Рішення

від 29.06.2023 по справі 913/218/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2023 року м.Харків Справа № 913/218/22

Провадження №33/913/218/22

За позовом Фермерського господарства «Лани Айдарщини», вул.Миру, буд.1, с.Дмитрівка, Щастинського району Луганської області,

до держави Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації (вул.Червонопресненська набережна 2, м. Москва, Російська Федерація)

про стягнення 60 506 098 грн

Суддя Драгнєвіч О.В.

Секретар судового засідання Чуєва М.С.

У засіданні брали участь:

від позивача: адвокат С. В. Халабурдіним (ордер АХ№1108077 від 25.11.2022, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1023 від 05.08.2011);

відповідача: представник не прибув.

С У Т Ь С П О Р У:

Фермерське господарство «Лани Айдарщини» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до держави Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації (надалі - держава-агресор, РФ, відповідач), в якій просить стягнути з відповідача 60 506 098 грн, що еквівалентно 2 087 302 доларів США та 1 838 873 євро, в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди, спричиненої збройною агресією Російської Федерації проти України, тимчасовою окупацією території України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022, російськими військами було окуповано територію Луганської області, зокрема с.Дмитрівка, Щастинського району, внаслідок чого ведення господарської діяльності позивача було вимушено припинено; військовими угруповуваннями РФ захоплено активи господарства (нерухоме та рухоме майно); більшість працівників та керівництво господарства, рятуючи життя вимушено виїхали з окупованої території; позивач позбавлений права розпоряджатися та користуватися належним йому на праві власності майном, позбавлений можливості доступу до свого майна, можливості його вивезти та зберегти у цілісному і непошкодженому стані; за вказаних обставин фермерське господарство зазнало значних втрат - майнової шкоди, яка полягає у неможливості використовувати власне майно за призначенням, його втратою (за аналогією - знищення майна) через збройну агресію та окупацію району, що у відповідності до положень ст.ст.22, 1166 ЦК України, ч.9 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», підлягає відшкодуванню РФ, як державою-агресором, що здійснює окупацію.

Зокрема, у цій справі позивачем заявлено до відшкодування спричинена господарству Російською Федерацією, як державою-агресором, майнова шкода в загальному розмірі 60 506 098 грн за втрату рухомого майна (у загальній кількості 332 найменування), активів, належних на праві приватної власності фермерському господарству, та які знаходяться на його балансі, до складу якого входять:

- товарно-матеріальні цінності згідно переліку, наведеного в довідці позивача від 18.07.2022 (т.1, а.с.18-24) та зазначені в переліку долученого Звіту оцінки від 30.09.2022, проведеної на замовлення позивача ТОВ «КК «Острів» (т.1, а.с.32 -38, таблиця Звіту 2.1 - товарно-матеріальні цінності), в загальній кількості 195 найменувань, загальна вартість яких складає 32 200 775 грн;

- транспортні засоби і сільгосптехніка в заявленій кількості 11 одиниць - трактори, комбайни, причіп та плуг напівнавісний, належні на праві приватно власності господарству згідно долучених правовстановлюючих документів (т.1, а.с.167-171) та зазначені в переліку Звіту оцінки від 30.09.2022 (т.1, а.с.38-39, таблиця Звіту 2.2 -Колісні транспортні засоби), загальна вартість яких складає 18 506 052 грн;

- біологічні активи, поголів`я великої рогатої худоби в заявленій кількості 126 тварин згідно наведеного переліку зареєстрованих тварин в додатку до Витягу №38542787/13.07.2022/В4 з Єдиного державного реєстру тварин від 13.07.2022 (т.1, а.с.13-17), та зазначені в переліку Звіту оцінки від 30.09.2022 (т.1, а.с.39-41), таблиця Звіту 2.3 - Біологічні активи - велика рогата худоба), загальна вартість яких складає 2 799 271 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2022 справа передана на розгляд судді Драгнєвіч О.В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 16.11.2022, після усунення недоліку позовної заяви, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 07.12.2022 о 10 год. 30 хв.; встановлено учасникам строки для подання заяв по суті.

Надаючи оцінку юрисдикційності і правильності визначення позивачем територіальної підсудності вказаної справи Господарському суду Луганської області та приймаючи вказану позовну заяву до розгляду, господарським судом було враховано наступне.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно, - можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави, за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема, в якості відповідача.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).

ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).

Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні, геноцид українського народу, виключають з ініціативи РФ питання ввічливості та добрих відносин між країнами.

Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується». Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права (доступу до суду)» (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування у відповідності до ч.3 ст.75 ГПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях ще з 2014 року.

Отже, не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би РФ не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.

РФ здійснивши збройну агресію проти України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Пункт 1 Будапештського меморандуму передбачав, що РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

В п.2 Будапештського меморандуму визначено, що РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.

Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, нанесення шкоди її майну, спричинення збитків юридичним особам.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ, Договір між Україною і РФ про українсько-російський державний кордон, РФ вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення РФ ще з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

РФ, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Також в постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд виклав правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом встановлено, що, звертаючись із позовом до держави-агресора Російської Федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави РФ на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

Також судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).

Отже, визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у спорі, який розглядається, судом було враховано наступне: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі у зв`язку із втратою майна останньої внаслідок збройної агресій та окупації Російською Федерацією частини території України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні, у тому числі юридичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

За вказаних обставин, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

У відповідності до положень ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно приписів ч.1 ст.49 Закону України «Про міжнародне приватне право» - права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Частиною 1 ст.48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статтей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Згідно положень п. 8 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Зазначене щодо способів захисту порушених прав передбачає і ч.2 ст.20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 29 ГПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Оскільки місцем заподіяння шкоди рухомому майну позивача в цій справі є територія Щастинського (Новоайдарського) району Луганської області, тому суд дійшов висновку про те, що позивачем було дотримано правил підсудності та останній правомірно звернувся із відповідним позовом до Господарському суду Луганської області.

Надаючи оцінку правильності визначення позивачем відповідача у справі, судом враховано наступне.

Суд зауважує про те, що у згадуваній справі №308/9708/19, в якій зокрема Верховним Судом були наведені правові висновки щодо незастосування судового імунітету РФ (постанова від 14.04.2022), відповідачем у справі була визначена саме держава-агресор Російська Федерація.

Згідно з положеннями ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

У відповідності до положень ч.9 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Згідно теорії права кожна держава набуває для себе цивільні права та створює цивільні обов`язки, тобто реалізує свою дієздатність через свої органи.

У відповідності до положень ч.4 ст.56 ГПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади.

Суд звертає увагу на те, що під час судового розгляду цієї справи позивач наполягав на визначенні відповідачем у цій справі саме держави-агресора Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, пославшись на положення ст. 25 Федерального Конституційного Закону Російської Федерації № 4-ФКЗ від 06.11.2020 «Про уряд Російської Федерації», у відповідності до якої Уряд РФ забезпечує представництво Російської Федерації в іноземних державах та міжнародних організаціях.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем у справі правильно визначено позивачем саме державу-агресора Російську Федерацію, яка здійснює військову агресію та окупацію суверенної території України, представницькі функції якої в даному випадку виконує в іноземному суді під час розгляду цього спору уряд Російської Федерації.

Протокольною ухвалою суду від 07.12.2022 відкладено судове засідання в підготовчому провадженні на 04.01.2023, про що учасників повідомлено ухвалою-повідомленням від 08.12.2022, зокрема відповідача - шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.

Протокольною ухвалою суду від 04.01.2023 на підставі ч.3 ст.177 ГПК України продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, до 14.02.2023 включно; відкладено судове засідання в підготовчому провадженні на 01.02.2023 о 09 год. 40 хв.; визнано явку представників учасників в судове засідання необов`язковою; встановлено позивачу строк до 25.01.2023 для подання письмових пояснень з приводу правильності визначення суб`єктного складу, зокрема визначення відповідачем держави РФ в особі Уряду РФ з урахуванням наявності представницьких повноважень; зобов`язано перевірити наявність офіційної електронної адреси у відповідача, на яку невідкладно направити копію позовної заяви з додатками та письмові пояснення (надати суду докази направлення); запропоновано у встановлений строк надати суду бухгалтерські, інвентаризаційні документи щодо втрачених матеріальних цінностей, які надавалися експерту для складання звіту з визначення розміру збитків; зобов`язано позивача надати письмові пояснення з приводу зазначення різних адрес місцезнаходження втраченого майна; про що учасників повідомлено ухвалою-повідомленням від 05.01.2023, зокрема відповідача - шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.

Протокольною ухвалою суду від 01.02.2023 відкладено судове засідання в підготовчому провадженні на 22.02.2023 о 15 год. 30 хв., про що позивача також було повідомлено ухвалою-повідомленням від 03.02.2023, а відповідача - шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.

Через систему «Електронний суд» 31.01.2023 позивачем були надані на виконання ухвали суду від 04.01.2023 письмові пояснення із долученням додаткових документів, які надішли до суду вже після судового засідання 01.02.2023. В поданих поясненнях позивач зазначив, що відповідач є іноземним суб`єктом права, тому для визначення його повноважень було застосовано положення іноземного законодавства (законодавства Російської Федерації); позивачем враховано, що безпосередньо держава РФ не може самостійно виступати відповідачем у суді, бо такими повноваженнями від імені держави (згідно усталеної міжнародної практики) виступають відповідні компетентні органи, уповноважені державою; позивач позбавлений можливості направити позовну заяву з додатками та інші заяви у справі на поштову адресу відповідача, оскільки з 24.02.2022 дипломатичні відносини між Україною та РФ розірвано та припинено поштове сполучення, Посольство та Консульства Російської Федерації на території України не працюють.

Під час вивчення матеріалів інтернет-сайту Уряду Російської Федерації було з`ясовано, що офіційна електронна пошта у зазначеного суб`єкта відсутня, звернення приймаються виключно у паперовій формі або із застосуванням системи «МЕДО», доступ до якої у позивача відсутній; однак для повідомлення відповідача про подання позову та розгляд цієї справи позивачем було направлено відповідні повідомлення засобами електронної пошти на знайдені електронні адреси компетентних органів РФ, Посольств і Консульських установ, на підтвердження чого долучені скріншоти сторінок електронної пошти про відправку документів.

Також позивачем надані пояснення з приводу використання різних адрес, за якими знаходилося рухоме майно позивача.

Також 22.02.2023 позивачем через систему «Електронний суд» подано заяву, в якій посилаючись на ч.8 ст.80 ГПК України, зазначаючи, що додаткові докази не були подані з позовною заявою у зв`язку з неможливістю їх подання, через неотримання своєчасно відповіді від ДПС України, отримання виписки з реєстру юридичних осіб відповідача, а також з огляду на те, що питання про необхідність подання певних доказів виникло під час проведення підготовчого провадження у справі, позивач просив долучити до матеріалів справи раніше подані разом з поясненнями від 31.01.2023 додаткові докази, а також скріни з електронної пошти стосовно повідомлень відповідача.

Керуючись ч.2 ст.119 ГПК України, суд дійшов висновку про можливість продовжити позивачу встановлений судом процесуальний строк для подання додаткових письмових пояснень, з ініціативи суду, по день фактичного їх надходження до суду - по 31.01.2023; долучено до справи письмові пояснення з додатками від 31.01.2023.

Також ухвалою суду від 22.02.2023 відкладено судове засідання в підготовчому провадженні на 16.03.2023 о 09 год. 30 хв. з огляду на неприбуття в судове засідання представника позивача.

Відкладаючи судове засідання в межах розумного строку судом було враховано, що у відповідності до положень п.3 ч.2 ст.183 ГПК України суд відкладає підготовче засідання в межах призначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження, зокрема у інших випадках, коли питання, визначені ч.2 ст.182 цього Кодексу не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

Зазначені в ухвалі питання, а також питання щодо необхідності призначення і проведення у справі судової експертизи для визначення розміру завданої шкоди позивачу, або наявності підстав для закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті, підлягали вирішенню в судовому засіданні, призначеному на 22.02.2023, в яке представник позивача не прибув та про причини неприбуття суд не повідомив.

Разом з цим, судом було враховано, що з ранку 22.02.2023 м.Харків зазнав ракетних обстрілів з боку держави-агресора РФ, в результаті чого було пошкоджено об`єкти інфраструктури міста та поранено двоє людей, що свідчить про загострення небезпеки життю та здоров`ю людей в місті та вочевидь об`єктивно обмежило можливості позивача забезпечити участь його представника в судовому засіданні в цей день.

Від позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява від 15.03.2023 з додатками, з обґрунтуванням причин несвоєчасного подання додаткових документів, клопотання про поновлення процесуального строку для подання додаткових доказів і долучення їх до справи; також письмове клопотання про долучення додаткових документів у зв`язку із неможливістю їх направити через систему «Електронний суд» оскільки вони в іншому форматі, тому подані через канцелярію суду.

Суд, заслухавши в судовому засіданні наведене представником обґрунтування несвоєчасності подання вказаних документів, врахував продовження здійснення РФ військової агресії проти України, наявність об`єктивних складнощів у наданні документації, що пов`язано з окупацією території Луганської області, залишенням більшості документів позивача за місцезнаходженням наразі окупованою територією, визнав поважними причини подання додаткових доказів із пропуском встановленого строку.

Керуючись ст.ст.80, 119, 234 ГПК України суд постановив протокольну ухвалу від 16.03.2023, якою: 1) задовольнив клопотання позивача; 2) поновив встановлений строк для подання додаткових доказів, поданих із заявою 15.03.2023, а також раніше долучених із письмовими поясненнями від 31.01.2023, по день їх фактичного надходження до суду; 3) подані пояснення з додатковими доказами долучив до справи.

Також протокольною ухвалою суду від 16.03.2023 було закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті на 12.04.2023 о 13 год. 50 хв.; запропоновано позивачу у строк до 10.04.2023 надати суду додаткові письмові пояснення щодо обраного способу захисту порушеного права; про що позивача також було повідомлено ухвалою-повідомленням від 17.03.2023, а відповідача - шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.

На виконання ухвали суду позивачем у відповідності до положень ч.5 ст.161 ГПК України позивачем надані додаткові письмові пояснення з окремого питання від 08.04.2023, які суд розглянув і долучив до справи.

В судовому засіданні 12.04.2023 суд розпочав розгляд справи по суті, зокрема встановлював обставини справи, що також було продовжено в судовому засіданні від 05.05.2023, в яких протокольними ухвалами суду від 12.04.2023, від 05.05.2023 в судових засіданнях з розгляду справи по суті оголошувалися перерви. Зокрема до 30.05.2023 до 14 год. 00 хв.; явка представників учасників в судове засідання не визнавалась обов`язковою; про що позивача також було повідомлено ухвалами-повідомленнями від 13.04.2023, від 08.05.2023, а відповідача - шляхом розміщення відповідних оголошень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.

Позивачем були подані додаткові письмові пояснення щодо оформлених податкових накладних, якими підтверджується придбання товарно-метеріальних цінностей з додатками від 27.04.2023, які суд на підставі ч.5 ст.161 ГПК України розглянув та долучив до справи, про що постановив протокольну ухвалу від 05.05.2023

Оскільки суддя Драгнєвіч О.В. перебувала у відпусці, судове засідання призначене на 30.05.2023 не відбулося, тому ухвалою суду від 02.06.2023 після завершення відпустки судове засідання для продовження розгляду справи по суті було призначене на 29.06.2023 о 14 год. 30 хв., про що позивача було повідомлено ухвалою-повідомленням від 02.06.2023, а відповідача - шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.

В судове засідання з розгляду справи по суті 29.06.2023 прибув лише представник позивача; відповідач не забезпечив участі свого представника в судовому засіданні.

З приводу належного повідомлення відповідача про розгляд справи суд зазначає, що враховуючи розпочату збройну агресію РФ проти України, було розірвано дипломатичні відносини між державами; АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 також припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з РФ, що об`єктивно унеможливило надсилання відповідачу копії позовної заяви та процесуальних документів під час розгляду справи.

Разом з цим, матеріали справи свідчать про те, що позивачем з метою повідомлення відповідача були надіслані копія позовної заяви з додатками, а також інші письмові пояснення на виявлені електронні адреси компетентних органів РФ, що підтверджується доданими скріпами з електронної пошти. Натомість суд здійснював повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у цій справі шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідних оголошень в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України. Ухвали суду також своєчасно вносились до Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим.

Ааналогічний спосіб використаний зокрема, Верховним Судом, що вбачається із змісту постанови від 14.04.2022 у справі №308/9708/19.

Через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові письмові пояснення оформлені як заява/клопотання від 27.06.2023, в якій позивач обґрунтував причини несвоєчасності подання додаткового доказу - копії видаткової накладної та акту, які оформлювалися свого часу під час придбання плугу, просив поновити строк та прийняти вказані документи; надав додаткові деталізовані пояснення у формі таблиці щодо оформлених податкових накладних, що стосуються придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, керуючись ст.80, ст.119 ГПК України визнав обґрунтованими та поважними причини пропуску строку, задовольнив клопотання позивача, поновив строк та прийняв вказані документи з додатковими поясненнями, про що постановив протокольну ухвалу від 29.06.2023.

Також в судовому засіданні 29.06.2023 з розгляду справи по суті представник позивача повідомив суду про бажання позивача відмовитись від частини заявлених позовних вимог про відшкодування вартості частини втраченого майна, для чого просив надати можливість подати відповідну заяву до канцелярії суду.

Представник позивача пояснив, що зокрема в останніх письмових поясненнях від 27.06.2023 та долученій деталізованій інформації з опрацьованих даних податкового органу про реєстрацію податкових накладних на підтвердження придбання позивачем матеріальних цінностей в період 2020 - 2022 років у вигляді таблиці, позивачем зазначено сім товарно-матеріальних цінностей (перелік зазначений в долученій таблиці на останньому аркуші як помилково застосовано під час оцінки), які хоча і придбавались свого часу позивачем і знаходяться на його балансі та враховувалися під час проведення оцінки, однак позивач не наполягає на відшкодуванні їх вартості та відмовляється в цій частині позову, оскільки зазначені матеріальні цінності придбавалися раніше та не підтверджуються даними наданими податковим органом про реєстрації податкових накладних на їх придбання за запитуваний в податковому орагані період.

Заслухавши пояснення представника позивача, в судовому засіданні 29.06.2023 оголошувалась судом короткочасна перерва.

Представником позивача через канцелярію суду подано заяву у відповідності до ст.191 ГПК України від 29.06.2023, після оголошеної короткочасної перерви судом продовжено судове засідання.

Наразі після оголошеної короткочасної перерви в судове засідання 29.06.2023 представник позивача не прибув, тому оскільки подальший розгляд справи здійснюється за відсутності учасників, у відповідності до положень ч.3 ст.222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Разом з цим, в поданій суду заяві у відповідності до ст.191 ГПК України від 29.06.2023 представник позивача просив продовжити розгляд справи без участі представника позивача.

Оскільки явка представників сторін в призначене судове засідання 29.06.2023 не визнавалась судом обов`язковою в ухвалі суду від 02.06.2023; крім того, судом враховано. що представник позивача був присутній в судовому засіданні до оголошеної короткочасної перерви та надав пояснення суду для належного встановлення обставин справи, неприбуття представника позивача в судове засідання після оголошеної перерви не перешкоджає подальшому розгляду справи та правильному вирішенню спору, заявлене клопотання представника позивача про подальший розгляд справи без його участі підлягає задоволенню судом.

Як вбачається зі змісту поданої представником позивача заяви від 29.06.2023 у відповідності до ст.191 ГПК України, останнім зазначено, що позивачем перевірено розрахунки завданої шкоди, в тому числі на предмет підтвердження даних наданими відомостями ДПС України з реєстру податкових накладних, у зв`язку з чим були виявлені неточності, а саме не підтвердження в реєстрі податкових накладних придбання таких матеріальних цінностей як - шпаклівки, тумби, крему декор, водонагрівача, карбаміду, жниварки, селітри аміачної, на загальну суму 1 297 842 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.191 ГПК України позивач відмовляється від позовних вимог в цій частині - стягнення коштів на суму 1 297 842 грн. Тому просить закрити провадження у справі №913/218/22 в цій частині позовних вимог на суму 1 297 842 грн. В іншій частині, а саме щодо стягнення грошових коштів у розмірі 59 208 256 грн позовні вимоги позивач підтримує повністю та просить їх задовольнити.

Оцінивши подану представником позивача заяву у відповідності до ст.191 ГПК України від 29.06.2023, суд дійшов висновку про таке.

Пунктом 1 ч.2 ст.46 ГПК України встановлено, що позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч.ч.1-3, 5 ст.191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Як вбачається з матеріалів справи, заява позивача від 29.06.2023 про часткову відмову від позову у справі №913/218/22 підписана представником позивача, Фермерського господарства «Лани Айдарщини», адвокатом С. Халабурдіним, повноваження якого підтверджуються наявними у справі ордером серія АХ№1108077 від 25.11.2022 (без обмеження повноважень), копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1023 від 05.08.2011, отже, останній є уповноваженою особою на підписання та подання від імені позивача відповідних заяв, зокрема і заяви про часткову відмову від позову у справі №913/218/22.

Зміст поданої заяви та наданих пояснень представником позивача в судовому засіданні 29.06.2023 свідчить про те, що позивач відмовився від частини позовних вимог, що стосуються відшкодування шкоди за втрачені матеріальні цінності в кількості 7 позицій, вартість яких була первісно заявлена до відшкодування в позові (у звіті оцінки ці позиції матеріальних цінностей зазначені під наступними номерами - 3) шпаклівка Knauf Перлфікс 30 кг - визначена вартість в звіті оцінки 13 008 грн; 52) Марсель Тумба 80 з 2 ящ. (Біла), під умивальник Сomo 80 - визначена вартість в звіті оцінки 2 570 грн; 54) MAGIC LOTUS Крем ДЕКОР 2 250*400 1 СОРТ - 2 611 грн; 61) Водонагрівач побутовий електрич ний Atlantic Ondeo+ SWH 10U M-3 2000W - 3 865 грн; 84) Карбамід марки Б (мішок 50 кг) - 180 684 грн; 113) Жниварка для прибирання соняшника модель 940N - 620 444 грн; 115) Селітра аміачна (нітрат амонію) фасовка біг-бег - 474 660 грн ) на загальну суму 1 297 842 грн.

Суд роз`яснює сторонам, що у відповідності до ч.3 ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про задоволення заяви Фермерського господарства «Лани Айдарщини» від 29.06.2023, поданої у відповідності до ст.191 ГПК України про відмову від зазначеної частини позовних вимог та необхідність закриття провадження у справі в частині заявлених позовних вимог про відшкодування шкоди за втрачені матеріальні цінності (зокрема, щодо наступних позицій - 3) шпаклівка Knauf Перлфікс 30 кг - визначена вартість в звіті оцінки 13 008 грн; 52) Марсель Тумба 80 з 2 ящ. (Біла), під умивальник Сomo 80 - визначена вартість в звіті оцінки 2 570 грн; 54) MAGIC LOTUS Крем ДЕКОР 2 250*400 1 СОРТ - 2 611 грн; 61) Водонагрівач побутовий електрич ний Atlantic Ondeo+ SWH 10U M-3 2000W - 3 865 грн; 84) Карбамід марки Б (мішок 50 кг) - 180 684 грн; 113) Жниварка для прибирання соняшника модель 940N - 620 444 грн; 115) Селітра аміачна (нітрат амонію) фасовка біг-бег - 474 660 грн ) на загальну суму 1 297 842 грн.

Отже, предметом спору у цій справі є відшкодування майнової шкоди позивачу в загальному розмірі 59 208 256 грн., до складу якого входить розмір майнової шкоди за втрачені матеріальні цінності у зв`язку із окупацією території РФ (в загальній кількості 188 позицій), складає - 37 902 933 грн (39 200 775 - 1 297 842), також розмір майнової шкоди за втрачене поголів`я великої рогатої худоби (в заявленій кількості 126 тварин), що складає 2 799 271 грн, розмір шкоди за втрачені транспортні засоби і сільгосптехніку (в заявленій кількості 11 одиниць), і складає 18 506 052 грн.

Враховуючи вищевикладене, в судовому засіданні від 29.06.2023 суд завершив встановлювати обставини справи та дослідив їх наявними у справі доказами; за результатами розгляду справи судом постановлено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Фермерське господарство «Лани Айдарщини» (позивач у справі), ідентифікаційний код 38542787, створено 08.01.2013, є фермерським господарством, метою діяльності якого є отримання прибутку шляхом ведення господарської діяльності, основним предметом діяльності якого є товарне сільськогосподарське виробництво продукції в галузі тваринництва і рослинництва, її переробка і продаж на внутрішньому і зовнішніх ринках; сприяння навчанню та проведення науково-дослідних робіт суб`єктами господарювання згідно положень п.п.1.3.,1.5 статуту позивача в новій редакції, затвердженій рішенням засновника ФГ №13 від 15.07.2021.

Зареєстрованим місцезнаходженням фермерського господарства є: вул.Миру, буд.1, с.Дмитрівка, Щастинського району (Новоайдарський район) Луганської області, Україна.

Засновником/учасником фермерського господарства є громадянин України ОСОБА_1 (п.2.1. статуту).

Основними видами господарської діяльності позивача згідно даних виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.07.2021 є: вирощування зернових культур (крім рису), бобових, насіння олійних культур; розведення великої рогатої худоби молочних порід; допоміжна діяльність у рослинництві і у тваринництві; виробництво м`яса; оптова торгівля зерном. Необробленим тютюном, кормами для тварин.

Згідно наданих пояснень позивач до початку вторгнення РФ та окупації с.Дмитрівка, Щастинського району Луганської області здійснював свою господарську діяльність, зокрема займався фермерством, вирощував сількогосподарську продукцію, розводив велику рогату худобу молочних порід, за адресою свого місцезнаходження в с.Дмитрівка, Щастинського району (Новоайдарський район) Луганської області

Зокрема, позивач має ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №12230414202000463/479, №12230414202000461/480 з терміном дії з 12.03.2020 до 12.03.2025.

Також ФГ «Лани Айдарщини» має зареєстровані потужності оператора ринку Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Головним управлінням держспоживслужби в Луганській області Управлінням держспоживслужби в Новоайдарському районі щодо виду діяльності - первинне виробництво харчових продуктів, зберігання харчових продуктів, транспортування харчових продуктів, продаж харчових продуктів, зокрема за зареєстрованими адресами потужностей (вул. Шкільна, 3-а, вул. Центральна, 116-а, вул. Центральна, 154-а, в с. Дмитрівка, Щастинського району (Новоайдарський р-н) Луганської області ).

Наявні у справі матеріали свідчать про те, що в період з 01.01.2020 по 23.02.2022 Фермерським господарством «Лани Айдарщини» були придбані та поставлені на баланс господарства різні товарно-матеріальні цінності, вартість яких зокрема заявлена до відшкодування у цій справі (добрива, насіння соняшнику, пшениця, вироби сантехніки, водонагрівачі, робочі костюми, личкувальна та зовнішня плитка, побутова техніка, ноутбуки, джерело безперебійного живлення, жниварка для прибирання соняшника, різні комплекти автогуми, шин, культиватор, кормозмішувач, тощо), всього 195 найменувань та в кількості, зазначеній позивачем, що підтверджується долученою довідкою від 18.07.2022, за підписом засновника господарства ОСОБА_1 (т.1, а.с.18-24).

Судом враховуються пояснення надані позивачем, згідно яких у зв`язку із військовою агресією та здійсненням окупації Луганської області, зокрема с.Дмитрівка, Щастинського району (Новоайдарський район), де здійснював господарську діяльність до 24.02.2022 та знаходилося майно фермерського господарства, позивач втратив оригінали бухгалтерської документації ФГ «Лани Айдарщини», які залишились на окупованій території, зокрема видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, акти примання-передачі товару, договори та інші розрахункові документи, які складалися свого часу під час придбання вказаних матеріальних цінностей, та які із вказаних об`єктивних причин надати суду не може.

Разом з цим, всі найменування та кількість заявленого до відшкодування майна (товарно-матеріальних цінностей згідно наведеного переліку - 195 найменувань) за результатами проведеної інвентаризації станом на 15.02.2022 за даними бухгалтерії позивача наявні на балансі та підтверджено їх фактичну наявність в повному об`ємі, про що свідчить наданий Акт інвентаризації наявного майна від 15.02.2022. Перевірка проводилась комісією у складі заступника голови фермерського господарства ОСОБА_5, бухгалтера ОСОБА_6 та засновника ОСОБА_2 .

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що з метою додаткового підтвердження придбання вказаних товаро-матеріальних цінностей та належності їх на праві власності ФГ «Лани Айдарщини», позивач звернувся до Державної податкової служби України, якою була надана відповідь в листі від 01.12.2022 №15791/6/99-00-12-02-05-06 із долученою інформацією про зареєстровані податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) за період з 01.01.2020 по 23.02.2022 на покупця - ФГ «Лани Айдарщини».

Зокрема, за даними ДПС у зазначений період на покупця - ФГ «Лани Айдарщини» в ЄРПН зареєстровано 1024 податкові накладні (долучено відомості по оформленим податковим накладним з ЄРПН в електронному вигляді, які позивачем долучено в роздруківці, а також додатково деталізовано інформацію щодо вибірки даних податкової про оформлені податкові накладні, якими підтверджується придбання зазначених товаро-матеріальних цінностей та перелік яких відображено у Звіті оцінки, у вигляді таблиць разом з письмовими поясненнями від 27.04.2023 та заявою від 27.06.2023).

Також з матеріалів справи вбачається, що ФГ «Лани Айдарщини» на праві власності належать наступні транспортні засоби і сільгосптехніка у кількості 11 одиниць, які також були втрачені позивачем у зв`язку із збройною агресією та окупацією РФ більшої частини Луганської області, зокрема с.Дмитрівка, Щастинського району (Новоайдарський район):

1) трактор New Holland T8.390, рік випуску - 2012, реєстраційний № НОМЕР_1 , що підтверджується долученою до справи копією Свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_2 від 05.04.2016;

2) трактор New Holland T8.390, рік випуску - 2012, реєстраційний № НОМЕР_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_4 від 05.04.2019;

3) комбайн зернозбиральний New Holland СХ 8080, рік випуску - 2011, реєстраційний № НОМЕР_5 , що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_6 від 23.11.2021;

4) комбайн зернозбиральний New Holland СХ 8080, рік випуску - 2013, реєстраційний № НОМЕР_7 , що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_8 від 24.12.2019;

5) комбайн зернозбиральний New Holland СХ 8080, рік випуску - 2007, реєстраційний № НОМЕР_9 , що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_10 від 09.12.2020;

6) трактор колісний Беларус 920, рік випуску - 2017, реєстраційний № НОМЕР_11 , що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_12 від 18.04.2019;

7) трактор колісний Беларус 920, рік випуску - 2018, реєстраційний № НОМЕР_13 , що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_14 від 20.11.2018;

8) трактор колісний Беларус 920, рік випуску - 2020, реєстраційний № НОМЕР_15 , що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_16 від 21.10.2020;

9) трактор колісний Беларус 920, рік випуску - 2020, реєстраційний № НОМЕР_17 , що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_18 від 21.10.2020;

10) напівпричіп НТС10, рік випуску - 2018, реєстраційний № НОМЕР_19 , що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_20 від 18.04.2019;

11) плуг напівнавісний оборотний RN 100, придбання позивачем якого підтверджується долученою копією видаткової накладної №9203 від 29.09.2017 та актом прийому передачі, підписаного з продавцем - ТОВ «Бізон-Імпорт».

Як вбачається з наявного у справі Акту інвентаризації наявного майна від 15.02.2022, за результатами проведеної інвентаризації, яка проводилася зазначеною вище комісією, також було підтверджено наявність на балансі господарства та фактичну наявність вказаного переліку транспортних засобів та сільгосптехніки.

Крім того, ФГ «Лани Айдарщини» на праві власності належить поголів`я великої рогатої худоби в кількості 126 тварин, що підтверджується даними наведеного переліку зареєстрованих тварин в додатку до Витягу №38542787/13.07.2022/В4 з Єдиного державного реєстру тварин від 13.07.2022, наданим суду позивачем.

Зокрема, даними з долученого на підтвердження вказаних обставин витягу №38542787/13.07.2022/В4 з Єдиного державного реєстру тварин від 13.07.2022, виданого Головним управлінням Держпродспоживслужби в Луганській області, підтверджується, що станом на 23.02.2022 ФГ «Лани Айдарщини» утримувало поголів`я великої рогатої худоби, яке було проідентифіковане і зареєстроване в установленому порядку, що підтверджується додатком до витягу, який наявний в матеріалах справи, та в якому перелічені всі тварини в кількості 126 одиниць із зазначенням ідентифікаційного № кожної тварини, клички, статі, коду породи, серії та № паспорта.

Наявність зазначеного поголів`я в кількості 126 тварин також підтверджується даними проведеної інвентаризації мана господарства, яка проводилася станом на 15.02.2022 згідно Акту інвентаризації від 15.02.2022.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих пояснень представником позивача в судових засіданнях, в письмових поясненнях від 31.01.2023, належне позивачу майно знаходилося за декількома адресами, за якими розміщуються виробничі потужності господарства: Україна, Луганська область, с. Дмитрівка, вул. Миру, 1, вул. Леніна, 54а, вул. Леніна, 116а, вул. Садова, 1а, вул. ХІ-ї П`ятирічки, 3а .

Про оформлене право користування позивача вказаними приміщеннями також свідчать данні форми 20 ОПП щодо облікових даних фіскального органу про нерухоме майно позивача, витяг з якої долучено позивачем.

Надані позивачем копії договору оренди нерухомого майна від 01.01.2020 та специфікації до договору свідчать про те, що ФГ «Лани Айдарщини» є орендарем переданого йому в платне користування наступного нерухомого майна:

1) Комплекс молочно-товарної ферми, що знаходиться за адресою: вул. Леніна, 54а с.Дмитрівка Луганської області ;

2) Нежитловий об`єкт Їдальня, що знаходиться за адресою: вул. Миру, 5, с.Дмитрівка Луганської області ;

3) Автогараж на 25 машин, що знаходиться за адресою: с. Дмитрівка Луганської області, вул. Садова, 1а ;

4) Нежитловий об`єкт літній лагерь МТФ, що знаходиться за адресою: с. Дмитрівка Луганської області, вул. Леніна, 116а ;

5) Критий тік, що знаходиться за адресою: с. Дмитрівка Луганської області, вул. ХІ-ї П`ятирічки, 3а ;

6) Механічна майстерня - матеріальна кладова, що знаходиться за адресою: с.Штормове Луганської області, вул. Леніна 5б;

7) Автозаправка, що знаходиться за адресою: с.Штормове Луганської області, вул. Леніна 3б ;

8) Автогараж-продовольча комора, що знаходиться за адресою: с.Штормове Луганської області, вул. Леніна 13а ;

9) Критий тік, що знаходиться за адресою: с.Штормове Луганської області, вул. Леніна 13а ;

10) Вугільний склад, що знаходиться за адресою: смт.Новоайдар Луганської області, вул. Октябрська, 66а.

Як вбачається, саме за вказаними адресами та адресами зазначених вище виробничих потужностей розташовувалося спірне нерухоме майно позивача.

Наразі загальновідомими обставинами є те, що протягом ще лютого - квітня 2014 року розпочалася військова збройна агресія РФ проти України, що призвело до окупації країною-агресором Російською Федерацією частини території України, а саме: Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, з подальшим включенням цієї території до складу РФ на правах суб`єктів федерації Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, про що було проголошено РФ внаслідок проведення 16.03.2014 неконституційного референдуму про статус Криму.

07.04.2014 проголошено встановленими Російською Федерацією окупаційними режимами створення Донецької народної республіки та 27.04.2014 - Луганської народної республіки, незалежність яких була визнана указами президента РФ в. путіна.

Так, Європейський суд з прав людини рішенням від 25.01.2023 визнав частково прийнятною міждержавну справу «Україна та Нідерланди проти Росії» за заявами №8019/16, 43800/14, 28525/20, яка стосується подій на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей, перейшовши до розгляду по суті.

Зокрема, Суд визнав, що український Уряд надав достатньо обґрунтованих доказів діянь у порушенні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з боку РФ; зокрема щодо порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, що полягає у знищенні приватної власності, включаючи житло та машини цивільних осіб, крадіжки, мародерство приватної і комерційної власності, незаконне відібрання приватної власності без відшкодування.

Серед іншого Суд встановив, що території на Сході України, захоплені російськими окупаційними силами з 11.05.2014 та щонайменше до 26.01.2022 були під юрисдикціє РФ; ЄСПЛ послався на присутність на Сході України російських військових з квітня 2014 року та широкомасштабне розгортання російських військ найпізніше із серпня 2014 року.

24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія Російської Федерації проти України, а саме повномасштабне військове вторгнення країни-агресора РФ на суверенну територію держави України, яке супроводжувалося обстрілами крилатими ракетами великої дальності майже всіх міст України.

У зв`язку із зазначеною військовою агресією РФ проти України, як вже зазначалося вище, 24.02.2022 Президентом України було видано Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан, який на підставі відповідних Указів Президента України неодноразово продовжувався; зокрема на час вирішення спору встановлено до 18.08.2023.

Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» станом на 25 квітня 2022 року Щастинський район Луганської області (Нижньотеплівська сільська територіальна громада; Новоайдарська селищна територіальна громада; Станично-Луганська селищна територіальна громада; Широківська селищна територіальна громада; Щастинська міська територіальна громада) віднесено до територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації.

На час вирішення спору згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Щастинський район Луганської області (зокрема, Нижньотеплівська сільська територіальна громада - з 24.02.2022; Новоайдарська селищна територіальна громада - з 25.02.2022; Станично-Луганська селищна територіальна громада - з 24.02.2022; Широківська селищна територіальна громада - з 24.02.2022; Щастинська міська територіальна громада - з 25.02.2022).

З матеріалів справи вбачається, що 09.08.2022 засновник ФГ «Лани Айдарщини», ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецької окружної прокуратури, повідомивши про те, що з 25.07.2022 здійснюється протидія законній господарській діяльності господарства, невідомими особами було здійснено захоплення активів фермерського господарства - будівель, споруд, земельних ділянок, належних позивачу.

Згідно пояснень представника позивача наразі за вказаним фактом триває досудове розслідування, проведення якого однак ускладнено з огляду на триваючу окупацію регіону (на підтвердження долучено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №42022132370000155).

В подальшому позивачем було з`ясовано із розміщеної на офіційному сайті ФПС Росії за адресою https//egrul.nalog.ru виписки, що в листопаді 2022 року невідомими особами було проведено реєстрацію та внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб РФ відомості про включення юридичної особи Фермерське господарство «Лани Айдарщини» (ОГРН 1229400058898) до Реєстру; дата внесення - 29.11.2022.

На підтвердження вчинення вказаних незаконних дій позивачем долучено Виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб РФ від 05.12.2022 №ЮЄ9965-22-216934490, яку останньому вдалося отримати із згаданого ресурсу.

З наданого витягу вбачається, що місцезнаходженням зареєстрованого та включеного до реєстру Фермерського господарства «Лани Айдарщини» є : Луганська Народна Республіка, Щастинський (Новоайдарський) район, с.Дмитрівка, буд.1. Зазначено невідому позивачу особу - ОСОБА_3 , який має право без довіреності діяти від імені юридичної особи.

За вказаних обставин, 30.09.2022 на замовлення ФГ «Лани Айдарщини» Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Острів» (сертифікат №548/21 суб`єкта оціночної діяльності від 20.07.2021, виданого Фондом державного майна України; строк дії з 20.07.2021 по 20.07.2024) складено Звіт з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, що належить ФГ «Лани Айдарщини», а саме 332 одиниці згідно переліку (наведено в таблицях 2.1. - 2.3), внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Мета оцінки - для надання незалежної оцінки збитків, понесених ФГ «Лани Айдарщини», до судових інстанцій; вид вартості ринкова вартість (з ПДВ); валюта оцінки українська гривня, долар США, Євро.

Із змісту долученого Звіту оцінки вбачається, що оцінка проводилася станом на 23.02.2022; об`єкт оцінки - 332 одиниці згідно переліку (наведено в таблицях 2.1. - 2.3), рухоме майно фермерського господарства, що знаходиться в с. Дмитрівка, Луганської області, вул. Миру, 1, вул. Леніна, 54а, вул. Леніна, 116а, вул. Садова, 1а, вул. ХІ-ї П`ятирічки, 3а.

В Звіті зазначено, що на період оцінки в Україні діє воєнний стан, Луганська область, безпосередньо такі населені пункти як с. Дмитрівка, знаходиться в зоні ведення бойових дій та окупації, тому провести візуальний огляд 332 одиниць майна, що підлягає оцінці, не було можливо.

За результатами проведеної оцінки оцінювачем зроблені наступні висновки. Розмір реальних збитків від втрати майна, що належить ФГ «Лани Айдарщини», а саме: 332 одиниці згідно переліку, наведеного в таблицях 2.1-2.3, внаслідок збройної агресії Російської Федерації станом на 23.02.2022 склав: 60 506 098 грн (39 200 775 + 18 506 052 + 2 799 271), що еквівалентно за курсом НБУ 2 087 302 доларам США або 1 838 873 євро.

Зокрема, вартість товарно-матеріальних цінностей, а саме 195 найменувань згідно наведеного переліку, розрахованих в рамках витратного підходу, склала - 39 200 775 грн. Вартість транспортних засобів та с/г техніки, а саме 11 найменувань, розрахована в рамках ринкового підходу, склала - 18 506 052 грн. Вартість біологічних активів - великої рогатої худоби, а саме 126 голів, розрахована в рамках ринкового підходу, склала - 2 799 271 грн.

Отже, РФ як держава-агресор не лише вчиняє геноцид Українського народу, щоденно піддаючи обстрілам мирні житлові райони українських населених пунктів, вбиваючи цивільне населення та українських військових, які стали на захист суверенітету держави Україна, руйнує інфраструктуру міст, вчиняє злочини на тимчасово окупованих територіях, разом з цим своїми незаконними діями заподіює значну матеріальну шкоду не лише державі Україні, а й її громадянам та юридичним особам - суб`єктам господарювання, порушуючи їх права, в тому числі право мирно володіти та розпоряджатися своїм майном і майновими правами, зокрема на окупованих територіях Донецької та Луганської областей України.

Зазначене стосується зокрема й предмету розгляду у цій справі.

Оскільки РФ як держава агресор вчинила дії, які позбавили позивача можливості здійснювати розпорядження своїм правом власності на належне йому рухоме майно, у зв`язку із незаконними військовими діями та окупацією території Щастинського району (Новоайдарського) Луганської області фактично з 25.02.2022, Фермерське господарство «Лани Айдарщини» вимушено було припинити свою господарську діяльність, були захоплені активи - майно, документація господарства, позивач був позбавлений можливості доступу до свого майна, можливості його вивезти та зберегти у цілісному і непошкодженому стані, тому з метою захисту своїх порушених прав та відшкодування спричиненої йому майнової шкоди позивач звернувся до суду із цим позовом та просить стягнути з держави РФ в особі її уряду в загальному розмірі 59 208 256 грн (з урахуванням поданої заяви про відмову від частини позовних вимог від 29.06.2022).

Надаючи оцінку доводам позивача та наявним у справі доказам, суд зазначає про наступне.

Відповідно до положень ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно положень ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ст.16 ЦК України).

Відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1)втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Слід зауважити, що ст.1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої «деліктної шкоди». Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).

Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Відповідно до положень ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.74 ГПК України ).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України ).

При цьому, ст.75 ГПК України визначено, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Статтею 2 Конституції України встановлено, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 із наступними змінами, збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Отже, перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав, в даному випадку військових підрозділів Російської Федарації з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У п.4 ч.1 ст.2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Об`єднаних Націй.

Як вже зазначалося вище, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов`язав російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Наразі Постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 №2188-ІХ схвалено заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року. Зокрема, доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У ч.1 ст.2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Росіської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну, визначено, що РФ є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Суд зауважує про те, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Частиною 9 ст.5 вказаного Закону встановлено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Отже, протиправність діянь відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч.3 ст.85 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути встановлений безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої. Доведенню також підлягає розмір спричинених збитків, завданої майнової шкоди.

Встановивши обставини справи, судом приймаються та враховуються під час вирішення спору надані позивачем докази, на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, а саме: дані Акту інвентаризації наявного на балансі фермерського господарства та фактично наявного майна від 15.02.2022, дані довідки позивача від 18.07.2022 про кількість товаро-матеріальних цінностей; дані Державної податкової служби України, надані в листі від 01.12.2022 №15791/6/99-00-12-02-05-06 із долученою інформацією про зареєстровані податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) за період з 01.01.2020 по 23.02.2022 на покупця - ФГ «Лани Айдарщини» та долучену позивачем додатково деталізовану інформацію щодо придбаних матеріальних цінностей у вигляді таблиць разом з письмовими поясненнями від 27.04.2023 та заявою від 27.06.2023; витяг №38542787/13.07.2022/В4 з Єдиного державного реєстру тварин від 13.07.2022 з додатком, виданий Головним управлінням Держпродспоживслужби в Луганській області, яким підтверджено, що станом на 23.02.2022 ФГ «Лани Айдарщини» утримувало поголів`я великої рогатої худоби, яке було проідентифіковане і зареєстроване в установленому порядку; долучені копії Свідоцтв про реєстрацію машин та видаткової накладної №9203 від 29.09.2017 з актом прийому передачі про придбання плугу напівнавісного оборотного RN 100; копії договору оренди позивачем нерухомого майна від 01.01.2020 та специфікації до договору, витяг із форми 20 ОПП щодо облікових даних фіскального органу про нерухоме майно позивача; Звіт оцінки ТОВ «Консалтингова компанія «Острів» від 30.09.2022 з розміру спричинених збитків; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №42022132370000155 та Виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб РФ від 05.12.2022 №ЮЄ9965-22-216934490; дані Наказів Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» станом на 25 квітня 2022 року та від 22.12.2022 №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», якими встановлено окупацію РФ Щастинського району (Новоайдарського) Луганської області України фактично з 25.02.2022, а також численні публікації у відкритих джерелах національних та іноземних засобів масової інформації про вчинені злочини РФ на суверенній території України.

Зазначені докази у своїй сукупності доводять не лише розмір спричиненої РФ майнової шкоди позивачу, однак і вказують на самі підстави (з яких причин) Фермерське господарство «Лани Айдарщини» зазнало такої шкоди, тобто підтверджують причинно-наслідковий зв`язок між свавільними та протизаконними діями, які вчиняються РФ, та порушенням законних прав позивача, спричинення йому майнової шкоди.

Судом також взято до уваги специфіку господарської діяльності позивача як фермерського господарства, яке з причин збройної агресії РФ та окупації території України, захоплення належних господарству - приміщень, будівель, техніки, документації, було вимушено припинити господарську діяльність (не мало доступу до свого майна, можливості його збереження або вивезення з окупованої території, на якій велися й військові сутечки), а також враховано, що до складу належного позивачу рухомого майна входила значна кількість тварин, які вочевидь потребували забезпечення спеціальних умов їх проживання та догляду, а також в значній кількості така продукція як зерно, насіння, добрива, корма для тварин, тощо, які для їх належного збереження також потребували б дотримання необхідних умов зберігання та взагалі мають строки придатності.

Крім того, суд зауважує про те, що на час розгляду справи Україна залишається об`єктом збройної військової агресії з боку РФ, яку остання продовжує здійснювати; с.Дмитрівка Щастинського району (Новоайдарського) Луганської області залишається досі окупованою РФ територією України; захоплені активи та належне господарству майно не повернуто, що в свою чергу також свідчить про триваючий характер порушення прав позивача та об`єктивну неможливість з вини відповідача повернутись і відновити свою господарську діяльність за своїм місцезнаходженням

Суд констатує, що сам факт збройної агресії РФ проти України, окупація території України та захоплення майна позивача є підставами з яких ФГ «Лани Айдарщини» понесло істотні збитки та змушене відстоювати свої порушені відповідачем права в судовому порядку.

Зокрема, незаконними діями з боку РФ було порушено гарантоване ст.41 Конституції України право власності позивача, безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого позивачу завдано шкоди, є РФ.

Статтею 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Аналізуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що мало місце також порушення відповідачем ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності

інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Під час вирішення цього спору судом враховані висновки Європейського суду з прав людини, наведені у рішенні від 16.06.2015 у справі «Чігаров та інші проти Вірменії» (в якій предметом розгляду була скарги заявників, які посилалися зокрема на те, що вони були позбавлені можливості повернутися на території, окуповані державою-відповідачем, що вони не могли користуватися своїм майном та житлом, які були там розташовані, і що вони не отримали жодної компенсації своїх майнових втрат, стосувалося конфлікту Азербайджану та Вірменії щодо ОСОБА_4 ); рішення від 18.12.1996 у справі «Лоізіду проти Туреччини» (в якій предметом розгляду була скарга заявниці - громадянки Кіпру, яка володіла земельною ділянкою на Півночі Кіпру та яка була обмежена у праві доступу до власності тривалий час через присутність турецьких військ на території Кіпру); рішення від 10.05.2001 у справі «Кіпр проти Туреччини» (справа стосувалася ситуації, що існувала на півночі Кіпру від часу проведення там Туреччиною військових операцій у липні та серпні 1974 року і склалася внаслідок поділу території Кіпру, в якій предметом розгляду були скарги греко-кіпрських власників нерухомості на північному Кіпрі, які були позбавлені доступу і контролю, використання власного майна, а також компенсації за втручання в їх право власності), в яких надавалась оцінка наявності «майна» у заявників в розумінні ст.1 Першого протоколу Конвенції, доказам якими підтверджувалося права власності заявників, з огляду на те, що наприклад правовстановлюючі документи були залишені на окупованій території та не могли з об`єктивних причин бути надані (судом зроблено гнучкий підхід до доказів, які повинні надаватися заявниками, які стверджують, що вони втратили своє майно, житло в ситуаціях міжнародного або внутрішнього війського конфлікту. Схожий підхід відображено в п.7 ст.15 Принципів Пінейру ООН); висвітлені підходи до встановлення розміру збитків, визначення розміру майнової сатисфакції.

В рішеннях констатувалося Судом порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції, адже мало місце втручання управа заявників за цією статтею в тому, що вони не мали можливості доступу до свого майна у продовж тривалого періоду часу, втратили контроль на ним і будь-яку можливість користуватися і володіти ним. Це становило втручання у мирне володіння їхнім майном.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Крім того, відповідно до положень ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вирішуючи спір у цій справі суд вбачає за можливе звернутися до принципу більшої вірогідності, до якого звертався зокрема Верховний Суд у справах №921/319/17-г та №908/1581/17.

В даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності та з урахуванням поданих позивачем доказів та пояснень надає суду можливість зробити висновок про те, що у зв`язку саме із збройною агресією РФ проти України, окупацією частини суверенної території України, зокрема с.Дмитрівка Щастинського (Новоайдарського) району Луганської області (перебування під незаконним окупаційним режимом на час вирішення спору вже більше 16 місяців) та захоплення активів господарства, було порушено право власності позивача на наведене нерухоме майно, яке було фактично втрачено останнім оскільки вибуло з його контролю та розпорядження.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що вказані наслідки настали в результаті незаконних дій РФ та окупації с.Дмитрівка Щастинського (Новоайдарського) району Луганської області, що призвело не лише до обмеження господарської діяльності позивача, а й порушило його права власності на зазначене рухоме майно, яке вибуло з його контролю, унеможливило користування та розпорядження ним, збереження цього майна у період окупації та незаконного поширення на вказаний населений пункт юрисдикції відповідача.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Дослідивши наданий позивачем Звіт оцінки від 30.09.2022, суд вважає, що останній складенний у встановленому порядку та є належним та допустимим доказом у розумінні ст.ст.76-77 ГПК України

За результатами проведеної оцінки оцінювачем зроблені висновки про те, що розмір реальних збитків від втрати майна, що належить ФГ «Лани Айдарщини», а саме за 332 одиниці згідно переліку, наведеного в таблицях 2.1-2.3, внаслідок збройної агресії Російської Федерації станом склав: 60 506 098 грн, що еквівалентно за курсом НБУ 2 087 302 доларам США або 1 838 873 євро.

Зокрема, як вбачається зі змісту Звіту, оцінка збитків у зв`язку із втратою товарно-матеріальних цінностей надана оцінювачем в сумі 39 200 775 грн., саме враховуючи оцінений перелік матеріальних цінностей в кількості 195 найменувань.

Наразі судом враховується, що позивач заявою від 29.06.2023 відмовився від частини позову, зокрема в частині відшкодування майнової шкоди стосовно 7 первісно заявлених найменувань (у звіті оцінки ці позиції матеріальних цінностей зазначені під наступними номерами - 3) шпаклівка Knauf Перлфікс 30 кг - визначена вартість в звіті оцінки 13 008 грн; 52) Марсель Тумба 80 з 2 ящ. (Біла), під умивальник Сomo 80 - визначена вартість в звіті оцінки 2 570 грн; 54) MAGIC LOTUS Крем ДЕКОР 2 250*400 1 СОРТ - 2 611 грн; 61) Водонагрівач побутовий електрич ний Atlantic Ondeo+ SWH 10U M-3 2000W - 3 865 грн; 84) Карбамід марки Б (мішок 50 кг) - 180 684 грн; 113) Жниварка для прибирання соняшника модель 940N - 620 444 грн; 115) Селітра аміачна (нітрат амонію) фасовка біг-бег - 474 660 грн), розмір за висновком оцінювача збитків від втрати яких складає 1 297 842 грн.

Тому враховуючи заяву позивача від 29.06.2023 та дані Звіту оцінки, позивачу підлягає відшкодуванню спричинена майнова шкода щодо втрати товарно-матеріальних цінностей в кількості саме 188 найменувань, тобто за виключенням зазначених, що складає 37 902 933 грн (39 200 775 грн - 1 297 842 грн).

За висновком Звіту оцінки збитки позивача у зв`язку із втратою транспортних засобів та с/г техніки в зазначеній кількості 11 найменувань, склала - 18 506 052 грн.

За висновком Звіту оцінки збитки позивача у зв`язку із втратою біологічних активів - великої рогатої худоби, у зазначеному переліку в кількості 126 голів, склала - 2 799 271 грн.

Отже, позивачу обґрунтовано підлягає відшкодуванню майнова шкода в загальному розмірі саме 59 208 256 грн (37 902 933 грн +18 506 052 грн+2 799 271 грн).

Окремо суд звертає увагу на те, що позивач в прохальній частині позову просив стягнути з відповідача заявлену до відшкодування майнову шкоду в зазначеному розмірі вказуючи грошову одиницю гривню, а також еквівалент або в доларах США, або в євро.

З цього приводу суд зазначає про наступне.

Відповідно до положень ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

За змістом ст.ст.192, 524 ЦК Украни гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов`язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов`язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню. Вказаний правовий висновок, зокрема відповідає наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №296/10217/15-ц від 07.07.2020.

Так, із змісту податкових накладних, видаткової накладної, які підтверджують зокрема придбання відповідних товарно-матеріальних цінностей, плугу, вбачається, що платіжним засобом, який використовували сторони є саме гривня.

Ураховуючи зазначене, суд не вбачає правових підстав для застосування грошового еквіваленту у даному спорі.

Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про відшкодування завданої майнової шкоди - стягнення з відповідача розміру завданої шкоди, є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні національного законодавства, а також положень ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що призведе до відновлення його порушених прав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову, позов слід задовольнити частково, в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 59 208 256 грн. В решті позовних вимог провадження у справі №913/218/22 слід закрити.

При зверненні з позовом позивач не сплатив судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» - від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст.129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до вимог ст.129 ГПК України, судовий збір у цій справі в розмірі 849 724 грн 09 коп. підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 129, 130, 191, 232-233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з держави Російська Федерація на користь Фермерського господарства «Лани Айдарщини» (вул.Миру, буд.1, с.Дмитрівка, Щастинського району Луганської області, ідентифікаційний код 38542787) 59 208 256 (п`ятдесят дев`ять мільйонів двісті вісім тисяч двісті п`ятдесят шість) гривень в рахунок відшкодування спричиненої майнової шкоди.

3. Стягнути з держави Російська Федерація на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК Харків обл/мХар Київськ/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37874947, банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача - UA278999980313191206083020654 , код класифікації доходів бюджету 22030101) 849 724 грн 09 коп. (вісімсот сорок дев`ять тисяч сімсот двадцять чотири гривні та дев`ять копійок) судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. В решті позовних вимог провадження у справі №913/218/22 закрити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду згідно положень ст.256 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення підписано 14.07.2023.

Суддя Олена ДРАГНЄВІЧ