Ухвала

від 17.07.2023 по справі 620/9649/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

17 липня 2023 року м. Чернігів Справа № 620/9649/23

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Скалозуб Ю.О. перевіривши матеріали адміністративної справи

за позовомОСОБА_1 до2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській областіпровизнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 29.06.2023 звернувся до суду з адміністративним позовом до 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, у якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018 та зобов`язання провести перерахунок, нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації - січень 2008 року та березень 2018 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача вказує, що відповідачем протиправно не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 під час проходження військової служби останнім, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною першою статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частинами 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати було визначено вказаними вище періодами.

Разом з тим, Законом України від 01.07.2022 за №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України.

Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону №2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, Законом №2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.

Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.

Тобто, після внесення Законом №2352-IX коментованих змін, частиною другою статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).

Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним частини другої статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.

Відповідно до чинного нормативно-правового регулювання на момент звернення до суду з цим позовом, у спорах, пов`язаних з прийняттям на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби, у тому числі щодо спорів про належні до виплати суми заробітної плати (грошового забезпечення) та інші виплати, пов`язані з проходженням та звільненням з публічної служби, встановлюється місячний строк.

Про перевагу застосування спеціальної норми частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства Українинад загальною зазначав Верховний Суд у постановах від 23.06.2022 по справі №540/2001/21, від 28.09.2022 по справі №420/358/22 та від 29.09.2022 по справі №420/3978/22.

Зміст абзацу першого частини другоїстатті 122 Кодексу адміністративного судочинства України вказує на те, що початок перебігу строку звернення до суду пов`язується з днем, коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Представником позивача заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке мотивоване тим, що а ні під час проходження служби а ні після звільнення відповідач не інформував щодо нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 зауважено, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Крім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Той факт, що із заявою щодо з`ясування розмірів та порядку обрахунку індексації грошового забезпечення позивача, представник звернувся до відповідача в травні 2023 року та отримала відповідь 12.06.2023 не змінює часу, з якого позивач повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав.

Зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.

Посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 не можуть бути застосовані судом в спірних правовідносинах, оскільки у справі, переглянутій касаційною інстанцією позивач звернувся до суду до внесення змін до Кодексу законів про працю України, а тому дійсно залишення позову без розгляду судом апеляційної інстанції, застосувавши строки звернення до суду за нормами КЗпП України, що діяли на момент апеляційного провадження, є безпідставним, на що і звернув увагу Верховний Суд вирішуючи спірне питання.

В той же час, позивач згідно наданої копії витягу з наказу від 17.10.2022 №412 звільнений зі служби 02.11.2022, що виключає можливість застосування норм законодавства, що діяло до 19.07.2022.

Суддя також критично ставиться до доводів представника позивача про необізнаність позивача щодо змін в законодавстві та звертає увагу на презумпцію знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.

Правова основа презумпції знання законодавства обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов`язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України.

За загальним правилом презумпція знання законодавства є неспростовною презумпцією, але в окремих галузях права чи правових інститутах існують винятки. Наприклад, в податковому праві діє інститут податкових консультацій, який розглядається науковцями як виняток з презумпції знання законодавства.

Отже, юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду.

Вказане в сукупності дає підстави стверджувати про відсутність обставин, які б об`єктивно унеможливили звернення позивача чи його представника до суду за захистом прав протягом визначеного законом строку.

Такі обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам законодавства, а тому вона має бути залишена без руху з наданням позивачу строку на усунення вказаного недоліку.

На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати позивачу 10-денний термін з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав та доказів поважності причин його пропуску.

Роз`яснити, що в разі не усунення недоліків позовної заяви вона буде повернута позивачеві.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Суддя Ю.О. Скалозуб