВ, а відтак право ТОВ "Поділля Агро-Нафта" на віднесення відповідної суми ПДВ до податкового кредиту є законним та обґрунтованим.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов частково. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.02.2019 №0003840511 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в частині основного платежу в сумі 434128,00грн та штрафних санкцій в сумі 108532,00грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В частині задоволення позовних вимог суди виходили з того, що податковою нормою передбачене право (а не обов`язок) покупця подати скаргу у разі виявлення у податковій накладній помилки у реквізитах. При цьому, зазначена норма не ставить в залежність право платника податку покупця на включення не податкового кредиту суми ПДВ, вказаної у податковій накладній, виписаній з помилками у реквізитах та зареєстрованій в Єдиному реєстрі податкових накладних, від невикористання ним права на подачу скарги. Тому, неподання позивачем скарги, право на яку передбачене абзацом 25 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу, не позбавляє його права на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних , складених ТОВ «Транслогістик Плюс» та ТОВ «Солара-Трейд». Як вважали суди, під час розгляду справи відповідач не довів, що сума ПДВ, сплачена позивачем у відповідні звітні періоди по операціях з придбання нафтопродуктів їх постачальникам ТОВ «Транслогістик Плюс» та ТОВ «Солара-Трейд», не відповідає загальній сумі ПДВ, включеній ним до податкового кредиту у цих звітних періодах на підставі отриманих від цих контрагентів податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на недотримання судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, податковий орган оскаржив їх у касаційному порядку. Як відзначає податковий орган, під час перевірки позивача не було встановлено описок чи механічних помилок в податкових накладних, виписаних продавцям. Натомість, в акті перевірки задокументовано, що контрагентами складались податкові накладні з порушенням пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, а саме, продавцями недотримано правила «першої події», визначеного пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України. Таким чином, податкові накладні складені контрагентами з порушенням норм Податкового кодексу України, а саме, недотримання правила «першої події», не можуть бути підставою для віднесення покупцем сум ПДВ до податкового кредиту, за відсутності поданої до податкової декларації скарги на такого контрагента. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що суди застосували пункт 187.1 статті 187, пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №804/10062/13-а. При цьому, застосовані судами висновки Верховного Суду унормовують зовсім інші спірні правовідносини. На підставі викладеного, відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач проти доводів касаційної скарги заперечив. У відзиві на касаційну скаргу Товариство зазначає, що позивач визначив розмір податкового кредиту у відповідний звітний період на підставі виписаних постачальниками та зареєстрованих а ЄРПН. Отримавши податкові накладні, виписані та зареєстровані постачальниками нафтопродуктів, ТОВ «Поділля Агро-Нафта» правомірно віднесли відповідні суми ПДВ до податкового кредиту у звітніх періодах. Позивач посилається на висновки Верховного Суду, відповідно до позиції якого податкові накладні є належними та підтверджують право покупця на податковий кредит і втому випадку, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте дають змогу ідентифікувати продавця, зміст господарської операції, фактичність здійснення операції. Враховуючи зазначене, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

З матеріалів справи слідує, що позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля Агро-Нафта" зареєстроване виконавчим комітетом Віньковецької районної адміністрації 27.06.2014.

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно укладеного 18.05.2017 з позивачем договору поставки, протягом травня - червня 2017 року ТОВ "Транслогістик Плюс" здійснювало поставку позивачу нафтопродуктів.

25.05.2017 позивач здійснив попередню оплату в сумі 417634,90 грн. 26.05.2017 ТОВ "Транслогістик Плюс" поставило паливо дизельне згідно з видатковою накладною № 360 на загальну суму 617634,80 грн, в т ч ПДВ в сумі 102939 грн. По факту поставки постачальник виписав і зареєстрував податкову накладну №171 від 26.05.2017 на загальну суму 617634,80 грн, в т ч ПДВ в сумі 102939 грн. 29.05.2017 позивач провів остаточний розрахунок за поставлений товар, сплативши постачальнику 200000,0 грн, в т.ч. ПДВ 33333,33 грн.

В травні 2017 року позивач відніс до податкового кредиту ПДВ в сумі 102939 грн на підставі податкової накладної №171 від 26.05.2017 на загальну суму 617634,80 грн, в т ч ПДВ в сумі 102939 грн.

22.06.2017 ТОВ "Транслогістик Плюс" поставило паливо дизельне згідно з видатковою накладною № 563 на загальну суму 652406,40 грн, в т ч ПДВ в сумі 108734,40 грн. 22.06.2017 позивач в рахунок оплати за поставлений товар перерахував постачальнику суму 652406,40 грн, в т ч ПДВ в сумі 108734,40 грн. На зазначену поставку позивач отримав від ТОВ "Транслогістик Плюс" зареєстровану податкову накладну від 21.06.2017 № 272 на загальну суму 652406,40 грн. в т.ч. ПДВ 108734,40 грн.

26.06.2017 ТОВ "Транслогістик Плюс" поставило паливо дизельне згідно з видатковою накладною на суму 646574,40 грн. в тому числі ПДВ 107762,40 грн. 26.06.2017 позивач в рахунок часткової оплати за поставлений товар перерахував постачальнику 347352,00 грн., а 27.06.2017 здійснив остаточний розрахунок за товар, поставлений 26.06.2017, сплативши 299222,40 грн.

30.06.2017 ТОВ "Транслогістик Плюс" поставило позивачу паливо дизельне відповідно до видаткової накладної №613 на суму 569729,70 грн. 30.06.2017 позивач в рахунок часткової оплати за поставлений товар перерахував постачальнику 539729,0 грн. На зазначену поставку позивач отримав від ТОВ "Транслогістик Плюс" зареєстровану податкову накладну від 29.06.2017 №271 на загальну суму 569729,70 грн. в т.ч. ПДВ 94954,95 грн.

У червні 2017 року позивач відніс до податкового кредиту ПДВ в сумі 108734,40 грн на підставі податкової накладної від 21.06.2017 № 272 на загальну суму 652406,40 грн., в т ч ПДВ в сумі 108734,40 грн та ПДВ в сумі 94954,95 на підставі податкової накладної від 29.06.2017 №271 на загальну суму 569729,70 грн. в т.ч. ПДВ 94954,95 грн.

У липні 2018 відповідно до укладеного 30.01.2018 з позивачем договору поставки нафтопродуктів №СТ-170/18 ТОВ "Солара-Трейд" здійснювало поставку фракції газойлево-гудронової.

17.07.2018 позивач здійснив попередню оплату в сумі 765000.00 грн. 18.07.2018 ТОВ "Солара-Трейд" поставило позивачу фракцію газойлево-гудронову з видатковою накладною видаткової накладної № РН-0000513 на суму з ПДВ 747150,00 грн. На зазначену поставку постачальник 17.07.2018 виписав і зареєстрував податкові накладні на загальну суму 765000.00 грн., № 4 на загальну суму 747150,00 грн., в т.ч. ПДВ 124525,00 грн та № 5 на загальну суму 17850,00 грн., в т.ч. ПДВ 2975,00 грн.

В липні 2018 року позивач відніс до податкового кредиту ПДВ в сумі 124525,00 грн на підставі податкової накладної №4 від 17.07.2018 та в сумі 2975.0 грн на підставі податкової накладної на загальну суму 617634,80 грн, в т ч ПДВ в сумі 102939 грн.

Під час перевірки відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача права на включення зазначених сум ПДВ до податкового кредиту у зв`язку з порушенням постачальниками вимог пункту 187.1 статті 187 і пункту 201.1 статті 201 ПК України, у зв`язку з невідповідністю у податкових накладних обсягів або термінів постачання.

Отримавши податкові накладні №171 від 26.05.2017 на загальну суму 617634,80 грн, в т ч ПДВ в сумі 102939 грн, від 21.06.2017 № 272 на загальну суму 652406,40 грн, в т.ч. ПДВ 108734,40 грн, від 29.06.2017 №271 на загальну суму 569729,70 грн. в т.ч. ПДВ 94954,95 грн, від 17.07.2017 № 4 на загальну суму 747150,00 грн, в т.ч. ПДВ 124525,00 грн та від 17.07.2017 № 5 на загальну суму 17850,0 грн, в т.ч. ПДВ 2975,00 грн, виписані та зареєстровані постачальниками нафтопродуктів, позивач відніс зазначені у них суми ПДВ до податкового кредиту у відповідних звітних періодах.

У справі, що розглядається суди врахували доводи позивача, з яких слідує, що податкові накладні складені постачальниками з помилками, які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст, період, сторони та суму податкових зобов`язань. Під час проведення перевірки позивачем надано перевіряючому органу всі первинні та інші документи, які підтверджують реальність господарських операцій та те, що суми ПДВ, включені до податкового кредиту на підставі зареєстрованих податкових накладних.

Позивач вказував, що відповідач не заперечив факт наявності у позивача документів, які підтверджують факт поставки ТОВ "Поділля Агро-Нафта" у відповідних звітних періодах нафтопродуктів на суму ПДВ, включену до податкового кредиту.

Також, як зазначив позивач, неподання останнім скарги, право на яку передбачене абзацом 25 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не позбавляє позивача права на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, складених контрагентами ТОВ "Транслогістик Плюс" та ТОВ "Соляра-Трейд".

Поряд з цим, посилаючись на правову позицію Верховного Суду у постановах від 12.09.2019 у справі №820/3511/16 та від 11.06.2019 у справі №826/2244/18 позивач вказав, що помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Заперечуючи проти доводів позивача, відповідач зазначив, що постачальником ТОВ "Транслогістик Плюс" 26.05.2017 виписано та зареєстровано а ЄРПН одну податкову накладну №171 по якій позивач і формував податковий кредит. В той же час вказана податкова накладна виписана з порушенням пункту 187.1 статті 187, пункту 201.1 статті 201 ПК України, оскільки на дату її складання не вірно зазначений основний реквізит "обсяг постачання", що не дозволяє ідентифікувати обсяг господарської операції, яка відбулася 26.05.2017.

У червні 2017 року ТОВ "Транслогістик Плюс" виписано та зареєстровано в ЄРПН дві податкові накладні від 21.06.2017 №272 та від 29.06.2017 №271 по яких позивач і формував податковий кредит. При цьому у вказаних податкових накладних не вірно зазначений основний реквізит "дата постачання", оскільки згідно видаткових накладних постачання продукції проведено 22.06.2017 та 30.06.2017.

У липні 2018 постачальником ТОВ "Солара-Трейд" виписано та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні від 17.07.2018 №4 та від 17.07.2018 №5 згідно яких був сформований податковий кредит. Проте, вказані податкові накладні виписані з порушенням пункту 187.1 статті 187, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, а саме, невірно зазначено основний реквізит "обсяг постачання".

Отже, податковий кредит формувався по податковим накладним, які не підтверджені первинними документами, які були складені безпосередньо під час здійснення господарських операцій.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, що під час судового розгляду справи відповідач не довів, що сума ПДВ, сплачена позивачем у відповідні звітні періоди по операціях з придбання нафтопродуктів їх постачальникам ТОВ "Транслогістик Плюс" та ТОВ "Солара- Трейд" не відповідає загальній сумі ПДВ, включеній ним до податкового кредиту у цих звітних періодах на підставі отриманих від цих контрагентів податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних. Тому, суд першої інстанції вважав недоведеним факт порушення позивачем пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України та завищення суми ПДВ, що підлягає сплаті у травні 2017 року, у червні 2017 року та липні 2018 року.

Верховний Суд знаходить підстави вважати висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з урахуванням наступного.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 198.2 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до абзацу першого пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.10 статті 201 ПК у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Відповідач доводив, що продавцями недотримано правила «першої події», визначеного пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України. Таким чином, податкові накладні складені контрагентами з порушенням норм Податкового кодексу України, а саме, недотримання правила «першої події», не можуть бути підставою для віднесення покупцем сум ПДВ до податкового кредиту, за відсутності поданої до податкової декларації скарги на такого контрагента.

У свою чергу, суди на підставі неповно встановлених у справі обставин, посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.09.2019 у справі №820/3511/16, вказали, що податкові накладні є належними та підтверджують право покупця на податковий кредит і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, що зумовлені, зокрема, результатом описок чи механічних помилок, проте при цьому дають змогу ідентифікувати продавця, містять достатні дані про зміст господарських операцій, підтверджують фактичність здійснення таких операцій та інші обставини, що підлягають відображенню в податковому обліку, роблячи висновок з урахуванням

Також, суди висновувались на тому, що у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №826/2244/18 Суд зауважив, що помилки в реквізитах, визначених п. 201.1 ст. 201 ПКУ (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачається), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних в електронному вигляді.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди не надали згаданим доводам податкового органу належну правову оцінку та не врахували, що право платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту закон ставить залежно від першої із визначених в ньому подій (дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг), при цьому таке право обов`язково має бути підтверджено належним чином оформленою податковою накладною, яка надається продавцем товарів/послуг покупцю після її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних;

у разі відсутності у платника податку (покупця) у звітному періоді на дату першої з подій, за якою виникає право на податковий кредит, належним чином оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, платник податку (покупець) не має права включати до звітного періоду податковий кредит з податку на додану вартість, разом з тим цей платник має право включити до звітного періоду податковий кредит за умови якщо він додасть до податкової декларації такого періоду заяву із скаргою на постачальника, який відмовився надати податкову накладну або порушив порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, разом з копіями товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копіями первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг;

у разі якщо платник податку (покупець) у звітному періоді на дату першої з подій, за якою виникає право на податковий кредит, не додасть до податкової декларації такого періоду заяву із скаргою на постачальника, який не надав податкову накладну та/або разом з копіями зазначених первинних документів та не сформує в цьому періоді податковий кредит, закон за таким платником зберігає право на податковий кредит протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Вказане вище підтверджує доводи податкового органу, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.07.2019 по справі №804/10062/13-а.

Суд апеляційної інстанції розглянувши твердження відповідача про те, що судом першої інстанції залишено поза увагою посилання на висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо пункту 201.10 статті 201 ПК України, викладені у постанові від 16.07.2019 по справі №804/10062/13-а, та без належного мотивування констатував, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує останні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені в постановах.

Відтак, доводи касаційної скарги Верховний Суд вбачає частково обґрунтованими.

Крім вже зазначених висновків, суд касаційної інстанції розглянув посилання позивача у відзиві на касаційну скаргу на правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 03.08.2018 у справі №917/877/17, згідно якої, положення пункту 201.10 статті 201 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не передбачають можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання продавцем обов`язку зі складення та реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних (крім випадків, встановлених податковим законодавством, коли підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є інші документи) при цьому покупець зазначених товарів/послуг має право додати до податкової декларації скаргу на такого продавця, однак подання такої скарги згідно з наведеною нормою у редакції, чинній після 01.01.2015, не є підставою для включення ним сум податку до складу податкового кредиту.

Касаційний суд зауважує, що можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту буде надано оцінку судом першої інстанції на підставі повно встановлених обставин справи, з урахуванням наданої оцінки доводам сторін, керуючись принципом змагальності в адміністративному процесі. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, відповідно до якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, що зумовило прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо обґрунтованості.

При новому розгляді необхідно повно встановити обставини справи, перевірити якими доказами підтверджуються останні, належно їх оцінити, і в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним доводам судів у рамках даного касаційного провадження.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.11.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2021 у справі №560/3117/20 в частині задоволення позовних вимог скасувати. Справу №560/3117/20 у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.11.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2021 у справі №560/3117/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

.....................

....................

.....................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду