Постанова

від 14.07.2023 по справі 440/15738/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2023 р. Справа № 440/15738/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2022 (суддя Бойко С.С.; м. Полтава) по справі № 440/15738/21

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області (далі відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неправомірного зволікання з виконанням своїми обов`язками стосовно реагування на звернення особи, що потребує реабілітаційного лікування;

- визнати протиправним рішення відповідача про відмову позивачу, що перебуває у реєстрі страхувальників, у забезпеченні реабілітаційним лікуванням за рахунок коштів Фонду соціального страхування України;

- зобов`язати відповідача забезпечити позивача реабілітаційним лікуванням за рахунок коштів Фонду соціального страхування України відповідно до висновків №04-11/674 від 30.09.2021 ЛКК Комунального підприємства 5-а Полтавська міська клінічна лікарня.

В обґрунтування позивач зазначає, що 03 березня 2021 року переніс складну хворобу інсульт, внаслідок чого з 03.03.2021 по 28.10.2021 перебував на лікарняних безперервно. 30 вересня 2021 року був обстежений Лікарсько-консультативною комісією 5-ї Полтавської міської лікарні 30 вересня 2021 року, в результаті чого, Лікарсько-консультативна комісія винесла висновок №04-11/674 про необхідність направлення хворого ОСОБА_1 на лікування в реабілітаційне відділення санітарно-курортного закладу. Позивач, звернувся до відповідача про вирішення питання про направлення його на реабілітаційне лікування, проте, відповідач відмовив позивачу у направленні на реабілітаційне лікування за кошти Фонду соціального страхування, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не є застрахованою особою, тому не може бути забезпечений реабілітаційним лікуванням за рахунок коштів Фонду соціального страхування України. Вказану відмову вважає протиправною, оскільки він є платником єдиного внеску, як фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність та перебуває на обліку в ДПІ у м. Полтаві, з реєстру страхувальників не виключений.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2022 року позов ОСОБА_1 до Полтавського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не реагуванні на звернення позивача із заявою від 01.10.2021 про надання послуги з лікування у реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу у строк визначений п. 11 Порядку відшкодування витрат за надані соціальні послуги з лікування застрахованих осіб та членів їх сімей після перенесених захворювань і травм у реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів за рахунок Фонду соціального страхування України» від 13.07.2017 №39.

Визнано протиправною відмову відповідача у забезпеченні позивача реабілітаційним лікуванням за рахунок коштів Фонду соціального страхування України відповідно до висновку Лікувально-консультативної комісії Комунального закладу « 5-а Міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» про необхідність направлення на лікування в реабілітаційне відділення санітарно-курортного закладу від 30.09.2021 №04/11/674.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив скасувати рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позову, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції не направлене на захист порушеного права позивача на лікування, чим порушує положення КАС України.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив скасувати рішення суду першої інстанції, в частині задоволення позову, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що право на оплату коштами Фонду соціального страхування України лікування або реабілітаційної допомоги у відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм має виключно застрахована особа. За законодавством України застрахованою особою визнається фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, особи, які провадять незалежну професійну діяльність як адвокати, але не сплачують єдиний внесок на підставі ч.4 ст. 4 Закону № 2464 (у зв`язку з тим, що отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю), не є застрахованими за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

У зв`язку із викладеним у відповідача не було підстав вирішувати питання про забезпечення позивача послугою з лікування у реабілітаційномому відділенні за рахунок коштів Фонду соціального страхування, а тому відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, натомість апеляційну скаргу відповідача належить задовольнити, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач перебував на лікуванні в Комунальному підприємстві « 2-а Міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» у лікаря-невролога із встановленим діагнозом: гостре порушення мозкового кровообігу в період з 03.03.2021 по 28.10.2021, відповідно до довідки виданої Комунальним підприємством «2-а Міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» від 04.11.2021 №01-1977.

Лікувально-консультативною комісією Комунального закладу « 5-а Міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» складено Висновок про необхідність направлення на лікування хворого ОСОБА_1 в реабілітаційне відділення санітарно-курортного закладу від 30.09.2021 №04/11/674. У висновку вказано, що ОСОБА_1 потребує нейрореабілітації тривалістю 24 дні. / а.с.8/.

01.10.2021 представником позивача повідомлено відповідача про Висновок Лікувально-консультативної комісії Комунального закладу « 5-а Міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» та про необхідність лікування хворого ОСОБА_1 , в реабілітаційному відділенні санітарно-курортного закладу, однак відповідачем відмовлено представнику позивача у прийнятті Висновку Лікувально-консультативної комісії та направлення позивача на подальше лікування.

05 жовтня 2021 року позивач звернувся до відповідача з вимогою забезпечити лікування у реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу.

Листом від 11.10.2021 №Г-9/09.1-12 відповідачем повідомлено позивача, що він не є застрахованою особою, тому не може бути забезпечений реабілітаційним лікуванням за рахунок коштів Фонду соціального страхування. В обґрунтування відповідач вказав, що інформація про сплачений ОСОБА_1 (особисто за себе) єдиний соціальний внесок, згідно відповіді на запит до Пенсійного фонду України, за період з січня 2020 року по вересень 2021 року, відсутня.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом за для захисту його порушених прав.

Надаючи правову оцінку обставинам зазначеної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 1 Закону № 1105 передбачено, що термін "застрахована особа" вживається у цьому Законі у зазначеннi, наведеному в Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464 (далі - Закон № 2464). Вiдповiдно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2464 застрахована особа - фізична особа, яка вiдповiдно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та або за яку сплачується чи сплачувався у встановлено законом порядку єдиний внесок.

Відповідно пункту 4 статті 4 Закону № 2464, особи зазначені у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Підтвердженням сплати єдиного внеску фізичними особами підприємцями є копії платіжних документів про сплату єдиного внеску розрахунковий перiод по мiсяць настання страхового випадку включно поданої декларації за цей період.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що орган Фонду має обов`язок перевірити перебування застрахованої особи на обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування на підставі даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином відповідач з`ясувавши, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, повинен був вчинити дії направлені на забезпечення хворого послугами з лікування у реабілітаційному відділенні в строки визначені Порядком №39.

Однак, всупереч вказаному, відповідач протиправно залишив без належного реагування повідомлення про необхідність реабілітації хворого позивача та в подальшому відмовив у направленні на реабілітаційне лікування ОСОБА_1 до санаторно-лікувального закладу за рахунок Фонду соціального страхування України на підставі не сплати єдиного соціального внеску.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №1105-XIV від 23.09.1999 (надалі - Закон №1105-XIV), прийнятим вiдповiдно до Основ України про загальнообов`язкове державне соцiальне страхування.

Згідно зі ст. 19 Закону №1105-XIV, право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Одним із видів матерiального забезпечення та соцiальних послуг за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності є оплата лікування та/або реабілітаційної допомоги у відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм (п. 4 ч. 1 ст. 20 Закону №1105-XIV).

Згідно з ст. 29 Закону України № 1105 для забезпечення відновлення здоров`я застрахована особа має право на лікування у відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм за рахунок коштів Фонду.

Для надання реабілітаційної допомоги застрахована особа має право на реабілітацію у сфері охорони здоров`я, що проводиться відповідно до вимог Закону України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров`я» в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів і травм за рахунок коштів Фонду.

Отже, право на оплату коштами Фонду лікування або реабілітаційної допомоги у відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм має виключно застрахована особа. Проте, як встановлено з матеріалів справи, позивач з жовтня 2020 року по вересень 2021 року не сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соцiальне страхування. (а.с. 28)

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону №1105-XIV, терміни "застрахована особа", "страхувальники" та "роботодавці" вживаються у цьому Законі у значеннях, наведених у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

За визначенням наведеним у п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI), застрахованою особою є фізична особа, яка вiдповiдно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом видами порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соцiальне страхування (далі - єдиний внесок); єдиний внесок - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі ст. 18 Закону №1105-XIV, страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.

Колегія суддів зазначає, що особи, які здiйснюють незалежну професійну дiяльнiсть, в тому числі як адвокати, підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, але їх належність до кола застрахованих за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатностi визначається за фактом сплати єдиного внеску у вiдповiдний період провадження такої діяльності.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Разом з цим частиною 4 ст. 4 Закону №2464-VI передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами частин 1, 2 статті 21 Закону №1105-XIV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Страховий стаж обчислюється за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що перiод провадження незалежної професійної дiяльностi для осіб, якi в силу ч. 4 ст. 4 Закону №1105-XIV звiльнені від сплати єдиного внеску, не включається до страхового стажу за видом страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (за винятком періоду отримання пенсії по інвалідності) у разі несплати за такий перiод єдиного внеску принаймні у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже особи, які провадять незалежну професiйну діяльність як адвокати, але не сплачують єдиний внесок, зокрема з підстав передбачених ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI, не є застрахованими за видом страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а тому не мають права на матерiальне забезпечення та соцiальнi послуги за цим видом страхування, в тому числi на лікування в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону №1105-XIV, Фонд має право отримувати інформацію шляхом електронної інформаційної взаємодії з реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, електронної системи охорони здоров`я (крім інформації про стан здоров`я особи), Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інформаційно-аналітичної платформи електронної верифікації та моніторингу, централізованого банку даних з проблем інвалідності з метою забезпечення виконання Фондом покладених на нього завдань відповідно до законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що після отримання листа від позивача Вiддiленням Фонду було здійснено запит до Пенсійного фонду України з метою отримання відомостей щодо позивача, як застрахованої особи за період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року.

Згідно з відповіддю Пенсійного фонду (який згідно зі ст. 20 Закону №2464-VI уповноважений на формування та ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру) від 01.10.2021, ОСОБА_1 , код ДРФО (ІПН) НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , перебуває на обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як особа, яка не сплачує і за яку не сплачувався єдиний внесок за період жовтень 2020 року - вересень 2021 року (а.с. 28).

Тож на момент звернення до відповідача позивач не був застрахованою особою.

Відповідно, у вiддiлення Фонду не було пiдстав оплачувати коштами Фонду матерiальне забезпечення у вигляді лікування у реабілітаційному центрі.

Доводи апеляційної скарги позивача, що він є зареєстрованим платником єдиного внеску, дані про що містяться в Реєстрі страхувальників за даними Пенсійного фонду України, а тому є застрахованою особою, якій належить пройти реабілітаційне лікування за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, колегія суддів не бере до уваги у зв`язку з наступним.

За визначенням, наведеним у п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, застрахованою особою є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), тобто консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що сам по собі факт реєстрації платником єдиного внеску як страхувальника не спростовує сформульованих вище висновків суду про те, що з січня 2020 року позивач не є застрахованою особою, оскільки ані сам ОСОБА_1 , ані будь-хто інший не сплачував за нього єдиний внесок, а тому той і не має права на лікування у реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Натомість, суд першої інстанції неповно дослідив матеріали справи, невірно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами п. 2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2022 по справі № 440/15738/21 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова