Постанова

від 17.07.2023 по справі 726/1454/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2023 року м. Чернівці

Справа № 726/1454/23

Провадження №22-ц/822/619/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.

суддів: Височанської Н.К., Половінкіної Н.Ю.,

секретар Тодоряк Г.Д.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі товариство з обмеженою відповідальністю «РТК Буд», ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 червня 2023 року, головуючий у І-й інстанції Мілінчук С.В.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у червні 2023 року звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову, посилаючись на те, що він має намір звернутись до Садгірського районного суду м. Чернівці з позовом до ТзОВ «РТК Буд» та ОСОБА_2 про стягнення на свою користь поворотної фінансової допомоги.

Вказував на те, що він надав у користування ТзОВ «РТК Буд» грошові кошти у розмірі 5 259 080,00 грн на визначений строк. Як забезпечення зобов`язань ТзОВ «РТК Буд» перед ОСОБА_1 , з ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відтак він несе солідарну відповідальність з боржником за невиконання умов договору.

Однак у встановлені договором строки грошові кошти йому повернуті не були, тому просив забезпечити позов шляхом накладення арешту із забороною відчуження та здійснення реєстраційних дій на майно поручителя, а саме, квартиру АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення № 111 за тією ж адресою та земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0546 га по АДРЕСА_2 .

Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Заборонено відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0546 га, кадастровий номер 7310136900:52:004:0063 по АДРЕСА_2 , право власності на яку належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно перебуває в іпотеці, а тому у разі вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, такі дії суду порушать права іпотекодержателя, який згідно з положеннями Закону України «Про іпотеку» вправі одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цих боржників.

Разом з тим, у власності поручителя ОСОБА_2 перебуває також земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 0,0546 га, кадастровий номер 7310136900:52:004:0063 по АДРЕСА_2 , щодо якої відсутні відомості у реєстрі заборон відчуження чи реєстрі іпотек. Відтак, у якості тимчасового заходу, який направлений на реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, вважав за можливе забезпечити позов, який буде поданий у майбутньому, шляхом заборони відчуження вищевказаної земельної ділянки.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову задовольнити повністю.

Посилається на те, що ухвала суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про забезпечення позову є необґрунтованою та прийнятою з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що у разі вжиття заходів забезпечення позову щодо квартири та нежитлового приміщення, які будуть встановлені пізніше, це жодним чином не вплине на права та інтереси іпотекодержателя нерухомого майна АТ КБ «ПриватБанк», який вправі одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами.

Колегіясуддів,заслухавши доповідьсудді,пояснення сторінта їхпредставників,дослідивши матеріалисправи,проаналізувавши доказив їхсукупності,перевіривши законністьта обґрунтованістьухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 334/6521/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Як вбачається з договорів про надання поворотної фінансової допомоги від 11.22.2021 року, 01.12.2021 року, 03.12.2021 року, 08.12.2021 року, 16.12.2021 року, 22.12.2021 року, 19.01.2022 року, 18.02.2022 року, позикодавець ОСОБА_1 надав позичальнику ТзОВ «РТК Буд» поворотну фінансову допомогу у загальному розмірі 5 259 080 грн. У кожному випадку укладення договору, строк повернення грошових коштів становить один календарний рік з дати підписання договору. Строк виконання договору сплив, однак грошові кошти ОСОБА_1 повернуті не були.

Також встановлено, що 30 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким останній поручається перед кредитором за виконання ТзОВ «РТК Буд» своїх зобов`язань за вказаними договорами про надання поворотної фінансової допомоги. У випадку невиконання позичальником умов договору, ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність перед позикодавцем.

З інформаційної довідки 335879068 від 16 червня 2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на рухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що у приватній власності поручителя ОСОБА_2 перебувають: квартира АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення № 111 за тією ж адресою та земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 0,0546 га по АДРЕСА_2 .

Отже, між вказаними особами існує спір, який випливає з укладених договорів у зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов договору. Заявник має намір звернутися до суду з позовом про стягнення з вказаних осіб заборгованості. З метою належного виконання рішення суду просив накласти арешт із забороною відчуження на нерухоме майно поручителя ОСОБА_2 . У свою чергу, відчуження вказаного рухомого майна може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення майбутніх позовних вимог.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору іпотеки № 2374306625-ДІ-1/1 від 14.12.2020 р. на нерухоме майно ОСОБА_2 - квартиру АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення № 111 за тією ж адресою було накладено обтяження у виді заборони на нерухоме майно. Іпотекодержателем вказаного майна є АТ КБ «Приватбанк». Договір іпотеки укладено на підставі кредитного договору, який є основним зобов`язанням. Строком виконання основного зобов`язання є 01 грудня 2022 року, розмір основного зобов`язання 852551,70 грн. Отже, строк виконання основного зобов`язання настав більш ніж півроку тому.

Метою забезпечувального зобов`язання, такого як застава (іпотека), є набуття кредитором (заставодержателем) переважного перед іншими кредиторами боржника (заставодавця) права задоволення своїх вимог за рахунок переданого в забезпечення зобов`язання майна боржника (предмета застави (іпотеки), що прямо випливає зі змісту ст.1 закону «Про заставу», ст.ст.1, 3 закону «Про іпотеку».

Особливістю таких правовідносин є те, що заставодавець хоч і залишається власником переданого в заставу майна, проте на період забезпечення позбавлений правомочності розпорядження цим майном, а заставодержатель у свою чергу у випадку порушення боржником забезпеченого зобов`язання має право в будь-який момент переважно перед іншими кредиторами такого боржника задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на заставлене майно. У зв`язку із цим заставодержатель має власний пріоритетний майновий інтерес до отриманого в заставу майна боржника, який може бути реалізований ним у будь-який момент у разі порушення забезпеченого зобов`язання.

За змістом частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17 зроблено висновок, що заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Іпотека або арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, мають ту ж саму мету. Тому іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше.

Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити його вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбаченихЗаконом України «Про іпотеку». Про це йдеться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 761/31581/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 331/3944/18.

Наявність арешту, накладеного на предмет іпотеки, не порушує пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 2-6875/10, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 686/1953/13-ц).

Велика Палата Верховного Суду справі№ 346/1305/19зауважила, що іпотекодержатель, зокрема і новий кредитор, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи, може безперешкодно реалізувати право на задоволення своїх вимог до боржника переважно перед іншими його кредиторами, зокрема, шляхом реєстрації права власності за ним на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленомустаттею 37 Закону України «Про іпотеку».

Тобто, за змістом зазначеного припису пункту 7 частини четвертоїстатті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи) права власності на цей об`єкт.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що у разі вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, такі дії суду порушать права іпотекодержателя, який згідно з положеннями Закону України «Про іпотеку» вправі одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цих боржників.

Отже, забезпечення даного позову очевидно та безпосередньо не впливає на майновий інтерес заставодержателя цього майна, який у такому випадку не позбавляється можливості реалізувати набуте за договором іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна в установленому законом порядку.

Прицьому судвраховує,що заходи до забезпечення позову у даній справі застосовуються як гарантія реального виконання рішення суду, їх незастосування може призвести до того, що право позивача не буде захищено навіть у разі задоволення позову, в той час як застосування заходів забезпечення позову може цьому завадити.

Щодо вжитих заходів забезпечення позову апеляційний суд зазначає наступне.

Так, в постанові від 19.02.2021 року у справі №643/12369/19 (провадження №61-21685св19) та від 15 лютого 2021 року у справі №643/12369/19 (провадження №61-21685св19) Верховним Судом зазначено, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Верховний Суд зауважує, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.

Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо майна відповідачів не вимагає обмеження у користуванні ним.

З огляду на викладене, для дотримання принципу збалансованості інтересів сторін та порушення їхніх інтересів, а також збереження нерухомого майна судом першої інстанції обґрунтовано визначена саме заборона відчуження такого майна. Накладення арешту на майно, за відсутності доказів існування реального ризику відчуження такого майна, колегія суддів вважає необґрунтованим та недоцільним, оскільки такий захід не забезпечує збалансованості інтересів сторін, завдає прямої шкоди відповідачу та не містить доведеності співмірності з позовними вимогами.

За встановлених обставин, на думку суду, такий спосіб як заборона відчуження майна єадекватним,співрозмірним таобґрунтованим, такийвид забезпеченнязможе вповному обсязідосягнути йогомети, у зв`язку з чим заява позивача про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, враховуючи предмет та ціну позову, оцінюючи обґрунтованість доводів заявника щодо забезпечення позову у даному спорі, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, колегія суддів вважає, що заяву ОСОБА_1 слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову - заборонити відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири АДРЕСА_1 , нежитлового приміщення № 111 за тією ж адресою. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Відповідно до пункту 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та часткового скасування ухвали Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 червня 2023 року.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 червня 2023 року в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову скасувати.

Заяву ОСОБА_1 в цій частині задоволнити частково.

Заборонити відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири АДРЕСА_1 житловою площею 73,6 кв.м, та нежитлового приміщення № 111 загальною площею 5,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на які належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині ухвалу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 18 липня 2023 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: Н.К. Височанська

Н.Ю. Половінкіна