Рішення

від 27.06.2023 по справі 216/807/22

ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 216/807/22

провадження 2/216/641/23

РІШЕННЯ

іменем України

27 червня 2023 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Кузнецова Р.О.

за участю секретаря судового засідання Гулковського О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду у місті Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЛИБІДЬ ЛТД» про стягнення грошової компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки,-

встановив:

Представник позивача, адвокат Зайка П.К., звернувся до суду з позовом до ТОВ «ЛИБІДЬ ЛТД» про стягнення грошової компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01.12.2002 позивач ОСОБА_1 був прийнятий на посаду бармена ТОВ «ЛИБІДЬ ЛТД». 13.12.2005 позивач був переведений на посаду директора ТОВ «ЛИБІДЬ ЛТД» та працював на цій посаді до 18.11.2021. 18 листопада 2021 року позивач звільнився за власним бажанням з займаної посади у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності. За весь період роботи на підприємстві позивач не перебував у відпустці та має законне право на відповідну компенсацію при звільненні, що чітко передбачено чинним законодавством України, та не може ігноруватися та не виконуватися відповідачем. 22.11.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за невикористані щорічні основні відпустки за період з 01.12.2002 по 18.11.2021 у зв`язку зі звільненням з займаної посади . На сьогоднішній день на заяву позивача відповідь від відповідача відсутня та не вирішено питання щодо грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки. У зв`язку з чим, для вирішення питання мирним шляхом, до засновників підприємства було направлено адвокатське звернення оплатити компенсацію позивачу, яка і оспорюється, проте, відповідь на адвокатське звернення не надана, що є порушення чинного законодавства України. Тому, враховуючи всі вищезазначені обставини, вважаємо, що відмовляючи у грошовій компенсації за невикористані дні щорічної відпустки відповідач порушив діюче законодавство України, що регулює трудові правовідносини та повинен відшкодувати грошову компенсацію. Отже, позивач просить стягнути з відповідача компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 91158,14 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22908,69 грн, моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.

Представник позивача, відповідно до ч. 1 ст. 276 ЦПК України, просив розглянути справу в порядку спрощеного провадження.

Відповідач про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, судом повідомлявся належним чином, але відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, в установлений судом строк не подав суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, також не подав до суду відзив на позовну заяву.

У зв`язку з чим, на підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Спір у справі виник у зв`язку з невиплатою відповідачем на користь позивача грошової компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки.

Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться й в частині першій статті 83 КЗпП України.

Крім цього, відповідно до положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Матеріалами справи встановлено, що позивач згідно з даними трудової книжки серії НОМЕР_1 з 01.12.2002 був прийнятий на посаду бармена ТОВ «ЛИБІДЬ ЛТД». 13.12.2005 позивач був переведений на посаду директора ТОВ «ЛИБІДЬ ЛТД» та працював на цій посаді до 18.11.2021. 18 листопада 2021 року позивач звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності. (а.с. 5)

Згідно з довідкою ТОВ «ЛИБІДЬ ЛТД» від 16.06.2021 заробітна плата позивача за шість місяців 2020-2021 років (з грудня 2020 по травень 2021) становила 35000,00 грн (а.с. 6)

22.11.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки за період з 01.12.2002 по 17.11.2021. (а.с. 7)

12.12.2021 на адресу відповідача було скеровано адвокатське звернення про витребування документів, а саме: довідки про роботу на підприємстві з 13.12.2005 по 18.11.2021, витягу з трудового договору із зазначенням встановленої кількості днів щорічної відпустки та довідки про перебування у щорічній відпусті з 13.12.2005 по 18.11.2021 із зазначенням номерів приказів по підприємству, за весь період роботи з 13.12.2005 по 18.11.2021 (а.с. 9-10).

Так, засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Тож саме позивач як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що потрібно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно з правилами частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано до суду такі письмові докази: копію трудової книжки, довідку про розмір заробітної плати, заяви про звільнення роботи та вимогою виплатити грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної відпустки, а також адвокатське звернення до відповідача про витребування документів.

Крім цього, представником позивача до позову надано клопотання про витребування доказів, в якому останній просив витребувати копію наказу про звільнення позивача з роботи, довідку про заробітну плату позивача з листопада 2020 по жовтень 2021, копію статуту відповідача та копію трудового договору.

Ухвалою суду від 16.12.2022 було витребувано вказані письмові докази, проте ухвала суду залишилась невиконаною відповідачем.

Відзив на позовну заяву не надходив.

Зважаючи на викладене, суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази достовірно не підтверджують заявлених позивачем позовних вимог, а саме, позивачем не доведено факту, що останній з 2005 по 2021 роки не перебував у відпустці та не отримував, передбачених КЗпП України, грошових сум, водночас, твердження представника позивача, зазначені у позові, зокрема, що позивач за весь період роботи на підприємстві з 2002 по 2021 роки не перебував у відпустці суд ставить під сумнів та оцінює критично.

Надані позивачем докази свідчать лише про те, що позивач з грудня 2002 року по листопад 2021 працював у ТОВ «ЛИБІДЬ ЛТД» та отримував заробітну плату, доказів, які б засвідчували факт неперебування позивача за весь час роботи у відпустці матеріали справи не містять.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належно реалізоване шляхом виключно твердження позивача про існування певних обставин та фактів, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Таким чином, оскільки позивач не подав до суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог і здійснені судом заходи, щодо встановлення таких виявились безрезультатними, суд відмовляє у задоволенні позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 89, 128, 131, 136, 141, 258-259, 263, 265, 268, 276, 277, 279, 354-355 ЦПК України суд,-

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЛИБІДЬ ЛТД» про стягнення грошової компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , місце проживання (знаходження): АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛИБІДЬ ЛТД», код ЄДРПОУ: 13445927, місце знаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, 56.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ