Рішення

від 04.07.2023 по справі 169/130/22

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 169/130/22

Провадження № 2/169/92/23

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2023 року смт Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого судді Тітівалова Р.К.,

з участю:

секретаря судового засідання Веремчук Л.Ю.,

представника відповідача Квашук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Турійської гімназії імені Ганни Жежко Турійської селищної ради Ковельського району Волинської області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку,

в с т а н о в и в:

21 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Турійської гімназії імені Ганни Жежко Турійської селищної ради Ковельського району Волинської області (далі Турійська гімназія) про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку.

Позов мотивований тим, що вона працює у Турійській гімназії на посаді вчителя української мови та літератури. Наказом керівника навчального закладу від 25 листопада 2021 року № 47 К/ТР її відсторонили від роботи з 25 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19. Вказуючи, що жодних умисних дій, спрямованих на ухилення від щеплення, вона не вчиняла, вищевказаний наказ є незаконним, передчасним та таким, що порушує її конституційне право на працю, позивач просила визнати незаконним та скасувати наказ директора Турійської гімназії від 25 листопада 2021 року № 47 К/ТР про її відсторонення від роботи, стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 листопада 2021 року.

Відповідач відзив на позов не подавав.

Ухвалою суду від 18 травня 2022 року провадження у справі було зупинене до набрання законної сили судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва в адміністративній справі № 640/31674/21 (а. с. 47).

Відповідно до ухвали суду від 27 вересня 2022 року провадження у справі поновлене та зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 130/3548/21 (а. с. 59).

Ухвалою суду від 13 березня 2023 року провадження у справі поновлене та призначено справу до розгляду (а. с. 62).

Позивач у судове засідання не з`явилася, хоча належним чином про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 82), подала до суду заяву, в якій вказала, що не заперечує проти заочного розгляду справи, позов підтримує, просить його задовольнити та розглядати справу без її участі (а. с. 29).

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала та, вказуючи, що оспорюваний позивачем наказ винесений відповідно до вимог чинного законодавства, відсторонення позивача від роботи здійснено правомірно, просила відмовити в позові.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 15 серпня 1997 року працює на посаді вчителя української мови та літератури Турійської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 ім. Г.Жежко, що підтверджується відомостями про роботу у її трудовій книжці (а. с. 7).

У подальшому було змінено назву школи та реорганізовано її на Турійську гімназію імені Ганни Жежко Турійської селищної ради Ковельського району Волинської області.

Згідно із повідомленням директора Турійської гімназії від 03 листопада 2021 року № 2 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19» позивача повідомлено про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників закладу загальної середньої освіти.

Позивачу запропоновано надати підтверджуючий документ про наявність профілактичного щеплення або довідку про абсолютні протипоказання щодо щеплення відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Із зазначеним повідомленням позивач ознайомлена 25 листопада 2021 року (а. с. 10).

Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення позивач роботодавцю не надала, у зв`язку з чим наказом директораТурійської гімназії від 25 листопада 2021 року № 47 К/ТР «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » позивача відсторонено від роботи з 25 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а. с. 11).

У зв`язку із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 внаслідок введення воєнного стану на території України, наказом заступника директора Турійської гімназії від 01 березня 2022 року № 8К/ТР ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року допущено до роботи (а. с. 41).

У статті 3Конституції України закріплено, щолюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети».

За змістом Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі Перелік № 2153), обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що «в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів».

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись із цим позовом до суду, позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 25 листопада 2021 року без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 є незаконним та таким, що порушує її право на працю.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 працює на посаді вчителя української мови та літератури Турійської гімназії.

З огляду на вказане, на думку суду, застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливості встановлення позивачу дистанційної/надомної форми організації праці тощо, та ґрунтувалося виключно на тому, що позивач працює вчителем.

Відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивача від роботи, у зв`язку з чим таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Окрім того, слід звернути увагу на те, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 284 Цивільного кодексу України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Одним з основних принципів охорони здоров`я в України згідно зі статтею 4 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі Закон № 2801-XII) є дотримання прав і свобод людини і громадянина у сфері охорони здоров`я та забезпечення пов`язаних з ними державних гарантій.

У статті 10 Закону № 2801-XII передбачені обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких, зокрема, є такі: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

За змістом частини першої статті 43 Закону № 2801-XII для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цього Закону пацієнта.

12 травня 2000 року набрав чинності Закон № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі Закон № 1645-III), який визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

У статті 1 Закону № 1645-III визначено, що:

протиепідемічні заходи це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій;

профілактичні щеплення це введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

За змістом частини шостої статті 12 Закону № 1645-III профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків.

У пункті 5 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу МОЗ України 11 серпня 2014 року № 551), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 року за № 1238/26015, передбачено, що щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу МОЗ України від 11 серпня 2014 року № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку.

Щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 відповідно до вимог Закону № 1645-III не є обов`язковим та до Календаря профілактичних щеплень в Україні не включене.

Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженою наказом МОЗ України від 24 грудня 2020 року № 3018 (у редакції наказу МОЗ України від 09 лютого 2021 року № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп (абзац про добровільність щеплення від COVID-19 з Дорожньої карти виключено тільки 27 жовтня 2021 року наказом МОЗ України № 2362, проте відповідні зміни в Закон № 1645-ІІІ не вносилися).

У пунктах 7.3.1, 7.3.2 своєї Резолюції 2361 (2021) від 27 січня 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Парламентська асамблея Ради Європи закликає та рекомендує інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

Відповідно до статті 2 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини Конвенція про права людини та біомедицину від 04 квітня 1997 року інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами всього суспільства або науки.

Будь-яке втручання у сферу здоров`я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи. Такій особі заздалегідь має бути надана відповідна інформація про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризики (стаття 5 зазначеної Конвенції).

У рішенні від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що питання обов`язкової вакцинації зачіпає права, окреслені статтею 8 Конвенції. Фізична цілісність особи охоплюється поняттям «приватне життя», захищеним статтею 8 Конвенції, про що зазначено в рішенні за справою «X та Y проти Нідерландів» (X and Y v. the Netherlands) від 26 березня 1985 року. Також суд підкреслив, що тілесна цілісність особи стосується найінтимніших аспектів приватного життя людини й що обов`язкове медичне втручання, навіть якщо воно має незначне значення, є втручанням у це право. Своєю чергою обов`язкова вакцинація як примусове лікування означає втручання в право на повагу особистого життя, яке містить фізичну й психологічну цілісність людини, як це гарантується пунктом 1 статті 8 (рішення ЄСПЛ у справах «Сальветті проти Італії» (Salvetti v. Italy) від 09 липня 2002 року, «Маттер проти Словацької Республіки» (Matter v. the Slovak Republic) від 07 липня 1999 року).

Свобода розсуду у сфері політики охорони здоров`я була підкреслена в контексті скарг стосовно доступу до певних форм медичного лікування у справі «Христозов та інші проти Болгарії» (Hristozov and оthers v. Bulgaria) (заяви № 47039/11 і 358/12, ЄСПЛ, 2012), у якій ідеться про свободу розпоряджатися власним тілом і свободу від медичного втручання без згоди (негативні права).

Таким чином, в Україні відсутній закон, яким би встановлювалась обов`язковість щеплення від SARS-CoV-2, що підтверджено, зокрема, у частині першій статті 12 Закону № 1645-ІІІ.

Запровадження такої вакцини обов`язковою у прийнятій Кабінетом Міністрів України постанові № 1236 не свідчить про наявність такого законодавства, оскільки жодний закон не наділяє Кабінет Міністрів України повноваженням у вказаній сфері, а центральний орган виконавчої влади може встановлювати лише порядок виконання норми закону, але не визначати самого переліку обов`язкових щеплень.

За таких обставин справи та відповідно до зазначених вище норм закону суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи не було правомірним і не відповідає вимогам закону, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу директораТурійської гімназії від 25 листопада 2021 року № 47 К/ТР «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » належить задовольнити.

Крім того, позивач просила стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 листопада 2021 року.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу (частина перша статті 1Закону України «Про оплату праці»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Якщо буде встановлено, що на порушеннястатті 46 КЗпП Українироботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19), постанові від 01 березня 2023 року у справі № 607/20853/21 (провадження №61-7454св22).

З матеріалів справи видно, що позивач ОСОБА_1 була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати з 25 листопада 2021 року до 28 лютого 2022 року включно (а. с. 11, 41), тому період вимушеного прогулу становить 65 робочих днів (4 робочі дні у листопаді 2021 року + 22 робочі дні у грудні 2021 року + 19 робочих днів у січні 2022 року + 20 робочих днів у лютому 2022 року).

Відповідно до довідки про доходи, що видана Відділом освіти, молоді та спорту Турійської селищної ради від 16 лютого 2022 року № 14, заробітна плата ОСОБА_1 на посаді вчителя Турійської гімназії за вересень 2021 року становила 13425.43 гривень, за жовтень 2021 року 9871.43 гривень (а. с.14).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 № 100, відповідно до якого середньоденний заробіток ОСОБА_1 за останні два місяці перед відстороненням від роботи становить 554.69 гривень та обчислюється таким чином: 13425.43 гривень (зарплата за вересень 2021 року) + 9871.43 гривень (зарплата за жовтень 2021 року) / 42 (кількість робочих днів у вересні (22) і жовтні (20) 2021 року) = 554.69 гривень.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 25 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року включно (65 робочих днів) становить 36054.85 гривень: 554.69 гривень (середньоденний заробіток) х 65 (кількість робочих днів за час відсторонення) = 36054.85 гривень.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).

Так, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, розмір присуджених сум при виплаті на виконання судового рішення підлягає зменшенню на суму податків та зборів, оскільки особа відшкодовує (виплачує, надає) на користь фізичної особи середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, така особа виступає щодо такої фізичної особи податковим агентом та зобов`язана утримати і перерахувати податок зі суми такого доходу.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 185/2109/18.

За таких обставин справи, відповідно до зазначених норм матеріального права, виходячи із характеру спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом правових підстав для задоволення позову про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи (вимушеного прогулу).

Такі ж висновки викладені в аналогічній категорії справ у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 347/2528/21, від 17 травня 2023 року у справі № 565/279/22, від 10 квітня 2023 року у справі № 442/9179/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 692/82/22.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 430ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, слід допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК Україниз відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 992 гривні 40 копійок, сплачений за вимогу про визнання незаконним та скасування наказу.

Враховуючи, що на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати, то з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 992 гривні 40 копіойк.

На підставі викладеного,статей 3, 43 Конституції України, статей 21, 46, 51 Кодексу законів про працю України, статті 284 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України «Про оплату праці» та керуючись статями 81, 141, 263, 264, 265, 268, 273,354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ директораТурійської гімназії імені Ганни Жежко Турійської селищної ради Ковельського району Волинської області від 25 листопада 2021 року № 47 К/ТР «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Стягнути з Турійської гімназії імені Ганни Жежко Турійської селищної ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи за період з 25 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року включно в розмірі 36054 (тридцять шість тисяч п`ятдесят чотири) гривні 85 (вісімдесят п`ять) копійок.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Турійської гімназії імені Ганни Жежко Турійської селищної ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Стягнути з Турійської гімназії імені Ганни Жежко Турійської селищної ради Ковельського району Волинської області в дохід держави судовий збір в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 .

Відповідач: Турійська гімназія імені Ганни Жежко Турійської селищної ради Ковельського району Волинської області, адреса місця знаходження: вулиця Жежків, 11, селище міського типу Турійськ, Ковельський район, Волинська область, код ЄДРПОУ 23015671.

Представник відповідача: Квашук Оксана Володимирівна, адреса місця знаходження: вулиця Жежків, 11, селище міського типу Турійськ, Ковельський район, Волинська область, паспорт серії НОМЕР_2 .

Головуючий

Повне рішення складене 14 липня 2023 року.