Постанова

від 08.03.2024 по справі 352/991/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/991/19

Провадження № 22-ц/4808/46/24

Головуючий у 1 інстанції ХОМИНЕЦЬ М. М.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)

суддів: Василишин Л. В., Максюти І.О.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю представників: позивачки ОСОБА_1 адвокатки Павлюк О.

відповідачка ОСОБА_2 адвоката Гедзика В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 05 липня 2023 року, ухвалене в складі судді Хоминець М.М. в м. Тисмениця, повний текст складено 14 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення сільської ради, свідоцтва про право власності та стягнення грошової компенсації,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 , Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області про визнання недійсними рішення сільської ради, свідоцтва про право власності та стягнення грошової компенсації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що будинковолодіння АДРЕСА_1 відносилося до колгоспного двору, в склад якого входили батько ОСОБА_4 ,1901 року народження, мати ОСОБА_5 , 1910 року народження, вона, ОСОБА_6 , 1943 року народження та належало на праві власності сім`ї її батька ОСОБА_4 . Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_6 спадщина в колгоспному дворі не відкрилося в силу вимог ст. 563 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.). У 1985 р. її сім`ї, яка складалася з 4 осіб (вона, чоловік ОСОБА_7 , син ОСОБА_8 і дочка ОСОБА_9 ), була надана трикімнатна квартира АДРЕСА_2 загальною площею 62,7 кв.м., в якій вона проживала. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_4 та вона вступила у володіння спірним будинковолодінням АДРЕСА_1 , тобто як спадкоємець за законом першої черги, прийняла спадщину. Рішенням Колодіївської сільської ради Тисменицького району від 28.03.2001 право власності на спірне будинковолодіння визнано за її дочкою ОСОБА_10 . На підставі вказаного рішення відповідачці видано свідоцтво про право власності на спірне будинковолодіння, право власності зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ 03.05.2001, запис в реєстровій книзі № 2 за реєстровим № 249. Вважає, що своїм незаконним рішенням сільська рада позбавила її права власності. Відповідачка незаконно оформивши право власності на спірне будинковолодіння, відчужила його третій особі ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 18.07.2018. Ринкова вартість спірного будинковолодіння згідно звіту від 28.03.2019 становить 425 600 грн. Вважає, що наявні підстави в порядку ч. 1 ст. 1212 ЦК України для стягнення з відповідачки на її користь безпідставно набутих грошових коштів від продажу спірного будинковолодіння. Просила: визнати незаконним рішення Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області № 16 від 28.03.2001 про визнання права власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 за відповідачкою ОСОБА_9 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірне будинковолодіння, видане виконавчим комітетом Колодіївської сільської ради 03.05.2001, зареєстроване Івано-ФранківськимОБТІ 03.05.2001, запис в реєстровій книзі № 2 за реєстровим № 249; стягнути з відповідачки ОСОБА_11 на її користь грошову компенсацію вартості проданого будинковолодіння в розмірі 425 600 грн якбезпідставно набутих.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 15 березня 2021 року залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області про визнання недійсними рішення сільської ради, свідоцтва про право власності та стягнення грошової компенсації правонаступником первісного позивача Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області на Івано-Франківську міську раду Івано-Франківської області.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 21 грудня 2021 року залучено ОСОБА_3 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області про визнання недійсними рішення сільської ради, свідоцтва про право власності та стягнення грошової компенсації.

Рішенням Тисменицького районного суду від 05 липня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до ОСОБА_11 , Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 , про визнання недійсними рішення сільської ради, свідоцтва про право власності та стягнення грошової компенсації. Стягнуто з ОСОБА_12 5 792 (п`ять тисяч сімсот дев`яносто дві) грн 80 коп. судового збору в дохід державного бюджету (стягувач Державна судова адміністрація України).

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову, посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права й постановив незаконне рішення. Вказує, що нею та її чоловіком самостійно здійснювалась будівництво спірного будинку АДРЕСА_1 , оскільки на час смерті її батька 1986 році технічні характеристики будинковолодіння були загальна площа 30 м.кв., стіни древ`яні, покрівля бляха. В той час, на даний момент загальна площа 91 кв.м. стіни цегляні, покрівля шифер. Крім того, її батько як колишній голова колгоспного двору будинковолодіння АДРЕСА_1 на момент своєї смерті там проживав, вона як спадкоємець прийняла спадщину шляхом фактичного вступну в управління спадковим майном. Посилання відповідачки на наявність заповіту на її користь на спадкове майно не заслуговує на увагу, оскільки дане майно відповідачка набула не на підставі заповіту, а на підставі рішення Колодіївської сільської ради, яке винесено на підставі відомостей з погосподарських книг, які містять недостовірну інформацію.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просить задовольнити цю скаргу.

Представник ОСОБА_11 заперечив доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законим та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ухвалюючи рішенняпро відмову узадоволенні позову ОСОБА_1 ,суд першоїінстанції виходивз того,що виконком Колодіївської сільськоїради Тисменицькогорайону Івано-Франківськоїобласті, ураховуючи наявність відомостей в погосподарських книгах сільської ради про відповідачку як члена господарства колишнього колгоспного двору, за яким значиться спірне будинковолодіння, та відсутність правовстановлюючих документів на будинковолодіння, діючи відповідно до п. 5 Правил державноїреєстрації об`єктівнерухомого майна,що знаходятьсяу власностіюридичних осібта фізичнихосіб,затверджених наказомДержавного комітетуУкраїни поЖКГ №56від 13.12.1995,зареєстрованим вМіністерстві юстиціїУкраїни 19.01.1996за №31/1056, прийняв законне рішення про визнання за відповідачкою права власності на спірне будинковолодіння від 28.03.2001 та 03.05.2001 видав відповідачці свідоцтво про право власності на будинковолодіння.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що спірне будинковолодіння АДРЕСА_1 відносилось до суспільної групи колгоспноного двору. Станом на 1980 рік членами колгоспного двору були ОСОБА_4 , 1901 року народження, та його дружина ОСОБА_5 , 1910 року народження, обидва пенсіонери колгоспної праці, що підтверджується витягом з погосподарської книги Узинської сільської ради за 1980-1982 р. (т.2, а.с.9-11).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 спадщина в майні колгоспного двору не відкрилася згідно вимог ч. 1 ст. 563 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.), відповідно до якої в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривалося (т.1, а.с.18).

Згідно по господарської книги Узинської сільської ради №1 1986-1990 років на день смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в житловому будинку по АДРЕСА_1 проживав ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджуєтьсяя довідкою виконавчого комітету Колодіївської сільської ради від 12.12.2018 року №67 (а.с.26).

Згідно заповіту посвідченого секретарем Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Якубів Дмитро Васильович житловий будинок, який належав йому на праві власності з господарськими будівлями, що знаходяться в селі Колодіївка Тисменицького району Іано-Франкіської області від 23 листопада 1983 року, зареєстрованого в реєстрі за №14 заповів ОСОБА_13 (т.1с.т.188).

Рішенням № 16 від 28.03.2001 виконавчий комітет Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області визнав право власності на вказане будинковолодіння за відповідачкою ОСОБА_9 , яка є дочкою позивачки ОСОБА_1 та яка після реєстрації шлюбу поміняла прізвище на « ОСОБА_14 » (т.1, а.с.58).

На підставі вказаного рішення виконавчий комітет Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області 03.05.2001 видав відповідачці ОСОБА_9 свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 (т.1, а.с.59). Як випливає з реєстраційного напису на правовстановлюючому документі, зазначене будинковолодіння 03.05.2001 зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ на праві приватної власності за відповідачкою та записане в реєстрову книгу № 2 за реєстровим № 249.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація права власності відповідачки ОСОБА_11 на спірне будинковолодіння в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснена 11.05.2018 (т.1, а.с.66 також зв. ст.).

ОСОБА_2 ) вперше зареєстрована за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 15.06.2001 у віці сімнадцяти років, що підтверджується засвідченою копією її паспорта (т.1, а.с.54-55).

На підставі договору купівлі-продажу від 18.07.2018, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Чіпко Н. З., відповідачка відчужила спірне будинковолодіння третій особі ОСОБА_3 (т.1, а.с.197 також зв. ст.). Тоді ж 18.07.2018 зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на спірне будинковолодіння (т.1, а.с.72).

Відтак, установлено, що предметом спору в цій справі є право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 .

З огляду на обставини справи, до даних правовідносин слід застосувати нормиЦивільного кодексу Української РСР 1963 року(далі -ЦК Української РСР) в редакції, чинній на час смерті ОСОБА_4 як останього члена колгоспного двору.

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб.

Його створення і діяльність врегульовувалось положеннями 120-127ЦК Української РСР.

Зокрема, згідно з частиною першоюстатті 120 ЦК Української РСРмайно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності, а частина другастатті 123 цього Кодексувизначала, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

06 січня 1994 року набрав чинності Закон України від 16 грудня 1993 року№ 3718-XII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким виключено зЦК Української РСРстатті 120-127, які врегульовували створення та діяльність колгоспного двору, і статтю 563 щодо спадкування майна колгоспного двору.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, вирішуються за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69). Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Судом встановлено, що в спірному будинковолодінні АДРЕСА_1 , яке відносилось до суспільної групи колгоспний двір проживав останній член цього двору ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначені обставини підтверджуються випискою з погосподарської книги Узинської сільської ради №1 1986-1990 років.

Згідно із статтями524,529ЦК УкраїнськоїРСР (у редакції 1963 р.)спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом мало місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнавався день смерті спадкодавця.

Згідно ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин міг залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом.

Відповідно достатті 548 ЦК Української РСРдля придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Отже, ухвалюючи рішення № 16 від 28.03.2001 виконавчий комітет Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області фактично визнав право власності на спірне будинковолодіння за відповідачкою ОСОБА_13 здіно заповіту від 23 листопада 1983 року, зареєстрованого в реєстрі за №14, посвідченого секретарем Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Якубів Дмитро Васильович житловий будинок, який належав йому на праві власності з господарськими будівлями, що знаходяться в селі Колодіївка Тисменицького району Іано-Франкіської області заповів ОСОБА_13 , оскільки законний представник неповнолітньої відповідачки, на час відкриття спадщини її мати ОСОБА_1 не виконали волю спадкодавця.

Таким чином, на підставі вказаного рішення виконавчий комітет Колодіївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області 03.05.2001 правомірно видав відповідачці ОСОБА_9 свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 (т.1, а.с.59).

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, оскаржуване рішення суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову по суті вірним, оскільки нею як законним представником відповідачки ОСОБА_13 у встановленому законом порядку не вчинено небхідних дій щодо прийняття спадщини неповнолітньою дочкою.

Нормами частини першоїстатті 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Устатті 76 ЦПК Українивизначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно достатті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зістаттею 78 ЦПК Українисуд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно достатті 79 ЦПК Українидостовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зістаттею 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Установлено, що ОСОБА_1 не подано суду доказів, що при оформлені за ОСОБА_13 ) права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 порушено право власності позивачка на це майно.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивачка ОСОБА_15 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 батька ОСОБА_4 , згідно ст. статтею 549 ЦК Української РСР прийняла спадщину, фактично вступила у володіння та управління спадковим майно - спірни будинковолодінням, так як спадкодавець на випадок своєї смерті розпорядився цим майном, склавши заповіт 23 листопада 1983 року на користь дочки позивачки.

Також не заслуговують уваги доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування не зазначено прийняття спадщини за заповітом, так як у даному випадку немає вини відповідачки, а реалізована воля спадкодавця.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістомстатті 375ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції залишаєапеляційну скаргубез задоволення,а судоверішення беззмін,якщо визнає,що судпершої інстанціїухвалив судоверішення здодержанням нормматеріального іпроцесуального права.

Оскаржуване рішення по суті відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тисменицького районного суду від 05 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 14 березня 2024 року.

Судді: В.Д.Фединяк

Л. В.Василишин

І.О.Максюта