Постанова

від 06.07.2023 по справі 161/11703/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/11703/22 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М. Провадження № 22-ц/802/676/23 Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Киці С. І.,

суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

секретар судового засідання Трикош Н. І.,

з участю представника позивача Кондратюка В. В.,

представника відповідача Мартинюк О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Транс» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, за апеляційними скаргами позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Транс", відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2023 року

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Транс» (далі ТОВ «Вест Транс») звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2011 року у цивільній справі №2-7842/11 стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ «Брокбізнесбанк» 2552 956,92 грн заборгованості за кредитним договором №486/07 від 07 серпня 2007 року та 1820 гривень судових витрат. Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 08листопада 2017 року замінено стягувача у виконавчому провадженні №36454602 стосовно примусового виконання рішення Луцького міськрайонного суду від 10 листопада 2011 року у справі за позовом ПАТ«Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а саме АТ «Брокбізнесбанк» на ТОВ «Вест Транс». Відповідач належним чином не виконує рішення суду, у зв`язку з чим, на підставі положень ст.625 ЦК України, він як стягувач за період з 22 серпня 2019 року по 31 серпня 2022 року має право на 3% річних у розмірі 232239,72 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 978479,56 грн. Просив стягнути з відповідача 978479,56 грн інфляційних втрат, 232239,72 грн 3% річних на загальну суму 1210719,28грн та судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26квітня 2023 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вест Транс» 3% річних у розмірі 118975,25 грн та інфляційні втрати у розмірі 322862,60 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Позивач ТОВ «Вест Транс» подав апеляційну скаргу на вищевказане судове рішення, оскільки вважає його незаконним в частині залишених без задоволення позовних вимог. Суд першої інстанції допустив неправильне застосування приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ«Вест Транс» у сумі 2554776,92 грн, у тому числі стягнення відсотків, неустойки та судових витрат є грошовим, а тому на підставі приписів ч.2ст.625 ЦК України він як стягувач має право вимагати стягнення із боржника суму заборгованості із урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої сум, оскільки інший розмір процентів не передбачений. Зобов`язання відповідача існує на підставі рішення суду, а тому ТОВ «Вест Транс» як правонаступник ПАТ«Брокбізнесбанк» не може застосовувати до відповідача положення кредитного договору щодо відповідальності за неналежне виконання його умов. Приписи п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягають застосуванню. Просив рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2023 року в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог скасувати та постановити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 527878,11 грн інфляційних втрат та 111164,65 грн 3% річних, всього 639042,76 грн.

Відповідач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду, оскаржила його в частині задоволених позовних вимог про стягнення з неї на користь ТОВ «Вест Транс» 322862,72 грн інфляційних втрат та 118975,25 грн 3% річних. Вважає, що рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10листопада 2011 року не підлягає виконанню. Постановою Волинського апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2022 року у справі № 2-7842/11 ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 липня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким ТОВ «Вест Транс» відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа. У разі втрати права вимоги за основним зобов`язанням, втрачається право вимоги за будь-якими похідними зобов`язаннями, у тому числі компенсаторними. Позивачем неправильно визначено період нарахування інфляційних втрат та процентів річних. У заяві про видачу дубліката виконавчого листа у справі № 2-7842/11 ТОВ «Вест Транс» вказувало, що у період з 31 березня 2018 року (дата звернення стягнення на іпотечне майно шляхом реєстрації права власності на нього) по 07червня 2021 року (визнання рішень державного реєстратора незаконним) вважало зобов`язання ОСОБА_1 припиненими, оскільки до 07 червня 2021 року (дата остаточного вирішення справи № 161/5741/18 про скасування рішення приватного нотаріуса) зобов`язання ОСОБА_1 вважалися припиненими, відповідно інфляційні втрати та 3% річних підлягагли нарахуванню, починаючи з 07 червня 2021 року (дати остаточного вирішення спору з приводу незаконності рішень нотаріуса про реєстрацію права власності на майно за ТОВ «Вест Транс»). В межах цієї справи позивач займає суперечливу позицію, вказуючи про існування такого зобов`язання. До апеляційної скарги приєднано новий доказ заяву про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа від 05 липня 2022 року, який має важливе значення для справи, оскільки підтверджує, що ТОВ «Вест Транс» у період з 31 березня 2018 року по 07червня 2021 року вважало припиненим зобов`язання ОСОБА_1 по оплаті сум за рішенням від 10 листопада 2011 року по справі № 2-7821/11. Просила скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26квітня 2023 року у цій справі в частині задоволених вимог про стягнення з неї на користь ТОВ «Вест Транс» 118975,25 грн 3% річних та 322862,60 грн інфляційних втрат, ухвалити нове судове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог у цій частині.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Вест Транс» відповідач ОСОБА_1 зазначила, що не визнає вимог скарги, підстав для скасування рішення суду в цій частині немає. Вказала, що враховуючи, що грошове зобов`язання виникло до ухвалення судового рішення від 10 люстопада 2011 року у справі № 2-7842/11, нарахування 3% річних та інфляційних, згідно зі ст.625 ЦК України, належить здійснювати лише на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням. Вимога позивача по суті виникла через невиконання умов кредитного договору. Судове рішення у такому випадку не породжує зобов`язання зі сплати боргу, а лише підтверджує зобов`язання, що виникло на підставі кредитного договору. Нарахування процентів річних та інфляційних втрат можливе лише на суму основного боргу, а не на сукупний розмір заборгованості, що стянутий за рішенням суду. У період з 24 лютого 2022 року по даний час на заборгованість, що виникла у зв`язку з невиконанням грошових зобов`язань не нараховуються проценти річні та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, у зв`язку із чим заборгованість, нарахована ТОВ «Вест Транс» за період з 24 лютого 2022 року по 31 липня 2022 року не могла бути стягнута. Просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ«Вест Транс» на рішення суду від 26 квітня 2023 року у цій справі.

Представник позивача Кондратюк В. В. в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу позивача ТОВ «Вест Транс», просив її задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_2 просила задовольнити вимоги апеляційної скарги відповідача та залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги позивача та відповідача необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2011 року у цивільній справі №2-7842/11, стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ "Брокбізнесбанк" 2552956,92 грн заборгованості за кредитним договором №486/07 від 07.08.2007 року, з яких: 1124649,36 грн - несплачена основна сума кредиту, 455 625,97 грн прострочений основний борг, 588 470,94 грн - прострочена заборгованість за відсотками, 384210,65 грн неустойка згідно ст.7 договору та 1820 грн судових витрат.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08листопада 2017 року замінено стягувача у виконавчому провадженні №36454602 стосовно примусового виконання рішення Луцького міськрайонного суду від 10 листопада 2011 року у справі за позовом ПАТ«Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а саме АТ«Брокбізнесбанк» на ТОВ «Вест Транс».

Судом першої інстанції також встановлено, що в матеріалах справи відсутні і під час розгляду справи сторонами не надано будь-яких доказів виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем. Така обставина сторонами не заперечується.

Відповідно до ч. 1ст. 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною ч. 2ст. 509 ЦК Українивизначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановленихст. 11 ЦК України.

За вимогамист. 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно ізст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогокодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно вимогст. 599 ЦК Українизобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на вище наведені норми, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Відповідно до ч. 2ст. 625 ЦК Українив разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно дост. 625 ЦК Україниє мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц. Крім того, Верховним Судом в постанові від 01 липня 2020 року у справі №535/757/17, зроблено аналогічний висновок щодо ідентичних правовідносин (такого ж спору).

У розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

При цьому, виходячи зі змісту правової позиції наведеної у постанові Верховного суду від 12 березня 2018 року № 914/712/16, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.

Матеріали справи свідчать, що відповідач у справі ОСОБА_1 має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем ТОВ «Вест Транс», яке виникло за кредитним договором № 486/07 від 07 серпня 2007 року, та на час звернення до суду залишається невиконаним.

Рішення суду про стягнення з боржника ОСОБА_1 коштів фактично не виконане. Цим рішенням, як зазначалось вище, стягнуто не лише заборгованість за кредитом, але і проценти, неустойка, судові витрати. Правова природа цієї заборгованості (проценти, неустойка), у зв`язку із прийняттям судового рішення залишається незмінною, і тому на неї проценти не нараховуються. При цьому обов`язок сплатити суму процентів, неустойки за невиконання зобов`язання є зобов`язанням у розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин ст. 625 ЦК України.

Оскільки, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2ст.625 ЦК Українисум, то вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Рішення суду не є підставою для виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло до ухвалення судового рішення на підставі договору. Зазначене рішення суду не трансформує та не припиняє грошове зобов`язання. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд помилково при здійсненні розрахунку узяв за основу заборгованість, що утворилась внаслідок невиконання зобов`язань за кредитним договором, а не усі суми, вказані у рішенні суду про стягнення заборгованості.

Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного Кодексу Україниу період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія продовжувалася, і останнім Указом Президента України № 254/2023 від 01 травня 2023 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Визначаючи період стягнення інфляційних втрат за час прострочення виконання зобов`язання та процентів, судом першої інстанції правильно враховано встановлене п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного Кодексу України обмеження з 24 лютого 2022 року щодо нарахування пені та інших платежів, сплата яких передбачена відповідними договорами за прострочення виконання зобов`язання, та визначено до стягнення інфляційні витрати та пеню за відповідні періоди по 23 лютого 2022 року.

З огляду на вказані положення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 24 лютого 2022 по 31 серпня 2022 року, а тому доводи апеляційної скарги позивача в цій частині підлягають відхиленню.

Відповідач в апеляційні скарзі заперечує щодо періоду нарахування інфляційних втрат та процентів річних, вважаючи, що вони повинні бути нараховані з 07 червня 2021 року (дати остаточного вирішення спору у справі № 161/5741/18 про незаконність рішень нотаріуса про реєстрацію права власності на майно за ТОВ«Вест Транс»). Частково задовольняючи позов у цій частині місцевий суд виходив з позиції того, що період з якого може бути здійснено нарахування заст. 625 ЦК України, починається з наступного дня після дати набрання судовим рішенням законної сили по 23 лютого 2022 року. Судом враховано, що виходячи зі змісту правової позиції ВС викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 у справі № 127/15672/16-ц, стягнення відсотків річних та інфляційних витрат, передбаченихст. 625 ЦК України, можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми тьрома роками, які передували подачі позову.

Тобто будь-які інші позасудові способи врегулювання правовідносин, що виникли з приводу кредитного договору, після набрання законної сили рішенням суду у справі № 27842/11 не можуть бути підставою для обчислення строків нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму заборгованості у інший спосіб, ніж визначений судом, оскільки первісний кредитор у 2011 році скористався своїм правом, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, а тому вважав таким, що настав, час повернення наданих кредитних коштів. Хоч за своїм змістом рішення суду не припиняє існування між сторонами зобов`язальних правовідносин, однак саме рішенням суду визначено суму кредитних коштів, що підлягає поверненню. Будь-яких доказів щодо виконання чи часткового виконання зобов`язання позичальником матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на суперечливість поведінки позивача щодо визнання припиненим зобов`язання ОСОБА_1 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки в матеріалах справи відсутні докази припинення зобов`язання останньої за цим кредитним договором з підстав та у способи, визначені ст.ст 598-609 ЦК України. Звернення до суду із цим позовом є правом позивача, яким він скористався.

Рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, на переконання колегії апеляційного суду, є законним та обґрунтованим, а підстав для його скасування в оскаржуваних частинах немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Транс", відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2023 року у цій справізалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючийсуддя

Судді