Постанова

від 18.07.2023 по справі 128/91/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/91/23

Провадження № 22-ц/801/1306/2023

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 рокуСправа № 128/91/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю.,

за участі секретаря Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про визнання незаконним наказу,

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі26 квітня 2023 року у м. Вінниці суддею цього суду Васильєвою Т.О., дата складання його повного тексту 26 квітня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управлінняДержгеокадастру уВінницькій області(далі ГУДержгеокадастру уВінницькій області),за участітретьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору ОСОБА_2 , провизнання незаконнимнаказу.Позов мотивованийтим,що рішенням 14 сесії 21 скликання Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 27 грудня 1993 року ОСОБА_1 було надано у користування земельну ділянку площею 0, 25 га, що розташована на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області.03 грудня 2013 року вона звернулась з клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою до Головного управління Держземагентства у Вінницькій області (далі ГУ Держземагентства у Вінницькій області) на дану земельну ділянку, однак 26 грудня 2013 року першим заступником начальника ГУ Держземагентства у Вінницькій області її було повідомлено, що відповідно до плану заходів ГУ Держземагентства у Вінницькій області по бюджетній програмі «Проведення земельної реформи» на 2013 рік проводиться інвентаризація ділянок, які передані в користування на підставі ст. 35 Закону України «Про землеустрій» та Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 23 травня 2012 року, відповідно до п. 6 якого, оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку не здіснюється і рекомендовано дочекатися закінчення інвентаризації.

З відповіді заступника голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21 січня 2020 року їй стало відомо, що земельна ділянка, яка є предметом звернення, з 2013 року перебуває у власності ОСОБА_2 . Вона надана йому у власність наказом ГУ Держземагентства у Вінницькійобласті від 31 грудня 2013 року № ВН/0520680500:01:008/00001969, який позивач вважає незаконним.

У 2022році позивачембуло отриманокопію проектуземлеустрою щодовідведення спірноїземельної ділянкиу власність ОСОБА_2 ,з якоївбачається,що ОСОБА_2 звернувся 07серпня 2013року з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою до ГУ Держземагентства у Вінницькій області та наказом начальника ГУ Держземагентства у Вінницькій області від 05 серпня 2013 року № ВН/0520680500:01:008/00000848 йому було надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою. Тобто, за два дні до звернення ОСОБА_2 із клопотанням останнє уже було задоволено, що викликає у позивача явну суперечність та виключає реальну можливість таких подій в законному порядку. Жодних рішень про припинення права користування позивачкою спірною земельною ділянкою не приймалось, що суперечить ст. 116 ЗК України, також відсутнє погодження із ОСОБА_1 як землекористувачем, що суперечить ч. 6 ст. 118 ЗК України.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від13 грудня 2022 року провадження у адміністративній справі №120/9239/22 за позовом ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії закрито, оскільки вказаний спір не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Пославшись на викладене, а також на те, щоспірна земельна ділянка була надана ОСОБА_2 без згоди та відома позивача, яка є її фактичним користувачем, ОСОБА_1 просила визнати незаконним наказ ГУ Держземагентства у Вінницькій області від 05 серпня 2013 року № ВН/0520680500:01:008/00000848, яким ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 , посилаючисьна неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема на те, що за два дні до звернення ОСОБА_3 з клопотання останнє уже було задоволене, натомість наказ про виправлення описки у матеріалах справи відсутній, а також на те, що суд не може відмовити у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач зазначив, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судове засідання, належним чином повідомлена ОСОБА_1 , не з`явилась.

Перед судовим засіданням представник позивача адвокат Кравчук М.О. подав заяву про відкладення розгляду справи, яка мотивована тим, що з 17 липня 2023 року по 21 липня 2023 року він перебуває у відпустці.

Вказане клопотання не підлягає до задоволення, оскільки зазначена у ньому підстава для відкладення нічим не підтверджена, а ОСОБА_1 не була позбавлена взяти участь особисто у даному судовому засіданні чи залучити до участі у справі іншого представника.

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року по справі № 753/17628/19 зазначено, щоперебування у відпустці представника позивача,завчасно повідомленого про дату та час судового засідання, не є підставою для відкладення судового засідання, оскільки позивач не був позбавлений можливості залучити до участі у справі іншого представника.

Представник відповідача ОСОБА_4 , належним чином повідомлена, у судове засідання не з`явилась, перед судовим засіданням подала заяву про розгляд справи у її відсутність.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , повідомлений належним чиним, до апеляційного суду не з`явився, причин своєї неявки не повідомив, заяв про відкладення або про поважність причин неприбуття до суду не подав.

О 10 год. 38 хв. від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення судового засідання, яка мотивована хворобою її чоловіка, однак така заява не приймається апеляційним судом до уваги, оскільки вона подана вже після того, як справа була розглянута.

Неявка учасників справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи, а відкладення її розгляду призведе до порушення строків розгляду апеляційної скарги.

Таким чином колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що згідно рішення 14 сесії 27 скликання Бохоницької сільської ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 27 грудня 1993 року ОСОБА_1 надано в користування земельну ділянку площею 0, 25 га (а. с. 10).

Відповідно до клопотання ОСОБА_2 07 серпня 2013 року він звернувся до начальника ГУ Держземагентства у Вінницькій області з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0, 3 га, що розташована на території Бохоницької сільської ради Вінницького району, для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення (а. с. 27).

Наказом начальника ГУ Держземагентства у Вінницькій області № ВН/0520680500:01:008/00000848 від 05 серпня 2013 року надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0, 30 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі запасу) на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а. с. 67-68).

Згідно копії листа журналу реєстрації наказів по розпорядженню землями сільськогосподарського призначення державної власності ГУ Держземагентства у Вінницькій області датою прийняття наказу про надання дозволу на розроблення документації № ВН/0520680500:01:008/00000848 є 05 вересня 2013 року, датою реєстрації клопотання є 07 серпня 2013 рік (а. с. 68, зворот).

02 грудня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до начальника ГУ Держземагентства у Вінницькій області з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати у власність земельну ділянку площею 0, 2378 га на території Бохоницької сільської ради Вінницького району для ведення особистого селянського господарства із земель запасу, до якого, в тому числі, долучив проект землеустрою земельної ділянки (а. с. 69).

З відповіді першого заступника начальника ГУ Держземагентства у Вінницькій області № 31-2-0.3-10434/2-13 від 26 грудня 2013 року видно, що на клопотання ОСОБА_1 від 03 грудня 2013 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 25 га, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, її повідомлено, що відповідно до плану заходів Головного управління Держземагентства у Вінницькій області по бюджетній програмі «Проведення земельної реформи» на 2013 рік передбачено проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за рахунок коштів державного бюджету. Відповідно до типового технічного завдання на проведення робіт по інвентаризації, об`єктом її проведення є землі та земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, передані в користування на умовах оренди (рілля, багаторічні насадження, поліпшені сіножаті та пасовища), землі запасу та резервного фонду. Ділянка, зазначена позивачем в наданих графічних матеріалах, відноситься до вищезазначених земель. Інвентаризація земель проводиться згідно статті 35 Закону України «Про землеустрій» та порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2012 року № 513. Відповідно до пункту 6 даного порядку під час проведення інвентаризації земель установлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, не здійснюються. Позивачу запропоновано вирішити підняте нею питання за рахунок земель комунальної власності або після проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (а. с. 15).

Наказом ГУ Держземагентства у Вінницькій області № ВН/0520680500:01:008/00001969 від 31 грудня 2013 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту). Надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Бохоницької сільської ради Вінницького району, площею 0, 2378 га, кадастровий номер 0520680500:01:008:0384, для ведення особистого селянського господарства (а. с. 69-70).

Відповідно до відповіді заступника голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21 січня 2020 року № 22-28-0.19-589/2-20 ОСОБА_1 03 грудня 2013 року звернулась з клопотанням до ГУ Держземагентства у Вінницькій області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 25 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Бохоницької сільської ряди Вінницького району Вінницької області. Листом ГУ Держземагентства у Вінницькій області листом від 26 грудня 2013 року № 31-2-0.3-10434/2-13 було запропоновано ОСОБА_1 вирішити питання за рахунок земель комунальної власності або після проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності. Відмова ГУ Держземагентства у Вінницькій області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відповідає положенням абз. 1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Головному управлінню необхідно забезпечити вжиття відповідних заходів реагування, про що поінформувати депутата Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області ОСОБА_5 та Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру у передбачений законодавством строк. Крім того, Головним управлінням повідомлено, що земельна ділянка, яка є предметом звернення, з 2013 року перебуває у власності ОСОБА_2 (надана наказом Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 31 грудня 2013 року № ВН/0520680500:01:008/00001969) (а. с. 16-18).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 листопада 2022 року власником земельної ділянки, кадастровий номер 0520680500:01:008:0384, площею 0,2378 га, що розташована на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, є ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2015 року (а.с. 71-72).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30 листопада 2022 року вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 0520680500:01:008:0384, площею 0, 2378 га, що розташована на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, перебуває у власності ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2015 року. Попереднім власником вказаної земельної ділянки був ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого державним реєстратором реєстраційної служби Вінницького районного управління юстиції Бадюк О.В. 26 березня 2014 року (а. с. 73-74).

Згідно ст. 19 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення про надання позивачу земельної ділянки в користування) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

За ст. ст. 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно дост.23ЗК Україниправо власностіабо правопостійного користуванняземлею посвідчуєтьсядержавними актами,які видаютьсяі реєструютьсясільськими,селищними,міськими,районними Радаминародних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 116 ЗК України (в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_2 з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для отримання земельної ділянки у власність) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За ч.7ст.118ЗК Українивідповідний органвиконавчої владиабо органмісцевого самоврядування,який передаєземельні ділянкидержавної чикомунальної власностіу власністьвідповідно доповноважень,визначених ст.122цього Кодексу,розглядає клопотанняу місячнийстрок ідає дозвілна розробленняпроекту землеустроющодо відведенняземельної ділянкиабо надаємотивовану відмовуу йогонаданні.Підставою відмовиу наданнітакого дозволуможе бутилише невідповідністьмісця розташуванняоб`єктавимогам законів,прийнятих відповіднодо нихнормативно-правовихактів,генеральних планівнаселених пунктівта іншоїмістобудівної документації,схем землеустроюі техніко-економічнихобґрунтувань використаннята охорониземель адміністративно-територіальниходиниць,проектів землеустроющодо впорядкуваннятериторій населенихпунктів,затверджених увстановленому закономпорядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В силу приписів ч. ч. 8, 9 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Встановивши, що, отримавши рішення 14 сесії 27 скликання Бохоницької сільської ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 27 грудня 1993 року ОСОБА_1 не набула права власності чи користування земельною ділянкою, оскільки вона не вчиняла дій щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та не отримувала документ, що посвідчує таке право, до звернення з відповідним клопотанням доГУ Держземагентства у Вінницькій області 03 грудня 2013 року, а також те, що позивачем не доведено протиправності дій відповідача та порушення її прав на землю оскаржуваним наказом, позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту прав на землю, який не може призвести до набуття нею прав на земельну ділянку, на яку вона претендує, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Правовстановлюючим документом, який би підтверджував право власності позивача на земельну ділянку або право постійного користування нею на той час міг би бути виключно державний акт, натомість рішення про надання у користування земельної ділянки є лише підставою для оформлення правовстановлюючого документу, однак жодним чином не є правовстановлюючими документом.

Доводи апеляційної скарги про те, що за два дні до звернення ОСОБА_3 з клопотання останнє уже було задоволене, натомість наказ про виправлення описки у матеріалах справи відсутній, апеляційним судом відхиляються з огляду на таке. Із копії листа журналу реєстрації наказів по розпорядженню землями сільськогосподарського призначення державної власності ГУ Держземагентства у Вінницькій області слідує, що датою прийняття наказу про надання дозволу на розроблення документації № ВН/0520680500:01:008/00000848 є 05 вересня 2013 року, а датою реєстрації клопотання є 07 серпня 2013 рік (а. с. 68, зворот). Проставлення дати у оскаржуваному наказі 05 серпня 2013 року замість вірної - 05 вересня 2013 року не впливає на правильність та обґрунтованість висновків суду першоїінстанції, оскільки це жодним чином не спростовує те, що земельна ділянка на час її передачі ОСОБА_2 не перебувала ні у власності, ні у законному користуванні позивача, відтак висновки ОСОБА_1 про те, що її право порушено внаслідок надання ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки у власність є безпідставними, а дана описка не є підставою для скасування спірного наказу.

Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у справі №128/1409/20 вказав, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок у межах встановлених норм першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

На часзвернення ОСОБА_1 до ГУДержземагентства уВінницькій областіпро наданнядозволу нарозробку проектуземлеустрою щодовідведення спірноїземельної ділянки ОСОБА_2 вже звертавсядо відповідачаз проханнямнадати йомудозвіл нарозроблення проектуземлеустрою надану земельнуділянку,розробив проект землеустроюта звернувсяза йогозатвердженням, внаслідок чого першим має право на отримання рішення про затвердження проекту землеустрою та надання йому спірної земельної ділянки у власність, яка за змістом приписів ЗК України є завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Факт наявності існуючого речового права позивача на спірну земельну ділянку судом не встановлено, як і не встановлено факт незаконного заволодіння земельної ділянки ОСОБА_3 .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 зауважила, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 751/4429/20 вказав, що задоволення вимоги про визнання рішення міської ради та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166,1167,1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не створює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 2019 року у справі № 911/2034/16 тавід 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 вказано, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Отже, заявлені вище позовні вимоги, жодним чином не відновлюють право позивача у разі його порушення, а потребуватимуть повторного звернення до суду з позовом за захистом речового права, що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.367,374,375,382 - 384,389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 квітня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : Т. М. Шемета

О. Ю. Береговий