Постанова

від 18.07.2023 по справі 2-64/11

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1051/23Головуючий по 1 інстанціїСправа №2-64/11 Категорія: на ухвалу Середа Л.В. Середа Л.В. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіНовіков О.М., Гончар Н.І.секретар Широкова Г.К.

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

виконавець (скаржник) Золотоніський ВДВС,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Золотоніського ВДВС на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 15.05.2023 (повний текст складено 15.05.2023, суддя в суді першої інстанції Середа Л.В.) у цивільній справі зазаявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, що вжиті ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21.04.2011 в цивільній справі №2-64/2011 за позовом ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, що вжиті ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21.04.2011, мотивуючи про те, що відповідне забезпечення було дійсним до виконання в повному обсязі зобов`язань по договору про надання споживчого кредиту № Z032 від 06.11.2007, укладеного з ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Заявник вказує, що правові підстави для подальшого обмеження його права у виїзду за межі державного кордону України відсутні, оскільки суд ототожнив питання тимчасового обмеження боржників у праві виїзду за межі України, який був встановлений нормами ст.377-1 ЦПК України (в редакції кодексу, що діяв на момент постановлення ухвали) та застосовувався в порядку обмеження виїзду боржників з підстав невиконання зобов`язань за судовим рішенням, із видами забезпечення позову, до яких обмеження особи у праві виїзду за межі країни не включено. Крім того, наявність вказаного обмеження стосується особистих немайнових прав фізичної особи, які встановлені нормами міжнародного права та законодавством України та яких особа не може бути позбавлена.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 15.05.2023 вказану заяву ОСОБА_1 задоволено та скасовано заходи забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України відносно нього, вжиті ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21.04.2011.

Суд вказав про відсутність підстав для подальшого вжиття заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 21.04.2011.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, Золотоніський ВДВС подав 31.05.2023 через відділення поштового зв`язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та відмовити у задоволенні заяви боржника у справі. Зазначає, що на даний час виконавче провадження триває, заборгованість по договору про надання споживчого кредиту № Z032 від 06.11.2007 ОСОБА_1 не погасив, відтак відсутні відповідні підстави для скасування обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Відзиву на дану апеляційну скаргу до суду не надходило.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що у провадженні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області перебувала цивільна справа №2-64/2011 за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду від 21.04.2011 задоволено заяву представника позивача ПАТ «ВіЕйБіи Банк» та забезпечено позов шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон громадянину ОСОБА_1 до виконання зобов`язань по договору №Z032 від 06.11.2007, укладеного з ПАТ «ВіЕйБі Банк» в повному обсязі.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26.08.2011 у справі №2-64/2011 позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» задоволено, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість по кредитному договору у сумі 102113,92 грн., судовий збір 1021,14 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Крім вказаного, ухвалою суду від 21.04.2011 було накладено арешт на заставний транспортний засіб, що належав ОСОБА_1 , а саме легковий седан-В, марки BMW, модель 5281, 1998 року випуску.

Ухвалою суду від 25.08.2015 задоволено заяву ОСОБА_2 про скасування заходу забезпечення позову по справі №2-64/2011, яка обґрунтована тим, що заявник став переможцем електронних торгів з продажу вище вказаного автомобіля. Кошти від реалізації автомобіля спрямовані в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 перед ПАТ «ВіЕйБі Банк». При цьому суд задовольняючи вказану заяву ОСОБА_2 зазначив, що рішення суду набрало чинності, а тому потреба в заходах забезпечення позову відпала.

Зі змісту ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.11.2015 у справі №2-64/11 вбачається, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» зверталося до суду зі скаргою на постанову державного виконавця ВДВС Золотоніського МРУЮ про повернення виконавчого документа стягувачеві. Так крім виконавчого листа по справі №2-64/2011 від 26.08.2011, де боржником є ОСОБА_1 , ПАТ «ВіЕйБі Банк» також має виконавчий лист по справі №2-671 від 22.10.2009, де боржником також є ОСОБА_1 .

За даними автоматизованої системи виконавчого провадження усі виконавчі провадження де стягувачем є ПАТ «ВіЕйБі Банк», а боржником ОСОБА_1 завершені.

Таким чином судом встановлено, що під час розгляду справи №2-64/2011 щодо відповідача ОСОБА_1 судом були застосовані певні обмеження шляхом вжиття заходів забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до виконання в повному обсязі зобов`язань по договору про надання споживчого кредиту.

Станом на дату розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України судом встановлено, що рішення суду по вказаній справі набуло чинності, виконавче провадження в рамках виконання вказаного рішення суду завершено, жодних даних про продовження примусового виконання рішення суду чи про існування на теперішній час у ОСОБА_1 боргових зобов`язань по кредитному договору №Z032 від 06.11.2007 матеріали справи не містять.

Як передбачено ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.

Частиною 6 статті 154 ЦПК України, в редакції чинній на день постановлення ухвали про забезпечення позову, було передбачено, що суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

15.12.2017 набув чинності ЗУ № 2147-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції та встановлені нові правила судочинства по цивільних справам.

Так ч. 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Слід зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України (в редакції яка діяла на час постановлення ухвали про забезпечення позову) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, міг вжити передбачені цим Кодексом види забезпечення позову. Перелік видів забезпечення позову був визначений у ст. 152 ЦПК України (в редакції яка діяла на час постановлення ухвали про забезпечення позову). Серед видів такого забезпечення у ст. 152 ЦПК України (в редакції яка діяла на час постановлення ухвали про забезпечення позову) не було передбачено вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.

Таким чином, в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.

Вказане узгоджується із правовою позицією викладеною в постанові ВС від 27.03.2019 у справі № 643/5842/16-ц.

Також згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року за №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Разом із тим, за змістом ч. 6 ст.154 ЦПК України в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення, було передбачено, що суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Так, матеріалами цієї заяви підтверджується факт того, що примусове виконання рішення суду не здійснюється вже протягом тривалого часу, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання завершився, а сама форма такого обмеження суперечить нормам матеріального та процесуального законодавства.

Враховуючи викладене, у відповідності з нормами процесуального права у суду є підстави для скасування заходів забезпечення позову, вжитих у згаданий спосіб, враховуючи також те, що через наявність вказаних обтяжень у заявника виникли перешкоди у реалізації своїх конституційних прав як людини і громадянина на вільне пересування.

Так згідно з ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим законом.

Пунктом 5 ч. 1 та ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), до виконання зобов`язань.

Зі змісту ст. 441 ЦПК України вбачається, що питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень вирішується судом за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.

За змістом вказаної статті можливість обмеження у праві виїзду за межі України не пов`язується з розглядом цивільних справ, а передбачається така можливість після винесення рішення в справі, для громадян суб`єктів цивільних відносин, які ухиляються від виконання зобов`язань, покладених на них судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.

З урахуванням викладеного вище, вирішення питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 441 ЦПК України, та за поданням державного або приватного виконавця на підставі ЗУ «Про виконавче провадження», у зв`язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Порядок здійснення права на виїзд за кордон осіб, які є громадянами України, а також випадки тимчасового обмеження права на виїзд за кордон регулюються ЗУ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Стаття 313 ЦК України гарантує право на свободу пересування, що означає можливість фізичної особи вільно пересуватися по території України (після 14 років), вільно виїхати за її межі та безперешкодно повернутись до України (після 16 років), а також вільно визначити місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування.

Згідно зі ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

З матеріалів, долучених до заяви не вбачається на теперішній час правових підстав для обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, наявність яких була б установлена і підтверджена в законному порядку за фактом ухилення його, як боржника, від виконання своїх зобов`язань, тоді як ухвала суду від 21.04.2011 по справі № 2-64/2011 обґрунтовувалась лише перебуванням останнього в статусі відповідача та наявністю невирішеного на той час спору про стягнення заборгованості.

Натомість, суду не надано доказів, які б свідчили про ухилення боржника від сплати боргу.

Будь-яке тимчасове обмеження у гарантованих Конституцією України прав особи, яке в момент його застосування мало легітимну мету, не може тривати постійно.

З наведеного слід дійти висновку, що обмеження, накладені у зв`язку з непогашеною заборгованістю, є виправданими тільки в тому випадку, якщо вони спрямовані на досягнення цілі у вигляді стягнення такої заборгованості. Дія таких обмежень не може бути продовжена протягом тривалого періоду без періодичного перегляду їх обґрунтованості. (п.122 і 124 рішення ЄСПЛ у справі «Рінер проти Болгарії»).

Станом на день розгляду справи відсутнє виконавче провадження відносно ОСОБА_1 з примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №Z032 від 06.11.2007, відтак суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про наявність підстав для скасування відповідної ухвали від 21.04.2011, якою обмежено заявника у праві виїзду за межі країни.

Апеляційні доводи скаржника у справі ґрунтуються на твердженні про те, що на даний час виконавче провадження триває, заборгованість по договору про надання споживчого кредиту № Z032 від 06.11.2007 ОСОБА_1 не погасив, відтак відсутні відповідні підстави для скасування обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

При цьому відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Однак всупереч викладеним нормам процесуального права скаржником не надано апеляційному суду доказів наявності стверджуваного виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_1 , отже відповідні заперечення слід відхилити як необґрунтовані.

При надходженнівідповідного виконавчоголиста довказаного боржниката привідкритті виконавцем відповідногопровадження,дає йомуправо,за наявностідо тогообґрунтованих підстав,звертатися до судуз відповідним поданнямв порядкувимог ст.441ЦПК України для застосуваннядо нього тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України як заходу забезпечення виконання судового рішення.

Інших доводів, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції в цій справі, апеляційна скарга не містить.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 15.05.2023 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 441 ЦПК України, апеляційний суд,

п ос та но ви в :

апеляційну скаргу відхилити.

Ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 15.05.2023 у цивільній справі зазаявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, що вжиті ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21.04.2011 в цивільній справі №2-64/2011 за позовом ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 18.07.2023.

Суддя-доповідач

Судді