Постанова

від 18.05.2023 по справі 910/9438/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2023 р. Справа№ 910/9438/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Репіковій З.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 18.05.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного підприємства "ГК Феофанія" та Заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2022

у справі № 910/9438/20 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Національної академії наук України

до Приватного підприємства "ГК Феофанія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України

за участю Київської міської прокуратури

про розірвання договору оренди та виселення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі №910/9438/20 позов задоволено частково; вирішено:

виселити Приватне підприємство «ГК Феофанія» з орендованих приміщень готельного комплексу «Феофанія», що розташований за адресою: АДРЕСА_1, до складу якого входять готель «Феофанія» і ресторан готелю «Феофанія»;

стягнути з Приватного підприємства «ГК Феофанія» на користь Національної академії наук України 2 102 грн. судового збору за подання позовної заяви;.

стягнути з Національної академії наук України на користь Приватного підприємства «ГК Феофанія» 3 151, 50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 4 202 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач (ПП «ГК «Феофанія») звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі №910/9438/20 та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову повністю.

Прокурором у справі (Заступником керівника Київської міської прокуратури) також подано апеляційну скаргу з вимогами:

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі № 910/9438/20 в частині відмови у задоволенні позову щодо розірвання договору оренди №2 від 06.03.1995 та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Оскаржуване рішення від 11.08.2022 прийнято після направлення справи на новий розгляд постановою Верховного Суду від 20.10.2021.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 (позов направлено поштою) Національна академія наук України (НАН України, позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «ГК Феофанія» (ПП «ГК Феофанія», відповідач), у якому заявлені вимоги:

- розірвати договір оренди №2 від 06.03.1995 року між Національною академією наук України та Приватним підприємством «ГК Феофанія»;

- виселити Приватне підприємство «ГК Феофанія» з орендованих приміщень готельного комплексу «Феофанія», що розташований за адресою АДРЕСА_1, до складу якого входять готель «Феофанія» та ресторан готелю «Феофанія».

За першим розглядом справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 20.10.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 скасовано, а справу №910/9438/20 направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі № 910/9438/20 позов задоволено частково за наступних встановлених обставин:

- спірне орендоване майно - готельний комплекс «Феофанія», який складається, зокрема, з готелю «Феофанія» та ресторану готелю «Феофанія», у розумінні приписів вищезазначеної статті, є цілісним майновим комплексом;

- спірне майно належало до загальнодержавної власності, оскільки відсутнє у переліку державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) (затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» від 5 листопада 1991 року № 311);

- відповідно до приписів частини 2 статті 291 ГК України (у редакції від 16 січня 2003 року) та частини 2 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції від 7 лютого 2002 року) договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено;

- договір оренди від 6 березня 1995 року № 2 припинив свою дію з 24 квітня 2004 року та не був продовжений на новий термін;

- оскільки на час подачі даного позову строк дії спірного договору оренди закінчився, позовна вимога Академії про розірвання цієї угоди задоволенню не підлягає; доводи учасників судового процесу щодо порушення істотних умов спірного договору, покладених в основу цієї позовної вимоги, не приймаються до розгляду;

- оскільки судом встановлено факт припинення спірного договору оренди і в матеріалах даної справи відсутні докази, які підтверджують, що Підприємство повернуло позивачу, як належному управителю, спірний готельний комплекс, позовна вимога Академії про виселення відповідача з вищезазначеного державного нерухомого майна підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Відповідач з рішенням суду не згодний повністю, вважає його безпідставним та необгрунтованим посилаючись на наступне:

- суд проігнорував і не надав оцінки обставинам, зокрема:

позивачем було укладено Договір оренди № 1 від 23.03.1994 з ОСОБА_1 та Договір оренди № 2 від 06.03.1995 року з ПП «ГК Феофанія»; предметом позову є відносини по Договору оренди № 2; при цьому суд залишив поза увагою факт викупу орендованих приміщень ОСОБА_1 у лютому 1995 року на підставі Договору оренди № 1;

суддя безпідставно поширив акти приймання-передачі орендованого майна до Договору оренди № 1 на Договір оренди № 2;

судом не було встановлено мету, з якою було укладено Договір оренди № 2 - оформлення права власності викупленого орендованого майна на зареєстровану у березні 1995 року ПП «ГК Феофанія»;

з 17.02.1995 року до 27.11.2019 року (постанови Верховного Суду у справі №910/774/18 не діяв договір оренди № 2 як такий; лише Верховним Судом було встановлено, що у зв`язку з фактичним ухилянням позивача від визнання факту викупу, неповернення отриманих коштів у 1995 році відповідачу фактично Договір оренди № 2 поновив свою дію з 2019 року;

- суд не залучив ОСОБА_1 до участі у справі; станом на час розгляду справи у Голосіївському районному суді міста Києва розглядається позов ОСОБА_1 до НАН України про визнання права власності на спірне майно (справа № 752/2246/22);

- до вирішення питання хто є власником спірного нерухомого майна - ОСОБА_1 чи НАН України, не має можливості розглянути справу № 910/9438/20 по суті;

- суд не надав належної оцінки всім договірним взаємовідносинам між сторонами;

- суд здійснив аналіз обставин, які взагалі не є предметом позовних вимог.

В апеляційній скарзі прокурора зазначено, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо розірвання спірного договору постановлено з порушенням вимог ст. ст.526, 629, 651, 783 ЦК України, ст. 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а тому на підставі ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Згідно доводів апеляційної скарги прокурора:

- суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову щодо розірвання договору оренди від 06.03.1995 з підстав його припинення з 24.04.2004, в порушення приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України, безпідставно не прийняв до уваги встановлені судовими рішеннями у справі №910/774/18 обставини щодо чинності спірного договору оренди та дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позову в цій частині;

- в порушення вимог ч. 1 ст. 316 ГПК України, Господарським судом міста Києва під час нового розгляду справи вказівки Верховного Суду, що містяться в постанові від 20.10.2021 не виконано;

- не зважаючи на імперативно визначені умови договору оренди щодо обов`язковості сплати орендних платежів за користування державним майном підприємство свідомо такі умови ігнорувало, злісно порушувало істотні умови договору, у зв`язку з чим, перед державним бюджетом виникла значна сума заборгованості, яка на даний час не погашена;

- з 1997 року НАН України та підприємство перебувають у стані постійних судових спорів щодо статусу майна та дійсності договору оренди, тому фактично з прийняттям у лютому 2019 року Північним апеляційним господарським судом рішення у справі №910/774/18, яким встановлено, що майно з власності держави не вибувало, договір оренди не припиняв своєї дії, між сторонами існують орендні відносини, остаточно підтверджено імперативно визначені зобов`язання підприємства з виконання покладених на нього цим договором умов, зокрема щодо сплати орендної плати;

- звернення НАН України до підприємства з претензією щодо сплати орендних платежів лише у 2020 році жодним чином не вказує на відсутність зацікавленості у таких платежах з боку Академії, а безпосередньо свідчить про те, що питання остаточного підтвердження державного статусу за спірним майном та недопущення його незаконного вибуття на користь комерційної структури було першочерговим;

- матеріалами справи у повній мірі підтверджується, що наявні всі підстави для розірвання договору оренди у судовому порядку, оскільки всупереч умовам такого договору та вимогам законодавства про оренду державного майна відповідачем істотно порушуються умови щодо використання орендованого майна, не забезпечується збереження такого майна, систематично та протягом тривалого часу не сплачуються орендні платежі, а безпосередньо саме майно незаконно передається в суборенду.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ГК Феофанія» та за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі № 910/9438/20; ухвалено об`єднати в одне провадження апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 з апеляційною скаргою Приватного підприємства «ГК Феофанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі №910/9438/20; справу призначено на 10.11.2022.

10.11.2022 розгляд справи № 910/9438/20 не відбувся, судове засідання призначено на 08.12.2022;

08.12.2022, 22.12.2022, 16.02.2023 розгляд апеляційних скарг у справі відкладався на 22.12.2022, на 16.02.2023, 23.03.2023.

23.03.2023 розгляд справи № 910/9438/20 не відбувся , судове засідання призначено на 27.04.2023 ухвалою від 27.03.2023

27.04.2023 у задоволенні клопотання представника Приватного підприємства «ГК Феофанія» адвоката Марківа Н.В. про залучення до участі у справі №910/9438/20 ОСОБА_1 третьою особою та клопотання представника Приватного підприємства «ГК Феофанія» адвоката Марківа Н.В. про зупинення провадження у справі №910/9438/20 - відмовлено; у розгляді апеляційних скарг оголошено перерву до 04.05.2023.

04.05.2023 у справі оголошувалась перерва до 18.05.2023.

Під час апеляційного провадження до справи 03.11.2022 від Київської міської прокуратури отримано відзив на апеляційну скаргу відповідача; 09.11.2023 зареєстровано надходження відзиву на апеляційні скарги від НАН України, в якому позивач просить в задоволенні апеляційної скарги ПП «ГК Феофанія» відмовити; апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити; рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 в частині відмови задоволених позовних вимог скасувати, прийняти в цій частині рішення про задоволення позову; рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 в частині задоволення позову змінити, виклавши його мотивувальну частину в новій редакції; 15.05.2023 позивачем до справи подані письмові пояснення.

Явка представників сторін

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв`язку.

Позивачем у справі в судових засіданнях апеляційної інстанції підтримано апеляційну скаргу прокурора, оскаржуване рішення позивач просив скасувати в частині відмови у задоволенні позову і прийняти нове про задоволення позову; апеляційну скаргу відповідача відхилити.

Представник відповідача в судових засіданнях апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просив її відхилити, задовольнити подану ним апеляційну скаргу, оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених вимог з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Клопотання відповідача про перенесення розгляду справи, призначеного на 18.05.2023, судом відхилено, оскільки забезпечення присутності представника в судовому засіданні є правом сторони, а не обов`язком, явка представника відповідача в судове засідання обов`язковою не визнавалася, дату судового засідання було погоджено з представником, представник відповідача висловив в попередніх судових засіданнях позицію відповідача у справі та надав пояснення, а поважних причин з яких не може бути здійснено судовий розгляд справи у відповідності до норм процесуального закону суду не повідомлено і таких не встановлено.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача та третьої особи /представника третьої особи обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 18.05.2023 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

З урахуванням вимог ч. 4 статті 75 ГПК України, судом першої інстанції взято до уваги, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 27 лютого 2019 року в справі № 910/774/18, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року, відмовлено в задоволенні позову заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Академії до Підприємства, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Фонд державного майна України, про витребування нерухомого майна: готелю «Феофанія» та ресторану готелю «Феофанія», загальною площею 6620,7 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Під час розгляду даної справи, суд першої інстанції виходив з наступних встановлених обставин справи:

- 23 березня 1994 року між позивачем, від імені якого діяв ОСОБА_1 як управляючий справами Академії, та фізичною особою ОСОБА_1 підписано договір оренди, за умовами якого орендодавець зобов`язався передати в тимчасове користування вказаній фізичній особі готельний комплекс «Феофанія», загальною площею 3200,00 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, до складу якого входять: готель «Феофанія» та ресторан готелю «Феофанія» на строк з 23 квітня 1994 року по 23 квітня 1999 року (пункти 1.1., 1.3. вказаного договору);

- на виконання пункту 2.2. цієї угоди між Академією та ОСОБА_1 підписано акт прийому-передачі спірного готельного комплексу;

- 6 березня 1995 року між Академією в особі ОСОБА_1, як управляючого справами позивача, та Підприємством, в особі директора ОСОБА_1, підписано договір оренди № 2, відповідно до умов якого Підприємство є правонаступником всіх прав та обов`язків директора Готельного комплексу «Феофанія» ОСОБА_1, що виступає як орендар за договором оренди від 23 березня 1994 року (пункт 1.1. договору № 2);

- згідно з пунктом 1.2. договору від 6 березня 1995 року № 2 Академія передає Підприємству в тимчасове користування готельний комплекс «Феофанія», а саме: готель «Феофанія» та ресторан готелю «Феофанія», які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а також ресторан «Пектораль» та праве крило будівлі 1-5 поверхів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2;

- за змістом пунктів 7.1., 7.2. спірного договору орендар має право викупу орендованого майна в період дії договору відповідно до діючого законодавства України. При цьому, викуп орендованого майна здійснюється шляхом сплати вартості об`єкта оренди, визначеної в додатку № 1 до договору. Оплата вартості майна, на яке поширюється право викупу, здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку наймача на розрахунковий рахунок наймодавця;

- в матеріалах даної справи міститься два акти прийому-передачі, датовані 23 березня 1994 року та підписані між позивачем та відповідачем; за одним актом (т. 1, а.с. 27) передано майно, загальною площею 3 200,00 кв.м, балансовою вартістю 1 107 986,00 карбованців; проте за іншим актом (т. 1, а.с. 199) від тієї ж дати передано: готель «Феофанія», загальною площею 6 617,70 кв.м; ресторан «Феофанія», що розташований у вказаному готелі та є його невід`ємною частиною; ресторан «Пектораль», загальною площею 367,5 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2; праве крило 1-5 поверхів будівлі, загальною площею 629,50 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Балансова вартість вказаного майна 1 107 986,00 карбованців.

Посилаючись на Указ Президента України «Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України» від 20 січня 1992 року, яким Академії наук України передано у безстрокове користування будинки, устаткування та інше закріплене за нею державне майно на підставі постанови Президії Верховної Ради УРСР, а також аналізуючи положення статуту Академії наук України від 20 березня 1992 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ні вищезазначеним Указом Президента, ні статутом Академії наук України від 20 березня 1992 року не було передбачено право останнього виступати орендодавцем спірного нерухомого майна з правом його викупу.

Щодо статусу майна, яке є предметом спірного договору оренди, суд першої інстанції врахував приписи Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» у редакції від 26 січня 1994 року (ч. 1 ст. 4 закону), дійшов висновку про те, що спірне орендоване майно - готельний комплекс «Феофанія», який складається, зокрема, з готелю «Феофанія» та ресторану готелю «Феофанія», у розумінні приписів вищезазначеної статті, є цілісним майновим комплексом та належить до загальнодержавної власності, оскільки відсутнє у переліку державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) (затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» від 5 листопада 1991 року № 311.

Пунктом 1.3. договору оренди від 6 березня 1995 року №2 визначено, що строк оренди спірного нерухомого майна з 23 квітня 1994 року по 23 квітня 2004 року.

Відповідно до пункту 8.2. спірного правочину за умови відсутності повідомлення однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його дії він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, які були ним передбачені.

Аналізуючи правові спори сторін, посилаючись на практику Верховного Суду України, зокрема постанови від 12 травня 2009 року №3-1561к09, від 28 квітня 2009 року №3-1369к09, від 3 червня 2008 року №3-1904к08, суд першої інстанції зазначив, що сторони договору не обмежені в праві заявити про припинення або зміну умов договору, як протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії вказаного договору.

Приймаючи рішення у справі, виходячи з приписів частини 2 статті 291 ГК України (у редакції від 16 січня 2003 року) та частини 2 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції від 7 лютого 2002 року), згідно з якими договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено;

суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір оренди від 6 березня 1995 року №2 припинив свою дію з 24 квітня 2004 року та не був продовжений на новий термін.

Обгрунтуванням такого висновку стали встановлені судом обставини, що в період з 1997 року по травень 2004 року Академія вживала всіх необхідних заходів, направлених на припинення орендних правовідносин, що свідчить про небажання вказаної особи продовжувати спірний договір оренди на новий строк.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо розірвання договору оренди, суд першої інстанції виходив із обставин, що на час подачі даного позову строк дії спірного договору оренди закінчився, відповідно доводи учасників судового процесу щодо порушення істотних умов спірного договору, покладених в основу цієї позовної вимоги, не прийняті судом до розгляду.

За розглядом вимог щодо виселення відповідача з орендованих приміщень суд першої інстанції зробив правильні висновки про те, що спірне нерухоме майно є державною власністю та входить до майнового комплексу Академії, спірний договір оренди в судовому порядку не був визнаний недійсним.

Рішення в цій частині про задоволення позову мотивоване тим, що судом встановлено факт припинення спірного договору оренди і в матеріалах даної справи відсутні докази, які підтверджують, що Підприємство повернуло позивачу, як належному управителю, спірний готельний комплекс.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги НАН України про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, зокрема, договору №2 від 06.03.1995 року, укладеного між Національною академією наук України та Приватним підприємством «ГК Феофанія», з посиланням на положення статей 762, 773, 774, 776, 651, 783 Цивільного кодексу України, положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та умови договору внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором. Також позивачем заявлено вимогу про виселення Приватного підприємства «ГК Феофанія» з орендованих приміщень готельного комплексу «Феофанія».

Рішення суду першої інстанції, яке переглядається за апеляційними скаргами прокурора та відповідача винесено Господарським судом міста Києва 11.08.2022 за результатами нового розгляду після скасування прийнятих у справі рішень постановою Верховного Суду від 20.10.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У п. 4.29 постанови Верховного Суду від 20.10.2021 у даній справі, зазначено, що суди не перевірили заперечень відповідача про те, в чому саме полягає істотність порушення ним умов договору №2, яка має бути підставою для його розірвання, з урахуванням відсутності претензій у позивача до відповідача протягом тривалих договірних правовідносин між ними та виникнення їх лише у 2020 році.

Відмовляючи позивачу у задоволенні вимоги про розірвання договору оренди, суд першої інстанції виходив із встановлених ним обставин, що договір оренди від 6 березня 1995 року № 2 припинив свою дію з 24 квітня 2004 року (закінчення строку на який його укладено) та не був продовжений на новий термін.

Вказаних висновків суд першої інстанції дійшов встановивши, що починаючи з 1997 року і до моменту вирішення даного спору, Академія, як управитель спірного нерухомого майна, вчиняла ряд активних дій, які були доведені до відома позивача, щодо небажання продовжувати дію даного договору. Зокрема, було проаналізовано судовий спір в межах справи №2-244/97, яка розглядалась Радянським районним судом міста Києва, та в подальшому Святошинським районним судом міста Києва.

Натомість, як на те звертає увагу прокурор у своїй апеляційній скарзі, судом першої інстанції, в порушення приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України, безпідставно не прийнято до уваги встановлені судовими рішеннями у справі №910/774/18 обставини щодо чинності спірного договору.

Так, постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 у справі №910/774/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.11.2019, відмовлено Прокуратурі міста Києва у позові про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки спірне майно не перебуває у власності Підприємства, однак останній користується ним на підставі укладеного з власником Договору №2, який не є припиненим на момент подачі позову та недійсним не визнавався.

Спростовуються змістом судових рішень у справі №910/774/18 твердження суду першої інстанції про те, що судом апеляційної інстанції у справі №910/774/18 не досліджувалися обставини щодо заперечення позивача проти даної угоди шляхом подачі позовів про його недійсність, оскільки як при розгляді справи №910/774/18 апеляційним господарським судом, так і при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного у даній справі рішення, досліджувались ті ж самі судові рішення у справі №2-244/97 (рішення Святошинського районного суду від 26.03.2003 ухвали Апеляційного суду міста Києва від 16.12.2003, Верховного Суду України від 05.05.2004).

Тобто, в даному випадку має місце лише те, що одним і тим же обставинам надана різна правова оцінка, що за наявності порушення судом першої інстанції норм процесуального права (ч. 4 ст. 75 ГПК України) не може бути підставою вважати припиненим з 24 квітня 2004 року договір оренди № 2, який в свою чергу: продовжувався на той же строк, який вказаний у пункті 1.3 Договору №2, оскільки відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів наявності заперечень орендодавця (Академії) проти пролонгації Договору №2.

Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за змістом статті 3 ЦК належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №912/1385/17.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Орендна плата з урахуванням її індексації є однією з істотних умов договору оренди (частина перша статті 284 Господарського кодексу України).

Положеннями укладеного між сторонами договору оренди №2 від 06.03.1995 погоджено, що за користування майном орендарем сплачується орендна плата в розмірі 20% балансової вартості майна в рік з моменту підписання Договору №2 (пункт 4.1 Договору №2); орендна плата в розмірі річної суми орендної плати вноситься орендарем на рахунок орендодавця, зазначений в реквізитах Договору №2, щороку протягом грудня місяця кожного поточного року; за бажанням орендаря орендна плата може бути внесена достроково (пункт 4.2 Договору №2); орендар зобов`язаний, зокрема: використовувати майно відповідно до умов Договору №2; підтримувати майно в належному стані, проводити за свій рахунок поточний ремонт; вживати заходів щодо збереження приміщень, виконувати всі протипожежні правила і санітарні вимоги; не допускати замерзання водонесущих трубопроводів, проводити вентиляцію приміщень (пункт 5.2 Договору №2).

Таким чином, укладаючи договір оренди №2 орендодавець (позивач у справі) розраховував на отримання орендної плати згідно погоджених умов договору, на збереження державного майна та підтримання його в належному стані, виконання орендарем протипожежних правил і санітарних вимог.

Згідно доводів позивача, умови договору орендарем - ПП «ГК Феофанія» не виконуються, орендна плата не сплачується (станом на грудень 2021 заборгованість орендаря по орендній платі за період з 06.03.1995 по 31.12.2020 становить 13 725 257 грн.), будівля готелю знаходиться в незадовільному стані; орендар не забезпечує збереження майна та утримання його в належному стані і не використовує за призначенням (результати перевірки проведеної комісією згідно з розпорядженням президії Академії від 04.02.2020 №91 «Про перевірку цільового використання збереження орендованого майна НАН України»).

Вказані обставини підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані, відповідачем не надано до справи належних доказів сплати орендних платежів в порядку та на умовах погоджених у договорі (п. 4.1, 4.2 договору).

02.03.2020 створеною позивачем комісією було проведено перевірку цільового використання та збереження майна Академії, що знаходиться в орендному користуванні відповідача, за результатами якої складено акт; встановлено ряд порушень щодо його експлуатації та невиконання відповідачем умов договору оренди, зокрема встановлено, що: будівля не оснащена автоматичною системою пожежогасіння, системою пожежної сигналізації, приміщення коридорів і сходових клітин знаходяться в незадовільному стані, відбувається поширення сирості та плісняви, наявне відшарування та обвалення штукатурного шару; встановлені випадки облаштування водонагрівачів в приміщеннях коридорів, частина приміщень передана в суборенду, заборгованість зі сплати орендної плати за період з 06.03.1995 по 31.12.2019 становила 5 912 731,00 грн.

З урахуванням встановлених порушень комісія дійшла висновку щодо необхідності рекомендувати розірвати Договір №2.

Перевіряючи заперечення відповідача про те, в чому саме полягає істотність порушення ним умов договору №2, яка має бути підставою для його розірвання, з урахуванням відсутності претензій у позивача до відповідача протягом тривалих договірних правовідносин між ними та виникнення їх лише у 2020 році, апеляційним господарським судом враховується наступне.

Матеріалами справи підтверджено, також і встановлено під час розгляду справи і судом першої інстанції, що між сторонами з 1997 року тривають судові спори, а до 2018 року орендоване майно було зареєстроване за відповідачем на праві приватної власності, що є об`єктивними причинами відсутності претензій у позивача до відповідача протягом тривалих договірних правовідносин між ними, однак жодним чином не спростовує факту істотного порушення відповідачем умов Договору оренди № 2.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2004 у справі №2-952/2004 позов ПП «ГК Феофанія» задоволено частково; визнано право власності підприємства на готель «Феофанія» та ресторан готелю «Феофанія», які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідачем, на підставі вказаного рішення, зареєстровано за собою право власності на готель «Феофанія» та ресторан готелю «Феофанія», що підтверджується реєстраційним посвідченням та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, згідно якого державна реєстрація була проведена 01.04.2013 (реєстраційні дії оскаржувались НАН України, однак у позові було відмовлено з підстав, що приватний нотаріус не повинен перевіряти чинність судових рішень).

У подальшому рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15.11.2011 у справі №22-7480/2011, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2013, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2004 у справі №2-952/2004 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судовими рішеннями у справах №22-7480/2011 та №910/774/18 встановлено, що спірне майно є державною власністю, з власності держави не вибувало та відповідно до договору оренди від 06.03.1995 перебуває у користуванні ПП «ГК Феофанія».

Встановлені під час розгляду справи обставини свідчать про істотне порушення відповідачем умов договору оренди майна, що належить до державної власності (договору №2 від 06.03.1995), оскільки сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивач (орендодавець) не отримав того, на що він розраховував при укладанні договору.

Сам факт систематичного порушення договору оренди щодо сплати орендної плати, невиконання погоджених умов щодо збереження та належного утримання орендованого майна є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем умов договору, що полягає у систематичному невиконанні зобов`язань щодо оплати за користування орендованими приміщеннями, у зв`язку з чим позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні спірного договору, а також враховуючи те, що відповідач в передбаченому законом порядку не спростував встановлених обставин справи, позовна вимога в частині розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (договору № 2 від 06.03.1995) підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції в цій частині - скасуванню.

Статтею 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Пунктом 5.2 Договору №2 встановлено, що орендар зобов`язаний по закінченню строку оренди повернути орендодавцю майно в належному стані по акту прийому-передачі майна.

У зв`язку із розірванням договору оренди позовна вимога про виселення відповідача з орендованого приміщення визнається обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо апеляційної скарги відповідача, така підлягає відхиленню, зокрема через наступне.

Викладені в апеляційній скарзі доводи щодо викупу ОСОБА_1 державного майна - готельного комплексу «Феофанія» розцінюються апеляційним господарським судом як намагання відповідача встановити відповідні факти при вирішенні судового спору, однак, питання набуття права власності ОСОБА_1 на підставі укладеного ним договору оренди не підлягають вирішенню в межах даної справи виходячи з предмету та підстав заявлених у справі позовних вимог (розірвання договору оренди, стороною якого є позивач та відповідач у справі; та виселення відповідача з орендованого майна).

Так само, не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права твердження відповідача про те, що суд не залучив ОСОБА_1 до участі у справі, оскільки в даному випадку рішення у цій справі не впливає на права чи обов`язки ОСОБА_1 у відношенні сторін спору.

Підстави для зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 752/2246/22 відсутні, оскільки наявність такого судового спору не свідчить про об`єктивну неможливість розгляду даної справи, з огляду на доведеність відповідних обставин належними засобами доказування, що підлягають оцінці судом.

Обгрунтованими з цього приводу є заперечення прокурора та позивача у справі, зокрема, про встановлення судовими рішеннями у справах № 22-7480/2011 та № 910/774/18, що спірне майно є державною власністю, з власності держави не вибувало та відповідно до договору оренди від 06.03.1995 перебуває у користуванні підприємства, і такі обставини в силу положень ст. 75 ГПК України не потребують повторного доказування при розгляді даної справи.

Викладені у апеляційній скарзі ПП «ГК Феофанія» аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення у справі в частині задоволених вимог про виселення підприємства з орендованого майна, оскільки не отримали підтвердження під час апеляційного провадження; тоді як вимоги апеляційної скарги прокурора підлягають задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, тоді як оскаржуване у справі судове рішення в частині відмови у задоволенні вимог про розірвання договору підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю, а тому апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги відповідача, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України. Витрати прокурора по сплаті судового збору сплачені в суді апеляційної (3 153 грн.) підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в порядку передбаченому ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ГК Феофанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі № 910/9438/20 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі № 910/9438/20 задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі № 910/9438/20 в частині відмови у задоволенні позову щодо розірвання договору оренди №2 від 06.03.1995 скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

4. Розірвати договір оренди №2 від 06.03.1995р., укладений між Національною академією наук України та Приватним підприємством "ГК Феофанія".

5. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі №910/9438/20 залишити без змін.

6. Стягнути з Приватного підприємства "ГК Феофанія" (03143, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 22962780) на користь Київської міської прокуратури (03150, м.Київ, вул.Предславинська, буд.45/9, код ЄДРПОУ 02910019) 3153,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

8. Матеріали справи № 910/9438/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 14.07.2023.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко