Рішення

від 06.07.2023 по справі 910/3596/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.07.2023Справа № 910/3596/23Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Степанець Є.Ю., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал" до Державного підприємства заводу "Арсенал" про стягнення 5 103 906,96 грн,

за участю представників:

позивача: Кутіщевої О.А.;

відповідача: Кошеля І.М.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2023 року Казенне підприємство спеціального приладобудування "Арсенал" (далі - Казенне підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Державного підприємства заводу "Арсенал" (далі - Державне підприємство) 5 103 906,96 грн, з яких: 2 967 581,67 грн - основна заборгованість, 115 613,42 грн - три проценти річних, 1 097 930,02 грн - інфляційні втрати, 922 781,85 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов`язань за договором про відшкодування витрат за використану електричну енергію від 28 січня 2022 року № 1/23-29-22-З/е-5-22 у період з січня 2022 року по березень 2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 березня 2023 року відкрито провадження в справі № 910/3596/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13 квітня 2023 року.

3 квітня 2023 року на адресу суду від Державного підприємства надійшов відзив від 28 березня 2023 року № 233, у якому останнє визнало факт наявності в нього основної заборгованості в розмірі 2 967 581,67 грн. Разом із цим, із заявленими до стягнення сумами пені та компенсаційних виплат відповідач не погодився, зазначивши про наявність у правовідносинах сторін обставини форс-мажору. У зв`язку з цим, на думку відповідача, він звільнений від відповідальності за порушення свого зобов`язання за договором. Також відповідач вказував на помилкове визначення позивачем початкових дат періодів нарахування пені та трьох процентів річних. Крім того, враховуючи скрутне фінансове станове, ступінь виконання основного зобов`язання (погашення суми належної до сплати суми за договором на 50%), відсутність у позивача збитків, внаслідок несвоєчасного виконання Державним підприємством своїх зобов`язань за договором, останнє просило суд зменшити заявлений до стягнення розмір пені та компенсаційних виплат до 1 грн.

13 квітня 2023 року в підготовчому засіданні Казенне підприємство подало відповідь на відзив від 11 квітня 2023 року № 04-7/12.

У цьому ж засіданні суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 11 травня 2023 року.

19 квітня 2023 року через загальний відділ діловодства суду Державне підприємство подало заперечення на відповідь на відзив від 18 квітня 2023 року № 267.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 травня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 8 червня 2023 року

У судовому засіданні 8 червня 2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви до 6 липня 2023 року.

У судовому засіданні 6 липня 2023 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив, наполягав на їх задоволенні. Представник відповідача проти задоволення вимог позивача заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28 січня 2022 року між Державним підприємством та Казенним підприємством укладено договір № 1/23-29-22-З/е-5-22 про відшкодування витрат за використану електричну енергію, за умовами якого останнє зобов`язалося забезпечувати електричною енергією приміщення, що знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Московська, 8, та вказані в додатку № 1 до договору, а Державне підприємство - відшкодовувати витрати за використану електричну енергію, а також за перетікання реактивної електроенергії по ІІІ категорії надійності споживачів згідно «Правил улаштування електроустановок» (пункти 1.1. та 1.2. зазначеної угоди).

Даний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

За пунктом 3.1. договору кількість використаної енергії визначається відповідно до показників лічильників та розрахунковим методом згідно з додатком № 1 до договору. Кількість використаної електричної енергії вказується в актах приймання-передавання енергоресурсів, що складаються представниками сторін.

Пунктами 3.6. та 3.8. договору визначено, що Державне підприємство зобов`язується протягом п`яти робочих днів після отримання та підписання акту направити один підписаний примірник позивачу.

Відповідно до пункту 3.7. договору в разі непідписання Державним підприємством акту приймання-передавання енергоресурсів, останнє повинне письмово надати мотивовану відмову від підписання такого акту протягом 5 днів. У випадку неотримання мотивованої відмови у вказаний строк, такий акт вважається підписаним, а вказана у ньому кількість використаної теплової енергії - використаною Держаним підприємством з подальшою її обов`язковою оплатою за відповідним рахунком.

Вартість використаного 1 кВт*год електричної енергії визначається як сума тарифу енергопостачальника та тарифу на послуг розподілу електричної енергії і зазначається в акті приймання-передавання енергоресурсів. Вартість 1 кВт*год електричної енергії може змінюватися зі зміною складових тарифу в установленому нормативними документами уповноважених державних органів порядку, які є обов`язковими для сторін даного договору з моменту введення їх у дію без додаткового погодження сторонами (пункт 3.2. договору).

Пунктом 3.3. даного правочину встановлено, що Державне підприємство здійснює авансовий платіж за електричну енергію в розмірі 50% від вартості заявленої кількості електричної енергії на поточний місяць до 15 числа цього місяця. Остаточний розрахунок здійснюється протягом 5 робочих днів з моменту отримання Державним підприємством рахунку-фактури на підставі підписаного сторонами акту за звітній місяць.

Відповідно до пункту 3.9. договору орієнтовна його вартість за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року становить 34 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ. Максимальна кількість використаної електричної енергії становить 7 825 000 кВт*год, у тому числі помісячно (у кВт*год): січень - 700 000, лютий - 950 000, березень - 770 000, квітень - 620 000, травень - 540 000, червень - 525 000, липень - 510 000, серпень - 520 000, вересень - 540 000, жовтень - 630 000, листопад - 700 000, грудень - 820 000.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2022 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (пункт 8.1. правочину).

Як вбачається із матеріалів справи, протягом періоду з січня 2022 року по березень 2022 року відповідач спожив електричної енергії на загальну суму 9 962 598,29 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передавання енергоресурсів: від 31 січня 2022 року на суму 4 695 918,17 грн, від 1 березня 2022 року на суму 3 851 166,72 грн та від 31 березня 2022 року на суму 1 415 513,40 грн. Вказані акти підписані уповноваженими представниками обох сторін без заперечень та зауважень щодо кількості та вартості спожитої Державним підприємством електроенергії.

Разом із вищевказаними актами відповідачу надавались рахунки-фактури на оплату викорстаної ним електричної енергії у відповідний період, зокрема: від 8 лютого 2022 року № 9550 на суму 4 695 918,17 грн (отриманий відповідачем 11 лютого 2022 року), від 11 квітня 2022 року № 9596/02 на суму 3 851 166,72 грн та № 9587 на суму 1 415 513,40 грн (отримані відповідачем 13 квітня 2022 року), які підлягали сплаті у строк, передбачений умовами пункту 3.3. договору.

Позаяк, Державним підприємством вищевказані рахунки-фактури були оплачені частково, у зв`язку з чим у останнього утворився борг перед позивачем у сумі 2 967 581,67 грн. При цьому, суд зазначає, що в своєму відзиві на позовну заяву від 28 березня 2023 року № 233, а також у судових засіданнях, відповідач визнав факт наявності у нього заборгованості за договором від 28 січня 2022 року № 1/23-29-22-З/е-5-22 у вищевказаному розмірі.

11 липня 2022 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію від цієї ж дати за вих. № 04-7/21 з вимогою сплатити вищевказану заборгованість за використану електричну енергію, а також штрафні санкції та компенсаційні виплати в загальному розмірі 6 509 162,41 грн. Вказана претензія отримана відповідачем 13 липня 2022 року, однак була залишена останнім без відповіді та задоволення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин зобов`язані виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Оскільки матеріалами справи підтверджена наявність у відповідача заборгованості за використану електричну енергію на суму 2 967 581,67 грн, яка не заперечується останнім, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 115 613,42 грн трьох процентів річних та 1 097 930,02 грн інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми боргу за періоди прострочення: з 18 лютого 2022 року по 3 лютого 2023 року за рахунком-фактурою від 8 лютого 2022 року № 9550 та за період з 20 квітня 2022 року по 3 лютого 2023 року за рахунками-фактурами від 11 квітня 2022 року № 9596/02 та № 9587.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перерахунок вказаних компенсаційних виплат у зв`язку з тим, що позивачем неправильно визначено початкову дату періодів прострочення заборгованості.

Зокрема, згідно з умовами договору відповідач повинен був провести оплату за спожиту ним електричну енергію протягом 5 робочих днів з моменту отримання відповідного рахунку-фактури.

При цьому, частиною 1 статті 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, нарахування трьох процентів річних повинне здійснюватися не з 18 лютого 2022 року (за рахунком від 8 лютого 2022 року) та 20 квітня 2022 року (за рахунками від 11 квітня 2022 року), а з 19 лютого 2022 року та 21 квітня 2022 року відповідно.

За розрахунком суду, обґрунтований розмір трьох процентів річних складає 114 917,85 грн, у зв`язку з чим позов у частині стягнення з Державного підприємства вказаної компенсаційної виплати підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі. Вимога про стягнення 695,57 грн трьох процентів річних є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.

Разом із цим, оскільки заявлений позивачем розмір інфляційних втрат не перевищує розрахованої судом суми вказаної компенсаційної виплати, дана вимога позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, позивач просив суд стягнути з Державного підприємства 922 781,85 грн пені, нарахованої на відповідні суми боргу за періоди прострочення: з 18 лютого 2022 року по 3 лютого 2023 року за рахунком-фактурою від 8 лютого 2022 року № 9550 та за період з 20 квітня 2022 року по 3 лютого 2023 року за рахунками-фактурами від 11 квітня 2022 року № 9596/02 та № 9587.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частин 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частинами 2, 3 вищезазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (далі - Закон) передбачено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

За умовами пункту 5.3. договору за прострочення строків оплати платежів, що зазначені в пункті 3.3. договору, Державне підприємство сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення, до повного розрахунку за використану енергію.

У зв`язку з тим, що пеня в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення за договором перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, позивачем правомірно застосовано подвійну облікову ставку НБУ.

Разом із цим, оскільки позивачем невірно визначено початкову дату періоду прострочення нарахування пені, про що вже було зазначено вище, судом здійснено власний розрахунок вказаної штрафної санкції за належні періоди прострочення виконання зобов`язання відповідачем.

За перерахунком суду, обґрунтований розмір пені складає 918 144,83 грн. Відтак, вказана позовна вимога підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі. У задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 637,02 грн пені слід відмовити у зв`язку з її необґрунтованістю.

При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про неправомірність нарахування позивачем пені за період більше, ніж 6 місяців, з огляду на те, що сторони в пункті 5.3. договору прямо передбачили можливість застосування даної штрафної санкції протягом іншого, більш тривалого строку, ніж передбачений приписами частини 6 статті 232 ГК України.

Суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат у зв?язку з настанням форс-мажорних обставин з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Разом із цим, за умовами пунктів 7.1. - 7.3. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань у разі виникнення непереборної сили, які неможливо передбачити, або неможливо відвернути (війна, стихійне лихо, тощо) та при настанні обставин юридичного форс-мажору (рішення органів державної влади). Зазначені обставини мають об`єктивний або абсолютний характер. Терміни виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором будуть подовжені на період дії таких обставин та їх наслідків. Дія обставин непереборної сили повинна бути підтверджена компетентним органом, за винятком випадків, коли ці обставини загальновідомі або відповідно до них прийняті нормативно-правові акти органів влади в межах їх компетенції. Сторона, для якої стало неможливим подальше виконання зобов`язань за договором через дію обставин непереборної сили, повинна в триденний строк письмово повідомити іншу сторону про початок та закінчення дії цих обставин.

Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.

У свою чергу, надане відповідачем повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили.

Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначених пунктів договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин.

Слід зазначити, що за частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.

За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.

Крім того, у своїх заявах по суті спору та в судових засіданнях Державне підприємство просило суд, зокрема, зменшити розмір пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних до 1 гривні.

Суд звертає увагу на те, що інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а відтак не підлягають зменшенню в порядку статтей 551 ЦК України та 233 ГК України.

З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє в задоволенні клопотання Державного підприємства про зменшення суми нарахованих позивачем трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки воно суперечить приписам чинного законодавства України.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, зазначає наступне.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.

Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Виходячи з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи те, що: відповідач до моменту звернення позивача з даним позовом на 50,81% виконав основне зобов`язання за договором і не заперечував наявну заборгованість; з наданих суду доказів, а саме: довідки від 28 березня 2023 року № 232 про заборгованість відповідача з виплати заробітної плати та податків (ЄСВ), звітів про фінансовий стан за 2021 рік та за 2022 рік вбачається, що чистий збиток відповідача становив: за 2021 рік - 29,404 млн грн, за 2022 рік - 20, 971 млн грн, у той час як матеріали справи не містять доказів наявності у позивача збитків у результаті несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань за вказаним договором; розмір штрафних санкцій (пені) дорівнює 31,09% від суми основного боргу, що, у свою чергу, може бути для відповідача в силу його підтвердженого збиткового стану надмірним тягарем, - суд вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 60 % від встановленої судом обґрунтованої суми. Таким чином, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 367 257,93 грн.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позовні вимоги Казенного підприємства підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням висновку суду про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 2 967 581,67 грн основної заборгованості, 114 917,85 грн трьох процентів річних, 1 097 930,02 грн інфляційних втрат та 918 781,85 грн пені, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягає сплачений позивачем судовий збір у розмірі 76 478,61 грн.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства заводу "Арсенал" (01010, місто Київ, вулиця Князів Острозьких (Московська), будинок 8; ідентифікаційний код 14310520) на користь Казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал" (01010, місто Київ, вулиця Князів Острозьких (Московська), будинок 8; ідентифікаційний код 14307357) 2 967 581 (два мільйони дев`ятсот шістдесят сім тисяч п`ятсот вісімдесят одну) грн 67 коп. основної заборгованості, 367 257 (триста шістдесят сім тисяч двісті п`ятдесят сім) грн 93 коп. пені, 114 917 (сто чотирнадцять тисяч дев`ятсот сімнадцять) грн 85 коп. трьох процентів річних, 1 097 930 (один мільйон дев`яносто сім тисяч дев`ятсот тридцять) грн 02 коп. інфляційних втрат та 76 478 (сімдесят шість тисяч чотириста сімдесят вісім) грн 61 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 17 липня 2023 року.

Суддя Є.В. Павленко