Постанова

від 12.07.2023 по справі 904/393/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/393/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О. В. - головуючий, Жуков С. В., Погребняк В. Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "БІТ"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2023

у справі № 904/393/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Саппорт Бізнес Інтеледженс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "БІТ"

про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 216 995,77 грн

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст заявлених вимог та заперечень на них

1. У січні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Саппорт Бізнес Інтеледженс" (далі - ТОВ "Саппорт Бізнес Інтеледженс", позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "БІТ" (далі - ТОВ ВКП "БІТ", відповідач) безпідставно набутих коштів у розмірі 216995,77 грн відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Відповідач позов не визнав та просив суд відмовити у задоволенні вимог позивача, оскільки спірна сума грошових коштів була сплачена на виконання договірних зобов`язань, а відтак ці кошти набуті відповідачем за наявності правової підстави і їх не може бути витребувано за правилами статті 1212 ЦК України.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2022 відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Саппорт Бізнес Інтеледженс".

4. Рішення мотивовано тим, що шляхом складання та надання відповідачем рахунку-фактури, а також його оплати позивачем, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб. Тому при порушенні строків поставки позивач має право вимагати від відповідача поставки оплаченого товару або повернення коштів відповідно до статті 693 ЦК України. Оскільки спірну суму коштів у розмірі 216995,77 грн набуто відповідачем за наявності правової підстави, ці кошти не може бути витребувано відповідно до статті 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

5. ТОВ ВКП "БІТ", як постачальником, виставлено ТОВ "Саппорт Бізнес, Інтеледженс", як одержувачу, рахунок-фактуру від 16.09.2021 №СФ-160921 на оплату за товар - фанера загального призначення ФСФ ІІІ/ІV 1525х1525х15мм ш2 ГОСТ в кількості 13,744000 м3 на загальну суму 216 995,77 грн, в тому числі ПДВ.

6. Відповідно до платіжного доручення від 16.09.2021 №69 позивачем було сплачено рахунок від 16.09.2021 №СФ-160921 у повному обсязі у сумі 216 995,77 грн.

7. Згідно з банківською випискою з особового рахунку позивача за період з 01.09.2021 по 17.01.2022 за платіжним дорученням №69 банком було проведено платіж на суму 216 995,77 грн; призначення платежу - оплата за ТМЦ згідно рахунку від 16.09.2021 №СФ-160921 у т.ч. ПДВ - 36 165,96 грн.

8. В матеріалах справи наявна копія не підписаного договору від 16.09.2021 №4079-О про поставку паркетної дошки (далі - Договір), сторонами якого є суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа Андрієвська Яна Олександрівна (далі - ФОП Андрієвська Я. О.), як постачальник, та позивач, як замовник, предмет договору: постачальник зобов`язується поставити та передати у власність замовника товар, на підставі Додатку №1 до цього Договору, а замовник зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

9. Відповідно до Додатку №1 до Договору, який містить не підписану специфікацію від 16.09.2021, найменування товару: - паркетна односмугова дошка Bosanoga. Кліп система в кількості 270,000 м.кв на суму 270 000 грн; - набір полімерних кліпс для монтажу в кількості 270,00 на суму 40 500 грн. Вартість доставки товару до під`їзду складає 800 грн. Всього до сплати: 311 300 грн.

10. Відповідно до наданої товарно-транспортної накладної від 20.09.2021 №2009/21 відповідачем, як вантажовідправником, відвантажено ФОП Андрієвській Я. О., як вантажоодержувачу, фанеру загального призначення ФСФ ІІІ/ІV 1525х1525х15мм ш2 ГОСТ в кількості 13.7440 м3 на загальну суму 216995,77 грн. Зазначена товарно-транспортна накладна підписана вантажовідправником та вантажоодержувачем.

11. Згідно з актом від 20.09.2021 передачі-приймання матеріальних цінностей відповідачем передано, а ФОП Андрієвською Я. О. отримано фанеру загального призначення ФСФ ІІІ/ІV 1525х1525х15мм ш2 ГОСТ в кількості 13.744 м3 на загальну суму 216995,77 грн, включаючи ПДВ.

12. Відповідачем складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 16.09.2021 №30 на загальну суму 216995,77 грн з ПДВ; постачальником (продавцем) згідно з даною податковою накладною є відповідач, а отримувачем (покупцем) є позивач; номенклатура товару - фанера загального призначення ФСФ ІІІ/ІV 1525х1525х15мм ш2 ГОСТ.

13. Згідно з квитанцією про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних зазначена податкова накладна була зареєстрована в ЄРПН 13.10.2021 за №9303070282.

14. 05.01.2022 позивачем направлено відповідачеві лист-вимогу про повернення протягом 5 робочих днів помилково сплачених грошових коштів у розмірі 216995,77 грн.

15. Позивач надав довідку від 17.01.2022, за змістом якої станом на день формування даної довідки позивачем не отримано від відповідача товар - фанера загального призначення ФСФ ІІІ/ІV 1525х1525х15мм ш2 ГОСТ в кількості 13.744000 м3 вартістю 216995,77 грн відповідно до рахунку-фактури від 16.09.2021 №СФ-160921.

Стислий зміст рішення суду апеляційної інстанції

16. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2023 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти у сумі 216995,77 грн, судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у сумі 3254,95 грн та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4882,40 грн.

17. Постанова мотивована тим, що між сторонами не укладався договір постачання фанери у письмовій формі, як це передбачено законом, в тому числі у спрощений спосіб шляхом обміну листами чи телеграмами, та не узгоджувалися його істотні умови, зокрема щодо строків та порядку поставки товару. Виставлення рахунку на оплату має здійснюватися на виконання досягнутих між сторонами домовленостей (вчинення правочину) та не може їх замінювати, навіть у випадку оплати рахунку, чи ототожнюватися з укладенням між сторонами договору у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, матеріалами справи не підтверджується існування договірних відносин між позивачем та ФОП Андрієвською Я.О., якою було отримано від відповідача за товарно-транспортною накладною від 20.09.2021 №2009/21 та актом від 20.09.2021 передачі-приймання матеріальних цінностей фанеру загального призначення ФСФ ІІІ/ІV 1525х1525х15мм ш2 ГОСТ в кількості 13.7440 м3 на загальну суму 216995,77 грн, а складення та реєстрація відповідачем в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 16.09.2021 № 30 на загальну суму 216995,77 грн з ПДВ, не є належним та допустимим доказом існування між сторонами договірних відносин та виникнення відповідних зобов`язань. В матеріалах справи відсутні докази постачання відповідачем товару позивачеві вартістю 216995,77 грн відповідно до рахунку-фактури від 16.09.2021 №СФ-160921 та докази повернення сплачених позивачем коштів, відтак відповідачем безпідставно утримується спірна сума грошових коштів, яка підлягає стягненню на користь позивача відповідно до положень статті 1212 ЦК України.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

18. 02.02.2023 ТОВ ВКП "БІТ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2022.

19. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції: помилково застосував норми статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин та не врахував висновків щодо застосування наведеної норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду від 19.03.2018 у справі №904/5844/17, від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 27.01.2021 у справі №910/16334/1 та постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі №5006/18/13/2012, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13, не застосував висновків щодо укладення договорів у спрощений спосіб, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2011 у справі №15/001-11; помилково застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18; дійшов помилкового висновку про не укладення сторонами договору у спрощений спосіб.

Касаційне провадження

20. Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2023 касаційну скаргу ТОВ ВКП "БІТ" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2023 залишено без руху, надано строк на усунення недоліків касаційної скарги, а саме сплатити судовий збір у розмірі 6509,87 грн.

21. 13.03.2023 скаржником на адресу Верховного Суду направлено заяву про усунення недоліків касаційної скарги, до якої додані докази сплати судового збору.

22. Ухвалою Верховного Суду від 06.04.2023 відкрито касаційне провадження у справі №904/393/22 за касаційною скаргою ТОВ "ВКП "БІТ" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2023 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи відповідно до частини тринадцятої статті 8, частини четвертої 301 ГПК України. Також, витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області / Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №904/393/22.

23. 14.04.2023 на запит Верховного Суду від Господарського суду Дніпропетровської області надійшли матеріали № 904/393/22.

24. Відзив на касаційну скаргу не надійшов, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

25. З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Києві, у Верховному Суді встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи, у зв`язку з чим розгляд поданої касаційної скарги здійснювався Судом у розумні з огляду на вищевказані обставини строки.

Позиція Верховного Суду

26. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Саппорт Бізнес Інтеледженс" заявлено позов про стягнення з ТОВ ВКП "БІТ" у порядку статті 1212 ЦК України безпідставно набутих коштів у розмірі 216 995,77 грн.

27. Місцевий господарський суд у позові відмовив, дійшовши висновку про існування між сторонами договірних правовідносин, що виключає застосування положень статті 1212 ЦК України.

28. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду та задовольнив позов, зазначивши про те, що між сторонами відсутній договір, зокрема укладений у спрощений спосіб, а тому, зважаючи на відсутність доказів здійснення відповідачем поставки товару позивачеві або повернення сплачених позивачем за товар коштів, утримання таких коштів є безпідставним.

29. За змістом касаційної скарги відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність між сторонами зобов`язальних правовідносин та застосував положення статті 1212 ЦК України без урахування відповідної судової практики щодо застосування наведеної норми у подібних правовідносинах.

30. Врахувавши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених у цій справі обставин, Верховний Суд зазначає наступне.

31. Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

32. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

33. Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

34. Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).

35. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

36. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

37. Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

38. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

39. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

40. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

41. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

42. З урахуванням того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, у даній справі підлягали встановленню підстави набуття відповідачем таких коштів, тобто в порядку виконання договірного зобов`язання або за відсутності правової підстави, оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо) виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.

43. Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо існування між сторонами договірних (зобов`язальних) відносин та відповідно наявності підстав для застосування норм статті 1212 ЦК України.

44. Так, місцевий господарський суд, врахувавши складання і направлення відповідачем рахунку-фактури на поставку товару позивачеві та оплату останнім цього рахунку, дійшов висновку про укладення сторонами договору поставки у спрощений спосіб, а відтак і набуття відповідачем спірної суми грошових коштів за наявності правової підстави.

45. Натомість суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив про помилковість ототожнення факту виставлення рахунку на оплату із досягненням сторонами домовленостей щодо істотних умов договору (вчинення правочину), навіть за умови здійснення оплати вказаного рахунку, а тому за відсутності доказів здійснення відповідачем поставки товару позивачеві або повернення сплачених коштів на вимогу позивача, суд дійшов висновку про безпідставне утримання відповідачем спірної суми коштів.

46. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам цієї справи, з огляду на наступне.

47. Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України, яка визначає загальний порядок укладення господарських договорів (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

48. За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

49. В статті 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

50. Згідно зі статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася

51. Відповідно до частини першої статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

52. Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

53. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 ЦК України).

54. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

55. В пункті 2 частини першої статті 664 ЦК України передбачено обов`язок продавця передати товар покупцеві, який вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

56. Згідно із частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

57. Оскаржуваним судовим рішенням встановлено, що між сторонами не укладався договір поставки у письмовій формі, зокрема й у спрощений спосіб шляхом обміну документами, оскільки у матеріалах справи відсутні докази узгодження сторонами істотних умов договору поставки (строки та порядок поставки товару тощо). За таких умов виставлення на оплату рахунку не може ототожнюватися з укладанням договору, оскільки складання та надання рахунку має здійснюватися на виконання досягнутих сторонами домовленостей.

58. Заперечуючи вказані висновки суду апеляційної інстанції, скаржник посилається в касаційній скарзі на те, що виставлений позивачеві рахунок-фактури відповідає вимогам, встановленим в частині другій статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому може вважатися доказом укладення договору між сторонами у спрощений спосіб.

59. Колегія суддів відхиляє наведені аргументи скаржника, оскільки рахунок-фактури, виставлений відповідачем, не містить відомостей ані про підставу його складання, ані про строк, протягом якого він має бути оплачений чи строк поставки товару. За змістом ухвалених у цій справі рішень судів попередніх інстанцій не вбачається, що суди встановили наявність документального підтвердження замовлення позивачем у відповідача товару, зазначеного у рахунку-фактурі (фанера загального призначення), погодження сторонами вартості товару, строків поставки та здійснення оплати, узгодження умов і місця поставки, тощо.

60. Твердження скаржника про те, що він співпрацює з ФОП Андрієвською Я. О. по виконанню замовлень клієнтів, які мають на меті придбати паркетну дошку, забезпечуючи її фанерою для подальшого виготовлення та продажу паркетної дошки на замовлення клієнтів, відхиляється колегією суддів, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено існування договірних правовідносин або досягнення відповідних домовленостей між ТОВ ВКП "БІТ" (відповідачем) та ФОП Андрієвською Я. О., як і не встановлено факт укладення договору про поставку паркетної дошки між позивачем та ФОП Андрієвською Я. О.

61. Тобто, твердження скаржника про існування договірних правовідносин між сторонами чи між ФОП Андрієвською Я. О. та позивачем або відповідачем не підтверджені жодними належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, наявними у матеріалах справи, у розумінні статей 74, 76-79 ГПК України

62. Зважаючи на викладене, Судом відхиляються посилання відповідача на передачу товарно-матеріальних цінностей за Актом від 20.09.2021 на користь ФОП Андрієвської Я. О. як виконання попередніх домовленостей між позивачем та ФОП Андрієвською Я. О. щодо поставки паркетної дошки та відповідно як підтвердження передачі оплаченого позивачем товару (фанери).

63. Доводи скаржника про складання та реєстрацію податкової накладної від 16.09.2021 №30 на загальну суму 216 995,77 грн з ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

64. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19, податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.

65. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 конкретизувала вказаний висновок наступним чином: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

66. Згідно з встановленими у цій справі обставинами товар, вказаний у рахунку-фактурі від 16.09.2021 №СФ-160921, який відповідач виставив до оплати позивачеві, отримала ФОП Андрієвська Я. О., а не позивач, про що свідчать надані відповідачем до матеріалів справи товарно-транспортна накладна від 20.09.2021 №2009/21 (вантажовідправник - відповідач, вантажоодержувач - ФОП Андрієвська Я. О.) та акт від 20.09.2021 передачі-приймання матеріальних цінностей (постачальник - відповідач, одержувач - ФОП Андрієвська Я. О.). Доказів здійснення поставки товару саме позивачеві та отримання ним цього товару до матеріалів справи не надано.

67. Позивач заперечує факт поставки йому товару. Обставин реєстрації позивачем податкових накладних (у випадку наступного продажу товару) чи формування податкового кредиту (у випадку власного використання) в межах розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій не встановлена.

68. Відтак, за встановлених судом обставин поставки та отримання товару не позивачем, а іншою особою на підставі наданих відповідачем доказів, оформлення та реєстрація відповідачем податкової накладної щодо вказаного товару не може вважатися доказом вчинення позивачем юридично значимих дій з визнання господарської операції.

69. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

70. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

71. На відміну від місцевого господарського суду, застосований судом апеляційної інстанцій підхід у з`ясуванні обставин справи та в оцінці доказів відповідає встановленим процесуальним законодавством вимогам.

72. За сукупністю встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, які не спростовані скаржником, зокрема щодо відсутності доказів укладення між сторонами договору поставки товару (фанери), здійснення позивачем перерахування на користь відповідача грошових коштів без належної на те правової підстави, які відповідач на вимогу позивача не повернув, колегія суддів вважає правильним висновок про задоволення позовних вимог.

73. Стосовно аргументів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає наступне.

74. Відповідно до положень ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

75. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

76. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

77. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

78. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

79. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

80. При цьому, саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права у подібних правовідносинах.

81. Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини стосовно відсутності між позивачем та відповідачем договірних правовідносин і відсутність правової підстави для утримання відповідачем перерахованих позивачем коштів, що не спростовано доводами касаційної скарги, аргументи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.03.2018 у справі №904/5844/17, від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 27.01.2021 у справі №910/16334/19, та Верховного Суду України у постановах від 22.01.2013 у справі №5006/18/13/2012, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13, відхиляються колегією суддів з огляду на те, що вказані висновки зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, ніж у справі № 904/393/22, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах та у справі, яка переглядається, подібними.

82. Твердження в касаційній скарзі про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2011 у справі №15/001-11 відхиляється колегією суддів як таке, що не узгоджується з положеннями статті 236 ГПК України, згідно з частиною четвертою якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

83. Крім того, положення частини другої статті 287 ГПК України серед іншого вказують на те, що однією із підстав касаційного оскарження судових рішень є те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

84. Відтак, вказана скаржником постанова Вищого господарського суду України, на відміну від постанов Верховного Суду, не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні наведених норм ГПК України. З аналогічних підстав не враховуються посилання в касаційній скарзі на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 у справі № 926/1530/18.

85. Аргументи скаржника про те, що наявні у справі письмові документи свідчать про волю сторін на укладення відповідного договору, по суті зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України.

86. Натомість Верховний Суд не може ставити під сумнів законне рішення суду лише через незгоду з ним скаржника з підстав суб`єктивного тлумачення його як незаконного.

87. Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

88. З огляду на викладене у цій постанові, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки аргументи касаційної скарги не доводять порушення або неправильне застосування під час розгляду справи норм матеріального та/або процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

89. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

90. Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

91. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних у цій справі судових рішень не знайшли підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції від 14.12.2022 та рішення місцевого господарського суду від 29.12.2021 - без змін.

92. Відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "БІТ" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2023 у справі № 904/393/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді С. В. Жуков

В. Я. Погребняк