Рішення

від 04.07.2023 по справі 196/1215/21

ЦАРИЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Справа № 196/1215/21

№ провадження 2/196/45/2023

Р ІШ ЕН НЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2023 року смт Царичанка

Царичанський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Костюкова Д.Г.,

за участю секретаря судового засідання: Харінської Л.М.,

представника позивача: адвоката Мальцева В.П.,

представника відповідача: адвоката Борзовець О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції в залі суду в смт Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання Договору про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису),-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до Царичанського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання Договору про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Новомосковським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).

Ухвалою суду від 25 листопада 2022 року заяву представника позивача адвоката Мальцева Вадима Петровича про залучення правонаступника позивача по справі задоволено та замінено первісного позивача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на її правонаступника ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, земельна ділянка, кадастровий номер 1225655100:01:001:0087, загальною площею 3,06 га, належить на підставі права власності від 13.07.2021р., громадянці ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 отримала земельну ділянку після смерті ОСОБА_4 , на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Крутько Л.П. 13.07.2021 року, зареєстровано в реєстрі за №549.

ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , видане Новомосковським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) 29.12.2020 року.

Також, згідно зазначеного реєстру, стало відомо, що земельна ділянка площею 3,06 га кадастровий номер 1225655100:01:001:0087 надана у користування ОСОБА_2 на підставі Договору від 03 січня 2020р. про встановлення (надання) прав користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Між ОСОБА_4 або ОСОБА_3 , як власниками земельної ділянки не було укладено жодних правочинів, а отже ОСОБА_2 безпідставно та безоплатно користується земельною ділянкою, що порушує права власника ОСОБА_3 , як власника.

Жодних грошових коштів власники не отримували за зазначеним договором від відповідача.

Так, 03 січня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено Договір про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (Емфітевзису) (далі Договір).

Відповідно до п.2 Договору, власник передав, а відповідач прийняв шляхом встановлення (надання) землекористувачеві на платній основі право володіння та користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1225655100:01:001:0087, місце знаходження якої: територія Царичанської селищної ради Дніпропетровської області, площа земельної ділянки 3,06 га.

Згідно п.6 Договору, встановлено строк користування 10 років.

Згідно п.7 Договору, емфітевзис встановлено на безоплатній основі.

Відповідно до п.13 Договору, власник одержує від відповідача плату за користування земельною ділянкою в грошовій формі в розмірі 12500,00 грн., за кожний календарний рік в строк до 31 грудня поточного року.

Однак, жоден Договір не укладався із ОСОБА_2 , а також жодних грошових коштів за користування земельною ділянкою не отримувалось.

ОСОБА_4 не міг укласти Договір у зв`язку з тим, що в нього були тяжкі захворювання та він постійно перебував на лікарняному, що в свою чергу підтверджується відповідними виписками із медичної картки хірургічного відділення (стаціонарного) хворого №3795, а також виписки №6128.

В діях ОСОБА_2 вбачається порушення вимог чинного законодавства, щодо введення в оману державного реєстратора під час реєстрації права користування земельною ділянкою.

ОСОБА_3 неодноразово зверталась до відповідача стосовно умов Договору, але звернення були проігноровані. Листом від 11.10.2021р. ОСОБА_3 знову звернулась до відповідача, однак письмової відповіді не надійшло.

На даний час позивач, як власник земельної ділянки, протиправно обмежений щодо вільного користування земельною ділянкою у зв`язку із обтяженням яке встановлено за Договором. Відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної сплати грошових коштів за користування земельною ділянкою, за 2020 та 2021 роки, а отже порушує істотні умови Договору. Відповідач уникає укладання Додаткової угоди щодо заміни сторони у Договорі або укладання нового Договору із власником земельної ділянки. Зазначеними протиправними діями відповідач наносить збитки позивачу у зв`язку із упущеною вигодою та не отриманими грошовими коштами за Договором.

Сам факт систематичного порушення Договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі викладеного, прохає розірвати Договір про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 03 січня 2020 року, кадастровий номер 1225655100:01:001:0087, місце знаходження: територія Царичанської селищної ради Дніпропетровської області, загальною площею 3,06 га, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а також стягнути з ОСОБА_2 на його користь плату за оренду земельної ділянки в період за 2020 та 2021р. включно в розмірі 25000 грн.; скасувати державну реєстрацію права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ОСОБА_2 , дата державної реєстрації обтяження 26.05.2020р., номер запису про речове право 36663127, орган, що здійснив державну реєстрацію речового права (в державному реєстрі прав) Царичанська районна державна адміністрація; стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 1816.00 грн.

11 січня 2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Борзовець О.В., відповідно до якого вони позовні вимоги не визнають в повному обсязі. В обґрунтування зазначили, що 03.01.2020 року між ОСОБА_4 та відповідачем укладено договір про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису). Згідно п.2 вказаного Договору власник передає шляхом встановлення землекористувачеві на платній основі право володіння та користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1225655100:01:001:0087. Відповідно до п.13 Договору власник одержує від землекористувача плату за користування земельною ділянкою в грошовій формі в розмірі 12500 грн. за кожний повний рік користування земельною ділянкою до 31 грудня поточного року з моменту одержання землекористувачем письмової вимоги власника про вчинення такої плати. Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з 13.07.2021 року належить ОСОБА_3 .

Щодо несплати за користування земельної ділянки, то 19.10.2020 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 плату за користування в 2020 році земельною ділянкою за вказаним Договором, що підтверджується касовим ордером №60. Отримавши позовну заяву їм стало відомо хто є власником земельної ділянки. В зв`язку з відсутністю реквізитів землевласника, 28.12.2021 року ОСОБА_2 , було направлено грошовий переказ на ім`я нового власника. Тому ОСОБА_2 в повному обсязі виконує покладені на нього обов`язки відповідно до вищевказаного договору, а саме: сплачує в строки, передбачені договором плату за користування земельною ділянкою.

В свою чергу позивач передчасно звернувся до суду, оскільки строк плати за користування земельною ділянкою спливає 31 грудня 2021 року.

Змістом Договору передбачено, що плата землекористування відбувається після одержання письмової вимоги власника, а така вимога від позивача не надходила.

Щодо неможливості підписання Договору зазначив, що ОСОБА_4 не тільки підписав Договір, а і особисто приходив до відповідача за отриманням плати за користування земельною ділянкою за 2020 рік.

Прохають відмовити в задоволенні позовних вимог, а судові витрати, понесені відповідачем, покласти на позивача.

22 лютого 2022 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача адвоката Мальцева В.П. де зазначено, що він не згодний із викладеними твердженнями у відзиві та вважає їх надуманими. Із твердженням, щодо отримання ОСОБА_4 плати за користуванням в 2020 році земельною ділянкою незгоден, оскільки ОСОБА_4 постійно перебував на стаціонарному лікуванні.

Договір було укладено 03 січня 2020 року, жодних вимог на адресу ОСОБА_2 щодо сплати грошових коштів у 2020 році ОСОБА_4 до своєї смерті не направляв, адже постійно перебував в лікарні. Наданий відповідачем касовий ордер №60 є неналежним доказом, оскільки в ордері вказано, що грошові кошти отримав ОСОБА_5 , а не ОСОБА_6 ; грошові кошти в розмірі 10062.20 грн., що також не відповідає умовам Договору; в касовому ордері не вказані жодні реквізити щодо кадастрового номеру земельної ділянки, реквізити договору; в графі одержувач поставлено підпис не ОСОБА_4 .

Відповідач зазначає, що отримавши позовну заяву йому стало відомо про нового власника земельної ділянки, однак до позову долучено претензію від 11.10.2021р. №107/ДП, яка направлялась заздалегідь на адресу відповідача, крім того, позивач неодноразово звертався до відповідача щодо внесення змін у Договір та зміни реквізитів власника земельної ділянки.

У відповідача відсутні докази щодо сплати грошових коштів. Відповідач безпідставно після вже отриманого позову направив переказом через Укрпошту грошові кошти за 2021 рік.

Щодо покладання витрат на правову допомогу прохає відмовити, оскільки заявлені вимоги є безпідставними та надуманими, такими, що не мають жодних підтверджень.

Прохає позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Дана справа знаходилась в провадженні судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області Руснак А.І. та ухвалою судді від 17.12.2021 року відкрито провадження по справі і призначено підготовче судове засідання за правилами загального провадження.

Згідно розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ від 23 вересня 2022 року, на підставі п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 №30, на підставі рішення зборів суддів Царичанського районного суду Дніпропетровської області №3 від 24 серпня 2022 року, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання Договору про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2022 року, вказану справу 23.09.2022 року передано на розгляд судді Костюкова Д.Г.

Ухвалою суду від 26.09.2022 цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірванняДоговору провстановлення (надання)права користуваннячужою земельноюділянкою длясільськогосподарських потреб(емфітевзису), прийнято до провадження суддею Костюковим Д.Г. та призначено підготовче судове засідання.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 08.03.2022р. Новомосковським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (а.с.83).

Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцем за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Юрченко Л.Л. 15.09.2021 за реєстром №1949 на земельну ділянку площею 3,06 га, розташовану на території Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225655100:01:001:0087, є ОСОБА_1 , який спадщину прийняв, подавши у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини заяву про прийняття спадщини (а.с.141, 148 на звороті).

Ухвалою суду від 25 листопада 2022 року заяву представника позивача адвоката Мальцева Вадима Петровича про залучення правонаступника позивача по справі задоволено та замінено первісного позивача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на її правонаступника ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 10.03.2023 р. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання Договору про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мальцев В.П. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та прохав задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Борзовець О.В. позовні вимоги не визнав, прохав відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши представника позивача адвоката Мальцева В.П. та представника відповідача адвоката Борзовець О.В., дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 03 січня 2020 року між ОСОБА_4 (власником), з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з другої сторони, укладено Договір про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), що належить ОСОБА_4 на підставі Витягу з Державного реєстру №61876725 про реєстрацію права власності на земельну ділянку, виданого реєстраційною службою Царичанської РДА (а.с.12, 13)

Відповідно до п.п. 2, 3, 6, 7 вказаного Договору власник передав, а Землекористувач прийняв шляхом встановлення (надання) землекористувачеві на платній основі право володіння та користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1225655100:01:001:0087, місце знаходження якої: територія Царичанської селищної ради Дніпропетровської області, площа земельної ділянки 3,06 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За цим договором право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (Емфітевзис) встановлено Землекористувачеві строком на 10 років. Емфітевзис встановлено (надано) власником безоплатно.

Відповідно до п.п.12, 13 Договору, власник одержує від Землекористувача плату за користування земельною ділянкою, вказаною у п.2 цього договору, в грошовій формі. Така плата вноситься (здійснюється) Землекористувачем в розмірі 12500 грн. за кожний повний рік користування земельною ділянкою до 31 грудня поточного року з моменту одержання Землекористувачем письмової вимоги Власника про вчинення такої плати.

26.05.2020 Договір про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 03 січня 2020 року зареєстрований Царичанською райдержадміністрацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №36663127.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 29.12.2020 року Новомосковським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (а.с.14).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Крутько Л.П. 13.07.2021 року, зареєстровано в реєстрі за №549, ОСОБА_3 є спадкоємцем земельної ділянки площею 3.06 га, кадастровий номер 1225655100:01:001:0087, розташованої на території Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області після смерті ОСОБА_4 (а.с.15).

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, земельна ділянка кадастровий номер 1225655100:01:001:0087, загальна площа 3,06 га, належить на праві власності ОСОБА_3 (а.с.16).

Звертаючись до суду з позовом про розірвання Договору про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), скасування його державної реєстрації та стягнення плати за оренду земельної ділянки, представник позивача посилається на те, що спірний договір з жодним з власників земельної ділянки не укладався та відповідачем по справі порушуються умови договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03.01.2020 року, а саме: ОСОБА_2 систематично не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою зі період 2020-2021 р.р.

Частинами першою та другою статті 409 ЦК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі. Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Частиною другою статті 410 ЦК України визначено обов`язок землекористувача вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом.

Так, за змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 22 Договору сторони передбачили, що перехід права власності на земельну ділянку (земельні ділянки), що перебуває у користуванні, до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-користувача не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

У пункті 21 Договору зазначено, що розірвання Договору в односторонньому порядку не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.02.2021 по справі № 910/2861/18 викладено висновок, що однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до п.13 Договору про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 03.01.2020, плата за користування спірною земельною ділянкою вноситься за кожний повний рік користування земельною ділянкою до 31 грудня поточного року.

На підтвердження виконання взятих на себе зобов`язань по виплаті плати за користування земельною ділянкою відповідачем надано копію видаткового касового ордера №60 від 19 жовтня 2020 року, згідно з яким ФОП ОСОБА_2 були сплачені кошти ОСОБА_4 в рахунок орендної плати за земельний пай за 2020 рік в сумі 10062,50 грн. (а.с.45).

За змістом пункту 1.10 постанови правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 29.12.2017 № 148 (далі Положення), касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.

Згідно із п.п. 3.1, 3.27. Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, електронними розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки.

Зі змісту видаткового касового ордера від 19.10.2020 з підписом ОСОБА_4 вбачається, що відповідачем проводилась виплата власнику земельної ділянки коштів за користування земельною ділянкою за 2020 рік відповідно до умов договору.

На підтвердження факту не укладення ОСОБА_4 за життя спірного договору та не отримання від відповідача на виконання його умов грошових коштів, представник позивача вказує, що ОСОБА_4 мав тяжкі захворювання та постійно перебував на лікарняному, на підтвердження чого надав виписки із медичної картки хірургічного відділення.

Однак, як вбачається з виписки із медичної карти хірургічного відділення №3795 від 25.06.2019, хворий ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні з 18.06.2019 по 25.06.2019, та відповідно до виписки із медичної карти хірургічного відділення №6128 від 17.11.2020, хворий ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні з 07.11.2020 по 17.11.2020 (а.с.10, 11), що спростовує твердження представника позивача про перебування ОСОБА_4 на постійному лікарняному.

При цьому, інших належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_4 , власник земельної ділянки на час укладення спірного договору, був фізично позбавлений можливості укласти з відповідачем спірний договір та отримати грошові кошти від землекористувача в рахунок плати за користування земельною ділянкою, представником позивача суду не надано.

Посилання представника позивача на ту обставину, що у видатковому касовому ордері прізвище власника земельної ділянки вказане « ОСОБА_7 » замість правильного « ОСОБА_6 » не є суттєвим та не є тією обставиною, що свідчить про недійсність вказаного фінансового документа.

Суд відноситься критично до заяв представника позивача про те, що ОСОБА_4 не підписував договір емфітевзису та касовий ордер, оскільки будь-яких доказів на підтвердження цієї заяви стороною позивача не надано.

Більш того, суд зауважує, що вищевказаний договір пройшов державну реєстрацію та за життя ОСОБА_4 питання щодо розірвання укладеного ним договору не порушував.

Також судом встановлено, що 13 липня 2021 року в порядку спадкування ОСОБА_3 набула право власності на передану в користування ОСОБА_8 за Договором про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 03.01.2020 земельну ділянку (кадастровий номер 1225655100:01:001:0087), та відповідно набула, й усі права та обов`язки землевласника за цим договором (а.с.15,16).

Суд зауважує, що спадкуванням є не тільки перехід прав, а і обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Статтею 148-1 ЗК України визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

На виконання положень статті 148-1ЗК України спадкоємець (новий власник земельної ділянки) повинен повідомити її користувача про прийняття ним спадщини та про перехід до нього прав та обов`язків попереднього власника земельної ділянки за чинним договором емфітевзису. Дотримання вищевказаних дій для власника, до якого перейшло право власності на земельну ділянку, є важливим етапом, спрямованим для налагодження виплати плати за користування земельною ділянкою за укладеним до переходу права власності договором.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року в справі № 541/386/19 (провадження № 61-10491св20), від 28 квітня 2021 року в справі №341/245/19 (провадження № 61-215св21), від16 лютого 2022 року в справі № 146/350/20 (провадження № 61-6262св21).

Так, до позовної заяви представником позивача додано Претензію щодо виконання умов за Договором про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб від 03.01.2020 вих.№107/ДП від 11.10.2021 адресовану відповідачу, з якої вбачається, що представник ОСОБА_3 , адвокат Мальцев В.П., з порушенням строків, визначених ст.148-1 ЗК України, повідомив землекористувача про зміну власника земельної ділянки з кадастровим номером 1225655100:01:001:0087, однак без зазначення місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси, платіжних реквізитів, та запропонував укласти договір оренди із власником земельної ділянки або повернути земельну ділянку належному власнику та припинити протиправні дії щодо земельної ділянки (а.с. 17). Крім того, зміст вказаної претензії не містить вимоги власника земельної ділянки про вчинення землекористувачем чергової плати за користування земельною ділянкою.

Будь-яких інших доказів надання ОСОБА_3 чи її представником на виконання вимог ст.148-1 ЗК України до відповідача як користувача земельної ділянки повідомлення із зазначенням точного місця проживання (знаходження) нового власника, її поштової адреси; платіжних реквізитів (оскільки Договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі), надісланого користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручення йому особисто під розписку, чи інших даних необхідних для перерахунку плати за користування земельною ділянкою, у справі не встановлено.

Таким чином, відповідач з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати обов`язок щодо виплати новому власнику плати за користування земельною ділянкою позивачу.

На підтвердження виконання умов спірного договору у 2021 році, відповідачем надана квитанція проведення поштового переказу від 28.12.2021 в сумі 10063,00 грн. на ім`я нового власника земельної ділянки ОСОБА_3 та платіжне доручення №2780 від 29.12.2021 про здійснення проплати ФОП ОСОБА_2 податку на доходи фізичних осіб з орендної плати за земельний пай за 2021 рік за ОСОБА_3 в сумі 2250,00 грн., платіжне доручення №2781 від 29.12.2021 про здійснення проплати ФОП ОСОБА_2 військового збору з орендної плати за земельний пай за 2021 рік за ОСОБА_3 (а.с.43, 44).

Отже, судом встановлено, що відповідачем виконувався обов`язок щодо виплати коштів за спірним договором у 2020 році та у 2021 році. З даним позовом до суду представник позивача ОСОБА_9 звернувся 07.12.2021. При цьому, відповідно до п.13 спірного договору плата за користування спірною земельною ділянкою вноситься за кожний повний рік користування земельною ділянкою до 31 грудня поточного року з моменту одержання землекористувачем письмової вимоги власника про вчинення такої плати.

Таким чином, представником позивача не доведено систематичну (послідовно неодноразову) несплату коштів за користування земельною ділянкою.

За положеннями ст.6, ч.1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із роз`ясненнями, викладеними в п.40 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» під час вирішення спорів щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій) суди мають виходити з того, що згідно зі ст.102-1 ЗК право на таке користування виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися нею для сільськогосподарських потреб або для забудови відповідно до ЦК. З урахуванням вимог ЗК укладення таких договорів, їх умови, строки та права і обов`язки сторін за ними, а також підстави припинення регулюються главами 33 і 34 ЦК.

Право оренди земельної ділянки є відмінним від емфітевзису (право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) та суперфіцію (право користування чужою земельною ділянкою для забудови) правом користування земельною ділянкою, визначається спеціальними нормами законодавства (статті 93, 124 ЗК України, Закону України «Про оренду землі», тощо), різниться підставами виникнення, режимом використання землі та порядком передачі її в суборенду.

Так, ч.4 ст.124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

На відміну від договору оренди земельної ділянки істотні умови емфітевзису законодавчо не визначені. Відповідно до положень глави 33 ЦК України та ст.102-1 ЗК України ними можна вважати: об`єкт емфітевзису (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); цільове призначення; строк дії договору; плата за користування земельною ділянкою з визначенням розміру, умов, порядку та строків виплати; права та обов`язки власника земельної ділянки, наданої у користування для сільськогосподарських потреб; права та обов`язки землекористувача.

Що стосується питання оплати за користування земельною ділянкою, то її розмір, форма, умови, порядок та строки її виплати також визначаються на розсуд сторін (ч.2 ст.409 ЦК України). При цьому, розмір плати не залежить від нормативної грошової оцінки землі, відсутнє будь-яке визначення її максимального та мінімального розміру.

Таким чином, безпідставними є посилання представника позивача на положення Закону України «Про оренду землі», оскільки спірні правовідносини виникли на підставі договору про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладеного 03.01.2020 між власником ОСОБА_3 та землекористувачем ОСОБА_2 .

Інших обставин, які б свідчили про наявність підстав для припинення (дострокового припинення) Договору, представник позивача не зазначив і судом не встановлено.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі№ 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18).

Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу статті 12, 13 ЦПК України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищезазначеного, розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог, суд приходить до переконання, що представником позивача не доведено обставин щодо систематичного порушення відповідачем умов Договору шляхом несплати позивачу передбачених Договором платежів за користування земельною ділянкою, тому відсутні підстави для розірвання договору з цих підстав. Судом не встановлено також інших обставин, які були б підставою для розірвання спірного договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому в задоволенні в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Крім того, так як в судовому засіданні встановлено виконання відповідачем умов Договору про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 03.01.2020 щодо сплати власнику земельної ділянки за її використання у 2020 році та 2021 році, а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача плати за використання земельної ділянки за період 2020-2021 р.р. відсутні.

Оскільки вимога представника позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2020 року номер запису про речове право 36663127, здійснене Царичанською райдержадміністрацією щодо реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з кадастровим номером: 1225655100:01:001:0087 загальною площею 3,06 га, що розташована на території Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області, є похідною від вимоги про розірвання спірного договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), яка не підлягає до задоволення, тому у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.

У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Борзовець О.В. зазначив розмір витрат, понесених відповідачем на оплату правової допомоги, що складають 20000,00 грн., які прохав стягнути з позивача на користь відповідача. 07.04.2023 представник відповідача долучив до справи докази, що підтверджують понесення відповідачем витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; 3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно ч.ч.1, 2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй постанові Верховний Суд КАС від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зробив висновок про те, що відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність (пункт 35 цієї постанови). Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа (п. 36 постанови). Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, а тому останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (п. 37 даної постанови).

У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц зроблений висновок про те, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа № 826/1216/16, провадження № 11-562ас18, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справа № 301/1894/17.

Представником відповідача на підтвердження понесення Коваленком Ю.А. витрат на адвоката надано: договір №03 про надання правової допомоги від 29.12.2021 року на сумму 15000 грн.; додаткову угоду до договору №03 від 29.12.2021 про надання правової допомоги від 05.01.2022 у якій розмір оплати змінений на 20000 грн.; ордер адвоката серії ВІ № 1093108 від 29.12.2021 року про надання правової допомоги за Договором № 03 від 29.12.2021 року, укладеного між відповідачем ОСОБА_2 і адвокатом Борзовець О.В.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2626 від 26.03.2019 року; розрахунок надання правової допомоги за Договором № 03 від 29.12.2021 року, згідно якого відповідачу надаються наступні послуги на суму 20 000,00 грн., з яких: 3 000,00 грн. консультаційні роботи; 4 000,00 грн. - аналіз та збору доказів; 7 000,00 грн. підготовка процесуальних документів та 6 000,00 грн. - представництво інтересів клієнта в суді, Акт прийому-передачі від 05.04.2023 виконаних робіт за договором про надання правової допомоги №03 від 29.12.2021на загальну суму 20000,00 грн., а також квитанцію №01 від 05.04.2023 про отримання головою АО «ГАРАНТ» Борзовець О.В. від ОСОБА_2 гонорару в сумі 20000,00 грн. за юридичну допомогу щодо представництва інтересів клієнта в межах розгляду справи №196/1215/21 Царичанським районним судом Дніпропетровської області, зареєстрована в реєстрі за №01-29/12/21-Ц-К (а.с.46-48, 169-175).

При цьому, суд враховує позицію Об`єднаної Палати КГС ВС, викладену в постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок про те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Представник позивача адвокат Мальцев В.П. у відповіді на відзив заперечував щодо вимог відповідача про стягнення з позивача понесених витрат на правничу допомогу, вважає їх безпідставними та надуманими, не підтвердженими жодним доказом, а тому задоволенню не підлягають.

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Наведена правова позиція викладена в Додатковій Постанові Верховного суду від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Слід зазначити, що п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Однак, представником відповідача не надано суду доказів обґрунтованості підвищення розміру оплати юридичної допомоги з 15000 грн до 20000 грн.

Крім того, суд враховує, що відповідно до розрахунку надання правової допомоги вартість складання усіх процесуальних документів склала 7000 грн, однак по справі представником позивача був поданий лише один відзив.

На підставі викладеного, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, критерію значимості справи для відповідача, суд дійшов висновку про необхідність зменшити розмір витрат, який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача, з 20000, 00 грн. до 15000, 00 грн.

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 76-81, 141, 259, 263- 265, 354 ЦПК України суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання Договору про встановлення (надання) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) відмовити.

Судові витрати позивача покласти на останнього.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 (п`ятнадацять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 14.07.2023 року.

Суддя: Д.Г.Костюков