Рішення

від 17.07.2023 по справі 160/2312/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2023 року Справа № 160/2312/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області щодо нарахування зобов`язань по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та зобов`язати провести відповідні коригування по особовому рахунку платника податків;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 2691,11 грн.;

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) по сплаті єдиного внеску №Ф-2777-17 від 07.10.2022 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем 08.04.2005 року, номер НОМЕР_2 , перебував на обліку у відповідача.

За поясненнями позивача, останній фактично не здійснював підприємницьку діяльність, доходу не отримував.

04.19.2019 року позивача знято з обліку та припинено статус фізичної особи-підприємства.

07.10.2022 року відповідачем було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2777-17, якою позивачу нараховано 26476,19 грн. недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Позивач вважає вказану вимогу протиправною такою, що підлягає скасуванню, а дії відповідача щодо нарахування зобов`язань по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування протиправними, оскільки в період з 2011 року по 2019 рік, за який нараховано єдиний внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач працював водієм автотранспортних засобів в ТОВ «КРАФТ» (код ЄДРПОУ 32697919), ТОВ «ВТОУКРЕКСП» (код ЄДРПОУ 35935646), ТОВ «ЕКОЛОГІЯ Д» (код ЄДРПОУ 42353652), які сплачували внесок з його заробітної плати, що підтверджується відповідними довідками з пенсійного фонду.

Крім того, ОСОБА_1 встановлена інвалідність ІІ групи.

Ухвалою суду від 09.02.2023 року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та доказів на його обґрунтування.

Заперечуючи проти позову відповідач надав свій відзив на позов, який долучено до матеріалів справи.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що в ІКП позивача по коду платежу 71040000 відбулось автоматичне нарахування єдиного внеску.

Станом на 31.10.2022 року в ІКП позивача наявна недоїмка зі слати єдиного внеску в сумі 26476,19 грн.

Відповідачем було проведено аналіз коректності відображення в ІКП ОСОБА_1 нарахувань з єдиного внеску та встановлено відсутність нарахувань за 3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн. по строку сплати 21.10.2019 року.

Таким чином, станом на 31.10.2022 року в ІКП позивача були відсутні нарахування з єдиного внеску на загальну суму 2754,18 грн.

Отже, відповідачем були вжиті заходи щодо відображення в ІКП позивача нарахувань з єдиного внеску за 3 квартал 2019 року.

Станом на 31.12.2022 року за позивачем рахується заборгованість (за кодом платежу 71040000) в сумі 29230,37 грн.

У зв`язку з наявністю в інтегрованій картці платника податків позивача заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2777-17 від 07.10.2022 року у сумі 26479,19 грн., яку було направлено платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу та отримано позивачем.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що станом на теперішній час у контролюючого органу відсутні законодавчо визначені підстави для визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та проведення коригувань в інтегрованій картці платника податків.

Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )був зареєстрований як фізична особа-підприємець08.04.2005 року, номер запису: 22230000000002757.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність позивача припинено 04.09.2019 року, номер запису: 22230060004002757.

07.10.2022 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2777-17, відповідно до якої визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску у сумі 26476,19 грн.

Не погоджуючись з вимогою ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.10.2022 року №Ф-2777-17, вважаючи такою, що підлягає скасуванню, а дії відповідача щодо нарахування зобов`язань по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до зазначеної норми, позивач на момент виникнення спірних правовідносин був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

При цьому, пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону №2464 визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

Суд зазначає, що статтею 6 Закону № 2464 визначені права та обов`язки платника єдиного внеску, зокрема, відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною 12 ст.9 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

При цьому, відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Згідно ч.3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами 3 та 4 ст.25 Закону № 2464 передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. № 449, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. за № 508/26953 (далі Інструкція № 449).

Відповідно до п. 1, 2 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Суд зазначає, що згідно пояснень відповідача, викладених у відзиві, позивачу нараховано розрахункову суму єдиного внеску за період 2017 та 1-3 квартали 2019 року.

Суми заборгованості позивача по сплаті єдиного внеску здійснено на підставі облікових даних інформаційної системи ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Відповідно до положень п. 3 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

З матеріалів справи вбачається, що в оскаржуваній вимозі вказані розмір суми боргу 26476,19 грн., з яких недоїмка 26476,19 грн., штрафи 00,00 грн., пеня 00,00 грн.

Стосовно доводів про працевлаштування позивача, як підстави для скасування оскаржуваної вимоги, суд виходить з наступного.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI, не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний Судом за результатами розгляду касаційної скарги у адміністративній справі № 440/2149/19, 04.12.2019 року сформульовано правовий висновок, відповідно до змісту якого, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як встановлено судом, оскаржуваною вимогою позивачеві визначено суми зобов`язань зі сплати єдиного внеску, а саме: за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. (по строку сплати 09.02.2018 року), за І квартал 2018 року (по строку сплати 19.04.2018 року) в сумі 2457,18 грн., за ІІ квартал 2018 року (по строку сплати 19.07.2018 року) в сумі 2457,18 грн.; за ІІІ квартал 2018 року (по строку сплати 19.10.2018 року) в сумі 2457,18 грн.; за ІV квартал 2018 року (по строку сплати 21.01.2019 року) в сумі 2457,18 грн.;за І квартал 2019 року (по строку сплати 19.04.2019 року) в сумі 2457,18 грн., за ІІ квартал 2019 року (по строку сплати 19.07.2019 року) в сумі 2457,18 грн.

Крім того, з листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 26.01.2023 року № 5054/6/04-36-24-16-12 вбачається, що за даними ІКС податкового органу, за позивачем обліковувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 26476,19 грн., з урахуванням недоїмки у сумі 2691,11 грн., що існувала станом на 01.10.2013 року, що перейшла з органів ПФУ).

Позивач зазначає, що в період з 2011 року по 2019 рік, за який нараховано єдиний внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач працював водієм автотранспортних засобів в ТОВ «КРАФТ» (код ЄДРПОУ 32697919), ТОВ «ВТОУКРЕКСП» (код ЄДРПОУ 35935646), ТОВ «ЕКОЛОГІЯ Д» (код ЄДРПОУ 42353652), які сплачували внесок з його заробітної плати, що підтверджується відповідними довідками з пенсійного фонду.

З даного приводу суд зазначає, що в матеріалах справи наявна копія трудової книжки позивача НОМЕР_3 від 01.08.1984 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 у період з 01.04.2013 року по 12.07.2013 року працював у ТОВ «Крафт», з 16.07.2013 року по 16.09.2013 року у ТОВ «ВТО «Укрексп», з 23.04.2019 року по 06.08.2019 року ТОВ «Екологія Д».

Також, в матеріалах справи наявна копія довідки ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу», відповідно до якої вищевказана інформація підтверджується.

Тобто, позивач був працевлаштований у 2013 році та 2019 році.

Разом з тим, як встановлено судом, недоїмку зі сплати єдиного внеску нараховано позивачу за 2017, 2018, 1-2 квартали 2019 року.

Таким чином, позивач був найманим працівником, тобто застрахованою особою, за яку єдиний внесок сплачує її роботодавець, лише у період з 23.04.2019 року по 06.08.2019 року.

А тому оскаржувана вимогу про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню лише в частині 2754,18 грн. (2 квартал 2019 року).

У іншій частині така вимога не підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 2691,11 грн., суд також зазначає, що вказана заборгованість існувала станом на 01.10.2013 року, та перейшла з органів ПФУ.

При цьому, не відомо з якого періоду вказана заборгованість існує. Натомість, позивач у 2013 році працевлаштувався лише 01.04.2013 року.

Таким чином, суд доходить висновку, що вказана вимога не підлягає задоволенню.

Також, суд не приймає до уваги твердження позивача про наявність інвалідності, оскільки відповідно до Довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААВ № 148962, інвалідність позивачу встановлена 16 березня 2022 року, тобто пізніше, аніж виникла заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску.

При розгляді даної справи, суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви № 23759/03 та №37943/06).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав позивача суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково, зокрема, визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області щодо нарахування зобов`язань по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 2754,18 грн. за 2 квартал 2019 року та зобов`язати провести відповідні коригування по особовому рахунку платника податків; скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) по сплаті єдиного внеску №Ф-2777-17 від 07.10.2022 року в частині нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску на суму 2754,18 грн.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивачем заявлено вимогу про стягнення судові витрати у розмірі 4573,60 грн., у т.ч. судовий збір за подання позовної заяви до суду у сумі 1073,60 грн. та правнича допомога у сумі 3500,00 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім було надано до суду договір від 17.01.2023 року, акт здачі-приймання послуг від 31.01.2023 року, рахунок № 31/01-23 від 31.01.2023 року, квитанція про оплату від 02.02.2023 року, ордер на надання правничої допомоги від 03.02.2023 року, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Натомість, суд зазначає, що позивачем не було подано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом відповідно до ч.4ст.134 КАС України, а, суд в свою чергу, не може самостійно встановити, які саме послуги були надані адвокатом позивачу у даній справі.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Станом на дату розгляду справи доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу позивачем суду не подано, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, матеріали справи не містять, тому, суд вважає, що вимоги щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, є передчасними.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням позовної заяви, стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати з оплати судового збору у розмірі 111,68 грн., сплата яких підтверджується квитанцією від 02.02.2023 року, яка міститься в матеріалах справи.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області щодо нарахування зобов`язань по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 2754,18 грн. за 2 квартал 2019 року та зобов`язати провести відповідні коригування по особовому рахунку платника податків.

Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) по сплаті єдиного внеску №Ф-2777-17 від 07.10.2022 року в частині нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску на суму 2754,18 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 111,68 грн. (сто одинадцять гривень 68 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 17.07.2023 року.

Суддя І.О. Лозицька