Постанова

від 27.06.2023 по справі 910/333/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/333/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Васьковського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Громака В.О.

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

представник позивача - Перевозник П.М., адвокат, довіреність № 417 від 08.12.2022,

відповідач - Держава Україна в особі:

1. Національне антикорупційне бюро України

представник відповідача - Максим`як А.В., посвідчення № 1995,

2. Офіс Генерального прокурора

представник відповідача - Кудіна Т.А. посвідчення № 076368,

3. Державна казначейська служба України

представник відповідача - не з`явився,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

представник третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Офісу Генерального прокурора

на рішення Господарського суду міста Києва

від 04.08.2022

у складі судді: Селівон А.М.,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

від 27.02.2023

у складі колегії суддів: Чорногуза М.Г. (головуючий), Шаптали Є.Ю., Мальченко А.О.,

у справі за позовом

Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

до Держави Україна в особі:

1. Національного антикорупційного бюро України,

2. Державної казначейської служби України,

3. Офісу Генерального прокурора,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

про стягнення 1 181 469, 00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст руху справи

1. Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - позивач, АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Держави України в особі Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) та Державної казначейської служби України про стягнення 940 849, 46 грн. витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу.

1.1. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на здійснене АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" зберігання зерна пшениці та ячменю як речового доказу у кримінальному провадженні № 42014000000000256 від 10.04.2014, відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 209, статті 219, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366, частинами другою, третьою статті 382, частиною першою статті 388 Кримінального кодексу України (далі - КК України) згідно ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.10.2017 у справі № 757/59635/17-к, у зв`язку з чим вартість такого зберігання має бути відшкодована державою у зазначеному позивачем розмірі.

2. 01.04.2021 від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі Офісу Генерального прокурора як представника відповідача - Держава Україна.

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/333/21 на 30 днів за ініціативою суду, задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі як орган, в особі якого Держава Україна бере участь у справі в якості відповідача - Офіс Генерального прокурора та відкладено підготовче.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

3. 09.08.2017 між ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (на виконання наказу Мінагрополітики № 502 від 29.08.2019 з 10.09.2019 перейменовано в АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України") та ТОВ "Айтісвіт Груп" (постачальник) укладено Договір поставки № ОДН 0049-С, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність позивача, а позивач прийняти і оплатити зерно українського походження врожаю 2017 року.

3.1. 09.08.2017 сторонами укладено додаткову угоду № 001 ЯЗ на поставку ячменю 3 класу в кількості 1000 тонн (+/-10%) на суму 5 100 000,00 грн. з ПДВ в строк до 22.08.2017.

3.2. 22.08.2017 сторонами договору підписано додаткову угоду № 1 до додаткової угоди № 001ЯЗ, згідно якої змінено строк поставки товару, а саме до 27.08.2017.

3.3. В порядку реалізації сторонами умов зазначеного договору поставки філією ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Миколаївський портовий екватор" у період з 04.09.2017 по 09.09.2017 прийнято від ТОВ "Айтісвіт Груп" в квоту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у кількості: ячмінь 3 класу - 170,580 т., пшениця 5 класу - 178,380 т., пшениця 6 класу - 489,580 т., пшениця 3 класу - 319,580 т., пшениця 2 класу - 250 т, які обліковувались на кількісно - якісному та позабалансовому обліку філії (далі - зернові).

4. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.10.2017 у справі №757/59635/17-к, винесеної у межах кримінального провадження № 42014000000000256, накладено арешт на зазначені вище зернові, які обліковуються в кількісно-якісному обліку та на позабалансовому обліку філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Миколаївський елеватор".

4.1. Відповідно до зазначеної ухвали суду та протоколу виконання ухвали про арешт майна від 23.10.2017 під арештом знаходиться зерно за наступною номенклатурою та у кількості: пшениці 2-го класу у кількості "+" 250,000 т; пшениці 3-го класу у кількості "+" 319,580 т; пшениці 5-го класу у кількості "+" 178,380 т; пшениці 6-го класу у кількості "+" 489,580 т; ячменю 3-го класу у кількості "+" 170,580 т.

4.2. Згідно протоколу виконання ухвали про арешт майна від 23.10.2017 працівником УЗЕ в Миколаївській області ДЗЕ ГП України зазначені зернові передано на зберігання ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Миколаївський елеватор".

5. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06.03.2018 у справі № 757/11759/18-к за клопотанням прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України Мазурка Б.І. повторно накладено арешт на зазначені вище зернові культури.

6. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06.06.2019 у справі № 757/28036/19-к за клопотанням старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Конончука В.І. постановлено передати арештовані зернові Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА) для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження та збереження їх економічної вартості.

7. 18.12.2019 Першим заступником Генерального прокурора України Каськом В.В. доручено здійснення досудового розслідування зазначеного кримінального провадження № 42014000000000256 детективами НАБУ.

8. За змістом службової записки т.в.о. старшого детектива - керівника П`ятого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Кравчука І.І. № 04/9616-10 від 25.03.2021, наданого НАБУ, матеріали кримінального провадження № 42014000000000256 від 10.04.2014 надійшли до НАБУ 28.12.2019.

9. Листом № 642/14 від 23.08.2019 філія ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Миколаївський портовий елеватор" звернулась до АРМА з метою передачі Агентству арештованих зернових.

9.1. У відповідь на зазначений лист АРМА листом № 6770/51-33-19/6 від 12.09.2019 повідомило позивача про те, що передача активів АРМА з їх управління здійснюється шляхом складання акта приймання - передачі між прокурором чи особою, якій він доручить, та АРМА. Однак агентством не підписано відповідний акт приймання-передачі активів, тому саме прокурор чи особа, якій він доручить, має забезпечити витрати на їх зберігання у встановленому законом порядку.

10. Позивач звернувся до НАБУ з листом-вимогою №130-2-19/4285 від 27.10.2020, в якому просив здійснити відшкодування витрат на зберігання речового доказу у кримінальному провадженні №42014000000000256 у розмірі 940 849, 46 грн. за період з 23.10.2017 по 31.08.2020.

11. У відповідь на вимогу НАБУ листом №0435-142/38833 від 09.11.2020 повідомило позивача про те, що на момент передачі 18.11.2019 до бюро кримінального провадження №42014000000000256, арештовані зернові вже були передані Генеральною прокуратурою України на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06.06.2019 до АРМА, тому НАБУ не має повноважень на розпорядження зазначеним майном, у зв`язку з чим відсутні підстави для перерахування на поточний рахунок АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу.

12. Позивач звернувся до АРМА з листом-вимогою № 130-2-19/4805 від 24.11.2020, в якому просив здійснити відшкодування витрат на зберігання речового доказу у кримінальному провадженні № 42014000000000256 у розмірі 940 849, 46 грн. за період з 23.10.2017 по 31.08.2020.

12.1. Факт надсилання вимоги 24.11.2020 на адресу АРМА підтверджується копією фіскального чеку від 24.11.2020, а також поштовою накладною № 0101909820325. Зазначена вимога була залишена АРМА без відповіді та задоволення.

13. Учасники справи не заперечують, що починаючи з 23.10.2017 позивач здійснює зберігання речового доказу (зернових) у кримінальному провадженні № 42014000000000256.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

14. Рішенням від 04.08.2022 Господарський суд міста Києва задовольнив позовні вимоги;

стягнув з Державного бюджету України на користь АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (код ЄДРПОУ 37243279) 1 181 469 грн. витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу, та витрати зі сплати судового збору на суму 17 722, 03 грн.

14.1. Суд зазначив, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13.10.2017 у справі № 757/59635/17-к позивач був позбавлений можливості вчиняти будь-які дії щодо арештованого майна, окрім його збереження, оскільки в іншому випадку були б підстави для застосування до позивача відповідальності за втрату чи пошкодження речового доказу.

14.2. Суд зазначив, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для здійснення відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України вартості зберігання речового доказу у кримінальному провадженні не має значення факт виконання чи невиконання прокурором вимог статті 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) щодо надсилання на адресу АРМА ухвали Печерського районного суду міста Києва від 06.06.2019 у справі № 757/59635/17-к разом зі зверненням щодо прийняття активів (зерна). Оскільки позивач не є органом досудового розслідування чи спеціалізованою установою, не є учасником відповідного кримінального провадження, понесені ним витрати на зберігання майна у кримінальному провадженні в силу закону повинні компенсуватися саме за рахунок Держави.

14.3. Також суд зазначив, що залучення до участі у цій справі в якості відповідача НАБУ не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем у цьому випадку є Держава, а не НАБУ, Офіс Генерального прокурора України або Державна казначейська служба України.

14.4. За таких обставин визначення позивачем в якості відповідача НАБУ не свідчить про те, що Держава Україна є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки позовні вимоги АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" заявлено саме до Держави Україна.

14.5. Місцевий господарський суд встановив, що на підтвердження розміру понесених з 23.10.2017 по 25.05.2021 витрат на зберігання майна на загальну суму 1 181 469 грн. позивач надав бухгалтерську розрахункову довідку, а також акти про прийняття-передавання товарної продукції (щодо споживання філією ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" активної електроенергії); рахунки на оплату активної електроенергії; акти списання амортизації; податкові декларації з плати за землю (земельний податок за 2017); акти списання прямих витрат (поточні ремонти, технічне обслуговування технологічного обладнання елеватора, в якому зберігається зерно); розпорядження на закриття взаєморозрахунків щодо сплати послуг страхування майна; копії наказів філії АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Миколаївський портовий елеватор" "Про затвердження тарифів на додаткові послуги" № 74 від 18.06.2020, № 96 від 27.06.2019, № 78 від 21.06.2018, № 91 від 30.06.2017, № 96 від 16.06.2016; копії розшифровок планової калькуляції згідно технологічних операцій за період 2020/2021, 2019/2020, 2018/2019, 2017/2018, 2016/2017; копії нормативів витрат електроенергії на 2020-2021 МР, 2019-2020 МР, 2018-2019 МР, 2017-2018 МР, 2016-2017 МР; розрахунок фактично понесених витрат за зберігання зерна.

14.6. Суд зауважив, що за відсутності наданого відповідачами контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог, заперечення ними здійсненого позивачем розрахунку та врахованих сум зводяться виключно до посилання на ненадання документів на підтвердження понесених витрат і надання узагальненого розрахунку, тому спростовуються наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами в розумінні статей 13, 74 - 76, 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

14.7. З огляду на встановлені обставини місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідачами не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України 1 181 469,00 грн. підлягає задоволенню.

14.8. Крім того суд зазначив, що трирічний строк позовної давності щодо вимог позивача про стягнення боргу за послуги зберігання зерна припадає на 23.10.2020; в зазначений період в Україні постановами КМУ було введено карантин (з 12.03.2020 по 31.12.2020); Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-ІХ від 30.03.2020 внесено зміни, відповідно до яких строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину; позивач, звернувшись до суду з позовом 04.01.2021 (дата поштового відправлення № 0101909892733 цінного листа на адресу Господарського суду міста Києва), з урахуванням умов частини п`ятою статті 254 ЦК України, а також того, що 04.01.2021 є першим робочим днем після 31.12.2020, не пропустив строк позовної давності.

14.9. З огляду на зазначене, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання Офісу Генерального прокурора про застосування наслідків спливу позовної давності.

14.10. Апеляційний господарський суд з висновками місцевого господарського суду погодився повністю.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

15. Постановою Північного апеляційного суду від 27.02.2023 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022. у справі № 910/333/21 залишено без задоволення;

рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 залишено без змін.

15.1. Апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи представника Офісу Генерального прокурора про те, що подані позивачем документи не можуть бути підставою для встановлення витрат, понесених внаслідок зберігання арештованого майна, оскільки надана позивачем бухгалтерська та фінансова документація належним чином підтверджує їх розмір за час вимушеного зберігання у період з 23.10.2017 по 25.05.2021 визнаного речовим доказом зерна в межах кримінального провадження № 42014000000000256 від 10.04.2014 на суму 1 181 469 грн. Також колегія суддів звернула увагу, що додана до матеріалів справи калькуляція містить не спростований відповідачами детальний опис витрат, що включаються до вартості послуги зі зберігання зерна.

15.2. Суд не погодився з доводами скаржника про те, що витрати, понесені позивачем повинні бути відшкодовані виключно за рахунок державного органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання. Суд зазначив, що за наявною інформацією у наданому Офісом Генерального прокурора України на виконання вимог ухвали суду від 29.07.2021 у справі № 910/333/21 витягу з Книги обліку речових доказів, цінностей та іншого майна, вилучених (отриманих) слідчими Головного управління під час здійснення кримінального провадження, арештоване зерно не передавалось до НАБУ. У свою чергу до НАБУ в межах кримінального провадження № 42014000000000256 від 10.04.2014 жодних доручень прокурора щодо передачі спірних зернових до АРМА не надходило.

15.3. Посилання на те, що відшкодування здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ або підрозділ дізнання, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання, суд визнав безпідставним, оскільки порядок виконання судового рішення входить до компетенції Державної казначейської служби України.

15.4. Судом застосовано положення статті 2, частини першої статті 5, частини першої статті 14, статті 269 ГПК України, статей 173 - 175 ГК України, статей 14, 509 ЦК України, частини першої статті 98, частини першої статті 100, статті 118, статей 168, 170 КПК України, Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом ГПУ, ДПА України, ВСУ, МВС України, СБУ та ДСА України № 51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010, Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою КМУ від 19.11.2012 № 1104.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

16. Офіс Генерального прокурора 21.03.2023 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 у справі № 910/333/21.

17. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/333/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., судді - Васьковський О.В., Білоус В.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2023.

18. Ухвалою Верховного Суду від 10.04.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора, датою проведення судового засідання визначено 16.05.2023.

19. Судове засідання 16.05.2023 не відбулося у зв`язку з проведенням позачергового засідання Пленуму Верховного Суду.

20. Ухвалою Верховного Суду від 17.05.2023 датою проведення судового засідання за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора визначено 13.06.2023.

21. Ухвалою від 13.06.2023 Верховний Суд відклав розгляд касаційної скарги Офісу Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 у справі № 910/333/21 на 27.06.2023, 12:15.

22. Від АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" надійшов відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в якій позивач просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

23. Враховуючи норми Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови КМУ від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX), Указу Президента України від 01.05.2023 № 254/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 02.05.2023 № 3057-IX, та зважаючи на обставини, наведені у п. 19 цієї постанови, Верховний Суд розглядає справу № 910/333/21 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (Офісу Генерального прокурора)

24. Скаржник зазначив про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою КМУ від 19.11.2012 № 1104, статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. п. 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, а порушення процесуального права - у недотриманні судом вимог статей 73, 74, 76, 80, 162, 236, 282 ГПК України.

24.1. Скаржник доводив, що суд не надав оцінки доводам Офісу Генерального прокурора про те, що:

- у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог відсутній обґрунтований розрахунок суми до стягнення;

- у доданих до позову та заяви "Бухгалтерських довідках розрахунках зберігання заарештованого зерна на філії AT "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Миколаївський елеватор" з 23.10.2017 по 31.08.2020 та з 23.10.2017 по 25.05.2021 наведено узагальнений розрахунок без його обґрунтування, не надані первинні документи, які підтверджують витрати;

- в порушення статей 73, 74, 76, 80 ГПК України суди визнали належними та достовірними доказами акти про прийняття-передавання товарної продукції (щодо споживання філією ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" активної електроенергії), рахунки на оплату активної електроенергії, акти списання амортизації, податкові декларації з плати за землю (земельний податок за 2017), акти списання прямих витрат (поточні ремонти, технічне обслуговування технологічного обладнання елеватора, в якому зберігається зерно), розпорядження на закриття взаєморозрахунків щодо сплати послуг страхування майна, копії наказів філії AT "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Миколаївський портовий елеватор" "Про затвердження тарифів на додаткові послуги" № 74 від 18.06.2020 №96 від 27.06.2019, № 78 від 21.06.2018, № 91 від 30.06.2017, № 96 від 16.06.2016; копії розшифровок планової калькуляції згідно технологічних операцій за період 2020/2021, 2019/2020, 2018/2019, 2017/2018, 2016/2017; копії нормативів витрат електроенергії на 2020 - 2021 МР, 2019 - 2020 МР, 2018-2019 МР, 2017 - 2018 МР, 2016-2017 МР; розрахунок фактично понесених витрат за зберігання зерна тощо.

24.1.1. Разом з тим, судами проігноровано доводи Офісу Генерального прокурора про те, що зазначені докази не є первинними документами, які підтверджують витрати на утримання приміщень де зберігались речові докази. На думку скаржника, неправильне застосування норм права до спірних правовідносин призвело до помилкових висновків судів про те, що накази філії AT "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Миколаївський портовий елеватор" "Про затвердження тарифів на додаткові послуги" № 74 від 18.06.2020 № 96 від 27.06.2019, № 78 від 21.06.2018, № 91 від 30.06.2017, № 96 від 16.06.2016 є первинними документами, які підтверджують витрати на зберігання зернових культур.

24.2. Скаржник зазначив, що правовою підставою для касаційного оскарження судових рішень у справі скаржником також визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки на цей час відсутні висновки Верховного Суду щодо застосуванні пункту 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою КМУ від 19.11.2012 № 1104 у співвідношенні зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. п. 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

24.3. Скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.10.2019 у справі № 910/13638/18 та від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, тому наявні підстави для оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

25. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

27. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

28. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника, зазначених в пунктах 24 - 24.3. описової частини цієї постанови.

Щодо застосування норм матеріального та процесуального права та мотивів прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

29. Предметом розгляду у ці справі є вирішення вимога АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Держави України в особі НАБУ, Офісу генерального прокурора та Державної казначейської служби України про стягнення витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу.

Надаючи оцінку доводам скаржника та відповідності рішень судів попередніх інстанцій положенням процесуального та матеріального права, колегія суддів враховує таке.

30. Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

31. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

32. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

33. Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

34. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу (частина перша статті 936, частина перша статті 937 ЦК України).

35. Разом з тим правовідносини щодо порядку зберігання речових доказів в межах кримінального провадження регулюються статтею 100 КПК України.

35.1. Частиною першою статті 100 КПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

35.2. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 100 КПК України).

35.3. Отже, обов`язок органу, який вилучив майно, належно його зберігати та повернути особі, у якої воно було вилучено, прямо передбачений чинним законодавством.

36. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту четвертого частини першої статті 118, частини першої статті 123 КПК України витрати, пов`язані із зберіганням і пересиланням речей і документів є процесуальними витратами, які здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

36.1. Процесуальні витрати виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження.

36.2. При цьому, процесуальні витрати, понесені, в тому числі і у кримінальному провадженні, не є збитками в розумінні статті 224 ГК України та статті 22 ЦК України та не є безпідставно набутими коштами в розумінні положень статті 1212 ЦК України, тому не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків чи безпідставно набутих коштів. Натомість такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (такий висновок відповідає сталій судовій практиці Верховного Суду, зокрема постановам Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 по справі № 242/4741/16-ц та від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17).

37. Постановою Кабінетів Міністрів України № 1104 від 19.11.2012 затверджений Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі - Порядок № 1104).

37.1. Згідно з пунктом 8 зазначеного Порядку № 1104 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження.

37.2. Пунктом 32 Порядку № 1104 встановлено, що фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання. Граничний розмір таких витрат не може перевищувати суми, обчисленої на підставі первинних документів, які підтверджують витрати.

38. Відповідно до пункту 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої наказом Генеральної Прокуратури України, Міністерства Внутрішніх Справ України, Державної податкової адміністрація України, Служби Безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125 (далі - Інструкція), витрати, пов`язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави. Витрати на зберігання речових доказів, при направленні у подальшому кримінальної справи до суду з обвинувальним висновком чи для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, включаються до складу процесуальних витрат, питання про які вирішується судом у порядку, передбаченому КПК України.

Отже, зазначеними актами встановлений порядок зберігання речового доказу і визначений порядок відшкодування витрат за його утримання.

39. При цьому принцип юридичної визначеності вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального акту з певного питання, він не ставився під сумнів, зокрема, шляхом його невиконання, а сторони, яких він стосується, мають обґрунтовано очікувати, що він буде застосовуватися.

Щодо суті касаційної скарги

40. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.10.2017 у справі № 757/59635/17-к (у межах кримінального провадження № 42014000000000256) було накладено арешт на зернові, які надійшли філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Миколаївський портовий екватор" від ТОВ "Айтісвіт Груп" (код ЄДРПОУ 35275581).

40.1. При цьому суди встановили, що працівником УЗЕ в Миколаївській області ДЗЕ ГП України на виконання ухвали про арешт майна від 23.10.2017 арештовані зернові передано на зберігання ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Миколаївський елеватор".

41. Також суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не є органом досудового розслідування чи спеціалізованою установою, не являється учасником відповідного кримінального провадження, понесені ним витрати на зберігання майна, переданого ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.10.2017 та повторно ухвалою від 06.03.2018 у справі №757/59635/17-к, ухвалених у межах кримінального провадження № 42014000000000256, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, зумовлено виключно обставинами перебування такого майна у нього на момент його виявлення слідчими органами, тому їх покриття в силу закону має здійснюватися саме за рахунок Держави.

42. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що обов`язок забезпечити схоронність речового доказу (в цьому випадку зернових) у позивача виник в межах кримінального провадження, про що свідчить протокол передачі речових доказів, а відшкодування витрат за зберігання цього майна має здійснюється не позивачами, а відповідно до Порядку № 1104, Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах - за рахунок Держави.

43. З огляду на встановлені судами обставини та здійснену апеляційним судом оцінку наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів не приймає і не розглядає доводи скаржника, викладені у пунктах 24.1. - 24.1.1. описової частини цієї постанови, оскільки такі доводи зводяться до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а також до додаткової перевірки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

44. З урахуванням правового регулювання Інструкцією та Порядком № 1104 дій щодо збереження доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі щодо наявності підстав для задоволення позову АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та стягнення 1 181 469 грн. витрат, пов`язаних із зберіганням арештованого майна. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10.08.2022 у справі № 910/3815/21, від 29.05.2019 у справі № 923/456/18 та у справі від 28.10.2019 у справі № 910/23967/16, і Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї у цій справі.

45. Разом з тим суди попередніх інстанції, зробивши на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог в частині підстав виникнення обов`язку Держави сплатити кошти та встановивши розмір суми, необхідної до сплати, в цьому випадку помилково визначили процесуальний статус НАБУ як відповідача, з огляду на таке.

46. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

46.1. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

46.2. Разом з тим визначення сторін у справі, між якими спір відсутній, і не визначення належного складу сторін є порушенням вимог процесуального закону (статей 41, 45 ГПК України).

46.3. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача можлива в порядку, визначеному ГПК України, однак за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

47. Колегія суддів погоджується із висновком судів про те, що понесені витрати позивача підлягають відшкодуванню саме з Державного бюджету України, а Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади.

48. Разом з тим Верховний Суд звертає увагу, що пунктом 32 Порядку № 1104, зокрема встановлено, що фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

48.1. Аналіз зазначеного пункту Порядку №1104 свідчить про те, що хоч фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, однак таке фінансування здійснюється за рахунок коштів передбачених саме для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

48.2. Тобто, у випадку неправильного визначення процесуального статусу державних органів, в особі яких пред`являються позовні вимоги до Держави, подальше стягнення коштів з державного бюджету може вплинути на розподіл фінансування, передбаченого для утримання відповідного державного органу.

49. З матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що накладення арешту на зернові у межах кримінального провадження № 42014000000000256 було ініційоване клопотанням прокурора (ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.10.2017 та від 06.03.2018 у справі №757/59635/17-к).

49.1. Також апеляційний суд встановив, що за наявною у наданому Офісом Генерального прокурора України на виконання вимог ухвали суду від 29.07.2021 у справі № 910/333/21 витягу з Книги обліку речових доказів, цінностей та іншого майна інформацією, речові докази (зернові, які надійшли на філію АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Миколаївський елеватор" від ТОВ "Айтісвіт Груп" в квоту АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України") у кримінальному провадженні № 42014000000000256 до НАБУ не передавались.

49.2. Крім того в межах кримінального провадження № 42014000000000256 від 10.04.2014 до НАБУ жодних доручень прокурора щодо передачі спірних зернових Агентству з управління активами не надходило.

49.3. Разом з тим, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06.06.2019 у справі № 757/28036/19-к за клопотанням старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Конончука В.І. для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження та збереження їх економічної вартості постановлено передати арештовані зернові до АРМА.

49.4. З огляду на зазначене та диспозицію пункту 32 Порядку № 1104 та пункту 13 Інструкції, НАБУ не є слідчим органом, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання, а також не є органом, на зберігання якого передавалося чи на зберігання якого знаходилось/перебуває вилучене майно, тому зазначений державний орган не є належним відповідачем у цій справі, а фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням, повинно здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання - Генеральної прокуратури України, правонаступником якої є Офіс Генерального прокурора.

49.5. Отже, суди попередніх інстанцій повинні були відмовити у задоволенні позову у частині вимог АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до НАБУ, оскільки визначений державою порядок стягнення оплати витрат на зберігання речових доказів у межах кримінального провадження не передбачає за встановлених судами обставин покладення обов`язку сплати таких витрат саме за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання НАБУ чи його окремих структурних підрозділів.

49.6. Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 23.08.2022 у справі № 509/4221/16-ц та постановах Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 903/833/17, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, від 31.08.2021 у справі № 921/273/20).

50. Колегія суддів частково погоджується з доводами скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, з огляду на таке.

50.1. Як вбачається зі змісту зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду справа № 910/23967/16 розглядалась за позовом ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про стягнення надмірно сплаченої суми виконавчого збору в розмірі 2 467 967, 79 грн.

50.2. При цьому судами були застосовані положення статті 1212 ЦК України, статей 27, 28 Закону України "Про виконавче провадження", частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України, Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 N 226.

50.3. Отже, висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 є нерелевантними до правовідносин, які виникли у цій справі з огляду на інше правове регулювання, суб`єктний склад та встановлені судами обставини.

51. Разом з тим, з урахуванням фактичних обставин, встановлених у цій справі, помилкове визначення судами попередніх інстанцій процесуального статусу НАБУ як відповідача та посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, не призвели до ухвалення ними помилкового по суті рішення.

51.1. У справі "Сутяжник проти РФ" ЄСПЛ сформулював висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті рішення тільки для дотримання правового пуризму, оскільки рішення може бути скасоване лише з метою виправлення суттєвої помилки.

51.2. З огляду на встановлені місцевим та апеляційним судом обставини та зазначене Колегія суддів дійшла висновку, що помилки судів першої та апеляційної інстанцій не вплинули та не ставлять під сумнів результат розгляду цієї справи, оскільки не впливають на законність та обґрунтованість ухваленого рішення, яке прийнято по суті правильно. Водночас скасування судового рішення з підстав наявності відповідної помилки було б відступом від принципу правової визначеності та проявом надмірного формалізму та правового пуризму.

Висновки за результатами касаційного провадження

52. Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

53. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

54. Відповідно до частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

55. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Колегія суддів вважає, що доводи, викладені Офісом Генерального прокурора в поданій касаційній скарзі, частково отримали підтвердження під час касаційного провадження, що свідчить про наявність підстав для зміни мотивувальної частини оскаржуваних постанови апеляційного суду та рішення місцевого суду та викладення мотивації зазначених рішень в редакції мотивувальної частини цієї постанови.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі № 910/333/21 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі № 910/333/21 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

О.В. Васьковський