Постанова

від 06.07.2023 по справі 303/126/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 303/126/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 липня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Куштана Б.П., Кондора Р.Ю.

з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області від 07 червня 2021 року, ухвалене головуючим суддею Куцкір Ю.Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб: приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Кохан Павла Івановича та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя

встановив:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третіх осіб: приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Кохан П.І. та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про поділ майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з 28.04.1990 вона перебуває в шлюбі з позивачем. За час спільного проживання, вони набули у власність нерухоме майно, а саме, торгово-готельний комплекс, загальною площею 715,8 кв.м. та земельну ділянку, загальною площею 0,3005 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: ур. Полятино, б/н, с. Клячаново Мукачівського району. 09.01.2020 їй стало відомо, що ДП «Сетам» призначено електронні торги з реалізації предмета іпотеки: торгово-готельного комплексу, загальною площею 715,8 кв.м. та земельну ділянку, загальною площею 0,3005 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: ур. Полятино, б/н, с. Клячаново Мукачівського району. Виконавчі дії здійснюються на підставі наказу № 907/242/13 виданого 19.08.2-13 Господарським судом Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Промінвестбанку» заборгованість за кредитним договором в розмірі 202792,38 доларів США та 35295,87 грн. сплаченого судового збору. Вказувала, що вказане майно набуте в шлюбі за спільні кошти.

З врахування вищенаведеного ОСОБА_1 просила суд визнати нерухоме майно торгово-готельний комплекс, загальною площею 715,8 кв.м. та земельну ділянку, загальною площею 0,3005 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: ур. Полятино, б/н, с. Клячаново Мукачівського району спільним майном подружжя та визнати за нею частину вказаного майна.

У січні 2020 року ОСОБА_1 також подала до суду позовну заяву до ОСОБА_2 , третьої особи приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Кохан П.І. про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 травня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині розірвання шлюбу залишено без розгляду.

Рішенням Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області від 07 червня 2021 року позов задоволено.

Визнано нерухоме майно торгово-готельний комплекс, загальною площею 715,8 кв.м., реєстраційний номер майна 15072798, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29.03.2008 та земельну ділянку площею 0,3005 га, кадастровий номер 2122783202:02:020:0049 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, державний акт на право власності на земельну ділянку від 05.06.2009, що знаходяться за адресою: ур. Полятино, б/н, с. Клячаново, Мукачівського району Закарпатської області спільним майном подружжя.

Розділено майно, що є спільною сумісною власністю, визнавши за ОСОБА_1 право власності на частину торгово-готельного комплексу загальною площею 715,8 кв.м., реєстраційний номер майна 15072798 та частину на земельну ділянку площею 0,3005 га, кадастровий номер 2122783202:02:020:0049 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходяться за адресою: ур. Полятино, б/н, с. Клячаново, Мукачівського району Закарпатської області.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 11350,80 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» подало апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмові в задоволенні позову. Вказує, що 11 грудня 2006 року між приватним підприємцем ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», було укладено Кредитний договір № 27/4-06, до якого 22.02.2007 укладено Договір про внесення змін №1, 08.06.2007 року укладено договір про внесення змін № 2, 23.08.2007 укладено Договір про внесення змін № 3, 20.03.2008 укладено Договір про внесення змін № 4, 29.05.2008 укладено Договір про внесення змін № 5, 03.10.2008 укладено Договір про внесення змін № 6, 10.11.2008 укладено Договір про внесення змін № 7, 26.03.2009 укладено Договір про внесення змін № 8 та 31.12.2009 укладено Договір про внесення змін № 9, згідно яких Кредитор видав Позичальнику кредит в сумі 150 000,00 доларів США.

В забезпечення повернення отриманого кредиту згідно кредитного договору № 27/4-06 від 11.12.2006 року, із змінами та доповненнями, ОСОБА_2 передав в іпотеку ПАТ «Промінвестбанк» (іпотечний договір № 219/23-2006 від 12.12.2006 року, із змінами та доповненнями, нерухоме майно, що знаходиться за адресою: ур. Полятино, б/н, с. Клячаново, Мукачівський район, а саме: торгово-готельний комплекс загальною площею 715,8 м.кв., реєстраційний номер майна 15072798 та земельна ділянка площею 0,3005 га, кадастровий номер 2122783202:02:020:0049 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. У зв`язку із неналежними виконанням позичальником зобов`язань за Кредитним договором на підставі рішенням господарського суду Закарпатської області від 19.08.2013 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Промінвестбанк» заборгованість в сумі 220 792,38 доларів США та 35 295,87 грн. Постановами РВ ДВС Мукачівського МРУЮ від 05.12.2013 і 27.09.2013 накладено арешт на майно боржника - ОСОБА_2 та оголошено заборону на його відчуження. Постановою приватного виконавця Кохан П.І. від 10.12.2018 накладений арешт на майно боржника - ОСОБА_2 та оголошено заборону на його відчуження.

Зазначає, що ОСОБА_1 з позовом про зняття арешту з нерухомого майна, відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» не зверталася, а суд першої інстанції на зазначені обставини справи уваги не звернув, належної оцінки їм не дав та ухвалив незаконне рішення про задоволення позовної заяви.

Крім того, у відповідності до висновків зроблених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, зокрема, по справах № 654/1528/17, № 726/831/15-ц, № 317/3272/16-ц - аналіз норм статей 16, 386, 391 ЦК України свідчить про те, що власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому вказане є очевидно недобросовісною поведінкою боржника та зводяться до зловживання правом. Однак, суд не взяв до уваги зазначене та ухвалив незаконне рішення про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, яким грубо порушуються права та законні інтереси ПАТ «Промінвестбанк» (позбавлення ОСОБА_2 права власності на майно унеможливлює виконання судового рішення про стягнення з нього на користь ПАТ «Промінвестбанк» суми боргу за Кредитним договором) та яке сприяє ОСОБА_2 в уникненні виконання судового рішення про стягнення боргу.

Крім того суд, в порушення вимог ст.65 СК України, при поділі майна подружжя не врахував борги подружжя. Згідно ч.3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Кредитні кошти отримані згідно кредитного договору № 27/4-06 від 11.12.2006 року, із змінами та доповненнями, та в забезпечення повернення якого передано в іпотеку нерухоме майно, право власності на яке рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.06.2021 року визнано за ОСОБА_1 , були видані для завершення будівництва готельного комплексу (п. 1.3. кредитного договору), тобто для завершення будівництва майна. Про отримання кредитних коштів ОСОБА_2 в період перебування в шлюбі та використання їх на завершення будівництва майна, сторонами по справі не оспорюється. При цьому, на дату винесення оскаржуваного рішення заборгованість за кредитним договором не погашена. У зв`язку із вищенаведеним вважає, що рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.06.2021 без вирішення питання щодо боргу подружжя, який виник на підставі кредитного договору, є незаконним і підлягає скасуванню.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про задоволення її позовних вимог.

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ПАТ «Промінвестбанк» у судове засідання не з`явились та заяв про відкладення розгляду справи не подали до апеляційного суду.

ОСОБА_3 та ПАТ «Промінвестбанк» повідомлені належним чином про день, час та місце судового засідання, що вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень.

Та від представника адвоката Печунка В.О. надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності ОСОБА_1 на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до приписів частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що неявка зазначених сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, відзиву на скаргу, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ході перегляду справи апеляційним судом встановлено, що згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 28.04.1990 було укладено шлюб між сторонами у Мукачівському МВ ЗАГС, актовий запис за №201 (Т.1, а.с. 8, 33).

Із Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18297108 від 29.03.2008, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.03.2008 вбачається, що торгово-готельний комплекс за адресою АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , дата прийняття рішення про реєстрацію права власності 29.03.2008 (Т.1, а.с. 9-11).

Із Державного акту на право власності на земельну ділянку від 05.06.2009 слідує, що ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.11.2007, на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,3005 га, цільове призначення для комерційного використання (роздрібної торгівлі та комерційних послуг) за адресою с.Клячаново, ур.Полятино, Мукачівський район, Закарпатська область (Т.1, а.с. 12).

11.12.2006 між ЗАТ Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і ПП ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №27/4-06, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 50000 доларів США на завершення будівництва готельного комплексу (Т.1, а.с. 89-99).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23.04.2013 стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором №27/4-06 від 11.12.2006 в сумі 220792,38 доларів США (Т.1, а.с. 100-102).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту дляуникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), зазначено, що «згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».

Аналогічний по суті висновок зроблено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26січня 2023 року у справі № 442/5855/21 (провадження № 61-8254св22).

У справі, що переглядається:

встановлено, що у зв`язку із неналежними виконанням ОСОБА_3 зобов`язань за Кредитним договором №27/4-06 від 11.12.2006 року на підставі рішенням господарського суду Закарпатської області від 19.08.2013 року у справі № 907/242/13 позов ПАТ «Промінвестбанк» було задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Промінвестбанк» заборгованість в сумі 220 792,38 доларів США та 35 295,87 грн. Постановами РВ ДВС Мукачівського МРУЮ від 05.12.2013 і 27.09.2013 накладено арешт на майно боржника - ОСОБА_2 та оголошено заборону на його відчуження. Постановою приватного виконавця Кохан П.І. від 10.12.2018 накладений арешт на майно боржника - ОСОБА_2 та оголошено заборону на його відчуження.

За наявності зазначеного, ОСОБА_1 не зверталась у суд з позовом про зняття арешту з нерухомого майна відповідно до приписів ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження».

Станом на час ухвалення судом першої інстанції оспорюваного рішення суду борг ОСОБА_2 перед банком, який встановлено рішенням господарського суду Закарпатської області від 19.08.2013 року не було погашено, що є свідченням невиконання кредитних зобов`язань.

Заявляючи вимоги про поділ майна подружжя ОСОБА_4 , безпосередньо ОСОБА_2 визнав такі позовні вимоги, але в той же час не заявив у свою чергу зустрічного позову про переведення 1/2 частини кредитного боргу на ОСОБА_1 , оскільки такі було ним отримано у банку для будівництва спільного сумісного нерухомого майна.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 12.01.2023р. у справі № 303/1187/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108373142) про визнання недійсними кредитного договору та іпотечного договору за позовом ОСОБА_1 , встановлено судом, що остання надавала нотаріально посвідчену письмову згоду на передачу ОСОБА_3 в іпотеку спірного нерухомого майна, яким є торгово-готельний комплекс.

З метою зупинення продажу, реалізації майна у виконавчому провадженні, ОСОБА_1 у переглядаємій справі, а також у справі № 303/1187/21 подавала заяви про забезпечення позовів, але ухвали судів першої інстанції про забезпечення позовів були постановами Закарпатського апеляційного суду від 09.12.2020 року та від 13.04.2022 року скасовані та в задоволенні таких відмовлено. Зазначене вказує на те, що в обох випадках заходи забезпечення позовів ОСОБА_1 як дружини боржника ОСОБА_2 були фактично направлені на зупинення виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.08.2013 року справа № 907/242/13, оскільки арешти та заборона вчиняти дії стосувались арештованого у виконавчому провадженні майна.

А звідси, очевидним є те, що учасники цивільних відносин (подружжя ОСОБА_4 , яке перебуває в зареєстрованому шлюбі «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (позов про визнання права на частку та звільнення майна з під арешту за умови здійснення виконання рішення господарського суду від 19.08.2013 про стягнення кредитної заборгованості) використовувався учасниками цивільних правовідносин длянедопущення звернення стягнення на майно боржника.

Суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що поділ спільного майна подружжя ОСОБА_4 не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу ОСОБА_2 або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружини, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора ПАТ «Промінвестбанк», оскільки поділ майна подружжя порушує майнові інтереси ПАТ «Промінвестбанк» і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії ОСОБА_1 , які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

За таких обставин, суд першої інстанції зробив неправильний висновок про задоволення позовних вимог.Тому, таке судове рішення не можна залишати в силі.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу не спростовують вище наведеного, а посилання на висновки, які наведені у постановах Верховного Суду не заслуговує на увагу, оскільки зроблені такі висновки у постановах не є тотожними за підставами позову та стосуються правовідносин, які не пов`язані з поділом майна аби не допустити звернення стягнення на майно боржника і тим самим своїми діями порушити права кредитора на належне виконання судового рішення.

А звідси, зважуючи на встановлене у контексті вимоги пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшла обґрунтованого висновку про те, що право позивачки у спірних правовідносинах порушує майнові права кредитора яке направлено на недобросовісну реалізацію такого за рахунок інтересів іншої особи, тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню за наведених мотивів, та у зв`язку із цим доводи апеляційної скарги є підставними.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову позивачу у задоволенні заявленого позову.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.

За подання апеляційної скарги банком, сплачено суму 17 026,20 грн, судового збору, Т.2, а.с. 30.

Тому з ОСОБА_1 на користь підлягає стягненню сума 17 026,20 грн, судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись вимогами статей 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», задовольнити.

Рішення Мукачівськогоміськрайонного судуЗакарпатської областівід 07червня 2021 року, скасувати та постановити у цій справі постанову суду про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 , третіх осіб: приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Кохан Павла Івановича та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», код ЄДРПОУ: 00039002, адреса: 01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, 8, судові витрати у розмірі 17026,20 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 14 липня 2023 року.

Головуючий :

Судді :