Рішення
від 06.07.2023 по справі 910/4876/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.07.2023Справа № 910/4876/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши у судовому засіданні справу № 910/4876/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 50) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» (04073, м. Київ, пр-кт Степана Бандери, буд. 8, корп. 6) про стягнення 1 183 141,19 грн, розірвання договору та вилучення майна,

Представники учасників справи:

від позивача - Башаров В.Є.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (далі - позивач, ТОВ «П.У.Л.») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» (далі - відповідач, ТОВ «ФК «ВЕРОНА»), в якій просило суд:

- розірвати Договір фінансового лізингу № FL074-11/18 від 06.11.2018, укладений між ТОВ «П.У.Л.» та ТОВ «ФК «ВЕРОНА»;

- стягнути з відповідача 1 183 141,19 грн, з яких: 714 273,70 грн заборгованості за лізинговими платежами, 309 198,43 грн пені, 20 488,89 грн 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 139 180,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежаним виконанням відповідачем умов Договору фінансового лізингу № FL074-11/18 від 06.11.2018 в частині порушення строків сплати чергових лізингових платежів, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, на яку було нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати, а також заявлено вимогу про розірвання вказаного Договору в односторонньому порядку на підставі п. 6.1.2 Договору через несплату лізингових платежів та прострочення сплати більше 30 днів.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/4876/23 та справу передано на розгляд судді Демидову В.О.

Ухвалою суду від 03.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 04.05.2023 та встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Ухвалою суду від 04.05.2023 підготовче засідання у справі було відкладено на 16.05.2023.

15.05.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, відповідно до якої позов було доповнено вимогою про витребування у відповідача предмета лізингу, а тому позовні вимоги викладені у наступній редакції:

1. Розірвати Договір фінансового лізингу № FL074-11/18 від 06.11.2018, укладений між ТОВ «П.У.Л.» (ідентифікаційний код юридичної особи: 41802323) та ТОВ «ФК «ВЕРОНА» (ідентифікаційний код юридичної особи: 41602157).

2. Стягнути з ТОВ «ФК «ВЕРОНА» (ідентифікаційний код юридичної особи: 42382898) на користь ТОВ «П.У.Л.» (ідентифікаційний код юридичної особи: 41602157) заборгованість по Договору фінансового лізингу № FL074-11/18 від 06.11.2018, яка станом на 23.03.2023, складає 1 183 141,19 грн, з яких: заборгованість за лізинговими платежами - 714 273,70 грн, пеня - 309 198,43 грн, 3% річних - 20 488,89 грн, інфляційні втрати - 139 180,17 грн.

3. Вилучити у ТОВ «ФК «ВЕРОНА» (ідентифікаційний код юридичної особи: 41602157) та передати ТОВ «П.У.Л.» (ідентифікаційний код юридичної особи: 41802323) автомобіль MASERATI Levante GRANDSPORT, 2018 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , державний номерний знак: НОМЕР_2 .

Ухвалою суду від 16.05.2023 підготовче засідання у справі було відкладено на 01.06.2023.

Ухвалою суду від 18.05.2023 було виправлено описку в ухвалі Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 шляхом зазначення належного предмету спору, а саме: «про розірвання договору та стягнення 1 183 141,19 грн».

01.06.2023 через канцелярію суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення судового засідання на іншу дату у зв`язку з підготовкою відповідачем відзиву на позовну заяву та заява про ознайомлення з матеріалами справи.

У судовому засіданні, яке відбулось 01.06.2023, були присутні представники позивача та відповідача, за погодженням із сторонами дати та часу наступного судового засідання, суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засідання до 15.06.2023.

14.06.2023 через канцелярію суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення судового засідання, в якій останній, враховуючи перебування адвоката відповідача у судовому засіданні Київського апеляційного суду у справі № 753/5865/22, яке призначене на 15.06.2023 о 09:30 год., та відсутності можливості бути присутнім у судовому засіданні у справі № 910/4876/23, яке призначено на 15.06.2023 о 09:40 год., просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

У судовому засіданні, яке відбулось 15.06.2023, судом було розглянуто заяву позивача про зміну предмета позову.

Так, в обґрунтування вказаної заяви, позивач, зазначав, що відповідач не сплатив лізингові платежі та прострочення сплати становить більше 30 днів, у зв`язку з чим у позивача, на підставі умов Договору та положень цивільного законодавства, а також норм Закону України «Про фінансовий лізинг», виникло право достроково в односторонньому порядку розірвати договір та вилучити предмет лізингу. Також, відповідно до постанови Великої Палати Верховного суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця за приписами частини другої статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» є відсутність у позивача обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідачеві.

Згідно з п. 3 частини першої ст. 42 ГПК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до частини третьої ст. 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Верховний Суд у постанові від 09.07.2020 у справі № 922/404/19 зазначив, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19 та у постанові Верховного суду від 22.07.2021 по справі № 910/18389/20.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Оскільки предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема ст. 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом (постанова Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 922/53/19).

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Так, звертаючись з позовною заявою до суду, позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості по оплаті лізингових платежів та суми нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також розірвати договір через несплату відповідачем лізингових платежів та прострочення платежів більше 30 днів.

Згідно заяви про зміну предмету позову, позивач просив суд доповнити позовні вимоги похідною від вимоги про розірвання договору вимогою про вилучення у відповідача та передачі позивачу предмету лізингу.

Відтак, позивач у заяві про зміну предмета позову фактично змінив предмет позовних вимог шляхом включення до предмета позову додаткової вимоги про вилучення предмету лізингу як наслідок розірвання договору. Вказана заява подана у строки та порядку, передбачені ГПК України.

Судом, без виходу до нарадчої кімнати, було винесено протокольну ухвалу про прийняття заяви позивача про зміну предмета позову, та ухвалено подальший розгляд справи здійснюється з її урахуванням, у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи було відмовлено.

Ухвалою суду від 15.06.2023 ухвалено закрити підготовче провадження у справі № 910/4876/23 та призначити справу до розгляду по суті на 06.07.2023.

21.06.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд залишити позовну заяву без задоволення, посилаючись на те, що предмет лізингу за Договором позивач передав відповідачу 22.12.2018, а не 16.10.2020 як зазначено у позовній заяві. Відповідач добросовісно, а саме - 40 місяців виконував умови Договору, але зважаючи на військову агресію російської федерації проти України не мав змоги повноцінно здійснювати господарську та адміністративну діяльність, у зв`язку з чим і утворилась заборгованість за Договором.

Представником відповідача також було зазначено, що оскільки позивач в порушення вимог п.п. 5.3-5.4 Договору рахунки на оплату на електрону адресу відповідача з 01.03.2022 не направляв, відповідач самостійно з 01.07.2022 здійснював оплату за договором на суму 61 500,00 грн, що підтверджується квитанціями від 01.07.2022 та від 22.08.2022, проте позивач вказані платежі в рахунок лізингових платежів не врахував, а отже вимоги про стягнення заборгованості у розмірі визначеному позивачем задоволенню не підлягають. Відповідач неодноразово звертався до позивача щодо погодження нового графіку здійснення платежів за Договором, але позивач відмовився вносити будь-які зміни до Договору у пропозиції відповідача про зміну Графіку лізингових платежів та реструктуризації заборгованості відмовив.

Щодо вимоги про розірвання Договору представник відповідача, посилаючись на положення Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 653, 655, 692, 697, 806 ЦК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, зазначав, що у разі розірвання договору у позивача буде відсутній обов`язок надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідачу і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Тобто, зважаючи на той факт, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, у лізингоодержувача відсутній обов`язок зі сплати такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача. Позивач не може одночасно вимагати розірвання договору та повернення предмету лізингу та стягнення лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу та комісію Лізингодавця відповідно до умов Договору.

Щодо вимоги про сплату пені, 3% річних та інфляційних втрат, представник відповідача, посилаючись на умови п. 10.1. та п. 15.1. Договору, положення ст.ст. 6, 549, 252 ЦК України, ст.ст. 230, 232 ГУ України, зазначав, що пеня у розмірі 309 198,43 грн, заявлена до стягнення відповідачем за період з 23.03.2022 до 23.03.2023 є необґрунтованою, а враховуючи положення діючого законодавства, введення воєнного стану на всій території України, настання строків оплати у перші місяці війни, скрутне фінансове становище відповідача, надмірне стягнення з відповідача може призвести до збитковості та неможливості виконання основного зобов`язання за договором, зважаючи на відсутність доказів, які б свідчили про завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу в частині оплати заборгованості з пропуском встановленого строку, мету неустойки стимулювання до виконання основного грошового зобов`язання, період прострочки, нарахування штрафних санкцій в розмірі - половини вартості товару, стягнення 3% річних та інфляційних втрат у значному розмірі, відповідач вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат на 90%.

Також у відзиві на позовну заяву було викладено клопотання про визнання поважною причину пропуску строку надання відзиву на позовну заяву та поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що відповідач не отримував позовну заяву та з її змістом ознайомився лише 02.06.2023 під час ознайомлення з матеріалами справи, про що свідчить підпис представника відповідача в журналі про ознайомлення з матеріалами справи, отже, на думку відповідача, останній день на подачу відзиву на позовну заяву є 17.06.2023, що припадає на вихідний день, тому останнім днем для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є понеділок 19.06.2023.

Щодо клопотання представника відповідача щодо поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Умовами до п. 6 частини другої ст. 42 ГПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до частини першої ст. 113 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (частини перша та друга ст. 114 ГПК України).

Частиною першою ст. 161 ГПК України передбачено, що при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга ст. 161 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою ст. 165 ГПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Пунктом 8 частини другої ст. 176 ГПК України передбачено, що про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються: строк для подання відповідачем відзиву на позов.

Положеннями ст. 178 ГПК України передбачено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У строк, встановлений судом, позивач має право подати відповідь на відзив, а відповідач - заперечення (частина перша ст. 184 ГПК України).

Ухвалою суду від 03.04.2023 відповідачу було встановлено строк для подання до суду відзиву на позовну заяву, оформленого відповідно до вимог ст. 165 ГПК України, не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечення направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів, докази на підтвердження такого направлення разом з відзивом надати суду.

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення ТОВ «ФК «ВЕРОНА» про розгляд справи, ухвала від 03.04.2023 про відкриття провадження у справі була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105494179225) за адресою місцезнаходження відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 04073, м. Київ, пр-кт Степана Бандери, буд. 8, корп. 6.

Однак, конверт з ухвалою суду від 03.04.2023, який направлявся на адресу відповідача, був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Частиною першою ст. 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства відповідно ст. 2 ГПК України є, зокрема: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.

Правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх її учасників.

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27 жовтня 1993 року у справах «Авотіньш проти Латвії», заява № 17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В . проти Нідерландів», пункт 33).

Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06 лютого 2001 року у справі «Беер проти Австрії», заява № 30428/96).

Враховуючи практику ЄСПЛ та керуючись п. 1 ст. 6 Конвенції, суд не може позбавити позивача можливості ознайомитись з аргументами відповідача та, в разі необхідності, надати заперечення на відзив на позовну заяву з відповідними доказами та не виконати свого зобов`язання щодо дотримання закріпленого у ст. 6 Конвенції принципу рівності сторін.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає за можливе задовільнити клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву.

28.06.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначав, що згідно п. 5.3. Загальних умов, Лізингоодержувач зобов`язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків від Лізингодавця. Із розрахунку заборгованості вбачається, що суми сплачені відповідачем по квитанціям від 01.07.2022 у розмірі 32 000,00 грн та від 22.08.2022 у розмірі 29 500,00 грн (призначення платежу: «відшкодування частини вартості предмета лізингу період 39 рах52/39 07 03.2022 Дог FL074-11/18 06.11.2018»), відповідно до п. 5.8 Загальних умов, пішли на погашення періоду 39 та 40, з яких: лізингового платежу у сумі 24 225,39 грн та комісії - 35 449,51 грн за період 39; комісія - 1 825,10 грн за період 40. Умовами пп. 6.1.2. Договору передбачено, що Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір та вилучити у Лізингоодержувача предмет лізингу у безспірному порядку, зокрема, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Щодо вимоги відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, представник позивача зазначав, що розмір заборгованості за Договором є значним, не погашається тривалий час. 15.02.2023 на адресу відповідача направлені претензія та розрахунок заборгованості за Договором, однак вказана претензія залишена без уваги, а заборгованість по Договору - непогашеною. Національний банк анулював ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг ТОВ «ФК «Верона», оскільки компанія не усунула порушення ліцензійних умов (повідомлення на сайті НБУ).

У судове засідання 06.07.2023 представник позивача прибув, надав свої пояснення, представник відповідача у судове засідання не прибув, повідомлявся належним чином.

В судовому засіданні 06.07.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

06.11.2018 між ТОВ «П.У.Л.» (далі - Лізингодавець) та ТОВ «ФК «ВЕРОНА» (далі - Лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № FL074-11/18 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, Лізингодавець на підставі Договору купівлі-продажу (поставки) (надалі - «Договір купівлі-продажу») зобов`язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, загальна вартість та строк поставки якого зазначаються в Специфікації (Додаток № 2 до цього Договору) (надалі - Предмет лізингу), а Лізингоодержувач зобов`язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору, строк лізингу становить 60 (шістдесят) місяців та складається з Періодів лізингу, зазначених в Графіку платежів (Додаток № 1 до Договору) (надалі «Графік»), але не може бути менше одного року.

Лізингоодержувач самостійно та на власний ризик обрав Предмет лізингу та продавця (постачальника) Предмета лізингу AT «Українська Автомобільна Корпорація» АФ «Гранд Автомотів», ЄДРПОУ 38488445, адреса: 03045, м. Київ, Столичне шосе, буд. 90 (надалі - «Продавець») (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 2.2. Договору, Договір купівлі-продажу (поставки) укладається Лізингодавцем з Продавцем та набирає чинності після сплати Лізингоодержувачем авансового лізингового платежу згідно цього Договору.

Умовами п. 2.3. Договору передбачено, що передача Предмета лізингу Лізингоодержувачу здійснюється відповідно до умов Додатку 4 до Договору «Загальні умови фінансового лізингу» (надалі «Загальні умови») та на підставі Акту приймання-передачі (Додаток 3 до Договору). Місце передачі Предмета лізингу Лізингоодержувачу 03045, м. Київ, Столичне шосе, буд. 90.

Згідно з п. 3.1. Договору, вартість Предмета лізингу становить 3 404 720,00 грн, в тому числі ПДВ 567 453,33 грн.

Відповідно до п. 4.1. та п. 4.2. Договору, лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, включають: суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу та комісію Лізингодавця. Розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в Графіку.

Авансовий лізинговий платіж включає суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу у розмірі 60% (шістдесят відсотків) від вартості Предмета лізингу. Поточні лізингові платежі розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду (п. 4.3. та п. 4.4. Договору).

Згідно з п. 4.5. та п. 4.6. Договору, комісією Лізингодавця вважається різниця поточного лізингового платежу, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем і суми, що ставиться в погашення вартості Предмета лізингу. Виключення становить комісія, нарахована за правилами визначеними другим абзацом п. 4.6 цього Договору, оскільки вона нараховується до настання першого періоду лізингу. До складу комісії в повному обсязі включаються винагорода Лізингодавця за період до настання першого періоду лізингу та винагорода Лізингодавця за перший та наступні періоди лізингу та витрати Лізингодавця, які виникли в період дії цього Договору та пов`язані з ним. Лізингоодержувач щомісячно сплачує відсотки за фінансування придбання Предмета лізингу за Договором купівлі-продажу в розмірі 23% річних від фактичної суми фінансування. Нарахування зазначених в цьому пункті Договору відсотків здійснюється за період з дня виконання Лізингодавцем дій по фінансуванню придбання Предмета лізингу до настання першого періоду лізингу, визначеного згідно п. 5.4 Загальних умов за правилами п. 5.3 Загальних умов.

Умовами п. 4.7. Договору передбачено, що оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних), зазначених в цьому розділі Договору, здійснюється Лізингоодержувачем в національній валюті України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця в порядку передбаченому умовами цього Договору та п. 5 Загальних умов.

Лізингоодержувач має право здійснювати дострокову сплату лізингових платежів за умови письмового повідомлення про це Лізингодавця не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до сплати чергового лізингового платежу за Графіком. В цьому випадку Сторони підписують додаткову угоду до цього Договору, в якій буде змінено Графік платежів. У будь-якому випадку термін користування Предметом лізингу не може бути менше одного року (п. 4.8. Договору).

Всі достроково сплачені лізингові платежі, здійсненні без узгодження з Лізингодавцем, зараховуються в рахунок сплати лізингових платежів в день настання строку їх оплати згідно з Графіком з урахуванням черговості визначеної п. 5.8. Загальних умов.

Згідно з п. 5.1. Договору, за несвоєчасну сплату будь-якого платежу (його частини) за Договором Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожен календарний день прострочення, починаючи з першого дня прострочення виконання грошового зобов`язання.

Пунктом 5.7. Договору передбачено, що у разі вилучення у Лізингоодержувача Предмета лізингу та/або розірвання Договору, Лізингоодержувач, крім визначених цим Договором платежів, відшкодовує Лізингодавцю завдані збитки, зокрема, проценти по кредитним договорам (договору), які сплачує Лізингодавець з суми загальної заборгованості Лізингоодержувача за цим Договором.

Умовами пп. 6.1.2. п. 6.1. Договору передбачено, що Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір та вилучити у Лізингоодержувача Предмет лізингу у безспірному порядку у таких випадках, коли Лізингоодержувач: не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів.

У випадку настання зазначених в підпунктах 6.1.1-6.1.6 цього Договору обставин Лізингодавець письмово повідомляє про це Лізингоодержувача з зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо Лізингоодержувач у встановлений Лізингодавцем строк не усуває вчиненні порушення, Лізингодавець має право здійснити наступні дії: розірвати цей Договір та вимагати повернення Предмета лізингу; вилучити Предмет лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду (пп. 6.2.1. та пп. 6.2.2. п. 6.2. Договору).

Відповідно до п. 6.3. Договору, у випадку одностороннього розірвання (дострокового припинення) Лізингодавцем цього Договору або вилучення Предмета лізингу раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі (в тому числі авансовий платіж) поверненню не підлягають.

У разі дострокового припинення цього Договору, витрати, пов`язані з вилученням Предмета лізингу та його подальшою реалізацією здійснюються за рахунок Лізингоодержувача або відшкодовуються Лізингодавцю Лізингоодержувачем в повному обсязі. До зазначених витрат відносяться, включаючи, але не обмежуючись наступним: витрати, пов`язані з транспортуванням Предмета лізингу від місця його фактичного знаходження до обраного Лізингодавцем місця реалізації Предмета лізингу, збереження та іншого місця його тимчасового або постійного перебування, витрати пов`язані зі страхуванням Предмета лізингу; витрати, пов`язані зі вчиненням виконавчого напису нотаріуса; судові витрати, відшкодування юридичних дій, спрямованих на примусове вилучення Предмета лізингу; витрати, пов`язані зі зберіганням Предмета лізингу; витрати пов`язані із оцінкою Предмета лізингу, витрати на відрядження працівників Лізингодавця для здійснення дій, пов`язаних з вилученням Предмета лізингу (п. 6.4. Договору).

Згідно з п. 6.5. Договору, у випадку одностороннього розірвання (дострокового припинення) припинення Договору нарахування поточних лізингових платежів припиняється в останній день місяця, в якому мало місце дострокове припинення Договору.

Умовами п. 7.1. Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання зобов`язання або невиконання своїх обов`язків за Договором, якщо вказані затримки чи невиконання виникли внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). До обставин непереборної сили належать: війна, страйки, пожежі, вибухи, повені чи інші стихійні лиха, дії чи бездіяльність органів влади та/або управління України чи інших країн, які безпосередньо впливають на виконання Сторонами їх обов`язків за Договором.

Сторони зобов`язані письмово, не пізніше 48 годин з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього Договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України. Несвоєчасне повідомлення про настання обставин непереборної сили позбавляє відповідну Сторону посилатися на них в майбутньому (п. 7.2. Договору).

Згідно з п. 7.3. Договору, якщо обставини, вказані в п. 7.1 цього Договору, продовжують діяти впродовж 90 днів з часу їх виникнення, то будь-яка з Сторін має право повідомити у письмовій формі іншу Сторону про наміри розірвати цей Договір. Договір вважається розірваним по закінченні 30 днів після направлення вказаного повідомлення, якщо воно не буде відмінене.

Пунктом 8.1. Договору передбачено, що цей Договір набуває чинності з дня його підписання обома Сторонами та скріплення печаткою Лізингодавця і діє до повного виконання Сторонами своїх обов`язків за цим Договором.

Строк цього Договору є відмінним від строку лізингу та складається з наступних періодів: період фінансування (проміжок часу з моменту підписання цього Договору до повної виплати Лізингоодержувачем заборгованості Лізингодавцю, визначеної за правилами цього Договору); строк лізингу (період з дня настання першого періоду лізингу до останнього числа місяця останнього лізингового періоду, а у разі дострокового припинення Договору, до останнього числа місця, в якому мало місце дострокове припинення Договору (п. 8.2. Договору).

Відповідно до п. 8.3. Договору, зобов`язання Лізингодавця за цим Договором набувають чинності з дня сплати Лізингоодержувачем авансового лізингового платежу та за умови відсутності заборгованості по сплаті лізингових платежів за іншими договорами фінансового лізингу або оренди між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем.

Умовами п. 10.1. Договору передбачено, що у випадках, непередбачених цим Договором та Додатками до цього Договору, Сторони керуються чинним законодавством України. Положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України до Договору не застосовуються. Неустойка та інші штрафні санкції нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язань. До вимог про стягнення штрафних санкцій застосовується позовна давність три роки.

Пунктом 10.8. Договору передбачено, що цей Договір має наступні додатки, що є його невід`ємною частиною: 10.8.1. Додаток № 1 - Графік платежів; 10.8.2. Додаток № 2 - Специфікація Предмета лізингу; 10.8.3. Додаток № 3 - Акт приймання-передачі Предмета лізингу; 10.8.4. Додаток № 4 - Загальні умови фінансового лізингу.

Умовами Додатку № 1 до Договору сторонами погоджено Графік платежів.

Сторонами також було погоджено та підписано Додаток № 4 до Договору Загальні умови фінансового лізингу (далі - Загальні умови).

Відповідно до п. 1.2. Загальних умов, приймання та передача Предмета лізингу оформляється Актом приймання-передачі (надалі - «Акт приймання-передачі»). Передача Предмета лізингу Лізингоодержувачу здійснюється Лізингодавцем після поставки Продавцем (Постачальником) всіх одиниць Предмета лізингу згідно Специфікації (Додатку 2 до цього Договору). Часткова передача Предмета лізингу не допускається. При цьому, Лізингоодержувач зобов`язаний підписати та передати Лізингодавцю Акт приймання-передачі Предмета лізингу або письмово повідомити про претензії до Предмету лізингу - протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання такого Акту. У разі неотримання Лізингодавцем підписаного Акту приймання-передачі Предмета лізингу або письмового викладення претензій до Предмета лізингу у зазначений в цьому пункті строк, Акт приймання-передачі вважається підписаним, а Предмет лізингу прийнятий Лізингоодержувачем без будь-яких претензій в день складання акту.

Лізингоодержувач зобов`язується сплачувати лізингові платежі. Датою сплати лізингового платежу вважається дата зарахування такого платежу на поточний рахунок Лізингодавця (п. 5.1. Загальних умов).

Умовами п. 5.2. Загальних умов передбачено, що Лізингоодержувач сплачує авансовий лізинговий платіж на підставі рахунку у строки, зазначені у відповідному рахунку на сплату авансового лізингового платежу. Рахунок на оплату авансового лізингового платежу направляється Лізингодавцем на вказану в Договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв`язку. Лізингодавець має право відмовитись від виконання цього Договору в односторонньому порядку у випадку порушення Лізингоодержувачем строку оплати авансового лізингового платежу.

Згідно з п. 5.3. Загальних умов, Лізингоодержувач сплачує зазначені в Графіку поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця з урахуванням п. 5.4 цих Загальних умов на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану Договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв`язку. У разі неотримання рахунку Лізингодавця до 5 числа поточного місяця Лізингоодержувач зобов`язаний звернутися до Лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно. Лізингоодержувач зобов`язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків від Лізингодавця. Лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування згідно абзацу другого п. 4.6 Договору на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в Договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв`язку до 8 числа наступного місяця.

Відповідно до п. 5.4. Загальних умов, Лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі починаючи з першого періоду лізингу. Поточний лізинговий платіж за перший період лізингу Лізингоодержувач сплачує авансом до 15 числа поточного місяця на підставі рахунку Лізингодавця. У разі неотримання рахунку Лізингодавця до 10 числа поточного місяця Лізингоодержувач зобов`язаний звернутися до Лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно. Першим періодом лізингу вважається календарний місяць, що слідує за місяцем в якому Предмет лізингу був наданий Лізингоодержувачу за Актом приймання-передачі. Зазначені в Графіку порядкові номери періодів лізингу відповідають календарним місяцям, які слідують за першим періодом лізингу, в прямому порядку.

Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі незалежно від фактичного користування Предметом лізингу. Недоліки якості та комплектності Предмета лізингу, його втрата, ремонт, технічне обслуговування не звільняють Лізингоодержувача від виконання своїх зобов`язань за Договором, в тому числі, своєчасної сплати лізингових платежів (п. 5.5. Загальних умов).

Пунктом 5.7. Загальних умов передбачено, що сплата лізингових платежів раніше встановлених Графіком строків не змінює розміру лізингових платежів і строків їх сплати.

Згідно з п. 5.8. Загальних умов, зарахування отриманих Лізингодавцем від Лізингоодержувача грошових коштів здійснюється в такому порядку: 1) відшкодування витрат Лізингодавця, які виникли в період дії цього Договору та пов`язані з ним; 2) сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення Лізингоодержувачем Договору; 3) доплата авансового лізингового платежу; 4) сплата простроченої заборгованості з нарахованої комісії Лізингодавця: 5) сплата простроченої заборгованості з відшкодування вартості Предмета лізингу; 6) сплата суми поточної заборгованості по нарахованій комісії Лізингодавця: 7) сплата поточної заборгованості по відшкодуванню вартості Предмета лізингу. Лізингодавець має право зарахувати сплачений Лізингоодержувачем авансовий лізинговий платіж, а також передбачені за цим Договором інші платежі в рахунок погашення заборгованості за укладеними договорами лізингу Лізингодавцем та Лізингоодержувачем та договорами лізингу, які будуть укладені Сторонами в майбутньому.

Відповідно до п. 5.9. Загальних умов, заборгованість Лізингоодержувача з погашення вартості Предмета лізингу (несплачена вартість Предмета лізингу) зазначається у Графіку. Вказана сума є базою при здійсненні розрахунків між Лізингоодержувачем та Лізингодавцем у випадку розірвання цього Договору або вилучення Предмета лізингу.

Умовами п. 5.10. Загальних умов передбачено, що у випадку дострокового припинення Договору заборгованість Лізингоодержувача по погашенню вартості Предмета лізингу (несплачена вартість Предмета лізингу) розраховується на перший робочий день місяця, який слідує за місяцем, в якому мало дострокове припинення Договору згідно п. 5.9 цих Загальних умов. Надалі, Лізингодавець формує загальну заборгованість Лізингоодержувача шляхом доповнення до такої заборгованості всіх інших сум, що підлягають сплаті Лізингоодержувачем Лізингодавцю за цим Договором.

Підпунктом 8.1.4. п. 8.1. Загальних умов передбачено, що Лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Лізингоодержувач зобов`язаний письмово повідомляти Лізингодавця, зокрема, про неможливість виконання своїх зобов`язань за Договором - у день виникнення обставин, які дають підстави для цього (пп. 8.1.9. п. 8.1. Загальних умов).

Згідно з пп. 8.1.16. п. 8.1. Загальних умов, Лізингоодержувач зобов`язаний у разі дострокового припинення дії Договору та/або прийняття Лізингодавцем рішення про повернення Предмета лізингу, здійснити за власний рахунок доставку Предмета лізингу з усіма його складовими частинами, обладнанням, документами та іншими приналежностями, отриманими згідно Актів приймання-передач, в придатному для експлуатації стані. Предмет лізингу повинен бути повернений у справному стані, а за ступенем зношеності повинен відповідати його зносу за час користування при нормальних умовах експлуатації. Крім того, Лізингоодержувач повинен сплатити Лізингодавцю платежі, визначені в п.п. 10.3.2 цих Загальних умов.

Лізингоодержувач зобов`язаний виконувати інші обов`язки, передбачені Договором, цими Загальними умовами та чинним законодавством України (пп. 8.1.20. п. 8.1. Загальних умов).

Згідно з пп. 8.4.4. п. 8.4. Загальних умов, Лізингодавець має право вилучити Предмет лізингу в порядку, передбаченому цими Загальними умовами.

Лізингодавець має право розірвати Договір відповідно до цих Загальних умов, положень Договору та чинного законодавства України (пп. 8.4.6. п. 8.4. Загальних умов).

Відповідно до п. 10.1. Загальних умов, зазначені в цьому розділі Загальних умов положення жодним чином не обмежують Розділ 6 Договору, а лише доповнюють його положення.

Договір достроково припиняється у останній день місяця, в якому має місце одна з наведених нижче обставин, зокрема, направлення Лізингодавцем Лізингоодержувачу письмового повідомлення про прийняття Лізингодавцем рішення про дострокове припинення Договору з підстав, визначених Розділом 6 Договору (пп. 10.2.1. п. 10.2. Загальних умов)

Пунктом 10.3. Загальних умов передбачено, що у разі дострокового припинення Договору при настанні зазначених в п.п. 10.2.1 цих Загальних умов обставин Лізингоодержувач зобов`язаний: 10.3.1. Повернути Предмет лізингу Лізингодавцю за власний рахунок у визначені Лізингодавцем строки та місце в межах території України. Незалежно від цього Лізингодавець має право самостійно вилучити Предмет лізингу в місця зберігання (знаходження) такого Предмету лізингу без будь-яких погоджень або дозволу Лізингоодержувача з і-покладенням на Лізингоодержувача понесених при цьому витрат; 10.3.2. Сплатити Лізингодавцю наведені нижче платежі, які зараховуються в загальному порядку згідно п. 5.8 Загальних умов: комісію Лізингодавця за дострокове припинення договору фінансового лізингу в розмірі 2% від суми непогашеної вартості Предмета лізингу, визначеної за правилами ч. 5 п.п. 10.3.2 цих Загальних умов; нараховані за Договором штрафні санкції (штраф, пеня); суми, які відшкодовують витрати Лізингодавця та не були сплачені Лізингоодержувачем; заборгованість по поточних лізингових платежах та нарахованих штрафних санкціях; заборгованість Лізингоодержувача зі сплати вартості Предмета лізингу, визначена за правилами п. 5.8 Загальних умов для лізингового періоду, який слідує за періодом, в якому має місце дострокове припинення Договору.

Зарахування сплачених Лізингоодержувачем за п. 10.3.2. Загальних умов сум здійснюється в загальному порядку згідно п. 5.8 Загальних умов (п. 10.6. Загальних умов).

Відповідно до п. 10.7. Загальних умов, раніше сплачені Лізингоодержувачем платежі за цим Договором не підлягають поверненню при достроковому припиненні цього Договору.

22.12.2018 між сторонами було підписано Акт приймання-передачі Предмета лізингу, згідно з п. 1 якого, на підставі Договору фінансового лізингу від 06.11.2018 № FL074-11/18 Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв у користування Предмет лізингу згідно Специфікації з наведеними нижче характеристиками: Автомобіль MASERATI Levante GRANDSPORT 3,0 V6, державні номерні знаки: НОМЕР_2 , двигун: НОМЕР_3 , пробіг на момент передачі: 56 км, номер шасі/кузова: НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 2 вказаного Акту, Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв наступні документи та приналежності: Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу: СХІ46652 (одна шт), Номерні знаки (один комплект/дві шт), ключі (один комплект/шт), Поліс ОСЦПВ (оригінал) (одна шт), Поліс КАСКО (копі) (одна шт), Поліс ДГО (копія) (одна шт), Дорожній набір (одна шт).

З моменту підписання цього Акту зобов`язання Лізингодавця з передачі Предмету лізингу в лізинг вважаються виконаними (п. 4 Акту).

22.12.2018 між ТОВ «П.У.Л.» (Лізингодавець) та ТОВ «ФК «ВЕРОНА» (Лізингоодержувач) було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору фінансового лізингу № FL074-11/18 від 06.11.2018, умовами якої було:

- викладено п. 3.1 Договору в наступній редакції: «Вартість Предмета лізингу становить 3 354 448,00 грн, в тому числі ПДВ 559 074,67 грн».

- викладено п. 4.3 Договору в наступній редакції: «Авансовий лізинговий платіж включає суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу, та складає 2 042 832,00 грн».

- змінено п. 2 Додатку № 1 до Договору фінансового лізингу № FL074-11/18 від 06.11.2018 та викладено його в наступній редакції:

« 2. Поточні лізингові платежі

Період лізингуНесплачена вартість предмета лізингу, грнПогашення вартості Предмета лізингу, грнКомісія, грнЩомісячний лізинговий платіж, гри11 311 616,0012 530,3447 144,5659 674,9021 299 085,6612 749,6246 925,2859 674,9031 286 336,0412 972,7446 702,1659 674,9041 273 363,3013 199,7646 475,1459 674,9051 260 163,5413 430,7646 244,1459 674,9061 246 732,7813 665,8046 009,1059 674,9071 233 066,9913 904,9545 769,9559 674,9081 219 162,0414 148,2845 526,6259 674,9091 205 013,7614 395,8845 279,0259 674,90101 190 617,8814 647,8145 027,0959 674,90111 175 970,0714 904,1444 770,7659 674,90121161 065,9315 164,9744 509,9359 674,90131 145 900,9615 430,3544 244,5559 674,90141 130 470,6115 700,3843 974,5259 674,90151 114 770,2315 975,1443 699,7659 674,90161 098 795,0916 254,7143 420,1959 674,90171 082 540,3816 539,1643 135,7459 674,90181 066 001,2216 828,6042 846,3059 674,90191 049 172,6217 123,1042 551,8059 674,90201 032 049,5217 422,7542 252,1559 674,90211 014 626,7717 727,6541 947,2559 674,9022996 899,1118 037,8941 637,0159 674,9023978 861,2318 353,5541 321,3559 674,9024960 507,6818 674,7441 000,1659 674,9025941 832,9519 001,5440 673,3659 674,9026922 831,4019 334,0740 340,8359 674,9027903 497,3319 672,4240 002,4859 674,9028883 824,9220 016,6839 658,2259 674,9029863 808,2320 366,9839 307,9259 674,90зо843 441,2620 723,4038 951,5059 674,9031822 717,8621 086,0638 588,8459 674,9032801 631,8021 455,0638 219,8459 674,9033780 176,7421 830,5337 844,3759 674,9034758 346,2122 212,5637 462,3459 674,9035736 133,6522 601,2837 073,6259 674,9036713 532,3722 996,8036 678,1059 674,9037690 535,5723 399,2536 275,6559 674,9038667 136,3223 808,7335 866,1759 674,9039643 327,5924 225,3935 449,5159 674,9040619 102,2024 649,3335 025,5759 674,9041594 452,8725 080,6934 594,2159 674,9042569 372,1725 519,6134 155,2959 674,9043543 852,5725 966,2033 708,7059 674,9044517 886,3726 420,6133 254,2959 674,9045491 465,7626 882,9732 791,9359 674,9046464 582,7927 353,4232 321,4859 674,9047437 229,3727 832,1131 842,79 59 674,9048409 397,2628 319,1731 355,73 59 674,9049381 078.1028 814,7530 860,15 59 674,9050352 263,3429 319,0130 355,89 59 674,9051322 944,3329 832,0929 842,81 59 674,9052293 112,2430 354,1629 320,74 59 674,9053262 758,0830 885,3528 789,55 59 674,9054231 872,7331 425,8528 249,05 59 674,9055200 446.8831 975,8027 699,10 59 674,9056168 471,0832 535,3827 139,52 59 674,9057135 935.7133 104,7426 570,16 59 674,9058102 830.9633 684,0825 990,82 59 674,905969 146,8934 273,5525 401,35 59 674,906034 873,3434 873,3424 801,56 59 674,90Всього 1 311 616,00 2 268 878,00 3 580 494,00На підтвердження виконання умов Договору, сторонами було підписано видаткову накладну № 123 від 22.12.2018 на суму 3 354 448,00 грн з ПДВ, копія якої надана в матеріали справи.

У зв`язку із виникненням простроченої заборгованості у Лізингоодержувача, 01.08.2022 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору фінансового лізингу № FL074-11/18 від 06.11.2018, згідно з умовами якої, Лізингоодержувач визнає у повному обсязі суму простроченої заборгованості за Договором фінансового лізингу № FL074-11/18 від 06.11.2018, яка станом на дату укладання даної додаткової угоди становить 266 374,50 грн та Лізингоодержувач зобов`язується сплачувати прострочену заборгованість зазначену у п. 1 даної Додаткової угоди за наступним графіком погашення простроченої заборгованості:

Дата сплати заборгованості доНесплачена заборгованість на дату, грнСума погашення заборгованості, грн08.08.2022266 374,5044 395,7508.09.2022221 978,7544 395,7508.10.2022177 583,0044 395,7508.11.2022133 187,2544 395,7508.12.202288 791,5044 395,7508.01.202344 395,7544 395,75 266 374,50

15.02.2023 ТОВ «П.У.Л.» звернулось до ТОВ «ФК «ВЕРОНА» з претензією від 14.02.2023, в якій повідомило про те, що станом на 01.02.2023, не сплачені чергові лізингові платежі в сумі 594 923,90 грн, на які, згідно умов Договору та чинного законодавства України, нараховані пеня у розмірі 215 480,55 грн, 3% річних у розмірі 14 669,36 грн та інфляційні втрати в розмірі 105 380,42 грн, та вимагало сплатити суму існуючої заборгованості за лізинговими платежами, а також суми пені, 3% річних та інфляційних втрат на загальну суму 930 454,23 грн.

Вказана претензія була надіслана ТОВ «ФК «ВЕРОНА», що підтверджується описом вкладення у цінний лист 0504538350425, списком згрупованих відправлень ф. 103А та фіскальним чеком від 15.02.2023, копії яких надані в матеріали справи.

Однак, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та належного виконання, сума заборгованості за лізинговими платежами, а також суми пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідачем сплачені не були, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як було встановлено, між сторонами було укладено Договір фінансового лізингу № FL074-11/18 від 06.11.2018, який за своєю правовою природою та умовам є договором фінансового лізингу.

Частинами першою-третьою ст. 292 ГК України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об`єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні засоби, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Відповідно до частини першої ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (частина друга ст. 806 ЦК України).

Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародних стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про фінансовий лізинг».

Положеннями ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.

Пунктом 3 частини другої ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.

За приписами ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як зазанчалось, п. 5.3. Загальних умов передбачено, що Лізингоодержувач сплачує зазначені в Графіку поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця з урахуванням п. 5.4 цих Загальних умов на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану Договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв`язку. У разі неотримання рахунку Лізингодавця до 5 числа поточного місяця Лізингоодержувач зобов`язаний звернутися до Лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно. Лізингоодержувач зобов`язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків від Лізингодавця. Лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування згідно абзацу другого п. 4.6 Договору на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в Договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв`язку до 8 числа наступного місяця.

Виходячи з графіку сплати лізингових платежів, а також умов пунктів Загальної частини Договору, суд дійшов висновку, що строк сплати лізингових платежів за період з квітня 2022 року по березень 2023 року є таким, що настав.

Однак, відповідачем не надано доказів сплати позивачу грошових коштів з оплати лізингових платежів у період квітень 2022 року - березень 2023 року у розмірі 714 273,70 грн, не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов`язку зі сплати заявленої в позові суми заборгованості.

Слід зазначити, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав про здійснення оплати за договором на суму 61 500,00 грн, що підтверджується квитанціями від 01.07.2022 та від 22.08.2022, проте позивачем вказані платежі в рахунок лізингових платежів не враховані.

Однак, як зазначав позивач у відповіді на відзив на позовну заяву, із розрахунку заборгованості вбачається, що суми сплачені відповідачем по квитанціям від 01.07.2022 у розмірі 32 000,00 грн та від 22.08.2022 у розмірі 29 500,00 грн (призначення платежу: «відшкодування частини вартості предмета лізингу період 39 рах52/39 07 03.2022 Дог FL074-11/18 06.11.2018»), відповідно до п. 5.8 Загальних умов, пішли на погашення періоду 39 та 40, з яких: лізингового платежу у сумі 24 225,39 грн та комісії - 35 449,51 грн за період 39; комісія - 1 825,10 грн за період 40.

При цьому, положеннями ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором.

Доказів на спростування зарахування сум по квитанціям від 01.07.2022 у розмірі 32 000,00 грн та від 22.08.2022 у розмірі 29 500,00 грн відповідачем в матеріали справи надано не було. Контррозрахунку заявлених до стягнення сум надано також не було.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач у Додатковій угоді № 3 до Договору визнав у повному обсязі наявність суму простроченої заборгованості за Договором, яка, станом на дату укладання даної додаткової угоди 01.08.2022, становила 266 374,50 грн, однак, на момент звернення з даною позовною заявою до суду, сплачена в повному обсязі відповідачем не була.

Приймаючи до уваги викладене, суд доходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача з оплати лізингових платежів за Договором у розмірі 714 273,70 грн, а відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судом прийнятий до уваги аргумент відповідача щодо неотримання від позивача рахунків на оплату, однак, п. 5.3. та п. 5.4. Загальних умов сторонами було передбачено, що у разі неотримання рахунку Лізингодавця до 5 числа (10 числа) поточного місяця Лізингоодержувач зобов`язаний звернутися до Лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно. Лізингоодержувач зобов`язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків від Лізингодавця.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву підтверджує наявність заборгованості, зазначаючи, що не мав змоги повноцінно здійснювати господарську та адміністративну діяльність через військову агресію російської федерації проти України, у зв`язку з чим з утворилась заборгованість за Договором.

Однак, судом відхилено доводи відповідача стосовно неможливості виконання зобов`язання за договором у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (частина перша ст. 617 ЦК України).

Згідно частини другої ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Приписами частини четвертої ст. 219 ГК України встановлено, що сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Згідно з ст. 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме, зокрема: ворожими атаками, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, введення комендантської години.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

У той же час, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Сторони зобов`язані письмово, не пізніше 48 годин з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього Договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є офіційне підтвердження таких обставин Торгово- промисловою палатою України. Несвоєчасне повідомлення про настання обставин непереборної сили позбавляє відповідну Сторону посилатися на них в майбутньому (п. 7.2. Договору).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, на території України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан станом на 30 діб згідно. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 «Про продовження строку», затвердженого Законом України № 2119-ІХ (реєстр. № 7168), Указом Президента України № 7300 від 19.04.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 19.04.2022 № 7300, Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 22.05.2022 № 2263-ІХ, Указом Президента України № 573/2022 від 12.08.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 15.08.2022 № 2500-ІХ, Указом Президента України № 757/2022 від 07.11.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 16.11.2022 № 2738-IX, Указом Президента України від 06.02.2023 № 58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 07.02.2023 № 2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 02.05.2023 № 3057-IX.

Судом враховано, що листом вих. № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14 та ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Згідно висновків Верховного Суду у постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 та у постанові від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21.

Однак, відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором.

Умовами пп. 8.1.9. п. 8.1. Загальних умов передбачено, що Лізингоодержувач зобов`язаний письмово повідомляти Лізингодавця, зокрема, про неможливість виконання своїх зобов`язань за Договором - у день виникнення обставин, які дають підстави для цього.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63. постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Аналогічний підхід міститися в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у частині третій ст. 7.1.7. «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст.8.108(3)), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Також, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин у строк та в порядку, визначених п. 7.2. Договору, у зв`язку з чим, несвоєчасне повідомлення про настання обставин непереборної сили позбавляє відповідача посилатися на них.

Таким чином, наведені відповідачем обставини не звільняють останнього від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

Наявність форс-мажору може бути підставою для звільнення від відповідальності, а не звільняє від виконання зобов`язань. Продовження строку дії договору та строку виконання зобов`язань внаслідок форс-мажору чи інших обставин є можливим лише якщо сторони це прямо вказали в умовах договору, або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 309 198,43 грн за період з 09.04.2022 по 23.03.2023, суд зазначає наступне.

В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною четвертою ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина шоста ст. 232 ГК України).

Проте, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив, що зазначення в п. 10.1. Договору про те, що положення ч. 6 ст. 232 ГК України не застосовуються та до вимог про стягнення штрафних санкцій застосовується позовна давність три роки не може вважатися врегульованим відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України та не можуть бути задоволені судом.

Однак, слід зазначити, що частиною першою ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені) (частина друга ст. 258 ЦК України).

Позовну заяву було подано до суду 27.03.2023, а пеню позивач просив стягнути за період з 09.04.2022 по 23.03.2023, тобто з дотриманням річного строку позовної давності.

Тобто з матеріалів справи та розрахунку пені вбачається, що позивачем враховано вимоги цивільного законодавства щодо спеціальної позовної давності в один рік.

Як було зазначено, частиною шостою ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 року).

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16, від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 року в справі № 916/1777/19.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

З наведеного п. 10.1. Договору вбачається, що сторонами погоджено інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме: за весь період прострочення виконання зобов`язань.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 було доповнено Розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Так, Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) 11.03.2020 оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 на усій території України установлено карантин з 12.03.2020.

Станом на 23.03.2023 (кінцеву дату нарахування пені) на усій території України продовжував діяти карантин, пов`язаний із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, нарахування пені за порушення відповідачем зобов`язань щодо сплати лізингових платежів за період з 09.04.2022 по 23.03.2023 є правомірним.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що він розрахований вірно та не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, а вимога про стягнення пені у розмірі 309 198,43 грн, підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних за період з 09.04.2022 по 23.03.2023 у розмірі 20 488,89 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних, судом встановлено, що він розрахований вірно, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 20 488,89 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 09.04.2022 по 23.03.2023 у розмірі 139 180,17 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, зокрема, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацем другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних втрат, судом встановлено, що він розрахований вірно, а отже позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 139 180,17 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат на 90% , суд зазначає наступне.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша ст. 199 ГК України).

Штрафними санкціями, відповідно до частини першої ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя ст. 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії. Аналогічні висновки викладалися Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19 та від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Як зазанчалось, заперечуючи проти заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат та зменшення їх розміру до 90%, відповідач зазначав, що заявлена до стягнення відповідачем за період з 23.03.2022 до 23.03.2023 є необґрунтованою, а, враховуючи положення діючого законодавства, введення воєнного стану на всій території України, настання строків оплати у перші місяці війни, скрутне фінансове становище відповідача, надмірне стягнення з відповідача може призвести до збитковості та неможливості виконання основного зобов`язання за договором.

Також відповідач зазначав, що підставами можливого зменшення є відсутність доказів, які б свідчили про завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу в частині оплати заборгованості з пропуском встановленого строку, мета неустойки стимулювання до виконання основного грошового зобов`язання, період прострочки, нарахування штрафних санкцій в розмірі - половини вартості товару.

Однак, відповідачем не аргументовано та не надано належних доказів неможливості сплати заборгованості саме через обставини воєнного стану.

Крім того, як зазанчалось, розділом 7 Договору, сторонами погоджені умови звільнення сторони від відповідальності внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), до яких належить, зокрема, війна.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання відповідачем умов п. 7.2. Договору, відповідно до умов якого сторони зобов`язані письмово, не пізніше 48 годин з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього Договору, а несвоєчасне повідомлення про настання обставин непереборної сили позбавляє відповідну Сторону посилатися на них в майбутньому

Відповідач не надав жодного належного доказу в підтвердження настання форс-мажорних обставин, який містить інформацію щодо неможливості виконання відповідачем конкретних зобов`язань по Договору внаслідок дії таких обставин, із зазначенням конкретної обставини, місця, початку виникнення і строку дії такої обставини непереборної сили (форс-мажорної обставини), а також причино-наслідкового зв`язку між обставиною непереборної сили (форс-мажорними обставинами) і неможливістю виконання своїх зобов`язань за Договором.

Окрім того, запровадження в Україні воєнного стану має негативний наслідок на господарську діяльність обох сторін договору, у тому числі і на позивача.

Суд зазначає, що скрутне фінансове становище не є безумовними підставами для зменшення розміру відповідальності за неналежне виконання своїх обов`язків за Договором.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18).

Враховуючи наведене вище, а також зважаючи на те, що аргументи, викладені відповідачем щодо зменшення розміру нарахованих сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, не підтверджуються відповідними доказами, суд нарахованих сум пені, 3% річних та інфляційних втрат такими, що не підлягають зменшенню.

Щодо позовних вимог про розірвання Договору фінансового лізингу № FL074-11/18 від 06.11.2018 та вилучення у відповідача та передачі позивачу Предмету лізингу, суд зазначає наступне.

Позовні вимоги про розірвання Договору мотивовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань по сплаті лізингових платежів у встановлені строки та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до частини першої ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Умовами пп. 8.4.6. п. 8.4. Загальних умов передбачено, що Лізингодавець має право розірвати Договір відповідно до цих Загальних умов, положень Договору та чинного законодавства України.

Згідно з п. 1 частини першої ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частини шостої ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір фінансового лізингу може бути достроково розірваний з інших підстав, встановлених законом або таким договором.

Підстави для зміни або розірвання договору передбачені ст. 651 ЦК України.

Частиною першою та третьою ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частини перша та друга ст. 653 ЦК України).

Відповідно до частини другої ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінку порушення договору як істотного здійснює суд, відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладені договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Також критерієм істотного порушення законодавець визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору, тобто позбавляється можливості отримання очікуваних результатів виконання договору (Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 904/4628/17).

Слід зазначити, що при укладенні спірного договору позивач розраховував на належне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань і відповідно, на отримання від лізингоодержувача лізингових платежів у порядку, строки та розмірах, встановлених договором. Тобто, в разі добровільного та належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивач розраховував на отримання передбаченої винагороди.

Як було зазначено вище, умовами пп. 6.1.2. п. 6.1. Договору сторонами було передбачено, що Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір та вилучити у Лізингоодержувача Предмет лізингу у безспірному порядку у таких випадках, коли Лізингоодержувач: не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Як зазанчалось, 15.02.2023 ТОВ «П.У.Л.» звернулось до ТОВ «ФК «ВЕРОНА» з претензією від 14.02.2023, в якій повідомило про наявність заборгованості по сплаті лізингових платежів, яка становить більше 30 днів, та вимагало сплатити суму існуючої заборгованості за лізинговими платежами, а також суми пені, 3% річних та інфляційних втрат на загальну суму 930 454,23 грн, а також звернено увагу на умови пп. 6.1.2. п. 6.1. Договору.

Так, суд зазначає, що факт несплати відповідачем лізингових платежів за спірний період підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Факт несплати відповідачем лізингових платежів за період з квітня 2022 року по березень 2023 року підтверджується матеріалами справи.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність у даному випадку обставин істотного порушення умов договору, а відтак, наявність підстав для розірвання договору за рішенням суду на вимогу позивача в порядку частини другої ст. 651 ЦК України у зв`язку з істотним порушення договору відповідачем.

Згідно з пунктом 7 частини другої ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов`язаний у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об`єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об`єкта фінансового лізингу, повернути об`єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об`єкт фінансового лізингу.

Таким чином, відповідач в порушення умов договору фінансового лізингу не сплачував лізингові платежі з квітня 2022 року, що порушило інтереси позивача, який укладаючи договір з відповідачем розраховував на його виконання та отримання оплат.

Відтак, беручи до уваги встановлені судом обставини справи, вищенаведені умови укладеного між сторонами Договору та приписи частин шостої ст. 17, п. 7 частини другої ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг», суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог про розірвання Договору фінансового лізингу № FL074-11/18 від 06.11.2018 та вилучення у ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та передачу ТОВ «П.У.Л.» предмету лізингу, а саме: автомобіль MASERATI Levante GRANDSPORT, 2018 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , державний номерний знак: НОМЕР_2 .

Також, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилюючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, зазначав, що позивач не може одночасно вимагати розірвання договору та повернення предмету лізингу та стягнення лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізингодавця відповідно до умов Договору.

Проте, слід зазначити, що, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зробила висновки, що:

- ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта (п. 6.31.).

- отже, з моменту розірвання договору фінансового лізингу з ініціативи лізингодавця в лізингоодержувача припиняється обов`язок сплачувати лізингові платежі, натомість виникає обов`язок негайно повернути об`єкт лізингу у відповідному стані (п. 6.44.).

Крім того, умовами п. 10.7. Загальних умов сторони погодили, що раніше сплачені Лізингоодержувачем платежі за цим Договором не підлягають поверненню при достроковому припиненні цього Договору.

Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» (04073, м. Київ, пр-кт Степана Бандери, буд. 8, корп. 6; ідентифікаційний код юридичної особи: 42382898) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 50; ідентифікаційний код юридичної особи: 41602157) 1 183 141 (Один мільйон сто вісімдесят три тисячі сто сорок одна) грн 19 коп., з яких: заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 714 273 (Сімсот чотирнадцять тисяч двісті сімдесят три) грн 70 коп., пеня у розмірі 309 198 (Триста дев`ять тисяч сто дев`яносто вісім) грн 43 коп., 3% річних у розмірі 20 488 (Двадцять тисяч чотириста вісімдесят вісім) грн 89 коп. та інфляційні втрати у розмірі 139 180 (Сто тридцять дев`ять тисяч сто вісімдесят) грн 17 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 23 115 (Двадцять три тисячі сто п`ятнадцять) грн 11 коп.

3. Розірвати укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» Договір фінансового лізингу № FL074-11/18 від 06.11.2018.

4. Вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» (04073, м. Київ, пр-кт Степана Бандери, буд. 8, корп. 6; ідентифікаційний код юридичної особи: 42382898) та передати Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 50; ідентифікаційний код юридичної особи: 41602157) предмет лізингу, а саме: автомобіль MASERATI Levante GRANDSPORT, 2018 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , державний номерний знак: НОМЕР_2 .

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 17.07.2023.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	06.07.2023
Оприлюднено	20.07.2023
Номер документу	112270259
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Розірвання договорів (правочинів) лізингу

Демидов В.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 06.07.2023 по справі 910/4876/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —910/4876/23

Ухвала від 14.09.2023

Ухвала від 06.09.2023

Рішення від 06.07.2023

Ухвала від 15.06.2023

Ухвала від 18.05.2023

Ухвала від 16.05.2023

Ухвала від 04.05.2023

Ухвала від 03.04.2023

Рішення
від 06.07.2023 по справі 910/4876/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА