Рішення

від 12.07.2023 по справі 910/1185/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.07.2023Справа № 910/1185/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІВЕР ТРАНС" (вул. Мачеретівська 10/1, м. Чернігів, 14027)

до гр-на Реус Лева Євгеновича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 211 576,30 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІВЕР ТРАНС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Реус Лева Євгеновича про стягнення 211 576,30 грн., а саме 186 947,39 грн. основного боргу, 20 742,52 грн. пені, 1259,97 грн. процентів річних та 2626,42 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договорів про надання послуг міжнародного перевезення вантажу, укладених шляхом погодження сторонами Договорів - заявок № 1 та № 2 від 08.08.2022 року, в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг перевезення, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

При цьому, за змістом поданого позову вбачається, що відповідачем визначено Фізичну особу-підприємця Реус Лева Євгеновича (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Проте, як встановлено судом, Фізична особа - підприємець Реус Лев Євгенович на дату звернення позивача до суду припинив підприємницьку діяльність 30.11.2022 року за власним рішенням, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис № 2000680060007052262, відтак на час вирішення питання про відкриття провадження у даній справі вказана фізична особа - гр. Реус Лев Євгенович (РНОКПП НОМЕР_1 ), не є підприємцем.

Суд зазначає, що статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Відтак, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Зі змісту позовної заяви вбачається, предметом даного позову є стягнення з відповідача заборгованості за договорами перевезення, що укладені між ним та ФОП Реус Лев Євгенович.

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України).

Проте, до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 Цивільного кодексу України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи - підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.

Фізична особа - підприємець, в тому числі після припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності), відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 року у справі №127/23144/18.

Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі № 904/1083/18 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, суд доходить висновку про належність даного спору у справі №910/1185/23 до господарської юрисдикції.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2023 року суд постановив звернутися до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи Реуса Лева Євгеновича (РНОКПП НОМЕР_1 ), за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016 року.

У відповідь на запит суду від 07.02.2023 року Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації листом № 100/39-207 від 16.02.2023 року, який надійшов 21.02.2023 року, надано інформацію щодо місця реєстрації вказаного громадянина Реуса Лева Євгеновича , яким є: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 10.03.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 24.02.2023 року надійшло клопотання б/н від 02.03.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1185/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/1185/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В свою чергу, від відповідача 22.04.2023 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву б/н від 22.04.2023 року, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що між ФОП Реус Л.Є. та ТОВ «СІВЕР ТРАНС» ніколи не існувало договірних відносин, жодних договорів у письмовій формі між сторонами у справі не укладалось. Відповідач також зазначає, що 08.08.2022 року між ним та Компанією VLNIKA s.r.o. було укладено договір на перевезення вантажів; 17.08.2022 року позивачем згідно умов цього договору на VLNIKA s.r.o. було виставлено рахунок на 5200 Євро, проте, єдиним перевізником, який виконував всі вантажоперевезення для відповідача у період серпня 2022 року, була ФОП Введенська В.Л., перед якою відповідач виконав всі грошові зобов`язання.

Таким чином відповідач наголошує на тому, що ФОП Реус Л.Є. не брав на себе жодних зобов`язань перед позивачем та не підписував з позивачем жодних документів. Крім того, відповідач зауважує, що електронна адреса ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), з якої до позивача надійшли спірні Договори-Заявки, не належить відповідачу. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «СІВЕР ТРАНС» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповіді на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Пунктом 1 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим згідно з частиною першою статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

За змістом частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною 2 статті 642 Цивільного кодексу України визначено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, 08.08.2022 року на адресу електронної пошти позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «СІВЕР ТРАНС» (siver_trans@ukr.net) як перевізника з адреси електронної пошти відповідача ФОП Реус Льва Євгеновича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) як експедитора та замовника перевезення надійшов лист «Інформація та документи Корюківка - Нова Вчельнице», з доданим до нього вкладеннями: Договорір-Заявка 1 та Договор-Заявка 2, установчі документи, про перевезення вантажу разом з відповідною інформацією для виконання замовленого перевезення, яка була зазначена в тексті електронного листа.

Зокрема, згідно наявних в матеріалах справи Договорів-Заявок 1 та 2 предметом договорів є транспортні послуги з міжнародного перевезення вантажу відповідно до таких умов:

Маршрут - Україна-Чехія;

Вантаж - паливні гранули;

вага вантажу - 22 200 кг. на автомобіль;

тип автомобілю - тент, 86 куб.м., CMR;

номер автомобіля - НОМЕР_2 / НОМЕР_3 (за Договором-Заявкою 1) та НОМЕР_4 / НОМЕР_5 (за Договором-Заявкою 2);

водій - ОСОБА_1 (за Договором-Заявкою 1) та ОСОБА_2 (за Договором-Заявкою 2);

дата завантаження - 09.08.2022 року;

завантаження - Чернігівська область, м. Корюківка, вул. Соборна, 241а;

замитнення - на місці;

перехід - Краковець;

дата доставки - 19-22.09.2022 року;

розмитнення - за місцем розвантаження;

розвантаження - VLNIKA s.r.o., Csl. Armady 317, 378 42 Nova Vcelnice, Czech Republic.

вартість перевезення - 2550 євро.

В той же час, як встановлено судом за матеріалами справи, 08.08.2022 року між Компанією VLNIKA s.r.o., Чеська Республіка (замовник за договором) та Фізичною особою підприємцем Реус Лев Євгенович (експедитор за договором, відповідач у справі) Договір №080822/4 (далі - Договір експедирування), за умовами пункту 1.2 якого замовник доручає, а експедитор приймає на себе зобов`язання організовувати перевезення вантажів замовника, а також виконувати додаткові послуги, якщо це зазначено в заявках та/або додатках до Договору (перевірка упаковки та стану вантажу, його навантаження, сплату зборів та витрат, покладених на замовника, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних документів, тощо).

Відповідно до пункту 1.4 Договору експедирування фактичне надання послуг з перевезення вантажів замовника (фактичне перевезення) покладається на третю особу - перевізника.

Згідно з пунктом 2.1.2 експедитор має право для виконання доручення замовника здійснювати залучення перевізників, агентів, інших третіх осіб, укладати угоди з третіми особами від свого імені та за рахунок замовника.

За умовами пунктів 2.1.1, 2.1.3 Договору експедирування експедитор зобов`язаний організувати виконання доручення відповідно до узгодженої сторонами заявки; забезпечити подачу під завантаження транспортний засіб придатний для здійснення міжміських і міжнародних перевезень, придатного до перевезення обумовленого вантажу, відповідного вимогам заявки, а також в узгоджені сторонами терміни.

Експедитор зобов`язаний забезпечити доставку вантажу замовника в обумовлений термін до пункту призначення і видачу його співробітникові вантажоодержувача, вказаному в товарно-транспортній накладній (пункту 2.1.6 Договору експедирування).

Згідно п. 8.1 Договору експедирування даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2025 року.

Вказаний Договір експедирування підписаний експедитором та представником замовника і засвідчений печатками сторін.

В свою чергу, як зазначено позивачем у клопотанні про долучення доказів, саме Товариство з обмеженою відповідальністю «СІВЕР ТРАНС» (позивач у справі) було залучено як перевізника для здійснення перевезення вантажу на виконання договірних відносин між ФОП Реус Л.Є. (експедитор) та Компанією VLNIKA s.r.o. (замовник).

Як вказує позивач в клопотанні про долучення доказів б/н від 02.03.2023 року, після отримання від відповідача даних документів за допомогою електронної пошти, ТОВ «СІВЕР ТРАНС» було підписано та скріплено печаткою Договір-Заявку 1 та Договір-Заявку 2 і повернуто їх відповідачу для підпису електронним листом на адресу log_labaratory@ukr.net.

Проте, відповідач не здійснив підписання та повернення підписаних Договорів-Заявок №1 та №2 на електронну пошту позивача.

Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно наданих позивачем міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) №608217 від 09.08.2022 року та №608222 від 09.08.2022 року, копії яких наявні в матеріалах справи, що відповідно до умов Договорів-Заявок 1 та 2 від 08.08.2022 року у серпні 2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «СІВЕР ТРАНС» було прийнято у м. Корюківка, Чернігівська область, Україна, про що свідчить відмітка вантажовідправника в графі 4 СМR, до перевезення транспортними засобами НОМЕР_2 / НОМЕР_3 та НОМЕР_4 / НОМЕР_5 , вантаж на палетах (паливні гранули з деревини сосни) та доставлено вантажоотримувачу - VLNIKA s.r.o., Csl. Armady 317, 378 42 Nova Vcelnice, Czech Republic, що підтверджується відповідною відміткою в графі 19 СМR. Факт проходження вантажем митного контролю митниці України 18.08.2022 року засвідчено відповідними відмітками митниці.

Отже, виходячи із приписів ст. 202, частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України та наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків.

За змістом зобов`язальних правовідносин, відповідно до умов вказаних Договорів - замовлень 1 та 2 Товариство з обмеженою відповідальністю «Сівер Транс» як перевізник зобов`язалось здійснити міжнародне перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом м. Корюківка, Україна - м. Нова Вчельніце, Чехія у строки та на умовах, визначених у Договорах-заявках, а ФОП Реус Л.Є. як експедитор та замовник перевезення зобов`язався сплатити перевізнику за виконане міжнародне перевезення вантажу встановлену у Договорах - заявках 1,2 плату.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами з приводу надання послуг міжнародного автомобільного перевезення свідчить, що між сторонами шляхом подання на електронну пошту позивача Договорів - заявок 1, 2 від 08.08.2022 року, прийняття їх останнім та фактичного виконання відповідних Договорів - замовлень 1, 2 шляхом здійснення позивачем міжнародного автомобільного перевезення, фактично укладено договір перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з приписами частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Згідно статті 2 Закону України «Про автомобільний транспорт» законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 року № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 року.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

За висновками суду товарно-транспортна накладна є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов`язковим.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надані позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні (СМR) від 09.08.2022 року є належним та допустимим доказом надання перевізником послуг міжнародного перевезення вантажу та укладення договору між сторонами, зміст якої, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаних CMR дають суду підстави стверджувати про виконання перевізником (ТОВ «СІВЕР ТРАНС») обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу в обумовленому місці вивантаження.

Таким чином суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг міжнародного перевезення вантажу, які були обумовлені Договорами-Заявками 1 та 2 від 08.08.2022 року, в зазначених в них обсягах та з належною якістю. При цьому вантажоодержувачем та вантажовідправником, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Факт надання позивачем послуг з міжнародного перевезення за вказаними Договорами-Заявками 1 та 2 від 08.08.2022 року згідно CMR № 608217 від 09.08.2022 року та CMR №608222 від 09.08.2022 року не спростовано.

Окрім того, на підтвердження факту надання послуг з перевезення позивачем згідно умов Договорів-Заявок 1 та 2 від 08.08.2022 року за вищевказаним маршрутом складено з посиланням на спірні Договори - заявки 1, 2 та підписано акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) № ОУ-0000366 від 22.08.2022 року на суму 93 697,46 грн. та № ОУ-0000365 від 23.08.2022 року на суму 93 249,93 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Як визначено умовами Договорів-Заявок 1 та 2 від 08.08.2022 року, вартість перевезення становить - 2550 євро, в гривні по курсу НБУ на день розвантаження авто, умови оплати - шляхом перерахунку на поточний рахунок протягом 3 банківських днів після отримання оригіналу рахунку, CMR з відміткою вантажоодержувача про одержання вантажу, акту виконаних робіт, договору-заявки.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 29.09.2022 року засобами поштового зв`язку було надіслано на адресу відповідача пакет документів, на підставі яких мала здійснюватися оплата, а саме: оригінали Договорів-Заявок 1 та 2 від 08.08.2022 року, виставлені відповідачу рахунки-фактури №СФ-0000367 від 09.08.2022 року на оплату транспортних послуг по міжнародному перевезенню вантажу по маршруту м. Корюківка (Україна) - м. Нова Вчельніце (Чехія), автомобіль держ. номер НОМЕР_2 / НОМЕР_3 на суму 93 697,46 грн., №СФ-0000304 від 09.08.2022 року на оплату транспортних послуг по міжнародному перевезенню вантажу по маршруту м. Корюківка (Україна) - м. Нова Вчельніце (Чехія), автомобіль держ. номер НОМЕР_4 / НОМЕР_5 на суму 93 249,93 грн., акти здачі - прийняття послуг №ОУ-0000365 від 23.08.2022 року на суму 93 249,93 грн. та акт №ОУ-0000366 від 22.08.2022 року на суму 93 697,46 грн., а також міжнародні товарно-транспортні накладні СМR №608217 від 09.08.2022 року та СМR №608222 від 09.08.2022 року.

Факт надсилання зазначених документів та їх отримання відповідачем 18.10.2022 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису кладення у цінний лист від 29.09.2022 року та рекомендованого повідомленням №1403004765304 від 29.09.2022 року.

Отже, з урахуванням умов Договорів-Заявок 1 та 2 від 08.08.2022 року щодо строків оплати, відповідач мав здійснити оплату наданих позивачем транспортних послуг у строк до 21.10.2022 року.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, вказані документи залишені відповідачем без оплати, підписані екземпляри актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) та Договорів-Заявок 1 та 2 повернуто на адресу позивача не було.

Наразі, доказів наявності звернень відповідача до перевізника з підстав ненадання останнім усіх необхідних для здійснення оплати документів та/або надання неналежно оформлених документів, передбачених умовами замовлення, сторонами суду не надано.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо перерахування коштів за надані ТОВ «СІВЕР ТРАНС» послуги з міжнародного перевезення вантажу на загальну суму 186 947,39 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договорів-Заявок 1 та 2 відповідачем не виконано, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеними Договорами-Заявками 1 та 2 у розмірі 186 947,39 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, позаяк відповідач заперечує проти заявлених позивачем позовних вимог в цілому.

Зокрема, у відзиві на позовну заяву відповідач заперечує наявність договірних відносин з позивачем щодо надання послуг з міжнародного перевезення вантажу з посиланням на відсутність укладених між сторонами будь-яких письмових правочинів та відсутність доказів на підтвердження замовлення таких послуг відповідачем саме у позивача.

Так, відповідач стверджує, що оскільки вартість та умови перевезень не були погоджені та підтверджені відповідачем шляхом підписання Договорів-Заявок, то відповідно ФОП Реус Л.Є. не зобов`язаний їх оплачувати, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач взяв на себе зобов`язання з організації перевезення вантажів за замовленням Компанії VLNIKA s.r.o., Чеська Республіка, на підставі укладеного Договору №080822/4 від 08.08.2022 року, що не заперечується відповідачем.

При цьому відповідачем за наслідками виконання умов вказаного Договору №080822/4 від 08.08.2022 року, було виставлено Компанії VLNIKA s.r.o., Чеська Республіка, інвойс №2/08 від 17.08.2022 року на суму 5200 Євро, в якому відповідачем, зокрема, зазначено дані транспортних засобів, які виконували автомобільне перевезення, а саме НОМЕР_3 та НОМЕР_5 .

Як свідчать матеріали справи, згідно спірних Договорів-Заявок від 08.08.2022 року одержувачем вантажу є Компанія VLNIKA s.r.o., з якою відповідачем як експедитором було укладено вищезазначений Договір №080822/4 від 08.08.2022 року на організацію перевезення вантажів.

Судом встановлено, що на виконання спірних Договорів-Заявок 1, 2 від 08.08.2022 року позивачем доставлено транспортний засіб НОМЕР_2 / НОМЕР_3 (за Договором-Заявкою 1) та транспортний засіб НОМЕР_4 / НОМЕР_5 (за Договором-Заявкою 2) до місця завантаження (м. Корюківка, Чернігівська область), отримано у пунктах зберігання на користь Компанії VLNIKA s.r.o., Чеська Республіка матеріальні цінності (паливні гранули з деревини сосни) та здійснено перевезення вантажу за визначеним у Договорах-заявках маршрутах, який в місті розвантаження прийнято без зауважень, що наявними в матеріалах справи підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними від 09.08.2022 року.

Також судом встановлено згідно наявних у справі доказів, що найменування одержувача та номера автомобілів (з причепами) НОМЕР_3 та НОМЕР_5 , які визначені в виставленому ФОП Реусом Л.Є. як виконавцем замовнику - Компанії VLNIKA s.r.o., Чеська Республіка інвойсі №2/08 від 17.08.2022 року повністю співпадають з відомостями, що зазначені у Договорах-Заявках 1, 2 та даними у СMR №608217, №608222, в яких зазначено, окрім іншого, в графах 16, 23 позивач як перевізник та графі 6 автомобілі з тими самими державними номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_5 , які належать на праві власності позивачу - ТОВ «Сівер -Транс».

Окрім цього в інвойсі № 2/08 від 17.08.2022 року виконавець - ФОП Реус Л.Є. підтвердив укладення заявки із замовником від 08.08.2022 року.

Отже, спірне перевезення, зазначене саме у інвойсі відповідача № 2/08 від 17.08.2022 року, виконувалося позивачем та його автомобільним транспортом, на підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 щодо автомобіля з державним номером НОМЕР_3 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 щодо автомобіля з державним номером НОМЕР_5 .

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18 принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18).

В свою чергу суд зазначає, що в основу всіх заперечень відповідача щодо відсутності договірних відносин між сторонами у справі покладено виключно твердження самого ФОП Реус Л.Є., викладені в письмових поясненнях на адресу суду, за відсутності будь - яких доказів на підтвердження таких заперечень.

Наразі, відповідачем не надано суду жодного письмового доказу (договору, заявки, акту приймання-передачі виконаних робіт, рахунків на оплату, платіжних доручень тощо), який би свідчив про те, що між відповідачем як експедитором та будь-якою іншою особою як перевізником існували договірні відносини з приводу виконання спірного автомобільного перевезення за маршрутом Україна - Чехія у період серпня 2022 року, та за наслідками виконання якого відповідач здійснив оплату фактичному перевізнику або іншому експедитору, який замовив у позивача спірне перевезення.

Посилання відповідача на те, що єдиним виконавцем по всім вантажоперевезенням у серпні 2022 року була ФОП Введенська В.Л., про що між нею та відповідачем був укладений договір від 28.07.2022 року, судом до уваги не приймаються, оскільки такий договір відповідачем до матеріалів справи надано не було.

Окрім цього, зазначаючи у відзиві на позовну заяву про повне виконання умов Договору №080822/4 від 08.08.2022 року на організацію перевезення вантажів Компанії VLNIKA s.r.o., Чеська Республіка, відповідачем, натомість, не надано суду відповідних доказів та не спростовано тих обставин, що саме позивачем були надані послуги з перевезення вантажу, замовлені за Договором №080822/4 від 08.08.2022 року, а також обставин виконання позивачем спірного перевезення не за погодженням з відповідачем, в той час, як саме відповідач як експедитор за Договором №080822/4 від 08.08.2022 року, укладеним з чеською кампанією VLNIKA s.r.o. згідно умов пунктів 2.1.3, 2.1.6 цього правочину був зобов`язаний забезпечити подачу під завантаження транспортного засобу для здійснення міжнародного перевезення та забезпечити доставку вантажу замовника до пункту призначення.

Отже, відповідачем як особою, відповідальною за організацію спірного перевезення за Договором № 080822/4 від 08.08.2022 року не надано доказів на спростування обставин обізнаності щодо фактичного виконавця міжнародного перевезення та замовлених у нього послуг.

Крім того суд зазначає, що отримавши 18.10.2022 року від позивача оригінали первинних документів на оплату за здійснене перевезення та не підписавши надіслані ТОВ «СІВЕР ТРАНС» документи: оригінали Договорів-Заявок 1, 2, актів надання послуг та рахунків-фактур, відповідач не висловив свої заперечення щодо кількості, вартості та якості наданих послуг по перевезенню вантажу позивачем.

Як вказує відповідач у відзиві на позовну заяву, отримавши у жовтні 2022 року підписані з боку позивача заявки, рахунки, акти виконаних робіт та CMR, останній залишив зазначене поштове відправлення ТОВ «СІВЕР ТРАНС» без відповіді, оскільки зобов`язання відповідача за договором №080822/4 від 08.08.2022 року з Компанією VLNIKA s.r.o. були виконані у повному обсязі, жодних претензій по факту виконання умов зазначеного договору від Компанії VLNIKA s.r.o. та/або від ФОП Введенська В.Л. відповідач не отримував.

Проте суд зауважує, що відповідач не був позбавлений права та можливості надіслати лист-відповідь із висловленням своїх заперечень щодо наявності у нього заборгованості за спірним перевезенням перед позивачем та щодо самого факту наявності договірних відносин між ФОП Реус Л.Є. та ТОВ «СІВЕР ТРАНС» у відповідь на отриманий від позивача лист.

В той же час, така пасивна поведінка відповідача щодо ігнорування отриманого від позивача пакету документів на оплату виконаного перевезення вартістю 5100 Євро, згідно з якими у ФОП Реус Л.Є. існує непогашена заборгованість у зазначеній сумі перед ТОВ «СІВЕР ТРАНС» свідчить про очевидну недобросовісну та суперечливу поведінку відповідача з урахуванням наявної у нього можливості знати про стан своїх прав, обов`язків та інтересів та вчинити певні активні дії в порядку досудового врегулювання спору.

Відтак, надання таких заперечень відповідачем лише після відкриття провадження у справі №910/1185/23 свідчить про те, що відповідачу недостатньо лише послатись на факт відсутності договірних відносин між сторонами у справі без надання конкретних письмових доказів того, що спірне перевезення виконувалось іншою особою - ФОП Введенська В.Л., а також доказів того, що спірне перевезення було фактично оплачено відповідачем (як-то копії платіжних доручень про перерахування на рахунок ФОП Введенська В.Л. коштів з відповідним призначенням платежу, підписані між відповідачем та ФОП Введенська В.Л. акти виконаних робіт, копії CMR, з яких би вбачалось, що саме ФОП Введенська В.Л. виконувала вантажне перевезення для вантажотримувача VLNIKA s.r.o. автомобілями з державними номерами НОМЕР_2 / НОМЕР_3 та НОМЕР_4 / НОМЕР_5 ).

Суд зазначає, що переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі перед тим судом, який розглядає справу та надає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Вирішуючи питання про вірогідність доказів, що були надані сторонами у даній справі для встановлення обставин виникнення між позивачем та відповідачем договірних відносин за наслідками виконаного ТОВ «СІВЕР ТРАНС» міжнародного автомобільного перевезення за маршрутом Україна - Чехія у серпні 2022 року, суд відповідно до свого внутрішнього переконання, приймаючи до уваги факт отримання Договорів-Заявок 1, 2 зі спірної електронної адреси в сукупності з іншими наданими позивачем доказами, а також враховуючи те, що відповідач обґрунтовує свої заперечення виключно письмовими поясненнями без надання належних та допустимих доказів, вважає надані позивачем докази на підтвердження своїх вимог більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на їх спростування.

З урахуванням вищенаведеного, оскільки відповідачем не спростовано належними та достатніми доказами поставлені ним під сумнів договірні відносини з позивачем та факт виконання позивачем спірного перевезення згідно з Договорами-Заявками 1, 2 на замовлення відповідача, не надано доказів на підтвердження обставин, на які він посилається у своїх запереченнях проти позову, суд вважає заперечення відповідача у вказаній частині необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договорами-Заявками 1 та 2 від 08.08.2022 року у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих позивачем послуг міжнародного перевезення вантажу відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 186 947,39 грн. боргу за надані за вказаною заявкою послуги міжнародного перевезення підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами пунктів 23 Договорів-Заявок 1 та 2 у разі несвоєчасної оплати послуг перевізника експедитор сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості перевезення за кожен день прострочення.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати послуг з перевезення вантажу за Договорами-Заявками 1 та 2, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 20 742,52 грн. за період з 24.10.2022 по 13.01.2023 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1 259,97 грн. процентів річних та 2 626,42 грн. втрат від інфляції за період з 24.10.2022 по 13.01.2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, позаяк відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог вцілому.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Також суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зокрема, як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку пені згідно умов пункту 5.2 Договору застосовано період нарахування з 24.10.2022 - 13.01.2023 року, що відповідає наведеним приписам законодавства.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних, пені та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 20 742,52 грн. пені, 1 259,97 грн. процентів річних та 2 626,42 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з громадянина Реус Лева Євгеновича ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІВЕР ТРАНС" (вул. Мачеретівська 10/1, м. Чернігів, 14027, код ЄДРПОУ 37418665) 186 947 (сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот сорок сім) грн. 39 коп. основного боргу, 20 742 (двадцять тисяч сімсот сорок дві) грн. 52 коп. пені, 1 259 (одну тисячу двісті п`ятдесят дев`ять) грн. 97 коп. процентів річних, 2 626 (дві тисячі шістсот двадцять шість) грн. 42 коп. інфляційних втрат та 3 173 (три тисячі сто сімдесят три) грн. 64 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 12 липня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон