Рішення

від 20.06.2023 по справі 204/5753/20

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/5753/20

Провадження № 2/204/25/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого - судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання - Лавриненко В.Д.,

позивачки ОСОБА_1 , представниці позивачки - адвокатки Аракелової А.Р., представника відповідачки - адвоката Мороза К.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державного підприємства «СЕТАМ», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіна Михайла Самуіловича, приватного виконавця Бурхан-Крутоус Лілії Анатоліївни, треті особи - державний нотаріус третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Євгенія В`ячеславівна, Придніпровська товарна біржа, ОСОБА_4 та Акціонерне товариство «Сенс Банк» про визнання договору купівлі-продажу, електронних торгів та протоколу недійсними,

В С Т А Н О В И В:

08 вересня 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ДП «СЕТАМ», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіна М.С., приватного виконавця Бурхан-Крутоус Л.А., визначивши третіми особами - державного нотаріуса третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Є.В. та Придніпровську товарну біржу, із вимогами про визнання договору купівлі-продажу, електронних торгів та протоколу недійсними (том - 1, а. с. 4-26, 50-77, 109-131).

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнень від 07 вересня 2020 року, зазначає, що вона з 24 листопада 1988 року зареєстрована та проживає у буд. АДРЕСА_1 , право власності на 53/100 якого, на підставі рішення Виконавчого комітету Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради № 8163 від 07 серпня 1981 року належало ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , при цьому, подальша перереєстрація права власності цього майна не проводилась. Разом з цим вказує на те, що підставою для її вселення та прописки за вказаною адресою було її перебування у шлюбі з ОСОБА_7 , який у свою чергу був прописаний та проживав за вказаною адресою за згодою власниці ОСОБА_6 й інших членів сім`ї. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті її чоловіка заведена спадкова справа № 981/2007. Стверджує, що після смерті чоловіка вона, як дружина, своєчасно заявила державному нотаріусу Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Є. В. про вступ у спадщину після його смерті та прийняття спадщини, яка складається з: житлового будинку АДРЕСА_2 літ. А-1, загальною площею 145,4 кв. м., житловою площею 81.2 кв. м., літньої кухні Літ. Б, сараю Літ. В, сараю літ. Г., вбиральні літ. Ж., огорожі, споруди мостіння № 1-9, І. Зазначає, що з 2007 року вона належним чином виконувала всі вимоги державного нотаріус Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Є. В. щодо збирання на запити нотаріуса документів, які на думку останньої є необхідними для видачі їй свідоцтва про право на спадщину після смерті чоловіка та інших родичів. При цьому, весь вказаний період часу вона не тільки мала зареєстроване місце проживання у спірному домоволодіння, але й фактично проживала у ньому. Натомість, 22 червня 2020 року вказаним нотаріусом їй було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право на спадщину з обґрунтуванням того, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 213427205 від 22 червня 2020 року сформованого Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою право власності на 53/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 належить не спадкодавцю, а іншій особі. Так, нею було з`ясовано, що 03 червня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М. С., на виконання вимог ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта про проведені ДП СЕТАМ, 30 квітня 2020 року, електронні торги, за реєстраційним номером лота 416516 право власності (яке, раніше належало боржнику у виконавчому провадженні ОСОБА_5 , що було придбано останньою за 434500 гривень на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 січня 1996 року Придніпровською товарною біржею за реєстр № 121-НД/4 1- Н та, зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 січня 2020 року за записом № 35055142, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1205784212101) на спірну частку домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_2 . При цьому, зазначає, що з інформації з офіційного сайту ДП СЕТАМ https://setam.net.ua/auction/4175 вбачається, що 30 квітня 2020 року дійсно відбулись торги щодо спірного нерухомого майна та відповідно до характеристики вказаного лоту зазначено про наявність 4 зареєстрованих повнолітніх осіб, що в свою чергу, вказує на обізнаність покупця про сервітутні права третіх осіб на спірне майно. Натомість, 20 серпня 2020 року, приблизно о 09 годині, коли вона перебувала на роботі, їй зателефонували сусіди і повідомили про те, що невідомі особи зламали хвіртку та двері у житловий будинок, проникли до нього, а через вікна будинку викидають її речі. Стверджує, що прибувши за місцем свого проживання вона викликала поліцію та адвокатів, а особі, яка назвалася ОСОБА_8 та яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 , нею було пред`явлено її паспорт з пропискою за вказаною адресою, на що останніми їй було вказано про те, що за даною адресою зареєстрованих осіб не має, а тому він не пустить її до житла і власні дії щодо його звільнення від її меблів, одягу та інших речей, не припинить. Тому, 21 серпня 2020 року нею подане повідомлення про злочин через незаконне виселення та підробку документів для реєстрації права власності. Стверджує, що станом на дату звернення з позовом вона фактично позбавлена права користування спірним житлом, а оскільки іншого житла вона не має, вимушена винаймати платно житло для власного проживання. Вважає, що недопущення її до житла, без додержання процедури звернення до суду, є грубим порушенням її конституційного права на житло, що гарантоване ст. 47 Конституції України, а тому прохає суд усунути їй перешкоди у користуванні житлом шляхом вселення, що є ефективним способом захисту, не дивлячись на наявність/відсутність у останньої речового права власності на частку у домоволодінні. Разом з цим, стверджує, що вона є єдиним спадкоємцем 53/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , про що нею своєчасно та належним чином було заявлено нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Так, зазначає, що власниця 53/100 частки спірного домоволодіння ОСОБА_6 мала доньку ОСОБА_9 , яка по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 , мала фактичне і зареєстроване місце проживання за адресою спірного домоволодіння та фактично здійснювала управління часткою в домоволодінні після смерті своєї матері. Сином ОСОБА_9 був ОСОБА_7 , який також був прописаний і фактично проживав у спірному домоволодіння по день своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в свою чергу, фактично здійснював управління і володіння спадковим майном після смерті своєї матері. Разом з цим, стверджує про те, що 22 січня 1996 року ОСОБА_6 , якій в 1996 році виповнилось 82 роки, не здійснювала відчуження власного єдиного житла - частки у будинку АДРЕСА_1 , про вказану подію остання нікого не повідомляла. При цьому зазначає, що укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна передбачало державну реєстрацію та фактичну передачу такого майна, чого до 2020 року так і не відбулось. Тобто з 1996 року по 2020 рік ніхто і знати не міг про укладення договору стосовно частки у домоволодінні. Зазначає, що договір купівлі-продажу частки домоволодіння від 22 січня 1996 року, на виконання вимог ч. 2 ст. 227 ЦК УРСР, не перереєстрований. При цьому, державна реєстрація права власності за ОСОБА_5 щодо вказаного договору у 2020 році є безпідставною, адже такий договір не був нотаріально посвідчений та не реєстрований в бюро технічної інвентаризації. При цьому, передбачена ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» умова, за якою угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, не замінює нотаріального посвідчення. З цих підстав вважає, що і біржовий договір купівлі-продажу, як і проведені електронні торги та протокол № 477808 проведення електронних торгів мають бути визнані недійсними. Тому прохає суд: визнати недійним договір купівлі-продажу від 22 січня 1996 року, що зареєстрований на Придніпровській товарній біржі за реєстраційним номером № 121-НД/41-Н; визнати недійними проведені 30 квітня 2020 року ДП «СЕТАМ» електроні торги за номером лота 416516 та протокол № 477808 проведення електронних торгів щодо 53/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею 145,5 кв. м.; визнати недійним акт про проведені електронні торги, складений 21 травня 2020 року, приватним виконавцем Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Л.А.; визнати недійним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія НОН 098446/р № 435, що видане 03 червня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М.С.; визнати протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно індексний номер 52508995 від 03 червня 2020 року; скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 36744652; усунути їй перешкоди у користуванні житлом шляхом вселення їїдо квартири АДРЕСА_3 в межах 53/100 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1205784212101, що складається з наступного майна: житловий будинок літ. А-1, загальною площею 145,4 кв. м., житлова площа 81.2 кв. м., літня кухня Літ. Б, сарай Літ. В, сарай літ. Г. вбиральня літ. Ж, огорожа, споруди мостіння № 1-9, 1; витребувати з чужого незаконного володіння від ОСОБА_2 на її користь, 53/100 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1205784212101, що складається з наступного майна: житловий будинок літ. А-1, загальною площею 145,4 кв. м., житлова площа 81.2 кв. м., літня кухня Літ. Б, сарай Літ. В. сарай літ. Г. вбиральня літ. Ж, огорожа, споруди мостіння № 1-9, 1 (том - 1, а. с. 4-26, 50-77, 109-131).

Ухвалою суду від 10 вересня 2020 року позовну заяву залишено без руху, позивачці надано термін на усунення недоліків (том -

1, а. в. 47-48).

16 вересня 2020 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 10 вересня 2020 року, позивачкою усунуто (том - 1, а. с. 50-77).

Ухвалою суду від 30 вересня 2020 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 14 годину 27 жовтня 2020 року (том - 1, а. с. 100-101), копія якої надіслана учасникам справи 01 жовтня 2020 року за вихідним № 20699/20-вих/2/204/1674/20 (том - 1, а. с. 102) та яка отримана учасниками справи, підтвердженням чого є рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення відповідно (том - 1, а. с. 104-107, 230, 262-263).

30 жовтня 2020 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача ДП «Сетам» - Якимчук Н.М. (том - 1, а. с. 231-235), в якому вона позовні вимоги не визнає, проти їх задоволення заперечує. Вважає, що вимоги позивачки є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

В обґрунтування відзиву зазначає про те, що дійсно ДП «СЕТАМ» 30 квітня 2020 року було проведено електронні торги з реалізації 53/100 частин житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, заг. пл. 145,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . За наслідками вказаних торгів було складено протокол № 477808, згідно з яким переможцем став учасник № 3, який надав найбільшу цінову пропозицію, а саме 434500 гривень. Стверджує, що дані торги проводились відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5. Вказує, що торги з реалізації 53/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з господарчими будівлями та спорудами, заг. пл. 145,4 кв.м, проводились в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_11, яке, згідно з інформацією з автоматизованої системи виконавчого провадження було відкрито 30 березня 2020 року та боржником у даному виконавчому проваджені є ОСОБА_5 . Зазначає, що відповідно до інформаційної довідки з реєстру речових прав № 206270465, доданої до заявки на реалізацію, майно 53/100 частин житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, заг. пл. 145,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , належало на праві приватної власності боржнику на підставі договору купівлі-продажу 121-НД/41-Н від 22 січня 1996 року, виданого Придніпровською товарною біржею. Разом з цим, зазначає, що одним із способів захисту порушеного права згідно з ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами 1, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. Поряд з тим, умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, зокрема щодо порядку виявлення майна, його опису та арешту, передбачено Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України. Таким нормативно-правовим актом, який встановлює порядок та правила проведення прилюдних торгів є саме Порядок реалізації арештованого майна, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5. Тобто для визнання електронних торгів недійсними необхідно встановити порушення правил, встановлених саме Порядком реалізації арештованого майна. Вказує, що Верховний Судом у своїй постанові від 13 березня 2018 року у справі № 911/494/17 зазначив, що вирішуючи спір про визнання електронних торгів недійсними, необхідно встановити чи мало місце порушення вимог порядку та інших норм законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. З цих підстав вважає, що позивачка повинна довести належним та допустимими доказами те, що відбулося порушення вимог Порядку при проведенні електронних торгів та що ці порушення вплинули на результати торгів й її законні інтереси порушені. Вказує, що жодного порушення правил проведення електронних торгів, впливу таких порушень на результат торгів, а також порушення законних прав позивачки у позовній заяві не зазначено, а тому прохає суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

20 листопада 2020 року на адресу суду представни ком відповідачки ОСОБА_2 - адвокатом Порядковим В.Б., на адресу суду надано відзив (том - 2, а. с. 17-21 та на звороті), в якому він позовні вимоги не визнає проти їх задоволення заперечує.

В обґрунтування відзиву зазначає те, що посилання позивачки на норми ЦК 1963 року є неспроможними, оскільки на дату смерті ОСОБА_9 (2005 рік) вже діяв новий ЦК України. Вважає самим вірогідним припущенням те, що ані ОСОБА_9 , ані її син, ОСОБА_7 не успадкували у встановленому порядку спадщину після своїх матерів. Тому через відсутність у вказаних осіб правовстановлюючих документів вони не змогли оформити своє право на спадщину і тому нотаріус не міг видати таке свідоцтво ОСОБА_1 . Разом з цим, зазначає про те, що позивачка не довела належними, достатніми та допустимими доказами те, що торги з реалізації 53/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , що проводилися у виконавчому провадженні № НОМЕР_11, де боржником є ОСОБА_5 , були проведені з порушенням порядку їх проведення. Вказує на те, що визначальним у даній справі є відсутність правовстановлюючих документів на домоволодіння як у ОСОБА_6 на день її смерті, так і ії дочки ОСОБА_9 й онука ОСОБА_7 . Стверджує, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем даного домоволодіння, тому вважає, що для задоволення вимог до такого набувача перш за все позивачу необхідно довести факт набуття ним статусу «власника майна» або «титульного володільця», натомість позивачкою жодного доказу цьому суду не надано й до суду з позовом про встановлення факту прийняття спадщини ніхто не звертався. Вказує, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень, яке нею, в свою чергу, було придбаного саме в порядку проведення процедури виконавчого провадження, яке здійснювалося на виконання судового рішення щодо спору між банком і ОСОБА_5 . З цих підстав у задоволенні позовних вимог прохає суд відмовити в повному обсязі.

Протокольною ухвалою суду від 22 квітня 2021 року до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову залучено ОСОБА_4 (том - 1, а. с. 7-9).

13 вересня 2021 року на офіційну електронну адресу суду надійшла заява представника відповідачки ОСОБА_5 - адвоката Кожевніка Д.В., в якій він зазначає про те, що його довірительниця ОСОБА_5 померла, у зв`язку із чим прохає долучити до матеріалів справи свідоцтво про її смерть та з урахуванням даної інформації прийняти рішення згідно із законодавством (том - 3, а. с. 62-63 та на звороті).

Ухвалою суду від 13 вересня 2021 року провадження у даній цивільній справі зупинено до залучення до участі у розгляді справи правонаступників покійної ОСОБА_5 (том - 3, а. с. 66).

10 лютого 2022 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшла заява представниці позивачки, у якій вона прохає відновити провадження по справі, оскільки обставини, які викликали зупинення провадження у даній цивільній справі, відпали (том - 3, а. с. 81-84).

Ухвалою суду від 10 лютого 2022 року провадження у даній справі відновлено, судове засідання призначено на 10 годину 17 лютого 2022 року (том - 3, а. с. 85).

Ухвалю суду від 04 січня 2023 року замінено відповідачку ОСОБА_5 на її правонаступника ОСОБА_3 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (том - 4, а. с. 21).

06 лютого 2023 року на офіційну електронну адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшло клопотання представниці АТ «Сенс Банк» - Тернової І., про зміну найменування третьої особи АТ «Альфа Банк» на АТ «Сенс Банк», у зв`язку з його перейменуванням (том - 4, а. с. 40-42).

Протокольною ухвалою суду від 09 лютого 2023 року у справі замінено третю особу АТ «Альфа Банк» на АТ «Сенс Банк» (том - 4, а. с. 63).

09 лютого 2023 року на адресу суду надійшли письмові пояснення представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Мороза К.Т. (том - 4, а. с. 51-61).

Так, в поясненнях він вказує на відсутність у позивачки належних та допустимих доказів щодо кримінального характеру обставин і дій, пов`язаних із продажем спірної квартири, зокрема, вироку суду, що набрав законної сили з даних обставин. Крім того, зазначає, що за відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно поклалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Стверджує, що відповідачка є добросовісним набувачем, а тому ніхто не може будь-яким чином позбавити її придбаного у законний спосіб нерухомого майна. Стверджує, що коли відповідачка купувала спірну частину домоволодіння вона покладалася на пояснення нотаріуса, який на її прохання перевірив державний реєстр перед тим, як вона взяла участь у торгах та, пояснення державного виконавця, який наполягав на тому, що угода чиста і будь-яких проблем з цією нерухомістю немає. Вказує, що інших законних можливостей перевірити їх в інший спосіб, у неї не було. Разом з цим, зазначає про те, що її користування спірним майном з моменту його придбання є мирним та довготривалим. Разом з цим, зазначає про те, що відповідачка не визнає позовні вимоги та вважає, що позивачкою не надано суду доказів того, що у 1996 році угода на товарній біржі не укладалася, а тому вважає себе добросовісним набувачем. При цьому, вказує на те, що навіть, якщо суд дійде висновку про те, що у 1996 році угоди не було, то тоді йде мова про нікчемний правочин, а не про недійсний, натомість визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки це не призведе до реального відновлення порушених прав. Також вказує на те, що з 1996 року давно сплив строк позовної давності, а про його поновлення позивачка не прохає. Тому просить суд у задоволенні позовних вимог щодо недійсності договору купівлі-продажу від 22 січня 1996 року відмовити, застосувавши строки позовної давності. Вказує на те, що позивачка прохає суд про визнання недійсними документів та процесів, які відповідно до чинного законодавства не є угодами, а тому об`єктивно не можуть бути визнані судом недійсними (протокол, акт, свідоцтво, власне процес електронних торгів). Прохає суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні позивачка та її представниця позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд їх задовольнити. Обґрунтування надали аналогічні тексту позовної заяви.

У судовому засідання представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_10 , позовні вимоги не визнав, проти їх задоволення заперечував, прохав суд не враховувати покази свідка, бо він є зацікавленою особою на стороні позивача, а у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Також наполягав на тому, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту, а строки позовної давності нею порушені.

У судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином (том - 4, а. с. 130, 150), причини неявки суду не відомі.

У судове засідання представник відповідача ДП «СЕТАМ» не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (том -4, а. с. 132).

У судове засідання відповідач приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіна М.С., не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (том - 2, а. с. 70-72).

У судове засідання відповідач приватний виконавець Бурхан-Крутоус Л.А., у судове засідання не з`явилася, про місце, дату та час розгляду справи повідомлена належним чином (том - 4, а. с. 130, 133), причини неявки суду не відомі.

У судове засідання третя особа державний нотаріус третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Є. В. не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності (том - 4, а. с. 143).

Представник третьої особи Придніпровської товарної біржі у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (том - 3, а. с. 195).

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, про місце, дату та час розгляду справи повідомлена належним чином (том - 4, а. с. 129), причини неявки суду не відомі.

У судове засідання представник третьої особи АТ «Сенс Банк» не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином (том - 4, а. с. 131, 134), причини неявки суду не відомі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 21 жовтня 1983 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 (нині ОСОБА_1 ) укладено шлюб, про що складено актовий запис № 2267, підтвердженням чого є копія свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (том - 1, а. с. 33, 83, 138).

З домової книги по АДРЕСА_1 (том - 1, а. с. 41-44, 91-94, 146-149), з-поміж іншого вбачається, що в кв. АДРЕСА_4 зареєстровані: з ОСОБА_1 (вперше, у зв`язку із заміжжям) з 18 жовтня 1984 року, з 24 листопада 1988 року (постійно), з реєстрації не знята; ОСОБА_7 з 24 листопада 1988 року (постійно) по 03 грудня 2007 року, ОСОБА_12 з 18 жовтня 1984 року (з народження, постійно) по 14 листопада 2016 року ; ОСОБА_13 з 20 вересня 1959 року (постійно) по 03 грудня 2007 року; ОСОБА_9 з 06 червня 1955 року (постійно) по 03 грудня 2007 року.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що складено актовий запис про смерть № 460, підтвердженням чого є копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (том - 1, а. с. 166).

ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено актовий запис про смерть № 8197, підтвердженням чого є копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (том - 1, а. с. 182).

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено актовий запис про смерть № 6272, підтвердженням чого є копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 (том - 1, а. с. 39, 89, 144).

Зі спадкової справи № 981/2007 (у спадковому реєстрі № 43547304) Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, заведеної після смерті ОСОБА_7 (том - 1, а. с. 152-210), з поміж іншого вбачається, що: 01 грудня 2007 року із заявою № 2313 про відмову від належної йому частки спадщини, після померлого ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 звернувся його син ОСОБА_12 , а 22 червня 2020 року із заявою № 739 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 - його дружина ОСОБА_1 .

Крім того, зі спадкової справи вбачається, що 04 листопада 1992 року ОСОБА_14 було складено заповіт на усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося на користь ОСОБА_7 , який посвідчено державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. за реєстровим № 2-5322 (том - 1, а. с. 155 на звороті).

З відповіді КП «ДМБТІ» ДОР № 16527 від 29 листопада 2016 року (том - 1, а. с. 161, 166 на звороті-167; том - 2, а. с. 62 та на звороті) вбачається, що станом на 31 грудня 2012 року, в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 містяться відомості про право власності за: ОСОБА_6 - 7/20 частки (частка не перереєстрована) на підставі договору дарування від 28 квітня 1952 року посвідченого Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за № 5/3908, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 9 за реєстровим № 186 (том - 1, а. с. 169 та на звороті; том - 2, а. с. 63); ОСОБА_6 - 3/200 частки (частка не перереєстрована) на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 квітня 1962 року, виданого Третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-1380, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 133 за реєстровим № 73 (том - 1, а. с. 168 та на звороті; том - 2, а. с. 64 та на звороті); ОСОБА_15 - 47/200 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03 березня 1987 року, виданого Третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-17, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 400 за реєстровим № 142 (том -2, а. с. 66 та на звороті); ОСОБА_16 - 47/200 частки на підставі договору дарування від 28 січня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Поповою І.В., за реєстровим № 102, зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДОР в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 4464738 (том - 2, а. с. 67-68). Крім того, зазначено, що в матеріалах інвентаризаційної справи, міститься рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів від 07 серпня 1981 року за № 816/3 «Про затвердження ідеальних часток», згідно якого за ОСОБА_6 затверджено 53/100 частки домоволодіння (том - 1, а. с. 167 на звороті; том - 2, а. с. 65 та на звороті), але перереєстрація правовстановлюючих документів в КП «ДМБТІ» ДОР не проводилася. Також вказано про те, що листом ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 22 грудня 2011 року № 30586/10/17-231 заборонено проводити будь-які дії, щодо перереєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності ОСОБА_15 ( АДРЕСА_1 ) та, листом ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2012 року № 17522/17332 заборонено проводити будь-які дії, щодо перереєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ).

ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що складено актовий запис про смерть № 2295, підтвердженням чого є копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 (том - 1, а. с. 178 на звороті).

З адресної картки Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР від 14 листопада 2016 року, яка підтверджена 22 червня 2017 року (том -1, а. с. 40, 90, 145) вбачається, що по АДРЕСА_2 зареєстровані: з 29 квітня 1959 року по 03 грудня 2004 року ОСОБА_6 (уповноважений власник на підставі свідоцтва про право на спадщину) та з 24 листопада 1988 року - ОСОБА_17 .

Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 2410 від 14 листопада 2016 року у кв. АДРЕСА_5 зареєстровані: уповноважений власник - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (том - 1, а. с. 34, 84, 139).

З копії виконавчого провадження ВП № НОМЕР_11, відкритого приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л.А. (том - 2, а. с. 119-266), зокрема вбачається, що: боржником у даному виконавчому проваджені є ОСОБА_5 , а стягувачем ОСОБА_4 , категорія стягнення (майнова) - 150000 гривень.

Так, 03 березня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики грошових коштів, терміном до 11 березня 2020 року, у сумі 150000 гривень, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Галушкою О.В. за реєстровим № 159 (том - 2, а. с.197 та на звороті).

12 березня приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Галушкою О.В. винесено виконавчий напис № 184 з примусового стягнення з ОСОБА_5 суми боргу за договором позики від 03 березня № 159, у сумі 150000 гривень (том - 2, а. с. 198).

30 березня 2020 року приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_11 з примусового виконання виконавчого напису № 184 від 20 березня 2020 року (том - 2, а. с. 127 та на звороті), та винесено постанову про арешт майна боржника (том - 2, а. с. 133 та на звороті). Зі змісту вказаної постанови, з-поміж іншого, вбачається, що державним виконавцем постановлено накласти арешт на все майно/майнові права боржника в межах суми боргу з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 165400 гривень.

31 березня 2020 року приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л.А. винесено постанову про опис та арешт майна боржника (том - 2, а. с. 139-140 та на звороті). Зі змісту вказаної постанови, з-поміж іншого, вбачається, що державним виконавцем постановлено здійснити опис та накласти арешт на майно: «53/100 частини житлового будинку, з господарчими будівлями та спорудами, реєстраційний/кадастровий номер 1205784212101, місцезнаходження: АДРЕСА_1 . 53/100 частини житлового будинку, з господарчими будівлями та спорудами - 1205784212101, опис об`єкта: загальна площа (кв. м.): 145,4, житлова площа (кв. м): 81,2 кв. м, Опис: опис об`єкта згідно з технічним паспортом, виготовленим КП «Дніпропетровське МБТІ» ДОР станом на дату 05.07.2006 року, в цілому: житловий будинок літ. А-1 загальною площею 145,4 кв. м, житловою площею 81.2 кв. м.; літня кухня літ. Б; сарай літ. В; сарай літ. Г; вбиральня літ. Ж; огорожа, споруди, мостіння № 1-9, І».

Відповідно до звіту про оцінку майна від 03 квітня 2020 року (том - 2, а. с. 144-160), що наданий ФОП ОСОБА_18 на виконання вимог постанови приватного виконавця Бурхан-Крутоус Л.В. «Про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні (том - 2, а. с. 141 на звороті -142), вартість 53/100 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташовано по АДРЕСА_1 є 434500 гривень (том - 2, а. с. 145).

З відповіді Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб № 11/5-237 від 07 квітня 2020 року. що надана на запит приватного виконавця Бурхан-Крутоус Л.А. (том - 2, а. с. 162) вбачається, що відповідно до наявних даних будинкової книги та даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, за адресою: АДРЕСА_1 станом на 07 квітня 2020 року зареєстровані 4 особи: ОСОБА_19 (з 31 травня 2005 року по теперішній час), ОСОБА_15 (з 12 травня 1987 року по теперішній час), ОСОБА_1 ( з 04 листопада 1988 року по теперішній час) та ОСОБА_20 (з 14 червня 1991 року по теперішній час).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07 квітня 2020 року (том - 1, а. с. 236-238) вбачається, що право власності на 53/100 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна 1205784212101) на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_5 . При цьому вказано, що право власності на вказаний об`єкт нерухомості їй належить на підставі (підстава виникнення права власності): «технічний паспорт, серія та номер: 104/18, виданий 10.04.2018, видавник: ТОВ «ЖИТЛОБУДСЕРВІС» «Д»; серія та номер:17842, виданий 15.11.2019, видавник КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»; договір купівлі-продажу, серія та номер: 121-НД/41-Н, виданий 21.01.1996, видавник: Придніпровська товарна біржа». Вказано, що державна реєстрація проведена 10 січня 2020 року , номер запису про право власності № 35055142, вчинена державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Бутовою А.Г.».

10 квітня 2020 року приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л.А. до Дніпропетровської філії ДП «Сетам» подано заявку, за вихідним № 1696/834/НОМЕР_11, на реалізацію в Сетам нерухомості (ВП № НОМЕР_11), а саме: 53/100 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 ; загальною площею 145,4 кв. м, житловою площею 81.2 кв. м.; Опис об`єкта: житловий будинок літ. А-1 загальною площею 145,4 кв. м, житловою площею 81.2 кв. м.; літня кухня літ. Б; сарай літ. В; сарай літ. Г; вбиральня літ. Ж; огорожа, споруди, мостіння № 1-9, І» (том - 2, а. с. 163-164).

Протоколом проведення електронних торгів № 477808 підтверджено, що торги відбулися 30 квітня 2020 року, переможцем торгів визнано ОСОБА_2 , яка запропонувала найвищу цінову пропозицію 434500 гривень (том - 2, а. с . 179, 189 та на звороті, 191 та на звороті).

21 травня 2020 року приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л.А., складено акт про проведені електронні торги у ВП № НОМЕР_11 (том - 2, а. с. 192 та на звороті). З вказаного акту, з-поміж іншого, вбачається, що за придбане майно (лот № 416516) переможцем електронних торгів ОСОБА_2 сплачена повністю сума у розмірі 434500 гривень.

25 травня 2020 року приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л.А. у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_11 винесено постанови: «Про зняття арешту з майна» (том - 2, а. с. 194 та на звороті), «Про закінчення виконавчого провадження» (том - 2, а. с. 196 та на звороті).

03 червня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царейкіним М.С. видано свідоцтво серії НОН 098446, реєстровий № 435 (а. с. том - 1, а. с. 38, 88, 143), яким посвідчено, що ОСОБА_2 , на підставі Акту про проведені електронні торги (ДП «Сетам», реєстраційний номер лата 416516, дата проведення 30 квітня 2020 року), належить на праві власності майно, що складається з 53/100 частки житлового будинку з належними господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 . Також, зазначено, що вказані 53/100 частки житлового будинку з належними господарськими будівлями та спорудами, раніше належали ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 січня 1996 року Придніпровською товарною біржею за реєстровим № 121-НД/41-Н, право власності на яке було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 січня 2020 року, номер запису 35055142, реєстровий номер об`єкта 1205784212101.

22 червня 2020 року державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Є.В. винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, зокрема видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 3/20 та 7/20 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловіка ОСОБА_7 (том - 1, а. с. 35-37, 85-87, 140-143). При цьому, підставою для такої відмови, нотаріусом вказано те, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав н6а нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 червня 2020 року, сформованого Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою, право власності на 53/100 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить не спадкодавцю, а іншій особі.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 червня 2020 року (том - 1, а. с. 175-176) вбачається, що право власності на 53/100 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна 1205784212101) на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 . При цьому вказано, що право власності на вказаний об`єкт нерухомості їй належить на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: НОН 098446/р. № 435, виданий 03 червня 2020 року, видавник - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царейкін М.С.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 серпня 2020 року (том - 1, а. с. 27-29, 77-79, 132-134, 198-200) вбачається, що право власності на 53/100 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна 1205784212101) на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 . При цьому вказано, що право власності на вказаний об`єкт нерухомості їй належить на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: НОН 098446/р. № 435, виданий 03 червня 2020 року, видавник - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царейкін М.С.

21 серпня 2020 року між ОСОБА_21 та ОСОБА_1 укладено договір оренди житлового приміщення - кв. АДРЕСА_6 , загальною площею 191,4 кв. м., житловою площею 118 кв. м, розмір частки 15/200 (том - 1, а. с. 30-32, 80-82, 135-137, 201-202).

З наданої генеральним директором Придніпровської товарної біржі В.В. Дерев`янко заяви № 07/2021/-вс від 18 лютого 2021 року (том - 2, а. с.70-72) вбачається, що Придніпровська товарна біржа не може надати суду: «належним чином засвідчені документи, що були правовою підставою для реєстрації договору купівлі-продажу від 22 січня 1996 року № 121-НД/41-Н та відповідно самого договору купівлі-продажу від 22 січня 1996 року № 121-НД/41-Н, в зв`язку з тим, що ні 22 січня 1996 року, ні в інші будь-які дати договір купівлі-продажу від 22 січня 1996 року за номером 121-НД/41-Н не укладався, крім того на Придніпровській товарній біржі не укладались та не реєструвались будь-які інші договори, предметом яких було домоволодіння АДРЕСА_1 ».

Разом з цим, суд зазначає, про те, що копія договору купівлі-продажу від 22 січня 1996 року за номером 121-НД/41-Н відсутня як в матеріалах виконавчого провадження ВП НОМЕР_11, так і в матеріалах цієї цивільної справи.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_10 , підтвердженням чого є копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 (том - 3, а. с. 63 на звороті).

04 лютого 2022 року ОСОБА_3 звернувся до Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори із заявою № 333 про прийняття спадщини після смерті його цивільної дружини ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_10 (том - 3, а. с. 291).

У судовому засіданні, що відбулося 25 квітня 2023 року свідок ОСОБА_1 пояснила, що вона проживає за адресою АДРЕСА_2 . В 1983 році вона вийшла заміж за ОСОБА_7 , а через три дні його бабуся сказала їй, що пропише її там. Після чого остання взяла її паспорт та прописала за адресою спірного домоволодіння. В 1985 році в неї був розподіл за фахом на 3 роки, тому вони з чоловіком у 1985 році виписалися зі спірного домоволодіння, бо їм лишилася квартира по поселенню у м. Дніпродзержинську. Там вони з чоловіком прожили з 1985 року по 1988 рік, відпрацювали, а після повернулися та знову прописалися в даному домоволодінні. Бабуся її чоловіка, ОСОБА_6 , склала на останнього заповіт та по життєво вказала проживання в одній із кімнат дідуся, а все інше майно її чоловіку. В червні-липні 1997 року помер дід (цивільний чоловік ОСОБА_6 ), а ІНФОРМАЦІЯ_11 померла ОСОБА_6 . Пізніше, у 2005 році, померла її свекруха ОСОБА_9 (донька ОСОБА_6 ), а у 2007 році - її чоловік (син ОСОБА_9 , який є онуком ОСОБА_22 ), після якого, через два місяці - ІНФОРМАЦІЯ_12 помер її свекор, після смерті якого в будинку вона лишилася з сином. Всі вони були прописані та проживали разом у спірному домоволодіння. На початку 2008 року вона разом з сином звернулася до нотаріуса Демуш для оформлення спадщини, запропонувавши оформити її на когось одного, при цьому відмову про видачу свідоцтві про право на спадщину нотаріус їй не давала. Вони з сином продовжували разом жити в спірному домоволодінні до його смерті у 2016 році. Після чого вона віднесла нотаріусу копію свідоцтва про його смерть. Приблизно у 2017 році вона прийшла додому, а жінка адвокат їй повідомила, що будинок вже продано. На вказане вона викликала поліцію, написала заяву та звернулася до адвоката, але в результаті, поки ті приїхали, невідомі особи вже зникли. Іншого разу коли вона повернулася додому, то побачила там трьох чоловіків, які викидували її речі з будинку, саму ж її до домоволодіння не впустили, тому, спочатку, її прихистила до себе ОСОБА_21 , потім вона винаймала квартиру, а далі - переїхала до матері. Вказала на те, що вона боїться навіть з`являтися на власному районі, щоб її там не вбили, бо їй неодноразово погрожували, а її матір побили. Разом з цим зазначила про те, що коли помер її син, вона звернулася до нотаріуса, де написала заяву про видачу свідоцтва про спадщину, натомість остання їй усно повідомила про те, що не може його видати, бо вона за вказаною адресою не зареєстрована. При цьому зазначила, що ходила вона до нотаріуса, після смерті сина, з 2016 року до 2019 рік, а офіційну відмову у вчиненні нотаріальних дій та надала їй лише в 2020 році, після чого, приблизно через 10 днів, її вигнали з будинку, з цього часу вона там не проживає.

У судовому засіданні, що відбулося 25 квітня 2023 року свідок ОСОБА_21 пояснила, що вона народилася та проживала за адресою АДРЕСА_7 з 1955 року та по 2020 рік. Позивачку знає з 1981 року, бо вони разом працювали, а її племінник ОСОБА_23 був чоловіком позивачки. Вони були родичами, дружили. Вказала, що знає про те, що бабуся ОСОБА_6 вказала позивачку в заповіті та прохала, щоб будинок зберегли за будь-яких обставин. Стверджувала, що восени 2020 року вона приїхала на АДРЕСА_8 та побачила, що троє чоловіків (робочих) викидають речі (одяг, меблі) позивачки з будинку. Якийсь із цих чоловіків зазначив їй про те, що б вона їхала звідти, бо будинок продано і знаходиться в його власності, після чого вона подзвонила та повідомила про вказане позивачку. Вказала, що після вказаних подій позивачка жила в неї приблизно 3-4 місяці, потім переїхала на квартиру на ж/м Перемога, а після - до матері. Разом з цим, зазначила, що позивачка всіх поховала: спочатку ОСОБА_6 , потім у 2005 році ОСОБА_24 , потім свого чоловіка, потім чоловіка ОСОБА_25 , а останнього - сина. Стверджувала, що позивачка за адресою спірного домоволодіння проживала з 1983 року, а коли у 1984 році у неї народився син, то вона разом з чоловіком на 3 роки переїхала до м. Дніпродзержинська по роботі, а потім повернулися і постійно мешкали за вказаною адресою. Разом з цим, стверджувала, що бачила заповіт де зазначено, що все майно заповідають позивачці.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приписами ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Нормою ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 20 ЦК України встановлює, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) вказано, що «належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, вимогами ч. 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До всіх цивільних правовідносин застосовується поняття «нікчемного правочину», що відображено у ч. 2 ст. 215 ЦК України. Так, правочин, недійсність якого встановлена законом є нікчемним. А згідно з вимогами ч. 2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Фактично, нікчемний правочин (договір) це такий, що ніколи і не укладався. При цьому, слід пам`ятати, що нікчемний правочин не можна опротестувати у суді.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17 вказала на те, що захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину закон не передбачає, так як нікчемний правочин є недійсним, у силу закону. Тож, обраний спосіб захисту не призводить до фактичного відновлення порушених прав позивача.

Так, з-поміж іншого, позивачка прохає суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22 січня 1996 року, що посвідчений Придніпровською товарною біржею за реєстровим № 121-НД/41-Н, за яким ОСОБА_5 , начебто, набула право власності на 53/100 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 ; та яке в подальшому було реалізовано на торгах у виконавчому провадженні № НОМЕР_11 в рахунок погашення її заборгованості за договором позики перед ОСОБА_4 , зокрема, з тих підстав, що він сторонами не укладався.

Разом з тим, судом встановлено, а відповідачами у справі не спростовано те, що договір купівлі-продажу № 121-НД/41-Н від 21 січня 1996 року Придніпровською товарною біржею, ані 22 січня 1996 року, ані в інші будь-які дати не укладався, так само, як і не укладалися будь-які інші договори, предметом яких було домоволодіння АДРЕСА_1 ».

Тобто, договір купівлі-продажу № 121-НД/41-Н від 21 січня 1996 року Придніпровської товарної біржі є нікчемним в силу закону, а тому не потребує визнання його недійсним в судовому порядку, через що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Щодо проведених торгів

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено обороноздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 30 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна.

Приписами ч. 2 ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Так, Порядком реалізації арештованого майна, який затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, визначено, що електронні торги - це продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, зазначене свідчить про оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц (провадження № 14-356цс18) та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 650 ЦК України, особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 656 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ч. 4 ст. 656 ЦК України визначено, що до договору купівлі-продажу, що укладається на організованих ринках капіталу та організованих товарних ринках, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і договорів купівлі-продажу фінансових інструментів, укладених поза організованим ринком, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 315 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ураховуючи, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою та частинами п`ятою, шостою статті 203 ЦК України, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Врахувавши правову природу продажу майна з публічних торгів, зробивши висновок, що такий продаж здійснено в результаті вчинення певного правочину, обґрунтованим є висновок про те, що існує правова можливість застосування такого способу захисту цивільних прав та інтересів як визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим порядком.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15; від 12 жовтня 2016 року, у справі № 6-1981цс16, підставою визнання прилюдних торгів недійсними є наявність не лише порушень вимог закону при проведенні прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Отже, не лише недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, є способом захисту та підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Отже, не лише недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, є способом захисту та підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 16, ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18 (провадження № 61-1287св20).

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що виконавче провадження ВП № НОМЕР_11 відкрито 30 березня 2020 року приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л.А. на підставі виконавчого напису № 184, що виданий 20 березня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Галушкою О.В., за яким з ОСОБА_5 підлягає стягненню на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 03 березня 2020 року у розмірі 150000 гривень, та відповідно до постанови про опис та арешт майна боржника здійснено опис й накладено арешт на майно, яке в подальшому було реалізовано не електронних торгах: «53/100 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 ; загальною площею 145,4 кв. м, житловою площею 81.2 кв. м.; Опис об`єкта: житловий будинок літ. А-1 загальною площею 145,4 кв. м, житловою площею 81.2 кв. м.; літня кухня літ. Б; сарай літ. В; сарай літ. Г; вбиральня літ. Ж; огорожа, споруди, мостіння № 1-9, І; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1205784212101, що належить ОСОБА_5 , на праві власності відповідно до Підстава виникнення права власності: технічний паспорт, серія та номер: 104/18, виданий 10.04.2018, видавник: ТОВ «ЖИТЛОБУДСЕРВІС» «Д»; інший документ - серія та номер:17842, виданий 15.11.2019, видавник КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»; договір купівлі-продажу, серія та номер: 121-НД/41-Н, виданий 21.01.1996, видавник: Придніпровська товарна біржа».

З огляду на викладене, враховуючи те, що договір купівлі-продажу № 121-НД/41-Н від 21 січня 1996 року Придніпровської товарної біржі, на підставі якого з права власності ОСОБА_6 вибуло, а за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на 53/100 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 (яке у подальшому було реалізовано на спірних електронних торгах), є нікчемним в силу закону, а відтак остання не була власницею даного майна, а тому воно не могло бути реалізовано на електронних торгах у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_11 задля погашення її заборгованості перед стягувачем, суд дійшов висновку про недійсність прилюдних торгів, акту про їх проведення та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів НОН 098446 (реєстровий № 435), виданого 03 червня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М.С., оскільки останні призвели до порушення майнових прав позивачки, та наявність, в силу статей 203, 215 ЦК України, підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.

Щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення та запису

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Проте, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до вимог п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому п. п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень у справі), на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак суди попередніх інстанцій помилково зазначили про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а отже не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимога позивачки про скасування запису в Державного реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 36744652, не підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд зазначає про те, що приписами ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Суд зазначає про те, що абз. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі, якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Відповідно до вимог абз. 3 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Оскільки договір купівлі-продажу № 121-НД/41-Н від 21 січня 1996 року Придніпровської товарної біржі, на підставі якого з права власності ОСОБА_6 вибуло, а за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на 53/100 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 (яке у подальшому було реалізовано на спірних електронних торгах), є нікчемним в силу закону, при цьому на теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на 53/100 частину частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна 1205784212101) зареєстровано за ОСОБА_2 (номер запису про право власності - 36744652 від 03 червня 2020 року), суд дійшов переконливого висновку про те, що державну реєстрацію права власності (рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно індексний номер 52508995 від 03 червня 2020 року) за ОСОБА_2 на 53/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1205784212101, номер об`єкта в РПВН 4464738 слід скасувати, через що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про витребування майна з незаконного володіння, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з вимогами ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Приписами ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

При цьому, нормами ч. 2 ст. 328 ЦК України визначено, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовуються до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У пункті 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про права людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено Європейським судом з прав людини у справі «Маркс проти Бельгії», в рішенні якого суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності».

У своєму рішенні ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» нагадав, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав. Рішенням у справі «Прессос компанія Нав`єра А.О.» та інші проти Бельгії» Європейським судом встановлено, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Так, ЦК України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому, положеннями ст. 388 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц.

Таким чином, правова мета віндикаційного позову полягає у повернені певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне користування, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Крім того, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 346 ЦК України, право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимог п. 1-3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

Як вже зазначалося судом, позовні вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності номер - 36744652 від 03 червня 2020 року за ОСОБА_26 на 53/100 частини даного домоволодіння, не є належним способом захисту, оскільки не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Натомість, п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року визначено, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект. Таким чином, метою ефективного способу захисту є забезпечення поновлення порушеного права, адекватність наявним обставинам.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Європейський суд з прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції.

Не зважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа, № 30210/96).

ЄСПЛ, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, у рішеннях від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) зазначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, наявність рішення суду, яке набрало законної сили щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (в даному випадку рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння), а також про скасування державної реєстрації права власності є достатньою підставою для внесення відповідного запису до реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що рішення про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на 53/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 прийнято приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М.С. на підставі проведених електронних торгів з реалізації майна боржника ОСОБА_5 , яке, як встановлено судом належало останній на підставі договору купівлі-продажу № 121-НД/41-Н від 21 січня 1996 року Придніпровської товарної біржі, який ніколи не укладався, а тому є нікчемним в силу закону, суд дійшов переконливого висновку про те, що дане домоволодіння, яке є спадковою масою, вибуло із власності ОСОБА_6 поза її волею та у інший спосіб, тобто на підставі нікчемного договору, через що суд вважає, що вказане нерухоме майно за вищенаведених обставин вибуло із спадкової маси незаконно, а відтак право позивачки порушене та підлягає судовому захисту, через що суд дійшов висновку, що позовні вимоги про витребування її на користь з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 53/100 домоволодіння АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житлом

Так, приписами ч. 4 ст. 311 ЦК України визначено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 109 ЖК Української РСР виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Так, ЄСПЛ у своєму рішенні від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» вказав на те, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Прокопович проти Росії» вказав на те, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем.

При цьому, у рішенні ЄСПЛ від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» вказано на те, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року).

Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Суд вважає, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх без оцінки законності такого виселення, яке фактично є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Позивачка стверджує про те, що відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні майном, бо не пускають її до будинку, викинули з будинку її речі.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачами не спростовано те, що позивачку примусово та незаконно виселили з буд. АДРЕСА_1 , який є її єдиним житлом та, де вона постійно була зареєстрована й мешкала з 24 листопада 1988 року, при цьому, заблокувавши з 20 серпня 2020 року їй доступ до будинку в якому залишились її особисті речі, побутова техніка та меблі, аргументуючи такі дії тим, що дане домоволодіння вже належить інший особі, у зв`язку з чим, вона була вимушене нести тягар по вийму житла, що підтверджується належними, достатніми та допустимими доказами у справі.

Крім того, Факт примусового виселення 20 серпня 2020 року позивачки з будинку АДРЕСА_1 підтвердили і допитані під час розгляду справи свідки ОСОБА_1 та ОСОБА_10 .

Як вже було зазначено вище, виселення позивачки з вказаного домоволодіння було примусовим та при її виселенні було порушено встановлений Законом порядок для здійснення виселення мешканців квартири/будинку.

При цьому, проаналізувавши наявні у справі докази, пояснення сторін та показання свідків, допитаних в судовому засіданні, судом встановлено, що позивачка не може вселитись у домоволодіння АДРЕСА_1 , оскільки відповідачі чинять їй перешкоди у вселенні до нього, замки вхідних дверей у квартиру замінені. Факт того, що на теперішній час замки вхідних дверей квартири замінені та ключі знаходяться у відповідачів, не заперечувався і стороною відповідача.

З огляду на викладене, враховуючи те, що права позивачки були порушені незаконними діями щодо її виселення, то такі права підлягають судовому захисту і їх слід відновити шляхом зобов`язання ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні будинком шляхом вселення її до квартири до квартири АДРЕСА_3 в межах 53/100 частин житлового будинку, загальною площею 145,5 кв.м., з господарчими будівлями та спорудами; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1205784212101, оскільки саме такий спосіб захисту сприятиме ефективному захисту і відновленню порушених прав позивачки та характеру тих правовідносин, які склалися між сторонами, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_9 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_10 ; РНОКПП НОМЕР_8 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_11 ; РНОКПП НОМЕР_9 ), Державного підприємства «СЕТАМ» (01001, м. Київ, вул. Стрілецька, буд. 4-6), приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіна Михайла Самуіловича (49055, м. Дніпро, вул. Титова, буд. 8), приватного виконавця Бурхан-Крутоус Лілії Анатоліївни (49049, м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, буд. 2, оф. 6), треті особи - державний нотаріус третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Євгенія В`ячеславівна (49006, м. Дніпро, вул. Робоча, буд. 22-А) та Придніпровська товарна біржа (49000, м. Дніпро, вул. Набережна В.І. Леніна, буд. 15-А; ідентифікаційний код юридичної особи 13420399), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_12 ) та Акціонерне товариство «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100; ЄДРПОУ 23494714) про визнання договору купівлі-продажу, електронних торгів та протоколу недійсними - задовольнити частково.

Визнати недійсними проведені ДП «Сетам» 30 квітня 2020 року електронні торги за номером лота 416516 та протокол № 477808 проведення електронних торгів щодо 53/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 145,5 кв.м., з господарчими будівлями та спорудами.

Визнати недійсним акт про проведені електронні торги, складений 21 травня 2020 року приватним виконавцем Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Лілією Анатоліївною.

Визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія на номер: НОН 0988446/р № НОМЕР_10 , виданого 03 червня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним Михайлом Самуіловичем.

Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно індексний номер 52508995 від 03 червня 2020 року.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житлом шляхом вселення до квартири АДРЕСА_3 в межах 53/100 частин житлового будинку, загальною площею 145,5 кв.м., з господарчими будівлями та спорудами; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1205784212101.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_8 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) 53/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 145,5 кв.м., з господарчими будівлями та спорудами; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1205784212101.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна