Ухвала

від 11.07.2023 по справі 910/10237/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/10237/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Адвокатського об`єднання "Український адвокат"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 (суддя Балац С. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 (Андрієнко В. В. - головуючий суддя, судді Шапран В. В., Буравльов С. І.) у справі

за позовом Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Адвокатського об`єднання "Український адвокат",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Київпастранс",

про розірвання договору та виселення,

(У судове засідання з`явилися представники: позивача - Тетерятник О. В., відповідача - Калько Д. О.),

ВСТАНОВИВ:

1. Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Адвокатського об`єднання "Український адвокат" (далі - АО "Український адвокат") про розірвання договору та виселення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем допущено істотне порушення умов договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 02.04.2014 № 1529, укладеного між позивачем, як орендодавцем, відповідачем, як орендарем та комунальним підприємством "КИЇВПАСТРАНС", як балансоутримувачем, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про розірвання такого договору та виселення відповідача з орендованого приміщення.

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі № 910/10237/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023, позов задоволено.

Рішення судів аргументовані тим, що в результаті здійсненої представниками позивача та балансоутримувача (на виконання наказу позивача від 18.05.2021 № 299) перевірки стану збереження та використання орендованого приміщення за договором, встановлено використання відповідачем орендованого приміщення не за цільовим призначенням. Таким чином, установлено факт порушення відповідачем умови пункту 8.3 договору. Вказана обставина, згідно з пункту 8.5 договору, є підставою для розірвання такого договору.

Підписанням договору відповідач погодився на встановлені умови користування об`єктом оренди, а також з підставами та наслідками розірвання даної угоди. Незважаючи на установлений факт порушення умов пункту 8.3 договору (використання об`єкта оренди тільки за цільовим призначенням), відповідачем не було здійснено звільнення об`єкта оренди за договором та передачу такого об`єкта за актом приймання-передачі орендодавцю. Поданий позивачем до суду акт перевірки нежитлових приміщень від 20.05.2021, був складений на виконання умов пункту 5.1 договору, з якими відповідач погодився при підписанні такого договору. Вказаним договором сторони не передбачили конкретних вимог як до форми, так і до змісту документу, який фіксує результати перевірки виконання орендарем умов договору.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем позовної давності, суди вказали на те, що перевірка стану збереження та використання орендованого приміщення за договором була здійснена 20.05.2021. В результаті перевірки складено акт від 20.05.2021. При цьому як убачається із штампу вхідної кореспонденції Господарського суду м. Києва, даний позов подано до суду 24.06.2021, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущена.

3. АО "Український адвокат" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.01.2023 у справі № 380/6722/20, від 19.01.2023 у справі № 500/1647/22, від 30.06.2021 у справі № 914/1562/20 щодо застосування статей 4, 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», від 12.04.2023 у справі № 925/436/22 щодо сингулярного правонаступництва, від 20.10.2020 у справі № 509/3589/16-ц, від 21.03.2023 у справі № 911/3553/20, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 щодо особливостей застосування статей 256, 261 ЦК України щодо позовної давності, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 щодо застосування принципу «jura novit curia» («суд знає закони»).

4. Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/10237/21 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України необхідно встановити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму права, всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними зі справою, яка розглядається.

Однак Верховний Суд зауважує, що справи, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, стосуються інших обставин, які не можна вважати релевантними щодо відносин у справі № 910/10237/21.

У справі № 380/6722/20 Галицька митниця Держмитслужби звернулась до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, у якому просила визнати протиправними дії Головного управління Держпраці у Львівській області по проведенню інспекційного відвідування Галицької митниці Держмистлужби та визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Львівській області про усунення виявлених порушень.

У справі № 500/1647/22 ТОВ «МЖК ІрЛАГА» звернулося з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області, у якому просило - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо державної дисципліни цін.

Таким чином, у справах № 380/6722/20 та № 500/1647/22 очевидно відмінними від справи № 910/10237/21 є предмет, підстави, зміст правовідносин, правове регулювання, а тому відсутні підстави стверджувати про подібність правовідносин у зазначених справах.

У справі № 914/1562/20 Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулося з позовом до Приватного підприємства «Міська оренда» (про розірвання договору оренди і зобов`язання повернути об`єкт оренди. Водночас у постанові Верховного Суду від 30.06.2021 за результатами розгляду вказаної справи не було викладено правового висновку щодо необхідності застосування приписів Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а навпаки зазначено, що посилання суду апеляційної інстанції, у тому числі на положення цього Закону, не призвело до неправильного вирішення справи по суті. Також у вказаній постанові не було викладено висновок щодо доказів, які мають надаватися на підтвердження неналежного виконання відповідачем умов договору оренди. Верховний Суд у вказаній частині послався на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, без надання власної оцінки відповідним доказам. За таких обставин, колегія суддів не убачає підстав вважати, що правовідносини у справі № 914/1562/20 можуть бути змістовно розцінені як подібні зі справою № 910/10237/21.

У справі № 925/436/22 приватне підприємство "Авалон Груп" звернулося з позовом, в якому просило визнати укладеною додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору довгострокового тимчасового користування лісами, укладеного Державним підприємством "Золотоніське лісове господарство" і ПП "Авалон Груп". Тобто у цій справі зміст правовідносин, предмет та підстави, є відмінними від справи № 910/10237/21, яка розглядається. Крім того, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.04.2023 на який посилається скаржник, стосувався особливостей правонаступництва в порядку реорганізації юридичної особи і не може бути застосований до спірних правовідносин.

У свою чергу, правові висновки, на які посилається скаржник, викладені у постановах Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 509/3589/16-ц, від 21.03.2023 у справі № 911/3553/20, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 стосуються дій судів у випадку спливу позовної давності та визначення моменту виникнення права на позов, водночас відповідні висновки у кожній з наведених справ викладалися з урахуванням конкретних обставин, встановлених судами у кожній справі. Посилаючись на відповідні постанови, заявник не враховує необхідність зазначити в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, правові висновки, у яких Верховний Суд застосовував норму праву у контексті обставин, які були б подібні до справи яка розглядається і суди прийняли рішення всупереч таким висновкам.

У справі № 904/5726/19 ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося з позовом до ФОП Терентьєвої О. Ю. про стягнення 2 426 526,05 грн заборгованості за договором фінансового лізингу. Скаржник, цитуючи правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у вказаній справі, який стосується застосування принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), жодним чином не обґрунтовує в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у контексті такого висновку. Зважаючи на різні предмети, підстави, правове регулювання у справах № 904/5726/19 та № 910/10237/21, колегія суддів також вважає, що вказані правовідносини неподібні.

Таким чином, зазначені скаржником правові висновки Верховного Суду не можуть бути розцінені як такі, що прийняті у подібних правовідносинах, оскільки відмінні як за змістом позовних вимог, так і правовим регулюванням, яке є ключовим у контексті доводів касаційної скарги.

5. З наведеного слідує, що, звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник хоча і посилався на висновки Верховного Суду, але не врахував, що відповідні постанови повинні бути прийняті у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд. Саме виконання зазначених вимог надає Верховному Суду повноваження у межах приписів 300 ГПК України для перегляду судових рішень.

Оскільки зазначених вимог заявник не здійснив, а висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 910/10237/21, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Адвокатського об`єднання "Український адвокат" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 у справі № 910/10237/21.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ спосіб, у який стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "Brualla Gуmez de la Torre v. Spain", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Адвокатського об`єднання "Український адвокат" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 у справі № 910/10237/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ