Постанова

від 17.07.2023 по справі 711/4976/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2023 року

м. Черкаси

Справа № 711/4976/22Провадження № 22-ц/821/770/23категорія: 311020000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О.В.,Нерушак Л.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне підприємство «Укртрансхолод»,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Черкаси апеляційну скаргу приватного підприємства «Укртрансхолод» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Укртрансхолод» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за затримку при звільненні та моральної шкоди, у складі головуючої судді Старікової М. М., повний текст рішення складено 08 березня 2023 року,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

04 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ПП «Укртрансхолод» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за затримку при звільненні та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 09.04.2022 по 28.07.2022 працював водієм автотранспортних засобів на ПП «Укртрансхолод».

28.07.2022 ОСОБА_1 було звільнено з ПП «Укртрансхолод» на підставі наказу № ТХ-28/07-22 від 28.07.2022.

Зазначає, що на день звільнення відповідачем не було проведено з ним розрахунок, а саме: не виплачено в повному обсязі заробітну плату за липень 2022 року та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.

Оскільки на момент звернення до суду заборгованість по зарплаті ОСОБА_1 не виплачена, то відповідач має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з моменту звільнення по 30.09.2022.

Також, неправомірними діями відповідача ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, яка полягає в порушенні нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку з чим він змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Зокрема в позові зазначено, що заробітна плата, яку позивач отримував від ПП «Укртрансхолод», була його єдиним джерелом доходу, а тому її невиплата призвела до погіршення матеріального становища, що в свою чергу негативно вплинуло на стосунки з рідними та оточуючими, на стан його здоров`я. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює в 10000 грн.

Просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 6190,48 грн, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 2111,81 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 13877,74 грн, моральну шкоду в розмірі 10000 грн та понесені судові витрати.

21.12.2022 представником позивача було подано заяву про збільшення та зменшення позовних вимог, якою уточнено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме: просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за липень 2022 року в сумі 3344,24 грн, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 2111,81 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку з дня звільнення до 20.12.2022 в сумі 30772,38 грн, моральну шкоду в розмірі 10000 грн та понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПП «Укртрансхолод» на користь ОСОБА_1 : заборгованість по заробітній платі в сумі 3344,24 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 2111,81 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.07.2022 по 20.12.2022 в сумі 30772,38 грн з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов`язкових платежів, передбачених законодавством України, на відшкодування моральної шкоди 1000 грн, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 992,40 грн та понесені на правову допомогу витрати в сумі 10000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ПП «Укртрансхолод» не надано доказів щодо проведення повного розрахунку по нарахованій заробітній платі з ОСОБА_1 та не спростовано належними та обґрунтованими доказами існування заборгованості по заробітній платі перед позивачем за липень 2022 року в сумі 3344,24 грн та не доведено, що позивачу було надано роботодавцем щорічну відпустку чи виплачено грошову компенсацію при звільненні за невикористані дні щорічної відпустки.

Суд першої інстанції виходив з того, що розмір компенсації за невикористані дні щорічної відпустки становить 2337,23 грн, виходячи з розрахунку 26377,62 грн /79 днів х 7 днів = 2337,23 грн (де 26377,62 грн - сукупний дохід позивача за період перебування в трудових відносинах з відповідачем, 79 днів кількість відпрацьованих днів, 7 днів кількість днів невикористаної відпустки).

Проте судом зазначено, що на користь позивача стягненню підлягає компенсація за невикористану відпустку в сумі 2111,81 грн (в межах заявлених позовних вимог).

Суд дійшов висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.07.2022 по 20.12.2022 становить 31295,64 грн (із розрахунку 306,82 грн х 102 дні), де 306,82 грн - середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , а 102 дні - період з 29.07.2022 (наступний день після звільнення) по 20.12.2022 (в межах заявлених позовних вимог).

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що необхідно стягнути з відповідача на користь позивача суму в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000 грн та зазначив, що саме така сума буде справедливою та достатньою з огляду на всі вищевикладені обставини.

Крім того, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір правової допомоги, а саме 10000 грн, є співмірним з розміром заявлених вимог та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі, ПП «Укртрансхолод», вважаючи оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, без повного дослідження та надання оцінки всім доказам наявним у справі, просило скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2023 року, ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд протиправно врахував заяву ОСОБА_1 від 20.12.2022 про збільшення та зменшення позовних вимог, адже така заява подана з пропуском строку, встановленого п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, тому суд мав відмовити у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог та повернути таку заяву позивачеві.

Зазначає, що суд прийшов до помилкового висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 30772,38 грн з огляду на неврахування доводів щодо не співмірності заявленої до стягнення суми середнього заробітку за час розрахунку при звільненні з розміром заборгованості саме по заробітній платі, який перевищує її майже у 10 разів.

Також скаржник надав власний розрахунок компенсації по невикористаній відпустці у розмірі 1770,48 грн (13500 грн : 61= 221,31 грн, 221,31 грн * 8 днів), а не 2111,81 грн.

Вказує на те, що позивач влаштувався в інше товариство водієм автотранспортних засобів, тобто протягом всього періоду нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні отримував заробітну плату.

Вважає, що рішення суду в частині моральної шкоди є необґрунтованим, враховуючи, що позивач звільнений за згодою сторін і що йому не виплачено заробітну плату за липень 2022 року у розмірі всього 3582,33 грн.

Крім того, скаржником зазначено, що виходячи із складності справи, враховуючи обсяг складених адвокатом в рамках даної справи документів, час витрачений адвокатом на надання послуг, вартість відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу не повинна перевищувати 2000 грн.

17 травня 2023 року від представника ОСОБА_1 адвоката Стратілатова К. Г. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Стягнути із відповідача на користь ОСОБА_1 4000 грн витрат на правничу допомогу.

Вважає доводи скаржника необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Зазначає, що 21.12.2022 позивачем було подано заяву про збільшення та зменшення позовних вимог. Станом на цей день у справі не було проведено жодного засідання, у зв`язку з чим строк на подання заяви про збільшення та зменшення вимог станом на 21.12.2022 не сплив.

Зауважує, що розмір середнього заробітку у 5 разів перевищує невиплачену суму коштів при звільненні, а не у 10, як зазначив скаржник. Крім того, зростання розміру середнього заробітку за час затримки в розрахунку сталось в першу чергу через тривалий період прострочення, в даному випадку з 28.07.2022 по 20.12.2022, тобто майже 5 місяців.

Посилання скаржника, що позивача звільнено за угодою сторін, не має значення для встановлення факту заподіяння моральної шкоди та визначення її розміру, оскільки неправомірні дії відповідача полягали не у незаконному звільненні, а в невиконанні наслідків звільнення (не проведення розрахунку при звільненні).

Вважає, що заявлений позивачем розмір витрат відповідає критеріям дійсності, необхідності та розумності.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Згідно з трудовим договором № 09/04-22 від 09.04.2022, укладеним між ПП «Укртрансхолод» та ОСОБА_1 , останній був прийнятий на роботу до ПП «Укртрансхолод» на посаду водія автотранспортних засобів (а.с. 4-5).

Відповідно до умов трудового договору, ОСОБА_1 було встановлено 5-денний робочий тиждень з двома вихідними днями (субота, неділя), надавалась щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні, що оплачується відповідно до чинного законодавства.

Також між ПП «Укртрансхолод» та ОСОБА_1 було укладено договір № 09/04-22 від 09.04.2022 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність водія автотранспортних засобів, за яким працівник приймає на себе зобов`язання нести повну індивідуальну матеріальну відповідальність за недостачу переданих йому для перевезення вантажів, а роботодавець зобов`язується забезпечувати належні умови для збереження довіреного працівникові майна. Повна матеріальна відповідальність полягає в його обов`язку відшкодовувати заподіяну роботодавцю пряму дійсну шкоду в повному обсязі (а.с. 38- 39).

Наказом № ТХ-28/07-22 від 28.07.2022 ОСОБА_1 з 28.07.2022 року звільнений з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін (а.с. 30).

Згідно довідки ПП «Укртрансхолод» від 28.07.2022 № ТХ00-000029 розмір заробітної плати ОСОБА_1 за два місяці, які передували звільненню становить: травень 2022 року 6750 грн; червень 2022 року 6750 грн, а всього 13500 грн (а.с. 31).

Відповідно до довідки, наданої ПП «Укртрансхолод», сукупний дохід позивача за період перебування в трудових відносинах з відповідачем (з 09.04.2022 по 28.07.2022) становить 26377,62 грн (а.с. 32).

Згідно з випискою з банківського рахунку останнє зарахування заробітної плати на картковий рахунок ОСОБА_1 було здійснено 12.07.2022 в сумі 2846,24 грн, з позначенням ЗП за липень 2022. Відомості щодо подальшого надходження заробітної плати на вказану картку відсутні (а.с. 33-37).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Предмет спору у справі складають вимоги з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних громадян. Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 369 ЦПК України встановлено не було.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки колегієюсуддів неприймалося рішенняпро викликучасників справидля наданняпояснень усправі,то ухвалоюЧеркаського апеляційногосуду від14.06.2023розгляд справивирішено проводити в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно з ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

З оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті (ч. 3 ст. 217 ЦПК України).

Частиною 4 ст. 279 ЦПК України, перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Установлено, що ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Призначено судове засідання на 03 листопада 2022 року на 11-00 год (а.с. 13-14).

03 листопада 2022 року від представника відповідача адвоката Шимановського А. В. надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду справи, яке мотивував тим, що не отримував на свою адресу повістки та необхідністю підготовки та подачі відзиву на позов (а.с. 19-20).

Розгляд справи, у зв`язку з неявкою сторін в судове засідання та наявністю клопотання про відкладення розгляду справи, було відкладено на 02 грудня 2022 року, про що повідомлено сторони по справі.

01 грудня 2022 року від представника позивача адвоката Стратілатова К. Г. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 27).

02.12.2022 від сторони відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів (а.с. 29-39).

Розгляд справи, у зв`язку з неявкою сторін в судове засідання та наявністю клопотання про відкладення розгляду справи, було відкладено на 21 грудня 2022 року, про що повідомлено сторони по справі.

21 грудня 2022 року, від представника позивача адвоката Стратілатова К. Г. надійшло клопотання про збільшення та зменшення позовних вимог у справі.

Крім того, судові засідання, які призначались на 21.12.2022, 27.01.2023 були відкладені за клопотанням сторони відповідача, а судове засідання призначене на 10.02.2023, у зв`язку із повітряною тривогою, відкладене на 01.03.2023.

01.03.2023 від сторін по справі надійшли клопотання про розгляд справи у їх відсутність.

Таким чином,розгляд даної справи по суті почався 01.03.2023 без проведення судового засідання, за наявними матеріалами справи та враховуючи клопотання про збільшення та зменшення позовних вимог у справі від 21 грудня 2022 року.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Стаття 94 КЗпП України передбачає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За положеннями ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Закон України «Про відпустки» установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі ст. 4 ЗУ «Про відпустки» визначені види відпусток, зокрема, щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (ст. ст. 13, 14 і 15 цього Закону).

Частиною 1 ст. 83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки».

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 наказом № ТХ-28/07-22 від 28.07.2022, з 28.07.2022 був звільнений з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Доказів видачі ОСОБА_1 , в день звільнення, письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116 КЗпП України) та проведення з ним повного розрахунку матеріали справи не містять.

Крім того, відповідачем, в процесі розгляду справи, були надані докази часткової оплати позивачу заробітної плати за липень 2022 року, а саме зарахування заробітної плати на картковий рахунок позивача 12.07.2022 в сумі 2846,24 грн, з позначенням ЗП за липень 2022 року.

Враховуючи частково виплачену ОСОБА_1 заробітну плату за липень 2022 року та кількість відпрацьованих днів у липні 2022 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з ПП «Укртрансхолод» на користь ОСОБА_1 , заборгованості по заробітній платі у розмірі 3344,24 грн.

Слід зауважити, що відповідач як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі не заперечував щодо наявності вказаної заборгованості по заробітній платі, проте жодних дій щодо її виплати не вчиняв. Крім того, станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 відповідач, ПП «Укртрансхолод», не погасив, що є порушенням вимог ст. 116 КЗпП України.

Також встановлено, що ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з ПП «Укртрансхолод» з 09.04.2022 по 28.07.2022, проте відомості щодо надання йому роботодавцем щорічної відпустки чи виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані дні щорічної відпустки в матеріалах справи відсутні, тому є підстави для її стягнення з відповідача.

Визначення розміру компенсації невикористаної відпустки здійснюється на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати також застосовується в інших випадках, коли згідно із чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати.

За п. 7 Розділу ІV Порядку № 100 для оплати компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Отже розмір компенсації за невикористані дні щорічної відпустки становить: 26377,62 грн/79 днів х 7 днів = 2337,23 грн (де 26377,62 грн - сукупний дохід позивача за період перебування в трудових відносинах з відповідачем, 79 днів кількість відпрацьованих днів, 7 днів кількість днів невикористаної відпустки.

Наданий скаржником розрахунок компенсації за невикористані дні щорічної відпустки не відповідає вимогам п. 7 Розділу ІV Порядку № 100, а саме розмір заробітної плати взятий не за фактично відпрацьований період, а за травень 2022 та червень 2022, а кількість календарних днів розрахункового періоду взято без виключення святкових та неробочих днів, встановлених законодавством.

Надаючи свій розрахунок позивач вірно застосував положення п. 7 Розділу ІV Порядку № 100, однак виходив із мінімальної заробітної плати, тому просив 2111,81 грн компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Суд першої інстанції провів розрахунок виходячи із наданої відповідачем довідки про сукупний дохід позивача за період перебування в трудових відносинах з відповідачем (з 09.04.2022 по 28.07.2022), який становить 26377,62 грн, та, врахувавши позовні вимоги, дійшов вірного висновку про стягнення із ПП «Укртрансхолод» на користь ОСОБА_1 2111,81 грн компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року справі № 755/12623/19).

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18).

Згідно п. 8 Розділу ІV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) зарплата визначається діленням зарплати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У даній справі розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.07.2022 по 20.12.2022 складає: 31295,64 грн (306,82 грн (13500:44) х 102 дні).

Враховуючи обставини справи та наявні в ній докази, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.07.2022 по 20.12.2022.

Отже, суд першої інстанції правильно застосував нормами матеріального права, а саме Порядок № 100, роз`яснення Мінсоцполітики України з розрахунку норм тривалості робочого часу на 2022 рік та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX, та дійшов вірного висновку про стягнення із ПП «Укртрансхолод» на користь ОСОБА_1 за період з 29.07.2022 по 20.12.2022 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах позовних вимог у розмірі 30772,38 грн.

Доводи скаржника, що позивач одразу після звільнення влаштувався на іншу роботу не підтверджені жодними доказами.

В підтвердження доводів щодо пошкодження позивачем майна відповідача, а саме автотранспортного засобу, в суді першої інстанції не будо надано жодного доказу. До апеляційної скарги надано Акт про пошкодження трейлера від 28 липня 2022 року, де зазначено, що водій ОСОБА_1 виявив пошкодження трейлера, які сталися в нічний час доби.

Згідно п. 2.3.3 Договору № 09/04-22 від 09.04.2022 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність водія автотранспортних засобів, укладеного між ПП «Укртрансхолод» та ОСОБА_1 , роботодавець зобов`язується до прийняття рішення про відшкодування шкоди працівником провести перевірку для встановлення розміру заподіяної шкоди та причин його виникнення.

Будь-яких доказів проведення перевірки та її результатів матеріали справи не містять.

Вказаний акт не визначає характер пошкоджень майна відповідача, розмір матеріальної шкоди, а головне сам по собі не може бути підставою для невиплати належних при звільненні виплат позивачу.

На ряду з цим, відповідачем не доказано, що ним вживались будь-які заходи щодо погашення заборгованості із заробітної плати та сум належних до виплати при звільненні з роботи, щодо можливості врегулювання спору мирним шляхом, а також не доказана наявність причин, які б перешкоджали проведенню повного розрахунку з позивачем.

Апеляційний суд враховує, що підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст.237-1КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст.237-1КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення, тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.

Такий висновок відповідає і практиці Європейського суду з прав людини у справах «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Надбала проти Польщі» (2000 рік), згідно з якими при визнанні звільнення незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що неправомірними діями відповідача, а саме нездійснення розрахунку при звільненні, порушено, гарантоване ст. 43 Конституції України, право ОСОБА_1 на своєчасне одержання винагороди за працю, що призвело до моральних страждань позивача та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тому виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості частково задовольнив моральну шкоду та стягнув на користь позивача 1000 грн, що є цілком еквівалентним завданим моральним стражданням.

В апеляційній скарзі ПП «Укртрансхолод» також посилався на те, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу не відповідають складності справи, а враховуючи обсяг складених адвокатом в рамках даної справи документів, час витрачений адвокатом на надання послуг, вартість відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу не повинна перевищувати 2000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У відповідності до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При цьому, чинним законодавством визначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню в судовому порядку.

Частинами 1 4 ст. 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17 (провадження № 61-11991св20) та від 26 січня 2022 року у справі № 127/1415/20 (провадження № 61-878св21) дійшов таких висновків: «втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України».

Як вбачається з матеріалів справи, надання правничої допомоги ОСОБА_1 в суді першої інстанції здійснювалося адвокатом Стратілатовим К. Г., який подав позовну заяву та заяву про зміну позовних вимог.

На підтвердження витрат на правничу допомогу суду наданий договір про надання адвокатських послуг (правничої допомоги) від 26.09.2022, угоду про вартість послуг за надання правової (професійної правничої) допомоги, додаток до договору від 26.09.2022 та квитанцію від 30.09.2022 про сплату 10000 гривень за надання правової допомоги.

ПП «Укртрансхолод» не надано суду аргументованого клопотання про зменшення судових витрат на оплату правничої допомоги та не доведено неспівмірності витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу, що вірно враховано судом першої інстанції.

Разом з тим, стягуючи з відповідача 10000 грн витрат на правничу допомогу судом не враховано наступного.

Відповідно до Угоди про вартість послуг за надання правової (професійної правничої) допомоги від 26.09.2022, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , робота виконавця надання правової допомоги в суді першої інстанції у спорі замовника із ПП «Укртрансхолод» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку та моральної шкоди оплачується замовником у розмірі 20% від суми стягнення, але не менше 3000 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ціна даного позову склала 46228,42 грн, тобто вартість витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 не повинна перевищувати 9245,70 грн.

Відповідно до положень п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, де зазначено, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що ціна даного позову склала 46228,42 грн, тоді як судом стягнуто із відповідача на користь позивача 37228,43 грн, що становить 80,53% від позовних вимог.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню із ПП «Укртрансхолод» на користь ОСОБА_1 складає 7445,55 грн (9245,70*80,53%).

У відзиві на апеляційну скаргу представником ОСОБА_1 адвокатом Стратілатовим К. Г. зазначено, що він визначив гонорар за надання професійної правничої допомоги у цій справі у фіксованому розмірі 10000 грн, при цьому цей гонорар включає в себе повне представництво інтересів позивача у всіх стадіях розгляду справи, в тому числі в суді апеляційної інстанції.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що адвокат Стратілатов К. Г. також надавав позивачу професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, тому просив у разі зменшення судом розміру витрат на правничу допомогу, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000 грн (або в меншому розмірі, якщо суд зменшить розмір витрат на суму меншу ніж 4000 грн).

До відзиву не було надано жодного доказу в підтвердження того, що заявлені витрати на адвоката в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 грн не входять у гонорар у розмірі 10000 грн, що сплачений в суді першої інстанції.

Будь-яких доводів стосовно подачі доказів витрат на правничу допомогу в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України, у відзиві не наведено.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу, стягнувши із ПП «Укртрансхолод» на користь ОСОБА_1 7445,55 грн.

В іншій частині оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим, тому підстав для скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Враховуючи, що заявлений стороною позивача розмір гонорару стягнуто частково відповідно до умов договору та пропорційно задоволеним вимогам, клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Стратілатова К. Г. про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 грн. не підлягає задоволенню за недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382. 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Укртрансхолод», задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2023 року в частині розподілу витрат на правничу допомогу змінити.

Стягнути з приватного підприємства «Укртрансхолод» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 7445,55 грн.

В іншій частині рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2023 року залишити без змін.

Клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Стратілатова Костянтина Геннадійовича про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Текст постанови складено 17 липня 2023 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

Л. В. Нерушак