Справа № 352/991/19
Провадження № 2/352/10/23
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 липня 2023 року м. Івано-Франківськ
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області
у складі: головуючої - судді Хоминець М. М.
з участю секретаря Гундич Г. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про визнання недійсними рішення сільської ради, свідоцтва про право власності та стягнення грошової компенсації,
у с т а н о в и в :
Позивачка ОСОБА_1 20.05.2019 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області про визнання недійсними рішення сільської ради, свідоцтва про право власності та стягнення грошової компенсації, в якому просила: 1) визнати незаконним рішення Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області № 16 від 28.03.2001 про визнання права власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 за відповідачкою ОСОБА_4 ; 2) визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірне будинковолодіння, видане виконавчим комітетом Колодіївської сільської ради 03.05.2001, зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ 03.05.2001, запис в реєстровій книзі № 2 за реєстровим № 249; 3) стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості проданого будинковолодіння в розмірі 425600 грн як безпідставно набутих.
Ухвалою від 23.05.2019 суддя відкрила провадження в справі та призначила підготовче засідання в рамках її розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 15.03.2021 суд залучив до участі в справі правонаступника первісного відповідача Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, яким є Івано-Франківська міська рада Івано-Франківської області.
Ухвалою від 21.12.2021 суд до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 .
Ухвалою від 21.03.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
Заявлені вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що сім`ї її батька ОСОБА_5 на праві власності належало будинковолодіння АДРЕСА_1 . Господарство відносилося до колгоспного двору, до складу якого входили батько ОСОБА_5 ,1901 року народження, мати ОСОБА_6 , 1910 року народження, та вона, ОСОБА_7 , 1943 року народження. Після одруження в 1962 р. вона поміняла прізвище на « ОСОБА_8 ». Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері спадкоємство в колгоспному дворі не відкрилося в силу вимог ст. 563 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.). У 1985 р. її сім`ї, яка складалася з 4 осіб (вона, чоловік ОСОБА_9 , син ОСОБА_10 і дочка ОСОБА_4 ), була надана трикімнатна квартира АДРЕСА_2 загальною площею 62,7 кв.м. Вони одразу переїхали проживати в квартиру, яку в подальшому приватизували в рівних частках, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 11.06.1993. Після переїзду її сім`ї на інше постійне місце проживання її батько ОСОБА_5 залишився єдиним членом колгоспного двору. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 батька відкрилася спадщина на спірне будинковолодіння АДРЕСА_1 відповідно до вимог ст. 563 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.), згідно якої якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишиться, майно двору спадкується за загальними правилами спадкування. Вона, як спадкоємець за законом першої черги, прийняла спадщину шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном, хоча не оформила своїх спадкових прав у нотаріуса. Ще за життя батько отримав дозвіл на перебудову будинку, на підставі якого були розпочаті будівельні роботи. Після смерті батька вона разом з чоловіком перебудували будинок, що підтверджується письмовими доказами. Вона постійно відвідувала будинковолодіння, утримувала його в належному стані та була впевнена, що воно належить їй на праві власності, тому не надавала значення офіційному оформленню спадщини. Про те, що рішенням Колодіївської сільської ради Тисменицького району від 28.03.2001 право власності на спірне будинковолодіння визнано за її дочкою ОСОБА_11 , їй стало відомо в 2018 р. Реєстрація відповідачки в спірному будинковолодінні здійснена 15.06.2001, що підтверджується записом в її паспорті, тобто після прийняття оскаржуваного рішення. На підставі вказаного рішення відповідачці видано свідоцтво про право власності на спірне будинковолодіння, право власності зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ 03.05.2001, запис в реєстровій книзі № 2 за реєстровим № 249. Вважає, що своїм незаконним рішенням сільська рада позбавила її права власності. Відповідачка, незаконно оформивши право власності на спірне будинковолодіння, відчужила його третій особі ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 18.07.2018. Ринкова вартість спірного будинковолодіння згідно звіту від 28.03.2019 становить 425600 грн. Вважає, що наявні підстави в порядку ч. 1 ст. 1212 ЦК України для стягнення з відповідачки на її користь безпідставно набутих грошових коштів від продажу спірного будинковолодіння.
Представник позивача - адвокат Павлюк О. В. у судовому засіданні позов підтримала та просила його задоволити. В останнє судове засідання представник позивача не з`явилася, подала суду заяву про завершення розгляду справи за відсутності сторони.
Представник відповідача - адвокат Гедзик В. М. у судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутній документ, який би підтверджував право власності діда відповідачки ОСОБА_5 на спірне будинковолодіння. У погосподарських книгах він значиться як голова домогосподарства до своєї смерті. Поряд з ним єдиним членом господарства вказана відповідачка ОСОБА_4 (погосподарська книга за 1986-1990 р.), а у книзі з 1991 р. відповідачка вказана як голова господарства, будь-які інші особи в господарстві не зареєстровані. З огляду на ці обставини відповідачка законно, у відповідності до Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних осіб та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по ЖКГ № 56 від 13.12.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.1996 за № 31/1056, звернулася до сільської ради і отримала оспорюване свідоцтво про право власності на спірне будинковолодіння від 03.05.2001. Доводи позивачки про те, що покійному ОСОБА_5 належав не спірний будинок, а старий дерев`яний, що новий цегляний будинок будувався позивачкою та її покійним чоловіком ОСОБА_9 , не відповідають дійсності. Спірний цегляний будинок був побудований дідом ОСОБА_5 задовго до його смерті, будівельні матеріали він придбавав ще з 1981 р., а будівництво закінчив у 1986 р., що підтверджується квитанціями на придбання будівельних матеріалів та договорами на будівництво. Долучені позивачкою копії квитанцій про купівлю будівельних матеріалів її чоловіком не містять відомостей, для якого саме об`єкта вони призначалися. Здійснення позивачкою догляду за спірним будинковолодіння після смерті її батька не свідчить про виникнення у неї жодного права на будинковолодіння. Крім того, неможливо відокремити вартість ймовірного покращення від того стану будинку, що існував на момент смерті ОСОБА_5 . Якби позивачка або її чоловік здійснювали будівництво нового будинку після смерті її батька, то вони мали б отримати на це відповідний дозвіл, розробити проект, однак, такі докази відсутні. Окремої уваги потребує факт наявності заповіту ОСОБА_5 від 30.11.1983, згідно якого він заповів спірне будинковолодіння саме відповідачці. На час відкриття спадщини відповідачці було лише три роки, а тому вона з об`єктивних причин не могла знати про наявність заповіту та вжити будь-яких заходів до прийняття спадщини. За таких обставин вступ позивачки у фактичне володіння спадковим майном не може мати жодних правових наслідків. Той факт, що відповідачка залишилась єдиним членом господарського чи то навіть колгоспного двору, і дав сільській раді правові підстави визнати за нею право власності оскаржуваним рішенням від 28.03.2001. Тому в здійсненні процесу спадкування за заповітом спірного будинковолодіння не було необхідності, хоча у відповідачки така можливість була. Крім того, позивачка очевидно пропустила строк загальної позовної давності, за понад 30 років вона могла оформити своє право на будинок. У зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю вимог просив у задоволенні позову відмовити.
В останнє судове засідання представник відповідача не з`явився, подав суду заяву про завершення розгляду справи за відсутності сторони.
Представник відповідача Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області в судове засідання не з'явився, у поданій суду заяві просив справу розглядати без його участі з урахуванням заперечень, викладених у відзиві. У відзиві відповідач посилався на законність оскаржуваного рішення Колодіївської сільської ради від 28.03.2001 та правомірність отриманого відповідачкою на підставі цього рішення свідоцтва про право власності. Крім того, відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначив про те, що позивачка, яка постійно відвідувала спірне будинковолодіння, могла дізнатись, що з 2001 р. там була зареєстрована відповідачка, за якою сільська рада визнала право власності на будинковолодіння. Просив у позові відмовити.
Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, у поданій суду заяві просив справу розглядати в його відсутності, щодо вирішення спору поклався на розсуд суду.
Заслухавши вступне слово представників сторін, показання свідка, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.
Установлено, що предметом спору в даній справі є право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 .
Рішенням № 16 від 28.03.2001 виконавчий комітет Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області визнав право власності на вказане будинковолодіння за відповідачкою ОСОБА_4 , яка є дочкою позивачки ОСОБА_1 та яка після реєстрації шлюбу поміняла прізвище на « ОСОБА_12 » (т.1, а.с.58).
На підставі вказаного рішення виконавчий комітет Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області 03.05.2001 видав відповідачці ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 (т.1, а.с.59). Як випливає з реєстраційного напису на правовстановлюючому документі, зазначене будинковолодіння 03.05.2001 зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ на праві приватної власності за відповідачкою та записане в реєстрову книгу № 2 за реєстровим № 249.
Вказані рішення виконкому Колодіївської сільської ради та свідоцтво про право власності позивачка оспорює в рамках даної справи.
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація права власності відповідачки ОСОБА_2 на спірне будинковолодіння в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснена 11.05.2018 (т.1, а.с.66 також зв. ст.).
На підставі договору купівлі-продажу від 18.07.2018, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Чіпко Н. З., відповідачка відчужила спірне будинковолодіння третій особі ОСОБА_3 (т.1, а.с.197 також зв. ст.). Тоді ж 18.07.2018 зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на спірне будинковолодіння (т.1, а.с.72).
Суд установив, що спірне будинковолодіння АДРЕСА_1 мало статус колгоспного двору. Станом на 1980 рік членами колгоспного двору були ОСОБА_5 , 1901 року народження, та його дружина ОСОБА_6 , 1910 року народження, обидва пенсіонери колгоспної праці, що підтверджується витягом з погосподарської книги Узинської сільської ради за 1980-1982 р. (т.2, а.с.9-11).
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.18) ОСОБА_6 спадщина в майні колгоспного двору не відкрилася згідно вимог ч. 1 ст. 563 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.), відповідно до якої в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривалося.
Позивачка втратила право на частку в майні колгоспного двору, оскільки більше трьох років підряд до 15 квітня 1991 р., коли набрав чинності Закон України «Про власність», з введенням в дію якого колгоспні двори ліквідовано, не брала участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Позивачка з 1985 р. проживає в трикімнатній квартирі АДРЕСА_2 , яка згідно свідоцтва про право власності на житло від 11.06.1993 належить на праві спільної сумісної власності позивачці, її чоловікові ОСОБА_9 , синові ОСОБА_10 і дочці ОСОБА_4 в рівних частках (т.1, а.с.32).
Суд зазначає, що в погосподарській книзі Узинської сільської ради за 1986-1990 р. (т.2, а.с.12-14) в колгоспному дворі ОСОБА_5 олівцем вписана відповідачка ОСОБА_4 , 1983 року народження. З незрозумілих причин статус двору в 1988 р. змінено на робітничий. Згідно інформації старости Колодіївського старостинського округу (т.2, а.с.70) в старостинському окрузі відсутня інформація, на якій підставі змінено статус двору з колгоспного на робітничий.
Відповідачка ОСОБА_4 зазначена в погосподарській книзі сільської ради за 1991-1995 р. як голова двору (т.2, а.с.15-17).
Суд ураховує, що на той час відповідачка була малолітньою, тому не могла сама проживати в колгоспному дворі після смерті в 1986 р. свого діда ОСОБА_5 .
Суд уважає, що зазначення малолітньої відповідачки в погосподарських книгах мало місце за проханням позивачки, яка не хотіла втратити зв`язок із спірним будинковолодінням.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.) місцем проживання неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, визнавалося місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.
Відповідачка вперше зареєстрована за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці сімнадцяти років, що підтверджується засвідченою копією її паспорта (т.1, а.с.54-55).
Суд установив, що після смерті батька позивачки та діда відповідачки ОСОБА_5 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.21, засвідчена копія первинного свідоцтва про смерть ОСОБА_5 міститься на а.с.187 т.1), відкрилася спадщина на спірне будинковолодінняв порядку ч. 2 ст. 563 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.), відповідно до якоїякщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишилося, до майна двору застосовувалися загальні правила спадкування (розділ VП ЦК УРСР) (вказана норма виключена з ЦК УРСР на підставі ЗУ від 16.12.1993).
Відповідно до заповіту, посвідченого 30.11.1983 секретарем виконавчого комітету Узинської сільської ради народних депутатів Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_5 заповів належний йому жилий будинок з господарськими будівлями в с. Колодіївка Тисменицького району Івано-Франківської області відповідачці ОСОБА_4 . Засвідчена копія заповіту міститься на а.с.188 т.1, оригінал заповіту суд оглянув у судовому засіданні.
Згідно ст. 524 ЦК УРСР (у редакції 1963 р.) спадкоємство здійснювалося за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом мало місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнавався день смерті спадкодавця.
Згідно ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин міг залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом.
Відповідно до вимог ст. 548 ЦК УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв; прийнята спадщина визнавалася належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо: 1) він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Суд зазначає, що на час відкриття спадщини відповідачці було лише три роки, тому вона з об`єктивних причин не могла знати про наявність заповіту та не могла вжити заходів до прийняття спадщини. Вступ у фактичне володіння спадковим майном з боку позивачки, яка безсумнівно знала про наявність заповіту померлого батька на користь її малолітньої дочки, слід розцінювати як дії з прийняття спадщини на користь малолітнього спадкоємця, вчинені матір`ю, яка була законним представником своєї малолітньої дитини - єдиного спадкоємця за заповітом. Фактичне володіння спадковим майном після смерті батька не має самостійного правового значення для позивачки, оскільки спадкування відбувалось за заповітом.
Указаних обставин сторона позивача не спростувала.
Суд визнає необґрунтованими та недоведеними доводи сторони позивача про те, що покійному ОСОБА_5 належав старий дерев`яний будинок, а не спірний - новий цегляний - будинок, який побудований позивачкою та її чоловіком ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_5 .
На підтвердження обставини щодо будівництва нового будинку після смерті батька позивачка надала копії розрахункової відомості, квитанцій, накладних на придбання будівельних матеріалів, нарядів на окремі роботи, датованих 1986-1993 р., наказу від 21.10.1986 на відпуск лісоматеріалів, оформлених на ім`я чоловіка ОСОБА_9 (т.1, а.с.34 зв. ст. - 47), частину з яких неможливо прочитати, а також копію довідки Узинської сільської ради № 64 від 03.1991, згідно якої ОСОБА_9 є індивідуальним забудовником, якому необхідні будівельні матеріали (т.1, а.с.35).
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснила, що після смерті батьків позивачки залишилась стара глиняна хата, яку завалили, а поряд чоловік позивачки побудував цегляний будинок, він займався будовою; за чиї кошти проводилось будівництво, вона не знає. Свідок уточнила, що не пам`ятає, чи жив ОСОБА_5 , коли розпочалося будівництво нового будинку.
Суд зазначає, що долучені позивачкою копії документів про придбання будівельних матеріалів і виконання робіт на ім`я її чоловіка не містять відомостей, для якого саме об`єкта вони призначалися, жодного з оригіналів цих письмових доказів сторона не надала суду для огляду, як не надала дозволу на будівництво (перебудову), відповідного договору чи проекту. З огляду на відсутність належних письмових доказів суд уважає недостатніми лише показання свідка.
Надана представником позивача засвідчена копія архівного фото за 18.10.1983 похорону матері позивачи ОСОБА_6 , на якому зафіксовано старий дерев`яний будинок за адресою: АДРЕСА_1 (т.2, а.с.71), не спростовує обставини щодо перебудови ОСОБА_5 будинку в період 1984-1986 р. На підтвердження вказаної обставини сторона відповідача надала суду відповідні письмові докази, оригінали яких суд оглянув у судовому засіданні, копії яких містяться на а.с.89-94 т.2, зокрема: двох типових договорів від 06.06.1986 на ремонт і будівництво житлових будинків, укладених між РБУ (ремонтно-будівельним управлінням) № 1 та ОСОБА_5 ; квитанції до договору від 06.06.1986 № 33, згідно якої ОСОБА_5 сплатив 2540 крб за будівельні роботи; квитанції до договору від 06.06.1986 № 33, згідно якої ОСОБА_5 доплатив 963,50 крб за блоки; квитанції про оплату ОСОБА_5 866,74 крб за плити перекриття; наряду від 20.09.1984 про придбання ОСОБА_5 будматеріалів.
Здійснення позивачкою догляду за спірним будинковолодіння після смерті її батька не свідчить про виникнення у неї права на будинковолодіння.
Сторона позивача в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надала суду належних, допустимих, достовірних і достатніх у своїй сукупності доказів на підтвердження обставини щодо побудови позивачкою та її чоловіком ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_5 нового будинку, який в подальшому був проданий відповідачкою.
У рамках розгляду даної справи суд установив, що виконком Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області,ураховуючи наявність відомостей в погосподарських книгах сільської ради про відповідачку як члена господарства, за яким значиться спірне будинковолодіння, та відсутність правовстановлюючих документів на будинковолодіння, діючи відповідно до п. 5 Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних осіб та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по ЖКГ № 56 від 13.12.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.1996 за № 31/1056, прийняв рішення про визнання за відповідачкою права власності на спірне будинковолодіння від 28.03.2001 та 03.05.2001 видав відповідачці свідоцтво про право власності на будинковолодіння.
Суд зазначає, що своїм рішенням виконком сільської ради підтвердив належність відповідачці успадкованого згідно заповіту діда спірного будинковолодіння.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст. 5 цього ж протоколу є додатковою статтею Конвенції, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З урахуванням установлених обставин суд приходить до висновку про законність оспорюваного рішення та дійсність виданого на його підставі свідоцтва про право власності, які прав позивачки не порушують.
З огляду на необґрунтованість і недоведеність перших двох позовних вимог необґрунтованою і безпідставною є третя вимога про стягнення з відповідачки на користь позивачки грошової компенсації вартості проданого будинковолодіння як безпідставно набутих коштів у порядку ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням того, що ухвалою від 23.05.2019 суддя відстрочила позивачці сплату судового збору в розмірі 5792,80 грн до ухвалення судового рішення в справі, суд стягує з позивачки вказану суму судового збору в дохід державного бюджету.
На підставі наведеного, відповідно до ст. 17, 524, 525, 534, 548, 549, 563 ЦК УРСР (у редакції 1963 р.), ст. 1212 ЦК України, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 5 Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних осіб та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по ЖКГ № 56 від 13.12.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.1996 за № 31/1056, керуючись ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд
у х в а л и в :
Відмовити у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про визнання недійсними рішення сільської ради, свідоцтва про право власності та стягнення грошової компенсації.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , 5792 (п'ять тисяч сімсот дев'яносто дві) грн 80 коп. судового збору в дохід державного бюджету (стягувач - Державна судова адміністрація України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивачка: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Представник позивача: ОСОБА_14 , АДРЕСА_4 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Представник відповідача: ОСОБА_15 , АДРЕСА_6 .
Відповідач: Івано-Франківська міська рада Івано-Франківської області,вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 33644700.
Повне судове рішення складено 14.07.2023.
Суддя Марія ХОМИНЕЦЬ
Суд | Тисменицький районний суд Івано-Франківської області |
Дата ухвалення рішення | 05.07.2023 |
Оприлюднено | 18.07.2023 |
Номер документу | 112218685 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: |
Цивільне
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області
ХОМИНЕЦЬ М. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні