Постанова

від 06.07.2023 по справі 908/3403/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2023 року м.Дніпро Справа № 908/3403/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Чередка А.Є., Коваль Л.А.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.11.2022 (суддя Ярешко О.В.)

у справі № 908/3403/21

за позовом: ОСОБА_1 , м. Запоріжжя

до відповідача-1: ОСОБА_2 , с. Мирне, Гуляйпільський район, Запорізька область

до відповідача-2: Приватного нотаріуса Чепкової Олени Володимирівни, м. Запоріжжя

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: ОСОБА_3 , м. Запоріжжя

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2: ОСОБА_4 , м. Запоріжжя

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-3: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМК Торгстрой», м. Запоріжжя

про визнання недійсними договору купівлі-продажу, акту приймання-передачі, скасування реєстраційної дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою (вих. № б/н від 23.11.2021) до відповідача-1: ОСОБА_2 , відповідача-2: Приватного нотаріуса Чепкової Олени Володимирівни про: 1. Визнання недійсним договору купівлі-продажу частини частки учасника в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой" від 30.07.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; 2. Визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой" від 30.07.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; 3. Скасування державної реєстрації змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой", реєстраційної дії № 11031070025015832 від 01.08.2021 "Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) та зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи", здійснену приватним нотаріусом Чепковою Оленою Володимирівною; 4. Зобов`язання приватного нотаріуса Чепкової Олени Володимирівни провести реєстраційну дію "Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) та зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи", відповідно до якої поновити склад учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой" із зазначенням належних їм часток станом на 30.07.2019.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.11.2022 у справі 908/3403/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 22.11.2022 у справі №908/3403/21 та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесульного права, при неповному з`ясуванні усіх обставин, що мають значення для справи.

Наголошує, що суд встановив факт неукладеного договору купівлі-продажу частини частки учасника в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМК «Торгстрой» від 30.07.2019 відповідно до якого відповідач-1 прийняв частку у статутному капіталі Товариства розміром 30 (тридцять)% статутного капіталу.

За твердженням скаржника, без визначеної ціни договору, який визнаний неукладеним, суд взяв до уваги не перевірені дані про повний розрахунок з позивачем за дійсною (визначеною) ціною, яку позивач бажав отримати та яка значно перевищує ціну, зазначену у неукладеному договорі, що мала бути змінена при укладанні договору та його нотаріального посвідченя у майбутньому.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав правову оцінку факту що акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМК «Торгстрой» від 30.07.2019 був складений у зв`язку з укладанням договору, який судом визнано неукладеним, на який є пряме посилання в зазначеному акті приймання-передачі частки. Відповідно до ст. 54 Закону України «Про нотаріат» відповідач-2 зобов`язаний був перевірити чи відповідає зміст посвідчуваного ним акту примайння-передачі вимогам закону.

Окремо вказує на те, що доказів в підтвердження наявності правової підстави у відповідача-1 в одержанні від позивача частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМК «Торгстрой» розміром 30 (тридцять)% статутного капіталу не представлено, відтак вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.03.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Запорізької області від 22.11.2022 у справі №908/3403/21 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 13 620,0 грн., докази надіслання копії апеляційної скарги на адресу всіх учасників справи.

Апелянтом усунено недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Запорізької області від 22.11.2022 у справі № 908/3403/21.

25.04.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2023 повідомлено сторін про призначення судового засідання на 15.06.2023 о 10:00 год.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку з рішенням ВРП від 23.05.2023 про звільнення з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку судді ОСОБА_5 , для розгляду справи № 908/3403/21 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

В судове засідання 15.06.2023 з`явився представник позивача, надав суду свої пояснення щодо вимог апеляційної скарги. Представники відповідачів-1,2 та третіх осіб-1-3 у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Порадившись на місці колегія суддів оголосила перерву у судовому засіданні до 06.07.2023 о 12:30 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.06.2023 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі № 908/3403/21, яке відбудеться 06.07.2023 о 12:30 год.

В судове засідання 06.07.2023 з`явився представник позивача, надав суду свої пояснення. Представники відповідачів-1,-2 та третіх осіб-1,-3 у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Зважаючи на те, що явка сторін обов`язковою не визнавалась, а в судовому засіданні 15.06.2023 оголошувалася перерва до 06.07.2023, суд не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Відповідач-1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Треті особи письмові пояснення щодо вимог апеляційної скарги суду не надали.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, про що свідчать поданий відповідачем-2 відзив на апеляційну скаргу, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами та без участі представників відповідачів-1,-2 та третіх осіб-1,-3.

Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні 06.07.2023 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове - про повне задоволення позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, згідно п.п. 3.1, 5.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой", затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "ТМК Торгстрой" (протокол № 1/03-2019 від 04.0.2019), учасники товариства, зокрема, мають право відчужувати частку (частину частки) в статутному капіталі товариства оплатно чи безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

30.07.2019 між ОСОБА_1 (продавець, позивач) та ОСОБА_2 (покупець, відповідач-1) укладено договір купівлі-продажу частини частки учасника в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой".

Згідно п. 1.1 договору, продавець передає покупцю шляхом продажу, а покупець приймає у власність частину від належної продавцю частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой".

Відповідно п. 1.3.1, розмір належної продавцю частки в статутному капіталі Товариства на момент укладення цього договору становить 125000,00 грн., що складає 50% статутного капіталу товариства.

Частка, що є предметом цього договору, становить 75000,00 грн. та складає 30% статутного капіталу товариства (п. 1.3.2).

Згідно п. 2.1, продаж зазначеної в п. 1.3.2 договору частки в статутному капіталі товариства, за домовленістю сторін, вчиняється за 75000,00 грн., які повністю отримані продавцем від покупця на момент підписання цього договору. Своїми підписами під цим договором сторони стверджують факт повного розрахунку за цим договором. Зміна ціни після укладення цього договору не допускається.

Вартість предмету договору, визначену в п. 2.1, продавець вважає вигідною, її розмір не пов`язаний зі збігом важких для нього обставин і повністю його задовольняє (п. 2.2).

За умовами п. 3.1 договору, факт переходу зазначеної в п. 1.3.2 частини частки від продавця до покупця оформляється відповідним актом прийому-передачі частки, підлягає державній реєстрації в ЄДР в порядку, що установлений Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

З моменту підписання акту прийому-передачі частки, продавець втрачає право власності на зазначену в п 1.3.2 частину частки та передає відповідну частину прав та обов`язків щодо товариства покупцю (п. 3.2).

У пункті 5.1 визначено, що договір вважається укладеним та набирає чинності з дня підписання його сторонами та нотаріального посвідчення.

30.07.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписано (укладено) акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой".

Зазначено, що сторони, у зв`язку з укладенням 30.07.2019 договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой", склали цей акт, згідно з яким ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой" розміром 30% статутного капіталу, що у грошовому еквіваленті становить 75 000,00 грн. (пункт 1 акту).

Згідно пункту 2 акту, сторони не мають один до одного матеріальних претензій у зв`язку з передачею зазначеної в акті частки.

Справжність підписів сторін акту: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , засвідчено 31.07.2019 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою Оленою Володимирівною, за реєстровим № 4487-4488.

01.08.2021 приватним нотаріусом Чепковою О.В. проведено реєстраційну дію № 11031070025015832 "Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) та зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його прав, обрано неправильний та неефективний спосіб захисту, а також застосував доктрину заборони супречливої поведінки.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою (вих. № б/н від 23.11.2021) до відповідача-1: ОСОБА_2 , відповідача-2: Приватного нотаріуса Чепкової Олени Володимирівни про: 1. Визнання недійсним договору купівлі-продажу частини частки учасника в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой" від 30.07.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; 2. Визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой" від 30.07.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; 3. Скасування державної реєстрації змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой", реєстраційної дії № 11031070025015832 від 01.08.2021 "Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) та зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи", здійснену приватним нотаріусом Чепковою Оленою Володимирівною; 4. Зобов`язання приватного нотаріуса Чепкової Олени Володимирівни провести реєстраційну дію "Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) та зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи", відповідно до якої поновити склад учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой" із зазначенням належних їм часток станом на 30.07.2019.

Позов обґрунтовано ст.ст. 16, 203, 635, 639, 640 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Позивач зазначав, що оспорюваний договір купівлі-продажу частини частки учасника в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой" від 30.07.2019 є попереднім договором, а проведену реєстраційну дію вважає незаконною та передчасною, враховуючи недійсність договору та акту, що суттєво порушило корпоративні права позивача та норми чинного законодавства, які полягають у такому. У пункті 5.1 договору зазначено, що він вважається укладеним та набирає чинності з дня підписання його сторонами та нотаріального посвідчення. Позивач завбачливо наполіг на даному пункті договору, оскільки товариство мало та має в своєму володінні об`єкти нерухомості, вартість яких значно перевищує вартість, зазначену в договорі, та на момент його підписання не була визначена (узгоджена) сторонами. Відтак, пункт 5.1 надавав сторонам час для узгодження кінцевої ціни договору. Лише після такого узгодження, яка відповідає інтересам позивача, мало бути підписано відповідний та нотаріально посвідчений договір і реалізовано право відповідача-1 не порушуючи при цьому норми законодавства та корпоративні права позивача. Посилаючись на норми ч.ч. 1, 3 ст. 635, ч. 2 ст. 639, ч. 3 ст. 640 ЦК України, враховуючи те, що сторони договору домовились про нотаріальне посвідчення цього договору але не дотримались форми договору, такий договір вважається не укладеним (недійсним). В оскаржуваному акті зазначено, що він був складений у зв`язку з укладенням договору. Тобто, акт був складений та нотаріально посвідчений відповідачем-1 в результаті неукладеного договору. Таким чином, на підставі акту було проведено реєстраційну дію № 11031070025015832, що призвело до зміни складу засновників товариства, і саме цей документ та зазначена дія спричинили для позивача негативні наслідки у вигяді втрати суттєвої частини корпоративних прав у товаристві, яка позбавила позивача законного права контролю та прийняття рішень у товаристві.

Відтак, предметом доказування у даній справі є: встановлення обставин укладення договору купівлі-продажу, підписання сторонами акту приймання-передачі частки у статутному капіталі, наявність/відсутність підстав для визнання договору недійсним та скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ст. 275 Цивільного кодексу України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі №910/11511/18.

За приписами ч. 3 ст. 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Корпоративним вважається спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

За змістом положень статті 4, частини першої статті 20 ГПК України та статті 167 ГК України сторонами корпоративного спору є або юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), або учасники юридичної особи, які володіють корпоративними правами, у тому числі учасник, який вибув.

Як передбачено статтями 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 3 ст. 80 Господарського кодексу України визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників визначається Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.2018 N 2275-VIII, який набув чинності 17.06.2018 (крім ст. 23 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Суд встановив, що відповідно до змісту позовної заяви позивач вважає оспорюваний договір купівлі-продажу частини частки учасника в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой" від 30.07.2019 попереднім договором.

Згідно ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Попередній договір може передувати укладенню основного договору будь-якого виду. Практично укладення попереднього договору може бути доцільним в тих випадках, коли, наприклад, річ, яка буде предметом основного договору, ще не існує, або хоча й існує, але ще не належить на праві власності продавцю, або належить продавцю, але обтяжена правами на неї третіх осіб тощо.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, з умов спорюваного договору від 30.07.2019 не слідує, що даний договір є попереднім у розумінні ст. 635 ЦК України, зокрема, не визначено обов`язку та строку укладення у майбутньому основного договору.

У матеріалах справи не міститься та позивачем не подано будь-якого листування з приводу необхідності укладення "основного" договору купівлі-продажу частини частки учасника в статутному капіталі ТОВ "ТМК Торгстрой" після підписання сторонами оспорюваного договору від 30.07.2019. Також, відсутнє будь-яке листування з приводу домовленостей щодо грошового еквіваленту належної позивачу частини частки у статутному капіталі (30%).

Відповідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення, правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

За приписом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

За приписами ст. 209 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору від 30.07.2019), правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Відповідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 4 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Між позивачем та відповідачем-1 було підписано договір купівлі-продажу частини частки учасника в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой" від 30.07.2019.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції, чинній на момент укладення договору від 30.07.2019), учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Законом та положеннями Статуту ТОВ "ТМК Торгстрой" не визначено обов`язкового нотаріального посвідчення договору щодо відчуження частини частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

Однак, сторони в пункті 5.1 договору від 30.07.2019 передбачили, що цей договір вважається укладеним та набирає чинності з дня підписання його сторонами та нотаріального посвідчення.

Доказів нотаріального посвідчення договору від 30.07.2019 матеріали справи не містять.

Так, у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Якщо спірний договір є неукладеним, у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним».

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 19.09.2020 у справі № 385/344/16-ц.

Дійсно, як встановлено судом, договір купівлі-продажу частини частки учасника в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой" від 30.07.2019 не був нотаріально посвідчений, супереч умові, погоджнеій в п. 5.1., що за звичайних обставин мало б свідчити про неукладеність Договору відповідно до 4 ст. 639 ЦК України.

Водночас, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).

Фактичне виконання усіма сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного.

Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 18.02.2022 у спарві № 918/450/20.

Таким чином, договір не може вважатися неукладеним після його повного чи часткового виконання.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи засвідчують, що 30.07.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу частини частки учасника в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой".

Також, сторонами договору було складено та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Чепковою О.В. акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ТМК Торгстрой". Відповідно до договору та акту позивач передав, а відповідач-1 прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "ТМК Торгстрой" розміром 30% статутного капіталу.

01.08.2019 приватним нотаріусом на підставі наданого позивачем акту проведено відповідну реєстраційну дію № 11031070025015832 від 01.08.2021 "Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) та зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи", в результаті якої позивач має (зменшено) частку розміром 20% статутного капіталу товариства, а відповідач-1 має частку розміром 30% статутного капіталу товариства.

Отже, оспорюваний договір був повністю виконаний сторонами, що не спростовано позивачем у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами.

Слід зазначити, що у пункті 4 частині 1 ст. 116 ЦК України визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частиною 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові від 24.10.2018 у справі № 911/3773/17 Верховний Суд зробив висновок, що право власності на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Закон не пов`язує момент виникнення права участі у товаристві з обмеженою відповідальністю з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Аналогічні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 911/2218/18, від 24.01.2021 у справі № 911/1149/19.

В пунктах 52, 54, 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15 вказано, що підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. У разі відступлення частки, особа набуває права на частку внаслідок укладення правочину з учасником товариства, а не внаслідок його прийняття до складу учасників товариства загальними зборами чи державної реєстрації відповідних змін. Включення такого учасника до складу учасників товариства на підставі рішення загальних зборів учасників товариства та державна реєстрація відповідних змін до статуту є діями на виконання договору щодо відчуження частки учасником товариства. Заява учасника про його виведення зі складу учасників товариства не може слугувати самостійною правовою підставою для переходу права власності на частку, оскільки вона адресована товариству і містить інформацію про припинення в особи права на частку. Заява є вторинним актом, наслідком первинних дій (правочину з відчуження частки). Заява не є правочином, учасник, що написав заяву, таким шляхом повідомляє товариство про відчуження ним частки.

Частиною 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 2) документ про сплату адміністративного збору; 3) один із таких відповідних документів:

а) рішення загальних зборів учасників (рішення єдиного учасника) товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників;

б) рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про виключення учасника з товариства;

в) заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

г) заява про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;

е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Отже, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не зобов`язувало надавати для державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю договори про відчуження частки у статутному капіталі товариства.

Однак, саме такі правочини є підставою, у тому числі, для складення актів приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства та оформлення інших документів, відповідно до яких здійснюється реєстрація змін до відомостей про склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

В постанові від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17 Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 виснували, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Апеляційний суд звертає увагу, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (аналогічний висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

Виходячи з наведених вище норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Як зазначила Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 16.10.2020 у справі 910/12787/17 особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Варто зазначити, що до договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі ТОВ застосовуються загальні положення про купівлю-продаж (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18).

Чинне на момент укладення спірного договору від 30.07.2019 законодавство не встановлювало будь-яких особливостей щодо форми та змісту договорів купівлі-продажу часток в статутному капіталі господарських товариств, тому до таких договорів застосовуються загальні положення цивільного законодавства про купівлю-продаж.

Відповідно статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, тобто вважається укладеним з моменту досягнення угоди щодо усіх його істотних умов. Вислів у цій нормі «передає або зобов`язується передати», «приймає або зобов`язується прийняти» не означає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним за вибором сторін, залежно від того, чи визначили сторони в договорі, що продавець передає майно, чи що він зобов`язується його передати. Натомість це означає, що договором може бути передбачено виконання зобов`язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому.

Так, сторонами оспорюваного договору було узгоджено всі істотні умови, зокрема:

- предмет: відповідно п. 1.3.1, розмір належної продавцю частки в статутному капіталі Товариства на момент укладення цього договору становить 125 000,00 грн., що складає 50% статутного капіталу товариства. Частка, що є предметом цього договору, становить 75 000,00 грн. та складає 30% статутного капіталу товариства (п. 1.3.2).

- ціна та порядок розрахунків: згідно п. 2.1, продаж зазначеної в п. 1.3.2 договору частки в статутному капіталі товариства, за домовленістю сторін, вчиняється за 75000,00 грн., які повністю отримані продавцем від покупця на момент підписання цього договору. Своїми підписами під цим договором сторони стверджують факт повного розрахунку за цим договором. Зміна ціни після укладення цього договору не допускається.

В свою чергу, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші (правовий висновок в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18).

При цьому вартість предмету договору, визначену в п. 2.1, продавець вважає вигідною, її розмір не пов`язаний зі збігом важких для нього обставин і повністю його задовольняє (п. 2.2).

В матеріалах справи міститься копія нотаріально посвідченого 31.07.2019 акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой" від 30.07.2021, що підписаний між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Верховний Суд у постанові від 23.02.2022 у справі № 922/2182/21 зауважив, що акт приймання-передачі як такий не має ознак правочину в розумінні ст. 202 ЦК, а є лише первинним документом, який посвідчує факт існування між сторонами відповідних правовідносин, зокрема, відносин купівлі-продажу (подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 910/12258/17 та від 11.06.2018 у справі № 916/613/17). Відтак, акт є належним доказом укладення сторонами договору купівлі-продажу.

Позивачем (апелянтом) ці обставини не спростовані, доказів порушення будь-яких його корпоративних чи майнових прав, в тому числі на справедливу компенсацію відчужуваної частки, матеріали справи не містять, а умови договору та подальше підписання сторонами акту прийому-передачі частки, ініціювання продавцем ( ОСОБА_1 ) проведення реєстраційних дій, свідчать про їх дійсні наміри та відповідність дій їх потребам та інтересам.

Колегія суддів вважає за необхідне також зауважити, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Верховний Суд в постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2020 у справі №910/7515/19, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18.

Варто зазначити, що продаж частки у статутному капіталі (корпоративних прав) є виключним волевиявленням учасника Товариства, в даному випадку позивача, що узгоджується з вимогами ст. ст. 6, 627 ЦК України і останній укладаючи договір купівлі-продажу був обізнаний щодо усіх погоджених сторонами умов, в тому числі ціни продажу, та застережив про відповідність інтересам та волевиявленню продавця дій з відчуження покупцю частки у статутному капіталі Товариства (п. 1.4.), гарантував відсутність будь-яких обставин, що можуть вплинути на укладення договору (п. 1.5.) та підтвердив, що укладення договору відповідає його інтересам, волевиявлення є вільним і усідомленим, відповідає його внутрішній волі, договір укладено ним не під впливом помилки, обману, насильства чи тяжких обставин, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленності сторін (п. 1.7.)

Наведене узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.01.2018 р. у справі № 927/265/17.

Очевидно, що дії позивача, який узгодив всі істотні умови правочину, 30.07.2019 уклав з ОСОБА_2 в простій письмовій формі договір купівлі-продажу частини частки учасника в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой", цього ж дня підписав акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ТМК Торгстрой", справжність підписів позивача та відповідача-1 на оспорюваному акті від 30.07.2021 засвідчена нотаріально, що означає про роз`яснення нотаріусом сторонам наслідків його підписання, а також виступив безпосереднім заявником проведення реєстраційної дії (підпис ОСОБА_1 міститься на описі для проведення реєстраційної дії, т. 1 а.с. 83), тобто ним особисто було подано приватному нотаріусу, як реєстратору, документи для проведення реєстраційної дії: "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установичих документах" стосовно юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой", чим фактично висловив згоду на укладення такого правочину, усвідомлював юридичні наслідки та бажав їх настання (відчуження частини його частки в статутному капіталі ТОВ "ТМК Торгстрой" - 30% статутного капіталу, що еквівалентно 75 000,00 грн за номінальною вартістю), а в подальшому вирішив звернутися до суду з даним позовом про визнання недійсним договору від 30.07.2019, який, до того ж, вже є виконаним, без пред`явлення вимоги про застосування правових наслідків такої недійсності, є недобросовісними та такими, що суперечать його попередній поведінці.

Оцінивши всі докази у їх сукупності та логічному взаємозв`язку, апеляційний суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу частини частки учасника у статутному капіталі та акта приймання-передавання частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой" від 30.07.2021.

З приводу вимог щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой", реєстраційної дії № 11031070025015832 від 01.08.2021 "Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) та зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи", здійснену приватним нотаріусом Чепковою Оленою Володимирівною та зобов`язання приватного нотаріуса Чепкової Олени Володимирівни провести реєстраційну дію "Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) та зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи", відповідно до якої поновити склад учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК Торгстрой" із зазначенням належних їм часток станом на 30.07.2019.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №904/5857/17 викладено правову позицію, згідно з якою особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання та внесення до ЄДР недостовірних відомостей може вимагати їх захисту через корегування відомостей ЄДР та відображенні в ЄДР відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом скасування запису в ЄДР (пункт 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"). У такому випадку, якщо суд встановить, що суб`єкт державної реєстрації вчинив запис в ЄДР за зверненням належного заявника, на підставі всіх необхідних для реєстрації документів відповідно до закону та відсутності встановлених законом підстав для відмови в державній реєстрації, це не є перешкодою для скасування в судовому порядку недостовірного запису в ЄДР, наявність якого порушує корпоративні права чи законні інтереси позивача. Спір між учасниками юридичної особи або спір учасників юридичної особи з цією юридичною особою щодо скасування запису в ЄДР є корпоративним спором і підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 24.10.2019 року у справі № 927/807/18.

Крім того, підтримала раніше викладену позицію Велика Палата Верховного Суду і у постанові від 10.09.2019 у справі №921/36/18, зазначаючи, що: «оскільки позовні вимоги про вчинення органом місцевого самоврядування відповідних реєстраційних дій є похідними від спору про визнання недійсним рішення Наглядової ради, розгляд вимог про скасування/поновлення запису про внесення змін до відомостей про юридичну особу, а також вирішення питання про належність (ефективність) обраного позивачем способу захисту в частині цих вимог, також належить до юрисдикції господарського суду».

Колегія суддів зауважує, що участь приватного нотаріуса, який виконує функції державного реєстратора, в якості відповідача у спорі (за умов, що позивач вважає його винним у порушенні прав, а саме: той не перевірив відповідність змісту посвідчуваного ним акту примайння-передачі вимогам закону), не змінює його цивільно-правового характеру.

Відтак, з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 30.07.2021 та акту приймання-передачі частки в статутному капіталі (основні вимоги), не підлягають задоволенню і похідні вимоги про скасування державної реєстрації змін та зобов`язання реєстратора провести реєстраційну дію, а тому в задоволенні останніх належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 та 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків та мотивів господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 22.11.2022 у справі № 908/3403/21.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.11.2022 у справі № 908/3403/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 22.11.2022 у справі №908/3403/21 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 18.07.2023

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль